Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №953/6355/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 953/6355/24

провадження № 61-13219св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2024 року у складі судді Демченко С. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), в якій просив:

зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування йому процентів (комісій за управління кредитом), здійснити перерахунок та зарахувати раніше сплачені та стягнуті кошти за користування кредитом (комісій за управління кредитом) у суму заборгованості за тілом кредиту з урахуванням положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», починаючи з 29 жовтня 2015 року;

зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» закрити кредит по кредитній картці «Універсальна Голд» картка № НОМЕР_1 , рахунок № НОМЕР_2 , у зв`язку з погашенням суми боргу;

стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь суми переплачених процентних платежів (процентів за користування кредитом, процентів, комісій за управління кредитом) по картці № НОМЕР_1 , рахунок № НОМЕР_2 ;

стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь на відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та у 2015 році банк відкрив йому поточний рахунок № НОМЕР_2 і видав кредитну картку «Універсальна» на підставі договору від 21 квітня 2015 року № SAMDNWFC00016620644.

Зазначав, що у період користування зазначеною кредитною карткою з його рахунку щомісяця списувалися грошові кошти на погашення процентів за користування кредитним коштами.

Водночас він не був ознайомлений ні з умовами кредитування, ні з графіком погашення заборгованості, банк самовільно, без попереднього погодження з ним істотних умов кредитування, зокрема в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами, самостійно визначав розмір відсотків, які повинен був сплачувати за користування кредитними коштами, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Станом на час укладення кредитного договору у жовтні 2015 року він мав статус учасника бойових дій та з 01 серпня 2019 року є інвалідом війни, на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», у тому числі щодо відсутності обов`язку сплати процентів за користування кредитом.

23 листопада 2023 року він направляв на адресу відповідача заяву про реструктуризацію кредитної заборгованості та заяву - повідомлення про належність споживача до захищеної категорії, до якої були долучені: рішення про присвоєння статусу учасника бойових дій та копія посвідчення інваліда війни ІІ групи.

Посилаючись на те, що банківська установа, на порушення вимог Законів України «Про споживчий кредит» та «Споживче кредитування», безпідставно здійснювала нарахування відсотків за користування кредитними коштами, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду аргументовано тим, що на ОСОБА_1 не поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у позові, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, що за своїм змістом складає договір кредиту, не надав банку документів, що надають йому право на пільги, встановлені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», регулярно та протягом тривалого часу сплачував установлені кредитним договором відсотки за користування кредитом, що загалом становить 97 395,72 грн, тому його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є, вочевидь, суперечливою та недобросовісною.

Суд також дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» здійснити закриття кредиту, перерахунок і зарахувати раніше сплачені та стягнуті кошти за користування кредитом до суми заборгованості за тілом кредиту не підлягає задоволенню, оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призводить до поновлення його порушених прав. За наявності первісного позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суд повинен був самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості, з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

У задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди суд відмовив через їх недоведеність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі..

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 199/3051/14, від 17 червня 2020 року у справі

№ 925/390/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 924/2212/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні позову.

Заявник зазначає, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2024 року у справі № 953/8574/23 за позовом AT «Райффайзен Банк» до нього про стягнення кредитної заборгованості було встановлено, що на час укладення кредитного договору від 19 листопада 2019 року, а також станом на час ухвалення судом рішення він має статус учасника бойових дій, з 03 січня 2023 року є інвалідом війни й на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в тому числі щодо відсутності обов`язку щодо сплати процентів за користування кредитом. Також суд установив, що станом на 06 червня 2023 року у нього була відсутня заборгованість за тілом кредиту.

Суди не врахували преюдиційне рішення у справі №953/8574/23, яким установлено, що він має статус учасника бойових дій та інваліда війни; на нього поширюються пільги за пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у нього відсутній обов`язок щодо сплати процентів за кредитом. Указане рішення набрало законної сили 08липня 2024 року і є обоє 'язковим для врахування у цій справі. Також суди не врахували та на надали оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Доводи інших учасників справи

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Київського районного суду м. Харкова цивільну справу № 953/6355/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача.

Матеріали справи № 953/6355/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2026 року справу № 953/6355/24 призначено до судового розгляду.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 21 квітня 2015 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій не зазначена процентна ставка за користування наданими йому коштами, строк, на який вони видаються, а також інші складові кредиту.

22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання послуг, відповідно до якої, діючи на підставі власного волевиявлення, згідно зі статтею 634 ЦК України приєднується до розділів «Загальні положення», «Кредитні карти», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», Умов та правил надання банківських послуг Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms, в редакції, чинній на дату підписання цієї заяви.

Пунктом 1.3 Умов визначено, що сторони погодили процентну ставку 42,0 % - для карт Універсальна та 40,8 % - для карт Універсальна Gold, а у випадку невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту застосовується процентна ставка 84,0 % - для карт Універсальна та 81,6 % - для карт Універсальна Gold.

Згідно виписки по картковому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 , установлений кредитний ліміт у розмірі 21 860, 00 грн, який позивач отримав, користувався протягом тривалого періоду (2015-2024 роки) та частково виконував зобов`язання щодо його повернення.

Також суди встановили, що ОСОБА_1 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, у зв`язку з чим йому на підставі рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 29 жовтня 2015 року № 20/І/ХХІ/5 надано статус учасника бойових дій. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 є інвалідом війни другої групи з 01 серпня 2019 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 червня 2024 року відмовлено АТ «Райффайзен Банк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. У вказаній справі суд установив, що ОСОБА_1 має пільги, передбачені пунктом15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», в тому числі щодо звільнення від сплати відсотків за користування кредитом із 18 березня 2014 року і до закінчення особливого періоду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 199/3051/14, від 17 червня 2020 року у справі № 925/390/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 924/2212/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 ЦК України).

Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно виписки по картковому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 , установлений кредитний ліміт у розмірі 21 860, 00 грн, який позивач отримав та користувався ним, а також протягом тривалого періоду часу частково виконував зобов`язання щодо повернення кредитних коштів.

За договором кредиту йому було нараховано та ним сплачено на користь АТ КБ «ПриватБанк» 97 395,72 грн.

Позивач заявив вимоги про повернення безпідставно нарахованих банком за договором кредиту процентів за користування кредитом, процентів, комісій за управління кредитом, зобов`язання банку закрити кредит та відшкодувати завдану незаконними діями моральну шкоду.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку, що на ОСОБА_1 не поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у позові, виходив із того, що ОСОБА_1 , уклавши договір кредиту, не надав банку документів, що надають йому право на пільги, встановлені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», сплачував установлені договором відсотки за користування кредитом, що загалом становить 97 395,72 грн, та вважав, що така його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є суперечливою та недобросовісною.

Суд також дійшов висновку, що позовна вимога про зобов`язання здійснити АТ КБ «ПриватБанк» закриття кредиту, перерахунок і зарахувати раніше сплачені та стягнуті кошти за користування кредитом в суму заборгованості за тілом кредиту не підлягає задоволенню, оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призводить до поновлення його порушених прав. За наявності первісного позову банку про стягнення боргу за кредитним договором суд повинен був самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

У задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди суд відмовив через їх недоведеність.

Верховний Суд не може у повній мірі погодитися з висновками апеляційного суду, з огляду на таке.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову, як елементи його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, серед іншого, просив зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» припинити нарахування йому процентів (комісій за управління кредитом), здійснити перерахунок та зарахувати раніше сплачені та стягнуті кошти за користування кредитом (комісій за управління кредитом) до суми заборгованості за тілом кредиту з урахуванням положень частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», починаючи з 29 жовтня 2015 року.

Апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», тому звільнений від сплати процентів за користування кредитом, починаючи з 18 березня 2014 року і до завершення особливого періоду, тобто до моменту ухвалення цього рішення, на підставі вказаної норми закону.

За договором кредиту йому було нараховано та загалом ним сплачено на користь АТ КБ «ПриватБанк», у тому числі й проценти, 97 395,72 грн.

Апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові та відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, дійшов висновку, що вимога про зобов`язання здійснити АТ КБ «ПриватБанк» закриття кредиту, перерахунок і зарахувати раніше сплачені та стягнуті кошти за користування кредитом до суми заборгованості за тілом кредиту не підлягає задоволенню, оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не призводить до поновлення його порушених прав. Суд зазначив, що суд повинен був самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості, з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом), за наявності первісного позову банку про стягнення боргу за кредитним договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов`язок (пункт 5 частини першої статті 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що задоволення вимоги боржника зобов`язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.

Апеляційний суд зазначеного не врахував, не перевірив усіх обставин справи, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у позові через неналежний та неефективний спосіб захисту.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були враховані в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

З огляду на те, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Верховний Суд урахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.?

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун