Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №186/686/26 — Шахтарський міський суд Дніпропетровської області

Провадження номер № 2/0186/1108/26

Справа № 186/686/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м.Шахтарське.

Шахтарський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Янжули С.А.

при секретарі - Лиман Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Шахтарському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного Товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2026 року в провадження суду надійшла позовна заява Акціонерного Товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. за кредитним договором №1122731-411 від 21 грудня 2020 року, у якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 75 404,02 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. простроченої) – 46 930,77 гривень, заборгованості по процентах (в т.ч. простроченої) – 6,58 гривень; заборгованості по комісії (в т.ч. простроченої) – 28 466,67 гривень, та судовий збір - 2 662,40 гривень.

Ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2026 року в справі відкрито судове провадження.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує таким.

21 грудня 2020 року між АТ "Таскомбанк" та ОСОБА_1 укладено заяву-договір №1122731-411 про надання споживчого кредиту. За умовами кредитного договору відповідачу надано кредит в сумі 66 980,24 гривень, строком на 48 місяців, проценти за користування кредитом - 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту - 2,5% щомісячно.

Позивач виконав умови договору, надавши відповідачу кредитні кошти.

Відповідач умови кредитного договору не виконував, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернув, внаслідок чого АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ТАСКОМБАНК» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №1122731-411 від 21 грудня 2020 року в сумі 75 404,02 гривень, яка складається із: 46 930,77 гривень - заборгованості по тілу кредиту, 6,58 гривень - заборгованості по процентах, 28 466,67 гривень - заборгованості по комісії та судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, однак, у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, надали заяву про розгляд справи в їх відсутність та відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнав позовні вимоги, не погоджується із позовом в частині стягнення з нього комісії за видачу кредиту в сумі 28 466,67 гривень; просить стягнути з позивача витрати на правову допомогу в сумі 7 000 гривень.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Судом встановлено, що 21 грудня 2020 року між АТ "Таскомбанк" та ОСОБА_1 укладено заяву-договір №1122731-411 про надання споживчого кредиту. За умовами кредитного договору відповідачу надано кредит в сумі 66 980,24 гривень, строком на 48 місяців, проценти за користування кредитом - 0,01% річних; комісія за обслуговування кредиту - 2,5% щомісячно.

Позивач виконав умови договору, надавши відповідачу кредитні кошти.

Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернув, внаслідок чого, станом на 27 листопада 2025 року у нього виникла заборгованість перед позивачем за кредитним договором №1122731-411 від 21 грудня 2020 року в сумі 75 404,02 гривень, яка складається із: 46 930,77 гривень - заборгованості по тілу кредиту, 6,58 гривень - заборгованості по процентах, 28 466,67 гривень - заборгованості по комісії, що підтверджується розрахунком заборгованості, долученим до матеріалів справи.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України)

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до ч. 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів провадження, відповідач не надав своєчасно грошові кошти у відповідному розмірі для погашення заборгованості за кредитним договором, тобто відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконав. На день ухвалення судом рішення жодного доказу оплати відповідачем заборгованості за кредитним договором в розмірі, зазначеному у позові, суду не надано.

Відповідно до частини 1 та 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з врахуванням засад розумності і справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №1122731-411 від 21 грудня 2020 року в сумі 46 937,35 гривень, яка складається із тіла кредиту - 46 930,77 гривень та процентів в сумі 6,58 гривень.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по комісії за видачу кредиту в сумі 28 466,67 гривень, суд приходить до наступного.

Так, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29.11.202 у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.

Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.

Умовами укладених між сторонами договорів встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, оскільки відповідачу встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними.

За таких обставин, банком без належних на те правових підстав нарахована заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті за комісією в сумі 28 466,67 гривень, є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання як розподілити між сторонами судові витрати (п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України) та у резолютивній частині рішення зазначається розподіл таких судових витрат (п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ТАСКОМБАНК» поніс судові витрати, що складаються з 2 662,40 гривень сплаченого судового збору.

Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним відшкодувати позивачу понесені витрати в розмірі 1 650,69 гривень сплаченого судового збору, стягнувши їх з відповідача, оскільки позовні вимоги задоволено частково (62% від ціни позову).

Відповідачем понесені судові витрати в сумі 7 000 гривень, які складаються із витрат на правову допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також, чи була їх сума обґрунтованою. (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідачем надано договір про надання правової допомоги №б/н від 20 травня 2026 року, додатковий договір №1 до вказаного договору від 22 травня 2026 року, акт приймання-передачі правової допомоги від 22 травня 2026 року, платіжну інструкцію від 20 травня 2026 року на суму 7 000 гривень.

Вищенаведені документи судом можуть бути оцінені як належні та достатні у розумінні положень ст.ст.77-80 ЦПК України, оскільки підтверджують факт понесених (здійснених) відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Одночасно з цим, суд приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній справі не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, який фактично складається лише з підготовки відзиву на позовну заяву, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, часткового задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати на правничу допомогу мають складати 2 000 гривень.

За таких обставин суд приходить до висновку про стягнення з позивача на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 2 000 гривень.

Керуючись ст. ст. 13,81, 141, 279, 263-265 ЦПК України, на підставі ст. ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610, 611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, - суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного Товариства "Таскомбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовільнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" заборгованість за кредитним договором №1122731-411 від 21 грудня 2020 року, визначену станом на 27 листопада 2025 року, в розмірі 46 937 (сорока шести тисяч дев`ятиста тридцяти семи) гривень 35 копійок, яка складається з заборгованості по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) в розмірі 46 930,77 гривень, заборгованості по процентах (в т.ч. прострочена) в розмірі 6,58 гривень.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" судовий збір в розмірі 1 650 (однієї тисячі шестиста п`ятдесяти) гривень 69 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства "Таскомбанк" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 (двох тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Інформація про учасників справи.

Позивач: АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "ТАСКОМБАНК", код ЄДРПОУ 09806443, адреса: вул.С.Петлюри, буд.30, м.Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлений 14 вересня 2026 року.

Суддя: С.А.Янжула.