Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №910/3939/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2026Справа № 910/3939/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДМСЗ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іновейст Поінт"

про стягнення 2 725 389,61 грн.,

За участі представників сторін:

від позивача: Цюпа В.П. за ордером від 14.05.2026 року серії ВЕ № 1196092;

від відповідача: Лихвар В.А. за ордером від 15.05.2026 року серії ВІ № 1397212.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДМСЗ" (далі - позивач, Торговий дім) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іновейст Поінт" (далі - відповідач, Товариство) грошових коштів у загальному розмірі 2 725 389,61 грн., з яких: 2 045 420,00 грн. - основний борг за укладений між сторонами 07.05.2024 року договором поставки товарів № 17-05-2/24ДМСЗ, 297 813,15 грн. - пеня, 86 175,91 грн. - 3 % річних, 295 980,55 грн. - інфляційні втрати.

Разом із позовною заявою Торговий дім подав заяву від 04.03.2026 року № 18, в якій, посилаючись на наявність реальної загрози невиконання або утруднення виконання майбутнього рішення суду, просив суд забезпечити пред`явлений ним позов шляхом накладення арешту на кошти в розмірі ціни позову, що обліковуються на рахунках відповідача.

Ухвалою від 09.04.2026 року господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні заяви Торгового дому від 04.03.2026 року № 18 про забезпечення позову.

Ухвалою від 09.04.2026 року господарський суд міста Києва залишив позовну заяву Торгового дому без руху з одночасним встановленням останньому строку та способу усунення її недоліків.

15.04.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 15.04.2026 року № 27 про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 20.04.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/3939/26, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 19.05.2026 року.

18.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 17.05.2026 року № 3 про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

У підготовчому засіданні 19.05.2026 року господарський суд міста Києва продовжив відповідачу встановлений процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву до 01.06.2026 року, а також відклав підготовче засідання на 03.06.2026 року.

29.05.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Товариства від 29.05.2026 року на позовну заяву, в якому останнє заперечило проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що згідно з копіями долучених до матеріалів справи платіжних інструкцій за період з 07.05.2024 року по 31.03.2026 року та виписки з рахунку Товариства за період з 01.07.2025 року по 15.05.2026 року відповідач перерахував на користь Торгового дому грошові кошти у загальному розмірі 62 050 612,14 грн., з яких 38 862 771,50 грн. було сплачено після 21.11.2024 року. За таких обставин, відповідач повністю сплатив на користь Торгового дому вартість поставленого товару, що свідчить про відсутність предмета спору в даній справі.

01.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь Торгового дому від 29.05.2026 року № 47 на відзив на позовну заяву, в якій останній вказав, що надані відповідачем платіжні інструкції свідчать про оплату Товариством товару за іншим укладеним між сторонами договором, а саме договором № 17-05/24ДМСЗ, а отже не стосуються спірного договору від 07.05.2024 року № 17-05-2/24ДМСЗ, невиконання умов якого є підставою позову в даній справі.

До початку призначеного підготовчого засідання 03.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання позивача від 03.06.2026 року про відкладення підготовчого засідання на іншу дату.

У підготовчому засіданні 03.06.2026 року господарський суд міста Києва встановив відповідачу процесуальний строк на подання заперечень до 12.06.2026 року, продовжив строк проведення підготовчого провадження у справі № 910/3939/26 на 30 днів, а також відклав підготовче засідання на 08.07.2026 року.

08.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшли заперечення Товариства від 08.06.2026 року, в яких останнє навело додаткові мотиви на спростування обґрунтованості позовних вимог Торгового дому.

12.06.2026 року через систему "Електронний суд" надійшли пояснення позивача від 11.06.2026 року № 11-06/26, до яких останній долучив копії укладених між сторонами договорів поставки № 17-05/24ДМСЗ та № 17-05-2/24ДМСЗ, а також складених на виконання цих договорів первинних документів.

06.07.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Товариства від 06.07.2026 року № 3 про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, обґрунтоване зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні.

07.07.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява відповідача від 07.07.2026 року № 2 з долученням доказів зайнятості його представника в іншому судовому засіданні 08.07.2026 року.

У підготовчому засіданні 08.07.2026 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача від 06.07.2026 року про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою від 08.07.2026 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/3939/26 та призначив її до судового розгляду по суті на 05.08.2026 року.

04.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Товариства від 03.08.2026 року, в якому останнє, посилаючись на наявність сумнівів в оригінальності підпису директора відповідача у договорі поставки від 07.05.2024 року № 17-05/24ДМСЗ, просило суд витребувати у позивача оригінал цього письмового доказу.

У судовому засіданні 05.08.2026 року суд оглянув наданий представником позивача оригінал договору поставки від 07.05.2024 року № 17-05/24ДМСЗ та відмовив у задоволенні клопотання Товариства про витребування у Торгового дому оригіналу цього документа. Разом із тим, у наведеному судовому засіданні суд оголосив перерву до 09.09.2026 року.

У судовому засіданні 09.09.2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Торгового дому заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 29.05.2026 року та запереченнях від 08.06.2026 року. Крім того, останній заявив усне клопотання про витребування у позивача оригіналу договору поставки від 07.05.2024 року № 17-05/24ДМСЗ, в задоволенні якого суд відмовив.

У судовому засіданні 09.09.2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.05.2024 року між Товариством (покупець) та Торговим домом (постачальник) був укладений договір поставки товарів № 17-05-2/24ДМСЗ (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача, а останній - прийняти у свою власність та оплатити товар, а саме: молочні вироби в асортименті та кількості, необхідній покупцю.

Означений правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками печаток цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 2.1 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до наданого покупцем та схваленого постачальником замовлення на поставку товару.

Пунктами 4.1-4.3 Договору передбачено, що право власності та всі ризики стосовно товару переходять в момент фактичної передачі продукції постачальником покупцю.

Датою поставки і переходу права власності та всіх ризиків є дата підписання покупцем накладної на відпуск товару покупцю, яка видається йому постачальником.

Приймання-передача товару здійснюється представниками обох сторін згідно з наданими постачальником супроводжувальними документами на товар із підписанням відповідних накладних.

За змістом пункту 4.11 Договору підписанням цього Договору покупець свідчить, що особи, які будуть підписувати накладні, товарно-транспортні накладні та температурні листи про приймання товару від імені покупця, мають відповідні повноваження на таке підписання та приймання товару в інтересах та на користь покупця. Покупець не має права не сплачувати поставлений постачальником товар та відмовитися від його приймання на підставі відсутності відповідних повноважень у особи, яка підписала від його імені відповідні документи і прийняла товар в інтересах і на користь покупця.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими відбитками печаток цих суб`єктів господарювання видатковими накладними від 02.09.2024 року № 818 на суму 1 305 180,90 грн., від 19.09.2024 року № 916 на суму 290 040,00 грн. та від 02.10.2024 року № 957 на суму 1 450 200,00 грн. поставив у власність Товариства товар - масло вершкове 72,5 % жирності загальною вартістю 3 045 420,00 грн. Означені обставини додатково підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями відповідних товарно-транспортних накладних № РБУ-818, № РБУ-916 та № РБУ-957, а також не заперечувалися відповідачем під час розгляду справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань з продажу вищевказаного товару за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення Торговим домом умов цієї угоди.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Договору його загальна вартість складається з вартості всіх партій товару, поставлених покупцю за цим Договором. Ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривнях з урахуванням податку на додану вартість, та зазначається у видаткових накладних, рахунках-фактурах.

Пунктами 5.4, 5.5 цієї угоди встановлено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем у безготівковому порядку в українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати товару вважається дата зарахування коштів, сплачених покупцем за поставлену партію товару, на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з пунктом 5.7 наведеного правочину оплата за кожну партію товару здійснюється покупцем на умовах відтермінування протягом 14 (чотирнадцяти) календарний днів.

Відповідно до пункту 10.1 Договору останній набирає сили з моменту його підписання сторонами, тобто з дати, зазначеної над текстом даного Договору, і діє до 31.12.2025 року, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов`язання по сплаті вартості поставленого позивачем товару за вищевказаними видатковими накладними від 02.09.2024 року № 818 на суму 1 305 180,90 грн., від 19.09.2024 року № 916 на суму 290 040,00 грн. та від 02.10.2024 року № 957 на суму 1 450 200,00 грн. виконав неналежним чином, сплативши Торговому дому 21.11.2024 року грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн. та заборгувавши таким чином постачальнику 2 045 420,00 грн.

Враховуючи наведені обставини, Торговий дім вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів шляхом стягнення з Товариства означеної суми заборгованості, а також 297 813,15 грн. пені, 86 175,91 грн. 3 % річних та 295 980,55 грн. інфляційних втрат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами Договору, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України (тут і далі чинного на час виникнення спірних правовідносин) та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини за наведеним правочином регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Заперечуючи проти позову, Товариство вказувало на те, що згідно з наданими останнім копіями платіжних інструкцій за період з 07.05.2024 року по 31.03.2026 року та виписки з рахунку Товариства за період з 01.07.2025 року по 15.05.2026 року відповідач перерахував на користь Торгового дому грошові кошти у загальному розмірі 62 050 612,14 грн., з яких 38 862 771,50 грн. було сплачено після 21.11.2024 року. За таких обставин, відповідач повністю сплатив на користь Торгового дому вартість спірного поставленого товару, що свідчить про відсутність предмета спору в даній справі.

Проте, суд не бере до уваги наведені заперечення відповідача з огляду на те, що всі здійснені Товариством оплати за наданими ним платіжними інструкціями (крім платіжних інструкцій від 31.05.2024 року № 114, від 31.05.2024 року № 115, від 31.05.2024 року № 116 та від 21.11.2024 року № 498, складених в рамках Договору та врахованих Торговим домом при поданні позову і визначенні його ціни, а також платіжних інструкцій від 11.08.2025 року № 608 і від 14.08.2025 року № 614 на оплату сиру) стосувалися іншого правочину - укладеного між сторонами 07.05.2024 року договору поставки товарів № 17-05/24ДМСЗ (копія якого наявна у матеріалах справи, а оригінал був оглянутий судом у судовому засіданні 05.08.2026 року). Наведені обставини підтверджуються призначенням кожного з відповідних платежів, прямо вказаних у платіжних інструкціях.

При цьому, суд врахував положення пункту 5.6 Договору, за якими при здійсненні кожного переказу покупець вказує наступні реквізити для здійснення платежу: назва та номер цього Договору з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.

Отже, надані відповідачем платіжні документи свідчать про перерахування Товариством на користь Торгового дому платежів в рамках інших правовідносин, тоді як належні докази, які підтверджують факт повного чи часткового погашення відповідачем спірної у даній справі заборгованості, що виникла за Договором (у тому числі після поставки товару за видатковими накладними від 02.09.2024 року № 818, від 19.09.2024 року № 916 і від 02.10.2024 року № 957), у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка становить 2 045 420,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Торгового дому до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Зважаючи на несвоєчасне проведення відповідачем розрахунків за Договором, Торговий дім також просив суд стягнути з Товариства 3 % річних у розмірі 86 175,91 грн., нарахованих на відповідні суми заборгованості відповідача за видатковими накладними від 02.09.2024 року № 818, від 19.09.2024 року № 916 і від 02.10.2024 року № 957 (з урахуванням часткового погашення Товариством суми боргу в розмірі 1 000 000,00 грн.) у період з 17.09.2024 року по 04.03.2026 року, а також 295 980,55 грн. інфляційних втрат, нарахованих протягом цього періоду на відповідні суми заборгованості згідно з наданим позивачем розрахунком.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Правовий аналіз вказаних норм матеріального права свідчить про те, що проценти річні можуть бути нараховані лише за кожен повний день прострочення виконання зобов`язання, а день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення наведених сум.

Проте, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування вищевказаних компенсаційних виплат було здійснено останнім із допущенням методологічних помилок при визначенні початкових та кінцевих дат періодів прострочення та кількості днів за відповідні періоди прострочення, а також без урахування дати здійсненого відповідачем часткового погашення боргу та кількості днів у 2024 році, що призвело до заявлення сум 3 % річних та інфляційних втрат у завищених розмірах.

Зважаючи на викладене, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з Товариства на користь позивача, за розрахунком суду та в межах пред`явлених Торговим домом позовних вимог (періодів нарахування) є 85 891,93 грн., з яких: 1 818,69 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 1 305 180,90 грн. у період з 17.09.2024 року по 03.10.2024 року; 1 699,82 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 1 595 220,00 грн. у період з 04.10.2024 року по 16.10.2024 року; 8 736,86 грн. - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 3 045 420,00 грн. у період з 17.10.2024 року по 20.11.2024 року; 73 636,56 грн. (сума, обрахована позивачем за відповідний період) - 3 % річних, нараховані на суму основного боргу в розмірі 2 045 420,00 грн. у період з 21.11.2024 року по 04.03.2026 року.

Разом із тим, дійсною сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягнення з Товариства на користь Торгового дому за вказаний останнім період, за обрахунком суду є 264 450,40 грн.

Отже, стягненню з Товариства на користь позивача підлягає 3 % річних у розмірі 85 891,93 грн. та інфляційні втрати в сумі 264 450,40 грн., у той час як у задоволенні вимог Торгового дому про стягнення з відповідача 283,98 грн. 3 % річних та 31 530,15 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Також, зважаючи на неналежне виконання Товариством своїх зобов`язань за Договором, позивач просив суд стягнути з покупця 297 813,15 грн. пені, нарахованої на загальну суму основного боргу в розмірі 2 045 420,00 грн. у період з 04.09.2025 року по 04.03.2026 року.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Відповідно до пункту 7.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов Договору покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.

Суд виходить з того, що неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо несвоєчасної оплати товару) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи договорі.

Водночас, згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафним санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як було вказано вище, на виконання умов Договору позивач згідно з підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими відбитками печаток цих суб`єктів господарювання видатковими накладними від 02.09.2024 року № 818 на суму 1 305 180,90 грн., від 19.09.2024 року № 916 на суму 290 040,00 грн. та від 02.10.2024 року № 957 на суму 1 450 200,00 грн. поставив у власність Товариства товар - масло вершкове 72,5 % жирності загальною вартістю 3 045 420,00 грн.

Отже, зважаючи на приписи пункту 5.7 Договору, поставлений позивачем товар за видатковою накладною від 02.09.2024 року № 818 на суму 1 305 180,90 грн. мав бути оплачений відповідачем у строк до 16.09.2024 року включно, тоді як за прострочення виконання цього зобов`язання пеня могла бути нарахована у період з 17.09.2024 року по 17.03.2025 року (протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано).

Поставлений позивачем за видатковою накладною від 19.09.2024 року № 916 товар на суму 290 040,00 грн. мав бути оплачений відповідачем у строк до 03.10.2024 року включно, тоді як за прострочення виконання цього зобов`язання пеня могла бути нарахована у період з 04.10.2024 року по 04.04.2025 року.

Поставлений позивачем за видатковою накладною від 02.10.2024 року № 957 товар на суму 1 450 200,00 грн. мав бути оплачений відповідачем у строк до 16.10.2024 року включно, тоді як за прострочення виконання цього зобов`язання пеня могла бути нарахована у період з 17.10.2024 року по 17.04.2025 року.

Однак, у пред`явленому позові Торговий дім просив суд стягнути з відповідача 297 813,15 грн. пені, нарахованої на загальну суму основного боргу в розмірі 2 045 420,00 грн. у період з 04.09.2025 року по 04.03.2026 року, тобто за період, станом на початок якого передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (що діяла на час виникнення прострочення за кожною з видаткових накладних) строк нарахування пені вже сплив.

Судом враховано, що за умовами пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.

Зважаючи, що карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, діяв до 01.07.2023 року, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Однак, після відміни з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року (тобто до початку періоду нарахування позивачем пені у даній справі) на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX продовжена не була.

Суд також взяв до уваги те, що позивач фактично нараховував пеню протягом шести місяців (04.09.2025 року по 04.03.2026 року).

Однак, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість відповідного періоду, його перебіг у будь-якому випадку починається саме з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу цього строку не може бути змінений за згодою сторін.

За таких обставин, суд зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої поза межами встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України строку, за період з 04.09.2025 року по 04.03.2026 року.

Відтак, враховуючи приписи частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, у задоволенні вимог Торгового дому про стягнення з Товариства пені у розмірі 297 813,15 грн. слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу чи відсутності прострочення ним виконання своїх грошових обов`язків за Договором.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки за Договором, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іновейст Поінт" (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 7, офіс 206-Б; код ЄДРПОУ 45198975) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДМСЗ" (01133, місто Київ, Б. Лесі Українки, будинок 34, під`їзд 2, 705; код ЄДРПОУ 34807883) 2 045 420 (два мільйони сорок п`ять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 85 891 (вісімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто одну) грн. 93 коп. 3 % річних, 264 450 (двісті шістдесят чотири тисячі чотириста п`ятдесят) грн. 40 коп. інфляційних втрат, а також 28 749 (двадцять вісім тисяч сімсот сорок дев`ять) грн. 15 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.09.2026 року.

Суддя В.С. Ломака