Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №369/8560/20 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 369/8560/20

провадження № 61-13829св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І.

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року у складі судді Янченка А. В., та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Рейнарт І. М., та касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником Петришак Андрієм Ярославовичем , на постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Рейнарт І. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовомдо ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва, в якому просила усунути перешкоди у користуванні частиною будинку, яка належить ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу 2 поверху частини будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року, позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачка, будучи належним чином повідомленою про місце, дату, час проведення судових засідань, а саме: 10 грудня 2024 року (кореспонденція, направлена на адресу позивача, повернулась з відміткою «за закінченням терміну зберігання», крім того представника позивача Святашова А. М. було повідомлено про місце, дату та час проведення судового засідання 14 жовтня 2024 року під розписку безпосередньо в приміщенні суду); 11 березня 2025 року кореспонденція (відправлення № 0610221791463) направлена на адресу позивача, а саме: судова повістка від 11 грудня 2024 року про виклик до суду на 11 березня 2025 року на 12:15 год. отримана особисто позивачкою 22 січня 2025 року), повторно не з`явилася до суду, не підтримавши вимоги в судовому засіданні, із заявами про розгляд справи за її відсутності не зверталася, її нез`явлення перешкоджає розгляду справи, тому є передбачені пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України підстави для залишення позову без розгляду.

Суд апеляційної інстанції при перегляді вказаної ухвали в апеляційному порядку зазначив, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача про те, що на час призначення судом першої інстанції судового засідання на 10 грудня 2024 року договір про надання правничих послуг з представником (адвокатом) було припинено не знайшли свого підтвердження. Представництво інтересів позивачки ОСОБА_1 в суді першої інстанції з 11 вересня 2023 року здійснював адвокат Святашов А. М. на підставі ордерів серії АР № 1113614 від 01 вересня 2023 року, від 09 липня 2024 року. Під час судового розгляду справи ні позивач, ні її представник - адвокат Святашов А. М. не повідомляли суд першої інстанції про припинення правовідносин за договором про надання правової допомоги і такі докази в матеріалах справи відсутні. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Святашов А. М., який з 11 вересня 2023 року здійснював представництво позивача в суді першої інстанції, про явку в судове засідання на 10 грудня 2024 року повідомлявся безпосередньо в суді, що підтверджується розпискою.

Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що правові підстави для задоволення клопотання відповідачки про стягнення з позивачки витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, відсутні, так як у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не обґрунтувала належним чином відповідне клопотання, не надала суду апеляційної інстанції докази понесення таких витрат, їх розміру.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

03 листопада 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 рокута направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не правильно застосував норми права у подібних правовідносинах, що містяться у правовій позиції, яка викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13.

Суди зробили неправильний висновок вказавши, що позивач повторно не з`явилася в призначені судові засідання, враховуючи, що той же суд першої інстанції у тому ж складі встановив фактично першу неявку позивача.

Посилання суду першої інстанції та те, що представник позивача був повідомлений про час та дату розгляду справи, що були призначені на 10 грудня 2024 року не враховує припинення договору про надання правничих послуг на час призначення засідання.

Позивач не була належним чином повідомлена про час та дату слухання справи, які були заплановані судом першої інстанції на 10 грудня 2024 року, враховуючи, що тривалий час знаходилась на лікуванні, і це фактично позбавило її можливості належним чином скористатись своїми правами як позивача, а в подальшому призвело до порушення її прав, в результаті необґрунтованого рішення про залишення позову без розгляду.

Суди помилково застосували положення статті 223 ЦПК України, де зазначається, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

ОСОБА_2 10 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника Петришак А. Я. , у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду у цій частині.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд при вирішенні справи не застосував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19, від 12 лютого 2020 року в справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року в справі № 329/766/18, від 10 листопада 2021 року в справі № 329/766/18.

Апеляційний суд не звернув увагу на те, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Відсутність доказів оплати вартості наданих адвокатом послуг не може бути самостійною підставою для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши заяву відповідачки про стягнення витрат на правничу допомогу, залишив поза увагою, що вартість правничої допомоги у заявці була встановлена у фіксованому розмірі, який не змінюється в залежності від обсягу послуг, витраченого адвокатом часу та кількості судових засідань, у зв`язку з чим помилково відмовив у задоволенні цієї заяви.

Конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання договору про надання правничої допомоги, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару, тому апеляційний суд мав виходити зі встановленого у самому договорі розміру такого гонорару. Крім того, понесення витрат на правову допомогу фактично підтверджується поданням на адресу суду відповідних заяв по суті та безпосередньою участю адвоката Петришака А. Я. у судовому засіданні, яке відбулося 02 жовтня 2025 року.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2026 року ОСОБА_2 , через представника Петришака А. Я., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку - суду (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 21 січня 2021 року у справі № 910/16249/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі № 916/1178/20).

Суд вчинив всі процесуальні дії щодо повідомлення позивача про судові засідання, а саме двічі надсилав повістки про виклик у судове засідання засобами поштового зв`язку на адресу позивача, яку вона зазначила у своїй позовній заяві.

Заявник мала можливість слідкувати за ходом розгляду своєї справи, дізнаватися про його результати, проте такі дії не вчиняла та неодноразово не з`являлася у судове засідання.

Під час судового розгляду справи ні позивачка, ні її представник - адвокат Святашов А. М. не повідомляли суд першої інстанції про припинення правовідносин за договором про надання правової допомоги і такі докази в матеріалах відсутні. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Святашов А. М., який з 11 вересня 2023 року здійснював представництво позивача в суді першої інстанції, про явку в судове засідання на 10 грудня 2024 року повідомлявся безпосередньо в суді, що підтверджується розпискою.

Крім того, ні до апеляційної скарги, ні до касаційної скарги позивачка не додає доказів, що станом на 14 жовтня 2024 року або станом на 10 грудня 2024 року нею був розірваний договір про надання правової допомоги з адвокатом Святашовим А. М.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2025 року поновлено ОСОБА_2 на строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року. Відкрито касаційне провадження у справі № 369/8560/20. Витребувано справу із суду першої інстанції.

Вказану ухвалу ОСОБА_1 отримала 01 грудня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Представник ОСОБА_2 - Петришак А. Я. отримав вказану ухвалу 22 листопада 2025 року, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 13 листопада 2025 року указані недоліки було усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 02 січня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року відмовлено. Відкрито касаційне провадження у справі № 369/8560/20.

Вказану ухвалу ОСОБА_1 отримала 17 січня 2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Представник ОСОБА_2 - Петришак А. Я. отримав вказану ухвалу 07 січня 2026 року, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

У січні 2026 року матеріали справи № 369/8560/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 11 листопада 2025 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

В ухвалі Верховного Суду від 02 січня 2026 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 липня 2020 року відкрито провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи.

На підставі розпорядження керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 408 від 03 квітня 2024 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 369/8560/20. Вказану справу передано на розгляд судді Янченку А. В.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2024 року прийнято до розгляду цивільну справу № 369/8560/20 Призначено підготовче судове засідання на 01 липня 2024 року.

01 липня 2024 року суд ухвалив закрити підготовче судове засідання та, керуючись статями 197-198 ЦПК України, призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з викликом сторін, про що постановлено ухвалу від 01 липня 2024 року.

Розгляд справи по суті за пред`явленим позовом ОСОБА_1 призначався судом неодноразово, а саме: на 14 жовтня 2024 року, на 10 грудня 2024 року, на 11 березня 2025 року.

Представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції здійснював адвокат Юрчик С. В. на підставі ордера серії АІ № 1058827 від 09 жовтня 2020 року та адвокат Святошов А. М. на підставі ордера серії АР № 1113614 від 01 вересня 2023 року, 09 липня 2024 року.

Із довідки, складеної секретарем судового засідання Києво-Святошинського районного суду Київської області вбачається, що 14 жовтня 2024 року справу знято з розгляду у зв?язку із зайнятістю судді в іншому судовому засіданні. Розгляд справи відкладено до 10 грудня 2024 року.

Про явку в судове засідання на 10 грудня 2024 року представник позивача - адвокат Святошов А. М. повідомлявся безпосередньо в суді, про що в матеріалах справи міститься розписка.

В судове засідання 10 грудня 2024 року учасники справи не з`явились, розгляд справи здійснено судом першої інстанції за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Розгляд справи по суті відкладено судом до 11 березня 2025 року.

Про розгляд справи по суті на 11 березня 2025 року суд першої інстанції сповіщав позивача ОСОБА_1 судовою повісткою про виклик до суду, яка вручена одержувачу (позивачу) ОСОБА_1 - 22 січня 2025 року.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу відповідачка надала заявку на надання послуг № 2 до договору на надання правової (правничої) допомоги (юридичних послуг) від 28 червня 2023 року.

Позиція Верховного Суду

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. При цьому учасники справи зобов`язані, зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; та виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (пункт 3 частини першої статті 43 ЦПК України).

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (частина третя статті 131 ЦПК України).

У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, коли від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Умовою для залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, є саме повторна неявка належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи позивача. При цьому повторною є друга поспіль неявка позивача, якщо він обидва рази був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та від нього не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, від 20 травня 2021 року у справі № 522/13928/15, від 18 серпня 2021 року у справі № 495/9414/15-ц, від 10 лютого 2022 року в справі № 756/16448/18, від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 756/6049/19 (провадження № 61-4177св21) вказано, що:

«залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними.

Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що заява про розгляд справи за відсутності позивача ані позивачем, ані його представником подана не була. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, від 19 квітня 2021 року у справі № 675/1714/19, від 26 квітня 2021 року у справі № 675/1561/19 тощо».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 465/205/17 (провадження № 61-9536св21) зазначено, що:

«саме позивач має бути у першу чергу зацікавлений у розгляді його позовних вимог у розумний строк. Установивши, що позивач, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, двічі поспіль не з`явилася в судове засідання (02 липня 2020 року, 29 жовтня 2020 року), не скористалася правом подати заяву про розгляд справи за її відсутності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статі 257 ЦПК України, для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду. Доводи касаційної скарги про те, що залишаючи її позов без розгляду, суд порушив її право на судовий захист, є безпідставними, оскільки особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно (частина друга статті 257 ЦПК України).»

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва;

залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачка, будучи належним чином повідомленою про місце, дату, час проведення судових засідань, повторно не з`явилася до суду, не підтримавши вимоги в судовому засіданні, із заявами про розгляд справи за її відсутності не зверталася, її нез`явлення перешкоджає розгляду справи, тому є передбачені пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України підстави для залишення позову без розгляду;

суди встановили, що розгляд справи по суті за пред`явленим позовом ОСОБА_1 призначався судом неодноразово, а саме: на 14 жовтня 2024 року, на 10 грудня 2024 року, на 11 березня 2025 року. Представництво інтересів позивачки в суді першої інстанції здійснював адвокат Юрчик С. В. на підставі ордера серії АІ № 1058827 від 09 жовтня 2020 року та адвокат Святошов А. М. на підставі ордера серії АР № 1113614 від 01 вересня 2023 року, 09 липня 2024 року (т. 1, а. с. 93, 94, 225, 226, т. 2 а. с. 10);

з довідки, складеної секретарем судового засідання Києво-Святошинського районного суду Київської області вбачається, що 14 жовтня 2024 року справу знято з розгляду у зв?язку із зайнятістю судді в іншому судовому засіданні. Розгляд справи відкладено до 10 грудня 2024 року (т. 2, а. с. 7). Про явку в судове засідання на 10 грудня 2024 року представник позивача - адвокат Святошов А. М. повідомлявся безпосередньо в суді, про що в матеріалах справи міститься розписка (т. 2, а. с. 8);

в судове засідання 10 грудня 2024 року учасники справи не з`явились, розгляд справи здійснено судом першої інстанції за відсутності осіб, які беруть участь у справі. Розгляд справи по суті відкладено судом до 11 березня 2025 року (т. 2, а. с. 11). Про розгляд справи по суті на 11 березня 2025 року суд першої інстанції сповіщав позивачку судовою повісткою про виклик до суду, яка вручена одержувачу (позивачці) ОСОБА_1 - 22 січня 2025 року (т. 2, а. с. 13-15);

за таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про те, що позивачка, яка належним чином повідомлена про час та місце проведення судового засідання, повторно не з`явилася до суду, не підтримала вимоги в судовому засіданні, із заявами про розгляд справи за її відсутності не зверталася, а її неявка перешкоджає розгляду справи, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Доводи касаційної скарги про те, що на час призначення судом першої інстанції судового засідання на 10 грудня 2024 року договір про надання правничих послуг з представником (адвокатом) було припинено є необґрунтованими, оскільки під час судового розгляду справи ні позивач, ні її представник - адвокат Святашов А. М. не повідомляли суд першої інстанції про припинення правовідносин за договором про надання правової допомоги і такі докази в матеріалах справи відсутні.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_2 .

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22) вказано, що:

«апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи.

А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України).

У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи.

Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України).

Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.

Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження.

Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги. Однак такий же за своїми наслідками результат вони б отримали і у разі закриття апеляційного провадження, оскільки судове рішення, ухвалене судом першої інстанції по суті спору, залишається без змін.

Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України)».

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що «фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку».

У справі, що переглядається:

у відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Петришак А. Я., просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на правову допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, розмір яких складає 15 000 грн. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу відповідачка надала заявку на надання послуг № 2 до договору на надання правової (правничої) допомоги (юридичних послуг) від 28 червня 2023 року (т. 2, а. с. 60);

копія відзиву разом з копією заявки направлена ОСОБА_1 19 вересня 2025 року (т. 2 а. с. 58);

відмовляючи у стягненні витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що передбачених частиною третьою статті 137 ЦПК України документів, які необхідні для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу відповідачка не надала. Зокрема матеріали справи не містять договору про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_2 та Петришаком А. Я. та детального опису робіт;

разом з тим, такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, оскільки до відзиву на апеляційну скаргу відповідач, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, додала заявку на надання послуг № 2 до договору про надання правової (правничої) допомоги (юридичних послуг), відповідно до пункту 1 якого:

«Виконавець зобов`язується надати Клієнту такі юридичні Послуги:

1.1. Комплексне представництво інтересів Клієнта в Київському апеляційному суді у цивільній справі № 369/8560/20 (провадження № 2/369/799/21, апеляційне провадження № 22-ц/824/11743/2025) під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.03.2025 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до Клієнта про усунення перешкод у користуванні майном шляхом знесення самочинного будівництва, зокрема, але не обмежуючись, підготовку та подання будь-яких інших процесуальних документів у справі (відзив на апеляційну скаргу, заперечень, клопотань, пояснень, заяв, тощо) без обмеження їх кількості та обсягу, представництво інтересів Клієнта в судових засіданнях з розгляду апеляційної скарги без обмеження кількості та тривалості засідань, ознайомлення з матеріалами справи без обмеження кількості ознайомлень, надання Клієнту усних та письмових консультацій з приводу оскарження рішення суду в касаційному порядку, надання інших видів правничої (правової) допомоги, необхідність у яких виникне під час надання Послуг.»;

відповідно до пункту 3.1 вказаної заявки: «Вартість Послуг, визначених в пункті 1.1 цієї Заявки, становить 15 000,00 грн»;

відповідно до пункту 3.2 вказаної заявки: «Клієнт зобов`язується сплатити Вартість Послуг, зазначених в п. 1 цієї Заявки протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати прийняття постанови судом апеляційної інстанції (Київським апеляційним судом);

зазначена заявка є належним підтвердженням факту надання відповідачці юридичних послуг та містить погоджену сторонами фіксовану вартість таких послуг. За таких обставин відповідачка не була зобов`язана надавати докази фактичної кількості часу, витраченого адвокатом на надання юридичної допомоги, оскільки розмір оплати визначений сторонами у фіксованій сумі та не залежить від фактично витраченого адвокатом часу;

оскільки відповідачка документально підтвердила понесені витрати на правничу допомогу, а заперечень щодо стягнення судових витрат з позивачки або клопотання про зменшення їх розміру до суду апеляційної інстанції не надходило, наявні підстави для задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн;

враховуючи викладене, оскаржену постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання відповідачки про стягнення з позивачки витрат на професійну правничу допомогу необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь відповідачки витрати на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині залишення позову ОСОБА_1 без розгляду ухвалені без додержання норм процесуального та матеріального права. Таким чином, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення у вказаній частині - без змін.

Доводи касаційної скарги, ОСОБА_2 , яка подана представником Петришак А. Я. ,дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду у вказаній частині скасувати, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошиснького районного суду Київської області від 11 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року в частині залишення позову ОСОБА_1 без розгляду залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником Петришак Андрієм Ярославовичем , задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко