Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №127/25246/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/25246/26

Провадження № 2-а/127/252/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суду Вінницької області в складі:

головуючого судді Романюк Л.Ф.,

при секретарі Курутіній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

На адресу Вінницького міського суду Вінницької області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувану постанову винесено без належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Позивач зазначає, що не отримував направлення на проходження ВЛК, не був повідомлений про необхідність її проходження та не відмовлявся від медичного огляду. Вважає, що зазначене направлення не підтверджує його обов`язку пройти ВЛК саме у визначений строк, а тому відсутні підстави для притягнення його до адміністративної відповідальності. Крім того, позивач посилається на порушення процедури притягнення його до відповідальності та просить скасувати постанову.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.09.2026 року було прийнято заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та з урахуванням положень ст. 286 КАС України.

08.09.2026 року судом було отримано відзив, відповідно до якого представник відповідача у відзиві позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку та як військовозобов`язаний зобов`язаний проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби. 30.06.2026 року на його ім`я в електронній формі було сформовано та направлено до особистого електронного кабінету направлення №8052254 на проходження ВЛК, однак позивач на медичний огляд не з`явився, у зв`язку з чим до відповідного реєстру внесено відомості про порушення правил військового обліку. Водночас 03.07.2026 року ОСОБА_1 подав через електронний кабінет заяву, в якій визнав вину у непроходженні ВЛК, погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності та висловив готовність сплатити штраф. У зв`язку з цим 06.07.2026 року щодо нього винесено постанову за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення штрафу в розмірі 17000 грн. Відповідач посилається на положення законодавства, якими встановлено обов`язок військовозобов`язаних проходити медичний огляд, та вважає, що матеріалами справи підтверджено наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення. Крім того, відповідач зазначає, що подання позивачем заяви про визнання вини та сплата штрафу свідчать про усвідомлення ним допущеного порушення, а подальше заперечення цих обставин без належних доказів розцінює як суперечливу поведінку. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з"явився, надав суду заяву в якій просив суд розгляд справи проводити у його відсутність, позов підтримав та просив задовольнити.

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з"явився по невідомій суду причині.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 як військовозобов`язаний.

До 30 червня 2026 року позивач проходив службу в Національній поліції України, що підтверджується наказом ГУНП у Вінницькій області від 24.06.2026р. № 219 о/с, відповідно до якого його звільнено зі служби в поліції з 30.06.2026 за власним бажанням.

Також матеріалами справи підтверджується, що 28.05.2024р. ОСОБА_1 пройшов військово-лікарську комісію ДУ «ТМО МВС України по Вінницькій області», за результатами якої його визнано придатним до військової служби. Відомості про дату проходження ВЛК 28.05.2024 та висновок «придатний» відображені як у паперовому військово-обліковому документі позивача, так і в електронному військово-обліковому документі, сформованому засобами електронного кабінету військовозобов`язаного.

30.06.2026р. ІНФОРМАЦІЯ_5 в електронній формі було сформовано направлення № 8052254 для проходження позивачем військово-лікарської комісії.

У подальшому в електронному кабінеті «Резерв+» щодо позивача з`являлися відомості про звернення ТЦК та СП до Національної поліції з метою його доставлення для складання матеріалів про адміністративне правопорушення з причини «не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». Разом з тим із поданих позивачем роздруківок убачається неодноразова зміна відповідних статусів: повідомлення про звернення до Національної поліції змінювалися повідомленнями про зняття такого звернення, надсилання запитів до Реєстру, виправлення відомостей та повторне відображення порушення.

03.07.2026 позивач через електронний кабінет подав заяву, у якій зазначив, що не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності.

На підставі цієї заяви 06.07.2026 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 винесено постанову № R611119, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, у зв`язку з тим, що за відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів він «відмовився (не пройшов) ВЛК».

На позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. У межах передбаченого законом пільгового порядку 06.07.2026 позивачем сплачено 8500 грн, що підтверджується банківською квитанцією.

Вирішуючи питання про правомірність зазначеної постанови, суд виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено імперативний принцип діяльності органів державної влади, відповідно до якого вони та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Цей конституційний принцип конкретизовано частиною другою статті 2 КАС України, відповідно до якої при оскарженні рішення суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, зокрема, чи прийняте воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Санкція для громадян становить від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас стаття 210-1 КУпАП є бланкетною нормою. Саме по собі посилання у постанові на цю статтю не встановлює змісту обов`язку, який особа порушила. Для притягнення особи до відповідальності суб`єкт владних повноважень повинен встановити конкретну норму законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку чи мобілізацію, яка покладала на таку особу відповідний обов`язок, факт виникнення цього обов`язку саме у визначений період, а також конкретні дії чи бездіяльність особи, якими такий обов`язок не виконано.

Отже, для встановлення складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення недостатньо самого факту наявності в Реєстрі технічної відмітки «не пройшов (відмовився від проходження) ВЛК». Відповідач мав довести, що у позивача на відповідний момент існував законодавчо встановлений обов`язок пройти медичний огляд, що його було належним чином направлено на такий огляд, що він мав реальну можливість виконати цей обов`язок, однак без поважних причин його не виконав.

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, визначає, зокрема, порядок організації медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 69 цього Порядку у разі проходження військовозобов`язаним медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік.

Таким чином, висновок ВЛК від 28.05.2024р., на який посилається позивач, сам по собі не свідчив про безстрокове звільнення його від подальшого проходження ВЛК. На 30.06.2026 річний строк дії відповідного висновку дійсно сплив.

Проте ця обставина не є достатньою для висновку про обов`язок позивача пройти ВЛК саме 30.06.2026р. або в безпосередньо наступний період, оскільки законодавством встановлено окреме спеціальне регулювання щодо військовозобов`язаних, які мають чинну відстрочку від призову.

З наданого до справи електронного військово-облікового документа, сформованого у застосунку «Резерв+», убачається, що ОСОБА_1 станом на 01.07.2026 мав оформлену відстрочку за типом «бронювання», строком до 01.08.2026.

Ця обставина має істотне значення для вирішення спору та відповідачем не спростована.

Пунктом 63 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім прямо визначених випадків: прийняття особи на військову службу за контрактом; коли вона раніше була визнана обмежено придатною і не пройшла відповідного повторного медичного огляду; або коли військовозобов`язаний самостійно виявив бажання пройти медичний огляд.

Матеріали справи не містять доказів того, що на 30.06.2026 ОСОБА_1 належав до будь-якої із зазначених категорій.

Навпаки, військово-обліковими документами підтверджено, що за результатами ВЛК 28.05.2024р. він був визнаний саме «придатним», а не «обмежено придатним».

Доказів укладення ним контракту про проходження військової служби відповідачем не надано.

Не встановлено судом і того, що до формування направлення № 8052254 позивач самостійно виявив бажання пройти ВЛК.

Отже, станом на 30.06.2026 щодо позивача діяла пряма спеціальна норма пункту 63 Порядку № 560, яка за наявності чинної відстрочки унеможливлювала направлення його на медичний огляд за відсутності передбачених цією нормою винятків.

Посилання відповідача на загальні положення пунктів 69, 74 Порядку № 560 не змінює даного висновку.

Дійсно, пункт 69 Порядку передбачає направлення на ВЛК осіб, які не проходили медичний огляд або у яких закінчився строк дії рішення про придатність до військової служби, а пункт 74 визначає порядок видачі направлень військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову.

Однак ці норми не можуть застосовуватися ізольовано від пункту 63 того самого Порядку. Останній встановлює спеціальне правило саме для осіб із чинною відстрочкою і прямо визначає випадки, коли вони можуть бути направлені на ВЛК до завершення строку такої відстрочки.

Інше тлумачення фактично позбавляло б пункт 63 нормативного змісту, оскільки будь-яка особа з відстрочкою могла б бути направлена на ВЛК лише на тій підставі, що минув строк дії попереднього висновку ВЛК, незважаючи на пряму законодавчу заборону такого направлення поза передбаченими винятками.

Таким чином, саме по собі закінчення строку дії висновку ВЛК позивача від 28.05.2024 не створювало для нього обов`язку пройти новий медичний огляд у період чинності бронювання до 01.08.2026р.

Суд звертає увагу і на те, що в матеріалах справи фактично відсутні належні докази доведення до відома позивача конкретного обов`язку з`явитися на ВЛК у визначені дату, час та місце.

Відповідач посилається на формування 30.06.2026 електронного направлення № 8052254.

Проте юридичні поняття «формування направлення» та «доведення його до відома військовозобов`язаного» не є тотожними.

Пункт 74 Порядку № 560 встановлює вимоги до змісту направлення, яке має містити, серед іншого, дату початку медичного огляду, найменування закладу охорони здоров`я та його адресу. Законодавство також окремо врегульовує порядок надсилання електронного направлення до електронного кабінету.

Разом з тим із наданих відповідачем доказів не вбачається документально підтвердженого факту вручення позивачу відповідного направлення, його надсилання у встановленому порядку та одержання ОСОБА_1 інформації про конкретну дату початку медичного огляду і місце його проходження до моменту, коли в Реєстрі вже було сформовано відмітку про порушення.

Навпаки, надана позивачем послідовність повідомлень у «Резерв+» свідчить про неодноразову зміну реєстрових відомостей, надсилання запитів на їх виправлення, зняття та повторне виникнення повідомлень про звернення до Національної поліції. Така хронологія сама по собі не є доказом правопорушення, проте ставить під сумнів можливість ототожнення автоматично сформованого статусу Реєстру з достовірно встановленим фактом свідомої відмови особи від виконання законної вимоги.

Суд також враховує, що статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення визнаються будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган, який розглядає справу, зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна конкретна особа у його вчиненні.

Таким чином, інформаційний запис у державному реєстрі є одним із доказів, однак він не звільняє посадову особу від обов`язку встановити фактичні та юридичні передумови відповідальності.

Окремої оцінки потребують доводи відповідача про те, що позивач 03.07.2026р. сам подав заяву про визнання порушення, погодився на розгляд справи за його відсутності, а після винесення постанови сплатив 50 відсотків штрафу.

Законом України від 13.03.2025р. № 4316-IX було запроваджено спрощений механізм притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210 та 210-1 КУпАП у випадку, коли особа не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення до відповідальності за її відсутності. У такому випадку протокол може не складатися, а постанова повинна містити відомості про відповідну заяву; у разі сплати протягом встановленого строку не менше 50 відсотків штрафу постанова вважається виконаною.

Отже, суд погоджується з відповідачем, що подана позивачем заява давала посадовій особі ТЦК та СП процесуальну можливість розглянути справу без особистої присутності ОСОБА_1 та без складення протоколу у загальному порядку.

Тому самі по собі доводи позивача про відсутність протоколу або розгляд справи без його участі не можуть бути достатньою підставою для скасування постанови.

Разом з тим зазначена заява не усуває обов`язку органу встановити об`єктивну наявність складу адміністративного правопорушення.

Законом не передбачено, що саме визнання особою факту порушення створює склад адміністративного правопорушення за відсутності фактичних або правових ознак такого правопорушення.

Більше того, стаття 268 КУпАП у чинній редакції прямо зберігає за особою право оскаржити постанову у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, подання заяви про неоспорювання правопорушення в адміністративній процедурі не є відмовою особи від гарантованого законом права на судовий контроль за законністю прийнятого рішення.

З цих же підстав сплата позивачем 8500 грн. не може тлумачитися як безумовне та остаточне підтвердження законності постанови.

Сплата штрафу свідчить про виконання постанови в передбаченому законом порядку, проте не є самостійною юридичною підставою для виникнення адміністративної відповідальності і не позбавляє особу права на оскарження такого рішення.

Суд критично оцінює посилання відповідача на принцип venire contra factum proprium у зв`язку з тим, що позивач спочатку визнав порушення та сплатив штраф, а в подальшому оскаржив постанову.

Доктрина заборони суперечливої поведінки не може застосовуватись таким чином, щоб усунути судовий контроль за рішенням органу публічної влади або легалізувати адміністративне стягнення, для якого відсутня необхідна матеріально-правова підстава. Принцип добросовісності поведінки учасника правовідносин не може мати перевагу над принципом законності діяльності суб`єкта владних повноважень, закріпленим частиною другою статті 19 Конституції України.

Крім того, відповідно до статті 90 КАС України жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд оцінює кожний доказ окремо та докази у їх сукупності.

Тому заява позивача від 03.07.2026р. оцінюється судом поряд з іншими доказами, зокрема військово-обліковими документами, відомостями про чинне бронювання, результатами ВЛК від 28.05.2024 та даними електронного кабінету «Резерв+», і не може сама по собі переважити встановлену судом відсутність правової підстави для направлення його на ВЛК під час чинної відстрочки.

Не впливає на наведений висновок і той факт, що позивач був звільнений зі служби в Національній поліції з 30.06.2026р..

Визначальним є не сам факт припинення служби, а наявність у державному Реєстрі та електронному військово-обліковому документі чинної відстрочки за типом «бронювання» до 01.08.2026. Доказів її припинення або анулювання до моменту формування направлення та інкримінованого позивачу порушення відповідач суду не надав.

Відтак суб`єкт владних повноважень, приймаючи оскаржувану постанову, мав перевірити не лише реєстрову позначку про непроходження ВЛК, а й актуальний статус позивача, наявність чинної відстрочки та передбачених пунктом 63 Порядку № 560 підстав для направлення такої особи на медичний огляд.

Саме неврахування цієї істотної обставини свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення в розумінні частини другої статті 2 КАС України.

Частиною другою статті 77 КАС України покладено саме на відповідача — суб`єкта владних повноважень — обов`язок довести правомірність свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У цій справі відповідач не довів належними та допустимими доказами:

що за наявності у ОСОБА_1 чинного бронювання до 01.08.2026 існувала передбачена законом підстава для направлення його на ВЛК;

що позивач належав до одного з винятків, передбачених пунктом 63 Порядку № 560;

що він самостійно виявив бажання пройти ВЛК;

що електронне направлення № 8052254 було належним чином доведено до його відома із зазначенням конкретної дати початку та місця проведення медичного огляду;

що позивач, будучи належним чином повідомленим про необхідність виконання законного обов`язку, умисно чи з необережності не виконав його.

Натомість встановлені судом обставини свідчать про те, що станом на дату формування направлення позивач мав чинну відстрочку та не належав до категорії осіб, яких за наявності такої відстрочки дозволялося направляти на медичний огляд.

За таких обставин суд приходить до висновку про недоведеність об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Відсутність належно доведеного порушення конкретного обов`язку, встановленого законодавством про мобілізацію, виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності за цією нормою.

При цьому суд наголошує, що предметом цього спору не є загальне звільнення ОСОБА_1 від обов`язку проходження військово-лікарської комісії в майбутньому. Після припинення відстрочки або за виникнення інших передбачених законом підстав компетентний орган вправі вирішувати питання про направлення позивача на медичний огляд у встановленому законом порядку.

Предметом оцінки суду є виключно законність постанови № R611119 від 06.07.2026р., винесеної за конкретних фактичних обставин, які існували на момент інкримінованого правопорушення.

З урахуванням викладеного суд вважає, що постанова т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R611119 від 06.07.2026 не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, оскільки відповідачем не доведено наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Тому позовні вимоги підлягають задоволенню, оскаржувана постанова — скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю.

На підставі ст. 210-1, п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП, керуючись ст.77,78,90 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову № R611119 від 06.07.2026 року, винесену т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про притягнення до відповідальності у виді штрафу у сумі 17000,00 грн (сімнадцять тисяч гривень) стосовно ОСОБА_1 .

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 532,48 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 14.09.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Суддя: