Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №916/1730/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1730/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд 33) в інтересах держави в особі

позивача: Генічеської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04060045, 75024, Херсонська обл., Херсонський р-н с. Чорнобаївка, вул. Соборна, 44)

до відповідача-1: Генічеського міжрайонного управління водного господарства (код ЄДРПОУ 05474369, 75560, Херсонська обл., Генічеський р-н, смт. Новоолексіївка, вул. Тітова, буд. 96)

до відповідача-2: Приватного підприємства "Вікторія-Азов" (код ЄДРПОУ 40167366, 75500, Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, вул. Слов`янська, буд. 70)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Новотроїцького управління водного господарства (код ЄДРПОУ 05430337, 75300, Херсонська обл., Новотроїцький р-н, смт. Новотроїцьке, вул. Шевченко, буд. 131)

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити водойми

за участю прокурора: Станіслава Званського

за участю представників сторін:

позивач: не з`явився

відповідачі: не з`явились

третя особа: не з`явилась

Херсонська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Генічеської районної державної адміністрації до відповідачів Генічеського міжрайонного управління водного господарства та Приватного підприємства "Вікторія-Азов" про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити водойми.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.05.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено прокурору строк на усунення недоліків.

У встановлений господарським судом строк прокурором усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.

Ухвалою суду від 18.05.2026 позовну заяву Херсонської обласної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; залучено Новотроїцьке управління водного господарства до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; вирішено інші процесуальні питання.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. підготовче засідання, призначене на 17.06.2026, не відбулося.

Ухвалою суду від 19.06.2026 призначено підготовче засідання на 02.07.2026.

Ухвалою суду від 02.07.2026, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановлено провести підготовче провадження у розумні строки; закрито підготовче провадження у справі №916/1730/26; призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 02.09.2026.

У судове засідання 02.09.2026 з`явився прокурор, який підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Позивач, відповідачі та третя особа явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили.

Щодо повідомлення відповідачів про розгляд даної справи судом.

Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

За приписами ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвали суду у цій справі були направлені та доставлені відповідачу-1 до його електронного кабінету, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку.

Відповідно до частини першої статті 12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Враховуючи наведене, оскільки відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача-2 є тимчасово окупована територія, про розгляд даної справи останній повідомлявся шляхом публікації оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України.

За наведеного суд констатує, що відповідачі є належним чином повідомлені про розгляд даної справи господарським судом.

Відзиви на позовну заяву від відповідачів не надходили.

Таким чином, відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.

В судовому засіданні в порядку абз.1 ч.1 ст.219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголосив скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням голови Новотроїцької районної державної адміністрації Херсонської області від 22.09.2015 № 336 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для обслуговування ставків-накопичувачів на Каїрській затоці Новотроїцького УВГ загальною площею 1538,0316 га та передачі земельних ділянок у постійне користування, а саме:

- земельної ділянки для обслуговування ставка № 1 на скидному каналі Р-2 на Каїрській затоці площею 367,5046 га, кадастровий номер 6524455100:04:001:0254;

- земельної ділянки для обслуговування ставка № 2а на Каїрській затоці площею 333,4149 га, кадастровий номер 6524455100:04:001:0255;

- земельної ділянки для обслуговування ставка № 2б на Каїрській затоці площею 375,0532 га, кадастровий номер 6524455100:04:001:0256;

- земельної ділянки для обслуговування ставка № 3 з греблею та спорудами "Монох" на Каїрській затоці площею 462,0589 га, кадастровий номер 6524455100:04:001:0257, розташованих за межами населених пунктів на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району Херсонської області.

Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 13.06.2016 № 219-б передано безоплатно з балансу Новотроїцького УВГ на баланс Генічеського УВГ та закріплено за останнім на праві оперативного управління основні засоби первісною вартістю 5894935,00 грн., із нарахованим зносом 5893753,00 грн., згідно з реєстром № 1.

Листом від 01.07.2016 Державним агентством водних ресурсів України було погоджено укладення договору між відповідачами.

Далі, 14.07.2016 між Генічеським управлінням водного господарства (далі -сторона 1) та Приватним підприємством "Вікторія-Азов" (далі - сторона 2) було укладено договір на здійснення біологічної меліорації ставків.

Відповідно до п. 1.1. договору, сторони домовилися про організацію діяльності по біологічному очищенню ставків-накопичувачів від рослинності та засміченості Сиваської скидної системи: ставок №2а - 280,04 га, ставок №2б - 330,894 га та ставок №3 - 391,95 га, які розташовані у Каїрській затоці Новотроїцького району загальною площею 1002,884 га (далі - водоймища), шляхом заселення рослиноїдних риб біоміліфантів та одержання товарної аквакультури.

Згідно з п. 1.2. договору, сторона 1, сподіваючись на досягнення позитивних результатів щодо очищення водоймищ, зобов`язалась надавати стороні 2 можливість здійснити біологічну меліорацію водоймищ на підставі та у повній відповідності до положень і вимог законодавства України, підписувати всі необхідні узгодження, пов`язані з виконанням біомеліоративних робіт.

За умовами п. 2.1. договору, на підставі ст. 626, частини 2, частини 5 Цивільного Кодексу України, сторони ціну договору не встановлювали і визнали, що дійсний договір є невідплатним, тобто сторони не несуть фінансових або матеріальних обов`язків і рівнозначно, фінансової або матеріальної відповідальності одна перед другою в межах предмету та положень дійсного договору.

Відповідно до п. 4.2. договору, сторона 2, зокрема, зобов`язана: точно, у повній відповідності дотримуватись вимог діючого законодавства України, зазначеного у пункті 1.1. дійсного договору, здійснюючи біологічну меліорацію водоймищ сторони 1; не менш за 10 календарних днів до початку вилову риби, узгодити дати початку та закінчення вилову риби зі стороною 1.

Відповідно до п. 7.1.-7.2. договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та при наявності біологічного обґрунтування щодо доцільності проведення робіт та режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта. Сторони зобов`язанні вказати повну дату підписання договору і скріпити підписи своїми печатками. Цей договір укладається строком на двадцять п`ять років, починаючи з дня його підписання. Якщо ні одна із сторін протягом п`яти днів після закінчення строку дії договору письмово не попередить другу сторону про його припинення, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно з п. 7.4. договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено, а також в інших випадках, передбачених законом. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається У разі припинення дії договору, в тому числі і за рішенням суду, сторона 2 залишається власником виробленої нею в процесі господарської діяльності товарної аквакультури. При неможливості вилучення товарної аквакультури з водного об`єкту, сторона 1 зобов`язана відшкодувати стороні 2 усі документально підтверджені витрати, які сторона 2 здійснила на її виробництво та утримання, а також відшкодувати доходи, які сторона 2 не отримала внаслідок дострокового розірвання договору.

Договір підписаний між сторонами без будь-яких зауважень.

Розпорядженням голови Новотроїцької районної державної адміністрації від 14.12.2016 № 400 затверджено технічну документацію із землеустрою про поділ земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні Новотроїцького УВГ, з цільовим призначенням для обслуговування ставка № 2а на Каїрській затоці, площею 313,8521 га та 19,5628 га, розташованих за межами населених пунктів на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району Херсонської області.

Наказом Державного агентства водних ресурсів України від 27.12.2018 №989 перейменовано Генічеське управління водного господарства на Генічеське міжрайонне управління водного господарства.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 18.02.2022 за Генічеською РДА було зареєстровано право власності, а за Новотроїцьким УВГ право постійного користування за такими земельним ділянками:

- земельна ділянка з кадастровим номером 6524455100:04:001:0451, площею 313,8521 га та цільовим призначенням - землі водного фонду, для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами, для обслуговування ставка №2а на Каїрській затоці;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6524455100:04:001:0452, площею 19,5628 га та цільовим призначенням - землі водного фонду, для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами, для обслуговування ставка №2а на Каїрській затоці;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6524455100:04:001:0256, площею 375,0532 га та цільовим призначенням - землі водного фонду, для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами, для обслуговування ставка № 2б на Каїрській затоці;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6524455100:04:001:0257, площею 462,0589 га та цільовим призначенням землі водного фонду, для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами, для обслуговування ставка №3 на Каїрській затоці.

Окрім того, прокурором до матеріалів позову долучено витяги з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, з яких вбачається, що Генічеське УВГ є балансоутримувачем ставків № 2а, № 2б, № 3.

На підтвердження здійснення ПП "Вікторія-Азов" діяльності з біологічної меліорації водойм та подальшого вилову риби до матеріалів позову прокурором долучено, зокрема, такі докази:

- акти про зариблення ставків (№1 від 29.06.2017 у ставку №3, №04 від 24.07.2018 у ставку №3, №01 від 14.04.2019 у ставку №2б, №01 від 14.04.2019 у ставку №2б, №04 від 30.06.2019 у ставку №3, №01 від 10.07.2020 ставків №2а, №2б, №3, №02 від 16.07.2020 ставків 2а, 2б);

- звітність про виробництво продукції за 2020 рік;

- акти обстеження водогосподарського-меліоративного комплексу від 15.08.2017, 15.08.2018, 13.08.2019, 17.08.2020.

Також, на підтвердження правомірності заявлених вимог прокурором долучено листи такого змісту:

- у листі Державного агентства меліорації та рибного господарства України 10.06.2021 зазначено, що режими рибогосподарської експлуатації водного об`єкта на земельних ділянках водного фонду з кадастровими номерами 6524455100:04:001:0257 площею 462,0589 га, 6524455100:04:001:0256 площею 375,0532 га, 6524455100:04:001:0254 площею 367,5046 га, 6524455100:04:001:0451 площею 313,8521 га Держрибагентством не погоджувались;

- у листі Херсонського рибоохоронного патруля Управління Державного агентства рибного господарства у Херсонській області від 29.06.2021 повідомлено, що водні об`єкти є технічними водоймами, які перебувають на балансі Генічеського міжрайонного управління водного господарства. На підставі наукового обґрунтування та відповідних договорів ПП "Вікторія-Азов" здійснюються заходи біологічної меліорації ставків- накопичувачів. Щорічно суб`єкт господарювання ПП "Вікторія-Азов" подавав до Херсонського рибоохоронного патруля форму статистичної звітності № 1 А - риба (річна) продукції аквакультури;

- у листі Державного агентства водних ресурсів України від 31.05.2021 зазначено, що земельні ділянки мають статус ставків-накопичувачів, які разом із водовипусками-регуляторами, греблями та інспекторською дорогою - є єдиним технологічно-нерозривним гідротехнічним комплексним об`єктом, який акумулює та регулює скид надлишкової води зі зрошувальної системи. У РВ Фонду державного майна України по Херсонській області ставки-накопичувачі зареєстровані як гідротехнічні споруди, які згідно з чинним законодавством не можуть передаватись у користування на правах оренди, згідно з ст. 51 ВКУ, а тому управлінням не укладалося і не буде укладено таких договорів оренди. Окрім того, вказані земельні ділянки водного фонду не можуть перебувати на балансі управління, оскільки відповідно до норм ЗКУ та ВКУ землі водного фонду передаються водогосподарській організації на праві постійного користування.

Окрім того, прокурором долучено до матеріалів позову листування з Управлінням державного агентства з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Херсонській області та Генічеською військовою адміністрацією.

Прокурор у позові наголошує, що умовами спірного договору Генічеським УВГ було надано ПП "Вікторія-Азов" право здійснювати діяльність з рибогосподарської меліорації у частині водного об`єкта з визначеними межами, без дотримання вимог статті 14 Закону України "Про аквакультуру", а отже договором з біологічного очищення (біомеліорації) були врегульовані питання, пов`язані із використанням водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

Прокурор вважає, що ПП "Вікторія-Азов" користується водоймами для здійснення власної підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України "Про оренду землі".

Разом з тим, відповідно до приписів ст. ст. 122-124 ЗК України, статті 51 ВК України, статті 14 ЗУ "Про аквакультуру" Генічеське УВГ не наділено повноваженнями на розпорядження такими земельними ділянками та передачу їх в користування, в т. ч. на умовах оренди, тобто не є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій. Крім того, до повноважень Генічеського УВГ не віднесено й право на надання дозволу щодо добування (вилову) риби та водних безхребетних.

Прокурор наголошує, що користування земельною ділянкою для здійснення власної підприємницької діяльності також відповідає меті зобов`язального договору тимчасового користування нею.

Стверджує, що сторони спірного договору, укладаючи його, не могли не усвідомлювати, що мають місце відносини, за яких: 1) у ставки-накопичувачі запускається риба, яка є власністю ПП "Вікторія-Азов"; 2) зазначені ресурси перебувають у напіввільних умовах чи в неволі, що вимагає індивідуалізації (закріплення) за особою природних об`єктів або їх частин; 3) зазначені об`єкти не є власністю ані Генічеського УВГ, ані ПП "Вікторія-Азов"; 4) строк дії договору визначено терміном на двадцять п`ять років з можливістю його подальшої пролонгації.

За позицією прокурора, договір від 14.07.2016 за своєю правовою природою є договором оренди землі в комплексі з розташованими на ній водними об`єктами, а отже, відповідає визначенню удаваного правочину, оскільки його було вчинено для приховання правочину з надання у користування земельних ділянок з розташованими на них водоймами для рибогосподарських потреб.

Щонайменше для ПП "Вікторія-Азов" зазначений договір і є саме договором оренди водних об`єктів та відповідає таким ознакам: 1) ставки-накопичувачі передаються у володіння та користування; 2) метою є здійснення господарської діяльності (рибогосподарських потреб); 3) надання у користування повинно здійснюватися за договором оренди землі в комплексі з розташованими на ній водними об`єктами у порядку, визначеному земельним законодавством України.

З урахуванням викладеного вище прокурор вважає, що спірний договір підлягає визнанню недійсним із застуванням відповідних наслідків у вигляді звільнення ПП "Вікторія-Азов" водойм (ставків-накопичувачів) шляхом припинення користування ними.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.131-1 Конституції України, на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру", діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачем Генічеську районну державну адміністрацію.

Необхідність пред`явлення цього позову прокурором зумовлена тим, що незаконний правочин з ПП "Вікторія-Азов" щодо земель державної власності водного фонду порушує інтереси держави у сфері правомірного та ефективного використання земельних ресурсів, а фактичне відведення ділянки під водними об`єктами і користування без згоди належного власника (розпорядника) та у порушення передбаченого законодавством механізму набуття права користування землею на конкурентних засадах суперечать принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Крім того прокурор вважає, що використання земельної ділянки з розташованими на ній водними об`єктами, у порушення встановленого законом порядку, не гарантує забезпечення утримання в належному стані водного об`єкта, забезпечення санітарної та епідемічної обстановки, забезпечення прав громадян на любительське рибальство та плавання на умовах загального користування. За позицією прокурора, вказане також свідчить про порушення інтересів держави у спірних правовідносинах.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при охороні навколишнього природного середовища і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до ст. ст. 319, 386 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 17 ЗК України, до повноважень місцевих державних адміністрацій належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Як зазначено вище, ставки-накопичувачі №2а, №2б, №3 знаходяться на земельних ділянках, які є державною власністю та перебувають в постійному користуванні Новотроїцького УВГ, а самі ставки передані на баланс Генічеського МУВГ.

Прокурором встановлено, що органом, який наділений повноваженнями на вилучення земель державної власності, розпорядження земельними ділянками державної власності в межах та за межами населених пунктів для ведення водного господарства на території Генічеського району Херсонської області є Генічеська районна державна адміністрація.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" здійснено реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів", шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно із додатком 1.

Вказаним додатком визначено, що в Херсонській області Новотроїцька районна державна адміністрація реорганізована шляхом приєднання до Генічеської районної державної адміністрації.

Цим же розпорядженням визначено, що юрисдикція районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 №807-ІХ, поширюється на всю територію новоутворених районів.

Зазначеною вище постановою у Херсонській області утворено Генічеський район (з адміністративним центром у місті Генічеськ) у складі територій Генічеської міської, Іванівської селищної, Нижньосірогозької селищної, Новотроїцької селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, а також ліквідовано у Херсонській області Новотроїцький район.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином прокурор вважає, що Генічеська районна державна адміністрація уповноважена на звернення з позовом до суду про визнання договору недійсним, зобов`язання звільнити штучні водойми.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Херсонською обласною прокуратурою 12.03.2026 було направлено Генічеській районній державній адміністрації лист, в якому прокурор повідомив про виявлені ним порушення у спірних правовідносинах та просив повідомити чи обізнана Генічеська районна державна адміністрація про укладення між відповідачами спірного договору, а також вжиті заходи, у тому числі шляхом звернення до суду із позовом.

26.03.2026 Генічеською районною державною адміністрацією надано відповідь на запит прокурора, в якому адміністрація повідомила, що у районній державній адміністрації відсутня інформація про правовідносини між Генічеським УВГ та ПП "Вікторія-Азов". Про заплановані чи вжиті заходи захисту держави у спірних правовідносинах адміністрація не повідомила.

Таким чином, прокурор вважає, що Генічеською районною державною адміністрацією належних заходів щодо захисту інтересів держави не вжито.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно з абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Прокурором встановлено, що Генічеською районною державною адміністрацією як органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, такого захисту не здійснено.

Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/19/18, надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

Враховуючи наведені положення законодавства та висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, суд дійшов висновку, що у прокурора наявні передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, оскільки позивач, не зважаючи на те, що прокурор в порядку, визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", звертав його увагу на порушення інтересів держави внаслідок укладення спірного договору, у розумний строк не вжив належних та ефективних правових заходів щодо захисту інтересів держави.

На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" у зв`язку з нездійсненням захисту інтересів держави Херсонською обласною прокуратурою листом від 01.05.2026 повідомлено позивача про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Таким чином суд вважає, що прокурор дотримався порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", при направленні вказаного позову до суду, та підтвердив підстави представництва інтересів держави в суді.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.

Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 року у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 року у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 року у справі № 903/849/17.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину (правочинів) та характер спірних правовідносин сторін.

У постанові від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц Верховний Суд зазначив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визначити, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

В свою чергу, за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №923/658/19.

При цьому, зміст оспорюваного договору та його правова природа не залежать від його назви. Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Між цим, ч.3 ст.11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За умовами статті 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Прокурор у позові наголошує, що умовами спірного договору Генічеським УВГ було надано ПП "Вікторія-Азов" право здійснювати діяльність з рибогосподарської меліорації у частині водного об`єкта з визначеними межами, без дотримання вимог статті 14 Закону України "Про аквакультуру", а отже договором з біологічного очищення (біомеліорації) були врегульовані питання, пов`язані із використанням водного об`єкта та земельної ділянки під ним.

Так, принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".

Статтею 1 Закону України "Про аквакультуру" (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) визначено основні терміни та їх значення, зокрема:

- аквакультура (рибництво) - це сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг;

- продукція аквакультури - це одержані в результаті здійснення господарської діяльності всі види об`єктів аквакультури, а також вироблена з них харчова та нехарчова продукція, у тому числі харчова та запліднена ікра, що відносяться до сільськогосподарської продукції;

- рибогосподарська меліорація - комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію показників гідрологічного, гідрохімічного, гідробіологічного режимів та підвищення біологічної продуктивності водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм, поліпшення умов природного відтворення та якісного складу гідробіонтів з метою їх збереження та раціонального використання.

Статтею 2 Закону України "Про аквакультуру" передбачено, що законодавство України про аквакультуру ґрунтується на нормах Конституції України і складається з цього Закону, законів України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", "Про тваринний світ", інших законодавчих актів, міжнародних договорів України, які застосовуються в Україні в порядку, передбаченому Законом України "Про міжнародні договори України", та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

За приписами статті 14 Закону України "Про аквакультуру", рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Частини рибогосподарського водного об`єкта надаються в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі органами, які здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, лише для розміщення плавучих рибницьких садків. У такому разі межі наданої в користування частини рибогосподарського водного об`єкта визначаються координатами відведеної акваторії. Відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюються.

Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду).

При передачі юридичній чи фізичній особі в оренду рибогосподарської технологічної водойми такій особі одночасно можуть передаватися в користування гідротехнічні споруди.

Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми.

Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері рибного господарства.

Об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі.

Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.

Надання в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, визначення їх меж (координат) для цілей аквакультури (марикультури) здійснюється Кабінетом Міністрів України.

При наданні Кабінетом Міністрів України юридичній чи фізичній особі в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також виключної (морської) економічної зони України органи, що відповідно до Земельного кодексу України здійснюють розпорядження земельними ділянками, можуть надавати юридичній чи фізичній особі в користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення.

При наданні Кабінетом Міністрів України в користування на умовах оренди акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, а також виключної (морської) економічної зони України відведення земельної ділянки водного фонду під водою (водним простором) та встановлення її меж у натурі (на місцевості) не здійснюється.

Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Методика визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.

Договір оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, що визначаються за згодою сторін, є: об`єкт оренди; строк дії договору; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України; умови і строки передачі об`єкта оренди суб`єкту аквакультури; умови збереження стану об`єкта оренди; умови повернення суб`єктом аквакультури об`єкта оренди; встановлені обмеження (обтяження) щодо використання об`єкта оренди; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Передача орендарем права на оренду частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України іншим суб`єктам господарювання забороняється.

У договорі оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України визначаються зобов`язання орендаря щодо здійснення ним заходів з охорони та недопущення погіршення екологічного стану рибогосподарського водного об`єкта, акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, проведення меліоративних робіт тощо.

Державна реєстрація права оренди здійснюється відповідно до закону.

У статті 18 Закону України "Про аквакультуру" зазначено, що рибогосподарська меліорація водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм здійснюється з метою цілеспрямованого підвищення їх біологічної продуктивності, поліпшення умов існування об`єктів аквакультури, поліпшення їх кількісних та якісних характеристик, регулювання чисельності малоцінних для товарного виробництва гідробіонтів. Рибогосподарська меліорація здійснюється за такими основними напрямами: проведення днопоглиблювальних робіт та/або робіт з видалення донних відкладень; видалення зайвої водної рослинності; вселення об`єктів аквакультури, створення штучних донних ландшафтів з метою поліпшення екологічного стану водного об`єкта та умов природного відтворення водних біоресурсів; вилучення хижих і малоцінних видів водних біоресурсів з метою запобігання їх негативного впливу на об`єкти аквакультури; запобігання масовій загибелі гідробіонтів та ліквідація її наслідків. Порядок здійснення рибогосподарської меліорації водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства.

Як зазначено вище, 14.07.2016 між Генічеським управлінням водного господарства та Приватним підприємством "Вікторія-Азов" було укладено договір на здійснення біологічної меліорації.

Відповідно до п. 1.1. договору, сторони домовилися про організацію діяльності по біологічному очищенню ставків-накопичувачів від рослинності та засміченості Сиваської скидної системи: ставок №2а - 280.04 га, ставок №2б - 330,894 га та ставок №3 - 391,95 га, які розташовані у Каїрській затоці Новотроїцького району загальною площею 1002,884 га (далі водоймища), шляхом заселення рослиноїдних риб біоміліфантів та одержання товарної аквакультури.

Відповідно до п. 4.2. договору, сторона 2 зобов`язана не менш як за 10 календарних днів до початку вилову риби узгодити дати початку та закінчення вилову риби зі стороною 1.

Згідно з п. 7.4. договору, дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено, а також в інших випадках, передбачених законом. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається У разі припинення дії договору, в тому числі і за рішенням суду, сторона 2 залишається власником виробленої нею в процесі господарської діяльності товарної аквакультури. При неможливості вилучення товарної аквакультури з водного об`єкту, сторона 1 зобов`язана відшкодувати стороні 2 усі документально підтверджені витрати, які сторона 2 здійснила на її виробництво та утримання, а також відшкодувати доходи, які сторона 2 не отримала внаслідок дострокового розірвання договору.

Судом, з огляду на умови спірного договору, встановлено, що дійсно відповідачем-1 було надано відповідачу-2 право здійснювати діяльність з рибогосподарської меліорації на водного об`єктах без дотримання вимог статті 14 Закону України "Про аквакультуру".

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 3 ГК України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Саме у такий спосіб відповідач-2 користувався земельними ділянками з водоймами для здійснення власної підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті 1 Закону України "Про оренду землі". Аналогічно користування земельною ділянкою для здійснення власної підприємницької діяльності відповідає й меті зобов`язального договору тимчасового користування нею.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (у редакції станом на час виникнення спірних відносин), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 3 названого Закону, об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За умовами ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 122 Земельного кодексу України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування врегульовано ст. 123 Земельного кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За приписами ст. 51 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України". Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Орендарі водного об`єкта зобов`язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо). При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку. У межах населених пунктів забороняється обмеження будь-яких видів загального водокористування, крім випадків, визначених законом. Заборона загального водокористування водними об`єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди. Типова форма договору оренди водних об`єктів затверджується Кабінетом Міністрів України. Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди. Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Сплата орендної плати за водний об`єкт не звільняє від сплати орендної плати за земельну ділянку під цим об`єктом. У договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами. Передача орендарем права на оренду водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання забороняється. Орендарі, яким водний об`єкт надано в користування на умовах оренди, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом. Користування водними об`єктами, наданими в оренду, здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів України. Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".

Проаналізувавши умови оспорюваного договору та надаючи оцінку правовій природі спірного договору, господарський суд дійшов висновку, що договір №1 від 14.07.2016 за своєю правовою природою є договором оренди землі в комплексі з розташованими на ній водними об`єктами.

Сторони спірного договору, укладаючи його, не могли не усвідомлювати, що мають місце відносини, за яких: 1) у ставки-накопичувачі запускається риба, яка є власністю ПП "Вікторія-Азов"; 2) зазначені ресурси перебувають у напіввільних умовах чи в неволі, що вимагає індивідуалізації (закріплення) за особою природних об`єктів або їх частин; 3) зазначені об`єкти не є власністю ані Генічеського УВГ, ані ПП "Вікторія-Азов"; 4) строк дії договору визначено терміном на двадцять п`ять років з можливістю його подальшої пролонгації.

За своєю суттю щонайменше для виконавця зазначений договір і є саме договором оренди водних об`єктів та відповідає таким основним ознакам: 1) ставки передаються у користування; 2) метою є здійснення господарської діяльності (рибогосподарських потреб); 3) надання у користування повинно здійснюватися за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України.

Так, умовами спірного договору відповідач-1 надає відповідачу-2 можливість користування водоймою для зариблення і подальшого вилову риб, тобто відповідач-2 за умовами договору вчиняє дії на власну користь з метою отримання прибутку від господарської діяльності з риборозведення. При цьому, саме по собі досягнення певних кількісних та якісних показників водойми та подальше їх підтримання шляхом належного користування водоймою для риборозведення не може розцінюватися як благо, яке надається іншій стороні в обмін на право тимчасового користування земельною ділянкою. Сутність договору визначається за його дійсною спрямованістю та спільною правовою метою для обох сторін, а не лише його формальними положеннями. Штучне диференціювання мети правочину для кожної зі сторін з акцентуванням її у тексті договору може додатково свідчити про його удаваність та орієнтованість на приховування іншого правочину, який насправді вчиняється.

Крім того, з детального аналізу умов спірного договору вбачається, що строк, на який укладено договір (25 років з можливістю пролонгації), свідчить про те, що відповідачу-2 надано можливість довготривалого здійснення господарської діяльності із риборозведення, оскільки виконання робіт по біологічній меліорації не потребує значного проміжку часу та може виконуватись одноразово або кілька разів упродовж незначного періоду.

Також, відповідно до приписів статей 122-124 Земельного кодексу України, статті 51 Водного кодексу України, статті 14 Закону України "Про аквакультуру", Генічеське МУВГ не наділено повноваженнями на розпорядження такою земельною ділянкою та передачу її в користування, в т. ч. на умовах оренди, тобто не є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій.

До повноважень Генічеського МУВГ не віднесено й право на надання дозволу щодо добування (вилову) риби, який фактично здійснювався, про що свідчать наявні в матеріалах позову докази.

При цьому, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує принцип nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet, який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Означена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у подібній справі, викладені у постанові від 12.09.2024 по справі №916/1719/22.

Отже, спірний договір відповідає визначенню удаваного правочину, який вчинено для приховання іншого правочину з користування земельною ділянкою з розташованою на ній водоймою.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 29.09.2022 у справі № 918/351/21 (918/672/21), визначають, що для застосування статті 235 Цивільного кодексу України необхідно визначення дійсного наміру сторін спору при укладенні спірних договорів, встановлення фактичних правовідносин, які склалися між сторонами і застосування до цих правовідносин відповідних норм матеріального права.

Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Водночас, невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних, правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21).

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9 зазначено, що за удаваним правочином встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 3.11 постанови ВГСУ від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас, згідно з вимогами пунктів 1, 4, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки суд дійшов висновку, що договір від 14.07.2026 №1 на здійснення біологічної меліорації ставків відповідає визначенню удаваного правочину, так як його вчинено для приховання правочину з надання у користування земельної ділянки з розташованою на ній водоймою для рибогосподарських потреб; при цьому у Генічеського УВГ були відсутні повноваження на його укладення; зміст спірного договору суперечить вимогам, передбаченим Земельним кодексом України, Водним кодексом України, законами України "Про аквакультуру", "Про оренду землі"; договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, то він підлягає визнанню недійсним і зобов`язання за ним мають припинитись на майбутнє.

Щодо вимоги прокурора про зобов`язання Приватного підприємства "Вікторія-Азов" звільнити ставки № 2а, № 2б та № 3 шляхом припинення користування водоймами, суд зазначає наступне.

Положеннями частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Встановлені цією статтею наслідки недійсного правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Статтею 236 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Визнання правочину недійсним пов`язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом. Тому належне вирішення цього питання має велике значення не тільки для учасників таких правовідносин, а й для третіх осіб.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про те, що спірний договір є недійсним, то відповідач-2 повинен звільнити водойми шляхом припинення користування ними, яке він здійснює на підставі недійсного правочину, тобто без передбачених законом підстав.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку прокурором обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушених прав та інтересів держави.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

За приписами ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи задоволення позовних вимог прокурора, господарський суд дійшов висновку про покладення судових витрат по сплаті судового збору за подання позову за першою позовною вимогою на обох відповідачів порівну, за другою позовною вимогою - на відповідача-2.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати недійсним договір на здійснення біологічної меліорації ставка № 2а площею 280,04 га; ставка № 2б площею 330,894 га; ставка № 3 площею 391,95 га, які знаходяться у Каїрській затоці Новотроїцького району Херсонської області, загальною площею 1002,884 га, укладений 14.07.2016 Генічеським управлінням водного господарства (код ЄДРПОУ 05474369, 75560, Херсонська обл., Генічеський р-н, смт. Новоолексіївка, вул. Тітова, буд. 96) з Приватним підприємством "Вікторія-Азов" (код ЄДРПОУ 40167366, 75500, Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, вул. Слов`янська, буд. 70).

3. Зобов`язати Приватне підприємство "Вікторія-Азов" (код ЄДРПОУ 40167366, 75500, Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, вул. Слов`янська, буд. 70) звільнити ставок № 2а площею 280,04 га, який знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами 6524455100:04:001:0451, 6524455100:04:001:0452; ставок № 2б площею 330,894 га, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6524455100:04:001:0256 та ставок № 3 площею 391,95 га, який знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 6524455100:04:001:0257, у Каїрській затоці Новотроїцького району Херсонської області загальною площею 1002,884 га, шляхом припинення користування водоймами.

4. Стягнути з Генічеського міжрайонного управління водного господарства (код ЄДРПОУ 05474369, 75560, Херсонська обл., Генічеський р-н, смт. Новоолексіївка, вул. Тітова, буд. 96) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд 33) - 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн. 20 коп. судового збору.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Вікторія-Азов" (код ЄДРПОУ 40167366, 75500, Херсонська обл., Генічеський р-н, м. Генічеськ, вул. Слов`янська, буд. 70) на користь Херсонської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 04851120, 73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, буд 33) - 3993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три ) грн. 60 коп.

6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 14 вересня 2026 р.