Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №910/14533/25 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2026Справа № 910/14533/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/14533/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фліп Альянс»

про стягнення 18425,23 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фліп Альянс» (далі - відповідач) про стягнення 18425,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, на вимогу позивача, не повернув грошові кошти, які були позивачем помилково перераховані відповідачу згідно платіжної інструкції №2930 від 28.05.2025, у зв`язку з чим позивач на підставі ст. 1212 ЦК України звернувся до суду з вимогою про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 18425,23 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14533/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фліп Альянс» має зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 27.11.2025 про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІКС.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яке отримано з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін)" від 27.11.2025 по справі №910/14533/25 (суддя Васильченко Т.В.) було надіслано одержувачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Фліп Альянс» в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 28.11.2025 о 13:34 год.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач, у визначений судом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» було перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фліп Альянс» згідно платіжної інструкції №2930 від 28.05.2025 грошові кошти в розмірі 18425,23 грн, з зазначенням в графі призначення платежу «за труби проф.згідно рахунку № ФА-0001313 від 27.05.2025 року У сумі 15354.36 грн., ПДВ - 20 % 3070.87 грн».

За твердженням позивача, грошові кошти ним були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутній укладений договір, за яким позивач повинен був би сплатити відповідачу 18425,23 грн.

23.07.2025 року позивач з метою досудового врегулювання спору звернувся до відповідача з претензією №1 вих. №17/07/25 від 17.07.2025, що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист №0209100125672 від 22.07.2025 та накладної АТ «Укрпошта» №0209100125672 від 23.07.2025. У вказаній претензії позивач вимагав від відповідача виконати у семиденний строк обов`язок по поверненню грошових коштів у сумі 18425,23 грн, у зв`язку з набуттям останніх без достатньої правової підстави.

04.11.2025 року позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою у порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України вих. №29/10/25 від 29.10.2025 про повернення безпідставно набутого майна у розмірі 18425,23 грн., що підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист, накладної АТ «Укрпошта» №0209100157710 від 04.11.2025 та фіскального чеку від 04.11.2025.

Відповідач вказані претензію та вимогу отримав, про що свідчать надані позивачем роздруківки з трекінгу поштового відправлення №0209100125672 та №0209100157710 відповідно.

Однак, кошти так і не повернув, як і не надав відповіді на претензію та вимогу, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст. 20 цього Кодексу право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб, з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування ст. 1212 ЦК України, згідно з якого конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв`язку тим, що виконання зобов`язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 по справі № 910/9055/17.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Згідно з приписами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №2930 від 28.05.2025, підтверджується, що позивачем на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у розмірі 18425,23 грн, з вказівкою в графі призначення платежу «за труби проф.згідно рахунку № ФА-0001313 від 27.05.2025 року У сумі 15354.36 грн., ПДВ - 20 % 3070.87 грн».

Як зазначає позивач, грошові кошти ним були перераховані на розрахунковий рахунок відповідача помилково, оскільки між сторонами у справі відсутній укладений договір, за яким позивач повинен був би сплатити відповідачу 18425,23 грн.

У свою чергу, відповідач не спростував доводи позивача, не надав суду доказів укладення будь-якого правочину між сторонами та/або доказів на підтвердження поставлення товару, а саме труб, на заявлену до стягнення суму, чи доказів повернення коштів у розмірі 18425,23 грн.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У зазначеному аспекті суд виходить з того, що надані позивачем докази на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів без належної на то правової підстави в сумі 18425,23 грн, є належними, допустимими та вірогідними.

Водночас, судом враховано, що вказівка призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей саме за певним договором та умови такого договору, оскільки призначення платежу вказує особу, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору (пункт 64 постанови Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №922/3289/21).

Враховуючи вищенаведене, за відсутності у матеріалах справи доказів укладення між сторонами договору або поставлення позивачем товару на суму 18425,23 грн, у відповідача наявний обов`язок повернути перераховані позивачем грошові кошти у зазначеному розмірі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у нього правової підстави для утримання перерахованих позивачем коштів, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 2422,40 грн.

Так, позовну заяву подано в електронній формі з використанням системи «Електронний суд» у зв`язку з чим має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, при цьому, позивач в частині надмірно сплаченого судового збору не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням про його повернення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

За приписами частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги №20/11/25 від 20.11.2025 (далі - договір про надання правничої допомоги), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» (далі - клієнт) та адвокатом, фізичною особою-підприємцем Тітовим Ігорем Сергійовичем (далі - адвокат); додатку №1 від 20.11.2025 до договору про надання правничої допомоги; звіту про надані послуги на « 20» листопада 2025 року за договором про надання правничої допомоги; детального опису наданих юридичних послуг на « 20» листопада 2025 року за договором про надання правничої допомоги; акту наданих послуг №1 від 20.11.2025 за договором про надання правничої допомоги; довіреності №1 від 27.05.2025; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛГ №000156 від 12.07.2018.

Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правничої допомоги клієнт доручає, а адвокат, відповідно до чинного законодавства України, бере на себе зобов`язання надати правничу допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором з метою захисту порушених прав та законних інтересів ТОВ «Фуд Фекторі Київ» ТОВ «Фліп Альянс» на стадії досудового врегулювання спору, а також в місцевому та апеляційному господарському суді, а клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх на умовах, передбачених договором.

Згідно пункту 1.2 договору про надання правничої допомоги адвокат, на підставі звернення клієнта, при наданні правової допомоги: забезпечує захист прав, свобод і законних інтересів клієнта; узагальнює та аналізує практику розгляду судових та інших справ; надає консультації, висновки з правових питань, що виникають у клієнта; складає заяви, скарги, інші документи правового характеру, спрямовані на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представляє інтереси клієнта в судових органах усіх рівнів (в справах про адміністративні правопорушення, в кримінальних, цивільних, господарських справах/провадженнях, у справах адміністративного судочинства), в органах прокуратури, податкових органах, поліції, в органах державної та виконавчої влади, місцевого самоврядування, в установах, організаціях, на підприємствах всіх форм власності, перед фізичними та юридичними особами; збирає відомості про факти, які можуть бути використані як докази у зв`язку з виконанням договору; виконує інші дії передбачені законодавством України.

Пунктом 2.1 договору про надання правничої допомоги встановлено, що адвокат зобов`язаний: діяти в інтересах клієнта по даному договору виключно керуючись нормами чинного законодавства України та Правилами адвокатської етики; зберігати конфіденційність; регулярно інформувати клієнта про хід виконання договору; адвокат не може представляти інтереси будь-якої іншої сторони, якщо її інтереси суперечать інтересам клієнта.

Для захисту прав та законних інтересів клієнта, адвокат має наступні права: збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази у справі, у тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об`єднаннях громадян з необхідними документами, доказами, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, отримувати висновки судових експертів, опитувати громадян; ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом, брати участь у дослідженні доказів, ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; на стороні позивача - вправі відмовитися від позову (повністю або від частини позовних вимог), на стороні відповідача має право визнати позов (повністю або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог; на стороні відповідача - має право подавати зустрічний позов; має право змінити предмет або підстави позову; має право на укладення та підпис мирової угоди на будь-якій стадії процесу; користуватися іншими правами, передбаченими Законом України «Про адвокатську діяльність» та іншими Законами у тому числі процесуальними (пункт 2.2 договору про надання правничої допомоги).

У відповідності до пунктів 3.1, 3.2 договору про надання правничої допомоги клієнт зобов`язаний: надати адвокату свої персональні дані; надати адвокату для здійснення захисту всю необхідну інформацію, яка йому відома і яка відноситься до справи; повідомити адвоката про всі вжиті заходи, що стосуються справи, до підписання договору; інформувати адвоката про всі відомі обставини, які можуть мати суттєве значення для виконання адвокатом цього договору; вчасно забезпечувати адвоката всім необхідним для виконання договору, зокрема, документами, що стосуються виконання договору; своєчасно та у повному обсязі сплачувати обумовлені договором гонорар адвоката та фактичні витрати, пов`язані з виконанням адвокатом договору; сплатити адвокату кошти, необхідні для прокриття фактичних витрат, пов`язаних з виконанням договору (оплата роботи фахівців, чиї висновки запитуються адвокатом, транспортні витрати, оплата друкарських, копіювальних та інших технічних робіт, переклад та оплата послуг нотаріуса про посвідченні оригіналів і копій документів, оплата телефонних розмов та інші необхідні витрати по справі). Клієнт не має права вимагати від адвоката засобів, способів і методів захисту, які заборонені законом, не відповідають вимогам адвокатської етики.

Відповідно до пункту 3.3 договору про надання правничої допомоги клієнт має право: на будь-якій стадії виконання договору отримувати від адвоката інформацію про хід виконання договору; давати адвокату усні або письмові вказівки щодо виконання цього договору; отримувати від адвоката усні відомості про хід виконання договору в порядку та на умовах встановлених договором; отримувати від адвоката юридичні консультації з питань наявності фактичних та правових підстав щодо виконання договору, практики застосування відповідного законодавства, можливості та правових наслідків досягнення бажаного для клієнта результату; отримувати від адвоката довідки та документи щодо виконання цього договору.

Згідно пунктів 4.1, 4.2, 4.5, 4.8, 4.9 договору про надання правничої допомоги за надання правничої допомоги за договором, клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі та в строк, що передбачається додатком №1 до договору. Гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової/правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором. При визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання договору, ступінь складності правових питань, що стосуються договору, ціна позову, необхідність виїзду у відрядження, важливість доручення з точки зору інтересів клієнта, особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання договору та інше. Клієнт за усною домовленістю сторін сплачує гонорар або у день підписання цього договору або за фактом підписання сторонами актів надання послуг у тому числі проміжних. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковій формі на рахунок адвоката. Факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до моменту фактичного виконання договору, але не більше ніж 1 (один) рік з моменту укладення договору або до моменту розірвання договору (пункт 6.1 договору про надання правничої допомоги).

У пунктах 1, 2 додатку №1 від 20.11.2025 до договору про надання правничої допомоги сторони визначили, що відповідно до п. 4.1 договору, клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар у розмірі 4000,00 грн за одну годину роботи адвоката. Кількість витраченого адвокатом часу підтверджується підписаним з обох сторін детальним описом наданих юридичних послуг; відповідно до п. 4.5 договору клієнт зобов`язується виплачувати адвокату гонорар протягом 10 календарних днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг.

Цей додаток складений у трьох примірниках і набирає чинності з дати підписання його сторонами.

Згідно звіту про надані послуги на « 20» листопада 2025 року за договором про надання правничої допомоги: дата - 20.11.2025; детальний опис наданих послуг - збирання документів, підготовка позовної заяви Господарському суду м. Києва про стягнення з ТОВ «Фліп Альянс» безпідставно збережених коштів; кількість затрачених годин - 1; вартість години (грн.) - 4000,00 грн; всього - 4000,00 грн.

Аналогічні відомості містяться у детальному описі наданих юридичних послуг на « 20» листопада 2025 року за договором про надання правничої допомоги.

Відповідно до акту наданих послуг №1 від 20.11.2025 за договором про надання правничої допомоги адвокат надав, а клієнт прийняв послуги (правничу допомогу) за договором №20/11/25 про надання правничої допомоги від 20.11.2025; загальна вартість наданих послуг за актом склала 4000,00 грн; послуги надані в повному обсязі, належним чином, відповідно до умов договору; сторони претензій та зауважень одна до одної, щодо надання послуг (юридичної допомоги) не має.

З урахуванням наданих доказів, позивач вказує про понесення витрат у розмірі 4000,00 грн за надану правничу допомогу в межах справи №910/14533/25 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фліп Альянс» безпідставно набутих грошових коштів.

Судом встановлено, що Тітов Ігор Сергійович є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничї допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та постанові Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі №904/9441/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.

У той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Даний спір є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із невиконанням зобов`язань та/або безпідставним набуттям грошових коштів і регулюються нормами Цивільного кодексу України, які підлягають дослідженню адвокатом і спірні правовідносини не передбачають та предмет доказування у справі №910/14533/25 не охоплює значної кількості обставин та фактів, які підлягають дослідженню.

При цьому, суд зауважує, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу підлягає оцінці з урахуванням принципів співмірності судових витрат, закріплених у статті 129 Господарського процесуального кодексу України, та принципу розумності і суд повинен дотримуватися збалансованості між правом позивача на відшкодування витрат та забезпеченням справедливості для відповідача. Надмірно завищені витрати на правничу допомогу, які не знаходять свого обґрунтування у складності справи, обсязі наданих послуг або часі, витраченому адвокатом, не можуть покладатися на відповідача у повному обсязі, оскільки це призводитиме до необґрунтованого тягаря для сторони.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що юридична кваліфікація правовідносин у даній справі не є складною, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн, не відповідає критерію розумності, не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату і їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.

Відтак, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціни позову, рівня складності, характеру спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд приходить до висновку про необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн, що є пропорційним предмету спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правової допомоги.

Керуючись статтями 13, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фліп Альянс» про стягнення 18425,23 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фліп Альянс» (03193, м. Київ, вул. Вишнева (Солом`янський р-н), буд. 6, офіс 41; ідентифікаційний код 45615945) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» (02091, м. Київ, вул. Горлівська, буд. 137; ідентифікаційний код 45270548) безпідставно отримані кошти у розмірі 18425 (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять п`ять) 23 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2026.

Суддя Т.В. Васильченко