Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №201/6906/21 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 201/6906/21

провадження № 51-2787км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Соборного районного суду м. Дніпра від 09 липня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2026 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Соборного районного суду м. Дніпра від 09 липня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк покарання вирішено рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_6 у порядку виконання вироку.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 про стягнення з ОСОБА_6 матеріальної та моральної шкоди задоволено частково, та стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 матеріальну шкоду в розмірі 16 155, 35 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_6 засуджено за те, що він 17 грудня 2020 року приблизно 16:00, керуючи власним технічно справним автомобілем «Шкода Октавія» (д. н. з. НОМЕР_1 ), рухався в Соборному районі міста Дніпра по вулиці Чернишевського з боку проспекту Гагаріна в напрямку вулиці Пісаржевського. Під час руху водій ОСОБА_6 , грубо порушуючи Правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 («пішохідний перехід») та дорожньою розміткою 1.14.1 («зебра»), в районі будинку № 8- А, розташованого по проспекту Гагаріна, по якому пішохід ОСОБА_9 перетинав проїзну частину справа наліво за напрямком руху автомобіля, заходів до зменшення швидкості, а в разі потреби зупинки для надання пішоходу дороги, не прийняв і, продовживши рух на вказаному пішохідному переході, скоїв на наїзд на потерпілого.

Внаслідок виниклої дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Допущені водієм ОСОБА_6 порушення вимог пункту 18.1 ПДР перебувають в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та наслідками, що настали.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 06 травня 2026 року змінив вирок суду першої інстанції (в частині призначення покарання), та ухвалив уважати засудженим ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на строк 3 роки. В решті вирок районного суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок районного суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд кримінального провадження щодо його підзахисного в апеляційному суді.

Свою позицію обґрунтовує тим, що районний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, неправильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і, як наслідок, кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК, адже, як наполягає касатор, докази, покладені в основу вироку, не підтверджують «поза розумним сумнівом» того факту, що дії ОСОБА_6 , а не потерпілого, були причиною дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Зокрема, на думку адвоката ОСОБА_7 , суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили версії сторони захисту та не врахували поведінку пішохода, який повністю перейшов проїзну частину перед автомобілем, а потім раптово пішов у зворотньому напрямку спиною в бік автомобіля, наштовхнувшись на його ліву бокову частину, тобто наполягає, що ні під час проведення досудового розслідування, ні під час судового розгляду не було встановлено реального механізму ДТП, яка сталася 17 грудня 2020 року. Поза тим ставить під сумнів ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, які отримав потерпілий за цієї ДТП.

Також, як уважає касатор, поза увагою суду залишилось те, що: - не було допитано безпосередніх свідків події ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , а також слідчого, який проводив огляд місця події, про що клопотала сторона захисту; - на місці події протокол огляду місця події та схема до нього від 17 грудня 2020 року слідчим не складались і водієм не підписувалися, будь-які заміри не проводилися, а в матеріалах кримінального провадження не оригінали цього документу, а його копія, а тому додає, що висновок службового розслідування (щодо копії протоколу ОМП) не може бути належним доказом; - під час проведення досудового розслідування не проводились експертизи щодо перевірки технічного стану автомобіля ОСОБА_6 , для визначення його пошкоджень, пов`язаних із ДТП, трасологічна експертиза, а також не проводилася експертиза відеозапису, який надано 10 травня 2021 року адвокатом потерпілого, який ставить під сумнів сторона захисту, оскільки на ньому не зафіксовано момент наїзду на потерпілого; - висновок судової авто-технічної експертизи від 26 травня 2021 року побудований на вихідних даних, які вказав орган досудового розслідування, за інших вихідних даних, уважає, що висновок експерта мав би інші наслідки.

Крім цього стверджує про порушення права на захист ОСОБА_6 , яке виразилось у тому, що під час відмови від послуг адвоката ОСОБА_12 , останній був відсутній, а тому суд порушив приписи ч. 2 ст. 54 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки така відмова повинна відбуватися виключно в присутності захисника, чого дотримано не було.

Додає, що під час судового розгляду в суді першої інстанції, зокрема, 05 липня 2025 року, під час останнього слова, ОСОБА_6 повідомив про нові істотні обставини, які мали безпосереднє значення для оцінки достовірності доказів сторони обвинувачення, однак цей суд не відновив судове слідство та не надав сторонам можливості повторно взяти участь у судових дебатах після їх перевірки.

На всі ці порушення в сукупності які, на переконання сторони захисту, свідчать про невідповідність фактичних обставин справи та неповноту судового розгляду, зверталась увага апеляційного суду, який повинен був їх усунути, однак цього не зробив, що призвело до істотного порушення вимог процесуального закону та ухвалення судового рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Також стверджує, що під час ознайомлення з матеріалами провадження в суді апеляційної інстанції сторона захисту виявила зміну нумерації сторінок, що свідчить, на думку адвоката, про невідповідність внутрішнього опису матеріалів фактичному складу справи, а також про порушення її цілісності.

Підсумовуючи, акцентує, що покарання, призначене апеляційний судом у виді позбавлення волі, є надто суворим, оскільки ОСОБА_6 80 років, він страждає на ряд захворювань, які можуть спричинити непоправні наслідки без належного лікування в разі поміщення засудженого до установи виконання покарань, тому, враховуючи практику Верховного Суду, вважає за можливе застосувати до її підзахисного положення статті 75 КК, що призведе до збереження життя та гідності останнього.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду надійшли письмові заперечення від прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та від представника потерпілого - адвоката ОСОБА_8 , у яких вони (кожен окремо), обґрунтовуючи свої позиції, стверджують про безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту та просять залишити без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі, просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 та представник потерпілого - адвокат ОСОБА_8 заперечили проти задоволення скарги, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Таким чином, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки є судом права, а не факту.

З огляду на вищезазначене, доводи касаційної скарги захисника, які стосуються надання нею власної оцінки доказам, зокрема висновкам експертиз, твердження, що відеозапис не містить факту наїзду автомобіля на потерпілого, а також висловлення сумніву щодо тяжкості тілесних ушкоджень, які отримав потерпілий через ДТП, чи неналежного оформлення матеріалів кримінального провадження не є предметом перегляду у касаційному провадженні.

Проте зазначені обставини були предметом дослідження та перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог статей 433, 438 КПК, не підлягають, а отже, під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин провадження, встановлених судами.

Водночас у касаційній скарзі адвокат ОСОБА_7 не порушує питання про недопустимість доказів з огляду на ст. 87 КПК, а зазначає про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_6 складу інкримінованого правопорушення.

Під час перегляду оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, належним чином вмотивовано дослідженими під час судового розгляду доказами (показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідка, письмовими доказам у справі, висновкам експертиз, детально відображеними у вироку), які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373. 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною.

За версією сторони захисту пішохід ОСОБА_9 , 1939 року народження, який повністю перейшов проїзну частину перед автомобілем ОСОБА_6 , раптово пішов у зворотному напряму спиною в бік автомобіля, наштовхнувшись на ліву бокову частину транспортного засобу, після чого присів, а тому в діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зі свого боку колегія суддів акцентує, що для з`ясування наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК, повинні бути встановленими три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.

Диспозиція зазначеної норми є бланкетною і для визначення того, чи було порушено правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил дорожнього руху) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим є головною, вирішальною умовою, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.

Водночас обов`язковою ознакою об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого наведеною нормою закону, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 цієї статті, тобто тільки такі порушення, які є безпосередньою причиною настання цих наслідків у кожному конкретному випадку ДТП, і перебувають із ними у причинному зв`язку.

У цьому кримінальному провадженні районний суд провів розгляд, з урахуванням положень ст. 337 КПК, в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дослідив і оцінив усі докази в сукупності та чітко встановив у вироку, що порушення водієм ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху, зокрема пункту 18.1 ПДР, стали причиною настання наслідків, передбачених ч. 2 ст. 286 КК, тобто перебували у прямому причинному зв`язку з ними. Тож цей суд у сформульованому обвинуваченні, яке визнано доведеним, зазначив, зокрема те, що ОСОБА_6 , при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 («пішохідний перехід») та дорожньою розміткою 1.14.1 («зебра»), по якому пішохід ОСОБА_9 перетинав проїзну частину справа наліво за напрямком руху автомобіля, заходів до зменшення швидкості, а в разі потреби зупинки для надання пішоходу дороги, не прийняв і, продовживши рух на вказаному пішохідному переході, скоїв наїзд на потерпілого. Внаслідок цього пішохід ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження.

На спростування версії сторони захисту щодо порушення пішоходом ОСОБА_9 ПДР і настанням наслідків, суд першої інстанції покликався на показання: - самого обвинуваченого, який хоча і не визнав вину у пред`явленому обвинувачені, однак не заперечив факту проїзду на зазначеній ділянці дороги та наявності потерпілого на нерегульованому пішохідному переході; - потерпілого ОСОБА_9 , який зазначив, що наблизившись до пішохідного переходу, що по вул. Чернишевського в м. Дніпрі з боку просп. Гагаріна у напрямку вул. Пісаржевського, упевнившись, що його дії є безпечними та транспортні засоби не рухаються, він почав переходити дорогу, подолавши відстань приблизно 4 метри, відчув як на нього здійснив наїзд автомобіль, внаслідок чого він відразу втратив свідомість; - свідка ОСОБА_13 (безпосереднього очевидця події), яка ствердила, що бачила чоловіка в темно-червоній курточці, який переходив пішохідний перехід і, подолавши певну відстань, не дійшовши до трамвайних колій, які знаходяться на середині дороги, на нього був здійснений наїзд легковим автомобілем, а саме його передньою лівою частиною, який рухався ближче до трамвайних колій, марку та колір якого назвати не може, оскільки не пам`ятає. Після наїзду автомобіля пішохід впав лицем вниз на трамвайну колію і був без свідомості, а автомобіль після наїзду зупинився та від`їхав назад, а також на письмові докази, зокрема: - протоколи огляду місця події (належно завіреної його копії), слідчих експериментів, відеозапису з місця події та рядом інших письмових доказів, детально відображених у вироку.

Установлюючи механізм й обставини ДТП, суд, окрім інших доказів, зазначених вище, дослідив висновки авто-технічної експертизи: - від 26 травня 2021 року № СЕ-19/104-21/16300-ІТ, згідно з яким в даній дорожній обстановці водій автомобіля ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог пункту 18.1 ПДР, при заданих вихідних даних дії водія автомобіля ОСОБА_6 з технічної точки зору перебували в причинному зв`язку з настанням даної ДТП, водій автомобіля ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода своєчасним застосуванням екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду; -та від 24 червня 2021 року № СЕ-19/104-21/20313-ІТ, за яким у даній дорожній обстановці (за вихідними даними, зазначеними ОСОБА_6 під час слідчого експерименту) водій автомобіля ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 та 18.1 ПДР, при заданих вихідних даних дії водія автомобіля ОСОБА_6 з технічної точки зору перебували в причинному зв`язку з настанням даної ДТП, технічна можливість уникнення наїзду на пішохода ОСОБА_9 для водія автомобіля ОСОБА_6 визначалась виконанням вимог пунктів 10.1 та 18.1 ПДР, і у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, які б не дозволили йому виконати їх.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи сторони захисту, що висновок авто-технічної експертизи від 26 травня 2021 року є надуманим, оскільки висновок авто-технічної експертизи від 24 червня 2021 року лише підтвердив попередній, навіть за умови того, що вихідні дані щодо механізму ДТП, отримано під час слідчого експерименту з ОСОБА_6 , які не підтвердилися під час судового розгляду і визнані судом неспроможними.

Також суд першої інстанції дослідив та врахував протокол слідчого експерименту від 23 червня 2021 року за участі свідка ОСОБА_6 , схеми ДТП та фототаблиці до нього, відповідно до якого ОСОБА_6 підтвердив обставини ДТП, що сталася 17 грудня 2020 року у м. Дніпрі по вулиці Чернишевського в районі перехрестя з вулицею Пісаржевського за участі транспортного засобу автомобіля «Шкода Октавія» (д. н. з. НОМЕР_1 ) під його керуванням, в результаті якої він здійснив наїзд на пішохода, який перетинав пішохідний перехід у вказаному місці.

Апеляційний суд зауважив, що саме в цій частині фактичні обставини викладені засудженим, не суперечать встановленим судом обставинам ДТП щодо дати, часу та місця вчинення злочину, що підтверджено обвинуваченим та узгоджуються із показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_13 та дослідженими під час судового розгляду доказами у їх сукупності, а тому суд прийняв їх до уваги.

Не залишилась і поза увагою суду копія протоколу огляду місця події ДТП від 17 грудня 2020 року з фототаблицею та схемою до нього, завірена належним чином, яким встановлено, що в присутності понятих та за участі водія ОСОБА_6 проведено огляд місця ДТП - ділянки дороги у напрямку з проспекту Гагаріна до вулиці Гончара у м. Дніпрі, під час якого здійснені відповідні заміри та складено схему ДТП з відображенням руху пішохода та автомобілю «Шкода Октавія» (д. н. з. НОМЕР_1 ), який здійснив наїзд на пішохода, і на момент огляду мав деформацію лівого переднього крила, що зафіксовано у протоколі та у фототаблиці.

Протокол огляду місця ДТП та схема до нього (належним чином завірена копія) підписані ОСОБА_6 , від якого не надійшло зауважень та заперечень стосовно правильності фіксування обставин дорожньо-транспортної пригоди, вимірів руху пішохода та відстані яку останній подолав до моменту наїзду, здійснених під час огляду.

Твердження захисниці про те, що слідчий ОСОБА_15 , який прибув на місце ДТП та проводив його огляд, фіксував наявність на його автомобілі пошкоджень, проте не складав протокол огляду місця події та схему ДТП, є безпідставними, оскільки районний досліджував цей протокол та схему ДТП до нього (належним чином завірену копію), відомості, які в ньому відображені, повністю узгоджуються як з показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_13 , так і з іншими дослідженими доказами.

Також колегія суддів уважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що службовим розслідуванням не підтверджено, що завірену копію протоколу огляду місця події ДТП від 17 грудня 2020 року з фототаблицею та схемою до нього виготовлено з оригіналу, оскільки з висновку службового розслідування від 30 вересня 2022 року вбачається, що безпосередньо після ДТП, що сталася 17 грудня 2020 року був проведений огляд ДТП, складено схему та фототаблицю до нього, за результатами чого в подальшому зібрані матеріали справи про адміністративне правопорушення і протокол про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності. Після розгляду їх судом, матеріали вказаної справи, в тому числі, оригінал зазначеного протоколу не надходили, у зв`язку із чим, слідчим відділенням розслідування злочинів у сфері транспорту СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_16 направлено до Центральної окружної прокуратури міста Дніпра належним чином завірену копію протоколу огляду місця ДТП.

Отже, суди попередніх інстанцій підсумували, що з огляду на висновок службового розслідування від 30 вересня 2022 року та вимоги статей 84, 86, 87, 89, п. 1 ч. 5 ст. 99 КПК, а також урахувавши, що сторона захисту не подавала заперечень щодо дослідження цього доказу у формі належним чином завіреної копії, а тому підстав для визнання цього доказу недопустимим відсутні. З чим погоджується і Верховний Суд.

Крім того, як правильно зауважили суди, сторона захисту не висловлювала заперечень щодо обставин, встановлених під час проведення цієї слідчої дії, в тому числі, не оспорювався той факт, що на фототаблиці зафіксований транспортний засіб «Шкода Октавія» (д. н. з. НОМЕР_1 ), який належить на праві власності ОСОБА_6 та який також зображений на фото за кермом цього транспортного засобу.

Доводи адвоката про те, що в суді першої інстанції не допитали свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 колегія суддів уважає сумнівними, адже при розгляді цього клопотання про виклик вищевказаних свідків районний прийняв мотивоване рішення про відмову у його задоволенні, оскільки жодних клопотань про виклик та допит даних осіб на етапі досудового розслідування сторона захисту не подавала до органу досудового розслідування, на етапі підготовчого засідання сторона захисту також не подавала таких клопотань, під час судового розгляду в момент встановлення порядку та обсягу дослідження доказів сторона захисту повідомила про відсутність доказів у сторони захисту, а також до клопотання про виклик та допит свідків сторони захисту не додано письмових пояснень свідків сторони захисту, що унеможливлює перевірити інформацію про існування вказаних осіб, яку особи можуть надати під час їх допиту в судовому засіданні, з чим погоджується і Суд.

Колегія суддів відхиляє аргументи захисника про те, що відеозапис, який надала представник потерпілого, не зафіксував момент наїзду на потерпілого автомобілем, яким керував ОСОБА_6 , а тому його не потрібно було враховувати, оскільки суд надав оцінку цьому доказу в сукупності з іншими доказами, зокрема з показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_13 , яка була безпосереднім очевидцем ДТП, а також з урахуванням слідчого експерименту, проведеного за участі ОСОБА_9 , та складеної до нього схеми ДТП.

Що стосується позиції захисниці про те, що не проводились експертизи щодо перевірки технічного стану транспортного засобу, яким керував засуджений, трасологічної експертизи, а також експертизи відеозапису, який надала представник потерпілого, то Суд уважає їх надуманими, адже в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про те, що сторона захисту зверталась з відповідними клопотаннями і їх не було розглянуто.

Також колегія суддів уважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що відсутні документальні підтвердження щодо наявності в потерпілого ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, оскільки вони спростовуються висновком судово-медичного експерта № 460 від 25 лютого 2021 року та висновком судово-медичної експертизи № 886е від 19 квітня 2021 року, якими встановлено характер, ступінь тяжкості, локалізацію та час отримання тілесних ушкоджень потерпілим.

Що стосується медичної довідки № 1776, яку ставить під сумнів сторона захисту, то її аналіз здійснено з урахуванням даних медичної карти стаціонарного хворого № е9351, дисків СКТ головного мозку, СКТ ОГП, які були предметом дослідження експерта і саме за їх сукупністю та при огляді ОСОБА_9 експерт виклав свої підсумки у вищезазначених висновках експертиз.

Аргументи сторони захисту про те, що в судовому засіданні під час допиту 16 травня 2024 року потерпілий на запитання сторін обвинувачення і захисту заперечив наявність у нього переломів ребер та скроневої кістки, спростовуються технічним записом судового засідання від 16 травня 2024 року, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_9 вказав, що є історія хвороби, де зазначені отримані ним ушкодження, а також у нього було щось з ребрами.

Доводи захисниці про те, що районний суд порушив право на захист ОСОБА_6 , яке виразилось у тому, що під час відмови від послуг адвоката ОСОБА_12 , останній був відсутній, а тому суд порушив приписи ч. 2 ст. 54 КПК, колегія суддів уважає голослівними, адже з матеріалів цього провадження вбачається, що 27 березня 2025 року у судовому засіданні ОСОБА_6 повідомив про те, що його захисник - адвокат ОСОБА_12 не виходить на зв`язок, у зв`язку з чим було направлено на офіційну електронну пошту захисника повідомлення щодо розірвання з останнім договору про надання правової допомоги.

В подальшому за результатом розгляду цього клопотання обвинуваченого, суд першої інстанції прийняв відмову ОСОБА_6 від захисника ОСОБА_12 , оскільки поведінка захисника унеможливлює реалізацію обвинуваченим права на захист, та, як наслідок, ухвалою від 27 березня 2025 року задовольнив клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про призначення йому захисника та доручив Південно-Східному міжрегіональному центру з надання безоплатної правничої допомоги призначити обвинуваченому адвоката для здійснення захисту за призначенням.

При цьому суд першої інстанції зауважив щодо неможливості забезпечення конфіденційної бесіди між обвинуваченим та захисником, зважаючи на об`єктивні обставини справи, а саме те, що захисник ОСОБА_12 тривалий час не з`являється в судові засідання та, зі слів обвинуваченого, адвокат перетнув кордон та на даний час перебуває в Німеччині, не виходить на зв`язок та жодним чином не реагує на судові виклики,

За таких обставин, конкретно у цьому провадженні, на думку Суду, порушень ст. 54 КПК, яка за своїм змістом регулює процедуру відмови від захисника або його заміни і спрямована на забезпечення права на захист, під час відмови ОСОБА_6 від захисника за наведених вище обставин не вбачається.

Також Суд відхиляє покликання сторони захисту на те, що під час останнього слова - 05 липня 2025 року ОСОБА_6 повідомив суду істотні обставини, а суд, в свою чергу, не відновив судове слідство, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що саме 05 липня 2025 року судові засідання не проводились взагалі, натомість судові дебати та останнє слово відбулись 08 липня 2025 року, де обвинувачений лише заперечував свою винуватість та висловлював незгоду з доказами, при цьому варто зазначити, що касаційна скарга не містить обґрунтувань які саме нові відомості він зазначив і як ці обставини могли істотно змінити висновки суду.

Не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про формальний розгляд кримінального провадження в апеляційному суді.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись статтями 404, 405, 407, 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за скаргою захисника - адвоката ОСОБА_17 (з доповненнями), доводи якої фактично є аналогічними доводам касаційної скарги адвоката ОСОБА_7 , ретельно перевірив зазначені в них аргументи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, вказавши в ухвалі підстави необґрунтованості доводів сторони захисту.

Водночас, перевіривши матеріали кримінального провадження, вивчивши доводи касаційної скарги захисника, колегія суддів дійшла висновку, що покарання у виді реального позбавлення волі, конкретно у цьому провадженні, є явно несправедливим.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

За змістом ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.

Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця, пом`якшуючими обставинами, класифікацією злочинів (ст. 12 КК), а й з обставинами кримінального провадження, суспільною небезпечністю конкретних діянь, метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже зазначалось вище, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Виходячи з конкретних обставин цього кримінального провадження, ураховуючи мету покарання, яка полягає в необхідності виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, однак вчинене з необережності, дані про особу ОСОБА_6 , який є особою похилого віку (80 років), зі слів, має вищу освіту, одружений, пенсіонер, офіційно не працевлаштований, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває, раніше не судимий, відсутні обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, Верховний Суд уважає можливим досягти мету заходу примусу із звільненням ОСОБА_6 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК, але в умовах здійснення контролю уповноваженим органом з питань пробації за його поведінкою протягом іспитового строку, який був би достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення, що не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а судові рішення- зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 436, пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд, -

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Вирок Соборного районного суду м. Дніпра від 09 липня 2025 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 06 травня 2026 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 Кримінального кодексу України ОСОБА_6 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням на строк 3 (три) роки та покласти на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу, зокрема:

- періодично з`являтись на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3