Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №712/1983/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 712/1983/22

провадження № 51-4435км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

виправданого ОСОБА_8 ,

засудженої ОСОБА_9 ,

представника потерпілих ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої

ОСОБА_9 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 24 вересня

2025 року та прокурора на ухвалу Черкаського апеляційного суду

від 24 вересня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021250310002304, за обвинуваченням

ОСОБА_9 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яка зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Черкас, який зареєстрований ( АДРЕСА_1 )

та проживає ( АДРЕСА_2 ) в тому ж місті,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України.

Історія справи і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від

07 лютого 2024 року ОСОБА_9 визнано винуватою та засуджено за ч. 3 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_9 визнано винною за таких обставин.

29 липня 2021 року ОСОБА_9 , за її згодою, її сином ОСОБА_11 тимчасово передали на піклування малолітнього ОСОБА_12 . Відповідно, із вказаного часу до 24 серпня 2021 року малолітній ОСОБА_12 проживав разом із ОСОБА_9 на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

22 серпня 2021 року малолітній ОСОБА_12 у період проживання із ОСОБА_9 , яка проявила безконтрольність за проведенням дозвілля дитини, внаслідок своїх необережних дій отримав травму, а саме тілесні ушкодження, що належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

ОСОБА_9 , будучи обізнаною про факт травмування малолітнього ОСОБА_12 , перебуваючи з 22 серпня по 24 серпня 2021 року у будинку з малолітнім потерпілим, де вона проживала, спостерігала явні симптоми травмування, у тому числі втрату дитиною свідомості, що зумовлює відсутність здатності до активних цілеспрямованих дій та неможливість вжиття заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану через отримані тілесні ушкодження та у зв`язку з малолітством. Однак, всупереч вимогам ст. 6 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 3 Закону України «Про екстрену медичну допомогу», за обставин явної потреби дитини у кваліфікованій медичній допомозі та перебування в небезпечному для життя стані, ОСОБА_9 , не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своєї бездіяльності у вигляді смерті ОСОБА_12 , хоча повинна була і могла їх передбачити, не повідомила заклад охорони здоров`я про стан дитини, а отже не вжила заходів для забезпечення своєчасного надання малолітньому ОСОБА_12 необхідної професійної, кваліфікованої, медичної допомоги, хоча була зобов`язана і мала реальну можливість це зробити, проявила байдужість до права дитини на життя, не вжила необхідних та можливих заходів для збереження життя малолітнього ОСОБА_12 .

Таким чином, ОСОБА_9 залишила малолітнього у безпорадному, небезпечному для життя стані в будинку за місцем свого проживання та лише 24 серпня

2021 року о 18:56 здійснила виклик швидкої медичної допомоги, працівниками якої малолітнього ОСОБА_12 у вкрай важкому стані, без свідомості доставлено до лікарні, де в подальшому від отриманих травм він помер.

За цим же вироком ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, та виправдано за відсутністю в його діях складу згаданого кримінального правопорушення, вчиненого за викладених вище обставин.

Черкаський апеляційний суд ухвалою від 24 вересня 2025 року змінив вирок районного суду стосовно ОСОБА_9 у частині призначеного покарання. Постановив пом`якшити призначене ОСОБА_9 покарання за ч. 3 ст. 135 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Також прийняв рішення в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України виключити з мотивувальної частини вироку покликання суду як на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_9 , - вчинення нею кримінального правопорушення щодо особи, яка перебувала у безпорадному стані.

В іншій частині вирок залишив без змін.

У касаційній скарзі засуджена просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження стосовно неї, а прокурор у поданій скарзі порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та призначення нового розгляду кримінального провадження в апеляційному суді у зв`язку з м`якістю призначеного ОСОБА_9 покарання, а також безґрунтовним виправданням ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

На судові рішення щодо ОСОБА_9 подав касаційну скаргу захисник останньої, проте до початку касаційного розгляду він відмовився від своєї скарги.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі з доповненнями засуджена посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що стало наслідком її незаконного засудження з призначенням покарання, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити кримінальне провадження на підставі

ст. 284 КК України.

Разом з тим, засуджена наводить детальні доводи, які стосуються надання нею власної оцінки доказам, неповноти судового розгляду й невідповідності висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам кримінального провадження.

Також засуджена стверджує, що жодними доказами не встановлено події кримінального правопорушення, її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, та наявності в її діях складу інкримінованого їй злочину.

Зазначає, що була позбавлена можливості зрозуміти, у чому її обвинувачують, та ефективно реалізовувати своє право на захист.

Крім того, вказує на те, що в порядку ст. 290 КПК України докази

не відкривалися, а тому їх слід визнати недопустимими.

Також засуджена стверджує, що висновки про її винуватість ґрунтуються на недопустимих доказах, а саме:

- протоколі проведення обшуку від 28 серпня 2021 року у зв`язку з тим, що обшук житла був здійснений як без дозволу на це власника, так і

без відповідної ухвали слідчого судді. Також у результаті цієї слідчої дії незаконно вилучили майно та речі;

- відеозаписі від 28 серпня 2021 року, оскільки він був здобутий у незаконний спосіб та не був визнаний речовим доказом;

- протоколах огляду складених за результатами проведених огляду у житлі з вилученням майна та речей, з підстав відсутності на це відповідної згоди;

- висновках судово-медичних експертів, оскільки за результатами проведених судово-медичних експертиз у цьому кримінальному провадженні

не встановлена точна дата та давність отриманої потерпілим черепно-мозкової травми, від якої він помер, а також відсутні медичні дані, що вказують на перебування потерпілого без свідомості після отриманої ним згаданої вище травми.

Також засуджена стверджує про недопустимість як доказу її винуватості в інкримінованому злочині запису з камер спостереження наданого

ОСОБА_13 , на якому фіксується територія домоволодіння, де проживає засуджена, проте дозволу на цю фіксацію вона не надавала.

При цьому зазначає, що в основу обвинувального вироку було безпідставно покладено показання зацікавлених свідків сторони обвинувачення.

Стверджує про факти психологічного тиску на неї з боку працівників поліції під час досудового розслідування.

Крім того, засуджена вказує на порушення районним судом вимог кримінального процесуального закону в частині фіксації судового провадження з підстав відтворення судового провадження у журналах судових засідань та на технічних носіях інформації, що, на переконання касатора, є підставою для скасування судового рішення.

Зазначає, що вирок районного суду сфальсифікований з підстав внесення до нього недопустимих доказів на підтвердження її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України.

Водночас свої доводи про сфальсифікований вирок щодо неї обґрунтовує, зокрема, тим, що суд першої інстанції не встановив належність як доказу звукозапису виклику нею швидкої медичної допомоги потерпілому ОСОБА_12 у зв`язку із технічними проблемами під час його прослуховування, та в основу обвинувального вироку, крім іншого, поклав згаданий звукозапис, який сфальсифікований.

Також вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги ч. 3

ст. 376 КПК України, відповідно до якої головуючий роз`яснює учасникам кримінального провадження їх права після проголошення рішення, крім того, засуджена зазначає, що достатньо не володіє українською мовою.

Стверджує про існування сумніву у неупередженості суддів апеляційного суду, які переглядали рішення районного суду стосовно неї, що було підставою для їх відводу.

Також засуджена зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскількибезпідставно відхилив її клопотання про повторне дослідження доказів, зібраних у кримінальному провадженні, унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції.

Водночас вважає, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам поданої скарги, формально підійшов до розгляду її апеляційної скарги та постановив рішення, що не відповідає положеням статей 370, 419 КПК України.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_8 та невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особі через м`якість, просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд матеріалів кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор стверджує, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для кримінального провадження, зокрема те, що ОСОБА_8 систематично перебував у домоволодінні, де був і малолітній потерпілий, що, за умови належного дослідження доказів, повністю підтверджує його вину у вчиненні кримінального провадження,передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України. Тож апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів і, як результат, допустив порушення вимог статей 404, 405 КПК України.

Крім того, свої доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особі через м`якість мотивує тим, що в рішенні апеляційного суду відсутні переконливі мотиви щодо обґрунтованості призначеного засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, даних про її особу, обставин, які обтяжують покарання, відсутності пом`якшуючих покарання обставин, посткримінальної поведінки засудженої, і, як результат, цей суд безпідставно визначив ОСОБА_9 покарання, наближене до мінімальних меж, передбачених санкцією ч. 3 ст. 135 КК України.

Вважає, що ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Також захисник засудженої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_6 подав

касаційну скаргу на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року, за якою було відкрито касаційне провадження. До початку касаційного розгляду від згаданого захисника надійшло клопотання про відмову від поданої ним в інтересах засудженої ОСОБА_9 касаційної скарги, у якому зазначено, що цю позицію узгоджено з підзахисною. Також до суду касаційної інстанції надійшла заява засудженої ОСОБА_9 , у якій вона відмовляється від скарги, поданої її захисником ОСОБА_6 .

З урахуванням наведеного вище колегія суддів прийняла відмову захисника від касаційної скарги відповідно до ст. 432 КПК України.

Водночас відсутні підстави для закриття касаційного провадження, оскільки судові рішення у цьому кримінальному провадженні оскаржили засуджена та прокурор.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу прокурора засуджена просить залишити його скаргу без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні:

- засуджена та її захисник ОСОБА_6 підтримали вимоги поданої касаційної скарги та заперечили щодо задоволення скарги прокурора;

- прокурор виступив на підтримку поданої скарги та просив відмовити у задоволенні скарги засудженої;

- виправданий та його захисник ОСОБА_7 поклалися на розсуд суду щодо розгляду касаційну скаргу засудженої та виступили проти задоволення скарги прокурора;

- представник потерпілих заперечив щодо задоволення скарги прокурора та частково підтримав скаргу засудженої.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги засудженої

та прокурора не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Мотивуючи свою касаційну скаргу, засуджена оспорює зазначені обставини та правильність оцінки судами доказів, на підставі яких постановлено судове рішення, що, на її думку, призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Надаючи власну оцінку доказам, засуджена по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірку на підставі

ст. 433 КПК України до повноважень суду касаційної інстанції законом

не віднесено.

Щодо доводів касаційної скарги засудженої ОСОБА_9 .

Доведення винуватості засудженої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, належними й допустимими доказами

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Як визначено в ч. 1 ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Положеннями ст. 84 КПК України регламентовано те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Як визначено ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Необхідно зазначити, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом установлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Повертаючись до матеріалів кримінального провадження, варто зазначити, що відповідно до положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищими соціальними цінностями. Кримінальний кодекс України здійснює охоронну функцію щодо вказаних цінностей, зокрема ч. 1 ст. 135 цього Кодексу встановлює кримінальну відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.

Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.

Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, то ставлення суб`єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).

Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК України, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.

Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Варто зазначити, що для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров`ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну із життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за ст. 135 КК України. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.

Стосовно матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів зазначає, що доводи засудженої про безпідставну кваліфікацію її дій ґрунтуються на переконанні, що в кримінальному провадженні жодними доказами не встановлено події кримінального правопорушення, її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, та наявності в її діях складу інкримінованого їй злочину.

Проте колегія суддів не погоджується із зазначеною вище позицією засудженої і зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про її винуватість у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів щодо самозбереження через малолітство, та інший безпорадний стан, коли той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, що спричинило його смерть.

Мотивуючи свої висновки про наявність в діях ОСОБА_9 складу згаданого вище кримінального правопорушення, суд слушно зважив, зокрема, на пояснення, надані засудженою лише у судових дебатах, яка не заперечувала факту передачі тільки їй на піклування та проживання, зокрема малолітнього ОСОБА_12 . Крім іншого пояснила, що в них у дворі багато будівельних матеріалів, як виявилося, це є небезпечним для ігор дитини. Для дитини у дворі було багато небезпеки.

Також суд обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання зазначених нижче осіб:

- потерпілого ОСОБА_11 , який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 є його батьками, станом на 2021 рік у нього з ними були нормальні стосунки. ОСОБА_14 є його приймаком, якого він останній раз бачив 29 липня 2021 року, коли залишив матері. Стан здоров`я у ОСОБА_15 був задовільним, скарг від нього не надходило. Із самим ОСОБА_16 він спілкувався, останній раз

- 19 серпня 2021 року. Під час розмови нічого підозрілого не було. Про травмування ОСОБА_16 він дізнався 24 серпня 2021 року. Подзвонила його мати і повідомила, що ОСОБА_16 погано і вона викликає швидку допомогу. Він запитав у матері, що сталося, вона відповіла, що в ОСОБА_16 температура, що ще казала, він не пам`ятає. Лікар повідомив, що в дитини травма голови, що вона непритомна. ОСОБА_15 залишили на піклування ОСОБА_9 , його матері, за адресою:

АДРЕСА_3 , батька ОСОБА_8 бачив, коли той приносив їжу;

- потерпілої ОСОБА_17 , яка суду пояснила, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 це батьки її чоловіка ОСОБА_11 . До 24 серпня 2021 року останній раз бачила сина приблизно в кінці травня 2021 року, вона точно не пам`ятає. З травня по серпень 2021 року вона спілкувалася з сином по відеозв`язку. Коли вона безпосередньо бачила свого сина, він перебував в чудовому стані, скарг на стан здоров`я не мав. ОСОБА_18 залишив обох дітей на цілодобовий догляд ОСОБА_19 за адресою АДРЕСА_1 , і приїхав до неї в м. Київ. Було спільне рішення залишити дітей на піклування у ОСОБА_20 . Дітей залишали особисто ОСОБА_21 , вона ніколи не була проти того, щоб їй залишали дітей. Про те, що відбувається з сином, вона знала від ОСОБА_22 , від сина та від дочки, остання хоч і була маленька, розповідала, що відбувається. ОСОБА_23 казала, що син не слухається, що він кудись лазить, дочка підтвердила це. Після смерті сина вони ходили в буд. АДРЕСА_1 прибирати, здійснювати догляд за собаками і дочка показувала ті місця, звідки ОСОБА_16 падав. Син також розповідав, що падав, але в нього нічого не болить, все добре. 24 серпня 2021 року, в другій половині дня ОСОБА_9 зателефонувала і сказала, що не знає що з ОСОБА_16 , йому щось погано і вона викликає швидку медичну допомогу. Вона не запитувала у них, чи можна викликати швидку допомогу, чи не можна, вона сказала: «Я викликаю швидку». ОСОБА_24 приносив продукти харчування. Наявність великої кількості тілесних ушкоджень у сина ОСОБА_16 вона може пояснити, зі слів дочки, ОСОБА_22 , що він сам дряпався. 24 серпня 2021 року, коли була викликана швидка медична допомога, дізналася про те, що син був без свідомості;

- свідка ОСОБА_25 , який в судовому засіданні пояснив, що працює в Черкаській станції швидкої медичної допомоги лікарем. 24 серпня 2021 року у вечірній час доби він перебував на чергуванні. Того дня він бачив малолітнього ОСОБА_15 , його довезли до лікарні живим. Коли приїхали на виклик, вийшла жінка, сказала: «Ідіть за мною, ви все побачите». Вони зайшли до будинку.

На ліжку в кімнаті лежала дитина. Дитина була у важкому стані, без свідомості, реагувала тільки на подразники, наприклад, коли її щипали, реакція зіниць була в`ялою. Самостійно дитина не рухалася. Прибувши на виклик, побачивши дитину він діяв згідно з протоколом надання медичної допомоги, у дитини була черепно-мозкова травма, гематома на лівій лобній ділянці, яка спускалася на око, крім того, було багато застарілих травм. Стан дитини був пов`язаний із

черепно-мозковою травмою. Дитина була гарячою, з температурою 38 градусів, це свідчило про те, що в такому стані лежала не дві години, а більше. Далі дитині поставили катетер та госпіталізували. Застарілими травмами були: ліве вухо було порване і нижня губа була покусана, по всьому тілу були несвіжі пошкодження. Там була ще маленька дитина, 2-3 роки, яка постійно вертілася під ногами та мішала і жінка, яка представилася бабусею, сказала, що вона в основному зайнята малою дитиною, а всі ці ушкодження, хлопчик заподіяв собі сам.

Свіжа травма була тільки гематома, якій було приблизно два дня. Жінка підтвердила, що дитина лежить вже два дні, що він впав два дні назад, викликала працівників швидкої медичної допомоги, тому що дитина заснула, пролежала кілька годин так і не прокидалася. Жінка казала, що дитина впала з винограду на купу цегли два дні тому. Жінка поїхала з ними в лікарню.

Травма, а саме гематома, проходить певну стадію, тобто зовні проявляється певною зміною кольору, тому можна відрізнити свіжу гематому від несвіжої.

Вони, як працівники швидкої медичної допомоги, виконали медичний протокол, обстежили дитину, виконали всі необхідні дії і, у зв`язку з тим що в дитини була черепно-мозкова травма, яка лікується не в умовах швидкої медичної допомоги, а в стаціонарних умовах, їх задача була якнайшвидше доставити дитину до лікарні.

Травма, яку він констатував, була не абсолютною свіжою і не отримана за короткий період до виклику працівників швидкої медичної допомоги, їй було приблизно два дні.

ОСОБА_8 під час тієї події свідок не бачив;

- свідка ОСОБА_26 , яка в судовому засіданні пояснила, що вона працює фельдшером у Черкаській швидкій медичній станції. 24 серпня 2021 року приблизно о 19:00 їм надали виклик на службовий телефон. Виклик був на АДРЕСА_7 в м. Черкасах, як коментували виклик - травма голови дитини. Вони виїхали на виклик, та за чотири хвилини прибули на місце. Хлопчик лежав на ліжку. Дитина була вся в синцях та саднах, дитина взагалі не реагувала, очі не розплющував. Коли лікар почав проводити огляд, виявилося, що у дитини не було шкоринки на нижній губі. У хлопчика було надірване чи надгризене вухо. Ножки у дитини були також побиті, в саднах, які вже були несвіжими, а вже покриті були кірочкою.

На запитання, коли дитина впала, жінка відповіла: «Я не знаю, я що за ним сліжу», а через деякий період часу вона повідомила, що дитина впала з винограду.

Коли дитину привезли до лікарні, вона була жива. Садна на голові вона бачила, дитина була вся побита, в синцях. Обличчя було в синцях, гематома була на голові.

ОСОБА_8 , на місці події не бачила.

Реакції у ОСОБА_9 на те, що трапилося, не було ніякої, вела себе пасивно. Коли дитину вже поклали до машини швидкої допомоги і лікар сказав їй: «Ви знаєте, якщо б ви швидку допомогу викликали на декілька годин пізніше, дитина могла померти», та відповіла: «Ну розумію», тобто у неї взагалі ніякої жалості до дитини не було;

- свідка ОСОБА_27 , який в судовому засіданні пояснив, що він працює в Черкаській обласній дитячій лікарні, лікарем. 24 серпня 2021 року він був на чергуванні в лікарні у другій половині дня. Працівники швидкої медичної допомоги доставили до лікарні, в травмпункт, малолітнього ОСОБА_15 у вкрай важкому стані, без свідомості. У лікарні була баба і менша дитина. Баба сказала, що мати дитини перебуває на лікуванні в м. Києві, дитина дуже скучає за нею і ці травми заподіює собі сама. У дитини були також несвіжі рани, садна;

- свідка ОСОБА_28 , який пояснив, що працює в Черкаській обласній дитячій лікарні дитячим анестезіологом. 24 липня 2021 року був на робочому місці. ОСОБА_29 24 серпня 2021 року о 20:00 працівники швидкої медичної допомоги доставили до лікарні у важкому стані. Проводилася інтенсивна терапія відповідно до стану дитини, яка була без свідомості, мала інші ушкодження. У ОСОБА_15 були пролежні, а це ознака того, що травми виникли не незадовго до виклику працівників швидкої медичної допомоги, а минув деякий час, були також гематоми. Нейрохірург провів пункцію підшкірної гематоми потиличної ділянки, отримана кров була лізована (тобто вже розпалася). Щоб кров стала лізованою, потрібен час на певні процеси. Якби гематома виникла

1-2 години тому, то кров була би свіжою, а якщо пройшов день, або більше, то з`являється згусток. У дитини на коліні була велика рана із великим струпом, якщо б дитина переміщалася, то цей би струп тріснув би, а він був цілим, тобто дитина не ходила;

- свідка ОСОБА_30 , який пояснив, що працює в Черкаській обласні дитячій лікарні завідувачем відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Він брав участь у лікуванні дитини. ОСОБА_14 перебував у вкрай тяжкому стані. Вірогідніше за все, ушкодження, травми були отримані за певний період часу до надходження дитини до лікарні, а не перед самим викликом швидкої медичної допомоги;

- свідка ОСОБА_31 , який в судовому засіданні пояснив, що знає ОСОБА_9 і

ОСОБА_8 , це його сусіди, контактів з ними не підтримував. ОСОБА_8 до події, яка трапилася, бачив за адресою проживання разів п`ять за місяць.

Як ОСОБА_8 заходив до будинку, не бачив. Про те, що трапилося з хлопчиком йому стало відомо вже пізніше від сторонніх осіб. Такого, щоб ОСОБА_8 прийшов звечора, а вранці вийшов з будинку, не бачив. Між будинками № 187 та 162 відстань 40-50 метрів.

- свідка ОСОБА_32 , який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 він знає, вони його сусіди. Будинок

АДРЕСА_3 розділений на дві половини, в одній половині проживає його сім`я, в іншій половині - вони. До 24 серпня 2021 року за цією адресою бачив дуже часто ОСОБА_8 у дворі, як він ходив до магазину, як виходив на вулицю. Іноді раз на день бачив, іноді раз в декілька днів. Через стіни чув, як ОСОБА_9 спілкуються між собою. Будинок загальний. Входи у нього з ОСОБА_33 окремі. Вихід на вулицю однаковий, він виходив зі двору. ОСОБА_8 не завжди був у третій квартирі.

ОСОБА_8 більше свого часу перебував у першій квартирі;

- свідка ОСОБА_34 , який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 він знає як сусідів із 2004-2005 років. На

АДРЕСА_3 він буває кожного дня. ОСОБА_8 за вказаною адресою в липні - серпні 2021 року був постійно разом із собаками. Свідок бачив, як ходить у магазин і з магазину. Вдень його бачив, той йшов із пакетами. Про подію, яка трапилася, він чув, що померла дитина. З ОСОБА_8 ніяких стосунках

не має. Востаннє в третій квартирі бачив його, коли він йшов із пакетами. Може і в першій квартирі він був;

- свідка ОСОБА_35 , яка пояснила суду, що в серпні 2021 року працювала начальником ювенальної превенції ЧРУП ГУНП в Черкаській області. 24 серпня 2021 року як представник територіального органу поліції здійснювала виїзд до КНП «Черкаська обласна дитяча лікарня». Її відвели в реанімаційне відділення та завели в палату. ОСОБА_14 був непритомний, без одягу, на голові були гематоми, на правій руці - садна, на обличчі - рана. Також була рана від укусу.

У коридорі була баба хлопчика ОСОБА_9 . На запитання, що сталося, бабуся розповіла багато різних версій. Розповідала, що дитина перебуває на її піклуванні понад місяць, мати дитини на лікуванні в м. Києві, на операції. Баба не могла сказати, звідки у хлопчика ушкодження. ОСОБА_14 мав численні ушкодження.

Необхідно зазначити, що допит свідків, яких попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, було проведено у відповідності до вимог КПК України.

У свою чергу суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань свідків. Їх показання узгоджуються між собою, є логічними та послідовними, підстав не довіряти цим показанням та будь-яких мотивів вважати, що свідки можуть обмовляти засуджену, не встановлено.

Показання свідків узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами.

Колегія суддів зазначає, що незгода засудженої з оцінкою, яку суди попередніх інстанцій надали показанням свідків, не свідчить про порушення процесуального закону.

До того ж винуватість засудженої підтверджується даними письмових доказів, зміст яких детально викладено у вироку, зокрема:

- протоколу огляду місця події від 24 серпня 2021 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого був проведений огляд місця події за адресою: АДРЕСА_1 , проведений за участю ОСОБА_8 із застосуванням засобів фотофіксації, якими зафіксовано загальну обстановку у вказаному домоволодінні та на його території, у тому числі в житловій кімнаті, яка поєднує в собі кухонну та житлову зони. У ході огляду місця події вилучено підковдру з біологічними зразками, на дивані, на якому, зі слів мешканців даного житла, проживав та спав малолітній ОСОБА_14 , одяг дитячий, а саме - штани. На фототаблицях до вказаного протоколу зафіксовано житлову кімнату, де на дивані перебував ОСОБА_12 ;

- протоколу огляду місця події від 25 серпня 2021 року з фототаблицею та диском до нього, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_1 , проведений огляд місця події за участю ОСОБА_8 , ОСОБА_9 із застосуванням засобів відео- та фотофіксації, в ході якого зафіксовано загальну обстановку у вказаному домоволодінні та на його території. Під час огляду вилучено дитячий одяг, а саме штани з плямами бурого кольору.

На фототаблицях до протоколу зафіксовано придатну для проживання та перебування осіб кімнату у вказаному будинку, де на дивані перебував травмований ОСОБА_12 і яка поєднує кухонну та житлову зони.

При цьому суд дослідив відеозапис, що знаходиться на диску, який доданий до протоколу огляду місця події від 25 серпня 2021 року, проведеного на території домоволодіння по АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_9 , за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , з якого встановив, що оглянуто кімнату, в якій перебував малолітній ОСОБА_12 . На вказаному відеозписі також зафіксовано, що ОСОБА_9 під час зазначеної слідчої дії стосовно причини ненадання медичної допомоги ОСОБА_12 раніше вказала, що вона не дивилася за дитиною. Крім того, на відеозаписі ОСОБА_8 зазначає, що він за адресою: АДРЕСА_1 , не ночує і не проживає;

- протоколу обшуку від 28 серпня 2021 року з диском, відповідно до якого був проведений обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за участю ОСОБА_9 із застосуванням засобів відеофіксації. У ході проведеного обшуку вилучено речі, у тому числі дитячий одяг та взуття, з`ясовано місце, а саме диван, на якому перебував ОСОБА_12 у зазначеному домоволодінні. Крім того, під час вказаної слідчої дії ОСОБА_9 повідомлено про обставини перебування

ОСОБА_12 в її будинку після травмування;

Водночас досліджено відеозаписи збережені на диску, який додано до протоколу обшуку, який був проведений 28 серпня 2021 року на території домоволодіння на АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_9 , де зафіксовано, що під час проведення обшуку ОСОБА_9 повідомила, що кімната, у якій перебував ОСОБА_12 поєднує кухонну і житлову зони, є єдиною жилою кімнатою в будинку. ОСОБА_9 також повідомила, що ОСОБА_14

22 серпня 2021 року прийшов додому та ліг на диван, і лише наступної доби вона помітила в нього на лівому оці набряк і те, що почав усе гірше і гірше спілкуватися. Із відеозаписів районний суд установив факт обізнаності ОСОБА_9 щодо травмування дитини протягом тривалого часу до виклику ввечері 24 серпня

2021 року швидкої медичної допомоги, а також факт перебування дитини у єдиній житловій кімнаті в будинку;

- копії картки виклику швидкої медичної допомоги від 24 серпня 2021 року № 462, у якій зафіксовано дані про дату та час прийому виклику швидкої медичної допомоги до ОСОБА_12 : вечірній час 24 серпня 2021 року та привід до виклику: пацієнт з конкретним, відомим діагнозом «травма голови»;

- копії карти виїзду швидкої медичної допомоги до малолітнього ОСОБА_12 , де зафіксовано склад медичних працівників, які здійснювали виїзд, важкість стану дитини на час прибуття медиків, повідомлені ОСОБА_9 дані про факт травмування, а саме падіння дитини 22 серпня 2021 року;

- протоколу огляду предметів від 25 січня 2022 року з диском до нього, відповідно до якого на диску зафіксовано звукозапис виклику ОСОБА_9 швидкої медично допомоги ОСОБА_12 .

До того ж суд дослідив диск зі звукозаписом виклику швидкої медичної допомоги, де зафіксовано зміст повідомлення ОСОБА_9 до станції швидкої медичної допомоги щодо травмування ОСОБА_12 та дані про причину, обставини здійснення вказаного виклику, а саме повідомлення безпосередньо ОСОБА_9 диспетчеру швидкої медичної допомоги на початку розмови про наявність у дитини - ОСОБА_12 черепно-мозкової травми із зазначенням її явних проявів та симптомів у вигляді синця на оці, набряку голови, невживання протягом трьох днів їжі та перебування дитини без свідомості, а також про відомі ОСОБА_9 випадки частого падіння дитини на території приватного сектору за місцем їх проживання;

- листа про надання інформації з управління охорони здоров`я Черкаської обласної державної адміністрації від 30 вересня 2021 року № 02/12-01-15/4624, відповідно до якого у період із 15 по 24 серпня 2021 року звернень щодо надання медичної допомоги малолітньому ОСОБА_12 в підпорядкованих лікувально-профілактичних установах не було. Відповідно до листа КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 23 вересня 2021 року № 1245 мав місце один виклик бригади швидкої медичної допомоги 24 серпня 2021 року о 18:59 до громадянина ОСОБА_15 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- рапорту старшого інспектора-чергового Черкаського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області

ОСОБА_36 , зареєстрованого 05 вересня 2021 року за № 49583, про надходження 05 вересня 2021 року повідомлення про смерть ОСОБА_12 в Черкаській обласній дитячій лікарні, куди був доставлений 24 серпня 2021 року з травмою голови;

- протоколу огляду місця події від 05 вересня 2021 року із фототаблицями до нього, під час якого оглянуто труп ОСОБА_12 в приміщенні КЗ «Черкаська обласна дитяча лікарня»;

- заяви ОСОБА_13 про надання для долучення до матеріалів кримінального провадження № 12021250310002304 відеозаписів з камер відеонагляду, розташованих на території домоволодіння на АДРЕСА_3 , розташованого поряд із домоволодінням обвинувачених

ОСОБА_9 , ОСОБА_8 .

Суд з`ясував, що фіксація відеозаписів, наданих ОСОБА_13 , проводилася в період із 21 серпня по 24 серпня 2021 року за адресою:

АДРЕСА_3 та поряд із територією домоволодіння за місцем проживання

ОСОБА_9 від 26 - 28, 30 жовтня 2021 року із фотозображеннями, виготовлених під час їх перегляду. Районний суд установив, що у протоколах огляду вказаних відеозаписів та долучених до них фотозображень, зафіксовано те, що на території домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 у період 21-24 серпня 2021 року перебував ОСОБА_8 , який заходив на територію домоволодіння, виходив за межі домоволодіння, а також пересувався по її території. Як ОСОБА_8 заходить усередину будинку АДРЕСА_1 на відеозаписах та фотознімках

не зафіксовано;

- протоколу огляду трупа ОСОБА_12 від 06 вересня 2021 року, в ході якого за участю судово-медичного експерта детально оглянуто труп ОСОБА_12 та зафіксовано численні тілесні ушкодження, у тому числі в ділянці голови;

- висновку судово-медичного експерта від 06 жовтня 2021 року № 02-01/701 за результатами судово-медичної експертизи ОСОБА_12 .

Як зазначено у висновку, у малолітнього ОСОБА_12 мали місце ушкодження: садна, синці та рани на голові, тулубі та кінцівках, які виникли від дії тупих предметів в термін до 4-7 діб до моменту проведення огляду та належать до категорії легких тілесних ушкоджень;

Також, згідно медичної документації, у малолітнього ОСОБА_12 мала місце черепно- мозкова травма у вигляді забою головного мозку та крововиливу під тверду мозкову оболонку, яка виникла від дії тупого (тупих) предмета (предметів) та належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Достовірно визначити давність утворення вказаної черепно-мозкової травми не виявилося можливим у зв`язку з відсутністю об`єктивних судово-медичних даних.

Виключається ймовірність отримання описаних тілесних ушкоджень внаслідок самоушкоджень, в результаті падіння з положення стоячи, падаючи на площину чи виступаючу поверхню.

Не виключається можливість отримання виявленої черепно-мозкової травми внаслідок падіння з висоти двох метрів.

Під час судово-медичної експертизи виявлено рану в ділянці лівої вушної раковини, рану на нижній губі, рани в ділянці статевого члена, які могли утворитися від дії зубів тварин.

Не виключається можливість утворення виявлених тілесних ушкоджень, крім ран вигляді лівої вушної раковини, нижньої губи та статевого члена, від ударів рук та ніг.

Виключається можливість отримання виявлених тілесних ушкоджень від його власного розчухування та дертя внаслідок інфекційних хвороб чи з інших причин;

- висновку судово-медичного експерта від 06 вересня 2021 року № 03-01/918 за результатами судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 відповідно до якого:

За відомостями у висновку, на підставі проведеної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 , 2014 р. н., даних судово-медичної експертизи гістологічних препаратів, відомих обставин справи та у зв`язку з поставленими питаннями експерт дійшов такого:

Причиною смерті є черепно-мозкова травма у вигляді забоїв головного мозку, крововиливів під оболонки головного мозку, що ускладнилася розвитком синдрому поліорганної недостатності. Згідно з даними медичної картки № 6005, смерть настала 05 вересня 2021 року о 18:10, що не суперечить результатам судово-медичної експертизи трупа.

У ході судово-медичної експертизи трупа виявлено такі тілесні ушкодження: черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку, крововиливи під оболонки головного мозку, крововиливи в м`які тканини голови з внутрішнього боку, синець у лівій лобній ділянці, садна в лівій тім`яній ділянці, синець на верхній повіці лівого ока, садна на лівій виличній ділянці, садна на підборідді по центру, садна на нижній щелепі справа, садна на нижній щелепі зліва, садна на правій вушній раковині; рану з дефектом м`яких тканин на завитку лівої вушної раковини, рану з дефектом м`яких тканин на нижній губі, садно в лівій підключичній ділянці, садна на передній поверхні правої половини грудної клітки, садно на лівій боковій поверхні грудної клітки, садна на крайній плоті статевого члена, садно на тильній поверхні лівої кисті, садно на передній поверхні лівого колінного суглоба, садно на передній поверхні правого колінного суглоба, садно на передній поверхні верхньої третин правої гомілки, садна на правій задньо-боковій поверхні правого стегна, синець та садно на правій лопатковій ділянці з переходом у праве надпліччя. Вказані ушкодження виникли внаслідок - дії тупих предметів.

Черепно-мозкова травма належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. Рана з дефектом м`яких тканин на завитку лівої вушної раковини, рана з дефектом м`яких тканин на нижній губі, садно в лівій підключичній ділянці, садна на передній поверхні правої половини грудної клітки, садно на лівій боковій поверхні грудної клітки, садна на крайній плоті статевого члена, садно на тильній поверхні лівої кисті, садно на передній поверхні лівого колінного суглоба, садно на передній поверхні правого колінного суглоба, садно на передній поверхні верхньої третини правої гомілки, садна на правій

задньо-боковій поверхні правого стегна, синець та садно на правій лопатковій ділянці з переходом в праве надпліччя мають ознаки легких тілесних ушкоджень і не є небезпечними для життя. Крім того, виявлено крапкові рани в правій підключичній ділянці, крапкова рана на правому передпліччі, рубець в ділянці тіла грудини, які є слідами медичних маніпуляцій.

Враховуючи результати судово-медичної експертизи гістологічних препаратів та даних медичної картки № 6005, а саме: некротичні зміни м`яких мозкових оболонок та речовини головного мозку, садна з крововиливами з утворенням некротичного детриту в м`яких тканинах гіподерми (формування абсцесу), з вираженою позасудинною клітинною реакцією та ознаками перифокальної організації, виявлені тілесні ушкодження могли виникнути не менш, як 8 діб до моменту експертизи трупа в морзі. Ці терміни визначення давності смерті є орієнтовними в зв`язку з тривалим перебуванням померлого в стаціонарі в умовах інтенсивної терапії.

Виключається ймовірність отримання описаних тілесних і ушкоджень внаслідок самоушкоджень в результаті падіння з положення стоячи, падаючи на площину чи виступаючу поверхню.

Під час судово-медичної експертизи трупа виявлені рана з дефектом м`яких тканин на завитку лівої вушної раковини, рана з дефектом м`яких тканин на нижній губі, які могли утворитися від укусів тварин. Не виключається можливість отримання черепно-мозкової травми внаслідок падіння з висоти двох метрів.

Виключається можливість отримання виявлених тілесних ушкоджень від його власного розчухування та тертя внаслідок інфекційних хвороб чи з інших причин.

Згідно з даними судово-медичної експертизи гістологічних препаратів, в саднах виявлено крововиливи з утворенням некротичного детриту в м`яких тканинах гіподерми (формування абсцесу), а також виявлено гнійну інтерстиційну пневмонію, що говорить про наявність запалення шкіри та легень інфекційного походження.

Не виключається ймовірність того, що потерпілий міг самостійно пересуватися після отримання описаних тілесних ушкоджень за умови перебування у свідомості. Встановити, чи перебував потерпілий ОСОБА_12 після спричинення черепно-мозкової травми у свідомості, неможливо, оскільки відсутні морфологічні критерії (макро- та мікроскопічні) для вирішення цього питання.

При спричиненні решти ушкоджень втрати свідомості не могло бути.

Встановити, чи можна було уникнути тяжких наслідків, врятувати життя потерпілого в разі своєчасного звернення до лікарні для надання кваліфікованої медичної допомоги після отриманих травм потерпілим, неможливо у зв`язку з відсутністю судово-медичних даних (не встановлено точної дати виникнення черепно-мозкової травми);

- комісійної судово-медичної експертизи (експертиза за матеріалами справи) від 29 листопада 2021 року № 04-01/34 за матеріалами кримінального провадження

№ 12021250310002304 та медичними документами на ім`я ОСОБА_12 , відповідно до якої медична допомога ОСОБА_12 лікарями КНП «Черкаська обласна дитяча лікарня» Черкаської обласної ради надавалася правильно згідно з чинними уніфікованими клінічними протоколами, затвердженими наказом від 17 червня 2008 року № 320 МОЗ України.

Як убачається з висновків, проведених у цьому кримінальному провадженні судово-медичних експертиз експертами, зокрема, встановлено, що смерть малолітнього потерпілого настала від черепно-мозкової травми. З огляду на цю обставину доводи засудженої про неналежність як доказів висновків

судово-медичних експертів з підстав, наведених у касаційній скарзі,

не заслуговують на увагу.

До того ж ураховуючи наведені вище докази, колегія суддів акцентує, що факт обізнаності ОСОБА_9 про травмування голови малолітнім потерпілим є беззаперечним через наявність очевидних ознак пошкодження малолітнього

ОСОБА_12 , характеру травм у вигляді численних ушкоджень, які не могла не помітити ОСОБА_9 , яка спільно проживала з ним в одному будинку та здійснювала його догляд. Це також засвідчено показаннями допитаних осіб.

З огляду на зазначене, суд обґрунтовано констатував, що ОСОБА_9 безсумнівно усвідомлювала, що малолітній потерпілий перебуває у небезпечному для життя стані, а вона має можливість надати йому допомогу, але не зробила цього при тому, що жодних перешкод не було. Вказане свідчить про наявність у неї умислу, направленого на залишення малолітнього ОСОБА_12 у небезпеці.

Отже, у цьому кримінальному провадженні судами попередніх інстанцій було достеменно встановлено, що ОСОБА_9 , будучи обізнаною про факт травмування малолітнього ОСОБА_12 , перебуваючи з 22 серпня по 24 серпня 2021 року у будинку з малолітнім, де вона проживала, спостерігала явні симптоми травмування, у тому числі втрату дитиною свідомості, що зумовлює відсутність здатності до активних цілеспрямованих дій та неможливість вжиття заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану через отримані тілесні ушкодження та у зв`язку з малолітством, проте залишила малолітнього у безпорадному, небезпечному для життя стані в будинку за місцем свого проживання і лише 24 серпня 2021 року о 18:56 здійснила виклик швидкої медичної допомоги, працівники якої доставили малолітнього ОСОБА_12 у вкрай важкому стані, без свідомості до лікарні, де згодом він помер від отриманих травм.

Тож сукупність встановленої судами попередніх інстанцій інформації, яка відображена у наведених доказах, дає підстави для висновку про те, що

ОСОБА_9 визнана винуватою за ч. 3 ст. 135 КК України за обставин, викладених в обвинувальному акті, а її винуватість ґрунтується на низці належних та допустимих доказів, зміст яких детально відображено у судових рішеннях судів попередніх інстанцій, а тому дії засудженої обґрунтовано отримали юридично-правову кваліфікацію за ч. 3 ст. 135 КК України.

Таким чином, доводи засудженої про те, що жодними доказами не встановлено події кримінального правопорушення, її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, та наявності в її діях складу інкримінованого їй злочину, є неспроможними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Стосовно доводів засудженої про недопустимість як доказу протоколу проведення обшуку від 28 серпня 2021 року у зв`язку з тим, що обшук житла був здійснений як без дозволу на це власника, так і без відповідної ухвали слідчого судді, а у результаті цієї слідчої дії незаконно вилучили майно та речі, колегія судів зазначає таке.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено наявність ухвали слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2021 року про надання дозволу на проведення обшуку будинків, земельної ділянки, будівель та споруд, погребів, сараїв-гаражів за адресою: АДРЕСА_3 з метою відшукання можливого знаряддя спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, речей та предметів, на поверхні яких могли залишитися сліди крові потерпілого, інших слідів біологічного походження, що мають значення для досудового розслідування та можуть бути доказами під час судового розгляду та на підставі якої було проведену зазначену слідчу дію (т. 1, а. п. 32, 33).

При цьому колегія суддів встановила, що районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, досліджував у судовому засіданні протокол складений за результатом проведення санкціонованого обшуку, а також у судовому засіданні від 05 липня 2022 року було відтворено відеозапис цієї слідчої дії, на якому зафіксовано хід проведення процесуальної дії, що підтверджується відеозаписом, який міститься на технічному носії фіксації судового засідання (т. 5). У свою чергу виявлені та вилучені речові докази, які були отримані під час проведення цього обшуку, описано у протоколах, належним чином упаковані (т. 1, а. п. 34 - 44).

З наведеного убачається, що суди встановили, що протокол містить всі елементи, які відповідають критеріям проведення цієї слідчої дії. Колегія суддів не знаходить підстав ставити під сумнів такі висновки судів попередніх інстанцій.

Також колегія суддів зауважує, що за змістом частин 1, 6 ст. 107 та ч. 10 ст. 236 КПК України обшук володіння особи, санкціонований слідчим суддею, обов`язково фіксується за допомогою аудіо- та відеозапису. Такий запис є невід`ємним додатком до протоколу обшуку. Тому доводи засудженої про те, що відеозапис згаданої слідчої дії від 28 серпня 2021 року був здобутий у незаконний спосіб та не був визнаний речовим доказом, є надуманими та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Що стосується тверджень засудженої про недопустимість як доказів протоколів, складених за результатами проведених огляду житла з вилученням майна та речей, з підстав відсутності на це відповідної згоди колегія суддів наводить такі мотиви.

За приписами частин 1, 2 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених ч. 3 цієї статті.

За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Таку слідчу дію, як огляд місця події слід відрізняти від іншої - обшуку.

Так, обшук - це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об`єктів, які перебувають у віданні певних осіб, з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

У свою чергу огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину.

Під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів встановила, що 24, 25 серпня 2021 року був проведений огляд місця події, з метою безпосереднього виявлення та фіксації обставин вчинення кримінального правопорушення, а саме огляд території та домоволодіння за адресою

АДРЕСА_1 .

Ці слідчі дії проводилися, зокрема, за участю понятих, спеціаліста і в присутності власника домоволодіння, що підтверджується протоколами складними за результатами проведення цих слідчих дій та відеозаписом згаданої слідчої дії

(т. 1, а. п. 3-31).

Колегія суддів акцентує на дотриманні процесуального порядку проведення таких оглядів, про що зазначив у своєму рішенні районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

Таким чином, доводи засудженої про недопустимість як доказів протоколів огляду місця події з наведених підстав є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження.

Твердження засудженої про недопустимість як доказу її винуватості в інкримінованому злочині запису з камер спостереження наданого

ОСОБА_13 , на якому без її дозволу, фіксується територія домоволодіння, де вона проживає, колегія суддів вважає надуманими, оскільки на відеозаписах з камер спостереження, які розташовані поряд із територією домоволодіння за адресою проживання сім`ї ОСОБА_37 , є зображення вхідних воріт до двору ОСОБА_9 і ніяк не фіксується територія їх домоволодіння (т. 2).

Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК України свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, районний суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані протоколів слідчих дій та експертних висновків, на підставі ст. 84 КПКУкраїни є процесуальними джерелами доказів і правильно поклав їх в основу вироку. З таким висновком погодився апеляційний суд та погоджується колегія суддів.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що матеріали кримінального провадження спростовують твердження засудженої про те, що вирок районного суду сфальсифікований з підстав внесення до нього недопустимих доказів на підтвердження її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України.

Водночас доводи засудженої про сфальсифікований вирок щодо неї у зв`язку з тим, що суд першої інстанції не встановив належність як доказу звукозапису виклику нею швидкої медичної допомоги потерпілому ОСОБА_12 у зв`язку із технічними проблемами під час його прослуховування та в основу обвинувального вироку, крім іншого, поклав згаданий звукозапис який сфальсифікований, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на змісті відеозапису судового засідання районного суду від 05 липня 2022 року, який міститься на технічному носії інформації (т. 5), під час якого був відтворений згаданий звукозапис з метою його дослідження районним судом, його якість є належною, дозволяє прослухати звукозапис без перешкод та зрозуміти зміст і послідовність діалогу між всіма учасниками та надати йому належну оцінку.

Отже, дослідивши та оцінивши вказані у вироку докази з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3

ст. 135 КК України.

З таким висновком погодився апеляційний суд та погоджується колегія суддів. Винуватість засудженої доведено поза розумним сумнівом.

Щодо інших доводів касаційної скарги засудженої

Стосовно доводів засудженої про факти психологічного тиску на неї з боку працівників поліції під час досудового розслідування колегія суддів зазначає таке.

Касаційна скарга засудженої не містить конкретних посилань на психологічний тиск з боку працівників поліції з метою отримання її зізнання у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Водночас засуджена не вказала обставин, які заважали їй як самостійно, так і з допомогою захисника повідомити компетентний орган про застосування до неї психологічного тиску з боку працівників поліції під час досудового розслідування, надавши йому можливість провести належне розслідування відповідної заяви.

Під час розгляду матеріалів цього кримінального провадження в суді першої інстанції, твердження засудженої про застосування до неї психологічного тиску з боку працівників поліції у ході досудового розслідуванняне відповідають критеріям «небезпідставності» в розумінні ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки нею не були повідомлені конкретні обставини такого поводження з нею і не надані будь-які підтвердження цим обставинам, що унеможливлювало здійснити її перевірку, а тому не створювало обов`язку проведення їх розслідування.

Тож доводи касаційної скарги засудженої в цій частині є голослівними.

Щодо доводів засудженої про те, що в порядку ст. 290 КПК України докази не відкривалися, а тому їх слід визнати недопустимими доказами, колегія суддів наводить такі мотиви.

Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Згідно з ч. 2 вказаної статті прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

За правилами ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити ці матеріали як докази у справі.

Поряд з тим сторони кримінального провадження зобов`язані письмово підтвердити протилежній стороні, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - прокурору факт надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів (ч. 9 ст. 290 КПК України).

Згідно зі ст. 293 КПК України одночасно з переданням обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до суду прокурор зобов`язаний під розписку надати їх копію та копію реєстру матеріалів досудового розслідування підозрюваному (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 297-1 цього Кодексу), його захиснику, законному представнику, захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

З наявного у матеріалах кримінального провадження реєстру до обвинувального акта вбачається, зокрема те, що засудженій в порядку ст. 290 КПК України був наданий доступ до матеріалів досудового розслідування. При цьому ухвалою від 11 лютого 2022 року слідчий суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси встановив ОСОБА_9 строк для ознайомлення з матеріалами досудового розслідування № 12021250310002304 до 22 лютого 2022 року. Роз`яснено

ОСОБА_9 , що в разі зволікання та неознайомлення належним чином нею з матеріалами кримінального провадження в зазначений строк ознайомлення буде припинено та вона буде вважатися такою, що повністю реалізувала своє право на доступ до матеріалів кримінального провадження (т. 1).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що матеріали провадження підтверджують виконання вимог ст. 290 КПК України, а доводи засудженої про протилежне є голослівними.

Також є неспроможними доводи засудженої про те, що вона була позбавлена можливості зрозуміти, у чому її обвинувачують, та ефективно реалізовувати своє право на захист, оскільки у судовому засіданні засудженій оголошено обвинувальний акт та роз`яснено суть обвинувачення, яке, як вбачається з відеозапису судового засідання від 26 квітня 2022 року, їй було зрозумілим, що підтверджується технічним носієм інформації, який міститься у матеріалах кримінального провадження (т. 5). До того ж колегія суддів зауважує, що засуджена була забезпечена захисником від самого початку досудового розслідування та вона разом із своїм захисником, зокрема брали участь під час судового провадження в суді першої інстанції по суті обвинувачення, пред`явленого засудженій органом досудового розслідування.

Стосовно тверджень засудженої про порушення районним судом вимог кримінального процесуального закону в частині фіксації судового провадження з підстав відтворення судового провадження у журналах судових засідань та на технічних носіях інформації, що, на переконання касатора, є підставою для скасування судового рішення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим і здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Під час перевіривши матеріалів кримінального провадження, колегія суддів встановила, що згадані доводи є неспроможними, оскільки відповідно до вимог ст. 107 КПК України під час судового провадження щодо ОСОБА_9 здійснювалося обов`язкове фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів. Диски DVD-R, наявні в матеріалах провадження, та містять як аудіо-, так і відеозаписи судового процесу.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України підставою, за наявності якої судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, є невиконання вимоги про фіксування судового провадження в судах першої або апеляційної інстанції за допомогою технічних засобів фіксації, що у розглядуваному кримінальному провадженні було дотримано.

Тому доводи засудженої в цій частині є безпідставними.

До того ж твердження засудженої про те, що вона достатньо не володіє українською мовою, спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, згідно з ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Також ч. 5 ст. 10, п. 4 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 14 Закону України від 25 квітня 2019 року

№ 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» та ст. 12 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.

У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, при цьому гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.

За змістом вказаних положень законів вбачається, що на слідчого, прокурора або суд не покладено обов`язку залучення перекладача за відсутності відповідного клопотання від осіб, які мають таке право, а забезпечення участі перекладача здійснюється за умови подання відповідного клопотання та за наявності для цього передбачених законом підстав.

Разом з тим, матеріали кримінального провадження не містять письмового клопотання ОСОБА_9 про забезпечення її перекладачем на стадії досудового розслідування чи під час судового провадження.

Колегія суддів акцентує на тому, що із записів судового процесу, які містяться на технічних носіях фіксації судових засідань, вбачається, що ОСОБА_9 вільно комунікувала з судом та давала зрозумілі відповіді, в тому числі й державною мовою, а під час здійснення судового провадження вона була забезпечена захисником.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_9 проживає в Україні та є громадянкою України, а в матеріалах справи наявні письмові клопотання, заяви, заперечення, а також апеляційна та касаційна скарги, написані нею українською мовою.

Тому доводи касаційної скарги засудженої в цій частині є голослівними.

Також, на переконання колегії суддів, є надуманими твердження засудженої про існування сумніву у неупередженості суддів апеляційного суді, які переглядали рішення районного суду стосовно неї, що було підставою для їх відводу, оскільки касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, що дає підстави ставити під сумнів неупередженість суддів, тобто доводи касаційної скарги в цій частині не свідчать про наявність істотних порушень КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

До того ж за змістом статей 75, 80, 81 КПК України особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, можуть заявити відвід за наявності у них сумнівів щодо неупередженості судді.

Проте, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції засуджена такого відводу не заявляла.

Щодо доводів засудженої про те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 404 КПК України, оскількибезпідставно відхилив її клопотання про повторне дослідження доказів, зібраних у кримінальному провадженні, унаслідок чого не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цій справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам собою факт незгоди з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України, тому доводи касаційної скарги засудженої про протилежне є безпідставними.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженої, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Отже, доводи засудженої про те, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам поданої скарги, формально підійшов до розгляду її апеляційної скарги та постановив рішення, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, є безґрунтовними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи засудженої про те, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги ч. 3 статті 376 КПК України, відповідно до якої головуючий роз`яснює учасникам кримінального провадження їх права після проголошення рішення, оскільки перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено порушень вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, у касаційній скарзі засуджена не зазначає, у чому полягає істотність порушення, як саме воно перешкодило або могло перешкодити суду повно та всебічно з`ясувати обставини кримінального провадження, забезпечити права і законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Порушення кримінального процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість вироку або ухвали, не визнаються істотними і не зумовлюють зміни або скасування судового рішення.

Стосовно доводів касаційної скарги прокурора

Щодо відсутності в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo» (у випадку сумніву - на користь обвинуваченого), згідно з яким під час оцінювання доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння, пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, належно оцінив як кожен окремо з точки зору допустимості, належності, достовірності, так і їх сукупність з точки зору достатності, навів детальний аналіз досліджених доказів та дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор не довів у суді наявності в діях

ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України.

Сторона обвинувачення не погодилася з таким рішенням і звернулася до суду апеляційної інстанції з відповідною скаргою на виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 .

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх з наявними у кримінальному провадженні матеріалами та дати на них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК України завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , й дійшов висновку про те, що всі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого вироку, були всебічно досліджені в суді першої інстанції із дотриманням вимог ст. 22 КПК України.

Колегія суддів акцентує на тому, що особа може бути засуджена, лише якщо доведено, що вона вчинила діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, визначений кримінальним законом. Для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого злочину мають бути встановлені всі його складові, і недоведеність будь-якої з них означає відсутність в діях особи складу цього злочину.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні не зроблено.

Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу суд розглянув відповідно до вимог закону.

Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили, що в діях ОСОБА_8 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України.

Що стосується матеріалів кримінального провадження, то з них слідує, що згідно з обвинувальним актом органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що 29 липня 2021 року був переданий на піклування малолітній ОСОБА_12 та до 24 серпня 2021 року він проживав разом з

ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на території домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1 . ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , достовірно знаючи та усвідомлюючи, що вони несуть відповідальність за розвиток, виховання, догляд, утримання, лікування малолітнього ОСОБА_12 , будучи зобов`язаними піклуватися про його здоров`я, фізичний розвиток, створювати належні умови для догляду, залишили малолітнього ОСОБА_12 без нагляду, не забезпечили безпеки за місцем його перебування та згодом залишили в небезпеці, що призвело до його смерть.

Так, із матеріалів провадження убачається, що суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_8 , у тому числі пояснення самого ОСОБА_8 , який не визнав провину в пред`явленому обвинуваченні і під час судових дебатів пояснив, що він за адресою:

АДРЕСА_1 , не проживав. На АДРЕСА_3 у нього є дві квартири, він приходив їх подивитися і потім йшов. Про те, що сталося, дізнався вже після всіх подій.

Також районний суд допитав потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_11 , які стверджували, що малолітнього ОСОБА_15 вони залишили на піклування безпосередньо ОСОБА_9 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Саме ОСОБА_9 повинна була здійснювати належний догляд за малолітнім. У судовому засіданні потерпілі повідомили, що ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 не проживав, а лише іноді приходив туди та приносив продукти харчування.

Тож цей суд встановив, що малолітній ОСОБА_14 був залишений на піклування та відповідний догляд саме ОСОБА_9 за адресою:

АДРЕСА_1 , тобто вона була відповідальна за нього та була зобов`язана піклуватися про його здоров`я, фізичний розвиток, створювати належні умови для догляду.

При цьому районний суд констатував, що твердження сторони обвинувачення про обізнаність ОСОБА_8 стосовно перебування малолітнього ОСОБА_15 у небезпечному для життя стані спростовується дослідженими доказами.

Як встановив районний суд із відеозапису, доданому до протоколу огляду місця події від 25 серпня 2021 року, слідчу дію проведено на території домоволодіння на АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_9 , де за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_8 оглянуто кімнату, в якій перебував малолітній ОСОБА_12 . На вказаному відеозаписі зафіксовано, як ОСОБА_8 повідомляє, що він за адресою: АДРЕСА_1 не ночує і не проживає.

Також цей суд констатував, що згідно з даними протоколів огляду наданих

ОСОБА_13 відеозаписів відеофіксацію проведено із 21 по 24 серпня 2021 року за адресою: АДРЕСА_3 , та поряд з територією домоволодіння від 26-28, 30 жовтня 2021 року, із фотозображеннями, виготовленими під час їх перегляду. Зафіксовано дії ОСОБА_8 , а саме те, як останній заходить у двір, ходить по двору та виходить за межі двору домоволодіння на АДРЕСА_3 . Моменту, як ОСОБА_8 заходить саме до квартири АДРЕСА_4

не зафіксовано, а тому його дії на відеозаписах та фотозображеннях, не доводять факту його проживання за зазначеною вище адресою. Сам факт перебування ОСОБА_8 нетривалий час на подвір`ї вказаного домоволодіння підтверджує показання потерпілих ОСОБА_17 та ОСОБА_11 про те, що

ОСОБА_8 не проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а приносив туди продукти харчування.

Крім того, зазначив, що відповідно до характеристики за місцем проживання від 20 січня 2022 року ОСОБА_8 періодично з 2019 року по вересень 2021 року проживав зі своєю матір`ю ОСОБА_38 за адресою:

АДРЕСА_2 .

Також зауважив, що відповідно до заяви мешканців будинку АДРЕСА_5 , ОСОБА_38 проживає за адресою:

АДРЕСА_2 . Станом на 21 січня 2022 року ОСОБА_38 має похилий вік 80 років і потребує сторонньої допомоги (сходити у магазин, аптеку, прибрати у квартирі, приготувати їсти). З 2019 року з нею періодично проживав ОСОБА_8 .

До того ж під час допиту свідки ОСОБА_25 , ОСОБА_26 в судовому засіданні пояснили, що, коли прибули на виклик, який надійшов до станції швидкої медичної допомоги, за адресою: АДРЕСА_1 до малолітнього ОСОБА_15 , за вказаною адресою вони бачили тільки ОСОБА_9 , а ОСОБА_8 там не було.

Водночас до показань свідків ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_31 районний суд поставився критично, оскільки ці свідки в судовому засіданні лише підтвердили факт, що бачили ОСОБА_8 у дворі домоволодіння на

АДРЕСА_3 , у магазині, у квартирі АДРЕСА_6 , чули його розмови із ОСОБА_9 . Факт перебування ОСОБА_8 саме у квартирі

АДРЕСА_4 вони не підтвердили.

Твердження сторони обвинувачення про те, що під час проведення першочергових після події слідчих дій - оглядів місця події за адресою:

АДРЕСА_1 обвинувачений ОСОБА_8 був присутній як власник (користувач) вказаного домоволодіння, що підтверджується змістом протоколів від 24, 25 серпня 2021 року, і про те, що в ході огляду місця події

24 серпня 2021 року на території цього домоволодіння ОСОБА_8 надав слідчому власноручно написану заяву, згідно з якою він проживає за згаданою адресою, районний суд не взяв до уваги, оскільки ОСОБА_8 був присутнім під час проведення вказаних слідчих дій як власник квартири

АДРЕСА_4 .

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що ОСОБА_8 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, адже на нього первісно не були покладені зобов`язання щодо піклування про стан здоров`я малолітнього ОСОБА_15 , його фізичний розвиток, створення належних умов для догляду.

ОСОБА_8 не залишав малолітнього ОСОБА_12 без нагляду та не міг забезпечувати безпеку за місцем його перебування, а саме за адресою:

АДРЕСА_1 , оскільки за вказаною адресою не проживав та не міг знати, що малолітній ОСОБА_14 перебуває в безпорадному стані та потребує невідкладної кваліфікованої медичної допомоги.

Суд першої інстанції, допитавши згаданих осіб, проаналізувавши безпосередньо досліджені всі зібрані у цьому кримінальному провадженні докази з точки зору належності, допустимості, достовірності й сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку, що обвинувачення стосовно ОСОБА_8 не знайшло підтвердження під час судового розгляду.

Тож районний суд зробив правильний висновок про відсутність у діях

ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3

ст. 135 КК України, із чим погодився апеляційний суд.

Колегія суддів не вбачає підстав ставити під сумнів цей висновок районного суду і вважає його правильним.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, у частині юридичної оцінки дій ОСОБА_8 , навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу в цій частині необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Тому доводи прокурора в цій частині є необґрунтованими.

У тому числі колегія суддів відхиляє довід прокурора про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 404 КПК України не дослідив доказів, не з`ясував обставин стосовно ОСОБА_8 , які мають істотне значення для справи, оскільки згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням сторони повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, є обов`язковим лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповно або з порушеннями.

Колегія суддів наголошує на тому, що в касаційній скарзі прокурор

не зазначає, які саме обставини, що мають істотне значення для кримінального провадження, що стосується виправдання ОСОБА_8 залишилися недослідженими і які дії чи рішення суду першої інстанції завадили стороні обвинувачення їх дослідити.

Отже, колегія суддів не встановила за доводами касаційної скарги прокурора істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо юридичної оцінки дій ОСОБА_8 .

Щодо призначеного апеляційним судом засудженій ОСОБА_9 покарання за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення

Колегія суддів вважає доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_9 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та її особі через м`якість, оскільки в рішенні апеляційного суду відсутні переконливі мотиви щодо обґрунтованості призначеного засудженій покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, даних про її особу, обставин, які обтяжують покарання, відсутності пом`якшуючих покарання обставин, посткримінальної поведінки засудженої, що стало результатом безпідставного призначення цим судом ОСОБА_9 покарання, наближеного до мінімальних меж, передбачених санкцією ч. 3 ст. 135 КК України, такими, що не заслуговують на увагу з указаних нижче підстав.

Варто зазначити, що відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законною та обґрунтованою. За правилами ст. 419 КПК України в ухвалі, зокрема, слід зазначити мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.

Під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів установила, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора та змінюючи його в частині призначеного засудженій ОСОБА_9 покарання, обґрунтовано дійшов висновкупро пом`якшення їй покарання, наближеного до мінімальних меж, установлених ч. 3 ст. 135 КК України, а саме до 4 років позбавлення волі та належним чином мотивував своє рішення.

Згідно з вимогами статей50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Варто зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, у ній мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою заходи примусу.

На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення ст. 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.

Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та особі винного, тобто бути справедливим.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.

З огляду на викладене справедливість розглядається як рівновага між злочином і наслідками для особи, що вчинила це діяння, тобто між поганим вчинком і покаранням.

Таким чином, на несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено,

з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватися під час призначення покарання.

Мотивуючи висновки щодо обраного ОСОБА_9 розміру покарання, апеляційний суд, крім іншого, узяв до уваги те, що засуджена висловила критичну оцінку своєї протиправної поведінки, стосовно невчасного виклику лікарів, щирий жаль через наслідки - смерть свого онука. До того ж цей суд констатував відсутність обставин, які обтяжують покарання, що, на переконання апеляційного суду, впливає на строк призначеного покарання.

Врахувавши зазначене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженій покарання наближене до мінімальних меж, установлених ч. 3 ст. 135 КК України. З таким висновком погоджується колегія суддів.

Таким чином, покарання, призначене судом апеляційної інстанції ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 135 КК України відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.

Отже, переконливих доводів про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через м`якість з касаційної скарги прокурора не вбачається та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Кваліфікація дій засудженої ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 135 КК України є правильною.

Призначене засудженій ОСОБА_9 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України. Таке покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженої, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженою, так і іншими особами.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування чи зміни судових рішень, а також підстав для закриття кримінального провадження колегія суддів не встановила.

Інші доводи, викладені в поданих касаційних скаргах, та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судами першої або апеляційної інстанцій під час розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене

ОСОБА_9 покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі останньої, касаційні скарги засудженої та прокурора має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 лютого 2024 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скаргизасудженої ОСОБА_9 та прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3