Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №345/3419/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/3419/26

Провадження № 2/345/2532/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

14.09.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі судді Сухарник І.І., розглянувши в залі суду в м. Калуш в порядку заочного спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, -

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_1 пред`явив позов до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. В обґрунтування позову зазначає, що 24 липня 2024 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області було ухвалено рішення у справі №345/2640/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Рішенням суду позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь Позивача загальну суму 23553,01 грн. Рішення суду набрало законної сили та підлягало обов`язковому виконанню. У зв`язку з невиконанням рішення суду у добровільному порядку Позивач був змушений звернутися до примусового виконання. На підставі виконавчого листа №345/2640/24 було відкрито виконавче провадження №76254151. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицького Володимира Васильовича від 13.01.2026 року виконавче провадження №76254151 було закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду. У зв`язку з викладеним Позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу 23553,01 грн за період з 25.07.2024 року по 13.01.2026 року. Інфляційні втрати становлять – 2799,85 грн, 3% річних – 1041,43 грн, а всього: 3841,28 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача: інфляційні втрати у розмірі 2799,85 грн; три проценти річних у розмірі 1041,43 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн; судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову.

15.06.2026 відповідачем подано суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, в цей же день документи відповідачу надано наручно. Проте, після цього, у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідачем не надано відзиву на позов без поважних причин, тобто своїм правом подати відзив на позовну заяву останній не скористався, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд ухвалює рішення у заочному порядку, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 24 липня 2024 року Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області було ухвалено рішення у справі №345/2640/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Рішенням суду позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача загальну суму 23553,01 грн.

Судом з Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що на дане рішення була подана апеляційна скарга. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30.09.2024 рішення Калуського міськрайонного суду від 24 липня 2024 року змінено, в резолютивній частині рішення зазначено, що позивач ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Таким чином, рішення суду про стягнення з позивача на користь відповідача суми 23553,01 грн набрало законної сили 30.09.2024 (після апеляційного оскарження).

Згідно копії постанови про закінчення виконавчого провадження № 76254151 від 13.01.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Івано-Франківської області Витвицьким В.В. закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі №345/2640/24, виданого по даній справі, про стягнення з позивача на користь відповідача суми 23553,01 грн на підставі п.9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку із стягненням заборгованості у повному обсязі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 23 жовтня 2019 року у справі №922/3013/18 (провадження № 12-116гс19, пункт 6.42), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19, пункт 6.40), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21), від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21 (провадження № 12-44гс22, пункт 8.44)).

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

На вказаному наголошеному у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2025 року у справі № 752/14070/23 (провадження № 61-6203св25).

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.07.2024 у справі №345/2640/24 виконано примусово повністю 13.01.2026, що стверджується перерахуванням коштів стягувачу. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У зв`язку з невиконанням відповідачем вищевказаного судового рішення позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Тобто спірні правовідносини стосуються наслідків невиконання судових рішень.

Також особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 (провадження № 61-14740св23), тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань.

За встановлених обставин, оскільки рішення суду було виконано в повному обсязі тільки 13.01.2026, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду.

Перевіряючи розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, який оцінено в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, суд дійшов наступних висновків.

Позивачем нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму боргу 23553,01 грн здійснено за період з 25.07.2024 року по 13.01.2026 року.

Однак позивачем не враховано наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно п. 9 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що рішення суду по справі №345/2640/24 про стягнення з позивача на користь відповідача суми 23553,01 грн набрало законної сили 30.09.2024 (після апеляційного оскарження). Таким чином, саме з цього часу воно є обов`язковим для відповідача та підлягало виконанню.

Таким чином, розмір трьох процентів річних із суми боргу 23553,01 грн за період прострочення з 30.09.2024 року по 12.01.2026 (кількість днів прострочення: 470 днів) становить 909,86 грн (23553,01 грн * 3% * 470 / 365 = 909,86 грн).

Сукупний індекс інфляції за період з жовтня 2024 по грудень 2025 становить: 101,8% * 101,9% * 101,4% * 101,2% * 100,8% * 101,5% * 100,7% * 101,3% * 100,8% * 99,8% * 99,8% * 100,3% * 100,9% * 100,4% * 100,2% = 113,56%.

Інфляційні втрати за період прострочення з 30.09.2024 року по 12.01.2026 року становлять: 23553,01 грн * 113,56% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 23553,01 грн = 3146,68 грн.

Проте, позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних втрат 2799,85 грн. Суд не може виходити за межі позовних вимог.

Суд, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних та інфляційних втрат за період з 30.09.2024 року по 12.01.2026 в сумі 3709,71, з яких: 909,86 грн - 3 % річних; 2799,85 грн - інфляційні втрати, за неналежне виконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.07.2024 у справі №345/2640/24 (з врахуванням постанови апеляційної інстанції від 30.09.2026).

В задоволенні решти вимог позову слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу подано копії: договору № 01/11/22 про надання правничої допомоги від 01.11.2022 та додаткової угоди від 05.06.2026, укладених між позивачем та адвокатом Самойленком П.М.; акта здачі-прийняття робіт від 05.06.2026, платіжної інструкції про оплату 4000 грн.

З акту прийому-передачі наданих послуг від 05.06.2026 вбачається, що надано наступні послуги: аналіз судової практики та обговорення з клієнтом правової позиції по справі - 500,00 грн 1 год.; складання позовної заяви, підготовка розрахунку, підготовка документів 2000,00 грн 2 год.; подання позовної заяви через систему «Електронний суд» - 1 500,00 грн 1 год.

Суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд враховує відсутність заперечення відповідача чи його клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, і чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності таких витрат.

Так само, суд зауважує, що позивачем самостійно подано позовну заяву через систему «Електронний суд».

Враховуючи категорію справи та те, що предмет спору в цій справі не є складним, характер позовних вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не займали значних витрат часу на їх виготовлення, заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в загальній сумі 4000,00 грн є завищеним та необґрунтованим, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

З огляду на складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, суд вважає, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн, які частково в сумі 1931,40 грн (96,57%) пропорційно до задоволених позовних вимог слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Також при зверненні до суду позивач сплатив 1064,69 грн судового збору, які зараховано до спеціального державного бюджету України.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 1028,17 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-282, 288-289 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

позов ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ФОП ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса АДРЕСА_2 ) – кошти в сумі 3709,71, з яких: 909,86 грн - 3% річних, 2799,85 грн - інфляційні втрати.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 - 1028,17 грн судового збору та 1931,40 грн витрат на правничу допомогу пропорційно задоволеній сумі позовних вимог.

В задоволенні решти позову відмовити.

За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: