Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №906/872/26 — Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/872/26

Господарський суд Житомирської області у складі: судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Газарова Є.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибули

від відповідача: не прибули

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙБУДСЕРВІС"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "КОМФОРТ-БУД"

про стягнення 42 248,63 грн

Процесуальні дії по справі.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 17.07.2026 залишив без руху позовну заяву та надав строк для усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 30.07.2026 відкрив спрощене позовне провадження з повідомленням сторін та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 10 вересня 2026 р. о 12:00.

В судове засідання 10.09.2026 представники сторін не прибули.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій ( ч.4 ст. 13 Кодексу).

Згідно з частиною 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Між сторонами було укладено договір поставки у спрощеному порядку. Відповідно до умов якого ТОВ "АЙБУДСЕРВІС" як постачальник зобов`язався поставити та передати у власність будівельні матеріали, а ТОВ "Управляюча компанія "КОМФОРТ-БУД" як покупець зобов`язався прийняти у власність та оплатити товар (Далі - Позивач, Відповідач, Суд).

Правові підстави позову: ст.ст. 11, 526, 625, 692 ЦК України.

Фактичні підстави позову: неналежне виконання Відповідачем зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Відповідач відзив на позов не подав, правом участі у змагальному процесі не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

Позивач просить стягнути з Відповідача 42 248,63 грн з яких: 26 366,52 грн основного боргу; 3 704, 69 грн інфляційних втрат; 12 177, 42 грн пені.

Справу розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ТОВ «АЙБУДСЕРВІС» та ТОВ «Управляюча компанія «КОМФОРТ-БУД» уклали договір поставки будівельних матеріалів у спрощений спосіб.

На виконання зазначеного правочину Позивач здійснив на користь Відповідача ряд поставок будівельних матеріалів, що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідач здійснив лише часткову оплату поставленого товару, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість перед Позивачем.

У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та нарахованих штрафних санкцій.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

1. Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст.626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частин 1, 2 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 ст.526 ЦК України).

Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

На виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачу товар за видатковими накладними: №18642 від 26.12.2024; №267 від 17.01.2025; №427 від 27.01.2025; №442 від 27.01.2025.

Факт отримання Відповідачем товару підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними.

З огляду на підтверджений матеріалами справи факт поставки та отримання Відповідачем товару, що підтверджується підписаними видатковими накладними, у Відповідача виник обов`язок здійснити його оплату.

При цьому відсутність або ненадання рахунку на оплату не звільняє Відповідача від виконання такого обов`язку, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у пункті 9.83 постанови від 17.06.2026 у справі № 904/1809/24 :

"За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19. "

Позивач додав платіжну інструкцію №1030 від 13.10.2025 на суму 30 000,00 грн та №78 від 17.01.2025 на суму 100 000,00 грн, що підтверджує часткову оплату Відповідачем отриманого товару.

Залишок боргу склав суму 26 366, 52 грн.

За приписами частини 1 ст.181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст.638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно частини 1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до приписів ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 ст.692 ЦК України).

Частиною 1 ст.693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Отже, Відповідач товар отримав в повному обсязі, однак не здійснив оплату на суму 26 366,52 грн.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вимога про стягнення основного боргу в сумі 26 366,52 грн підлягає задоволенню.

2. Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 12 177,42 грн пені .

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно статті 549 ЦК України (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом установлено, що відповідальність за невиконання грошового зобов`язання у вигляді пені договором укладеним сторонами у спрощений спосіб не передбачена.

Як убачається зі змісту позову, позивачем здійснено нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Положеннями абзацу 2 частини 3 статті 549 ЦК України (у редакції Закону України № 4196-ІХ від 09.01.2025) визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За приписами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Із системного аналізу наведених норм вбачається, що положеннями абзацу 2 частини 3 статті 549 ЦК України визначено граничний розмір пені за порушення виконання грошових зобов`язань, водночас конкретний розмір пені встановлюється за згодою сторін, який не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом також взято до уваги, що частину 3 статті 549 доповнено абзацом 2 Законом України № 4196-IX від 09.01.2025.

Згідно приписів частини 1 статті 17 Закону України № 4196-ІХ від 09.01.2025 "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності. Закон України № 4196-ІХ від 09.01.2025 набув чинності 28.02.2025 та введено в дію 28.08.2025 року.

Положеннями статті 5 ЦК України унормовано, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Верховний Суд у постанові від 02 липня 2025 року у cправі № 910/9181/24 зазначив, що у тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21, від 27 січня 2026 року у справі № 910/4862/21.

Враховуючи, що укладені між сторонами у спрощений спосіб договори поставки не містять умови щодо забезпечення виконання зобов`язання з оплати товару у виді неустойки (пені), нарахування позивачем пені за таких обставин є безпідставним, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 12 177,42 гривень є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

3. Щодо вимоги про стягнення 3 704,69 грн інфляційних втрат.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем інфляційних втрат у межах визначеного позивачем періоду нарахування, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат розрахована позивачем вірно та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статі 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 86 ГПК України).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Позовна вимога про стягнення 3 704,69 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, Суд дійшов висновку позов задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат

Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

У ч.1 ст.123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 ГПК України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".

Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

Як у п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, так і у п.3 ч.4 ст.129 ГПК України встановлено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, законом встановлений принцип пропорційності розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 року у cправі №910/12731/22).

При зверненні з позовом Позивач сплатив судовий збір на суму 3328, 00 грн згідно платіжної інструкції №1005 від 15.07.2026, сплаченого на рахунок UA158999980313151206000006196, однак у призначенні платежу було вказано "Судовий збір, за позовом ТОВ "АЙБУДСЕРВІС", Житомирський районний суд Житомирської області, тоді як слід було сплатити судовий збір за подання позовної заяви до Господарського суду Житомирської області.

27.07.2026 Позивач подав до Суду підтвердження належної сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1061 від 24.07.2026.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 895,01 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 767,39 гривень покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Управляюча компанія "КОМФОРТ-БУД" ( 10019, Житомирська обл., м. Житомир, вулиця Комерційна, будинок 4, офіс 219, ЄДРПОУ 40223320) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЙБУДСЕРВІС" (10002, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Жуйка, будинок 43, ЄДРПОУ 40490379 ):

- 26 366,52 грн основного боргу;

- 3 704,69 грн інфляційних втрат;

- 1 895,01 грн судового збору.

Видати наказ.

3. Відмовити у стягненні 12 177,42грн пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 14.09.26

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати: 1- у справу

2-3 сторонам (через Ел. суд)