Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №910/5742/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2026Справа № 910/5742/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт»

про стягнення 272033,37 грн

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект»

про визнання договору розірваним та стягнення 888805,20 грн

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): Добросько Л.В.;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Шипіка А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.05.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» про стягнення 272033,37 грн, з яких 170049,14 грн основного боргу, 71259,05 грн пені, 7100,82 грн 3% річних та 23624,36 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 не у повному обсязі оплатив виконані позивачем роботи, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 170049,14 грн. Крім того, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 71259,05 грн пені, 7100,82 грн 3% річних та 23624,36 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2026 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 19.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 відкрито провадження у справі №910/5742/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

04.06.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» про визнання розірваним Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 та стягнення пені у розмірі 888805,20 грн.

Зустрічний позов обгрунтований тим, що жодного з етапів робіт за Договором підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 позивач за первісним позовом у повному обсязі не виконав, у звязку з чим позивач за зустрічним позовом просить визнати розірваним вказаний договір (на підставі ч. 2 ст. 849 та ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України) та стягнути з відповідача за зустрічним позовом пеню у загальному розмірі 888805,20 грн, нараховану за прострочення виконання етапів робіт.

У зустрічній позовній заяві позивач за зустрічним позовом просив суд призначити у справі судову експертизу. Вказане клопотання не було підтримане заявником у підготовчому засіданні 15.07.2026, у зв`язку з чим суд його не розглядає.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2026 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» залишено без руху, встановлено позивачу за зустрічним позовом строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивач за зустрічним позовом усунув недоліки позовної заяви, вказані судом в ухвалі від 09.06.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2026 прийнято зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» до спільного розгляду із первісним позовом, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.07.2026.

19.06.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача за зустрічним позовом надійшов відзив на позовну заяву.

23.06.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 15.07.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 29.07.2026.

16.07.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача за зустрічним позовом надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29.07.2026 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 29.07.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 02.09.2026.

У судове засідання 02.09.2026 з`явились представники сторін, надали усні пояснення по справі; представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) первісний позов підтримав у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечив; представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) проти задоволення первісного позову заперечив, зустрічний позов підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 02.09.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водний проект» (підрядник) укладено Договір підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт, відповідно до умов якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором (далі - Договір), у строки, обумовлені в цьому Договорі, виконати проектні роботи з розробки проектно-кошторисної документації: «Будівництво станції біологічного очищення промислових стічних вод біологічної очистки промислових стічних вод та радіального відстійника для циркуляції плавучої води з супутніми спорудами «Гнідавський Підрозділ» з дотриманням діючих будівельних норм і правил, згідно з завданням на проектування (Додаток 2 до цього Договору) і передбачених кошторисним розрахунком (додаток 4 до цього Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 Підрядник зобов`язується передати Замовнику, а Замовник прийняти у визначених в Договорі порядку та строках виготовлену проектну документацію, п 1.1 цього договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 склад робіт та строки виконання основних етапів робіт визначаються Календарним планом робіт (додаток 3 до цього Договору), який є невід`ємною частиною цього Договору.

У п. 3.1 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 визначено загальну вартість договору - 2611359,40 грн.

Згідно з п. 12.1 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами Сторін і діє до 31.12.2024р., та в будь якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач за первісним позовом вказує на те, що відповідач за первісним позовом в порушення умов укладеного між сторонами Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 не у повному обсязі оплатив виконані позивачем роботи, у зв`язку з чим у відповідача за первісним позовом виникла заборгованість у сумі 170049,14 грн. Крім того, позивач за первісним позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом 71259,05 грн пені, 7100,82 грн 3% річних та 23624,36 грн інфляційних втрат.

04.06.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» про визнання розірваним Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 та стягнення пені у розмірі 888805,20 грн.

Зустрічний позов обгрунтований тим, що жодного з етапів робіт за Договором підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 позивач за первісним позовом у повному обсязі не виконав, у звязку з чим позивач за зустрічним позовом просить визнати розірваним вказаний договір (на підставі ч. 2 ст. 849 та ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України) та стягнути з відповідача за зустрічним позовом пеню у загальному розмірі 888805,20 грн, нараховану за прострочення виконання етапів робіт.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, а позовні вимоги позивача за зустрічним позовом задоволенню не підлягають, зважаючи на такі обставини.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 відповідач за первісним позовом сплатив позивачу за первісним позовом аванс у сумі 816882,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2289 від 26.04.2024 на суму 300000,00 грн та платіжною інструкцією №2319 від 10.05.2024 на суму 516882,60 грн.

16.10.2024 сторони склали та підписали Акт №1/10ПД приймання-здавання виконаних робіт на суму 976315,91 грн.

Будь-яких інших робіт за Договором підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Водний проект» не виконувало.

Таким чином, враховуючи здійснену відповідачем суму авансового платежу (816882,60 грн) та вартість виконаних позивачем за первісним позовом робіт, які були прийняті відповідачем за первісним позовом без заперечень (976315,91 грн), суд дійшов висновку, що сума недоплати становить 159433,31 грн.

Суд не погоджується із доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» про те, що вказану суму боргу слід перерахувати, застосувавши курс НБУ, зважаючи на такі обставини.

Так, умовами Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 ціна договору (вартість робіт) визначна виключно в національній валюті України.

У Протоколі погодження договірної ціни (Додаток №1) сторони знову визначили ціну договору у гривні - 2611359,40 грн.

Також сторони зазначили, що загальна вартість послуг з ПДВ в гривні еквівалентна 62000,00 євро, виходячи з курсу євро, встановленого НБУ+3%, тобто: 1євро=42,1187 грн станом на « 19» лютого 2024 р.

При визначенні курсу валюти використовується наступне джерело - Курс НБУ (ресурс -https://minfin.com.ua/currency/nbu/).

У разі зміни курсу євро на +/- 5%, вартість послуг перераховується на дату підписання актів приймання-передачі послуг, додаткових угод та документів не потребує.

Отже, у випадку виникнення обставин, які могли бути підставою для перерахування вартості робіт (у зв`язку із коливанням курсу НБУ), саме на дату підписання акту приймання-передачі повинна була перераховуватись вартість виконаних позивачем за первісним позовом робіт, а не на дату надсилання претензії про оплату, подання позову чи прийняття судом рішення, тощо.

Оскільки Акт №1/10ПД приймання-здавання виконаних робіт підписаний на суму 976315,91 грн, то саме вказана сума грошових коштів підлягає сплаті Товариством з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт».

Відповідно до п. 4.3 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 оплата робіт Замовником здійснюється поетапно, шляхом переведення коштів на розрахунковий рахунок Підрядника, згідно календарного плану виконання робіт (Додаток №3), наступним чином: - Перший авансовий платіж здійснюється Замовником протягом п`яти банківських днів, з дня підписання Договору. Замовник зобов`язується здійснити авансовий платіж у розмірі 888704,57 грн. Кожен із платежів, окрім першого, перераховуються у вказані строки, лише при повному виконанні проектних робіт та підписанні акту приймання-передачі по етапу проектних робіт, який передує етапу, за який вимагається внесення платежу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Відповідачем за первісним позовом не надано суду доказів сплати грошових коштів у сумі 159433,31 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» за Договором підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 у сумі 159433,31 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем за первісним позовом не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» суми основного боргу у розмірі 170049,14 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 159433,31 грн.

Крім того, позивач за первісним позовом нарахував та просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом пеню у розмірі 71259,05 грн за період з 17.11.2024 по 12.05.2026.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За кожний день прострочення оплати за виконані проектні роботи Замовник сплачує Підрядникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення (п. 8.5 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024).

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необгурнтованості, оскільки позивач не врахував положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та підлягає застосуванню при вирішенню даного спору.

Оскільки умови Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 не містять умов про нарахування пені за більший період ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (шість місяців від дати виникнення прострочення), то обгрунтованим для нарахування пені є період з 24.10.2024 по 24.04.2025 (відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк оплати становить 7 днів від дати підписання акту виконаних робіт).

При цьому, умова про нарахування пені за кожен день прострочення встановлює механізм нарахування пені, а не період нарахування.

Так як суд не може вийти за межі позовних вимог, а позивач за первісним позовом нараховує пеню з 17.11.2024, то суд здійснив перерахунок пені в межах, заявлених позивачем за первісним позовом, - з 17.11.2024 по 24.04.2025.

За розрахунком суду, обгрунтованим розміром пені, що підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт», є 19847,27 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» пені у розмірі 71259,05 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 19847,27 грн.

Також, позивачем за первісним позовом нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних у розмірі 7100,82 грн за період з 17.11.2024 по 12.05.2026 та інфляційні втрати у розмірі 23624,36 грн за період з грудня 2024 року по квітень 2026 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обгрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» 3% річних у розмірі 7100,82 грн за період з 17.11.2024 по 12.05.2026 та інфляційних втрат у розмірі 23624,36 грн за період з грудня 2024 року по квітень 2026 року підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт», суд зазначає таке.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Згідно із статтею 19 Цивільного кодексу України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 Цивільного кодексу України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.

Оскільки частина друга статті 651 Цивільного кодексу України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Такий же підхід застосовував у свої практиці і Верховний Суд України, який у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, від 14 жовтня 2014 року у справі № 3-143гс14 зробив такі правові висновки: у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Одним із проявів добросовісності в зобов`язальних правовідносинах є те, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментальних принципів, на якому ґрунтується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язків (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватись з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією із сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво).

Крім того, у ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України визначено, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Однак, позивач за зустрічним позовом не просить суд розірвати Договір підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024, а просить визнати розірваним вказаний договір.

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту застосовується тоді, коли договір уже було розірвано в позасудовому порядку (наприклад, через односторонню відмову, якщо таке право передбачене договором або законом), але інша сторона не визнає цього факту чи продовжує вимагати виконання зобов`язань.

Тобто, позов про визнання договору розірваним (визнання правовідносин/зобов`язань припиненими) подається в тому випадку, коли припинення таких правовідносин/зобов`язань вже відбулось, однак з огляду на наявний спір між сторонами (якщо інша сторона не визнає факту припинення) є потреба у підтвердженні такого факту судом.

В даному ж випадку матеріали справи не містять, а позивачем за первісним позовом не надано суду доказів того, що він в позасудовому порядку реалізував своє право на розірвання Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 (або доказів того, що вказаний договір вже є розірваним в будь-який інший спосіб).

Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що Договір підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 вже є розірваним (з будь-яких підстав), суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» обрало неналежний спосіб захисту (визнання правовідносин припиненими), адже у спірних правовідносинах за наявності чинного договору позивачу за зустрічним позовом слід захищати свої права шляхом подання позову про розірвання Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024, а не про визнання його розірваним.

За наведених обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» про визнання розірваним Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» штрафних санкцій, нарахованих за прострочення виконання окремих етапів робіт, суд зазначає таке.

Пунктом 8.2 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 перечено, що за невиконання положень п. 5.6 цього договору підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 5.5 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 кінцевий термін виконання проектних робіт за цим Договором: 31.12.2024 року. Термін виконання Робіт може бути перенесений у випадку збільшення термінів проходження проектної документації крізь погоджувальні інстанції з причин, що не залежать від Підрядника.

Згідно з п. 5.6 Договору підряду №1604/ПД/24 на виконання проектно-вишукувальних робіт від 22.04.2024 Підрядник зобов`язується не пізніше 2-ох календарних днів після настання кінцевого терміну, по кожному етапу проектних робіт, визначеного у Додатку №3 цього Договору, передати Замовникові результати виконаних проектних робіт та скласти і зі свого боку підписати Акт приймання-передачі. Роботи (їх етапи) вважаються виконаними Підрядником та прийнятими Замовником з моменту підписання Замовником відповідного Акту приймання-передачі виконаних проектних робіт.

Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, у постановах від 18.02.2025 у справі №910/3385/24, від 07.12.2018 у справі №910/22058/17, від 23.07.2019 у справі №911/2076/18, від 24.01.2020 у справі №910/3362/18, від 12.09.2019 у справі №911/2360/18, від 25.02.2020 у справі №910/3920/18) послідовно дотримується висновку, що із системного аналізу викладених норм законодавства вбачається, що відповідальність підрядника … у вигляді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає … за прострочення виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов`язання.

Верховний Суд у вказаних постановах дійшов висновку, що прострочення відповідачем у виконанні зобов`язань за договором починається із наступного дня за днем закінчення виконання всіх робіт за договором, а не окремих етапів; відповідальність підрядника у виді штрафних санкцій (пені, штрафу) настає у разі прострочення відповідачем виконання підрядних робіт у цілому, а не за прострочення у виконанні окремих етапів робіт у межах основного зобов`язання.

Такі висновки зроблені Верховним Судом не зважаючи на наявність в укладених між сторонами договорах умов про застосування штрафних санкцій за прострочення виконання окремих етапів робіт, а не всіх робіт в цілому.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, всі штрафні санкції були нараховані Товариством з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» за прострочення виконання позивачем за первісним позовом окремих етапів робіт, а не всіх робіт в цілому.

Зважаючи на правові висновки Верховного Суду про право нараховувати штрафні санкції за прострочення виконання всіх робіт, а не окремих етапів робіт, суд дійшов висновку про безпідставність нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» штрафних санкцій у сумі 888805,20 грн. (оскільки вони нараховані за прострочення виконання окремих етапів робіт, а не всього комплексу робіт за договором).

Таким чином, суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» штрафних санкцій у розмірі 888805,20 грн.

При цьому, суд зазначає, що звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає зміст (предмет) і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача (відповідачів), стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, що тягнуть за собою певні правові наслідки. Поряд із цим, підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача (відповідачів). Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача (відповідачів) на захист проти позову.

Предмет та підстави позову в своїй сукупності складають позовні вимоги, за межі яких суд не може вийти.

Тобто, оскільки позивач за первісним позовом нараховує пеню за прострочення виконання саме етапів робіт, у суду відсутні підстави виходити за межі таких позовних вимог та з власної ініціативи нараховувати пеню за прострочення виконання робіт в цілому.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом (в тому числі щодо проведення зарахування на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України, зазначення у рішенні суду про нарахування штрафних санкцій на підставі п. 8.2 договору до виконання рішення суду (в частині зустрічного позову), стягнення збитків внаслідок розірвання договору (за зустрічним позовом), так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Судовий збір в частині первісного позову покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині зустрічного позову - на позивача за зустрічним позовом (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аква Форсайт» (03049, м. Київ, проспект Повітряних сил, буд. 3, офіс 22; ідентифікаційний код: 40434252) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Водний проект» (08200, Київська обл, Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Лермонтова, буд. 2-Н, кв. 22; ідентифікаційний код: 37295725) суму основного боргу у розмірі 159433 (сто п`ятдесят девя`ть тисяч чотириста тридцять три) грн 31 коп, пеню у розмірі 19847 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот сорок сім) грн 27 коп., 3% річних у розмірі 7100 (сім тисяч сто) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 23624 (двадцять три тисячі шістсот двадцять чотири) грн 36 коп. та судовий збір у розмірі 2520 (дві тисячі п`ятсот двадцять) грн 07 коп.

3. Відмовити в іншій частині первісного позову.

4. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, починаючи з 14.05.2026 і до моменту виконання рішення, на суму основного боргу, що становить 159433,31 грн, нараховувати 3% річних за формулою: сума основного боргу * 3% / календарну кількість днів у році * кількість днів прострочення.

5. Відмовити у задоволенні зустрічного позову.

6. Понесені позивачем за зустрічним позовом судові витрати покласти на позивача за зустрічним позовом.

7. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.09.2026.

Суддя О.М. Спичак