Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №607/10245/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 607/10245/22

провадження № 51-3313км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2026 року та захисника ОСОБА_7 на вищевказану ухвалу суду, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022210000000014, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком районного суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком суду, 21 січня 2022 року приблизно о 20:20 ОСОБА_6 , керуючи автомобілем марки «Toyota Camrу» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) із двома пасажирами в салоні, рухався проїзною частиною дороги вулиці С. Будного в м. Тернопіль від вул. Микулинецька до вул. Шептицького.

Під час руху ОСОБА_6 , в порушення вимоги ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» та ч. 1 п. 1.5, п. 2.3 (б, д), п. 1.10 (в частині визначення понять: «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка» і виконання їх вимог) Правил дорожнього руху, не був достатньо уважним, не стежив належно за дорожньою обстановкою, відволікся від керування автомобілем, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним і в такий спосіб своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров`ю громадян, завдати матеріальних збитків.

Рухаючись лівою смугою руху транспортного потоку ОСОБА_6 , порушуючи вимоги п.п. 10.1, 12.1, 11.4 ПДР не обрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним і на дорозі, яка має по дві смуги для руху в кожному напрямку змінив напрямок свого руху та виїхав на зустрічний транспортний потік, чим створив аварійну ситуацію для водія автомобіля «ВАЗ-21101-125-51» (державний номерний знак НОМЕР_2 ) ОСОБА_8 , позбавивши його своїми односторонніми діями можливості запобігти настанню дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті зіткнення транспортних засобів, яке відбулося на зустрічній смузі відносно руху автомобіля «Toyota Camrу», водій ОСОБА_8 отримав тяжкі ушкодження, від яких помер на місці пригоди, а пасажир його автомобіля ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, від яких померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у лікарні.

Порушення ОСОБА_6 вимог п. 10.1 та п. 11.4 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням смерті потерпілих.

Апеляційний суд ухвалою від 17 квітня 2024 року частково задовольнив апеляційну скаргу захисника, змінив вирок районного суду в частині призначеного покарання, призначив ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки і на підставі статей 75, 76 КК звільнив ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалість 3 роки та поклав на нього певні обов`язки.

Верховний Суд постановою від 25 лютого 2025 року частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував вищевказану ухвалу суду апеляційної інстанції та призначив новий розгляд у цьому суді.

За результатами нового апеляційного розгляду ухвалою суду від 15 січня 2026 року частково задоволено апеляційну скаргу захисника, змінено вирок районного суду в частині призначеного покарання і призначено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Захисник ОСОБА_7 , посилаючись на аналогічні підстави, просить змінити ухвалу апеляційного суду та звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, відповідно до положень статей 75, 76 КК.

На думку скаржників, в основу вироку покладено недопустимі докази, зокрема висновки експертиз, яким дано неправильну оцінку, а деякі докази взагалі залишились без оцінки суду.

При цьому під час апеляційного розгляду сторона захисту просила в порядку ч. 3 ст. 404 КПК повторно дослідити експертні висновки, постанову про призначення експертизи, протокол огляду місця події, відеозапис наданий свідком, а також допитати експерта, проте суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив в задоволенні цього клопотання.

Разом з цим, апеляційний суд без дослідження висновків експертів у судовому засіданні, проаналізував їх зміст та надав їм оцінку в судовому рішенні, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів.

Крім іншого скаржники вважають, що судами не надано оцінки діям водія автомобіля ВАЗ, медичним документам ОСОБА_6 та призначено останньому надто суворе покарання.

Також зазначають, що апеляційний суд не виконав вказівки суду, який розглядав справу в касаційному порядку, формально переглянув вирок місцевого суду та залишивши апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою.

Отже, судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника, прокурор просить залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги і просили їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цих скарг.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційних скарг вбачається, що засуджений та його захисник, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, установлених судами нижчих інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок (ст. 94 КПК).

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались зазначених вимог закону.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, його розгляд здійснено відповідно до положень КПК, з додержанням засад диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, відповідає встановленим обставинам і підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими судом першої інстанції доказами.

Указаного висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у судовому засіданні потерпілих, свідків, судово-медичного експерта, частково самого засудженого та письмових доказів, зміст яких детально викладений у вироку.

Водночас, у суді першої інстанції ОСОБА_6 винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково та пояснив, що 21 січня 2022 року ввечері в темну пору доби він їхав на автомобілі, в якому перебувало ще двоє людей. На об`їзній дорозі в м. Тернопіль попереду нього їхав автомобіль, який в один момент різко загальмував і змінив напрямок руху. Він також загальмував, однак не зміг швидко здійснити рух праворуч і тому відбулось зіткнення з автомобілем ВАЗ. При цьому, ОСОБА_6 не визнав порушення швидкісного режиму, а також не погодився з обставинами, де відбулось зіткнення, в якому місці та яким чином. Зазначив, що він не виїжджав на зустрічну смугу руху, а рухався по своїй полосі, де, на його думку, і відбулось зіткнення.

Разом з тим, версія розвитку подій, на якій наполягав засуджений, не знайшла свого підтвердження в ході дослідження доказів судом першої інстанції.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в основу вироку були покладені належні та допустимі докази, а саме: протокол огляду місця події від 21 січня 2022 року (слідчим в присутності експерта та понятих проведено огляд проїзної частини дороги (місце ДТП). Крім іншого встановлено, що рух транспортних засобів дозволено в обох напрямках, в кожному з яких є по дві смуги руху. Дорожня розмітка регламентована ПДР відсутня. Швидкість руху в обох напрямках дозволена до 50 км/год. Наявне вуличне освітлення. В межах мосту наявні вузька переривчаста розмітка білого кольору, із правого та лівого боків наявні металеві відбійники. Перед мостом, якщо рухатися в напрямку огляду, транспортні потоки розділені подвійною суцільною лінією дорожньої розмітки. Виявлено осип скла та частин транспортних засобів, основна маса частин у своїй значній мірі знаходяться на смугах по вул. Микулинецька); протокол добровільної видачі та огляду предмету від 28 січня 2022 року ( ОСОБА_10 видав відеофайл із відеореєстратора, який міститься на диску); протокол огляду відеозапису від 24 квітня 2022 року; лікарські свідоцтва про смерть (встановлено, що смерть ОСОБА_8 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 на автодорозі по вул. С. Будного, а смерть ОСОБА_9 настала в лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також вказано причини смерті); висновок експерта № 62 (під час проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8 встановлені множинні тілесні ушкодження, які детально описані у висновку. Вказано, що вони є тяжкими і виникли прижиттєво, незадовго до настання смерті, а їх масивність, чисельність, різноманітний характер та інші обставини в сукупності дають підстави стверджувати, що в даному випадку мала місце транспортна травма, цілком можливо за обставин, зазначених у постанові. Смерть настала внаслідок закритої травми грудей, живота і тазу із чисельними переломами кісток скелету та ушкодженнями внутрішніх органів. Між отриманими внаслідок ДТП ушкодженнями і настанням смерті потерпілого існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Також встановлено, що група крові ОСОБА_8 А (ІІ) з ізогемаглютиніном анти-В за ізосерологічною системою АВ0. У крові та сечі із трупа ОСОБА_8 метилового, етилового, попілового, бутилового, алілового спиртів та їх ізомерів не виявлено. Експертом у висновку даної експертизи відображено, що ним бралися до уваги дані лабораторних та додаткових методів дослідження, які викладені у висновках експерта № 104, № 85 та № 34); висновок експерта № 78 (за наслідками проведеної експертизи трупа ОСОБА_9 виявлені множинні тілесні ушкодження, які виникли прижиттєво та є тяжкими, а їх масивність, локалізація, та інші обставини в сукупності дають підстави вважати, що в даному випадку мала місце транспортна пригода. Крім іншого, встановлено причину смерті потерпілої, групу її крові, а також, що між спричиненою травмою голови та настанням смерті ОСОБА_9 існує прямий причиново наслідковий зв`язок. Експертом у висновку відображено, що ним бралися до уваги дані лабораторних та додаткових методів дослідження, які викладені у висновках експерта № 94, № 47, а також дані медичної картки № 370 на ім`я ОСОБА_9 ); висновки судових автотехнічних експертиз транспортних засобів марки «ВАЗ» та марки «Toyota Camry» № СЕ-19/120-22/1238-ІТ та

№ СЕ-19/120-22/1239-ІТ (виявлено несправності (невідповідності) систем рульового керування, робочих гальмівних систем, невідповідність стану коліс та шин, які носять аварійний характер та виникли в ході ДТП. Несправностей (невідповідностей) вказаних систем (елементів систем), які виникли до ДТП, не виявлено.); висновок транспортно-трасологічної експертизи

№ СЕ-19/120-22/1241-ІТ (крім іншого встановлено, що кут взаємного розташування повздовжніх осей автомобілів «ВАЗ» та «Toyota Camry» в первинний момент зіткнення складав величну, наближено в межах 160 градусів +/- 5 градусів. Встановлено, що зіткнення автомобілів відбулося у поперечному напрямку відносно елементів проїзної частини автодороги вул. С. Будного у м. Тернополі - в межах транспортного потоку до вул. Микулинецька, тобто в межах смуг руху автомобіля «ВАЗ»).

Експерт ОСОБА_11 у судовому засіданні повністю підтвердив вищевказаний висновок експертизи та зазначив, що він як спеціаліст долучався до огляду місця події. Пояснив, що зіткнення автомобілів відбулося у поперечному напрямку відносно елементів проїзної частини автодороги вул. С. Будного у м. Тернопіль - в межах транспортного потоку до вул. Микулинецька, оскільки ним проводилося дослідження протоколу огляду місця події, зокрема, є слід розливу паливно-мастильних матеріалів та осипу скла, частин транспортних засобів на смузі руху автомобіля «ВАЗ». Крім цього було виявлено слід, який є характерний для контактування з дорожнім покриттям автомобілем «Тоуоtа Саmгу».

Судом першої інстанції було досліджено наданий свідком ОСОБА_10 відеозапис, на якому зафіксовано, як лівою смугою руху транспортного потоку автомобіль свідка випереджають автомобілі білого (ймовірно автомобіль «Ford Focus») та чорного кольору (імовірно «Toyota Camry»). Далі у автомобіля білого кольору, який рухається попереду, загоряються стоп-сигнали, після чого у автомобіля чорного кольору засвідчуються стоп-сигнали і видно, як автомобіль чорного кольору різко змінює напрямок свого руху ліворуч та починає рух у напрямку зустрічної смуги, після чого відбувається зіткнення цього автомобіля із зустрічним автомобілем.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_10 підтвердив, що в день події в темну пору доби він рухався на автомобілі в крайній правій полісі, а по лівій полосі його випереджав автомобіль «Toyota Camry», який рухався на великій швидкості. В той час перед ним також рухалися автомобілі. Водій автомобіля «Toyota Camry» різко загальмував, повернув вліво та виїхав на зустрічну смугу для руху, де зіткнувся з автомобілем «ВАЗ». Тобто, водій автомобіля «Тоуоtа Саmгу» його випередив та в подальшому мав здійснити маневр, щоб обігнати попереду автомобіль і тому виїхав на зустрічну смугу. Зазначив, що швидкість була не менше 90 км/год, а удар відбувся на зустрічній смузі руху для автомобіля «Тоуоtа Саmгу».

Дослідженим місцевим судом висновком судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/120-22/3964-ІТ крім іншого встановлено, що водій автомобіля «Тоуоtа Саmгу» повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 1.10 (в частині значення терміну «маневрування (маневр)»), 10.1, 11.4, 12.4 ПДР.

Водій автомобіля «Тоуоtа Саmгу» відповідно до вимог п. 11.4 ПДР, з технічної точки зору, не повинен був виїжджати на зустрічний транспортний потік на даній ділянці дороги. На момент проведення експертизи невідомі причини технічного характеру, які б завадили водію діяти відповідно до вимог п.п. 10.1, 11.4 ПДР, отже його дії в умовах виникнення даної ДТП не відповідали вказаним вимогам ПДР та невідповідність знаходилася в причинному зв`язку з настання пригоди.

Водночас, у висновку встановлено, що водій автомобіля «ВАЗ», з моменту виникнення небезпеки для руху (зміна напрямку руху автомобіля «Тоуоtа Саmгу»), не мав технічної можливості привести в дію робочу гальмівну систему транспортного засобу і тим більше шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування уникнути зустрічного зіткнення.

Причиною настання цієї ДТП - зіткнення транспортних засобів, з технічної точки зору, є факт невідповідності дій водія автомобіля «Тоуоtа Саmгу» вимогам п.п. 10.1, 11.4 ПДР, які знаходилися в причинному зв`язку з настанням цієї ДТП та створення небезпеки для руху водію автомобіля «ВАЗ», чим позбавивши останнього технічної можливості уникнення зустрічного зіткнення.

Що стосується невизнання ОСОБА_6 порушення швидкісного режиму, то суд звернув увагу на те, що швидкість руху обох транспортних засобів судовим експертом не встановлювалася та порушення швидкісного режиму не ставиться в обсяг обвинувачення висунутого ОСОБА_6 .

З врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, оцінивши зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, обґрунтовано дійшов висновку, що вина ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох людей, повністю доведена в ході судового розгляду, і його дії судом вірно кваліфіковані за ч. 3 ст. 286 КК.

Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, доводи якої за своїм змістом є аналогічними доводам, викладеним касаційних скаргах сторони захисту (про недопустимість доказів, суворість призначеного засудженому покарання та інші), з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК перевірив зазначені в ній вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав скаргу необґрунтованою.

За результатами апеляційного розгляду суд погодився з висновками місцевого суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, за наведених у вироку обставин. Жодних процесуальних порушень при збиранні, досліджені та оцінці доказів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчинені цього кримінального правопорушення, колегія суддів не встановила.

Водночас, судом перевірялись та не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про передчасність висновків місцевого суду в частині того, що ОСОБА_6 виїхав на зустрічну смугу руху, за відсутності дорожньої розмітки визначеної п. 11.4 ПДР.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у висновку № СЕ-19/120-22/1241-ІТ від 29 березня 2022 року експерту не вдалось встановити кутове розташування транспортних засобів потерпілих та обвинуваченого відносно елементів дороги, в момент первинного контакту при зіткненні, проте, встановлено що зіткнення автомобіля «ВАЗ» із автомобілем «Toyota Camry» відбулося у поперечному напрямку відносно елементів проїзної частини автодороги вул. С. Будного у в межах транспортного потоку до вул. Микулинецька, тобто в межах смуг руху автомобіля «ВАЗ».

Апеляційний суд вказав, що відповідно п. 11.1 ПДР, кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками 5.16, 5.17.1, 5.17.2, а за їх відсутності - самими водіями з урахуванням ширини проїзної частини відповідного напрямку руху, габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними.

Отже, відсутність дорожньої розмітки чи дорожнього знаку, покладало на ОСОБА_6 обов`язок діяти у відповідності до вимог п. 11.1 ПДР. Крім того, як встановлено у протоколі огляду місця події від 21 січня 2022 року, перед мостом, в напрямку руху огляду, транспортні потоки розділені подвійною суцільною лінією дорожньої розмітки.

Також перевірені твердження захисту про ненадання судом першої інстанції оцінки висновкам експертиз № 104, № 85, №34, оскільки суд помилково вважав, що вони використовувались експертом при проведенні експертизи трупа ОСОБА_8 та викладені ним у висновку № 62, а тому дійшов висновку, що вказані експертизи додаткового дослідження не потребують.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно матеріалів справи при проведенні експертизи № 104 на розгляд експерта ставилось питання наявності та концентрації алкоголю в крові та сечі ОСОБА_8 , при проведенні експертизи № 34 - питання групової приналежності крові останнього, а при проведенні експертизи № 85, відповідно до якої проведено судово-медичну експертизу шматочків внутрішніх органів потерпілого, на розгляд експерта виносилось питання: «Для підтвердження діагнозу, встановлення хворобливих змін внутрішніх органів».

При цьому слід зазначити, що висновком експерта № 62 вирішувались наступні питання: щодо наявності на трупі ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, їх характеру, локалізації, механізму утворення, ступеня тяжкості, а також внаслідок чого настала смерть останнього, щодо наявності прямого причинного наслідкового зв`язку між отриманням ушкоджень та настанням смерті, щодо групової приналежності його крові, наявності в сечі та крові потерпілого спиртів і яких саме, щодо ступеня алкогольного сп`яніння.

Таким чином, відхиляючи вищевказані твердження сторони захисту, апеляційний суд вказав, що при проведенні експертизи трупа ОСОБА_8 експертом надано повні та обґрунтовані висновки на поставлені слідчим запитання, у відповідності до ЗУ «Про судову експертизу» та Інструкції про проведення судово-медичної експертизи № 6 від 17 січня 1995 року.

Суд наголосив на тому, що експертом досліджувались документи, надані слідчим для проведення експертизи, в тому числі і висновки експертів № 104, № 85, № 34, що відповідає вимогам ст. 69 КПК, у відповідності до якої експерт має право знайомитись з матеріалами провадження, які стосуються предмета дослідження та може відмовитись від надання висновку у випадку недостатності вказаних матеріалів.

При цьому, для доказування обставин, визначених у ст. 91 КПК, даних, що містяться у вказаному висновку експертизи, суду було достатньо, тому він додатково не здійснював дослідження вищезгаданих висновків експертів (№ 104, № 85, №34). З таким висновком апеляційного суду погоджується й колегія суддів.

Крім цього, апеляційний суд визнав безпідставними доводи захисника про недопустимість висновка експерта № 104 (а також похідних від нього висновків № 85, № 34), оскільки в супереч вимогам ч. 4 ст. 69 КПК експерт ОСОБА_12 самостійно залучив іншого експерта для проведення експертизи.

В обґрунтування свого рішення суд вказав, що при виконанні експертизи № 104 експерт ОСОБА_13 , яка визначала вміст алкоголю у крові трупа потерпілого, керувалась постановою слідчого про призначення експертизи, у якій міститься відповідне питання і роз`яснено їй права та обов`язки експерта, визначені у ст. 69 КПК, а також попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК.

Разом з цим, скерування експерту ОСОБА_13 постанови слідчого експертом ОСОБА_12 , котрий проводив судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_8 , не суперечить вимогам ЗУ «Про судову експертизу» та Інструкції про проведення судово-медичної експертизи № 6 від 17 січня 1995 року. Вказана експертиза не була комплексною та виконувалась виключно експертом ОСОБА_13 , а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання її недопустимим доказом, а також висновків експертів № 85 та № 34, які в подальшому описували результати цієї експертизи.

Так само під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про те, що висновок експерта № СЕ-19/120-22/3964-ІТ від 28 квітня 2022 року є недопустимим доказом, оскільки, на думку захисту, експерт при проведенні експертизи виходив лише з даних, які містились у постанові слідчого.

Відхиляючи вказані твердження суд зазначив, що згадана експертиза проводилась не лише на підставі постанови про її призначення, а й наданих експерту для її проведення матеріалах кримінального провадження, які надійшли в експертну установу упаковані та опечатані в сейф-пакет, цілісність якого не було порушено та забезпечено зберігання матеріалів кримінального провадження, що вбачається зі змісту та фотозображень вказаної експертизи.

При цьому, експерт, який володіє спеціальними знаннями в галузі автотехніки та має значний досвід роботи, також був ознайомлений з правами та обов`язками, визначеними у ст. 69 КПК і попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК, вважав надані слідчим документи достатніми для проведення експертизи та надання своїх висновків з приводу поставлених запитань, тому суд дійшов висновку, що підстав для визнання її недопустимим доказом також немає.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції щодо належності та допустимості висновків судово-медичних експертиз проведених у кримінальному провадженні. Підстави вважати, що висновки експертів отримано не в спосіб, передбачений КПК, як стверджує захист, відсутні.

На думку Суду винуватість засудженого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена сукупністю наявних в матеріалах справи доказів поза розумним сумнівом.

Що стосується посилання захисту на те, що порушення засудженим вимог ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух» та ч. 1 п. 1.5, п. 2.3 (б, д), п. 1.10 (в частині визначення понять: «безпечна швидкість», «дорожні умови», «дорожня обстановка» і виконання їх вимог) ПДР, не було предметом експертного дослідження, то на думку Суду, це не впливає на висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК, а також вид і розмір призначеного останньому покарання.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, було встановлено, що саме порушення ОСОБА_6 вимог п. 10.1 та п. 11.4 ПДР, що встановлено висновком експертизи № СЕ-19/120-22/3964-ІТ, перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням ДТП та спричиненням смерті потерпілих.

Відносно аргументів засудженого про порушення судом вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК, що полягає у безпідставній відмові у повторному дослідженні доказів та наданні апеляційним судом власної оцінки певним доказам (зокрема, висновкам експертиз) без їх дослідження у судовому засіданні, слід вказати наступне.

Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд належним чином відреагував на заявлене захисником клопотання про повторне дослідження доказів. З огляду на те, що будь яких обґрунтувань, які б вказували, що докази сторін були досліджені судом першої інстанції неповністю чи з порушеннями, клопотання не містило, а підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК для повторного їх дослідження, апеляційним судом встановлено не було, тому суд вірно відмовив у його задоволенні.

Варто зауважити, що суд апеляційної інстанції проаналізував докази, які були безпосередньо сприйняті судом першої інстанції, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, наданою місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Крім того, апеляційний суд у своєму рішенні не надав доказам іншу оцінку, відмінну від тієї, яку надав суд першої інстанції, як про те безпідставно йдеться у касаційних скаргах.

Твердження сторони захисту про те, що суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційну скаргу захисника та не дав відповідей на всі її доводи, є безпідставними.

Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. З урахуванням позицій ЄСПЛ про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 цієї Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент під час обґрунтування судами своїх рішень (справа «Салов проти України»), у цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.

Апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на основні доводи, зазначені в апеляційній скарзі сторони захисту, навів переконливі аргументи на їх спростування, указав підстави, з яких визнав скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Доводи сторони захисту про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, є необґрунтованими виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження постановою Верховного Суду від 25 лютого 2025 року було скасовано ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року (попередня ухвала) щодо ОСОБА_6 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При цьому колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що призначене ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, м`яким покаранням.

Статтями 50 і 65 КК визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Так, ОСОБА_6 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, яке згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином, й за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років.

В ході призначення ОСОБА_6 покарання місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким необережним злочином, однак, в результаті його вчинення настала смерть двох людей, фактичні обставини кримінального провадження, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, його сімейний стан, перебування на утриманні дружини та малолітнього сина, позитивні характеризуючи дані, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність, що його пом`якшують - часткове визнання вини, визнання заявленого прокурором цивільного позову, часткове відшкодування матеріальної шкоди на лікування потерпілої в медичному закладі, розкаяння ОСОБА_6 у вчиненому та висловлення співчуття потерпілим, що надане ним у судових дебатах та при останньому слові, яке суд розцінив як щире, вчинення активних дій після ДТП, спрямованих на надання допомоги потерпілим і сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Суд звернув увагу на позицію потерпілої ОСОБА_14 , котра підтримала виступ прокурора про призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, думку потерпілої ОСОБА_15 , котра просила призначити максимальне покарання ОСОБА_6 .

Врахувавши вищезазначені обставини у сукупності, суд призначив ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та не знайшов підстав для застосування положень статей 69,

69-1, 75 КК.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції зазначив, що призначаючи засудженому покарання, наближене до максимальної межі, визначеної у санкції ч. 3 ст. 286 КК, місцевий суд свого рішення в цій частині належним чином не мотивував і не зазначив підстав з яких вважав, що менш суворе покарання буде недостатнє для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів.

При цьому суд апеляційної інстанції визнав підтвердженою обставиною, що пом`якшує покарання - повне визнання ОСОБА_6 вини, зазначивши, що останній в судовому засіданні апеляційного суду визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, надав свої пояснення з приводу його вчинення, вказав, що щиро розкаюється у скоєному та висловлює щирий жаль. Таким чином, суд врахував визнання ОСОБА_6 вини та щире каяття, як окремі обставини, що пом`якшують йому покарання.

Крім цього, суд звернув увагу на те, що ОСОБА_6 є інвалідом 2 групи, раніше не судимий, на його утриманні перебуває дружина, неповнолітня дитина та матір, він має постійне місце проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Урахувавши всю сукупність наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 основного покарання у мінімальної межі, встановленій в санкції ч. 3 ст. 286 КК, у виді позбавлення волі на строк 5 років. Також суд призначив ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Підстав для застосування статей 69, 75 КК цей суд не встановив, з чим погоджується й колегія суддів.

Отже, Верховний Суд вважає, що покарання ОСОБА_6 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

На думку колегії суддів, судом було враховано всі обставини, які мають правове значення при виборі покарання та способу його відбування, а тому протилежні твердження сторони захисту не заслуговують на увагу.

З урахуванням вищевикладеного у цій постанові, колегія суддів вважає неспроможними доводи сторони захисту про невиконання апеляційним судом вказівок суду, який розглянув справу в касаційному порядку.

Інші доводи, викладені в касаційних скаргах, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень судами попередніх інстанцій.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2023 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 15 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3