Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №909/383/26 — Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.08.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/383/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засіданні Андріїв Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, вул. Василіянок, буд. 48, м. Івано-Франківськ, 76019

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Колективне сільськогосподарське підприємство Рибгосп "Княгиничі", вул. Шухевича, буд. 1, с.Княгиничі, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, 77030

за участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Державного підприємства "АйФіш", вул. Іоанна Павла ІІ, будинок 4/6, А, 01042

про стягнення 6954754,26 грн, з яких 6736376,02 грн неустойки та 218378,24 грн пені,

за участі:

представника позивача: Лазар Володимир Іванович;

представника відповідача: Білан Андрій Михайлович;

представника відповідача: Бирич Ігор Володимирович;

встановив: Регіональне відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колективне сільськогосподарське підприємство Рибгосп "Княгиничі" про стягнення 6736376,02 грн неустойки та 218378,24 грн пені.

Ухвалою суду від 27.04.2026 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "АйФіш".

Хід процесуальних дій та вирішення процесуальних питань у даній справі відображено в протоколах судових засідань, які містяться в матеріалах справи.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як орендар за договором оренди державного майна №23/23 від 12.10.2023, орендоване майно не повернув по акту приймання-передачі тому, враховуючи рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 по справі №909/12/25, яке є преюдиціальним у даній справі, Регіональним відділенням за кожний день користування державним майном після дати припинення договору №23/23 розраховано неустойку за період з 01.01.2025 по 30.11.2025 у розмірі 6736376,02 грн та пеню за період з 20.12.2024 по 30.11.2025 у розмірі 218 378,24 грн.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на позов зазначає про те, що згідно п. 4.2. договору, саме на балансоутримувача покладено обов`язок по організації повернення майна від орендаря. Акт приймання-передавання був фактично наданий відповідачу після огляду майна, а саме 06.04.2026. Саме через бездіяльність балансоутримувача не оформлено акти повернення майна, а як наслідок, позовні вимоги орендодавця до суду є безпідставними.

Поросив суд врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державне підприємство "АйФіш".

Пояснень по справі не надано, участь представника в судових засіданнях не забезпечено.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

12.10.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (далі - Регіональне відділення), як орендодавцем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Колективне сільськогосподарське підприємство Рибгосп «Княгиничі», як орендарем, та Державним підприємством «АйФіш», як балансоутримувачем, укладено договір оренди державного майна №23/23.

Відповідно до п. 1.1 незмінюваних умов договору орендодавець і балансоутримувач передали, а орендар прийняв в строкове платне користування майно зазначене у пункті 4 змінюваних умов договору, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 змінюваних умов договору.

Згідно з п. 4.1. змінюваних умов договору, об`єкт оренди - нерухоме майно, а саме:

- гідротехнічні споруди руслового ставу (інвентарний номер 18) за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Загір`я, с. Ради, с. Княгиничі;

- гідротехнічні споруди садків зимувальних 7 штук (інвентарний номер 19) за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Княгиничі, вул. Шухевича, 1;

- гідротехнічні споруди ставів зимувальних 6 штук (інвентарний номер 17) за адресою: Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Княгиничі, вул. Шухевича, 1.

Відповідно до п. 2.1 незмінюваних умов договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна.

Відповідно до п. 4.1 незмінюваних умов договору, у разі припинення договору орендар зобов`язаний: звільнити протягом трьох робочих днів орендоване майно від належних орендарю речей і повернути його відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу; сплати орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди, пеню (за наявності) та відшкодувати балансоутримувачу збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Згідно з п. 4.2 незмінюваних умов договору, протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також скласти акт повернення з оренди орендованого майна у трьох примірниках і надати підписані балансоутримувачем примірника орендарю.

За змістом п. 4.3 незмінюваних умов договору, майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балонсоутримувачем та орендарем акту повернення з оренди орендованого майна.

Згідно п. 4.4 незмінюваних умов договору, якщо орендар не повертає майно після отримання від балансоутримувача примірників акта повернення з оренди орендованого майна, орендар сплачує до державного бюджету неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожний день користування майном після дати припинення цього договору.

В п. 12.12 незмінюваних умов договору визначено, що майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання балансоутримувачем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.

Об`єкт оренди передано відповідачу згідно акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.10.2023 року.

У зв`язку із систематичною несплатою орендної плати відповідачем, у відповідності до пунктів 12.7, 12.8 договору №23/23, Регіональне відділення в односторонньому порядку припинило дію договору оренди з 30.04.2025 (лист-повідомлення РВ від 23.04.2024 №11-021-00623).

Відповідач у визначені договором строки орендну плату не сплатив та орендоване майно не повернув.

Тому, Івано-Франківською окружною прокуратурою в інтересах держави в особі Регіонального відділення 06.01.2025 подано позов до відповідача про стягнення 5239214 грн 52 коп. заборгованості нарахованої за період з 01.05.2024 по 31.12.2024, з яких: 759043 грн 76 коп. заборгованості з орендної плати, 106329 грн 70 коп. пені та 4373841 грн 06 коп. неустойки та зобов`язання повернути орендоване майно балансоутримувачу ДП «Айфіш».

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 по справі №909/12/25 позов Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави задоволено частково, а саме, стягнено заборгованість з орендної плати, пені та неустойки в розмірі 5306805,18 грн та відмовлено в задоволенні позовних вимог про повернення балансоутримувачу орендованого майна, визначеного договором оренди №23/23 від 12.10.2023. Судове рішення набрало законної сили 02.10.2025.

Як вказує позивач, оскільки заборгованість на сьогодні не погашена та орендоване майно не повернуто з оренди по акту приймання-передачі тому, враховуючи рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 по справі №909/12/25, яке є преюдиціальним у даній справі, Регіональним відділенням за кожний день користування державним майном після дати припинення договору №23/23 розраховано неустойку за період з 01.01.2025 по 30.11.2025 у розмірі 6736376,02 грн та пеню за період з 20.12.2024 по 30.11.2025 у розмірі 218378,24 грн.

Як вбачається із змісту рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 по справі №909/12/25: "за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором оренди позивачем нараховано відповідачу за період з 16.12.2023 по 19.12.2024 - 167 541 грн 38 коп. пені та за невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого державного майна - 4 373 841 грн 06 коп. неустойки.

Суд здійснив перерахунок неустойки та пені, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду та з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якого розмір неустойки становить 4 373 841 грн 06 коп., а розмір пені - 106 329 грн 70 коп.

Таким чином, за перерахунком суду, заявлена прокурором до стягнення сума неустойки є обґрунтованою та арифметично правильною”.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 06.04.2026 орендоване майно було повернуте орендарем балансоутримувачу згідно підписаного акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновки суду.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 цього Кодексу).

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій за Господарським кодексом України, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною першою статті 785 ЦК України регламентовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. А частиною другою статті 785 ЦК України передбачено санкцію за порушення такого зобов`язання (якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Умовами договору оренди №23/23 від 12.10.2023 передбачено порядок повернення майна з оренди.

Так, згідно з п. 4.2 незмінюваних умов договору, протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору балансоутримувач зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також скласти акт повернення з оренди орендованого майна у трьох примірниках і надати підписані балансоутримувачем примірника орендарю.

За змістом п. 4.3 незмінюваних умов договору, майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання балонсоутримувачем та орендарем акту повернення з оренди орендованого майна.

Згідно п. 4.4 незмінюваних умов договору, якщо орендар не повертає майно після отримання від балансоутримувача примірників акта повернення з оренди орендованого майна, орендар сплачує до державного бюджету неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожний день користування майном після дати припинення цього договору.

Проаналізувавши передбачені договором умови, суд дійшов до висновку про порушення балансоутримувачем встановленого порядку повернення майна з оренди (прострочення кредитора).

Так, згідно з пунктом 4.2 договору, на балансоутримувача покладено першочерговий обов`язок — протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору оглянути майно, скласти акт повернення у трьох примірниках, підписати їх та надати орендарю. Оскільки балансоутримувач цього не зробив, він допустив порушення, передбачене статтею 613 Цивільного кодексу України (прострочення кредитора).

Згідно абз.1 ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

У матеріалах справи відсутні докази складення акту повернення з оренди орендованого майна і надання його балансоутримувачем орендарю протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору оренди №23/23 від 12.10.2023 (з 30.04.2024).

При цьому, пункт 4.4 договору містить умову за якої обов`язок орендаря сплачувати подвійну неустойку виникає у випадку, якщо орендар не повертає майно після отримання від балансоутримувача примірників акта повернення.

Оскільки балансоутримувач акт не складав і орендарю не передав протягом трьох робочих днів з моменту припинення договору (з 30.04.2024), умова, з якою договір пов`язує початок нарахування неустойки, є також, що не настала.

Крім того, Верховний Суд у постановах від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 сформував висновок з приводу застосування положень частини 1 статті 614, частини 2 статті 785 ЦК України, а саме, що особа, яка порушила зобов`язання, відповідно до частини 1 статті 614 ЦК України несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, а обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у виді неустойки в порядку частини 2 статті 785 ЦК України.

Отже, для стягнення неустойки обов`язковою є наявність вини орендаря в ухиленні від повернення майна. Проте, враховуючи умови договору, у даній справі невиконання зобов`язання орендарем зумовлене діями (бездіяльністю) самого балансоутримувача. Згідно з ч. 4 ст. 612 ЦК України, боржник не вважається таким, що прострочив, поки зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Щодо посилання позивача на преюдиціальність рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 по справі №909/12/25 при розгляді даної справи, суд зазначає наступне.

Згідно частини статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Отже не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Як вбачається з рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 07.05.2025 по справі №909/12/25 суд встановив факт фізичного неповернення відповідачем майна за актом, однак, судом у вказаній справі не досліджувалась та надавалась оцінка виконанню/невиконанню балансоутримувачем обов`язків за пунктом 4.2 договору, факту отримання/неотримання від балансоутримувача примірників акта повернення з оренди орендованого майна після припинення договору.

Таким чином, враховуючи, що вказані обставині не встановлені та досліджені судом у справі №909/12/25, суд у даній справі зобов`язаний самостійно досліджувати порядок повернення майна, поведінку балансоутримувача та наявність умов для застосування санкцій за п. 4.4 договору.

За наведеного, враховуючи умови укладеного сторонами договору, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за неповернення орендованого майна.

За вказаних встановлених судом обставин позовні вимоги є необґрунтованими.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити в задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колективне сільськогосподарське підприємство Рибгосп "Княгиничі" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Державного підприємства "АйФіш" про стягнення 6954754,26 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 14.09.2026.

Суддя Неверовська Л.М.