Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №132/1156/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/1156/26

3/132/653/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 вересня 2026 року м. Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В. розглянувши матеріал, який надійшов з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Писарівка Вінницької області, українки, громадянки України, із базовою загальною середньою освітою, одруженої, пенсіонерки, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП документально не підтверджений, до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

До Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ГР № 171419 від 31.03.2026 року, ОСОБА_2 – 31 березня 2026 року о 16год.30хв. на вулиці Винниченка в селі Писарівка Хмільницького району Вінницької області, висловлювався словами нецензурної лайки відносно ОСОБА_3 , чим вчинила громадський порядок і спокій громадян.

Вивчивши матеріали справ та оцінивши всі докази по справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об`єктивно, дослідивши всі обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із положеннями статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Необхідною умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях складу адміністративного правопорушення, тобто передбаченої нормами права сукупності об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких те чи те діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення, що включає в себе: а) об`єкт; б) об`єктивну сторону; в) суб`єкт; г) суб`єктивну сторону.

Об`єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв`язок між діяннями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.

Статтею 173 КУпАП передбачена відповідальність за дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП полягає у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому ставленні до громадян та інших діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян.

Громадський порядок - це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських містах в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій.

Найбільш розповсюдженою формою дрібного хуліганства є нецензурна лайка у громадських місцях, непристойні висловлювання.

Іншою формою цього правопорушення є образливе ставлення до громадян, під яким необхідно розуміти докучливу поведінку, пов`язану з образливими діями, що зневажають честь і гідність людини та утискають будь-чию волю, до того ж у грубій розв`язній манері, а також насильницьке вторгнення в громадські місця всупереч забороні певних осіб, які слідкують за порядком.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є місце його скоєння, а саме - громадське місце, яке дістало законодавче визначення як частина будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, зокрема під`їзди, а також підземні переходи, стадіони.

Суб`єктивна сторона дрібного хуліганства полягає у неповазі до суспільства, у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу. Особа усвідомлює, що її дії протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього.

З суб`єктивної сторони правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, особа усвідомлює, що її дії, протиправні, вона передбачає, що в результаті їх здійснення будуть порушені громадський порядок і прагне до цього. Елементом суб`єктивної сторони дрібного хуліганства є також мотив задоволення індивідуальних потреб самоствердження шляхом ігнорування гідності інших людей.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хуліганство» №10 від 22 грудня 2006 року, при розгляді адміністративних та кримінальних справ про хуліганство необхідно встановити всі фактичні обставини справи, в тому числі спрямованість умислу, мотиви, мету, характер дій кожного з учасників хуліганства, з`ясувати чи порушив підсудний своїми діями громадський порядок, чи були вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, чи супроводжувалися особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, а також з`ясувати причини й умови, що призвели до вчинення хуліганства.

За протоколом про адміністративне правопорушення серії ГР № 171419 від 31.03.2026 року, ОСОБА_2 – 31 березня 2026 року о 16год.30хв. на вулиці Винниченка в селі Писарівка Хмільницького району Вінницької області, висловлювався словами нецензурної лайки відносно ОСОБА_3 , чим вчинила громадський порядок і спокій громадян.

Згідно пункту 15 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 року № 1376, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.12.2015 року за № 1496/27941, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).

Відповідно до пункту 1 цієї ж Інструкції, отримання пояснення від осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків здійснюють уповноважені на те посадові особи органів поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення не містить жодної інформації про фіксацію правопорушення. Свідки, уповноваженою особою, яка склала адміністративний протокол, не залучались, про що свідчить інформація, викладена у відповідних графах цього процесуального документу.

Єдиним джерелом відомостей про обставини події фактично є письмове пояснення ОСОБА_3 , який одночасно є заявником та особою, яка безпосередньо вказує на ОСОБА_2 як на особу, що вчинила дрібне хуліганство.

Суд наголошує, що сама по собі заінтересованість заявника у результаті розгляду справи не означає автоматичної недопустимості або недостовірності його пояснень. Потерпіла особа відповідно до статті 251 КУпАП є передбаченим законом джерелом доказів, а її пояснення можуть бути покладені в основу судового рішення за умови їх належної перевірки та оцінки в сукупності з іншими доказами.

Разом із тим у справах про адміністративні правопорушення, як і в будь-якому іншому провадженні, що може мати наслідком застосування до особи заходів державного примусу, самі лише твердження заявника не звільняють суд від обов`язку перевірити їх об`єктивність, достовірність та достатність для встановлення всіх елементів складу адміністративного правопорушення.

Особливо це стосується випадків, коли заявник є безпосереднім учасником конфлікту, а інших очевидців події не встановлено, технічна фіксація події відсутня, об`єктивні матеріальні сліди події не зафіксовані.

Саме така сукупність обставин має місце у цій справі.

З матеріалів справи не вбачається, що працівниками поліції було здійснено будь-яку об`єктивну фіксацію події: не надано фото- чи відеозапису, не встановлено та не допитано очевидців конфлікту.

Відтак письмове пояснення ОСОБА_3 у цій справі фактично є не одним із доказів у сукупності з іншими об`єктивними даними, а єдиним самостійним джерелом, на якому ґрунтується твердження про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення.

Суд не може погодитися з тим, що за таких обставин лише суб`єктивне твердження особи, яка є безпосереднім учасником конфлікту та заявником у справі, саме по собі є достатнім для безспірного встановлення вини іншої особи.

Такий підхід суперечив би основоположним засадам доказування у справах про адміністративні правопорушення, оскільки фактично означав би автоматичне ототожнення твердження заявника з доведеним фактом правопорушення та позбавляв би суд обов`язку здійснити самостійну перевірку всіх обставин справи.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 червня 2019 року у справі № 560/751/17, відповідно до якої письмові пояснення очевидців, які не були допитані судом, за конкретних обставин не можуть вважатися беззаперечним доказом вчинення адміністративного правопорушення. Верховний Суд звернув увагу, що такі пояснення потребують належної судової перевірки, а доказове значення окремого письмового пояснення не може розглядатися як наперед встановлене.

Зазначений правовий підхід має значення і для оцінки пояснення ОСОБА_3 у цій справі. Хоча його процесуальний статус відрізняється від статусу свідка у справі № 560/751/17, принциповим є інше: будь-яке повідомлення особи про обставини правопорушення підлягає перевірці судом та оцінці у взаємозв`язку з іншими доказами і не може набувати наперед визначеної доказової сили.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_3 є безпосереднім учасником описаного в протоколі конфлікту. Саме тому його пояснення мають оцінюватися з урахуванням усіх обставин їх отримання, змісту, конкретності, послідовності та узгодженості з іншими матеріалами справи.

Натомість надане письмове пояснення не містить такого обсягу конкретних відомостей, який дозволив би суду незалежно від суб`єктивного сприйняття заявника встановити всі істотні ознаки інкримінованого правопорушення. Зокрема, з нього не вбачається достатньої конкретизації характеру психологічного впливу, його інтенсивності, тривалості, конкретних наслідків для психологічного стану ОСОБА_3 , а також обставин, які б дозволили зробити обґрунтований висновок про реальну можливість заподіяння шкоди його психічному здоров`ю, та впливу на громадський порядок і спокій громадян.

Не усуває зазначених недоліків і сам факт звернення ОСОБА_3 до поліції. Звернення до правоохоронного органу є підставою для реагування держави та перевірки повідомлених обставин, однак саме по собі не є доказом того, що описані у заяві обставини об`єктивно мали місце та містять усі ознаки складу адміністративного правопорушення. Інакше факт звернення фактично ототожнювався б із доведеністю правопорушення, що є неприпустимим.

Так само сам по собі факт складання працівником поліції протоколу не підтверджує безумовно достовірність зазначених у ньому відомостей. Протокол є процесуальним документом, у якому фіксуються відомості про виявлене правопорушення, однак його зміст підлягає перевірці та оцінці судом нарівні з іншими доказами.

На необхідність якісного та змістовного документування саме справ за статтею 173 КУпАП звертав увагу і Верховний Суд, зазначаючи, що однією з поширених причин закриття таких справ є недоліки протоколів, зокрема відсутність конкретного опису дій особи та неналежна фіксація обставин правопорушення.

Отже, у даному випадку судом установлено не просто відсутність певного окремого доказу, а відсутність належної доказової сукупності, яка б дозволила поза розумним сумнівом встановити наявність у діях ОСОБА_2 усіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення.

Суд не заперечує можливості вчинення між сторонами конфлікту, не ставить під сумнів право ОСОБА_3 звертатися за захистом до правоохоронних органів та не применшує суспільної небезпечності дрібного хуліганства як явища. Однак завдання суду у конкретній справі полягає не у встановленні загальної ймовірності дрібного хуліганства, а у встановленні на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів конкретного факту адміністративного правопорушення, його складу та вини конкретної особи.

Застосування адміністративного стягнення не може ґрунтуватися на припущеннях, імовірності або виключно на суб`єктивному твердженні одного з учасників конфлікту, якщо таке твердження не знаходить достатнього об`єктивного підтвердження в інших матеріалах справи.

У цьому контексті суд також бере до уваги презумпцію невинуватості, закріплену ст.62 Конституції України, яка за своєю суттю поширюється і на провадження про адміністративні правопорушення, коли наслідком такого провадження є застосування до особи адміністративного стягнення. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь.

Таким чином, за відсутності об`єктивної фіксації події, показань безпосередніх очевидців, які б підтверджували факт вчинення дрібного хуліганства, єдине письмове пояснення ОСОБА_3 , який є безпосереднім учасником конфлікту та заявником у справі, не може бути визнане достатнім доказом вини ОСОБА_2 .

Інший підхід фактично означав би покладення на особу адміністративної відповідальності лише на підставі неперевіреного твердження іншого учасника конфлікту, що несумісно з вимогами статей 245, 251, 252, 280 та 283 КУпАП щодо повного, всебічного й об`єктивного з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Отже, суд приходить до висновку, що надані матеріали не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б у своїй сукупності підтверджували вчинення ОСОБА_2 дрібного хуліганства у розумінні ст.173 КУпАП.

За таких обставин вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй адміністративного правопорушення не може вважатися доведеною, а наявні у справі сумніви щодо фактичних обставин події, характеру та наслідків дій особи не можуть бути усунуті шляхом припущення про достовірність лише пояснень заявника.

Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП.

Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).

У відповідності до пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з частиною 2 статті 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до пункту 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020р. у справі № 463/1352/16-а в силу принципу невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.

Зміст загальноприйнятого європейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, полягає в тому, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

У постанові від 21 січня 2020 року (справа № 754/17019/17) Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а суд не наділений повноваженням коригувати обвинувачення, а також збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, тому суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173 КУпАП.

Враховуючи викладене та керуючись п.1 ч.1 ст.247, ст.ст.173, 245, 251, 252, 283-285, 294 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.173 КУпАП, стосовно ОСОБА_2 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя