Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №914/795/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 Справа № 914/795/26

За позовом: ОСОБА_1 , м. Львів

до відповідача-1: ОСОБА_2 , с. Вороняки, Львівська обл.

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2", м. Золочів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Швець Ольга Володимирівна

про: визнання недійсним договору щодо передачі частки корпоративних прав, визнання недійсним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі, визнання недійсним рішення власників підприємства, скасування реєстраційної дії

суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача: Суха Юлія Олександрівна - представник;

від відповідача-1: Ортинська Наталія Володимирівна - представник;

від відповідача-2: не з"явився

від третьої особи: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , м. Львів до відповідача-1 ОСОБА_2 , с. Вороняки, Львівська обл., відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2", м. Золочів, в якій просить: визнати недійсним правочин, на підставі якого відчужено частку ОСОБА_1 в статному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" номінальною вартістю 4691 (чотири тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 копійок), що становить 50,05 % статутного капіталу Товариства, ОСОБА_2 ; визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" від 26 жовтня 2020 року, за яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у свою власність частку в статному капіталі Товариства номінальною вартістю 4691 (чотири тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 копійок), що становить 50,05% статутного капіталу Товариства; скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію про зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" номер запису 1003991070017000477 від 11.12.2020, вчинену державним реєстратором Сеник Д.В., Золочівська районна державна адміністрація; визначити розмір статутного капіталу та розмір часток учасників у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" наступним чином: розмір статутного капіталу: 9 374 грн; учасники: ОСОБА_2 , 30207105621, країна громадянства: Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , розмір внеску до статутного фонду (грн): 4683 грн., що становить 49,95% статутного фонду товариства; ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , розмір внеску до статутного фонду (грн): 4691грн., що становить 50,05% статутного фонду товариства.

Також позивачем додано до матеріалів позовної заяви квитанцію про сплату судового збору за подання позовної заяви до суду в сумі 13 312,00грн.

Ухвалою суду від 23.03.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 , м. Львів до відповідача-1 ОСОБА_2 , с. Вороняки, Львівська обл., відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2", м. Золочів про визнання недійсним договору щодо передачі частки корпоративних прав, визнання недійсним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі, визнання недійсним рішення власників підприємства, скасування реєстраційної дії - залишено без руху. Встановлено позивачу строк у 10 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Зобов`язано позивача, у випадку виправлення зазначених у цій ухвалі недоліків, подання додаткових доказів, невідкладно надіслати відповідні документи відповідачам. Докази такого надіслання надати суду.

01.04.2026 року через систему "Електронний суд" представником позивача подано клопотання за вх.№9308/26 про усунення недоліків позовної заяви та про залучення до участі у справі Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Швець Ольгу Володимирівну, як третю особу, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та наводить підстави для її залучення.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 03.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.04.2026 на 11:40 год. Залучено до участі у справі приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Швець Ольгу Володимирівну (80700, Львівська обл., м. Золочів, вул. Маркіяна Шашкевича, 22) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. Витребувано у Золочівської районної державної адміністрації реєстраційну справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" (ідентифікаційний код юридичної особи - 25233194).

Ухвалою суду від 30.04.2026 року клопотання позивача про витребування реєстраційної справи та доказів задоволено. Витребувано у Золочівської районної державної адміністрації реєстраційну справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" (ідентифікаційний код юридичної особи - 25233194). Витребувано докази у приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Швець Ольги Володимирівни копії документів, що стосуються посвідчення згідно вказаного переліку у клопотанні та підготовче засідання відкладено на 19.05.2026 року о 10:15 год.

Реєстраційна справа ТОВ «Вікторія-2» №10039900047735 надана суду. Також 7 липня 2026 року Львівський державний нотаріальний архів надав довідку, з якої вбачається, що жодного правочину про відчуження частки ОСОБА_1 ОСОБА_2 нотаріус Швець О.В. не посвідчувала.

Ухвалою суду від 27.07.2026 року відмовлено позивачу у задоволені заяви про забезпечення позову.

07.09.2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Просить визнати недійсним правочин, на підставі якого відчужено частку ОСОБА_1 в статному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" номінальною вартістю 4691 (чотири тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 копійок), що становить 50,05 % статутного капіталу Товариства, ОСОБА_2 ; визнати недійсним акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" від 26 жовтня 2020 року, за яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у свою власність частку в статному капіталі Товариства номінальною вартістю 4691 (чотири тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 копійок), що становить 50,05% статутного капіталу Товариства; скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію про зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" номер запису 1003991070017000477 від 11.12.2020, вчинену державним реєстратором Сеник Д.В., Золочівська районна державна адміністрація; визначити розмір статутного капіталу та розмір часток учасників у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" наступним чином: розмір статутного капіталу: 9 374 грн; учасники: ОСОБА_2 , 30207105621, країна громадянства: Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , розмір внеску до статутного фонду (грн): 4683 грн., що становить 49,95% статутного фонду товариства; ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , країна громадянства: Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , розмір внеску до статутного фонду (грн): 4691грн., що становить 50,05% статутного фонду товариства.

Зазначає, що позивач та відповідач не укладали жодних договорів на відчуження частки в товаристві, акт приймання- передачі містить ознаки виключно первинного документа в розрізі податкового, фінансового та господарського законодавства, позивач мала проблеми із здоров`ям, відтак підписала акт передачі частки в управління доньці - ОСОБА_2 , а не у власність.

Аргументи відповідача.

У позові просить відмовити з підстав, зазначених у відзиві. Зазначає, що ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у свою власність частку в статному капіталі Товариства номінальною вартістю 4691 (чотири тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 копійок), що становить 50,05 % статутного капіталу Товариства. Тобто частка була передана не в управління, а саме у власність. Вважає, що ОСОБА_1 свідомо бажала передати у власність свою частку доньці - ОСОБА_2 , оскільки остання фактично самостійно здійснювала господарську діяльність у товаристві, також очевидним є те, що матір передала доньці дану частку безоплатно, оскільки в акті прийому-передачі не зазначено щодо розрахунків між сторонами.

Просить застосувати строки позовної давності.

Обставини, встановлені судом.

Розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації Львівської області від 02 лютого 1998 року №70 зареєстровано ТОВ «Вікторія-2».

25 вересня 2001 року внесено зміни та доповнення до статуту ТОВ «Вікторія-2», відповідно до яких учасниками товариства є ОСОБА_4 (49,95%) ( в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_4 ) та ОСОБА_1 (50,05%).

Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Вікторія-2» від 26 жовтня 2020 року, засвідченого приватним нотаріусом Золочівського районного нотаріального округу Львівської області Швець О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1474, №1475 ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у свою власність частку в статному капіталі Товариства номінальною вартістю 4 691 (чотири тисячі шістсот дев`яносто одна гривня 00 копійок), що становить 50,05 % статутного капіталу Товариства.

26 жовтня 2020 р. було проведено збори учасників ТОВ «Вікторія-2» оформлені протоколом №1 завіреного у того ж нотаріуса, зареєстровано у реєстрі за №1476,№1477, де у п.2 зазначено, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 передала належну їй частку у статутному капіталі Товариства у власність іншому учаснику Товариства - ОСОБА_2 затвердити нову редакцію статуту, у відповідності до якої єдиним учасником товариства є ОСОБА_2 , яка володіє 100% статутного капіталу товариства.

Згідно Витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ станом на 11.07.2024 року засновником (учасником) товариства є ОСОБА_2 , яка володіє 100% частки статутного капіталу, має прямий вирішальний вплив та є керівником товариства.

Норми права та мотиви суду.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).

Частиною першою статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

Водночас, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Розглядаючи позовну вимогу позивача щодо визнання недійсним правочину, оформленого актом прийому-передачі із посиланням на відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення та підписання такого акта, саме в правовому полі нормативно-правового регулювання визнання договорів недійсними з огляду на його форму та правову природу, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно. Такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 ЦК України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 ЦК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 29 квітня 2015 року у справі № 903/134/13-г провадження № 3-62гс15), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 918/1377/16, від 12 червня 2019 року у справі № 927/352/18, від 10 вересня 2019 року у справі № 918/370/18, від 06 липня 2022 року у справі № 372/3737/19 (провадження № 61-21173св21).

Згідно із ч.ч.1 - 2 ст.96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Згідно із ч.6 ст.96-1 ЦК України корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.

У корпоративних відносинах об`єктом захисту є корпоративні права учасника товариства.

До корпоративних прав учасників товариства з обмеженою відповідальністю належать, зокрема, право розпоряджатись своєю часткою у статутному капіталі товариства.

Згідно зі ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано ст.21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Статутом ТОВ «Вікторія-2» обмежень не встановлено.

Відчуження частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник чи кілька учасників цього товариства або треті особи) набула право на цю частку.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо

Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст.718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Відповідно до ч.3 ст.719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Відповідно до ст.722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 жовтня 2020 року у постанові у справі №916/379/23 зауважує, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

У спірних правовідносинах акт приймання-передачі нерухомого майна до складу статутного капіталу ТОВ «Вікторія-2» складено, підписано та засвідчено нотаріально учасниками ТОВ. На підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «Вікторія-2», оформленого протоколом №1 від 26 жовтня 2020 року, у зв`язку з передачею ОСОБА_1 нележної їй частки у статутному капіталі у власність іншому учаснику товариства ОСОБА_2 , затверджено нову редакцію статуту товариства, у якому зазначено єдиного учасника товариства ОСОБА_2 , яка володіє 100% статутного капіталу товариства. Двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків.

Прийняття рішень та укладення акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства є комплексом дій, вчинених з метою передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ «Вікторія-2».

Відтак рішення загальних зборів учасників двох товариств та акт приймання-передачі, оформлений між ними, утворюють завершений юридичний склад, наявність якого є необхідною і достатньою для виникнення права власності на спірне нерухоме майно у товариства, якому це майно передається як внесок до статутного капіталу.

Результатом вчинення комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ «Вікторія-2» є правочин, оформлений у цьому випадку актом приймання-передачі нерухомого майна від 26 жовтня 2020 року.

Суд доходить висновку, що у цій справі має місце укладення договору дарування частки у статутному капіталі товариства, що оформлено актом приймання- передачі.

Акт приймання - передачі частки у Статутному капіталі ТОВ «Вікторія-2» від 26 жовтня 2020 року містить предмет договору - майнові права, що передаються у власність, його безоплатність, сторони договору, укладений у письмовій формі та справжність підписів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засвідчений приватним нотаріусом Золочівського нотаріального округу Львівської області Швець О.В., які зроблено у її присутності.

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію про зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2", номер запису 1003991070017000477 від 11.12.2020, вчинену державним реєстратором Сеник Д.В.,Золочівської районної державної адміністрації.

Як встановлено судом, сторони уклали договір дарування частки у статутному капіталі, волевиявлення якого відображено у складеному та підписаному акті приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Квітка-2». Відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» сторони здійснили нотаріального засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.

Суд погоджується з доводами відповідача, що позивачем не надано жодних підтверджень, що вона мала якісь значні проблеми зі здоров`ям, які б перешкоджали їй управляти своєю часткою у товаристві з обмеженою відповідальністю «Вікторія-2». Водночас сам по собі факт наявності в дарувальника захворювань та його похилий вік не можуть свідчити про здійснення ним правочину під впливом помилки та не є підставою для визнання цього правочину недійсним - таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати у постанові від 04 травня 2020 року у справі № 633/268/17.

Отже, суд доходить висновку про те, що акт приймання-передачі майна є правочином, що підтверджує волевиявлення сторін та має юридичні наслідки, а саме - набуття та припинення права власності на корпоративні права. Подібного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 25.02.2020 у справі №915/1299/18, у постанові від 19 травня 2026 року у справі №916/2938/24.

Відтак суд доходить висновку про відмову у задоволені позову в частині визнати недійсним правочин, на підставі якого відчужено частку ОСОБА_1 в статному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" ОСОБА_2 та визнанні недійсним акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" від 26 жовтня 2020 року, за яким ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняла у свою власність частку в статному капіталі Товариства.

Щодо скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію про зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2" номер запису 1003991070017000477 від 11.12.2020, вчинену державним реєстратором Сеник Д.В., Золочівська районна державна адміністрація та визначення розміру статутного капіталу та розмір часток учасників у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія-2".

Зазначені вимоги мають похідний характер і залежать від вимог попередніх.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду застосування такого способу захисту як визначення розмірів часток учасників товариства має здійснюватися, якщо право особи на частку не може бути захищене у спосіб її стягнення (витребування з володіння) (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 925/1437/21). Тобто, після вибуття в учасника частки, з подальшою зміною розміру часток учасників товариства та зміною розміру статутного капіталу товариства, в учасника немає іншого ефективного способу судового захисту порушеного права, окрім як звернення до суду з вимогою про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.

Якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного ним порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (п."е" п.3 ч.5 ст.17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), то належним способом захисту в такому випадку є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (постанова Касаційного господарського суду від 27.06.2024 у справі №903/746/23).

Відступлення частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування або іншого зобов`язального договору. Наслідком відчуження частки є набуття іншою стороною договору права на частку.

Учинення правочину з відчуження частки не має наслідком автоматичний перехід корпоративних прав від первісного власника до набувача. Договором може бути передбачено, що право власності на частку переходить до набувача з моменту підписання договору, однак для переходу володіння часткою є необхідним волевиявлення обох сторін щодо цього. Передання частки від учасника набувачу може бути, зокрема, кінцевим етапом виконання договору (наприклад, після сплати покупної ціни), що можливо значно пізніше від укладення зобов`язального договору. Відтак акт приймання-передачі частки є документом, що відображає волевиявлення сторін щодо передання володіння від учасника товариства до набувача частки. Для передання частки у статутному капіталі товариства положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено нотаріальне засвідчення справжності підписів сторін на акті приймання-передачі частки.

Подібний за змістом висновок Верховного Суду викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19.

Згідно зі ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частини другої цієї статті переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки; до передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

З урахуванням наведеної норми, передання майна - це надання набувачу можливості користування майном, здійснювати панування над ним, мати у своєму господарстві, володіти майном. Передання частки у статутному капіталі товариства - це надання набувачу можливості здійснювати права учасника товариства.

Таким чином, відповідно до вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» не вимагається вказувати у статуті товариства склад учасників та розмір належних їм часток. Відповідно зміна учасників не потребує ні внесення змін до статуту, ні проведення загальних зборів учасників для внесення таких змін. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства (частина друга статті 21 вказаного закону).

Проте, згідно з пунктом 3 частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Отже, відповідно до положень наведеної вище норми передбачена можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на підставі подання лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Такого висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі №915/1299/18 щодо того, що відповідно до вимог чинного законодавства передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про відмову у задоволені згаданих вище позовних вимог.

Щодо позовної давності

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Законом встановлено і скорочені строки позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

З 4 вересня 2025 року в Україні поновлено перебіг строків позовної давності, який був призупинений спершу через пандемію COVID-19, а згодом - через воєнний стан. Відповідні зміни вносяться Законом № 4434-IX від 14.05.2025, який скасовує норму Цивільного кодексу, що ставила на «паузу» обчислення цих строків.

Позовна заява зареєстрована у суді 17.03.2026 року. Відповідно до ст.728 ЦК України позовна давність, що застосовується до вимог про розірвання договору дарування, встановлена в один рік.

Відтак суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 76 та 77 ГПК України докази мають бути належним та допустимими. Пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про відмову у задоволені позову.

Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст складено та підписано 14.09.2026 року.

Суддя Коссак С.М.