Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №504/2701/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026року

м. Київ

справа № 504/2701/23

провадження № 61-4611св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2026 року у складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М.В., Лозко Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, в якому просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:002:2877.

Позов обґрунтований тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 02лютого 2023 року № 283,укладеного між ОСОБА_1 та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській та Миколаївській областях, позивач є власником об`єкту малої приватизації - Табору праці та відпочинку разом із будівлею їдальні з господарчими будівлями і спорудами, що розташований за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

При огляді належного йому об`єкту нерухомого майна ним встановлено, що до одного з будинків об`єкту приєднано паркан, що унеможливлює обслуговування будівлі.

Згідно топо-геодезичних матеріалів межі земельної ділянки з кадастровим номером 5122786400:02:002:2877 знаходяться на відстані менше ніж 1,0 м найбільш виступної конструкції стіни належного позивачу об`єкта.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:002:2877, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за Фонтанською сільською радою, форма власності - комунальна.

Вказана земельна ділянка Фонтанською сільською радою надана в оренду ОСОБА_2 , яким у подальшому було забудовано паркан та будівлю впритул до належного ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна.

Позивач вважає, що Фонтанська сільська рада зареєструвала своє право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:002:2877 з порушенням пункту 3.25 Державних будівельних норм України 360-92 (далі - ДБН 360-92), згідно якого відстань до межі сусідньої ділянки від найбільшої виступної конструкції стіни повинна складати не менше 1,0 м, що призвело до перешкод позивачу у праві користування та розпорядження належним йому нерухомим майном.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушення норм ДБН 360-92 при виготовленні технічної документації з землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:002:2877, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 листопада 2024 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що місцевим судом були порушені норми процесуального права, оскільки як вбачається з матеріалів електронної справи, позивачем 24жовтня 2024 року була подана заява про проведення судового засідання 14 листопада 2024 року в режимі відеоконференції, однак судом вказана заява, як і заява від 04 березня 2024 року, розглянута не була, що порушує право особи на доступ до суду та надання пояснень суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував незаконність оформлення права комунальної власності або порушення процедури його державної реєстрації.

У матеріалах справи відсутні відповідні експертні висновки, акти перевірки, технічна документація або висновки контролюючих органів.

Таким чином, твердження ОСОБА_1 про порушення норм ДБН 360-92 носять характер припущення, а судове рішення не може гуртуватись на припущеннях.

Також апеляційний суд зазначив, що позивач фактично скаржиться на створення йому перешкод у користуванні майном (наявність паркану). Однак, вимог про усунення перешкод у користуванні, знесення паркану, визначення меж земельних ділянок ним не заявлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

07 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, сформовану в системі «Електронний суд», у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2026 року і передати справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

18 травня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 02 лютого 2023 року № 283, укладеного між ОСОБА_1 («Покупець») та Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Одеській та Миколаївській областях («Продавець»), позивач є власником об`єкту малої приватизації - Табору праці та відпочинку разом із будівлею їдальні з господарчими будівлями і спорудами, що розташований за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2 вказаного Договору земельна ділянка, на якій розташований придбаний ОСОБА_1 об`єкт приватизації, не є предметом купівлі-продажу за цим Договором, тому питання землекористування Покупець вирішує самостійно в установленому чинним законодавством порядку після переходу до Покупця права власності на об`єкт приватизації.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку право власності на суміжну земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:002:2877, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано 11 квітня 2016 року за Фонтанською сільською радою, форма власності - комунальна. Дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 11 квітня 2016 року, номер запису про право - 14847722.

Вказана земельна ділянка Фонтанською сільською радою надана в оренду ОСОБА_2 . Дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) - 11 квітня 2016 року, номер запису про право - 14848057.

Докази оформлення ОСОБА_1 права на земельну ділянку, на якій розташований придбаний позивачем об`єкт малої приватизації - Табір праці та відпочинку разом із будівлею їдальні з господарчими будівлями і спорудами, що розташований за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , в матеріалах справи відсутні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьоюстатті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі №910/6091/19.

У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, в якому просив визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5122786400:02:002:2877, пославшись при цьому на перешкоди позивачу у праві користування та розпорядження належним йому нерухомим майном, оскільки, за його словами, ОСОБА_2 , якому відповідачем надана вказана суміжна земельна ділянка в оренду, було побудовано паркан та будівлю впритул до належного ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував незаконність оформлення права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122786400:02:002:2877 або порушення процедури державної реєстрації такого права.

У матеріалах справи відсутні відповідні експертні висновки, акти перевірки, технічна документація або висновки контролюючих органів.

Таким чином, твердження ОСОБА_1 про порушення норм ДБН 360-92 носять характер припущення, а судове рішення не може гуртуватись на припущеннях.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Також апеляційний суд зазначив, що позивач фактично скаржиться на створення йому перешкод у користуванні майном (наявність паркану, зведеного орендарем земельної ділянки ОСОБА_2 ). Однак, вимог про усунення перешкод у користуванні, знесення паркану, визначення меж земельних ділянок ОСОБА_1 ані до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, ані до ОСОБА_2 не заявлено.

Ураховуючи, що позивачем не були надані суду належні та допустимі докази на підтвердження обставин, які мають значення для справи і на які вінпосилається як на підставу своїх вимог, клопотань про призначення судової експертизи або витребування доказів впродовж розгляду справи він не заявляв, а судове рішення не може гуртуватись на припущеннях, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

При цьому слід приймати до уваги, що право комунальної власності відповідача на спірну земельну ділянку, як і право оренди ОСОБА_2 на неї, було зареєстровано 11 квітня 2016 року, тобто до набуття позивачем права власності на Табір праці та відпочинку разом із будівлею їдальні з господарчими будівлями і спорудами, що розташований за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев