Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №916/1591/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/1591/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Колосова О. П.,

за участю представників:

прокуратури - Баклан Н. Ю.,

позивача - Овчарука О. О. (адвоката),

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 (колегія суддів: Принцевська Н. М. - головуюча, Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 (суддя Мостепаненко Ю. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Управління освіти Каховської міської ради

про стягнення 3 588 190,53 грн,

за участю Херсонської обласної прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління освіти Каховської міської ради, в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача 3 588 190,53 грн заборгованості, в тому числі: 2 585 262,06 грн - основна заборгованість, 362 564,28 грн - пеня, 103 542,73 грн - 3 % річних, 536 821,46 грн - інфляційні втрати.

1.2. Позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" обґрунтовані неналежним виконанням Управлінням освіти Каховської міської ради умов договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т у частині повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 у справі № 916/1591/24 частково задоволено позов ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

Вирішено стягнути з Управління освіти Каховської міської ради на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основний борг у розмірі 2 585 262,06 грн, пеню в розмірі 36 256,43 грн, 3 % річних у розмірі 103 542,73 грн, інфляційні втрати в розмірі 536 821,46 грн

В іншій частині позову ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" відмовлено.

2.2. Господарський суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", виходив із того, що відповідач не оплатив фактично спожитий природний газ за актами приймання-передачі за січень-квітень 2022 року та не підписав зазначені акти. При цьому суд виснував, що відсутність підписаного відповідачем акта приймання-передачі природного газу за умовами пункту 5.1 договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т не впливає на встановлений у договорі строк оплати, а за змістом статті 692 Цивільного кодексу України не змінює строку виконання грошового зобов`язання. За таких обставин господарський суд першої інстанції зазначив, що несплата відповідачем позивачу 2 585 262,06 грн за поставлений природний газ за період із січня до квітня 2022 року є порушенням Управлінням освіти Каховської міської ради взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т. Тому місцевий господарський суд визнав обґрунтованими позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 2 585 262,06 грн. При цьому господарський суд першої інстанції, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат і 3 % річних, визнав правильними такі розрахунки, а тому стягнув з Управління освіти Каховської міської ради на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 3 % річних у розмірі 103 542,73 грн та інфляційні втрати в розмірі 536 821,46 грн. Крім того, господарський суд першої інстанції, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, визнав такий розрахунок обґрунтованим і розрахованим відповідно до вимог чинного законодавства. Водночас суд, урахувавши інтереси сторін, співвідношення суми пені з основним боргом, відсутність у матеріалах справи доказів спричинення збитків позивачу, компенсацію втрат від інфляції та стягнення 3 % річних, дійшов висновку про можливість зменшення пред`явленої до стягнення пені на 90 %. Тому місцевий господарський суд вирішив стягнути з Управління освіти Каховської міської ради на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" пеню в розмірі 36 256,43 грн.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 частково скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 у справі № 916/1591/24 та вирішено викласти його мотивувальну частину та резолютивну частину в такій редакції:

"1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління освіти Каховської міської ради (74800, Херсонська область, м. Каховка, вул. Фаїни Гаєнко, буд. 6- А, код ЄДРПОУ 02146707) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 42399676) основний борг в сумі 2 491 509,70 грн, пеню в сумі 34 119,18 грн, 3 % річних в сумі 100 065,41 грн, інфляційні втрати у сумі 521 297,38 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 41 448,77 грн.

3. В решті частини позову відмовити".

2.4. Апеляційний господарський суд, частково скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції, встановив, що позивач, зокрема, просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений природний газ за період із січня до квітня 2022 року. Водночас суд установив, що в період із лютого до квітня 2022 року Управління освіти Каховської міської ради знаходилося на тимчасово окупованій території України. Апеляційний господарський суд, установивши такі обставини, виснував, що з урахуванням положень Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" позивач у період із 24.02.2022 до 30.04.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання відповідачу природного газу за договором постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т. Ураховуючи відсутність у ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" права на отримання пред`явлених до стягнення грошових коштів і відсутність в Управління освіти Каховської міської ради зобов`язання їх сплачувати, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період із 24.02.2022 до квітня 2022 року. При цьому апеляційний господарський суд погодився з висновками господарського суду про наявність простроченої заборгованості відповідача за період січня 2022 року та за період із 01 лютого 2022 року до 23 лютого 2022 року. Крім того, апеляційний господарський суд, здійснивши власний розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, установив, що належною до стягнення є пеня в розмірі 341 191,80 грн, 3 % річних у розмірі 100 065,41 грн та інфляційні в розмірі 521 297,38 грн. Водночас апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду першої інстанції про можливість зменшення пред`явленої до стягнення пені на 90 %. Однак з огляду на перерахунок розміру пред`явленої до стягнення пені суд виснував, що розмір належної до стягнення пені підлягає зменшенню з 341 191,80 грн до 34 119,18 грн.

3. Короткий зміст касаційної скарги

3.1. Частково не погоджуючись із постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 та рішенням Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 у справі № 916/1591/24, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 93 752,36 грн, пені в розмірі 328 445,10 грн, 3 % річних у розмірі 3477,32 грн, інфляційних втрат у розмірі 15 524,08 грн і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" зазначає, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував пункти 1, 3 частини 1 статті 3, частини 1, 2 статті 13, частини 1, 2 статті 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією".

При цьому скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, врахував висновки щодо застосування пункту 1, 3 частини 1 статті 3, частин 1, 2 статті 13, частин 1, 2 статті 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією", викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23. Однак скаржник вважає, що в цьому випадку існують підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 виснував, що положення статей 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на території, які тимчасово окуповані в період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Проте ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" не погоджується з наведеними висновками Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23. На думку скаржника, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду фактично ототожнив сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Однак, за доводами ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", законодавство як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент ухвалення апеляційним господарським судом постанови, в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України щодо поширення статей 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окуповані території.

Разом із тим, як зазначає скаржник, Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окуповані території. Тому, на переконання позивача, немає підстав для поширення зазначених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими. За таких обставин, на думку скаржника, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду помилково не врахував того, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях. Загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень.

ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, які стосуються наявності підстав для зменшення розміру пред`явленої до стягнення пені.

Крім того, за доводами ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", господарські суди попередніх інстанцій обґрунтували підставу для зменшення пені своїм дискреційним правом. Проте, як стверджує скаржник, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи, які підлягали встановленню при вирішенні цього питання.

4. Обставини справи, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 03.11.2021 між ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) і Управлінням освіти Каховської міської ради (споживач) було укладено договір № 20-1032/21-БО-Т постачання природного газу, відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого позивач як постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а відповідач як споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для власних потреб.

4.2. Пунктом 7.1 договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

4.3. Відповідно до пункту 7.2 договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку та/або строків оплати споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3 % річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

4.4. У пунктах 11.1, 11.2 договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т сторони погодили, що в разі виникнення спорів (розбіжностей) сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом проведення переговорів та консультацій. Будь яка із сторін має право ініціювати їх проведення. В разі недосягнення сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються в судовому порядку.

4.5. За умовами пункту 11.3 договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), в тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків, становить п`ять років.

4.6. Відповідно до пункту 13.1 договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т цей договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.

4.7. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що позивач на підтвердження споживання відповідачем заявлених обсягів природного газу за договором постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т склав акти приймання-передачі природного газу, а саме:

- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021, за яким ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" передало, а Управління освіти Каховської міської ради прийняло в листопаді 2021 року природний газ у обсязі 16,19502 м3 на загальну суму 268 092,29 грн із ПДВ;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, за яким ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" передало, а Управління освіти Каховської міської ради прийняло в грудні 2021 року природний газ у обсязі 79,27708 м3 на загальну суму 1 312 352,41 грн із ПДВ;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, за яким ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" передало, а Управління освіти Каховської міської ради прийняло в січні 2022 року природний газ у обсязі 91,46190 м3 на загальну суму 1 514 059,85 грн із ПДВ;

- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022, за яким ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" передало, а Управління освіти Каховської міської ради прийняло в лютому 2022 року природний газ у обсязі 61,42265 м3 на загальну суму 1 016 790,25 грн із ПДВ;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2022, за яким ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" передало, а Управління освіти Каховської міської ради прийняло в березні 2022 року природний газ у обсязі 2,77190 м3 на загальну суму 45 886,02 грн із ПДВ, а також коригуючий акт приймання-передачі природного газу від 25.04.2022, за яким вартість спожитого Управлінням освіти Каховської міської ради в березні 2022 року природного газу в обсязі 2,77190 м3 становить 45 844,72 грн із ПДВ;

- акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2022, за яким ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" передало, а Управління освіти Каховської міської ради прийняло в квітні 2022 року природний газ у обсязі 0,51800 м3 на загальну суму 8567,24 грн із ПДВ.

4.8. Як установили суди, наведені акти приймання-передачі природного газу свідчать про те, що лише за листопад і грудень 2021 року акти були підписані представниками постачальника і споживача та скріплені відповідними печатками сторін. Разом із тим акти приймання-передачі природного газу за січень-квітень 2022 року підписано лише представником постачальника та скріплено печаткою ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", доказів щодо підписання актів зі сторони споживача ці акти не містять.

4.9. Позивач зазначав, що на виконання умов договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т він у період із листопада 2021 року до квітня 2022 року поставив відповідачу природний газ (у тому числі надав послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи) в загальному обсязі 251,64655 м3 на загальну суму 4 165 706,76 грн. Однак відповідач за спожитий природний газ розрахувався лише частково та з порушенням строків оплати на загальну суму 1 580 444,70 грн.

4.10. Позивач, вважаючи порушеними свої права внаслідок неналежного, на його думку, виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т, звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом, у якому просив стягнути з Управління освіти Каховської міської ради на користь ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 3 588 190,53 грн заборгованості, в тому числі: 2 585 262,06 грн - основна заборгованість, 362 564,28 грн - пеня, 103 542,73 грн - 3 % річних, 536 821,46 грн - інфляційні втрати.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 у справі № 916/1591/24.

Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2026 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 у справі № 916/1591/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/3166/25 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 07.08.2026 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 05.06.2024 у справі № 916/1591/24.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення прокурора та позивача, дослідивши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

5.4. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Управління освіти Каховської міської ради про стягнення з відповідача на користь позивача 3 588 190,53 грн заборгованості, в тому числі: 2 585 262,06 грн - основна заборгованість, 362 564,28 грн - пеня, 103 542,73 грн - 3 % річних, 536 821,46 грн - інфляційні втрати.

5.5. Позовні вимоги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" обґрунтовані неналежним виконанням Управлінням освіти Каховської міської ради умов договору постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т у частині повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ.

5.6. Верховний Суд зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.7. Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.8. Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

5.9. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

5.10. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.11. У частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.12. Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

5.13. При цьому приписами статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

5.14. Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

5.15. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

5.16. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

5.17. За змістом частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

5.18. Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

5.19. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

5.20. Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

5.21. Господарський суд першої інстанції, розглянувши справу № 916/1591/24 по суті позовних вимог, дійшов висновку про часткове задоволення позову ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".

5.22. Апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, частково не погодився з висновками місцевого господарського суду. Тому апеляційний господарський суд частково скасував рішення господарського суду першої інстанції та вирішив викласти його мотивувальну частину та резолютивну частину в редакції постанови.

5.23. ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 93 752,36 грн, пені в розмірі 328 445,10 грн, 3 % річних у розмірі 3477,32 грн, інфляційних втрат у розмірі 15 524,08 грн, а тому звернулося з касаційною скаргою на судові рішення в цій справі.

5.24. Отже, під час касаційного провадження Верховний Суд у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень тільки в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 93 752,36 грн, пені в розмірі 328 445,10 грн, 3 % річних у розмірі 3477,32 грн, інфляційних втрат у розмірі 15 524,08 грн.

5.25. ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", звертаючись із касаційною скаргою, покликається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.26. Пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.27. Верховний Суд вважає за необхідне насамперед розглянути доводи ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", які охоплюються підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктам 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.28. ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" вважає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував пункти 1, 3 частини 1 статті 3, частини 1, 2 статті 13, частини 1, 2 статті 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією".

При цьому скаржник стверджує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, врахував висновки щодо застосування пункту 1, 3 частини 1 статті 3, частин 1, 2 статті 13, частин 1, 2 статті 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією", викладені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23. Однак скаржник вважає, що в цьому випадку існують підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

Скаржник, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 виснував, що положення статей 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на території, які тимчасово окуповані в період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України. Проте ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" не погоджується з наведеними висновками Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеними в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23. На думку скаржника, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду фактично ототожнив сам факт окупації території з підставою для автоматичного застосування обмежень, визначених статтями 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Однак, за доводами ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", законодавство як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент ухвалення апеляційним господарським судом постанови, в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України щодо поширення статей 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окуповані території.

Разом із тим, як зазначає скаржник, Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окуповані території. Тому, на переконання позивача, немає підстав поширення зазначених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими. За таких обставин, на думку скаржника, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду помилково не врахував того, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13, 13-1 Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях. За доводами скаржника, загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень.

5.29. Верховний Суд, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що існуючі міжнародні правові норми, які визначають режим окупації, переважно засновані на положеннях IV Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України 24.08.1991). Стаття 42 "Положення про закони і звичаї війни на суходолі", яка є додатком до цієї Конвенції, встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Як частина законодавства України положення IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 мають застосовуватися в сукупності із нормами законодавства України, в тому числі для тлумачення останніх і потреб правозастосовної практики.

5.30. За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі також - Закон № 1207-VII, Закон) тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

5.31. Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, метою цього закону є визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

5.32. Вказівка на мету Закону визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України міститься також у його преамбулі в чинній редакції.

5.33. Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість Закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.

5.34. Частиною 1 статті 1 Закону № 1207-VII (у чинній редакції) визначено, зокрема, що:

- тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав;

- тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- правовий режим тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права;

- за державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, в тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

5.35. За частиною 2 статті 1 Закону № 1207-VII:

- датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року;

- окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими російською федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України;

- Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року;

- окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

5.36. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 зазначив, що Законом від 15.03.2022 № 2138-IX у редакції Законів від 16.11.2022 № 2764-IX, від 11.04.2023 № 3050-IX статтю 1 Закону № 1207-VII доповнено частиною 3, якою визначено, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

5.37. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 також зазначив, що чинна редакція Закону № 1207-VII містить диференціацію правового режиму тимчасово окупованих територій України в контексті здійснення на них економічної діяльності та переміщення товарів, робіт та послуг (статті 13 та 13-1 Закону 1207-VII), а саме:

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини 1 статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються просто в силу приписів абзацу 1 частини 1 кожної з вказаних статей;

- до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону, правила статей 13, 13-1 Закону застосовуються лише в разі, якщо рішенням Кабінету Міністрів України ці правила (тобто визначений ними правовий режим) поширені на такі тимчасово-окуповані території.

5.38. Це розмежування, як зазначив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, запроваджено Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України", який набрав чинності 20.03.2022 (шляхом доповнення статей 13, 13-1 Закону). Цим самим Законом доповнено абзац 2 частини 3 статті 4 Закону № 1207-VII.

5.39. Ураховуючи відсильний характер наведених положень законодавства, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 вирішив за необхідне проаналізувати розвиток та зміну в часі регулювання, наведеного в статті 1, частині 1 статті 3, статтях 13 та 13-1 Закону № 1207-VII.

5.40. Редакція Закону № 1207-VII, що діяла до набрання чинності Законом України від 15.03.2022 № 2138-ІХ, містила такі положення:

- статті 13 та 13-1 Закону № 1207-VII визначали особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території та особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території;

- частина 1 статті 1 Закону № 1207-VII вказувала на те, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

- частина 2 цієї ж статті визначала дату початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - 20 лютого 2014 року;

- частина 1 статті 3 цього Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначала:

1) сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

5.41. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 зазначив, що Закон України від 15.03.2022 № 2138-ІХ станом на 20.03.2022, зокрема:

- доповнив статтю 1 Закону № 1207-VII частиною 3, за якою дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив частину 3 статті 4 Закону абзацом 2, за яким в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

- доповнив статті 13, 13-1 Закону № 1207-VII новими частинами 1, за абзацом 2 яких в умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цих статей можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними в пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

5.42. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 також зазначив, що в частині 1 статті 3 цього Закону було викладено іншу редакцію пункту 3 та доповнено її пунктом 4, відтак:

"І. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і З цієї частини, і повітряний простір над цими територіями".

5.43. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, проаналізувавши наведені положення законодавства, виснував, що за відповідними законодавчими змінами для застосування правового режиму економічної діяльності на різних тимчасово окупованих територіях України окремого рішення про визнання тієї чи іншої її частини окупованою для визначення такого статусу за пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону, вимагає будь-яка частина території України, крім Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, які були окуповані ще в 2014 році та визнаються такими просто в силу закону (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону).

5.44. При цьому, як зазначив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" (набрав чинності 07.05.2022) до Закону № 1207-VII також були внесені численні зміни, зокрема:

- частину 2 статті 1 було викладено в такій редакції:

"Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 рок. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України";

- Закон був доповнений статтею 1-1 "Визначення термінів", пункт 7 частини 1 якої містить визначення поняття "тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія), як частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації";.

- пункт 1 частини 3 статті 3 Закону був викладений у такій редакції: "сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях".

5.45. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 зазначив, що частина 3 статті 1, пункт 3 частини 1 статті 3, а так само частини 1 статей 13, 13- 1 Закону при цьому залишилися незмінними.

5.46. Законом України від 16.11.2022 № 2764-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану" частину 3 статті 1 Закону було викладено в редакції, відповідно до якої дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

5.47. Чинна редакція цієї норми (з урахуванням змін, внесених Законом України від 11.04.2023 № 3050-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно") передбачає, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини 1 статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

5.48. Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 врахував, що із 07.05.2022 ані пункт 7 частини 1 статті 1-1, ані пункт 1 частини 3 статті 3 Закону не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

5.49. 06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

5.50. Разом із тим, як зазначив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, відповідно до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України", правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини 1 статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

5.51. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку, встановив, що позивач, зокрема, просив стягнути з відповідача заборгованість за поставлений природний газ за період із січня до квітня 2022 року.

5.52. Водночас суд також установив, що в період із лютого до квітня 2022 року Управління освіти Каховської міської ради знаходилося на тимчасово окупованій території України.

5.53. Апеляційний господарський суд, установивши такі обставини, виснував, що з урахуванням положень Закону України від 15.04.2014 № 1207-VII "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" позивач у період із 24.02.2022 до 30.04.2022 не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання відповідачу природного газу за договором постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т.

5.54. Ураховуючи відсутність у ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" права на отримання пред`явлених до стягнення грошових коштів і відсутність в Управління освіти Каховської міської ради зобов`язання їх сплачувати, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за період із 24.02.2022 до квітня 2022 року.

5.55. Колегія суддів зазначає, що наведені висновки апеляційного господарського суду відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

5.56. Водночас, як зазначалося, скаржник вважає, що в цьому випадку існують підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

5.57. Верховний Суд, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду.

5.58. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин і змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 916/3539/25, від 17.12.2025 у справі № 914/980/24, від 05.11.2025 у справі № 910/7294/22, від 29.04.2025 у справі № 920/788/24.

5.59. Верховний Суд також зазначає, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 916/3539/25, від 29.04.2025 у справі № 920/788/24, від 24.09.2024 у справі № 910/12499/23, від 12.03.2024 у справі № 910/6986/21.

5.60. Водночас принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

5.61. Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж прийняття рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

5.62. Крім того, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміна суспільного контексту. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 916/3539/25, від 29.04.2025 у справі № 920/788/24, від 19.03.2024 у справі № 915/534/21, від 27.06.2023 у справі № 910/22039/21, від 20.06.2023 у справі № 917/504/22, від 18.07.2023 у справі № 910/2419/20.

5.63. Таким чином, із метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 11.08.2026 у справі № 916/3539/25, від 19.03.2024 у справі № 910/11369/23, від 18.04.2023 у справі № 910/908/22, від 14.06.2023 у справі № 924/521/21, від 31.05.2023 у справі № 909/433/21.

5.64. При цьому в пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

5.65. Однак скаржник, зазначаючи про необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, не навів вмотивованого обґрунтування щодо необхідності відступлення від таких висновків Верховного Суду, зокрема, не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення).

5.66. Верховний Суд також зазначає, що із часу формування правових висновків у справах № 908/1162/23, від яких пропонує відступити скаржник, минув невеликий проміжок часу, а тому ні суспільні відносини, ні їх правове регулювання в державі не змінилися. Жодних свідчень того, що рішення в зазначених справах призвели до вад правозастосування, які би зумовлювали потребу відступити від сформульованих Верховним Судом висновків, немає.

5.67. При цьому Верховний Суд звертає увагу скаржника на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Проте в цьому випадку Верховний Суд не встановив неправильного застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

5.68. Отже, колегія суддів вважає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

5.69. ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, порушили приписи статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосували положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, які стосуються наявності підстав для зменшення розміру пред`явленої до стягнення пені.

5.70. Крім того, за доводами ТОВ "Нафтогаз Трейдинг", господарські суди попередніх інстанцій обґрунтували підставу для зменшення пені своїм дискреційним правом. Проте, як стверджує скаржник, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили всіх обставин справи, які підлягали встановленню при вирішенні цього питання.

5.71. Колегія суддів, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається скаржник, перевіривши та надавши оцінку доводам ТОВ "Нафтогаз Трейдинг", зазначає, що порядок стягнення неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила застосування та умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

5.72. Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

5.73. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.02.2026 у справі № 910/7336/25, від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23, неустойка має подвійну правову природу: є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та заходом відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

5.74. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та заходу відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Водночас застосування неустойки має здійснюватися з дотриманням принципів розумності та справедливості.

5.75. Згідно із частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України в разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

5.76. Відповідно до частини 2 статті 233 Господарського кодексу України в разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

5.77. Подібні правила також містить частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, якою визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

5.78. Таким чином, зменшення розміру пред`явленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 та постановах Верховного Суду від 10.02.2026 у справі № 910/7336/25, від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 29.04.2025 у справі № 922/2249/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23.

5.79. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків від порушення зобов`язання, невідповідності між розміром стягуваної неустойки (штрафу, пені) та такими наслідками, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів для виконання зобов`язання, негайного добровільного усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.02.2026 у справі № 910/7336/25, від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 10.06.2025 у справі № 925/585/24, від 17.04.2025 у справі № 910/7827/2, від 26.02.2025 у справі № 911/168/24.

5.80. При цьому Верховний Суд зазначає, що обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

5.81. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд також повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.

5.82. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань; при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, своєю чергою, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.02.2026 у справі № 910/7336/25, від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 08.07.2025 у справі № 922/3697/24, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі № 910/14264/23.

5.83. При цьому в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

5.84. Наведені висновки узгоджуються з приписами законодавства, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій з метою недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить із конкретних обставин. Такий підхід є усталеним у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 10.02.2026 у справі № 910/7336/25, від 07.10.2025 у справі № 910/582/25, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

5.85. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що чинним законодавством не визначений розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Тому це питання вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.86. Водночас апеляційний господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені взяв до уваги, що відповідач є державною установою, основним видом діяльності якого є державне управління загального характеру.

5.87. Апеляційний господарський суд також урахував кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії російської федерації проти України, так яка не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача.

5.88. Апеляційний господарський суд також зазначив, що крім пені в розмірі 34 119,18 грн стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3 % проценти річних та інфляційні втрати в розмірі, що загалом разом із пенею складають 655 481,97 грн. За таких обставин апеляційний господарський суд виснував, що негативні для позивача наслідки у вигляді несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань із оплати поставленого газу компенсовані, в тому числі за рахунок зазначених грошових коштів.

5.89. Апеляційний господарський суд також урахував, що позивачу не завдано збитків у зв`язку з несвоєчасним здійсненням платежів відповідачем. При цьому, як зазначив суд, позивачем не надав доказів щодо підтвердження понесення ним збитків унаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу за договором постачання природного газу від 03.11.2021 № 20-1032/21-БО-Т. Апеляційний господарський суд також установив відсутність доказів щодо понесення позивачем значних негативних наслідків внаслідок порушення відповідачем свого зобов`язання з оплати поставленого газу.

5.90. Відтак колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова в частині зменшення розміру пені не суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених скаржником постановах. Питання про зменшення розміру пені в кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду, і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також від наданих сторонами доказів і наведених ними аргументів. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 921/366/25, від 11.02.2025 у справі № 902/1131/23, від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23.

5.91. Отже, апеляційний господарський суд із дотриманням вимог законодавства реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України.

5.92. За таких обставин скаржник у цьому випадку не довів неправильного застосування апеляційним господарським судом приписів статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України. При цьому Верховний Суд не встановив порушень апеляційним господарським судом приписів статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України.

5.93. Тому колегія суддів визнає необґрунтованими доводи ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, неправильно застосував положення статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та не врахував висновки щодо застосування цих норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, які стосуються наявності підстав для зменшення розміру пред`явленої до стягнення пені.

5.94. Крім того, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд не дослідив усіх обставин справи, які підлягали встановленню при вирішенні питання щодо зменшення пені, спрямовані на переоцінку доказів у справі, а також на встановлення нових обставин справи, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції згідно з приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.95. При цьому встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19, постановах Верховного Суду від 10.03.2026 у справі № 910/3279/25, від 03.03.2026 у справі № 902/1024/24.

5.96. Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.97. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.98. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

5.99. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів чи обставин справи за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 09.06.2026 у справі № 925/646/25, від 14.05.2026 у справі № 904/1147/24, від 31.03.2026 у справі № 904/6807/23, від 31.03.2026 у справі № 911/1570/25.

5.100. Отже, Верховний Суд зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі ТОВ "Нафтогаз Трейдинг", не спростовують висновків апеляційного господарського суду.

5.101. Таким чином, наведені ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із цих підстав.

5.102. За результатами перегляду оскаржуваної постанови в касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин апеляційним господарським судом із правильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни постанови господарського суду апеляційної інстанції, що оскаржується.

5.103. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом апеляційної інстанції при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.

5.104. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, уже встановлених апеляційним господарським судом, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову в оскаржуваній частині - без змін.

7. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 у справі № 916/1591/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак