Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №522/2547/25-Е — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 522/2547/25-Е

провадження № 61-8530св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - приватний виконавець Цинєв Віталій Олександрович,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Маслова Марія В`ячеславівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатГніздовська Ганна Михайлівна, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 червня 2026 року, постановлену в складі колегії суддів:Назарової М. В., Коновалової В. А., Кострицького В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року приватний виконавець Цинєв В. О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», державний нотаріус Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Маслова М. В., про визнання договору недійсним, скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 квітня 2013 року у справі № 522/1502/13-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 1392-н від 04 квітня 2007 року в загальному розмірі 31 967,80 доларів США та комісію в розмірі 1 200,00 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили та було пред`явлено до примусового виконання.

25 серпня 2022 року приватним виконавцем Цинєвим В. О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Після відкриття виконавчого провадження стало відомо, що після ухвалення судом заочного рішення про стягнення заборгованості, а саме 27 березня 2015 року, ОСОБА_1 подарувала своїй матері ОСОБА_2 1/6 частину квартири. На момент здійснення цього безоплатного відчуження майна ОСОБА_1 мала невиконані грошові зобов`язання, підтверджені судовим рішенням, та достеменно знала про наявність боргу, оскільки ще 10 березня 2010 року отримала претензію банку, а у 2013 році - судові повістки.

З огляду на це, зазначений договір дарування має ознаки фраудаторного правочину та укладений з метою уникнення цивільно-правової відповідальності і невиконання судового рішення. Будь-яке інше майно, на яке можливо звернути стягнення в межах виконавчого провадження, у відповідачки відсутнє.

Враховуючи викладене, приватний виконавець Цинєв В. О. просив суд:

?визнати недійсним договір дарування 1/6 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що був укладений між ОСОБА_1 та її матір`ю ОСОБА_2 , посвідчений 27 березня 2015 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори у м. Одесі Масловою М. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1-705;

? скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 20346435 від 27 березня 2015 року, та скасувати запис про право власності № 9210367 від 27 березня 2015 року щодо реєстрації права власності на 1/6 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, серія та номер: 1-705, виданого 27 березня 2015 року, видавник: Друга одеська нотаріальна контора, Маслова М. В .

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2026 року, ухваленим у складі судді Яреми Х. С., позов Цинєва В. О. задоволено. Визнано недійсним нотаріально посвідчений 27 березня 2015 року договір дарування 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 . Скасовано рішення державного реєстратора (нотаріуса) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 20346435 від 27 березня 2015 року, номер відомостей про речове право: № 9210367 від 27 березня 2015 року, щодо реєстрації права власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування від 27 березня 2015 року, видавник: Друга одеська державна нотаріальна контора, Маслова М. В .

Суд першої інстанції виходив з того, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не заперечує факт отримання у 2007 році кредиту під заставу для придбання автомобіля, заборгованість за яким не погашається нею протягом майже 20 років. Суд зазначив, що ймовірне викрадення транспортного засобу не звільняє відповідачку від обов`язку повернення коштів, оскільки умови договору не передбачають припинення зобов`язань за таких обставин, а сам об`єкт застави застрахований не був.

Мотивуючи судове рішення, суд першої інстанції також виходив з того, що обов`язок відповідачки щодо повернення боргу є чинним незалежно від її обізнаності про наявність судового рішення про стягнення заборгованості, проте жодних дій для його добровільного виконання вчинено не було. Оскільки сама ОСОБА_1 підтверджує наявність у неї іншого майна, відсутні будь-які перешкод для погашення заборгованості та фактичного виконання виконавчого провадження.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що відповідачка, достовірно знаючи про наявність невиконаного грошового зобов`язання, 27 березня 2015 року умисно відчужила належну їй частину квартири на користь своєї матері ОСОБА_2 за безоплатним договором з метою приховування майна від звернення стягнення.

При цьому, суд першої інстанції вказав на відсутність правових підстав для застосування строків позовної давності.

Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Одеськогоапеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 червня 2026 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Гніздовською Г. М., повернуто скаржнику.

Мотивуючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд зазначив, що відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга повертається, якщо вона підписана особою, яка не має права її підписувати. Апеляційну скаргу від імені ОСОБА_1 підписано адвокатом Гніздовською Г. М. У додатках до апеляційної скарги зазначено про долучення ордеру, однак він у матеріалах справи відсутній, про що працівники Одеського апеляційного суду склали акт № 427. Таким чином, адвокат Гніздовська Г. М. не надала доказів на підтвердження своїх повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 та подавати від її імені апеляційну скаргу.

Судом апеляційної інстанції роз`яснено, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25 червня 2026 року ОСОБА_1 ,від імені якої діє адвокат Гніздовська Г. М., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалуОдеського апеляційного суду від 02 червня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2026року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 522/2547/25-Е. Відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гніздовська Г. М., про зупинення виконання та дії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2026 року до закінчення касаційного провадження.

20 липня 2026 рокуматеріали цивільної справи № 522/2547/25-Е надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ,від імені якої діє адвокат Гніздовська Г. М., просить скасуватиухвалуОдеського апеляційного суду від 02 червня 2026 року, направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження ухвали Одеського апеляційного суду від 02 червня 2026 року заявниця зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо повернення апеляційної скарги. Посилається на неврахування судом висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції не було належним чином з`ясовано обставини подання апеляційної скарги через підсистему «Електронний суд», не перевірено факт наявності серед поданих документів ордера адвоката Гніздовської Г. М., не досліджено відомості електронного кабінету представника та не встановлено обставин складення акта № 427 про відсутність ордера.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 31 липня 2026 року,Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк», заперечує проти доводівОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатГніздовська Г. М., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалуОдеського апеляційного суду від 02 червня 2026 року - без змін.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали діяв у межах та у спосіб, що визначені ЦПК України, посилаючись на офіційний документ, наявний у матеріалах справи на момент вирішення питання про відкриття провадження, а саме - акт № 427 про відсутність у матеріалах справи ордера.

Інші процесуальні звернення

30 червня 2026 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гніздовська Г. М., подала до Верховного Суду клопотання про поновлення строку для подання доказу та долучення його до матеріалів справи на підтвердження доводів касаційної скарги.

З приводу цього клопотання Верховний Суд зазначає таке.

Суд касаційної інстанції при розгляді касаційних скарг діє у порядку та межах, визначених процесуальним законом, його повноваження врегульовано правилами Глави 2 Розділу V «Касаційне провадження» ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, здійснює перевірку дотримання судами норм процесуального і матеріального права.

Отже, Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів, на підставі яких ухвалені судові рішення, та не здобуває нові на підтвердження чи спростування обставин справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Вирішення питання про витребування письмових доказів та/або долучення доказів до матеріалів справи у межах касаційного провадження правилами зазначеної глави ЦПК України не передбачено та до компетенції Верховного Суду не відноситься. Суд касаційної інстанції не може досліджувати нові докази, які стосуються суті спору.

Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гніздовська Г. М., про поновлення строку для подання доказу та долучення його до матеріалів справи.

02 липня 2026 року приватний виконавець Цинєв В. О. подав до Верховного Суду клопотання про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гніздовська Г. М., на ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 червня 2026 року.

Відповідно до частин другої, третьої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо: 1) касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню; 2) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв`язку з відмовою цієї особи від поданої раніше касаційної скарги на це саме судове рішення; 3) є постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; 4) скаржником в строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, визнані судом неповажними; 5) у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Встановивши, що наведені в касаційній скарзі доводи містять передбачені абзацом шостим частини другої статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її відкриття, у зв`язку з чим положення частин другої та третьої статті 394 ЦПК України застосуванню не підлягають.

Враховуючи викладене вище, підстави для задоволення клопотання провідмову у відкритті касаційного провадження відсутні.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гніздовська Г. М., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, а й реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» (Geoffroy de Geouffre de La Pradelle v. France, заява № 12964/87) від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень

в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту

3.1 пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року

№11-рп/2007).

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 355 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Вимоги до оформлення апеляційної скарги передбачені статтею 356 ЦПК України.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи (частина третя статті 356 ЦПК України).

До апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо апеляційна скарга подана представником і ці документи раніше не подавалися (пункт 1 частини четвертої статті 356 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 затверджене Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі -Положення про ЄСІТС), яке визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у складі всіх підсистем (модулів).

Пунктом 24 Положення про ЄСІТС визначено, що підсистема «Електронний суд» (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.

Згідно з пунктом 26 Положення про ЄСІТС, електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених 12 Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС.

До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються (пункт 27 Положення про ЄСІТС).

Зі змісту апеляційної скарги на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 травня 2026 року вбачається, що остання була сформована та підписана користувачем системи «Електронний суд» Гніздовською Г. М. (матеріали апеляційного провадження, т. 1, а. с. 1-9).

У переліку додатків до вказаної апеляційної скарги адвокатом Гніздовською Г. М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , чітко зазначено про наявність ордера.

Як убачається з матеріалів, сформованих у підсистемі «Електронний суд», ордер на надання правничої допомоги був прикріплений користувачем Гніздовською Г. М. у графі додатків до апеляційної скарги під назвою «Додаток_6».

Аналіз змісту квитанцій про доставку документів до зареєстрованих Електронних кабінетів користувачів ЄСІТС, які містяться в підсистемі «Електронний суд», свідчить, що іншим учасникам судового процесу одночасно з апеляційною скаргою було автоматично доставлено повний пакет документів, зокрема й файл, ідентифікований системою як «Додаток_6», який містить ордер на надання правничої допомоги.

Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності на час вирішення апеляційним судом питання про відкриття апеляційного провадження ордера та належних повноважень адвоката на представництво інтересів ОСОБА_1 в Одеському апеляційному суді повністю спростовуються матеріалами, сформованими в підсистемі «Електронний суд».

Відтак, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про те, що адвокатом Гніздовською Г. М. до апеляційної скарги не додано доказів на підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 в Одеському апеляційному суді (зокрема, на підписання та подання скарги), і, як наслідок, помилково застосував положення пункту 1 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, повернувши апеляційну скаргу заявниці.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена ухвала суду апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Гніздовська Ганна Михайлівна, у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання доказу та долучення його до матеріалів справи.

Клопотання приватного виконавця Цинєва Віталія Олександровича про відмову у відкритті касаційного провадження залишити без задоволення.

Касаційну скаргуОСОБА_1 , від імені якої діє адвокатГніздовська Ганна Михайлівна, задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 02 червня 2026 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк