Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №607/24242/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 607/24242/21

провадження № 61-15495св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2023 року у складі колегії суддів Костіва О. З.,Дикун С. І., Хоми М. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно та зобов`язання вчинити дії.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно та зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20 травня 1994 року № 7179 квартира АДРЕСА_1 приватизована та 26 травня 1994 року видано свідоцтво про право власності, в якому вказано, що дана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_5 .

23 жовтня 1998 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповів усе своє майно ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , дочка померлого спадкодавця, також прийняла спадщину, оскільки на час відкриття спадщини була неповнолітньою та має право на обов`язкову частку в спадковому майні, а саме в розмірі 1/4 спірної квартири.

12 серпня 2015 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням у справі № 607/12094/15-ц скасував свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26 травня 1994 року, яке видане на ім`я ОСОБА_5 та розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20 травня 1994 року № 7179 про видачу свідоцтва про право власності на спірну квартиру, а також запис № 7702 в реєстровій книзі. Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 607/12094/15-ц рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У період набрання законної сили рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2015 року у справі № 607/12094/15-ц, ОСОБА_4 приватизувала квартиру АДРЕСА_1 та отримала на своє ім`я свідоцтво про право власності на житло, яке видане Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації 16 вересня 2015 року на підставі розпорядження органу приватизації № 46586.

Згодом, відповідно до договору купівлі-продажу від 19 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Фіголь Н. Б. за № 4769, ОСОБА_4 продала вказану квартиру ОСОБА_3

09 вересня 2021 року Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням у справі № 607/17893/20 визнав недійсними документи, які видані органом приватизації в порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», про передачу в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , а саме розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 16 вересня 2015 року № 46586 та свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 16 вересня 2015 року.

На думку позивачів, оскільки ОСОБА_4 не є законним власником спірної квартири, вона не мала права її продажу третім особам. Відтак, квартира АДРЕСА_1 підлягає витребуванню із власності добросовісного набувача ОСОБА_3 на підставі статті 388 ЦК України.

Позивачі вважають, що оскільки ОСОБА_4 не була власником спірної квартири і відповідно, не мала права її відчужувати, дане майно вибуло із володіння власника поза його волею та підлягає витребуванню у добросовісного набувача - відповідача ОСОБА_3 .

У зв`язку з наведеним позивачі просили суд:

- витребувати квартиру АДРЕСА_1 із володіння ОСОБА_3 ;

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у відповідних частках: 3/4 та 1/4 частина;

- зобов`язати ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 06 лютого 2023 року у складі судді Братасюка В. М. в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачі не довели належними, допустимими та достатніми доказами, що квартира АДРЕСА_1 , котру позивачі просили витребувати у відповідача, належала їм як власникам та незаконно, без відповідної правової підстави вибула від них.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 04 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння скасував.

Ухвалив в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнив частково.

Витребував з володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

В решті рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_5 право власності на спірну квартиру перейшло до позивачів.

Установивши, що спірна квартира набута ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 19 липня 2017 року, стороною якого не були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як власники (продавці), а тому спірне нерухоме майно вибуло з власності позивачів поза їхньою волею, у зв`язку з чим існують правові підстави для задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про взаємовиключність вимог позивачів про визнання права власності на майно та витребування майна з чужого незаконного володіння. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

11 грудня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржники посилаються на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказують, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 308/8629/19 та від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21.

У касаційній скарзі зазначається, що на момент прийняття розпорядження органу приватизації від 16 вересня 2015 року № 46586 та видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на спірну квартиру були дотримані всі вимоги Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Спірна квартира ніколи не перебувала у володінні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому не могла вибути з їхнього володіння поза їхньою волею, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для її витребування у ОСОБА_3 .

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_5 в порядку приватизації державного житлового фонду набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . На підставі розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20 травня 1994 року № 7179 йому було видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру.

23 жовтня 1998 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким спірну квартиру та все належне йому майно заповів ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено державним нотаріусом Першої Тернопільської державної нотаріальної контори.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Згідно із матеріалами спадкової справи № 193/2015, заведеної щодо майна померлого ОСОБА_5 , позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 в порядку спадкування за заповітом та за законом і отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом та за законом на грошові вклади.

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 12 серпня 2015 року у справі № 607/12094/15-ц задовольнив позов ОСОБА_4 до Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, третя особа - ОСОБА_1 , про скасування свідоцтва про право власності на житло та розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, скасування запису в реєстровій книзі. Визнав приватизацію квартири АДРЕСА_1 недійсною. Скасував свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 26 травня 1994 року, яке видане на ім`я ОСОБА_5 ; розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 20 травня 1994 року № 7179 та запис у реєстровій книзі № 7702 про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 16 вересня 2015 року № 46586 ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності від 16 вересня 2015 року на квартиру АДРЕСА_1 в порядку приватизації згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 25 листопада 2016 року у справі № 607/12821/16 (з урахуванням ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 14 лютого 2017 року про виправлення описки щодо прізвища « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_6 ») заяву ОСОБА_7 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , заінтересована особа - ОСОБА_1 про встановлення батьківства задовольнив та встановив факт батьківства, а саме те, що ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19 липня 2017 року між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_3 від імені якої діяла ОСОБА_8 , було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Фіголь Н. Б. та зареєстровано в реєстрі за № 4764.

Апеляційний суд Тернопільської області постановою від 15 лютого 2018 року у справі № 607/12094/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2015 року - без змін.

Верховний Суд постановою від 03 червня 2020 року у справі № 607/12094/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 серпня 2015 року та постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 15 лютого 2018 року скасував. Ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 до Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання приватизації недійсною, скасування свідоцтва про право власності на житло, розпорядження та запису в реєстраційній книзі відмовив.

Верховний Суд виходив з того, що ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», яке фактично брало участь у справі, не є належним відповідачем у справі, а КП «Міське бюро технічної інвентаризації» та ОСОБА_1 , як належні відповідачі за заявленими позовними вимогами, не були залучені до участі у справі, тому висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 є помилковими.

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 09 вересня 2021 року у справі № 607/17893/20 задовольнив частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , КП «Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними документів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, застосування процедури реституції та зобов`язання вчинити дії.

Визнав недійсними документи, які видані органом приватизації в порядку, визначеному Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», про передачу в порядку приватизації квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 , а саме розпорядження Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації від 16 вересня 2015 року № 46586 та свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 16 вересня 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Суд зазначив, що в даній справі мало би бути пред`явлено вимогу про витребування майна від добросовісного набувача, а не про визнання договору недійсним.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 41 Конституції України та статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Верховний Суд також ураховує, що правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, допоки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16).

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі № 463/6249/16-ц).

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 ЦК України (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц).

З матеріалах справи відомо, що звертаючись до суду, позивачі посилалися на положення статті 388 ЦК України, зазначаючи, що станом на 19 липня 2017 року ОСОБА_4 не була власником спірної квартири, а тому не мала права її відчужувати. На їх думку, квартира вибула з їхнього володіння поза їхньою волею, що є підставою для її витребування у добросовісної набувачки ОСОБА_3 .

Тернопільський міськрайонний суд у рішенні від 09 вересня 2021 року у справі № 607/17893/20 встановив, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_5 , а ОСОБА_2 , як неповнолітня дочка спадкодавця, має право на обов`язкову частку у спадщині.

На підставі зазначених обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що з моменту смерті ОСОБА_5 позивачі набули права на спірну квартиру, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність належності квартири позивачам є помилковим.

Оскільки спірна квартира вибула з власності позивачів поза їхньою волею, відповідно до статті 388 ЦК України наявні підстави для її витребування з чужого незаконного володіння.

При цьому доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира фактично не перебувала у володінні позивачів, не спростовують висновку апеляційного суду про наявність підстав для її витребування. Саме по собі те, що спадкоємці після відкриття спадщини не здійснювали фактичного володіння нерухомим майном, не свідчить про відсутність у них правомочності володіння як складової права власності. Спадщина належить спадкоємцям з часу її відкриття, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємців права на спадщину.

Посилання скаржників на дотримання під час приватизації спірної квартири вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Питання про правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру вже було предметом судового розгляду у справі № 607/17893/20, за результатами якого рішенням суду від 09 вересня 2021 року документи щодо приватизації спірної квартири на ім`я ОСОБА_4 визнано недійсними.

При цьому зазначене судове рішення не було скасовано в частині встановлених обставин щодо незаконності оформлення права власності ОСОБА_4 на спірну квартиру.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 308/8629/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 04 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров