Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №910/14602/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/14602/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Власова Ю. Л. - головуючого, Булгакової І. В., Колос І. Б.

за участю секретаря судового засідання Бутенка А. О.,

представників учасників справи:

позивача - Геркіял І. М.,

відповідача - Рудченко Є. Д., Ковальчук Н. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2026 року (суддя Мандриченко О. В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г. П., судді: Кравчук Г. А., Спаських Н. М.)

у справі № 910/14602/25

за позовом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації (далі - виконавчий орган; позивач; скаржник) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМК; Комітет; відповідач) про визнання недійсним рішення АМК від 21 серпня 2025 року № 442-р.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення АМК постановлено з неправильним застосуванням норми матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи, які мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні АМК обставинам справи.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що за приписами чинного законодавства саме позивач є уповноваженим органом, на який покладено обов`язок із забезпечення організації та проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку. Бездіяльність позивача призвела до недопущення конкуренції на ринку послуг з управління багатоквартирними будинками, що недопустимо.

5. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення від 21 серпня 2025 року № 442-р діяв у межах наданих повноважень, з дотриманням норм матеріального й процесуального права. При цьому визнали доводи позивача щодо делегування відповідних повноважень районним у місті Києві державним адміністраціям, як і аргументи про відсутність конкретно визначених часових меж у Законі України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14 травня 2015 року № 417-VIII (далі - Закон № 417-VIII) безпідставними, такими, що не спростовують установлених обставин справи щодо невиконання позивачем покладених законодавством функцій.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. У касаційній скарзі виконавчий орган, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2026 року і постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

7. Скаржник підставами касаційного оскарження судових рішень визначив пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Рух справи в суді касаційної інстанції

8. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 липня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.

9. Розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 05 серпня 2026 року № 32.2-01/1393 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/14602/25 у зв`язку з відпусткою судді Малашенкової Т. М.

10. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 серпня 2026 року справу № 910/14602/25 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Бенедисюк І. М., Булгакова І. В.

11. Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою виконавчого органу на підставі пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

12. У зв`язку із відпусткою судді Бенедисюка І. М., за розпорядженням в.о. Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03 вересня 2026 року № 32.2-01/1643, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/14602/25. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 вересня 2026 року вказану вище касаційну скаргу у справі № 910/14602/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Колос І. Б.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

13. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Частиною 2 статті 300 ГПК України визначено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. На обґрунтування підстав касаційного оскарження виконавчий орган посилається на:

- пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:

абзацу 1 пункту 5 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 417-VIII, пункту 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року (далі - Закон № 2189-VIII), пункту 2 розділу І Порядку проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13 червня 2016 року № 150 (далі - Порядок № 150) щодо визначення організатора конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку у разі делегування іншому органу (зокрема, районним в місті Києві державним адміністраціям) функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації;

частини 2 статті 1, абзацу 1 пункту 5 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 417-VIII (зі змінами), підпункту 3 пункту 3 розділу ІІ, пункту 5 розділу V Порядку № 150 (зі змінами), пункту 6 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 417-VIII, статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV) в частині надання дискреції органам місцевого самоврядування самостійно встановлювати умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, а також обов`язковий перелік робіт (послуг), витрати на які включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території (скаржник зазначає, що вказаними нормами передбачається необхідність проведення конкурсу, однак Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком не було затверджено Кабінетом Міністрів України в період з 01 липня 2015 року по 05 вересня 2018 року);

пункту 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII (у редакції Закону № 1060-IX), статті 19 та частини 5 статті 94 Конституції України - щодо наявності обов`язку організатора конкурсу провести конкурс до 01 травня 2021 року, зважаючи на те, що Закон № 1060-IX набрав чинності лише 01 травня 2021 року;

абзацу 1 пункту 1 розділу І, абзацу 1 пункту 1, пунктів 2- 5, 12 розділу ІІ, пункту 5 розділу ІІІ, пункту 1 розділу IV, пунктів 5, 6 розділу V Порядку № 150, пункту 3 статті 50 та частини 1 статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон 2210-III) - щодо наявності повноважень у виконавчого органу місцевої ради (або уповноваженого органу) здійснювати складання переліку будинків без подальшого проведення конкурсу з призначення управителя (скаржник зазначає, що нормами Порядку № 150 передбачено конкретні етапи проведення конкурсу, тоді як рішеннями судів попередніх інстанцій встановлено повноваження складання переліку будинків без подальшого проведення конкурсу).

16. Підставою касаційного оскарження зазначає також пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України (пункт 1 частини 3 статті 310 ГПК України), а саме: суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: заяв та скарг ОСОБА_1 щодо непроведення конкурсу, лист-відповідь АМК від 23 березня 2023 року № 128-17.2/101945, листів та пояснення Міністерства розвитку громад та територій України; доказів стосовно потенційних учасників конкурсу: у матеріалах справ відсутні будь-які запити АМК та відповіді від ТОВ "Перший український експертний центр", ТОВ "Київ Житло Комфорт", ТОВ "Аварійна Сервісна Служба", які б підтверджували їхній намір брати участь у конкурсі чи порушення їхніх прав.

17. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій на підтвердження бездіяльності позивача визнали належними доказами листи Чернігівської, Дніпровської, Луцької, Одеської, Запорізької, Кропивницької, Вінницької, Хмельницької, Житомирської, Тернопільської, Чернівецької, Рівненської, Сумської, Полтавської, Ужгородської, Львівської міських рад. Однак суди попередніх інстанцій проаналізували лише міста, в яких було прийнято рішення про проведення конкурсів з 2016 року, однак не звернули увагу на інші обставини. Зокрема, що відсутні запити та відповіді Ужгородської міської ради, відповідь Луцької міської ради щодо проведення конкурсу (наявний лише лист про приймання стічних вод). Не надали оцінки рішенню Львівської, Полтавської та Рівненської міських рад, які свідчать, що організаційні заходи в цих містах почали здійснюватися значно пізніше або були зупинені через воєнний стан.

18. Скаржник у касаційній скарзі зазначає також про те, що заміна судді під час апеляційного перегляду справи відбулася 07 липня 2026 року за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/14602/25 (розподіл відбувся о 10:44:15), унаслідок чого до складу колегії було включено суддю Спаських Н. М. Оскільки судове засідання розпочалося о 12:20 год., оновлений склад суду мав недостатньо часу для належного ознайомлення з матеріалами справи. Більше того відповідно до протоколу судового засідання № 6739159 безпосереднє дослідження матеріалів справи відбувалося лише протягом 2 секунд (з 12:28:23 до 12:28:25). На думку скаржника, це унеможливило з`ясування фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи, призвело до порушення норм процесуального й матеріального права.

19. На думку скаржника, виконавчий орган було безпідставно визначено відповідачем у справі № 128-26.13/126-23.

Доводи інших учасників справи

20. АМК звернулося до Касаційного господарського суду із відзивом, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги виконавчого органу, а оскаржувані судові рішення залишити без змін з підстав, наведених у цьому відзиві.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

21. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 липня 2023 року до АМК надійшла заява ОСОБА_1 щодо можливого порушення законодавства про захист економічної конкуренції у діях виконавчого органу, яке, за твердженнями заявника, полягало у непроведенні конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку. Заявник зазначав, що у будинку, в якому він проживає, такий конкурс не проводився, а співвласниками будинку не приймалося рішення про форму його управління.

22. Розпорядженням державного уповноваженого Комітету від 28 листопада 2023 року № 02/207-р розпочато розгляд справи № 128-26.13/126-23 за ознаками порушення в діях виконавчого органу законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 3 статті 50 та частиною 1 статті 15 Закону 2210-III, у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

23. Відповідачем у справі був виконавчий орган, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2.

24. Основним видом діяльності виконавчого органу є "Державне управління загального характеру" (КВЕД 84.11).

25. За результатами розгляду 21 серпня 2025 року АМК прийняв рішення № 442-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - рішення, рішення № 442-р, спірне рішення, оскаржуване рішення) у справі № 128-26.13/126-23, яким визнав бездіяльність виконавчого органу, яка полягає в непроведенні конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку, порушенням, передбаченим пунктом 3 статті 50 та частиною 1 статті 15 Закону 2210-III, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які призвели до недопущення конкуренції.

26. З наданої виконавчим органом інформації також встановлено, що у місті Києві конкурс з призначення управителя багатоквартирних житлових будинків не проводився, а протоколи зборів співвласників будинків, у яких послуги надає Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування Голосіївського району м. Києва", із проханням призначити управителя до відповідного органу не надходили. За інформацією районних у місті Києві державних адміністрацій, організаційні заходи щодо проведення такого конкурсу ними також не здійснювалися.

27. АМК, досліджуючи ситуацію на відповідному ринку, встановив, що в інших містах України органи місцевого самоврядування здійснювали організаційні заходи щодо проведення конкурсів з призначення управителів багатоквартирних будинків, зокрема, формували перелік будинків, визначали об`єкти конкурсу, утворювали конкурсні комісії та проводили відповідні конкурси. За інформацією Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, станом на 01 січня 2022 року у місті Києві кількість будинків, у яких управителя було призначено за результатами конкурсу, становила нуль.

28. Так, Комітет встановив, що інші міські ради провели організаційні заходи щодо проведення конкурсів з призначення управителя багатоквартирного будинку та/або делегували повноваження щодо проведення конкурсу районним адміністраціям або було визначено управління (департамент) міської ради, як організатора конкурсу, що також підтверджується листом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури від 01 березня 2024 року.

29. Не погоджуючись із рішенням АМК № 442-р, виконавчий орган звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання цього рішення недійсним, посилаючись, зокрема, на неправильне застосування Комітетом норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

30. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою виконавчого органу є рішення Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2026 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року.

31. Перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судового рішення (пункти 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення цієї касаційної скарги з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

32. Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

33. Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2024 року у справі № 910/14049/23 дійшов висновку, що крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтуванням необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

34. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

35. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

36. Здійснюючи аналіз вказаних доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

37. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

38. Відповідно до абзацу 1 статті 1 Закону № 2210-III економічна конкуренція - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

39. Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2210-III цим Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб`єктами господарювання; суб`єктів господарювання з іншими суб`єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв`язку з економічною конкуренцією.

40. Частиною 2 статті 4 Закону № 2210-III встановлено, що суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

41. Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб`єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюється органами АМК (частина 4 статті 4 Закону № 2210-III).

42. За частиною 1 статті 15 Закону № 2210-III антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

43. Згідно з частиною 3 статті 15 Закону № 2210-III вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

44. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 3 статті 50 Закону № 2210-III).

45. Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року у справі № 915/795/19 зазначив, що суд у кожному конкретному випадку повинен розглядати справу про визнання недійсним рішення органу АМК з огляду на фактичні обставини справи, тобто з урахуванням змісту такого рішення.

46. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі -Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншим законодавством.

47. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону (стаття 16 Закону № 280/97-ВР).

48. Згідно зі статтею 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи; виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

49. Згідно зі статтею 10-1 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" від 15 січня 1999 року № 401-XIV (далі - Закон № 401-XIV) Київська міська державна адміністрація є виконавчим органом Київської міської ради, паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

50. Отже, з огляду на вищенаведені нормативно-правові акти дія Закону № 2210-III поширюється на діяльність виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), повноваження якого визначено Законом № 280/97-ВР).

51. Для кваліфікації бездіяльності органу місцевого самоврядування за частиною 1 статті 15 Закону 2210-III необхідним є встановлення, зокрема, наявності у такого органу відповідного повноваження та того, що невчинення передбачених законом дій призвело до негативного впливу на конкуренцію.

52. Колегія суддів зазначає, що особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, визначення управителя та порядок проведення конкурсу з його призначення регулюються, зокрема, Законами № 417-VIII, № 2189-VIII, Порядком № 150.

53. У Законі № 417-VIII терміни вживаються в такому значенні, зокрема, управитель багатоквартирного будинку (управитель) - це фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

54. Відповідно до пункту 1 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 417-VIII він набирає чинності з 01 липня 2015 року.

55. Згідно з абзацом 1 пункту 5 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 417-VIII у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу суб`єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом.

56. Згідно з пунктом 1 розділу І Порядку № 150 проведення конкурсу організатор конкурсу не може встановлювати інші умови чи положення проведення конкурсу, які суперечать цьому Порядку.

57. Відповідно до приписів Порядку № 150:

- організатор конкурсу - виконавчий орган місцевої ради, на території якої розташовані багатоквартирні будинки, або інший орган суб`єкт владних повноважень, якому делеговано функції із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання, ефективної експлуатації та необхідного рівня і якості послуг; учасник конкурсу - це фізична особа-підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка має намір взяти участь у конкурсі та подала відповідну заяву організатору конкурсу (пункт 2 розділу І Порядку № 150);

- організатор конкурсу складає перелік будинків, в яких не створено об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, співвласники яких не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, та оголошує щодо них конкурс з призначення управителя. Із складеного переліку організатор конкурсу визначає об`єкти конкурсу (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 150);

- інформаційне повідомлення про проведення конкурсу організатор конкурсу публікує в засобах масової інформації (пункт 5 розділу ІІ Порядку № 150);

- для проведення конкурсу організатор конкурсу створює конкурсну комісію, склад якої та положення про яку затверджуються організатором конкурсу (пункт 2 розділу ІІ Порядку № 150).

58. Отже, з аналізу вищенаведених нормативно-правових актів убачається, що законодавець визначив не лише повноваження виконавчого органу місцевої ради щодо проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку, а й передбачив механізм реалізації таких повноважень.

59. Пунктом 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII (введено в дію 09 червня 2018 року) передбачено, що в багатоквартирних будинках, у яких на день набрання чинності цим Законом не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласниками не прийнято рішення про форму управління багатоквартирним будинком та не оголошено конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 417-VIII, виконавчий орган місцевої ради (або інший орган суб`єкт владних повноважень, якому делеговані функції із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг) зобов`язаний оголосити і провести такий конкурс у тримісячний строк з дня отримання протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку із проханням призначити управителя. Рішення щодо цього питання вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.

60. Подібна норма закріплена у пункті 1 розділу ІІ Порядку № 150.

61. З 01 травня 2021 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг", згідно з якого внесено зміни до пункту 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII, зокрема, абзац 1 цього пункту викладено в такій редакції "у багатоквартирних будинках, у яких станом на 01 січня 2021 року не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласниками не прийнято рішення про форму управління багатоквартирним будинком та не оголошено конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку відповідно до частини 5 статті 13 Закону № 417-VIII, виконавчий орган місцевої ради (або інший орган суб`єкт владних повноважень, якому делеговані функції із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг) зобов`язаний оголосити і провести такий конкурс до 01 травня 2021 року".

62. Разом з тим 23 березня 2023 року набрав чинності Закон України "Про внесення зміни до пункту 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII, яким пункт 6 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2189-VIII доповнено абзацом 7 такого змісту: "у разі якщо конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку не було проведено до 01 травня 2021 року, виконавчий орган відповідної місцевої ради (або інший орган суб`єкт владних повноважень, якому делеговані функції із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг) зобов`язаний не пізніше шести місяців з дня припинення або скасування воєнного стану оголосити і провести такий конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку у будинках, у яких станом на дату, що передує двом місяцям до запланованої дати оголошення конкурсу, не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласниками не прийнято рішення про форму управління багатоквартирним будинком та не оголошено і не проведено такий конкурс відповідно до пункту 5 статті 13 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону 417-VIII та абзацу 1 цього пункту".

63. Здійснивши аналіз зазначених вище нормативно-правових актів, суди попередніх інстанцій установили, що виконавчі органи місцевих рад з 01 липня 2016 року наділені повноваженнями щодо проведення конкурсів з призначення управителя багатоквартирного будинку, якщо співвласники не прийняли рішення про форму управління; з 09 червня 2018 року зобов`язані проводити конкурси з призначення управителя з дня отримання протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку із проханням призначити управителя; Законом № 1060-IX встановлено обов`язок оголосити і провести такий конкурс до 01 травня 2021 року у випадках, визначених законом; з 23 березня 2023 року зобов`язані не пізніше шести місяців з дня припинення або скасування воєнного стану оголосити і провести конкурс з призначення управителя багатоквартирного будинку за наявності визначених законом умов.

64. Отже, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі комітети повинні здійснювати заходи щодо створення та розвитку конкурентного середовища на ринках. Проведення відповідного конкурсу стимулює розвиток конкурентного середовища, а також сприяє підвищенню рівня якості даних послуг. Недотримання норм законодавства у сфері управління багатоквартирними будинками призводить до незабезпечення органом місцевого самоврядування заходів, які сприятимуть розвитку економічної конкуренції, що недопустимо.

65. Колегія суддів зазначає і те, що дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

66. Здійснюючи дискреційні повноваження орган має обов`язок: переслідувати лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримуватися принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримуватися принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечити належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для суб`єкта господарювання стосовно якого порушено справу та переслідуваною метою; приймати рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; враховувати конкретні обставини кожної справи; діяти добросовісно (зі щирим наміром), сумлінно, докладаючи всіх зусиль без умислу та недбалості.

67. Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 904/7548/16 зазначив, що для кваліфікації дій органу місцевого самоврядування за статтею 15 Закону 2210-III органам Комітету необхідно встановити наявність принаймні двох умов: порушення відбулося в конкурентному середовищі; мало або могло мати негативні наслідки у вигляді недопущення, усунення, обмеження чи спотворення саме конкуренції, а не взагалі порушення прав чи інтересів суб`єктів господарювання.

68. Отже, надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суди попередніх інстанцій установили таке:

- виконавчий орган у період з 01 липня 2016 року (коли виконавчі органи міських рад були наділені повноваженнями проводити конкурси з призначення управителя) до 14 листопада 2024 року (коли організаторами конкурсу відповідно до розпорядження № 1311 визначено районні в місті Києві державні адміністрації) не вживав належних і послідовних заходів, у тому числі підготовчих та організаційних, необхідних для проведення відповідного конкурсу;

- з 09 червня 2018 року виконавчі органи місцевої ради зобов`язані були проводити конкурси з призначення управителя з дня отримання протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку із проханням призначити управителя. Водночас у разі відсутності протоколу загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку виконавчий орган повинен був вжити інших заходів, віднесених до його повноважень як органу місцевого самоврядування, які передбачені відповідними нормами законодавства з метою забезпечення належного управління багатоквартирним будинком. Так, виконавчий орган не був обмежений у праві вчиняти інші організаційні заходи навіть без надання протоколу, проте позивач прийняв лише розпорядження № 389 "Про організаційні заходи щодо проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласники якого не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком". Позивач у подальшому не сформував переліку будинків, у яких не створено об`єднань співвласників багатоквартирних будинків, співвласники яких не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, не визначив об`єкти конкурсу, отже, не реалізував належним чином власні повноваження, як того вимагає принцип "належного урядування";

- виконавчий орган почав здійснювати відповідні заходи з метою проведення конкурсу з призначення управителів багатоквартирних будинків у місті Києві після початку розгляду Комітетом справи № 128-26.13/126-23 (липні 2023 року було подано відповідну заяву до АМК);

- як встановлено АМК під час розгляду справи № 128-26.13/126-23, іншими міськими радами починаючи з 2016 року здійснювалися організаційні заходи спрямовані на забезпечення конкурентного середовища та проведення конкурсу, при цьому безпосередньо конкурси відбувались значно пізніше;

- внаслідок бездіяльності виконавчого органу КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (яке надає послуги заявнику) отримало переваги під час здійснення господарської діяльності не завдяки власним досягненням, здобутим у результаті участі у відповідному конкурсі, внаслідок чого було б забезпечено змагання з іншими суб`єктами господарювання конкурентами, що є однією з умов економічної конкуренції, а за рахунок зовнішніх чинників, якими в цьому випадку є бездіяльність органу місцевого самоврядування, наділеного владними повноваженнями.

69. Отже, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам відповідно до вимог статті 86 ГПК України, встановивши вищенаведені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що бездіяльність виконавчого органу, яка полягає у непроведенні конкурсу з призначення управителів багатоквартирних будинків, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною 1 статті 15 Закону 2210-III у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, які призвели до недопущення конкуренції.

70. Колегія суддів зазначає, що саме конкурс стимулює розвиток конкурентного середовища, забезпечує змагальність підприємств та створює умови для перемоги управителя, який забезпечить надання якісних послуг з управління багатоквартирним будинком за меншою ціною. Непроведення конкурсу є саме такою антиконкурентною бездіяльністю, яка позбавляє інших потенційних учасників права на рівний доступ до участі в ньому.

71. Наведене вище спростовує також доводи скарги про неналежність виконавчого органу як відповідача у справі № 128-26.13/126-23, оскільки саме на цей орган у відповідний період покладалося здійснення повноважень щодо проведення конкурсу з призначення управителів багатоквартирних будинків у місті Києві. При цьому делегування зазначених повноважень іншому органу відбулося не у 2011 році, як помилково стверджує позивач, а лише під час розгляду Комітетом справи № 128-26.13/126-23. Отже, на час виникнення спірних правовідносин та вчинення відповідної бездіяльності саме виконавчий орган був суб`єктом, уповноваженим на проведення такого конкурсу, а тому є належним відповідачем у вказаній справі.

72. У зв`язку з цим Верховний Суд відхиляє аргумент скаржника про те, що ним було делеговано іншому органу, зокрема, районним в місті Києві державним адміністраціям відповідні функції розпорядженням від 31 січня 2011 року № 121 "Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень". Апеляційний суд розглянув цей аргумент скаржника та обґрунтовано встановив, що у пункті 24 додатку 4 до вказаного розпорядження зазначено, що до переліку повноважень делегованих районним у місті Києві державним адміністраціям у галузі повноважень у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку віднесено проведення конкурсів на визначення підприємств-надавачів житлово-комунальних послуг відповідно до розпоряджень виконавчого органу. Тобто виконання районною державною адміністрацією цих повноважень була можлива за умови прийняття відповідного розпорядження виконавчого органу місцевої ради. Водночас виконавчий орган лише 03 березня 2020 року затвердив розпорядження № 389 "Про організаційні заходи щодо проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, співвласники якого не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком", яким утворив конкурсну комісію з метою організації процедури вибору управителя багатоквартирного будинку, оцінювання конкурсних пропозицій та прийняття рішення про переможця конкурсу. Проте на підставі зазначеного розпорядження не вживалися заходи, спрямовані на проведення конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку.

73. Лише розпорядженням Київської міської військової адміністрації від 14 листопада 2024 року № 1311 "Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03 березня 2020 року № 389" внесені зміни до розпорядження № 389, згідно з якими організаторами конкурсу з призначення управителя багатоквартирного будинку визначено районні в місті Києві державні адміністрації та передбачено проведення конкурсів з призначення управителів багатоквартирних будинків в установленому порядку. Тобто, як уже зазначалося, виконавчий орган почав здійснювати відповідні заходи з метою проведення конкурсу з призначення управителів багатоквартирних будинків у місті Києві після початку розгляду Комітетом справи № 128-26.13/126-23.

74. Верховний Суд також відхиляє аргумент скаржника про те, що Закон №1060-IX, норми якого встановлювали обов`язок організатора конкурсу провести конкурс до 01 травня 2021 року, набрав чинності лише 01 травня 2021 року, оскільки це не звільняло позивача від обов`язків з організації, оголошення та проведення конкурсів після 01 травня 2021 року протягом дії зазначеної норми права.

75. Посилання скаржника на те, що до 05 вересня 2018 року Кабінетом Міністрів України не було затверджено Типовий договір про надання такої послуги, також не спростовує висновків АМК. Відсутність затвердженого Типового договору сама по собі не припиняла і не скасовувала встановленого законом обов`язку органу місцевого самоврядування вживати передбачених законодавством організаційних заходів для забезпечення конкуренції. Інше тлумачення фактично означало б можливість невиконання встановленого законом обов`язку протягом невизначеного строку лише з огляду на відсутність підзаконного нормативного акта. Водночас із матеріалів справи вбачається, що позивач не обмежився бездіяльністю виключно у зв`язку з відсутністю Типового договору, а фактично не здійснював належних організаційних заходів щодо проведення конкурсу протягом тривалого часу.

76. Водночас скаржник посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України. Проте, оскільки Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами наведених скаржником у касаційній скарзі норм права, підстав для формування висновку щодо застосування зазначених норм у цих правовідносинах немає.

77. Отже, колегія суддів визнає недоведеною наведену скаржником підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

78. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на положення пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України (суди не дослідили зібрані у справі докази).

79. За пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, є порушення вимог процесуального права, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

80. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

81. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права щодо недослідження судом зібраних у справі доказів, а таке процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

82. Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що доводи скаржника у наведеній частині зводяться до посилань на необхідність оцінки доказів, але, як уже зазначалося, він при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

83. Оскільки обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилася, то відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України (див. постанову Верховного Суду від 17 січня 2023 року у справі № 902/51/21).

84. Скаржник також посилається на порушення судом апеляційної інстанції порядку розгляду справи, зазначаючи, що заміна судді у складі колегії відбулася 07 липня 2026 року за результатами повторного автоматизованого розподілу справи № 910/14602/25, тобто безпосередньо перед судовим засіданням, а тому суддя Спаських Н. М. не мала достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи.

85. Колегія суддів вважає ці доводи необґрунтованими з огляду на таке.

86. Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині 2 статті 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

87. Згідно з частиною 9 статті 32 ГПК України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

88. Отже, законом передбачено спеціальний порядок формування складу суду та заміни судді.

89. Як убачається із матеріалів справи, заміна судді відбулася в установленому процесуальним законом порядку, а визначення судді Спаських Н. М. здійснено за результатами повторного автоматизованого розподілу справи. Доказів порушення порядку такого розподілу скаржник не наводить.

90. При цьому посилання скаржника на недостатність часу для ознайомлення судді з матеріалами справи ґрунтується виключно на припущенні та саме по собі не підтверджує неналежного здійснення апеляційного перегляду справи.

91. Необґрунтованим є і посилання скаржника на те, що відповідно до протоколу судового засідання № 6739159 безпосереднє дослідження матеріалів справи тривало дві секунди.

92. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

93. Тривалість відповідної процесуальної дії, зафіксована у протоколі судового засідання, сама по собі не характеризує повноту чи якість оцінки судом апеляційної інстанції доказів та не свідчить про те, що такі докази фактично не були досліджені, враховуючи приписи статті 269 ГПК України.

94. При цьому з оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам апеляційної скарги, встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, дослідив наявні у справі докази та навів мотиви прийнятого рішення.

95. Решта доводів в касаційній скарзі фактично зводяться лише до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та до встановлення обставин у справі, що з огляду на встановлені статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Законодавець у частині 1 статті 236 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 236 ГПК України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

97. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

98. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

99. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення, ухвалені відповідно до статті 236 ГПК України - без змін.

Судові витрати

100. З огляду на результати розгляду цієї справи у суді касаційної інстанції, судовий збір, сплачений скаржником за розгляд справи в суді касаційної інстанції, необхідно покласти на нього в порядку статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07 квітня 2026 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 липня 2026 року у справі № 910/14602/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Л. Власов

Судді І. В. Булгакова

І. Б. Колос