Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №464/7874/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 464/7874/21

провадження № 61-9374св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

за первісним позовом

позивач ? ОСОБА_1 ,

відповідач ? ОСОБА_2 ,

третя особа ? Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування,

за об`єднаним позовом

позивач ?ОСОБА_2 ,

відповідач ?ОСОБА_1 ,

третя особа ? Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Цепко Іриною Степанівною, на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 вересня 2024 року у складі судді Чорної С. З. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

Позов мотивований тим, що 20 липня 2013 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому народилося двоє дітей ? ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які є двійнятами.

На початку 2021 року між ним та дружиною почали відбуватись конфлікти з причин систематичних зрад дружини та її відсутності по кілька днів вдома, які вона мотивувала робочими поїздками та зайнятістю на роботі. Вихованням дітей він займався самостійно, оскільки няні не було, та подружжя проживало окремо від батьків. У листопаді 2021 року він подав заяву про розлучення. Син ОСОБА_4 проживає разом з ним в квартирі, де вони проживали сім`єю, а дочку ОСОБА_3 відповідач забрала проживати з нею в квартиру, яку вона орендує, відтак діти проживають окремо, що негативно впливає на їхній розвиток. Діти продовжують ходити в одну школу та в більшій мірі там і спілкуються. У нього існують побоювання, що після розлучення він не зможе бачитись з дітьми та займатись їх вихованням, оскільки мати дітей може без його відома змінити місце постійного проживання та у зв`язку з цим перевести дітей в інший навчальний заклад.

Він має стабільний дохід, володіє квартирою, має можливість забезпечувати належний побут та розвиток дітей, здобуття ними освіти, а також належний догляд та відпочинок. Крім того, у нього налагоджена комунікація з вчителями дітей, а діти прив`язані до місця проживання та навчання, зміна яких може негативно відобразитися на їхньому психологічному здоров`ї. Водночас відповідач не має постійного місця проживання, йому невідомо, в яких умовах проживає дочка, чи приділяє мати їй належну увагу, чи відвідує дитина додаткові секції. З огляду на характеристику класного керівника його дочки, то дитина потребує додаткової уваги, оскільки рухлива, легко відволікається та не завжди уважна. Особливої уваги мати не приділяла дочці й під час їх спільного проживання. На момент подання позову донька боїться спілкуватися з позивачем, оскільки мама її залякує. Стверджує, що з його боку залякування дочки ніколи не було, він ніколи не забороняв ні сину, ні дочці бачитись з матір`ю.

ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з часу народження дітей вона постійно займалася доглядом та вихованням дітей, дбала про фізичний та розумовий розвиток дітей, а ОСОБА_1 практично не брав участі у вихованні дітей до досягнення ними трирічного віку. З вересня 2021 року у них почалися конфлікти з приводу його методів виховання дітей та агресії до дітей, оскільки ОСОБА_1 був дуже вимогливим до дітей, забороняв їм разом бавитися, проводити разом час, розділяв по кімнатах, постійно кричав на них та застосовував фізичні покарання, внаслідок чого вона наполягала на розірванні їхніх стосунків та окремому проживанні. Зважаючи на ситуацію, яка склалася, вона вирішила проживати окремо і разом з дочкою ОСОБА_3 переїхала жити в квартиру, яку вона орендувала. ОСОБА_1 не дозволив їй забрати сина, налаштовував його проти неї та забороняв їм спілкуватися. Крім того, ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у вихованні сина, що стало причиною виникнення між ними судових спорів.

Оскільки діти є двійнятами, вони дуже прив`язані одне до одного, мають міцний емоційний зв`язок, потребують постійного контакту між собою, а їх роз`єднання може вкрай негативно позначитися на їхньому розвитку. Визначення місця проживання дітей з батьком може призвести до вкрай негативних і непередбачуваних наслідків та психологічних травм для дітей, а тому не відповідає їхнім інтересам. При цьому визначення місця проживання дітей з нею не перешкоджає ОСОБА_1 виконувати свої батьківській обов`язки щодо виховання та утримання дітей, а також реалізовувати свої батьківські права. Вважає, що проживання дітей з нею найкраще відповідатиме їхнім інтересам, враховуючи вік дітей, її матеріальне забезпечення та створення нею усіх належних умов для виховання та розвитку дітей.

ОСОБА_2 просила визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з нею.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Сихівського районного суду міста Львова від 28 липня 2023 року об`єднано цивільну справу № 464/7874/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей зі справою № 464/5293/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей та присвоєно номер справи №464/7874/21.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 11 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, з`ясувавши думку дітей, а також заслухавши сторони, суд встановив, що малолітня ОСОБА_5 хоч і проживає на момент розгляду справи з мамою у м. Винниках, проте дитина навчається у тій самій школі, що й навчалась, часто бавиться у подвір`ї, де вони колись проживали, зі своїми друзями та братом. Тобто, суд прийшов до висновку, що мама дбає про збереження дитиною її сталих соціальних зв`язків та не має наміру їх розривати у майбутньому.

Суд не може погодитись з висновком органу опіки та піклування від 24 травня 2022 року №34-вих-261, відповідно до якого визначати місце проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 недоцільно, оскільки він є поверхневим, недостатньо мотивованим, таким, що не відображає повної та об`єктивної інформації, а містить лише перелік документів, не враховує протоколи діагностичних обстежень дітей психолога ОСОБА_8 , у яких батькам рекомендовано забезпечити дітям умови спільного проживання. При цьому визначальним є те, що такий висновок не буде відповідати найкращим інтересам дітей.

Згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Тому думка малолітнього ОСОБА_7 щодо бажання проживати разом з батьком є непереконливою з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком, чинення батьком перешкод матері у вихованні сина та конфлікт між батьками щодо визначення місця його проживання.

Враховуючи обставин цієї справи, а також те, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей, забезпечити безперешкодне спілкування сина з обома батьками, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, зважаючи на те, що діти є двійнятами, суд прийшов до висновку про те, що визначення місця проживання малолітніх дітей разом з матір`ю буде відповідати якнайкращим інтересам дітей з огляду на їх вік, потребу у материнській турботі, догляді, повноцінному вихованні та гармонійному психологічному розвитку, і це не вплине на реалізацію батьком його прав на участь у вихованні дітей. Батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дітей, стан їх розвитку, незалежно від того, з ким діти будуть проживати.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що, аналізуючи зміст висновку щодо визначення місця проживання дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , наданого органом опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що такий є недостатньо мотивованим. Комісія безпідставно не взяла до уваги те, що малолітні діти є двійнятами, між ними зберігається стійкий психологічний зв`язок, не врахувала рекомендацій психолога щодо необхідності забезпечення дітям спільного проживання. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що висновок органу опіки та піклування не відповідає якнайкращим інтересам дітей. Висновок не містить обґрунтування недоцільності визначення місця проживання обох дітей з одним із батьків з огляду на висновок психолога ОСОБА_8 , яка рекомендувала в інтересах дітей забезпечити їм умови спільного проживання.

Суд першої інстанції вказав на те, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї. Суд першої інстанції також з`ясував думку експерта, яка була присутньою під час заслуховування думки дітей і яка повідомила, що очевидним є вплив батька на дитину (сина), дитина боїться говорити правду про факти, які є насправді, ОСОБА_7 часто відчував себе наляканим, губився, почував себе невпевнено, відповіді не завжди відповідали фактам. Має місце психологічне насильство зі сторони батька відносно сина. Щодо висловлювання думки дівчинки про бажання жити разом з мамою, експерт повідомила, що у такому віці дівчатка зазвичай є ближчими до мами, ніж до тата. Звернула увагу на те, що ОСОБА_5 при заслуховуванні її думки поводила себе вільніше, ніж ОСОБА_7 .

Посилання скаржника на неврахування судом думки дітей при вирішенні спору про визначення їх місця проживання не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до частини третьої статті 171 СК України суд має право ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси, а відтак думка дитини, яка не досягла чотирнадцяти років, враховується судом, однак не є визначальною для визначення її місяця проживання. Думка малолітнього ОСОБА_4 щодо бажання проживати з батьком є непереконливою з огляду на малолітній вік дитини, невпевненість його відповіді та очевидний психологічний вплив батька, з яким він проживає. Слід зазначити і те, що при зверненні до суду з позовом і ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , обґрунтовуючи позовні вимоги про визначення місця проживання обох дітей з одним із батьків, також посилалися на необхідність спільного проживання дітей, оскільки окреме проживання дітей має негативний вплив на їх психологічний стан. Тобто, самими батьками дітей визнається, що в якнайкращих інтересах їх дітей є їх спільне проживання.

Аргументи учасників справи

21 липня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну cкаргу, у якій просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, визначивши місце проживання дітей разом з ним.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували висновок органу опіки та піклування, згідно з яким визначати місце проживання дітей з одним із батьків недоцільно, мотивуючи такий висновок тим, що місце проживання дітей фактично визначено між батьками. Комісія виїжджала за місцем проживання батьків, обстежувала побутові умови проживання дітей, також відбувалось особисте спілкування дітей з психологом, з урахуванням чого був зроблений висновок щодо можливості проживання дітей у звичному режимі, тобто окремо.

Не враховано й психологічний стан і прив`язаність сина до батька, їх міцний емоційний зв`язок, особу матері, з якою син тривалий час спільно не проживає. Визначення місця проживання дитини з матір`ю призведе до зміни місця проживання малолітнього, порушення його усталеного побуту і способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками та суперечитиме її найкращим інтересам. Соціалізація малолітньої дитини та її інтеграція в умови проживання з батьком (без матері) протягом тривалого часу (більше ніж три роки) з урахуванням найкращих інтересах дитини буде подальше проживання з батьком, оскільки її повернення до матері у спосіб визначення місця проживання з нею суперечитиме інтересам малолітнього сина.

Мати дитини не заперечувала проти проживання дитини з батьком, більше року після розлучення не вчиняла жодних дій щодо визначення місця проживання, оскільки була згода батьків та рішення дітей, а до суду з позовом про визначення місця проживання дитини звернулася лише тоді, коли не змогла досягнути згоди з батьком дитини щодо подальшого спілкування.

Суд не врахував думку малолітньої дитини щодо проживання з батьком та висновок органу опіки і піклування, який рекомендував визначити місце проживання дитини з батьком. Дітям виповнилось 10 повних років, а тому місце їх проживання має визначатись за спільною згодою батьків та самої дитини. Матеріали справи не містять доказів, а суди не встановили, що батько дитини неналежно виконує батьківські обов`язки щодо участі у вихованні малолітнього ОСОБА_4 .

Вважає, що суди проігнорували перевагу стабільності, усталеного способу життя дитини, сформованих зв`язків у школі, соціум, не надали належної оцінки поясненням дитини, а висновок психолога про нібито психологічний тиск з боку батька є припущенням, яке не підкріплено об`єктивними доказами.

29 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що місце проживання дітей між нею та батьком дітей не визначалось та не узгоджувалось, а батько одноособово вирішив це питання. Коли вона виїжджала з квартири, ОСОБА_1 забрав сина з квартири, тому вона змогла виїхати з квартири лише з донькою. Після чого батько дітей не допускав її до сина, налаштував сина проти мами, а в подальшому вже протягом трьох років постійно створює перешкоди у спілкуванні мами з сином, а також сестри та брата. Отже, якщо місце проживання дітей було б фактично визначене між батьками, то ні батько, ні мама не звертались би з позовами до суду про визначення місця проживання дітей.

Психолог ОСОБА_8 , яка була членом комісії з питань захисту прав дитини Сихівської районної адміністрації ЛМР, опитувала дітей та 05 травня 2022 року склала протоколи діагностичного обстеження обох дітей, у яких вказано про те, що ОСОБА_4 переживає психологічний дискомфорт (тривожність) і депривацію (відкинутість) через неможливість жити у повноцінній сім`ї та розлуку з сім`єю, а у ОСОБА_3 ситуація розлуки з братом негативно позначається на психологічному стані (дитина пригнічена) і потребує корекції. Після чого психолог надала рекомендації, відповідно до яких батькам слід забезпечити дітям умови спільного проживання, а не окремо, як вказує у касаційній скарзі заявник. Жодних інших висновків у матеріалах справи немає.

Що стосується «міцного емоційного зв`язку між батьком та сином», «прихильності до батька», то слід звернути увагу суду, що за результатами заслуховування думки дітей у судовому засіданні 17 липня 2024 року практикуючий психолог Клініки психічного здоров`я дітей, підлітків та молоді Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр» зробила висновок та повідомила, що, зокрема: «відповіді хлопчика не завжди відповідали фактам», «хлопчик перестрашений, не знав що відповідати»; « ОСОБА_7 часто відчував себе наляканим, починав тихо говорити, губитися, під ніс говорити, почував себе невпевнено»; «очевидним є вплив батька на дитину, дитина боїться говорити правду про факти, які є насправді»; «має місце психологічне насильство з боку батька» (аудіозапис виступу психолога у судовому засіданні ? з 34 хвилини аудіозапису і до кінця). Таким чином, висновки скаржника про те, що визначення місця проживання дитини з матір`ю призведе до порушення його навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками насправді є надуманими, необґрунтованими та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.

Син добре ладнає з мамою та сестрою, проживання разом з мамою та сестрою навпаки може тільки позитивно вплинути на розвиток дитини. У матеріалах справи наявні відео, у яких видно стиль поведінки/розмови батька з дітьми, а також агресивну поведінку сина як наслідок такого стилю виховання батька.

Вона не планує змінювати школи, оскільки обоє дітей навчаються у тій самій школі, у тому самому класі. Діти мають також спільних друзів. Тому говорити про те, що мати нібито кардинально змінить життя дитини в частині зміни місця навчання, друзів є безпідставним та голослівним.

ОСОБА_1 усіляко чинив їй перешкоди у спілкуванні з сином, не виконував розпорядження органу опіки та піклування про визначення їй способів участі у вихованні сина та спілкуванні, штучно затягував розгляд справи за ініційованим нею позовом про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною справі. Станом на сьогодні рішення Сихівського районного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 464/2710/23, яким встановлено графік побачень, перебуває на примусовому виконанні, проте ОСОБА_1 не виконує його належним чином.

Доводи скаржника про те, що вона не вчиняла жодних дій щодо визначення місця проживання сина з нею протягом тривалого часу, чим фактично погодилась з проживанням сина з батьком, також нічим не підтверджені та не відповідають фактичним обставинам справи.

Суди заслуховували думку дітей у присутності представника органу опіки та піклування і у присутності фахового практикуючого психолога. Під час опитування суд намагався створити дітям якнайкращі умови для того, щоб діти почували себе невимушено, легко, не хвилювались. Опитування дітей тривало близько двох годин та було дуже фаховим, а не просто формальним. Водночас, саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання. Суди правильно не врахували думку малолітнього ОСОБА_7 , висловлену у судовому засіданні, про те, що він нібито і надалі бажає проживати з батьком, оскільки таке проживання у подальшому створюватиме щоразу тільки більше негативних наслідків для обох дітей та порушуватиме їх права, що уже вкрай негативно впливає на їхній емоційний стан та розвиток, а у майбутньому може завдати шкоди їх психічному стану. Син і дочка повинні проживати разом з нею, оскільки вона може забезпечити кращі соціально-побутові умови для проживання, виховання, збереження психічного та фізичного здоров`я, вона має більше емоційно-вольової мотивації, можливостей і часу приділяти дітям увагу, у той же час поведінка батька завдає психологічної шкоди обом дітям. Під час опитування в судовому засіданні син повідомив, що з другого класу він часто сам готує собі їсти, самостійно ходить до шкоди та на гуртки, що не є позитивним для виховання дитини, а створює у багатьох випадках небезпеку для життя та здоров`я дитини.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду: від 01 травня 2024 року у справі № 334/1815/22, від 27 серпня 2020 року у справі № 305/2060/18, від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, від 25 липня 2019 року у справі № 761/15172/17-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 610/2531/17, від 23 травня 2018 року у справі № 761/15172/17-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, щоОСОБА_1 та ОСОБА_2 20 липня 2013 року уклали шлюб.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 квітня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.

За час перебування у шлюбі у сторін народилося двоє дітей ? син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З вересня 2021 року малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_3 .

ОСОБА_2 користується квартирою АДРЕСА_3 на підставі договору майнового найму від 18 вересня 2021 року

Згідно з актом обстеження умов проживання від 20 квітня 2022 року в квартирі АДРЕСА_3 , яка знаходиться на 5 поверсі

9-поверхового будинку та складається з 1 кімнати, кухні та вигод, умови проживання відповідають нормам, в квартирі чисто, прибрано, зроблено ремонт, є необхідні меблі та побутова техніка, для виховання, розвитку та проживання дитини створено належні умови.

ОСОБА_2 придбала майнові права на квартиру загальною проектною площею 91.93 кв.м з будівельним АДРЕСА_4 , яка стане об`єктом нерухомості після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомості, що буде спроектовано ПП «Артхім Львів» на замовлення ТОВ «Аурум Сервіс» на земельній ділянці загальною площею 0,6944 га з кадастровим номером 4610160300:03:001:0149, що підтверджується актом прийому-передачі форвардного контракту № Au/Вин/I-А/10-кв від 18 березня 2021 року та заснованими на ньому майновими правами покупця за форвардним контрактом.

Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 07 грудня 2022 року № 397 «Про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні гр. ОСОБА_2 з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та гр. ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » встановлено час зустрічей ОСОБА_2 з сином та ОСОБА_1 з дочкою: перша та третя субота з 10.00 год до 19.30 год діти проводять час з мамою; третя та четверта неділя з 10.00 год до 19.30 год діти проводять час з татом; вівторок з 15.30 год до 19.30 год діти проводять час з мамою; четвер з 15.30 год до 19.30 год діти проводять час з татом; інший спосіб у вихованні дітей - за домовленістю між батьками.

У квітні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 28 лютого 2024 року у справі №464/2710/23, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 22 липня 2024 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та спілкуванні з дитиною задоволено частково. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_4 та у його вихованні. Встановлено спосіб участі матері ОСОБА_2 у вихованні сина ОСОБА_4 шляхом встановлення графіку побачень.

Згідно з листом медичного центру «Гайдук.Педіатрія» від 30 вересня 2022 року малолітні діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спостерігаються лікарями Медичного центру «Гайдук.Педіатрія» з народження. ОСОБА_2 цікавиться станом здоров`я дітей, проходить з ними усі необхідні медичні обстеження, є присутньою при огляді дітей, звертається щодо надання консультацій стосовно лікування та профілактики захворювань у дітей, здійснює оплату за надані послуги.

Малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчаються у середній загальноосвітній школі № 73 м. Львова.

Згідно з характеристикою учениці середньої загальноосвітньої школи № 73 м. Львова ОСОБА_3 , виданою 22 серпня 2022 року, у неї навчальні досягнення достатнього та середнього рівня, не завжди наполеглива та старанна, легко відволікається, тому потребує увагу, розуміє навчальний матеріал, має пам`ять, пізнавальна активність виражена помірно, працює за вказівкою вчителя, інколи задає запитання, комунікабельна, легко звертається за допомогою до старших, активна у спілкуванні з однолітками, має постійних подруг у класі, прислухається до зауважень та вимог, намагається їх виконувати, скромна, вразлива, добра, до доручень ставиться відповідально, правила здорового способу життя і безпечної поведінки виконує систематично.

Згідно з характеристикою учня середньої загальноосвітньої школи № 73 м. Львова ОСОБА_4 , виданою 22 серпня 2022 року, хлопець має навчальні досягнення достатнього та середнього рівня, але не завжди готовий продемонструвати свої знання, матеріал, який пояснює вчитель засвоює фрагментарно, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу, до уроків готується неохоче, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань, може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку, охоче висловлює власну думку, дуже емоційний, говорить те, що думає, з однолітками спілкується активно, завжди в оточенні дітей, надає перевагу рухливим іграм, підтримує охайний зовнішні вигляд протягом дня, дотримується прийнятих у класі правил поведінки та спілкування, займається спортом.

Листом середньої загальноосвітньої школи № 73 м. Львова від 30 вересня 2022 року №119 у відповідь на адвокатський запит повідомлено, що з 2020 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчаються в одному класі. Оскільки діти проживають за різними адресами, ОСОБА_3 привозить і забирає мама, а ОСОБА_4 - тато. Батьки в рівній мірі цікавляться навчанням дітей, їх досягненнями та успіхами, відвідують батьківські збори, беруть участь у шкільному житті та житті класу.

З характеристики на спортсмена ОСОБА_4 вбачається, що хлопець займається карате з 2019 року. За цей час брав участь у різних змаганнях, регулярно відвідує тренування, приводить ОСОБА_7 тато - ОСОБА_1 .

Згідно з інформацією тренерів з плавання від 27 жовтня 2022 року та 29 вересня 2022 року ОСОБА_9 з шести років займається плаванням, дружелюбна, чемна, слухняна, спокійна, на заняття дитину найчастіше приводила і забирала мама, вона ж і цікавилась успіхами та оплачувала заняття.

Згідно з протоколом діагностичного обстеження дитини - ОСОБА_9 , складеного дослідником ОСОБА_8 05 травня 2022 року, у дівчинки абсолютно позитивне ставлення до усіх членів родини, щодо батька - дещо емоційно напружене ставлення. Ситуація розлуки з братом негативно позначається на психологічному стані дитини і потребує корекції. З метою покращення емоційного комфорту дітей і зняття психологічної напруги у братика і сестрички, їхнього зближення та можливості більш тісного спілкування батькам рекомендовано забезпечити дітям умови спільного проживання.

Згідно з протоколом діагностичного обстеження дитини - ОСОБА_10 , складеного дослідником ОСОБА_8 05 травня 2022 року, у хлопчика однозначно позитивне ставлення до батька, до сестри і до діда з бабусею, щодо матері - ставлення неоднозначне. Дитина переживає психологічний дискомфорт (тривожність) і деривацію (відкинутість) через неможливість жити у повноцінній сім`ї та розлуку із сестрою. З метою покращення емоційного комфорту дітей і зняття психологічної напруги у братика і сестрички, їхнього зближення та можливості більш тісного спілкування батькам рекомендовано забезпечити дітям умови спільного проживання.

На виконання вимог ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 21 березня 2022 року органом опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради надано висновок від 24 травня 2022 року щодо визначення місця проживання дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно яким недоцільно визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з одним із батьків. Рекомендовано батькам для врегулювання спору звернутися у Львівський центр медіації за адресою: м. Львів, пр. Свободи, 23. Висновок мотивований тим, що батьками фактично визначено місце проживання дітей, вирішивши, що малолітній ОСОБА_4 проживає з татом, а малолітня ОСОБА_3 проживає з матір`ю.

У матеріалах справи є звернення ОСОБА_1 від 16 вересня 2023 року на гарячу лінію «102» про нібито вчинення насильства співмешканцем ОСОБА_2 відносно їх малолітньої доньки.

ОСОБА_2 також долучила до матеріалів справи копію довідки за результатами проведення перевірки за її зверненням 26 червня 2022 року на гарячу лінію «102» про те, що її колишній чоловік у спеку залишив доньку в автомобілі на 30 хв, про що пожалілась дитина мамі. З документів вбачається, що надалі заявниця повідомила, що допомоги поліції не потребує, оскільки вже сама забрала дитину.

17 липня 2024 року судом першої інстанції заслухано думки малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судовому засіданні за участі представника органу опіки та піклування та практикуючого психолога. Під час заслуховування думок діти висловили бажання і надалі проживати з тим із батьків, з ким вони і проживають.

Після заслуховування думок дітей суд з`ясовував також думку експерта, яка була присутньою під час опитування дітей. Експерт повідомила, що очевидним є вплив батька на дитину (сина), дитина боїться говорити правду про факти, які є насправді, ОСОБА_7 часто відчував себе наляканим, губився, почував себе невпевнено, відповіді хлопчика не завжди відповідали фактам. Психолог вважає, що має місце психологічне насильство з боку батька відносно сина. Щодо висловлення думки дівчинки про бажання жити разом з мамою, експерт повідомила, що у такому віці дівчатка зазвичай є значно ближчими до мами, ніж до тата. Зауважила, що ОСОБА_5 при опитуванні поводила себе вільніше, ніж ОСОБА_7 .

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (стаття 141 СК України).

Відповідно до частини другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина четверта та п`ята статті 19 СК України).

У частині шостій статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, на яку посилається заявник, вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. … Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків».

У постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю. Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 вказано, що «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 вказано, що «при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

Касаційний суд вже зазначав, що:

якщо це можливо, суди не повинні допускати розлучення братів і сестер (див. пункт 65 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 569/22963/21);

хоча суд не позбавлений можливості визначити роздільне місце проживання братів і сестер з обома батьками, однак головне в цьому - не порушити для дитини відчуття стабільності та спокою і врахувати якнайкращі її інтереси (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2024 року в справі № 361/1872/21);

при визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2024 року в справі № 127/9377/21).

Способом захисту може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. Тобто, зокрема, в разі зміни обставин, пов`язаних із віком дитини, або коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини, яке не виконане як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернутися з позовом про зміну місця проживання дитини (див. див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року в справі № 754/1447/23).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що з вересня 2021 року спільний син сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком - ОСОБА_1 , а їх дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю - ОСОБА_2 ; як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 працюють, мають стабільний дохід, характеризуються з позитивної сторони, забезпечені житлом; обоє батьків належно виконують свої батьківські обов`язки, створюють належні умови для проживання, розвитку, навчання, відпочинку дітей, турбуються про їхній фізичний та духовний розвиток, про стан їхнього здоров`я; дочка сторін, хоч і проживає на момент розгляду справи з мамою у м. Винниках, проте дитина навчається у тій самій школі, що й навчалась, часто бавиться у подвір`ї, де вони раніше проживали, зі своїми друзями та братом, тобто мама дбає про збереження дитиною її сталих соціальних зв`язків;

17 липня 2024 року у судовому засіданні у присутності представників сторін Цепко І.С. та ОСОБА_12 , представника органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради Андрусишина В. І. та практичного психолога Андрієвич Л.Г. суд з`ясовував думку дітей щодо їх місця проживання. Під час заслуховування думок дітей як ОСОБА_5 , так і ОСОБА_7 висловили бажання і надалі проживати з тим з батьків, з ким вони і проживають. Також у судовому засіданні експерт, яка була присутньою під час опитування дітей, повідомила, що очевидним є вплив батька на дитину (сина), дитина боїться говорити правду про факти, які є насправді, ОСОБА_7 часто відчував себе наляканим, губився, почував себе невпевнено, відповіді хлопчика не завжди відповідали фактам. Психолог вважає, що має місце психологічне насильство з боку батька відносно сина. Щодо висловлення думки дівчинки про бажання жити разом з мамою експерт повідомила, що у такому віці дівчатка зазвичай є значно ближчими до мами, ніж до тата, ОСОБА_5 при опитуванні поводила себе вільніше, ніж ОСОБА_7 ;

також встановлено, що у протоколах діагностичного обстеження дітей від 05 травня 2022 року, проведеного дослідником ОСОБА_8 , вказано, що ОСОБА_7 переживає психологічний дискомфорт (тривожність) і депривацію (відкинутість) через неможливість жити у повноцінній сім`ї та розлуку з сестрою. Ситуація розлуки з братом негативно позначається на психологічному стані ОСОБА_5 (дитина пригнічена) і потребує корекції. Рекомендовано з метою покращення емоційного комфорту дітей і зняття психологічної напруги у брата і сестри, їхнього зближення та можливості більш тісного спілкування батькам забезпечити дітям умови спільного проживання;

суди врахували, що малолітній ОСОБА_7 є дитиною вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини (зокрема, дитина тривалий час проживає з батьком, який чинить перешкоди у спілкування матері з сином та конфлікт між батьками щодо визначення їх місця проживання). Таким чином, саме лише висловлене дитиною бажання проживати з батьком не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання, оскільки така думка може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів або ж в силу свого віку дитина не може надати об`єктивної оцінки. Згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини;

за обставин цієї справи колегія суддів погоджується з висновком судів, що хоча думка дитини у вирішенні цього спору є важливою, вона не може бути визначальною. Думка малолітнього ОСОБА_7 щодо бажання проживати разом з батьком є непереконливою з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком, чинення батьком перешкод матері у вихованні сина та конфлікт між батьками щодо визначення місця його проживання, і така думка не є свідченням того, що проживання з батьком забезпечить якнайкращі інтереси дитини;

суди обґрунтовано відхилили висновок органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 24 травня 2022 року №34-вих-261, відповідно до якого визначення місця проживання дітей є недоцільним, так як їх місце проживання фактично визначено батьками, оскільки такий не відображає повної та об`єктивної інформації, не враховує, що діти є двійнятами, між ними зберігається стійкий психологічний зв`язок, не враховано рекомендацій психолога щодо необхідності забезпечення дітям спільне проживання, а тому відсутні підстави вважати, що такий висновок відповідає якнайкращим інтересам дітей. При цьому, апеляційний суд доречно наголосив, що самими ж сторонами у справі за змістом їх позовних вимог визнається, що в найкращих інтересах дитини є їх спільне проживання.

За таких обставин суди належним чином оцінили наявні докази, врахували висновки діагностичних обстежень дітей та думку експерта, яка була присутньою під час опитування дітей, а також те, що спір стосується визначення місця проживання двійнят, та зробили обґрунтований висновок про доцільність визначити місце їх проживання спільно ? разом з матір`ю, що відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.

Наведені у касаційній скарзі інші доводи, що суди не дослідили та не надали належної оцінки доказам, які містяться у справі, зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права, застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко