Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №289/1570/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 289/1570/20

провадження № 51-4572км25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 лютого 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060280000271, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Історія кримінального провадження

Вироком Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 лютого 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності.

Судові витрати на проведення експертних досліджень експертами Житомирського НДЕКЦ МВС України, Житомирського відділення Київського НДІСЕ, Львівського НДІСЕ ухвалено віднести на рахунок держави.

Вирішено питання стосовно речових доказів.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року вирок суду першої інстанції змінено в частині звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України та вирішення питання про процесуальні витрати.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_7 від покарання, призначеного за вироком суду першої інстанції, у зв`язку з закінченням строків давності.

Постановлено стягнути з нього на користь держави процесуальні витрати на проведення експертних досліджень експертами Житомирського НДЕКЦ МВС України, Житомирського відділення Київського НДІСЕ, Львівського НДІСЕ у розмірі 86 977,20 грн.

В іншій частині вирок районного суду залишено без змін.

Встановлені судами обставини

07 травня 2016 року близько 09 години 00 хвилин, у світлу пору доби, в умовах необмеженої оглядовості та в задовільних дорожніх умовах водій ОСОБА_7 керував технічно справним автомобілем марки «Fiat Nuovo Doublo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі сполученням «Біла Криниця - Радомишль» зі сторони м. Радомишлю в напрямку с. Біла Криниця Радомишльського району Житомирської області.

Піл час руху на 28 км указаної автодороги, що на перехресті з автодорогою, яка веде до с. Раковичі Радомишльського району Житомирської області, він, порушуючи вимоги п. 1.5, 2.3 (б), 2.3 (д), 10.1, 10.4 та 10.6 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), затверджених пвід 10 жовтня 2001 року остановою Кабінету Міністрів України № 1306 (в редакції, що діяла на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), своїми діями створив небезпеку дорожнього руху, яка загрожувала життю та здоров`ю громадян, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, щоб мати змогу відповідно реагувати на її зміну, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, тобто перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, перед виконанням маневру розвороту ліворуч не зайняв відповідного крайнього положення зліва на проїзній частині, а змістився праворуч по ходу напрямку свого руху, виконуючи при цьому маневр розвороту не з крайнього лівого положення на проїзній частині, не надав переваги в русі автомобілю марки «Renault 19», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким у попутному напрямку позаду нього керував водій ОСОБА_8 , в результаті чого лівою боковою частиною свого автомобіля марки «Fiat Nuovo Doublo» допустив зіткнення з передньою частиною автомобіля «Renault 19».

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі ст. 284 КПК України.

Вважає, що судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 цього Кодексу, оскільки не містять належних мотивів постановлених рішень та спростування тверджень сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, що є, на його думку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Необґрунтованість і незаконність судових рішень вбачає також в тому, що:

- суди всупереч положенням ч. 2 ст. 84 КПК України взяли за основу вироку витяг з ЄРДР, який не може бути джерелом доказів вини особи у кримінальному провадженні;

- апеляційний суд без безпосереднього дослідження доказів необґрунтовано визнав висновок експерта ТОВ «Українські незалежні судові експертизи» від 05 липня 2021 року № 00420/01 неналежним доказом, чим дав йому іншу оцінку, ніж місцевий суд;

- апеляційний суд, змінивши вирок суду першої інстанції та на підставі ст. 49 КК України звільнивши ОСОБА_7 від покарання, погіршив становище останнього. При цьому своє рішення від 10 листопада 2025 року всупереч вимогам ст. 420 КПК України апеляційний суд прийняв у формі ухвали, а не вироку.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував щодо її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Мотиви суду

Колегія суддів вважає, що висновок про доведеність винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, та їх сукупністю, оціненою з точки зору достатності для прийняття рішення.

Що стосується тверджень сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також про відсутність в діяннях останнього складу інкримінованого йому правопорушення належним чином перевірені районним та апеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового розгляду засуджений ОСОБА_7 вину в інкримінованому йому злочинному діянні не визнав. При цьому суду показав, що 07 травня 2016 року в денну пору доби він їхав з м. Радомишль по автодорозі в напрямку с. Біла Криниця до хутора Чапаєв . Перед перехрестям, де є вказівник на с. Раковичі, скинув газ, пригальмував і увімкнув лівий поворот. Оскільки машина має продовгувату форму, змістився трохи вправо, на 30-40 см, щоб вписатися і здійснити розворот. Машину позаду бачив, у неї були увімкнені фари, але вважав, що вона далеко і він встигне швидко розвернутися, щоб той автомобіль проїхав по своїй смузі. Під час розвороту ліворуч з його автомобілем зіткнувся автомобіль «Renault 19», водій якого на перехресті почав обганяти автомобіль ОСОБА_7 , тому зіткнення відбулося вже на зустрічній смузі руху. Внаслідок зіткнення він вдарився головою об стійку та на короткий час втратив свідомість. Коли прийшов до тями, то присутні вже надавали допомогу. Зіткнення відбулося на зустрічній смузі руху, ближче до лівого узбіччя дороги. Узявши вправо він все одно не звільнив свою смугу руху, а тому у ОСОБА_8 не було місця для об`їзду. Також він вважав, що на перехресті його ніхто не буде обганяти. Переконаний, що у ДТП винен водій автомобіля «Renault 19», який здійснив обгін його автомобіля «Fiat Nuovo Doublo» на перехресті, де обгін заборонено.

Незважаючи на невизнання вини засудженим, той факт, що він порушив правила дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілій середньої тяжкості тілесних ушкоджень підтверджується низкою досліджених судом першої інстанції доказів, зокрема показами:

- свідка ОСОБА_8 (водія автомобіля марки «Renault 19»), який в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що 07 травня 2016 року в денну пору доби їхав з м. Радомишлю в с. Березці. Дорога була мокрою, бо пройшов невеликий дощ, видимість була добра. Їхав за кермом власного автомобіля «Renault 19» зі швидкістю близько 70 км/год. Перед самим зіткненням він пригальмував, але коли автомобіль «Fiat Nuovo Doublo» почав повертати вліво, а перед цим, увімкнувши лівий поворот, змістився вправо, тим самим надавши дорогу транспорту, що їхав позаду, то, щоб уникнути ДТП, теж змістився вліво, де і відбулося зіткнення. Дії водія ОСОБА_7 зрозумів так, що водій хоче розвернутися, для чого взяв вправо, тобто розворот буде здійснювати з правого положення. У такому випадку вважає, що водій «Fiat Nuovo Doublo» повинен був зупинитися, пропустити авто, які їдуть назустріч, а також позаду, тобто його, після чого здійснити розворот;

- потерпілої ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які, будучи допитаними в судовому засіданні суду першої інстанції, підтвердили показання водіїв ОСОБА_7 і ОСОБА_8 щодо взаємного місце розташування транспортних засобів, маневрування та фактичних обставин вчиненої дорожньо-транспортної пригоди.

Також в основу обвинувального вироку були покладені й інші письмові докази:

- дані протоколів огляду від 12 вересня 2017 року, слідчих експериментів від 20 липня 2016 року за участю свідка ОСОБА_8 та від 11 травня 2016 року за участю свідка ОСОБА_7 ;

- дані протоколу огляду відеозапису з відеореєстратора від 11 грудня 2017 року та фототаблиць до нього, згідно з яким на кадрі № 1642 (зображення № 2 в додатку до протоколу) автомобіль «Fiat Nuovo Doublo» продовжує зміщення вправо, на кадрі № 1651 1642 (зображення № 3 в додатку до протоколу) він вирівнявся, при цьому в правій смузі руху утворився коридор і цей автомобіль лівою частиною перебував на смузі руху, а правою - на смузі руху в напрямку с. Раковичі, на кадрі № 1655 (зображення № 4 в додатку до протоколу) він розпочинає маневр розвороту, при цьому ширина «коридору», що утворилася на смузі руху в напрямку руху автомобіля «Renault 19» становить близько 2,5 м (відповідно до протоколу огляду місця ДТП ширина вказаної смуги 3 м, а автомобіль «Fiat Nuovo Doblo» зайняв близько 0,5 м), і далі на кадрі № 1702 відбувається зіткнення транспортних засобів (зображення №5 в додатку до протоколу). Згідно з відеозаписом, автомобіль «Fiat Nuovo Doblo «перед початком маневру розвороту змістився вправо, тим самим звільнивши смугу руху на ширину близько 2,5 м, після чого розпочав маневр розвороту, а автомобіль «Renault 19» перед виникненням небезпеки змістився вліво;

- висновки проведених у справі судових експертиз, зокрема:

а) висновок судово-медичної експертизи від 20 липня 2016 року № 134, яким встановлено, що у ОСОБА_10 встановлені легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я та середньої тяжкості тілесні ушкодження;

б) висновок експерта від 11 серпня 2016 року № 3/695 за результатами судової експертизи обставин і механізму ДТП, яким встановлено, що в дорожній обстановці, водію ОСОБА_8 , необхідно було діяти відповідно до вимог пунктів 11.3; 11.10; 13.1; 14.2(6); 14.6(а) ПДР, зміст яких наведено в дослідницькій частині, а водію ОСОБА_7 , необхідно було діяти згідно з приписами пунктів 9.4: 10.1; 10.4, 10.6 Правил дорожнього руху України, зміст яких викладено в дослідницькій частині. В умовах місця пригоди, при заданому комплексі вихідних даних, максимально допустима швидкість автомобілів в даній дорожній ситуації обумовлена вимогами п. 12.6 (ґ) ПДР - неповинна перевищувати 90 км/год. При заданому комплексі вихідних даних та при заданій небезпеці для руху водію автомобіля «Renault 19» ОСОБА_8 , що настає в момент ввімкнення показників гальмування, в автомобілі Fiat Nuovo Doblo під керуванням ОСОБА_7 , за умови виконання водієм ОСОБА_8 , технічних вимог п.п. 13.1; 14.2(6) та 14.6(а), водій завжди буде мати змогу уникнути зіткнення;

висновок експерта за результатами судово-автотехнічної експертизи від 10 лютого 2017 року № 56/17-25, яким встановлено, що в даній дорожній обстановці, згідно вихідних даних, зазначених в постанові та висновку судової фототехнічної експертизи від 05 грудня 2016 року №3/1074, водій автомобіля «Renault-19» ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Fiat Nuovo Doblo» шляхом застосування термінового гальмування, з моменту виникнення небезпеки для його руху. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «Renault 19» ОСОБА_8 повинен був діяти відповідно до вимог ПДР. З технічної точки зору та в діях водія ОСОБА_8 вбачається невідповідність технічним вимогам п. 12.3. ПДР. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «Fiat Nuovo Doblo» ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог ПДР.З технічної точки зору в діях водія ОСОБА_7 вбачається невідповідність технічним вимогам п. 10.1. Правил дорожнього руху України. З урахуванням вихідних даних та проведеного дослідження, причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, в даних умовах дорожнього руху, слід вважати, технічно необґрунтовані дії водія ОСОБА_7 , які суперечили вимогам пункту10.1.Правил дорожнього руху України ;

г) висновок експерта від 24 червня 2019 року № 3/89/58/19-25, за яким водій автомобіля «Renault 19» не мав технічної, можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Fiat Nuovo Doblo» під керуванням водія ОСОБА_7 шляхом своєчасного застосування термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху,

а також висновки експерта Львівського науково-дослідницького інституту судових експертиз від 23 жовтня 2017 року № 19/12-1/195/196-СЕ та від 10 жовтня 2024 року №3224-Е, тощо.

Твердження захисника, про відсутність в діях засудженого ОСОБА_7 порушень правил ПДР і їх причинно-наслідковий зв`язок з настанням ДТП були предметом перевірки судів попередніх інстанції та визнані безпідставними.

Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - це дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов`язана з порушенням однієї або кількох вимог ПДР або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатацію транспорту.

Об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, включає три обов`язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому середньої тяжкості) в) причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так із тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 ст. 286 КК України, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків і перебувають із ними у причинному зв`язку.

Суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами кримінального провадження докази, а саме: протокол огляду місця ДТП від 07 травня 2016 року із схемою до нього, запис з відеореєстратора автомобіля «Renault 19», висновки експертів від 27 липня 2018 року № 1501/17-25/15726/18-52, від 24 червня 2019 року № 3/89/58/19-25, від 28 грудня 2019 року № 3/1097/2182/1925, від 10 жовтня 2024 року № 3224-Е , і вислухавши думкуексперта Житомирського НДЕКЦ МВС України та експерта Житомирського відділення КНДІСЕ, дійшов висновку про невідповідність дій водія ОСОБА_7 вимогам пунктів 1.5, 2.3 (б), 2.3 (д), 10.1, 10.4 та 10.6 ПДР (в редакції, що діяла на момент скоєння ДТП).

При цьому цей суд вказав, що, з урахуванням дорожніх умов та дорожньої обстановки, на місці ДТП встановлено наявність Т-образного перехрестя із поворотом праворуч у напрямку руху учасників ДТП, тоді як водій ОСОБА_7 виконував маневр розвороту ліворуч.

Водночас, цей водій виконував маневр розвороту, у лівий бік, не з крайнього лівого положення, а з`їхавши праворуч, звільнивши майже повністю свою смугу руху, а тому суд встановив, що небезпека для водія виникла саме з моменту зміни автомобілем «Fiat Nuovo Doblo» напрямку руху в ліву сторону.

Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції експерт Житомирського відділення КНДІСЕ ОСОБА_14 підтвердив, що комісія погодилася із тим, що небезпека для ОСОБА_8 виникла саме в момент зміни напрямку руху вліво автомобілем «Fiat Nuovo Doblo», оскільки водій майже повністю з`їхав із своєї смуги руху праворуч. Загоряння стоп-сигналів є небезпекою, коли немає зміни напрямку руху. Експерт зазначив, що ввімкнення покажчику повороту не дає переваги у русі, тому, якби автомобіль «Fiat Nuovo Doblo», здійснював поворот із крайнього лівого положення, то водій автомобіля «Renault19» мав би пропустити його, а з урахуванням маневру вправо водій ОСОБА_8 мав право об`їхати, здійснити випередження автомобіля Fiat Nuovo Doblo.

Разом з тим під час виникнення небезпеки для руху водій ОСОБА_8 не мав технічної можливості уникнути зіткнення керованого ним автомобіля «Renault19» із автомобілем «Fiat Nuovo Doblo» під керуванням водія ОСОБА_7 шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування.

З наведених підстав суд першої інстанції відкинув доводи сторони захисту про те, що водій ОСОБА_7 здійснював лівий розворот на перехресті, а тому не зобов`язаний згідно з вимогами ПДР пропускати транспортні засоби, що рухаються позаду у попутному напрямку, навіть коли розворот здійснюється не з крайнього лівого положення.

З урахуванням всіх обставин та досліджених доказів у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд,дійшов висновку, щопричиною настання ДТП є порушення водієм ОСОБА_7 вимог пунктів 1.5, 2.3 (б), 2.3 (д), 10.1, 10.4 та 10.6 ПДР.

Таким чином, порушення водієм ОСОБА_7 указаних нормперебувають в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 2, 3, 7, 10 ст. 101 КПК України кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або які стали йому відомі під час дослідження матеріалів, наданих для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку. Незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована. Необхідною умовою допустимості висновку експерта є дотримання процесуального порядку призначення і проведення експертизи, у тому числі має бути перевірена компетентність експерта. Експертному дослідженню можуть піддаватися лише об`єкти, котрі належним чином процесуально оформлені.

Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Не повинна віддаватися перевага висновку лише тому, що експертизи проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.

Досліджуючи висновок експерта, суди повинні виходити з того, що він не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Так, матеріали кримінального провадження, жодних даних, які би свідчили про необґрунтованість проведених вказаних судових експертиз або викликали сумніви в їх правильності, не містять. Висновки експертиз є достатньо обґрунтованими, логічними та об`єктивними, надані в межах компетенції експертів, істотного порушення процесуальних норм, що регламентують порядок призначення і проведення експертизи, не встановлено, а тому вони обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку.

Водночас колегія суддів вважає неспроможними доводи захисника, що суд апеляційної інстанції безпідставно виснував про неналежність як доказу висновку експерта ТОВ «Українські незалежні судові експертизи» від 05 липня 2021 року № 000420/01, хоча цей висновок судом не був визнаний неналежним доказом.

З рішення суду першої інстанції видно, що цей суд не взяв до уваги вказаного вище висновку експерта, оскільки в дослідницькій його частині, для вирішення питання про наявність або відсутність у водіїв ОСОБА_7 та ОСОБА_8 порушень правил ПДР, що призвели до ДТП, був взятий за основу дослідження факт зіткнення на перехресті доріг під час повороту (розвороту) ОСОБА_7 в лівий бік. Водночас висновок не ґрунтується на матеріалах справи та не відповідає наявній дорожній обстановці. Крім того, у ньому, як зазначив суд, досліджено лише копії матеріалів кримінальної справи наданої заявником, з якою сторона захисту ознайомлювалася під час виконання вимог ст. 290 КПК України, тоді як решта експертних висновків складена за наявності більш широкого спектру вихідних даних. Отже, суд першої інстанції незважив на висновок під час ухвалення рішення, оскільки він не відповідав вимогам релевантності (належності), визначеним ст. 85 КПК України. Водночас апеляційний суд, погодився із зазначеними висновками районного суду про неналежність такого доказу, що цілком узгоджується з вимогами КПК України.

Разом з тим колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що витяг з ЄРДР не є доказом у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Дослідження вказаного процесуального документа має ключове значення для з`ясування процесуальних підстав для початку досудового розслідування у тих випадках, коли за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення кримінальне провадження може бути розпочате лише за заявою потерпілого (провадження приватного обвинувачення), а також дотримання вимог ч. 3 ст. 214 КПК України, яка забороняє проведення слідчих (розшукових) дій, крім огляду місця події, до внесення відомостей про вчинений злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Посилання у судових рішеннях на такий процесуальний документ як на доказ, що підтверджує винуватість ОСОБА_7 , хоча і є неправильними, проте не може вважатися істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке б суттєво вплинуло на їх законність.

На думку колегії суддів, є неспроможними доводи сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції, змінивши вирок суду першої інстанції та на підставі ст. 49 КК України звільнивши ОСОБА_7 від покарання, погіршив становище останнього, своє рішення від 10 листопада 2025 року всупереч вимогам ст. 420 КПК України прийняв у формі ухвали. На спростування вказаних тверджень колегія суддів зазначає таке.

За правилами статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосування більш суворого покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Відповідно до постанови об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2025 року (справа № 359/2693/23) апеляційний суд зобов`язаний постановити свій вирок у разі повного або часткового скасування вироку суду першої інстанції лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 420 КПК України. В інших випадках рішення про зміну вироку суду першої інстанції, у тому числі в частині зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання, може бути постановлено у формі ухвали.

Тобто апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок лише у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання (ч. 1 ст. 420 КПК України), у всіх інших випадках, рішення оформлюється виключно у формі ухвали(відповідно до ст. 408 КПК України).

За матеріалами провадженняОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до нетяжких злочинів.

Це кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив 07 травня 2016 року, а тому строк давності притягнення до кримінальної відповідальності на час розгляду справи судом першої інстанції вже сплинув.

Однак під час роз`яснення районним судом ОСОБА_7 можливості звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, останній заперечив проти цього, наполягав на загальному розгляді кримінального провадження та ухваленні виправдувального вироку.

Наведені обставини, з огляду на імперативні положень ч. 3 ст. 285 КПК України, позбавили суд можливості прийняти рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності.

Тому, розглянувши кримінальне провадження та дослідивши наявні в ньому докази, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, призначив йому покарання і звільнив від його відбування у зв`язку із спливом строку давності на підставі ст. 49 , ч. 5 ст. 74 КК України.

Проте в резолютивній частині вироку районний суд помилково зазначив про звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.286 КК України, у зв`язку із спливом строку давності.

Водночас апеляційний суд усунув помилку районного суду, змінив вирок в цій частині та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_7 від покарання, призначеного вироком районного суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не допустив істотного порушення вимог КПК України. Оскільки, змінюючи вирок суду першої інстанції та, виправляючи помилку в його резолютивній частині, не застосував більш суворого покарання, а отже вірно постановив за результатами апеляційного розгляду рішення у формі ухвали. Крім того, колегія суддів звертає увагу захисника, що в цьому провадженні не йдеться мова про неправильне звільненні обвинуваченого від відбування покарання, а предметом розгляду є питання в частині застосування строків давності.

Отже, як висновок, колегія суддів зазначає, що зібрані у справі докази у своїй сукупності достатньою мірою підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, викладені під час формулювання обвинувачення, а доводи захисника про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.

Колегія суддів вважає, що суди, оцінивши у сукупності всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в сукупності доповнюють один одного, і дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано, адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, досліджених в суді, можна дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 1 ст. 286 КК України.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій, в касаційній скарзі не наведено.

Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, а також незгоди з оцінкою доказів, яку надав суд, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість апеляційний суд, перевіривши обґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника на підставах неповноти судового розгляду, недопустимості доказів, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.

Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Радомишльського районного суду Житомирської області від 11 лютого 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3