Рішення від 11 серпня 2026 р. у справі №910/11413/25 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026Справа № 910/11413/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за первісним позовом ОСОБА_1

до гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАГРА-РЕНТ»

про визнання недійсним договору та витребування частки у статутному капіталі,

та

за зустрічним позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про визнання права забезпечення на частку у статутному капіталі товариства,

Представники учасників справи:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Остащенко О.М., ОСОБА_1 ,

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Богомазов П.С., ОСОБА_8,

від третьої особи: Богомазов П.С.,

перекладач: Мамедзаде Керім,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до гр. Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 про:

1) визнання недійсним удаваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926) від 22.04.2024, укладеним між громадянином України ОСОБА_1 та громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 , на виконання якого укладено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі від 22.04.2024, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом КМНО Горбенко Ю.Е., зареєстровано в реєстрі за № 207, 208;

2) витребування з володіння громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 на користь громадянина України ОСОБА_1 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926), що становить 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 6 343 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в забезпечення виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за укладеним з ОСОБА_2 договором позики від 22.04.2024 останньому позивачем передано корпоративні права ТОВ «ВАГРА-РЕНТ» (ідентифікаційний код 43888926), про що сторонами було підписано Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «ВАГРА-РЕНТ» від 22.04.2024, що містить посилання на договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 22.04.2024. Як вказує позивач, вказаний договір купівлі-продажу є удаваним, оскільки будь-які розрахунки на його виконання не здійснювались та даний правочин вчинено з метою приховання реального правочину - договору про встановлення довірчої власності. Враховуючи, що законодавством заборонено передавати корпоративні права у довірчу власність, позивач за первісним позовом вказує про наявність правових підстав для визнання недійсним удаваного договору купівлі-продажу, як такого, що суперечить законодавству, а також для витребування з володіння ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ «ВАГРА-РЕНТ» (код ЄДРПОУ 43888926), що становить 100%, у порядку статей 215, 216 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 постановлено звернутися до Державної міграційної служби України (01025, м. Київ, вул. Володимирська, 9) із запитом щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

24.09.2025 до суду від Державної міграційної служби України надійшла відповідь щодо адреси проживання ОСОБА_2 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11413/25, підготовче засідання призначено на 27.10.2025. Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

17.10.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зокрема, поставлено позивачу шість запитань щодо обставин справи в порядку ст. 90 ГПК України.

Також ОСОБА_4 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , у якій заявив вимоги про:

1) визнання за ОСОБА_3 права забезпечення (застави/довірчої власності) на 100% частки у статутному капіталі ТОВ "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926) до повного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 22.04.2024;

2) звернення стягнення на 100% частки у статутному капіталі ТОВ "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926), як на предмет забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 22.04.2024 на користь ОСОБА_2 , визначивши спосіб звернення стягнення у вигляді визнання права власності за ОСОБА_3 на 100% частки у статутному капіталі ТОВ "ВАГРА-РЕНТ", без визначення грошової суми до стягнення.

У зустрічному позові також поставлено ОСОБА_1 вісім запитань щодо обставин справи в порядку ст. 90 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2025 зустрічну позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

22.10.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

27.10.2025 до суду від ОСОБА_2 надійшли:

- клопотання про застосування до позивача заходу процесуального примусу у вигляді попередження та зобов`язання надати до суду відповіді на поставлені у відзиві запитання;

- клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горбенко Юлію Едуардівну;

- клопотання про витребування доказів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горбенко Юлії Едуардівни (договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ВАГРА-РЕНТ" від 22.04.2024, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) та зобов`язання надати інформацію про обставини підписання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "ВАГРА-РЕНТ" від 22.04.2024, зокрема, докази ознайомлення ОСОБА_2 належним чином зі змістом вказаного договору;

- клопотання про витребування у Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації документів, що містяться у реєстраційній справі ТОВ "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926), а саме: договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 22.04.2024; акту приймання-передачі частки від 22.04.2024; заяви сторін та рішення загальних зборів учасників Товариства щодо відчуження частки на користь ОСОБА_2 ; документів, поданих для проведення відповідних реєстраційних дій щодо відчуження частки на користь ОСОБА_2 ; інших документів, на підставі яких було внесено зміни до відомостей про учасників у Єдиному державному реєстрі щодо відчуження частки на користь ОСОБА_2 ;

- клопотання про виклик свідків для допиту у судовому засіданні ( ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горбенко Ю.Е).

У підготовчому засіданні 27.10.2025 суд за результатами розгляду клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горбенко Юлію Едуардівну, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову у задоволенні даного клопотання у зв`язку із недоведеністю того, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки вказаної особи. Також суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2025 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАГРА-РЕНТ" (ідентифікаційний код 43888926; вул. Олекси Тихого, буд. 38/19, кв. 36, м. Київ). Встановлено третій особі строк для надання до суду письмових пояснень по суті позовних вимог. Зобов`язано позивача в порядку ст. 90 ГПК України надати відповіді на поставлені відповідачем у відзиві на позовну заяву запитання у формі заяви свідка - протягом п`яти днів з дня підготовчого засідання, проведеного 27.10.2025. Відкладено підготовче засідання у справі № 910/11413/25 на 17.11.2025.

29.10.2025 до суду від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, у якій ОСОБА_4 просить здійснювати розгляд зустрічного позову лише за вимогою про визнання за ОСОБА_3 права забезпечення (застави/довірчої власності) на 100% частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926) до повного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 22.04.2024.

31.10.2025 до суду від позивача за первісним позовом надійшла заява свідка.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2025 прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права забезпечення (застави/довірчої власності) на 100% частки у статутному капіталі ТОВ "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926) до повного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 22.04.2024. Зустрічний позов об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 910/11413/25. Встановлено відповідачу за зустрічним позовом строк для подання відзиву на зустрічну позовну заяву та заперечень, позивачу за зустрічним позовом - строк для подання відповіді на відзив.

17.11.2025 до суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на зустрічний позов.

В підготовчому засіданні 17.11.2025 судом розглянуто усне клопотання представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) про визнання обов`язковою явку ОСОБА_2 в судове засідання під час розгляду справи по суті, задоволено вказане клопотання.

Крім того, представником ОСОБА_2 в підготовчому засіданні 17.11.2025 заявлено клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: статуту товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ", за результатами розгляду якого судом постановлено протокольну ухвалу про долучення вказаного доказу до матеріалів справи.

За результатами підготовчого засідання 17.11.2025 суд постановив ухвалу, якою клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів від Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації задовольнив частково. Витребував від Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації (03151, м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 41; ідентифікаційний код 37378937) копії документів, що містяться у реєстраційній справі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГРА-РЕНТ" (ідентифікаційний код 43888926) починаючи з 01.04.2024. Зобов`язав Солом`янську районну в місті Києві державну адміністрацію (03151, м. Київ, пр. Повітряних Сил, буд. 41; ідентифікаційний код 37378937) надати суду витребувані документи протягом п`яти днів з дня отримання даної ухвали. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горбенко Юлії Едуардівни відмовлено. Підготовче засідання відкладено на 17.12.2025.

05.12.2025 до суду від Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 17.11.2025.

16.12.2025 до суду від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення.

17.12.2025 до суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про залучення до участі у справі № 910/11413/25 перекладача з української мови на азербайджанську мову з покладенням витрат на ОСОБА_1 .

Суд в підготовчому засіданні 17.12.2025 постановив ухвалу без оформлення окремого документа про долучення до матеріалів справи поданих ОСОБА_3 15.12.2026 (зареєстровані канцелярією суду 16.12.2025) додаткових пояснень із долученими до них доказами.

Підготовче засідання 17.12.2025 було відкладено на 12.01.2026.

25.12.2025 від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів.

29.12.2025 до суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про залучення перекладача з покладенням витрат на позивача, у якій представник позивача за первісним позовом просив у разі залучення перекладача, відповідні витрати покласти на ОСОБА_2 .

09.01.2026 до суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання; від представника ОСОБА_1 надійшла заява про визнання причин неявки в судове засідання ОСОБА_2 та його представника неповажними та проведення підготовчого засідання за їх відсутності.

В підготовчому засіданні 12.01.2026, у яке з`явились ОСОБА_1 та його представник, суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа про задоволення клопотання представника ОСОБА_2 про відкладення підготовчого засідання, підготовче засідання відкладено на 09.02.2026.

09.02.2026 до суду від ОСОБА_1 надійшли заява про долучення доказів судових витрат та про долучення доказів до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 09.02.2026 суд за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 про залучення перекладача постановив ухвалу без оформлення окремого документа про відмову у його задоволенні. Водночас, судом долучено до матеріалів справи докази, подані ОСОБА_1 із заявами від 09.02.2026.

Суд, з`ясувавши у представників сторін відсутність будь-яких не розглянутих заяв/клопотань та подання ними усіх доказів на підтвердження позицій по суті спору, дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 18.02.2026, про що в підготовчому засіданні 09.02.2026 постановлено ухвалу без оформлення окремого документа.

13.02.2026 до суду від представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про залучення перекладача з азербайджанської мови.

16.02.2026 до суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про участь останнього в судовому засіданні 18.02.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

17.02.2026 до суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про застосування до ОСОБА_2 заходів процесуального примусу у формі штрафу за невиконання процесуального обов`язку - неявки в судове засідання та застосування до адвоката Бабійчук О.С. заходів процесуального примусу у формі штрафу за подачу заяви про участь відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції, явка якого визнана обов`язковою та за порушення строку подачі такої заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 заяву представника ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні 18.02.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів залишено без розгляду.

18.02.2026 до суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про дослідження кожного поданого доказу окремо з наданням сторонам можливості оголосити зміст доказу, дати пояснення щодо його змісту, належності, допустимості, достовірності та значення для справи, висловити зауваження, заперечення або додаткові позиції щодо оцінки кожного конкретного доказу.

В судовому засіданні 18.02.2026 за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 про залучення перекладача постановлено ухвалу, якою зобов`язано ОСОБА_2 в строк до 09.03.2026 надати копію договору, укладеного між ОСОБА_3 та перекладачем, про надання відповідних послуг та попередньо (авансом) оплатити витрати пов`язані із залученням та участю перекладача у даній справі або надати будь-який інший документ, що підтверджує згоду перекладача безоплатно надати заявнику послуги перекладу. Відкладено розгляд справи на 16.03.2026.

10.03.2026 до суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення копії договору про надання послуг перекладу, укладеного між ОСОБА_3 та ФОП Мемадзаде Керімом . Також у вказаному клопотанні зазначено, що оплата послуг перекладача буде здійснюватися після проведення судового засідання, у зв`язку з чим докази авансування не надаються.

13.03.2026 до суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про участь у судовому засіданні 16.03.2026 та у всіх наступних судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2026 вищевказану заяву представника ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні задоволено.

В судовому засіданні 16.03.2026 судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа про задоволення клопотання ОСОБА_2 про залучення до участі у справі перекладача з азербайджанської мови на українську мову і навпаки. Суд допустив до участі у даній справі перекладача - Мамедзаде Керіма, кваліфікація якого підтверджується наданою в матеріали справи копією диплому магістра НОМЕР_2 від 25.01.2025 Київського національного лінгвістичного університету.

В судовому засіданні 16.03.2026 оголошено перерву до 06.04.2026.

01.04.2026 до суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про участь ОСОБА_2 у судовому засіданні 16.03.2026 та у всіх наступних судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 вищевказане клопотання представника ОСОБА_2 задоволено.

06.04.2026 на електронну пошту суду від перекладача - Мамедзаде Керіма надійшла заява про відкладення призначеного на 06.04.2026 судового засідання.

За результатами судового засідання 06.04.2026 суд постановив ухвалу, якою застосував до перекладача Мамедзаде Керіма захід процесуального примусу у вигляді штрафу. Постановив стягнути з Мамедзаде Керіма в дохід державного бюджету України штраф у розмірі 3328,00 грн. Викликав у наступне судове засідання у даній справі перекладача Мамедзаде Керіма та визнав його явку обов`язковою.

Судове засідання відкладено на 11.05.2026.

В судовому засіданні 11.05.2026 суд, заслухавши пояснення представників сторін по суті первісного та зустрічного позовів, постановив ухвалу без оформлення окремого документа про оголошення в судовому засіданні перерви до 27.05.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2026 зупинено провадження у справі до розгляду Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Мамедзаде Керіма на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026, матеріали справи № 910/11413/25 направлено до суду апеляційної інстанції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 апеляційну скаргу Мамедзаде Керіма задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 скасовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2026 поновлено провадження у справі № 910/11413/25, судове засідання призначено на 12.08.2026, визнано обов`язковою явку перекладача Мамедзаде Керіма у судове засідання.

22.07.2026 до суду від представника ОСОБА_2 надійшла заява про участь ОСОБА_2 та представника - адвоката Богомазова Павла у судовому засіданні 12.08.2026 та у всіх наступних судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 04.08.2026 вказану заяву представника ОСОБА_2 задоволено частково, а саме в частині забезпечення участі у судових засіданнях в режимі відеоконференції представника ОСОБА_2 - адвоката Богомазова Павла. В частині забезпечення участі ОСОБА_2 в судових засіданнях в режимі відеоконференції заяву залишено без задоволення.

В судове засідання 12.08.2026 з`явилися сторони та їх представники, представник третьої особи, а також перекладач.

Так, представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) підтримала позовні вимоги первісного позову та заперечила щодо задоволення зустрічних вимог. Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) заперечив щодо задоволення первісного позову, просив задовольнити зустрічний позов.

В порядку ч. 1 ст. 233 ГПК України судом в судовому засіданні 12.08.2026 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

22.04.2024 між громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 (позикодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у позику ОСОБА_1 кошти у розмірі 500 000,00 доларів США терміном на 12 місяців під 18% річних, з правом дострокового повернення суми коштів. Сторони домовилися, що позичальник зобов`язаний повернути суму грошових коштів в повному обсязі у строк до 22.04.2025 (п. 1 договору позики).

Відповідно до п. 5 договору позики, з метою забезпечення належного та своєчасного виконання зобов`язань позичальника щодо повернення грошових коштів, позичальник передає позикодавцеві належні позичальнику корпоративні права, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГРА-РЕНТ» (ідентифікаційний код 43888926). Передача корпоративних прав відбувається шляхом укладення з позикодавцем Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі вказаного Товариства, який після виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором втрачає свою чинність та повертаються у власність позичальника шляхом укладення та підписання нового Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі вищезазначеного Товариства, згідно з яким корпоративні права від позикодавця повертаються у власність позичальника.

Як вказує ОСОБА_1 , на момент укладання з ОСОБА_3 договору позики від 22.04.2024, він був власником 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГРА-РЕНТ» (ідентифікаційний код 43888926).

В день укладення договору позики ОСОБА_1 на підставі Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі від 22.04.2024, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбенко Ю.Е. та зареєстрованого в реєстрі за № 207, 208, передав у власність ОСОБА_8 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГРА-РЕНТ», що становить 100%, яка в грошовому еквіваленті становить 6 343 500,00 грн.

В п. 2 вказаного Акту зазначено, що вищевказана частка внесена (сформована) продавцем ( ОСОБА_1 ) до статутного капіталу Товариства в повному обсязі.

Відповідні зміни до відомостей про юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАГРА-РЕНТ» (ідентифікаційний код 43888926), складу його засновників (учасників) було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з якими ОСОБА_4 значиться власником 100% частки у статутному капіталі вказаного Товариства.

Обґрунтовуючи вимоги первісного позову, ОСОБА_1 зазначив, що договір позики не міг бути підставою для переходу корпоративних прав, а тому сторони у Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі від 22.04.2024 вказали такою підставою договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 22.04.2024, укладений в усній формі, за яким жодні розрахунки не здійснювались та який є удаваним, оскільки його вчинено з метою приховання договору про встановлення довірчої власності, адже справжньою природою Акту приймання-передачі частки є саме забезпечення виконання зобов`язань за договором позики. Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 597-2 Цивільного кодексу України, якими передбачено заборону на передачу корпоративних прав у довірчу власність, а також ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, удаваний договір купівлі-продажу, який є договором про встановлення довірчої власності, має бути визнано недійсним, а передана відповідачу за первісним позовом частка у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАГРА-РЕНТ» на підставі такого договору - витребувана на користь позивача за первісним позовом.

ОСОБА_4 заперечував щодо вимог первісного позову, вказуючи, що передача корпоративних прав на ТОВ «ВАГРА-РЕНТ» була погоджена сторонами у договорі позики від 22.04.2024 шляхом укладення Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі, які (корпоративні права) після виконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення грошових коштів позики мали повертатися у власність позичальника шляхом підписання нових Актів приймання-передачі частки у статутному капіталі. Відповідач зазначає, що положення п. 5 договору позики передбачають можливість тимчасового переходу корпоративних прав до відповідача та мають виключно забезпечувальний характер, слугують гарантією належного виконання позивачем своїх зобов`язань і не свідчать про намір сторін створити будь-які інші правовідносини. Крім того, відповідач вказував, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту.

В свою чергу, ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_1 , у якому з урахуванням поданої 29.10.2025 до суду заяви про відмову від частини позовних вимог, просив визнати за ОСОБА_3 права забезпечення (застави/довірчої власності) на 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926) до повного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 22.04.2024.

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_4 зазначає, що в порушення своїх зобов`язань за договором позики від 22.04.2024, ОСОБА_1 не повернув суму позики та проценти, що зумовлює необхідність у визнанні за ОСОБА_3 права забезпечення на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ".

ОСОБА_1 в заперечення вимог зустрічного позову вказав, що позовні вимоги ОСОБА_2 не містять конкретного способу захисту, оскільки позивачем за зустрічним позовом не визначено чітко яке саме право забезпечення він просить визнати: застави чи довірчої власності, які у свою чергу є різними способами забезпечення виконання зобов`язання. При цьому, відповідач за зустрічним позовом вказав, що право забезпечення, яке просить визнати позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_1 не порушується та ним не заперечується.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст. 215 ЦК України.

За змістом ст. 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Тобто правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Згідно з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

При цьому, ч. 1 ст. 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як зазначалося вище, позовні вимоги первісного позову обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 22.04.2024, який визначений підставою укладання між сторонами Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі від 22.04.2024, є удаваним, оскільки прикриває реальний правочин між сторонами - договір про встановлення довірчої власності, з метою виконання п. 5 договору позики.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Таким чином, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 916/508/22.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 927/784/23).

ОСОБА_1 під час розгляду справи наголошував на тому, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 22.04.2024, насправді є договором про встановлення довірчої власності, який укладений з порушенням вимог ч. 2 ст. 597-2 ЦК України, відповідно до яких забороняється передавати корпоративні права у довірчу власність.

Судом було встановлено, що між сторонами даного спору виникли правовідносини позики внаслідок укладення ними 22.04.2024 договору позики, за яким ОСОБА_4 передав ОСОБА_1 кошти позики.

Водночас, відповідно до п. 5 вказаного договору позики сторони визначили, що в забезпечення належного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань щодо повернення коштів, останній передає ОСОБА_8 корпоративні права Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ".

У цьому ж пункті договору позики передбачено, що передача належних позичальнику корпоративних прав відбувається шляхом укладення з позикодавцем Актів приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, які після виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором втрачають свою чинність та повертаються у власність позичальника шляхом укладення і підписання нових Актів приймання-передачі частки у статутному капіталі.

Так, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22.04.2024 складно та підписано Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ", справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбенко Ю.Е.

Згідно з п. 1 вказаного Акту ОСОБА_1 передав у власність покупцю - ОСОБА_8 , а останній прийняв частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ", що становить 100%, яка у грошовому еквіваленті становить 6 343 500,00 грн.

Втім, підставою підписання даного Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ" значиться Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 22.04.2024, який в матеріалах справи відсутній, а за доводами позивача за первісним позовом - був укладений між сторонами в усній формі. При цьому, за доводами відповідача за первісним позовом такий договір укладався письмово.

Враховуючи, що обома сторонами не заперечується факт укладання договору купівлі-продажу, посилання на який міститься в Акті приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ" від 22.04.2024, суд відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України визнає вказану обставину щодо укладання цього правочину встановленою.

До того ж, факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу підтверджується самим Актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства, який є належним доказом укладення такого договору.

Слід також зазначити, що акт приймання-передачі сам по собі не є правочином, а є лише доказом виконання зобов`язань, що виникли з основного договору та первинним господарським документом, що підтверджує факт здійснення господарської операції.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №910/12258/17 та від 11.06.2018 у справі №916/613/17, відповідно до якої акт приймання-передачі як такий не має ознак правочину у розумінні ст. 202 ЦК України, а є лише первинним документом, який посвідчує факт існування між сторонами відповідних правовідносин, зокрема, відносин купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд зазначає, що основною ознакою договору купівлі-продажу є передача відповідного майна у власність іншої особи на оплатній основі (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 912/3747/20).

При цьому, характерною особливістю правочинів купівлі-продажу є остаточний перехід права власності, не обумовлений зворотним поверненням майна відчужувачу.

В той же час, у даних правовідносинах відбувся перехід права власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ", в той час як обидві сторони підтверджують саме забезпечувальний характер такої передачі частки. Як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_4 під час розгляду справи у поданих до суду документах по суті спору зазначають, що передача корпоративних прав була здійснена з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики, а не у порядку купівлі-продажу. Підтвердженням цього є також відсутність будь-яких розрахунків між сторонами за передання у власність ОСОБА_2 частки 100% у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ".

З огляду на зазначене та наявність у матеріалах справи укладеного між сторонами договору позики від 22.04.2024, яким визначено дійсну волю сторін щодо змісту їх правовідносин в частині передання у власність ОСОБА_8 спірної частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ", а саме - її забезпечувальний характер, а також відсутність будь-яких розрахунків за передання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ", суд доходить висновку про те, що укладений сторонами Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ" не відповідає дійсним намірам сторін, а договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 22.04.2024, посилання на який містяться у вказаному Акті, є удаваним та за встановлених обставин фактично є договором про встановлення довірчої власності.

Так, на таку правову природу вказаного правочину, як договору довірчої власності, посилався і сам ОСОБА_4 у своєму зустрічному позові, заявляючи вимогу про визнання за ним права забезпечення на частку (застави/довірчої власності).

Частиною 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 597-1 ЦК України за договором про встановлення довірчої власності одна сторона (довірчий засновник) передає майно другій стороні (довірчому власнику) на праві довірчої власності для забезпечення зобов`язання боржника за кредитним договором, договором позики.

Право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язань є різновидом права власності на майно, за яким кредитор, який отримав майно у довірчу власність (довірчий власник), не має права самостійно відчужувати таке майно, крім як для звернення стягнення на нього, а також викупу його для суспільних потреб у порядку, встановленому законом.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 597-2 ЦК України об`єктом довірчої власності не можуть бути корпоративні права, якщо законом не встановлено інше.

Як визначено у ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відтак, суд доходить висновку про те, що укладений сторонами договір купівлі-продажу використано як правову форму для приховання фактичного договору про встановлення довірчої власності, з метою обходу вказаної вище норми ч. 2 ст. 597-2 ЦК України. Вказаним договором купівлі-продажу створено видимість для третіх осіб (зокрема, приватного нотаріуса, яким проведено реєстраційні дії щодо зміни складу засновників (учасників) юридичної особи) оплатного відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ" за відсутності такого відчуження в дійсності, що відповідає ознакам удаваного правочину, визначеним статтею 235 ЦК України. Зазначене порушує визначені п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України засади справедливості, добросовісності та розумності, а також пропорційності втручання у право власності.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що 30.05.2025 відповідач за первісним позовом здійснив зміну директора Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ", чим по суті реалізував права власника на розпорядження корпоративними правами, що у даних правовідносинах можливо було б лише у спосіб звернення стягнення.

За наведених обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним удаваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ" від 22.04.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як такого, що суперечить ч. 1 ст. 203 ЦК України, у зв`язку з чим відповідна позовна вимога первісного позову підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про витребування з володіння ОСОБА_2 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ", суд зазначає таке.

За приписами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Як зазначено вище, у ч. 2 ст. 597-2 ЦК України встановлена заборона передачі корпоративних прав у довірчу власність, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про визнання удаваного договору купівлі-продажу частки, який є договором про довірчу власність, недійсним. Вказане зумовлює відсутність підстав для набуття відповідачем за первісним позовом права власності на частку.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Верховний Суд вже неодноразово зазначав про те, що відповідно до пунктів "д" та "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" особа, яка вважає себе власником частки, що незаконно вибула з її володіння, має звертатися до володільця частки (особи, вказаної як власник в ЄДР) з позовом про стягнення частки (витребування частки з чужого незаконного володіння) або позовом про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 927/97/19, від 18 березня 2020 року у справі № 466/6221/16-а). Саме такий спосіб захисту є належним, оскільки судове рішення, що набрало законної сили, про задоволення такої вимоги є підставою для внесення відповідних змін до ЄДР.

При цьому, суд зазначає, що у даному випадку норми ст. 216 ЦК України не підлягають застосуванню через неможливість двосторонньої реституції, оскільки позивач за первісним позовом не одержав від відповідача жодного зустрічного виконання за спірним правочином. Водночас, грошові кошти ОСОБА_3 були передані ОСОБА_1 на виконання договору позики, який не є предметом даного спору та недійсним не визнавався. З урахуванням зазначеного, відповідні доводи відповідача за первісним позовом щодо обрання позивачем неналежного способу захисту судом відхиляються.

За таких обставин, належним способом захисту порушених прав позивача за первісним позовом є витребування частки з володіння відповідача за первісним позовом.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення зустрічного позову про визнання за ОСОБА_3 права забезпечення (застави/довірчої власності) на 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальності "ВАГРА-РЕНТ" до повного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором позики від 22.04.2024, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

У підпунктах 11.83-11.85 постанови від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 та підпунктах 8.44-8.46 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Водночас, судом не встановлено того, що відповідачем за зустрічним позовом оспорюється чи не визнається право забезпечення, яке позивач за зустрічним позовом просить за ним визнати, таке право встановлено у договорі позики від 22.04.2024, який є чинним.

Також суд вважає слушними доводи відповідача за зустрічним позовом про те, що вимоги зустрічної позовної заяви є неконкретними, оскільки позивачем не визначено яке саме право забезпечення слід визнати: застави чи довірчої власності, кожне з яких є окремим способом забезпечення виконання зобов`язання та регулюється окремими нормами ЦК України.

До того ж щодо довірчої власності, то як вже зазначалось, законодавством заборонена передача корпоративних прав у довірчу власність, а відтак суд не може визнати право, виникнення якого закон унеможливлює.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Натомість, договору застави сторони між собою не укладали, та відповідні умови такого договору, визначені ч. 1 ст. 584 ЦК України (суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави) не погоджували.

Таким чином, суд доходить висновку про необґрунтованість вимог зустрічного позову, що має наслідком відмову у його задоволенні.

Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлені при розгляді первісного та зустрічного позовів обставини, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову у повному обсязі та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Всі інші доводи та заперечення учасників справи не досліджуються судом, оскільки ними не спростовуються вище викладені висновки суду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом).

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

УХВАЛИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Визнати недійсним удаваний Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926) від 22.04.2024, укладений між громадянином України ОСОБА_9 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) та громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_3 (дані до зміни - ОСОБА_2 ) (РНОКПП НОМЕР_1 ), на виконання якого укладено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926) від 22.04.2024, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горбенко Ю.Е., зареєстрований в реєстрі за № 207, 208.

3. Витребувати з володіння громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 (дані до зміни - ОСОБА_2 ) (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь громадянина України ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГРА-РЕНТ" (код ЄДРПОУ 43888926), що становить 100% (сто відсотків), яка в грошовому еквіваленті становить 6 343 500,00 грн.

4. Стягнути з громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 (дані до зміни - ОСОБА_2 ) (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) 78 544,40 грн судового збору.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.09.2026.

Суддя Т.Ю. Трофименко