Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №635/3863/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 635/3863/25

провадження № 61-2903св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - заступник Височанського селищного голови ОСОБА_3,

третя особа - Височанська селищна рада Харківського району Харківської області,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2025 року у складі судді Якішиної О. М.та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року ускладі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до заступника Височанського селищного голови ОСОБА_3., третя особа-Височанська селищна рада Харківського району Харківської області, про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 липня 2022 року він звернувся до Височанського селищного голови з пропозицією передати йому продукти харчування, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 328 «Про деякі питання забезпечення населення продовольчими товарами тривалого зберігання в умовах воєнного стану», із зазначенням обсягу та переліку таких продуктів.

На вказане звернення він отримав відповідь за підписом заступника Височанського селищного голови ОСОБА_3. про те, що означені продукти на цей час у селищній разі відсутні, але при їх надходженні його про це повідомлять та він їх отримає.

Проте, згідно відповіді Харківської обласної військової адміністрації, такі продукти до Височанської селищної ради Харківського району Харківської області постійно надходили в період з квітня 2022 року по травень 2023 року.

ОСОБА_1 вважає, що таким чином відповідач ввів його в оману, вирішивши привласнити належні йому до видачі продукти харчування.

Вказав, що неправомірними діями відповідача йому завдано душевних страждань, оскільки зазначені продукти були йому виділені заради збереження життєдіяльності під час військового стану, оскільки він є людиною похилого віку та опинився у скрутному становищі.

Посилаючись на викладені обставини, просив стягнути з заступника Височанського селищного голови ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000 000,00 грн, завдану йому наданням недостовірної інформації.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області 15 жовтня 2025 рокуузадоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов пред`явлено до неналежного відповідача - заступника селищного голови, у той час як належним відповідачем у цій справі є Височанська селищна рада Харківського району Харківської області як орган місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи зазначеного органу. Клопотань про заміну неналежного відповідача або про залучення Височанської селищної ради Харківського району Харківської області до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_1 не подавав.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 05лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року.

У касаційній скарзі заявник просить просить скасувати вказані судові рішеннята передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

07 травня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду- керівника секретаріату Касаційного цивільного суду Олени Грицик від 21 травня 2026 року № 537/0/226-26 про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю. на підставі службової записки Секретаря Другої судової палати Зайцева А. Ю. справу № 635/3863/25 (провадження № 61-2903св26) призначено судді-доповідачеві Коротенку Є. В., у складі колегії суддів: Воробйова І. А., Зайцев А. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що розпорядженням начальника Харківської обласної військової адміністрації № 16В від 24 березня 2022 року Синєгубова О. затверджено «Порядок безоплатної видачі населенню територіальних громад Харківської області продовольчих товарів тривалого зберігання в умовах воєнного стану». У пунктах 5, 6 визначено, що безоплатній видачі населенню територіальних громад Харківської області підлягають продовольчі товари, закуплені в межах переліку кількості (обсягу) та доставлені до місць доставки, зазначених у наданих до Міністерства економіки Харківською обласною військовою адміністрацією заявок. Організацію безоплатної видачі населенню продовольчих товарів здійснює Штаб з питань надання населенню гуманітарної допомоги.

Розпорядженням начальника Харківської обласної військової адміністрації №10В від 06 березня 2022 року Синєгубова О. створено Штаб з питань надання населенню гуманітарної допомоги та затверджено його персональний склад.

22 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Височанського селищного голови Мороза О. В. з письмовою пропозицією щодо передачі йому продуктового набору продовольчих товарів, сформованих на замовлення Мінекономіки по Переліку, визначеному у Додатку 1, що повинен бути виданий у червні 2022 року органом місцевого самоврядування.

Листом від 27 липня 2022 року № 03-09/966 за підписом заступника Височанського селищного голови з питань житлово-комунального господарства ОСОБА_3. Височанська селищна рада повідомила ОСОБА_1 про відсутність на час надання відповіді у Височанській селищній раді продовольчих товарів тривалого зберігання, сформованих на замовлення Мінекономіки. Вказано, що у разі надходження зазначених товарів заявника буде повідомлено для можливості їх отримання.

Листом Департаменту масових комунікацій та забезпечення доступу до публічної інформації Харківської обласної військової адміністрації від 19 лютого 2024 року за № 14.01-12/519 ОСОБА_1 на його запит надано отриманий від Департаменту агропромислового розвитку Харківської обласної військової адміністрації перелік переданих департаментом продуктів харчування та продуктових наборів Височанській селищній раді у 2022 - 2023 роках згідно додатку та повідомлено, що продуктові набори сформовано відповідно до переліку товарів, визначених у Постанові Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 328.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Височанської селищної ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої органом місцевого самоврядування, у задоволенні якого рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14 березня 2023 року, відмовлено за необґрунтованістю позовних вимог (справа № 545/3969/22). У ході розгляду вказаної справи встановлено, що 28 квітня 2022 року ОСОБА_1 відмовився отримати пакунок гуманітарної допомоги, оскільки йому надавали її без попереднього огляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю.

Стаття 23 ЦК України закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних цивільних прав і визначає, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальною нормою права, яка визначає особливості відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, є стаття 1173 ЦК України.

У тих випадках, коли є відомою конкретна посадова або службова особа органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, незаконними рішеннями, діями або бездіяльностю якої завдано шкоди фізичній або юридичній особі, підлягає застосуванню стаття 1174 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Виходячи зі змісту наведених правових норм цивільного законодавства України, відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини посадової або службової особи, і для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди є необхідною наявність трьох елементів складу цивільного правопорушення: моральна (немайнова) шкода, протиправна дія (бездіяльність), причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, «суд повинен встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування або посадовою чи службовою особою цих органів, є держава, Автономна Республіка Крим або орган місцевого самоврядування.

Аналізуючи зміст спірних правовідносин у цій справі, слід дійти висновку, що відповідно до приписів статті 1174 ЦК України обов`язок з відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових або службових осіб органу місцевого самоврядування, покладається саме на відповідний орган місцевого самоврядування як юридичну особу публічного права. Іншого порядку відповідальності посадових або службових осіб органу місцевого самоврядування законом не визначено.

Аналогічного висновку щодо застосування положень статті 1174 ЦКУкраїни

до подібних спірних правовідносин Верховний Суд дійшов у постанові від

19 листопада 2025 року у справі № 635/1409/24.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивач посилався на те, що йому завдано моральну шкоду протиправними діями заступника Височанського селищного голови - ОСОБА_3., які полягають у наданні йому недостовірної інформації та введенні в оману, і саме цю особу позивач вказав відповідачем у справі.

Положеннями частини першої статті 48 ЦПК визначено, що сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодися й апеляційний суд, правильно встановив фактичні обставини справи та мотивовано виходив з того, що належним відповідачем у цьому спорі є Височанська селищна рада, яка несе відповідальність за протиправні дії або бездіяльність своїх посадових осіб, незалежно від вини цих посадових осіб.

ОСОБА_1 , як позивач, під час розгляду справи не заявляв клопотань ні про заміну первісно визначеного неналежного відповідача на належного, ні про залучення Височанської селищної ради у якості співвідповідача.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального і процесуального права та до його незгоди із ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення справи, а тому відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 15 жовтня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев