Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №215/272/26 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 215/272/26

провадження № 61-6378 св 26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року у складі судді Камбул М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

(далі - ПрАТ «ПГЗК»), в якому просив суд стягнути 680 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням на виробництві.

Позовна заява мотивована тим, що він у період з 11 серпня 2009 року по 26 березня 2025 року працював на підприємстві у відповідача на різних посадах, а останнім часом на посаді машиніста бурової установки в Першотравневому кар`єрі. За підсумком атестації місць він має право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1. 26 березня 2025 року він звільнився з підприємства у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я.

Зазначав, що, незважаючи на тривалий період своєї роботи у відповідача,

ПрАТ «ПГЗК» за весь період його роботи не створив безпечні та нешкідливі умови праці на його робочих місцях, чим заподіяв його здоров?ю шкоду і, як наслідок від цього, він почав хворіти. Лікарі направили його в ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини». Неодноразові курси лікування в медичному закладі не давали йому повного одужання, відбувалося лише незначне і тимчасове покращення стану його здоров?я.

Вказував, що у подальшому, 01 жовтня 2025 року Українським науково-дослідним інститутом йому було встановлено три захворювання, які в подальшому були визначені професійними, як такими, що виникли по причині тривалої роботи в шкідливих та небезпечних умовах праці. 25 грудня 2025 року рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи його було визнано інвалідом 3 групи, визначено 65 % втрати працездатності та рекомендовано постійний нагляд лікарів, щорічні курси реабілітації, прийом медикаментів, санаторно-курортне лікування та лікування в санаторії профілакторії.

Позивач указував, що за свою тривалу роботу у відповідача на теперішній час має дуже хворобливий стан, який змушує його постійно лікуватися, проходити обстеження у лікарів. Він постійно відчуває скутість, біль та обмеження рухливості в плечових, ліктьових та колінних суглобах. Його турбує постійна задишка, періодичний кашель, важкість у грудях, частий головний біль, зниження слуху.

Ці відчуття додають йому ще більше морального пригнічення, призводять душевний стан до постійних переживань та глибоких моральних страждань. Позивач зазначав, що потребує постійної допомоги від своїх рідних, тому на його думку, шкода заподіяна і його рідним. При цьому він позбавлений можливості забезпечувати матеріально свою сім`ю як раніше, так як не може виконувати навіть легку фізичну роботу по дому.

Розмір компенсації за завдану йому моральну шкоду він оцінив в сумі

680 000 грн, при цьому він виходив із засад скромності, адже ніяка сума компенсації не поверне йому колишній стан здоров?я.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ПГЗК»на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 520 000,00 грн без утримання податку з доходів фізичних осіб. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов та визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суди виходили з тривалості роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, характеру і тяжкості отриманих ним професійних захворювань, а самевстановлено втрату професійної працездатності у розмірі 65 % внаслідок професійних захворювань та визнано людиною з інвалідністю 3 групи, що порушує його нормальні життєві зв`язки та викликає фізичні і моральні страждання, ступеню втрати ним професійної працездатності, тривалості розладу його здоров`я, припинення трудової діяльності, періодичне лікування, враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості, із урахуванням роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленумом Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Суди зазначили, що сума, стягнута з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із заподіянням шкоди здоров`ю на виробництві, не підлягають оподаткуванню, оскільки чиним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, що узгоджується, зокрема, із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 червня 2022 року

у справі № 599/645/21. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги ПрАТ «ПГЗК» у цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2026 року ПрАТ «ПГЗК» шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 04 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 28 квітня 2026 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 травня 2026 року касаційну скаргу ПрАТ «ПГЗК» на рішення Тернівського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ПрАТ «ПГЗК»шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду із заявою на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 19 травня 2026 року й надало відповідні докази.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

від 02 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній малозначній справі, так як касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, витребувано матеріали справи № 215/272/26 ізТернівського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПрАТ «ПГЗК» мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зроблено помилковий висновок про наявність правових підстав для відшкодування з товариства на користь позивача невиправдано великої суми моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві.

Судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц.

Вказує, що, враховуючи принцип справедливості, сума відшкодування не повинна бути більшою, аніж сплачено за рішенням суду іншим працівникам, за рівних умов. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25 травня

2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі

№ 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21.

При цьому розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною,

а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.Стягнута сума компенсації у 520 тис. грн щонайменше вдвічі перевищує розумний рівень та не відповідає ані практиці Дніпровського апеляційного суду по схожим справам, ані практиці Верховного Суду, ані практиці Європейського Суду з прав людини, де розмір компенсації становить від 3 до 5 тисяч Євро.

Таким чином, стягнута сума моральної шкоди є занадто великою, призведе до безпідставного збагачення позивача. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не повинен приводити до його навіть неістотного збагачення.

Також суди не врахували наявності вини самого позивача у виникненні професійних захворювань, який свідомо та за наявності ознак хронічних професійних захворювань не повідомляв адміністрацію підприємства про виведення його зі шкідливих умов та за результатами медичних оглядів визнавався лікарями придатним для роботи у шкідливих умовах.

Вважає, що, ухвалюючи рішення про відшкодування моральної шкоди без утримання податків та інших загальнообов`язкових платежів, суд мав зазначити лише суму моральної шкоди, а податкові наслідки виконання рішення повинні визначатися законодавством, яке діятиме на час виконання такого рішення. При цьому, вказує, що справа має для товариства виняткове значення, так як при виплаті доходу позивачеві товариство опиняється в двозначному становищі: з одного боку за вищевказаною нормою закону він повинен утримати податок, а за рішенням суду не повинен утримувати податок. Виконання рішення без утримання з позивача ПДФО та військового збору має наслідком застосування органами Державної податкової служби України до них заходів відповідальності за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела їх виплати, передбачених статтею 125 1 ПК України.Крім того, до посадових осіб товариства може бути застосована адміністративна відповідальність за порушення порядку утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб, передбачена статтею 163 4 КУпАП України.

Вказує, щоб уникнути негативних наслідків товариство повинно здійснити нарахування та виплату ПДФО та військового збору за власний рахунок, що для отримувача доходу є додатковим благом. Додаткове податкове навантаження на товариство фактично є додатковою формою майнової відповідальності, що суперечить закріпленому в статті 61 Конституції України принципу: ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, зазначає, що у практиці Верховного Суду відсутня єдність щодо необхідності вказувати суду в резолютивній частині судового рішення про утримання (неутримання) з присудженої суми установлених законодавством України податків і зборів, а також уніфікований підхід щодо функцій податкового агента під час виконання рішення суду про стягнення сум на користь фізичних осіб. Аналіз судової практики свідчить, що Верховний Суд у складі всіх колегій та палат і при вирішенні справ різних юрисдикцій викладають резолютивну частину судових рішень як із вказівкою про утримання (без утримання) податків й інших обов`язкових платежів, так і без такої вказівки, а також вказують на протиправність такої вказівки.

Тому з метою забезпечення принципу правової визначеності, досягнення єдності судової практики та усунення розбіжностей у застосуванні Верховним Судом норм права при вирішенні справ про стягнення на користь фізичних осіб грошових коштів, які є об`єктом оподаткування при їх виплаті (податковим агентом - боржником), функцій податкового агента під час виконання таких судових рішень, саме Великій Палаті Верховного Суду належить вирішити відповідні питання. Про виключність наведеної проблематики також свідчить те, що колегії суддів Верховного Суду неодноразово передавали подібні справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (див. ухвали від 01 листопада 2023 року у справі № 191/4364/21,

від 27 листопада 2024 року у справі № 537/4740/20). Проте Велика Палата Верховного Суду як суд касаційної інстанції висновків щодо вирішення зазначених питань не робила. Тому вважають, що справа містить виключну правову проблему, що зумовлювало необхідність використання саме повноважень Великої Палати Верховного Суду для вирішення вказаних питань.

Також зазначає, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково, оскільки ціна позову перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ПрАТ «ПГЗК» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь

і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Статтею 4 Закону України «Про охорону праці» визначено, що державна політика

в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Згідно із частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,

а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників

у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року

№ 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт

у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання моральної шкоди іншій особі.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування,

а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості

(частина третя статті 23 ЦК України).

Згідно із частиною п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів

(частина перша статті 1168 ЦК України).

Тлумачення частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить про те, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово. Виключення щодо одноразової компенсації моральної шкоди може бути передбачено таким універсальним регулятором як договір або ж нормою закону.

Зокрема, частиною першою статті 1168 ЦК України допускається компенсація моральної шкоди періодичними платежами, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 серпня 2022 року

у справі № 210/5096/19 (провадження № 61-20908св21).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:

1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див.: постанову Верховного Суду

у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року

у справі № 180/1735/16-ц, провадження № 61-18013сво18).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 31 жовтня 2025 року причиною професійних захворювань позивача є: перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: важкість праці, шум, пил переважно фібро генної дії. Внаслідок чого позивачу було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню відповідачем.

Отже, роботодавець ПрАТ «ПГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням статті 153 КЗпП України та

статті 13 Закону України «Про охорону праці».

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з доведеності факту завдання позивачу, зокрема, втрат немайнового характеру та обов`язку ПрАТ «ПГЗК» відшкодувати ці втрати.

ПрАТ «ПГЗК» не погоджується із розміром моральної шкоди, визначеної судом,

а також з порядком стягнення судом цієї шкоди в частині формулювання «без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів».

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає

у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня

1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, від 23 листопада 2022 року у справі

№ 686/13188/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 336/10216/21 та інших.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку із фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною,

а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року, № 68490/01, «STANKOV v. BULGARIA»).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суди, ураховуючи вказані норми матеріального права, об`єктивно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, врахувавши наслідки, які полягають у втраті позивачем 65 % професійної працездатності, дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди та відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд стягнув з товариства на користь позивача невиправдану високу суму моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві.

Верховний Суд не знаходить підстав для висновку, що при визначені розміру відшкодування було порушено принципи розумності, пропорційності

та справедливості.Зазначеним спростовуються доводи касаційної скарги

у відповідній частині.

До подібних висновків щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку із отриманими на виробництві ПрАТ «ПГЗК» професійними захворюваннями дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 14 квітня 2025 року у справі

№ 215/199/24 (провадження № 61-16179св24), у постанові від 04 серпня 2026 року у справі № 215/8978/25, провадження № 61-4429св26 та інших.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги щодо розміру морального відшкодування зазначених висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18)).

У касаційній скарзі ПрАТ «ПГЗК» не погоджується із тим, що суд, стягуючи на користь ОСОБА_1 суму відшкодування моральної шкоди, вказав, що така сума має бути виплачена без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Верховний Суд зазначає, що в питанні включення стягнутих за рішенням суду сум на відшкодування шкоди життю та здоров`ю до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку Верховним Судом сформовано усталену практику щодо застосування норм ПК України.

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 598/438/21 (провадження № 61-283св22) викладено такі правові висновки: «Відповідно до статті 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків. Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Відповідно до пункту 163.1

статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (пункт 164.1 статті 164 ПК України та підпункт 164.1.1 цього пункту). Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2

статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або у розмірі, визначеному законом. У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто з 23 травня 2020 року пункт «а»

підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на

01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Граматичне та системне тлумачення зазначеного пункту ПК України у чинній редакції дозволяє зробити висновок, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються: 1) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди; 2) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров`ю; 3) суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Отже, як до 23 травня 2020 року, так і чинним податковим законодавством передбачено, що стягнуті за рішенням суду суми на відшкодування шкоди життю та здоров`ю не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.».

Подібні висновки, викладені також у постановах Верховного Суду від 06 січня

2025 року у справі № 212/4843/24, від 18 березня 2025 року у справі № 235/3132/24.

Верховний Суд зазначає, що наведена заявником правова позиція Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 стосовно того, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, не може братися до уваги, оскільки фактичні обставини, встановлені у вказаній справі та у цій справі є різними. У справі № 523/14396/19 моральна шкода була стягнута разом із середнім заробітком за час вимушеного прогулу, у зв`язку із незаконним звільненням позивача, а у цій справі така шкода стягнута у зв`язку із нещасним випадком, пов`язаним з виробництвом.

Ураховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те,

що всупереч визначеному ПК України порядку суди зобов`язали відповідача здійснити виплату доходу позивачу без виконання функції податкового агента.

Зроблені судами висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги у цій частині. При цьому судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить із конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги заявника про те, що суд першої інстанції помилково відніс указану справу до малозначних й призначив її для розгляду у спрощеному позовному провадженні, посилаючись на положення пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Так, ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження визначено, що вказана справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У частині дев`ятій статті 19 ЦПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом

на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Згідно зі статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня становив 3 328 грн.

Частиною четвертою статті 274 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено категорії справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Станом на час звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, ціна позову перевищувала вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Отже, для скасування з цих підстав судового рішення з направленням справи на новий розгляд потрібно встановити, що зазначене порушення унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Разом із тим, у касаційній скарзі ПрАТ «ПГЗК» не навело доводів про те, як розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження унеможливив встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Тому відповідні аргументи заявника не можуть бути підставою для скасування судових рішень.

Недотримання порядку розгляду справи не вплинуло на правильність вирішення судами справи по суті спору, тому не є підставою для скасування правильного

по суті та законного судового рішення. При цьому, згідно із частиною другою

статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення

з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження

№ 61-13667сво21)).

Крім цього, Верховний Суд ураховує, що апеляційна скарга ПрАТ «ПГЗК»

на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року не була обґрунтована вказаним порушенням районним судом норм процесуального права, що відповідно до пункту 7 частини третьої

статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Отже, наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою

для скасування чи зміни судових рішень.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані судові

рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 04 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк