Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №912/2397/24(912/1869/26) — Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокуСправа № 912/2397/24(912/1869/26)

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Круп`яний тік" (просп. Інженерів, буд. 11, м. Кропивницький, 25014)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кормпостач" (вул БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, буд. 35, офіс 5, м. Київ, 01054)

про стягнення 842 493,69 грн, визнання недійсною додаткової угоди,

що розглядається в межах справи №912/2397/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Круп`яний тік" (просп. Інженерів, буд. 11, м. Кропивницький, 25014)

секретар судового засідання - Коваленко Т.А.;

представники сторін у судовому засіданні участі не брали,

УСТАНОВИВ:

Постановою від 23.03.2026 господарський суд визнав Товариство з обмеженою відповідальністю "Круп`яний тік" (далі – ТОВ "Круп`яний тік") банкрутом. Відкрив ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців. Призначив ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Різника О.Ю.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ТОВ "Круп`яний тік" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кормпостач" (далі – ТОВ "Кормпостач") з вимогами про стягнення 842 493,69 грн та визнання недійсною додаткової угоди, з покладенням судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог ліквідатор ТОВ "Круп`яний тік" арбітражний керуючий Різник О.Ю. зазначає про невиконання ТОВ "Кормпостач" зобов`язань за Договором поставки №21/Кп-72 від 15.09.2021 в частині повної оплати товару та вказує, що Додаткову угоду №1 укладено з порушенням вимог законодавства України.

Ухвалою від 10.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; судовий розгляд призначено на на 30.07.2026.

17.07.2026 ТОВ "Кормпостач" подано відзив на позовну заяву.

27.07.2026 відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності.

29.07.2026 ТОВ "Круп`яний тік" відповідь на відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 30.07.2026 задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та оголошено перерву у судовому засіданні до 07.09.2026.

03.08.2026 ТОВ "Кормпостач" подано заперечення на відповідь позивача та на заперечення щодо заяви про застосування строків позовної давності, подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Протокольною ухвалою від 07.09.2026 оголошено перерву у судовому засіданні до 09.09.2026.

У судовому засіданні 09.09.2026 представники сторін участі не брали, але про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на викладене, господарський суд розглядає справу в судовому засіданні 09.09.2026 за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 09.09.2026 досліджено докази у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив таке.

15.09.2021 між ТОВ "Круп`яний Тік" як Постачальником та ТОВ "Кормпостач" як Покупцем укладено Договір поставки №21/Кп-72 (а.с. 39-41).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов`язався поставити і передати у власність Покупцю товар — соєву олію та соєвий жмих (макуху), а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар у повному розмірі на умовах Договору.

Пунктом 1.3 Договору встановлено, що загальна вартість Договору визначається вартістю товару, отриманого протягом строку його дії згідно з видатковими накладними.

Згідно з п. 4.4 Договору моментом здійснення поставки є отримання Покупцем товару з відповідною відміткою у супровідній первинній обліково-видатковій документації.

Відповідно до п. 4.5 Договору право власності на товар та ризик його випадкової загибелі переходять до Покупця з моменту підписання уповноваженим представником Покупця видаткової накладної. Підписання видаткової накладної також засвідчує належне виконання Постачальником умов Договору щодо поставки товару та погодження Покупцем його асортименту, кількості, якості і вартості.

Пунктом 5.2 Договору було передбачено здійснення розрахунків за поставлений товар у день його поставки.

Пунктом 8.1 Договору було визначено строк його дії до 31.12.2022. Водночас, п. 8.2 Договору передбачено, що якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку його дії жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про розірвання, дія Договору автоматично продовжується на один рік на тих самих умовах

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

15.09.2021 сторони уклали Додаткову угоду №1 (а.с. 42), якою п. 5.2 Договору викладено у новій редакції та погоджено поетапний порядок розрахунків:

- 80% вартості товару сплачується протягом одного банківського дня після поставки та надання рахунку-фактури і видаткової накладної;

- остаточний розрахунок у розмірі 20% вартості товару здійснюється протягом одного банківського дня з моменту отримання Покупцем належним чином зареєстрованої податкової накладної.

Додаткову угоду підписано сторонами та скріплено печатками.

На виконання Договору ТОВ "Круп`яний Тік" у період з 26.01.2023 по 03.03.2023 поставило, а ТОВ "Кормпостач" без зауважень прийняло макуху соєву за такими видатковими накладними:

1. №РН-0000724 від 26.01.2023 — 417 520,10 грн;

2. №РН-0000730 від 31.01.2023 — 428 400,10 грн;

3. №РН-0000735 від 06.02.2023 — 373 660,09 грн;

4. №РН-0000741 від 10.02.2023 — 425 340,10 грн;

5. №РН-0000747 від 13.02.2023 — 449 399,89 грн;

6. №РН-0000751 від 14.02.2023 — 425 599,91 грн;

7. №РН-0000753 від 15.02.2023 — 408 162,00 грн;

8. №РН-0000757 від 16.02.2023 — 420 198,00 грн;

9. №РН-0000763 від 20.02.2023 — 447 840,00 грн;

10. №РН-0000766 від 21.02.2023 — 438 120,00 грн;

11. №РН-0000767 від 23.02.2023 — 453 960,00 грн;

12. №РН-0000770 від 24.02.2023 — 455 400,00 грн;

13. №РН-0000778 від 01.03.2023 — 415 440,00 грн;

14. №РН-0000785 від 03.03.2023 — 420 120,00 грн (а.с. 47-53).

Загальна вартість поставленого і прийнятого Відповідачем товару становить: 5 979 160,19 грн з ПДВ.

Видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Жодних зауважень щодо кількості, якості, асортименту, ціни або строків поставки ТОВ "Кормпостач" не заявляло. Товар Відповідачем не повертався, вимог щодо зменшення його вартості, усунення недоліків або розірвання Договору не заявлялося.

Загальна сума проведених оплат становить: 5 136 666,50 грн з ПДВ, що підтверджується платіжними інструкціями:

- 1 000 000,00 грн, платіжна інструкція від 23.01.2023, Оплата за макуху соєву згідно рахунку-факт. № СФ-0000006 від 23.01.2023, Дог. № 21/Кп-72 від 15.09.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 166666,67 грн;

- 420 000,00 грн, платіжна інструкція від 26.01.2023, Оплата за макуху соєву згідно рахунку-факт. № СФ-0000006 від 23.01.2023, Дог. № 21/Кп-72 від 15.09.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 70000,00 грн;

- 729 166,50 грн, платіжна інструкція від 06.02.2023, Оплата за макуху соєву згідно рахунку-факт. № СФ-0000016 від 03.02.2023, Дог. № 21/Кп-72 від 15.09.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 121527,75 грн;

- 737 500,00 грн, платіжна інструкція від 08.02.2023, Оплата за макуху соєву згідно рахунку- факт. № СФ-0000023 від 07.02.2023, Дог. № 21/Кп-72 від 15.09.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 122916,67 грн;

- 1 500 000,00 грн, платіжна інструкція від 16.02.2023, Оплата за макуху соєву згідно рахунку-факт. № СФ-0000029 від 16.02.2023, Дог. № 21/Кп-72 від 15.09.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 250000 грн.

- 750 000,00 грн, платіжна інструкція від 24.02.2023, Оплата за макуху соєву згідно рахунку-факт. № СФ-0000035 від 24.02.2023, Дог. № 21/Кп-72 від 15.09.2021, у т.ч. ПДВ 20% - 125000 грн.

Усього: 5 136 666,50 грн (а.с. 44-47 з об).

Оплати перевірено ліквідатором та підтверджено.

Несплачена частина вартості поставленого та прийнятого товару становить: 5 979 160,19 грн - 5 136 666,50 грн = 842 493,69 грн.

Арбітражний керуючий зазначає, що Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 01.05.2026 у справі №912/2397/24 у ТОВ "Кормпостач" витребувано документи щодо господарських операцій із ТОВ "Круп`яний Тік". На виконання зазначеної ухвали ТОВ "Кормпостач" 11.05.2026 подало письмові пояснення та документи. У власних письмових поясненнях ТОВ "Кормпостач" підтвердило: укладення Договору поставки №21/Кп-72 від 15.09.2021; отримання товару за чотирнадцятьма видатковими накладними; загальну вартість отриманого товару - 5 979 160,19 грн; здійснення оплат у сумі 5 136 666,50 грн; існування несплаченого залишку в розмірі 842 493,69 грн.

При цьому, між сторонами відсутній спір щодо укладення і виконання Договору Постачальником, факту отримання товару, його вартості, суми проведених оплат та арифметичного розміру несплаченого залишку. У акті розрахунків із дебіторами від 27.11.2024, який було складено керівником ТОВ "Круп`яний Тік" відображено розмір права вимоги банкрута до ТОВ "Кормпостач" - 842 493,69 грн, дата виникнення - 03.03.2023 (а.с. 25-26).

Як зазначає арбітражний керуючий, у примітках до Річної фінансової звітності ТОВ "Круп`яний Тік" за 2024 Форма №5 відображено дебіторську заборгованість за товари, роботу, послуги - 10,2 млн.грн. Ця ж сума відображена в балансі ТОВ "Круп`яний Тік" на 31.12.2024 - остання подана ТОВ "Круп`яний Тік" звітність перед банкрутством (а.с. 28-32). Тобто, ТОВ "Круп`яний Тік" відображало в обліку суму боргу ТОВ "Кормпостач" у заявленому розмірі. Однак, Відповідач обґрунтовує несплату 842 493,69 грн відсутністю зареєстрованих податкових накладних зі сторони ТОВ "Круп`яний Тік".

Як повідомляє Арбітражний керуючий Різник О.Ю. у процедурі банкрутства ТОВ "Круп`яний Тік" направив ТОВ "Кормпостач" письмову вимогу №02-48/69 від 25.06.2025. Письмові пояснення ТОВ "Кормпостач" від 11.05.2026 містять однозначну відмову здійснити оплату до реєстрації податкових накладних, що підтверджує наявність реального спору та невизнання права позивача на одержання повної вартості поставленого товару.

Позивач зазначає, що Додаткова угода має ознаки фраудаторного правочину, оскільки п. 1 Додаткової угоди суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, передбачає без еквівалентне зменшення майнової основи ТОВ "Круп`яний Тік" та порушує права його кредиторів.

На підставі вищевикладеного позивач просить визнати недійсним п. 1 Додаткової угоди №1 від 15.09.2021 та стягнути заборгованість за договором поставки.

У відзиві по позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог зазначивши таке.

Товариство заперечує правову кваліфікацію, яку позивач надає цим обставинам. Сума 842 493,69 грн не є простроченим боргом: це неоплачена частина 20-відсоткового траншу, строк (умова) оплати якого, визначені п. 5.2 Договору у редакції Додаткової угоди, не настали, оскільки Постачальник не виконав власного зустрічного обов`язку - не склав, не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та не надав Покупцю податкові накладні за спірними поставками. При цьому строк виконання грошового зобов`язання у спірній частині не настав.

У відповіді на відзив на позов арбітражний керуючий заперечив проти доводів відповідача з мотивів викладених у позовній заяві.

Розглядаючи спір по суті, суд враховує таке.

Предметом даного позову є визнання недійним п. 1 Додаткової угоди №1 від 15.09.2021 до Договору поставки №21/Кп-72 від 15.09.2021 та стягнення заборгованості за Договором поставки №21/Кп-72 від 15.09.2021.

За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КзПБУ). Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Разом з тим, суд звертає увагу, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Крім наведених у ст. 215 ЦК України загальних вимог щодо недійсності правочину, спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (ст. 42 КзПБУ, ч. 4 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому, інститут визнання недійсними правочинів боржника у справі про банкрутство, зокрема, врегульований ст. 42 КзПБУ.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КзПБУ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному ст. 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 42 КзПБУ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Отже, ч. 1 та ч. 2 ст. 42 КзПБУ визначено спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і вони застосовуються тоді, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

Разом з тим, наслідки недійсності правочинів з підстав, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 42 КзПБУ єдині та визначені у ч. 3 ст. 42 КзПБУ.

Крім того, суд звертає увагу, що інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

При цьому, між сторонами відсутній спір щодо факту поставки товару, його прийняття Відповідачем, вартості товару, розміру проведених оплат та арифметичного залишку несплаченої вартості. Відповідач не заперечує факту отримання товару, заперечення ґрунтуються виключно на правовій позиції про ненастання строку оплати через відсутність зареєстрованих податкових накладних.

Суд зазначає, що сам факт відсутності відображення податкової накладної в обліковій системі відповідача не є достатньою та самостійною підставою для остаточного звільнення покупця від оплати отриманого товару

Доводи відповідача про те, що строк оплати коштів у розмірі 842 493,69 грн не настав через відсутність зареєстрованих податкових накладних не спростовують вимог позивача.

Суд зауважує, що свобода визначення умов договору є одним з проявів максими "дозволено все, що не заборонено", і вона базується на невтручанні держави у приватні відносини, доки такі відносини стосуються лише їх учасників. Тому сторони договору можуть на власний розсуд (якщо він не обмежений законом) визначити зміст свого регулятивного правовідношення, нормальну динаміку його розвитку.

Такому критерію, однак, відповідають лише ті відносини, що виникають на підставі правомірної поведінки сторін. Що ж до наслідків неправомірної поведінки, то немає ніяких підстав застосовувати до них правило "дозволено все, що не заборонено", бо лише правомірна поведінка не зачіпає публічного інтересу. Неправомірна поведінка є підставою для застосування способів захисту права. Якщо таке застосування здійснюється судом шляхом ухвалення судового рішення, яке до того ж забезпечується примусовим виконанням за санкцією держави (судовим рішенням), то це вже стосується не тільки приватного інтересу, а й зачіпає державний інтерес. Державі не байдуже, які дії та в якому випадку можуть бути санкціоновані і гарантовані державним примусом, адже через захист конкретного суб`єктивного права здійснюється одночасна охорона і публічних інтересів (суспільного ладу, правопорядку).

Також для реалізації сторонами свободи визначення умов договору як міри правомірної поведінки сторін важливим є те, чи належать ці умови договору до тих правовідносин, що взагалі можуть бути унормовані сторонами на власний розсуд у цивільному договорі, волевиявлення сторін у яких має значення для кваліфікації поведінки як правомірної, чи такої, що складає собою правопорушення.

За приватноправовим договором сторони встановлюють, змінюють або припиняють саме цивільні права та обов`язки (ст. 626 ЦК України), ті, які регулюються цивільним законодавством. Також, за ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ж, встановленими ч. 2 ст. 1 ЦК України, до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом, тому правило "дозволено все, що не заборонено" як підстава для застосування договірного регулювання до відповідних правовідносин взагалі незастосовне.

Як встановлено судом, сторони уклали договір поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Реалізуючи свободу договору, сторони вправі на власний розсуд визначити строки і порядок поставки товару, його якість та асортимент, комплектність, перелік товаросупровідних документів, порядок їх передачі як і порядок, строки та спосіб оплати тощо, передбачивши цивільно-правову відповідальність за порушення цих умов.

Що ж стосується податкових накладних, їх складання та реєстрації, то це документ, призначений для розрахунку податку на додану вартість, а не для оформлення операцій з поставки товару господарюючим суб`єктом; податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Порядок складання та реєстрації податкових накладних унормовано Податковим кодексом України (далі - ПК України), який за пунктом 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Так, відповідно до положень п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.1 ст. 200 ПК України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 201.3 ст. 201 ПК України платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку.

Суми ПДВ, зазначені у податковій накладній, після реєстрації податкової накладної в ЄРПН: формують податковий кредит (об`єкт цивільних прав) на підставі зареєстрованих податкових накладних; збільшують реєстраційний ліміт покупця (п. 200-1 ст. 200-1 ПК України); сума реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ (невід`ємна складова частина податкового кредиту), яка формується за наслідками реєстрації податкових накладних, може бути використана отримувачем ПДВ для реєстрації вже свої податкових накладних в ЄРПН по своїх податкових зобов`язаннях без поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ для збільшення реєстраційного ліміту; беруть участь у формуванні податкового кредиту для зменшення податкових зобов`язань за наслідками подання декларації з ПДВ (тобто сплата податку на додану вартість у меншому розмірі).

Аналізуючи природу обов`язку покупця зареєструвати податкову накладну, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово звертала увагу на те, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків (пункт 25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).

ПК України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила "дозволено все, що не заборонено", як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов`язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.

Включення до приватноправового договору обов`язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов`язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.

Відповідні висновки щодо застосування приписів ч. 2, 3, ст. 627 ЦК України, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, у пунктах 7.6- 7.10 якої зазначено таке:

"7.6. Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.7. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

7.8. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

7.9. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

7.10. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення".

Слід звернути увагу, що від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН у строки, передбачені ПК України, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ, з яким і пов`язаний майновий інтерес позивача у спірних правовідносинах (відповідну позицію висловлено у пункті 8.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21).

Відповідачем у даній справі не вказано, до яких негативних наслідків, які виходять за межі майнового інтересу відповідача до формування податкового кредиту, призвело недотримання позивачем строків реєстрації податкових накладних.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

ТОВ "Кормпостач" не зверталося до ТОВ "Круп`яний Тік" із претензіями чи позовом про відшкодування збитків через незареєстровану ПН, що є належним способом захисту прав відповідача, якщо останній має докази їх порушення.

Таким чином, факт не вчинення дій із реєстрації податкових накладних ТОВ "Круп`яний Тік", як продавцем, не звільняє ТОВ "Кормпостач" від обов`язку здійснити оплату за отриманий товар, факт поставки якого доведено позивачем та визнаються відповідачем.

Щодо фраудаторності Додаткової угоди суд зазначає таке.

Відповідно до Звіту про аналіз фінансово-господарського стану ТОВ "Круп`яний тік", проведеного арбітражним керуючим станом на 30.09.2024, фінансовий стан боржника характеризується ознаками критичної неплатоспроможності, що виникла до дати вчинення оскаржуваного правочину (15.09.2021). Згідно з висновками фінансового аналізу критична неплатоспроможність існує щонайменше з 30.06.2021 року і триває безперервно до 30.09.2024.

У даному випадку, ТОВ "Кормпостач" відмовляється сплати заборгованості за поставлений товар у період, коли в товариства була заборгованість перед кредиторами (в т.ч. заборгованість із виплати заробітної плати), яку останнє не змогло погасити. Наслідком таких дій стала втрата дебіторської заборгованості.

Отже, ТОВ "Круп`яний Тік" втратило актив без еквівалентного зустрічного задоволення.

Погодженням сторонами щодо відкладальної умови сплати 20% вартості товару створено штучну підставу для зменшення дебіторської заборгованості банкрута.

При цьому, як зазначалось вище відсутні докази про грошовий борг ТОВ "Круп`яний Тік" перед ТОВ "Кормпостач", що міг би бути підставою для заліку однорідних вимог.

Поряд з цим, після укладення Додаткової угоди, ТОВ "Круп`яний Тік" відображав право вимоги до ТОВ "Кормпостач" у акті інвентаризації, що свідчить про те, що борг списано не було, заборгованість за товар не сплачена та правочин вчинений боржником на шкоду кредиторам.

За наведених всіх вищевикладених обставин суд дійшов висновку про те, що зміст оспорюваного правочину (Додаткової угоди) не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним, оскільки боржник його вчинив фактично без відповідних майнових дій відповідача незадовго до входження в процедуру банкрутства, за відсутності економічно обґрунтованої мети та за наявності скрутного фінансового становища поряд з невиконаними зобов`язаннями перед іншими кредиторами, що суперечить вимогам ст. 42 КзПБУ, ч. 5 ст. 203 ЦК України та є підставою для визнання його недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 215, 234 ЦК України та ч. 2 ст.42 КзПБУ.

Щодо стягнення за Договором поставки №21/Кп-72 від 15.09.2021 суд зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлена наявність заборгованості відповідача за Договором поставки у розмірі - 842 493,69 грн.

Відповідач оплату за поставку товару у повному розмірі у визначені Договором строки не здійснив, суму основного боргу не заперечив.

Відповідно до ст. 599 ЦК України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 842 493,69 грн основного боргу підлягають задоволенню.

Щодо позовної давності, про застосування якої заявляє відповідач.

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Так, у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18) зазначено, що виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Подібні висновки щодо застосування позовної давності викладені також у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц (14-252цс18) від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (12-104гс19), від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (12-128гс19), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (12-97гс19), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18), від 12.12.2018 у справі № 367/2259/15-ц (14-333цс18).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93 та № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Судом встановлено, що обчислення строку позовної давності починається з 15.09.2021.

Станом на 15.09.2021 діяв Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Закон України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.

При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин, дія якого тривала до 30 червня 2023 року.

24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан, який триває і на даний час.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Таким чином, ст. 257 ЦК України підпадає під перелік статей, строки яких продовжені на період дії в Україні воєнного стану.

Оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно, починаючи з 02.04.2020 було фактично зупинено перебіг строків позовної давності.

Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було передбачено зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану. Закон України №4434-IX виключив цей пункт, а перебіг позовної давності було поновлено з 04.09.2025.

Зважаючи на викладене, приймаючи до уваги нормативні приписи ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу строку позовної давності, трирічний строк позовної давності за вимогами позивача про стягнення безпідставно одержаних коштів, який обчислюється з 15.09.2021, на дату звернення з позовом до суду (07.07.2026) не сплинув.

За таких обставин заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 1 Додаткової угоди №1 від 15.09.2021 до Договору поставки №21/Кп-72 від 15.09.2021, що укладена між Товариством з обмеженою відповідальністю "Круп`яний Тік" (просп. Інженерів, буд. 11, м. Кропивницький, 25014, ЄДРПОУ 37298050) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кормпостач" (вул БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, буд. 35, офіс 5, м. Київ, 01054, ЄДРПОУ 43685167), яким пункт 5.2 Договору поставки №21/Кп-72 від 15.09.2021 викладено у новій редакції.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кормпостач" (вул БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, буд. 35, офіс 5, м. Київ, 01054, ЄДРПОУ 43685167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Круп`яний Тік" (просп. Інженерів, буд. 11, м. Кропивницький, 25014, ЄДРПОУ 37298050) грошові кошти у розмірі 842 493,69 грн та 12 772,32 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати сторонам через систему "Електронний суд".

Повний текст рішення складено 14.09.2026.

Суддя М.С. Глушков