Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №208/5939/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/5939/25

провадження № 2/208/781/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання Якимчук В.В.,

позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

відповідача ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

представника відповідача Назаренко А.С. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кам`янське в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 208/5939/25за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд звернувся до Заводського районного суду міста Кам`янського із позовною заявою до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позову зазначає, що з 08.08.2009 року по 03.04.2019 року сторони перебували у шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

21 березня 2022 року Красноармійським міськрайонним судом видано виконавчий лист № 235/8473/21 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів у розмірі 1/4 частини всіх її доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 25.11.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Станом на 31.03.2025 заборгованість по аліментах становила 110829,64 грн.

14 вересня 2021 року Селидівським міським судом Донецької області розглянуто справу № 242/4012/20 за позовом ОСОБА_2 і за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини. Суд визначив місце проживання дитини з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

У квітні 2022 року, з початком повномасштабної збройної агресії, позивач виїхав з сином до м. Києва. З того часу син постійно проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач зазначає, що забезпечує повний комплекс потреб дитини - виховання, житло, одяг, харчування, освіта, розвиток, медичне обслуговування. Починаючи з червня 2024 року ОСОБА_2 жодного разу не навідала сина та не скористалася своїм правом на побачення з сином та жодного разу не взяла участь у вихованні.

Відповідач повністю самоусунулася від виконання обов`язку щодо виховання сина. При цьому позивач зазначив, що не перешкоджав і не перешкоджає відповідачу у належному спілкуванні з дитиною та її вихованні. Навпаки, неодноразово звертався до відповідача із проханням налагодити комунікацію із дитиною, пропонував приїхати.

Звертаючись з вказаним позовом позивач зазначає, що вирішення справи має значення для: подальшого оформлення пільг, соціальних гарантій; захисту прав дитини та добросовісного з боку батька вихователя; підтвердження факту участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини в разі виникнення правових спорів чи необхідності подальшого оформлення прав (у т.ч. при зверненні до органів соціального захисту).

Враховуючи викладене, позивач просить встановити юридичний факт того, що ОСОБА_1 , самостійно виховує та утримує свого неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з частиною 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно даних позовної заяви місцем реєстрації відповідача зазначено: АДРЕСА_3 .

З метою встановлення можливого місця реєстрації відповідача по справі, ухвалою судді Заводського районного суду міста Кам`янського від 12.05.2025 року було зобов`язано Міністерство соціальної політики України надати інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, щодо відповідача ОСОБА_2 .

18.06.2025 року до суду надійшла відповідь Міністерства соціальної політики України, з якої вбачається, що згідно інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалою суду від 19.06.2025 року відкрито провадження у справі № 208/5939/25за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

17.07.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву зазначає, що між сторонами склались тривалі неприязні стосунки, позивач систематично перешкоджає спілкуванню дитини з матір`ю, негативно налаштовує дитину.

Зокрема в липні 2022 року відповідач звернулась до Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної адміністрації у м. Києві з заявою про усунення перешкод у спілкуванні з сином, однак листом від 23.09.2022 року вказану заяву по суті не розглянуто та залишено без розгляду.

Відповідач підтримувала зв`язок з класним керівником сина ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , тому докази надані позивачем зокрема довідка зі школи не відповідає дійсності.

Окрім зазначеного, відповідач посилається на те що на виконання ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2024 року, якою визначено порядок спілкування дитини з матір`ю неодноразово їздила до м. Києва для зустрічі з сином, однак позивач побачити сина не дозволив, двері не відчиняв, повідомив, що перебуває з сином за містом.

З вересня 2024 року ОСОБА_1 пропонує відповідачу позбавити останню батьківських прав, що дало б змогу позивачу виїхати закордон разом з сином, однак підстави для позбавлення матері батьківських прав щодо сина відсутні. На думку відповідача, позивач вчиняє зазначені дії та зокрема подав цей позов з метою уникнення мобілізації.

Також відповідач зазначає що обов`язок щодо утримання сина та сплати аліментів виконує належним чином, окрім цього надсилає сину кошти на свята, надсилає подарунки від отримання яких відмовляється позивач.

29.07.2025 року позивачем надано відповідь на відзив в якому позивач заперечив обставини викладені відповідачем у відзиві на позов та зокрема зазначив, що у червні 2020 року ОСОБА_2 без попередження батька забрала сина і самовільно виїхала з м. Авдіївка до м. Родинське. Цей переїзд було здійснено без згоди батька дитини, який на той момент також проживав із дитиною у спільному помешканні.

Після припинення спільного проживання у травні 2020 року дитина залишилася проживати разом із батьком у м. Авдіївка. Мати відвідувала сина приблизно один раз на два тижні. Після таких зустрічей син неодноразово висловлював бажання й надалі проживати з батьком.

Позивач зазначає, що дії відповідачки неодноразово негативно впливали на психоемоційний стан дитини, зокрема через конфліктну поведінку, проникнення до шкільної роздягальні, викрадення ключів та погрози вивезти дитину без згоди батька.

Крім того, позивач вказує, що саме він неодноразово звертався до відповідачки з проханням надати нотаріальну згоду на виїзд дитини за кордон. З боку відповідача спостерігається стійка відсутність позитивної поведінки, емоційного залучення та відповідальної участі у житті дитини.

Фінансова участь відповідача у житті дитини протягом 5 років була мінімальною та епізодичною. Переказ 7000 грн на Новий Рік і один день народження за 5 років не може розцінюватися як повноцінна участь у житті дитини.

10.09.2025 року від відповідача надійшла заява про оцінку доказів, в якій остання викладає доводи щодо доказів долучених позивачем до відповіді на відзив.

10.09.2025 року відповідачем також надано клопотання про долучення доказів а саме відповіді на адвокатський запит № 51 від 05.09.2025 року.

11.09.2025 року відповідачем надано клопотання про виклик свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Ухвалою суду від 12.09.2025 року клопотання представника позивача – адвоката Назаренко Алли Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 – задоволено. Залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_5 в особі ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою суду від 26.11.2025 року закрито підготовче провадження у справі № 208/5939/25 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Також ухвалено викликати та допитати як свідків на стороні відповідача: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Крім того, відповідно до вимог статті 171 Сімейного кодексу України, суд постановив заслухати в судовому засіданні, у присутності психолога, думку неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

29.12.2025 року від позивача надійшли пояснення по суті справи в яких він наполягав на задоволенні позову.

У судовому засіданні 30.04.2026 року було допитано свідка ОСОБА_8 , яка пояснила, що відповідач неодноразово приїжджала до м. Києва з метою зустрічі із сином, однак такі зустрічі не відбувалися. За словами свідка, відповідач приїжджала до Києва з різною періодичністю у 2023–2025 роках, а востаннє – восени 2025 року. Після ухвалення рішення суду про порядок спілкування з дитиною відповідач також здійснювала приїзди до Києва. Свідок зазначила, що відповідач зверталася до неї з проханням надати місце для перебування під час таких поїздок, оскільки планувала провести день із сином. Особисто свідок не була присутня при недопуску відповідача до дитини, однак бачила відповідні відеозаписи. Також свідок повідомила, що відповідач підтримувала зв`язок із класним керівником, намагалася брати участь у шкільному житті сина, передавала подарунки та речі для шкільних заходів, однак частина посилок не була отримана або від їх отримання відмовлялися. Крім того, відповідач просила повідомити сина про заплановані зустрічі та передати, що вона його любить. Свідок також зазначила, що чула аудіозаписи, у яких позивач висловлювався на адресу відповідача у грубій формі та дорікав їй як матері. За словами свідка, після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з батьком тимчасово, оскільки відповідач планувала облаштувати житло та умови для проживання сина за новим місцем. Свідок рідко спілкується з ОСОБА_4 , однак у її присутності він не висловлював негативного ставлення до матері та не говорив про небажання з нею спілкуватися. Також свідок повідомила про публікації позивача в соціальних мережах та надсилання ним повідомлень, які, на її думку, містили неправдиву інформацію про відповідача.

У судовому засіданні 30.04.2026 року було також допитано свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що відповідач неодноразово повідомляла їй про неможливість спілкування із сином та переживала з цього приводу. Свідок зазначила, що у квітні 2024 року під час спільного відрядження вони разом приїхали до місця проживання дитини. Хлопчик відчинив двері, однак одразу їх зачинив та більше не виходив. За словами свідка, відповідач намагалася додзвонитися сину, а однак була заблокована. Перед від`їздом відповідач залишила для сина пакет із гостинцями, а коли вони відходили від будинку, повз проїхав автомобіль, водія якого відповідач назвала своїм колишнім чоловіком; з автомобіля, за словами свідка, демонструвалися непристойні жести та лунали висловлювання.

У судовому засіданні 08.06.2026 року за участю психолога в режимі відеоконференції було заслухано думку неповнолітнього ОСОБА_5 . Дитина пояснила, що за останні два роки бачилася з матір`ю двічі, бажає спілкуватися з нею, однак ні мати йому не телефонує, ні він їй не телефонує. При цьому ОСОБА_4 зазначив, що можливо був би готовий спілкуватися з матір`ю, якщо вона попросить у нього вибачення за свої дії. Також дитина повідомила, що постійно проживає з батьком, разом із ним проводить дозвілля та планує спільну поїздку до м. Одеси.

Ухвалою суду від 08.06.2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, долучено до матеріалів справи додаткові докази, додаткові пояснення та заперечення.

У судових засіданнях та у судових дебатах 02.09.2026 року позивач посилався на те, що позов не спрямований на обмеження прав матері, її покарання чи позбавлення батьківських прав, а має на меті юридично закріпити фактичний стан, який тривалий час існує у житті дитини. Зазначав, що ОСОБА_4 безперервно проживає разом із ним із травня 2020 року, що підтверджується висновком ВЦА м. Авдіївки від 2020 року та рішенням суду від 14.09.2021 про визначення місця проживання дитини з батьком. Позивач зазначав, що після переїзду до Києва дитина продовжує проживати з ним, що підтверджується актом та висновком оцінки потреб сім`ї від 20.05.2024 року. За його твердженнями, саме він забезпечує дитині належні побутові умови, навчання, розвиток, придбання одягу та інших необхідних речей, бере участь у шкільному житті та взаємодіє із закладом освіти. На підтвердження цього посилався, зокрема, на наявні у справі фотографії, чеки, документи та подяку директора ліцею № 83. Водночас позивач стверджував, що відповідачка не брала системної участі у навчанні, вихованні, медичному забезпеченні та повсякденному житті сина, не цікавилася його побутовими потребами та не надавала належних доказів протилежного. Також зазначав, що факт стягнення з відповідачки аліментів на його користь підтверджує проживання дитини саме з ним та здійснення ним безпосередніх витрат на її утримання.

Позивач заперечував твердження відповідачки про створення ним перешкод у спілкуванні з дитиною, зазначаючи, що неодноразово сприяв налагодженню контакту між матір`ю та сином і пропонував можливості для зустрічей. Оцінюючи показання свідків відповідачки, позивач звертав увагу на те, що вони не підтвердили системної участі матері у житті дитини та не містили відомостей про будь-які конкретні перешкоди з його боку у спілкуванні матері із сином. На думку позивача, окремі факти приїзду відповідачки до Києва чи зустрічей із дитиною самі по собі не свідчать про її регулярну участь у вихованні, навчанні, лікуванні, розвитку та забезпеченні повсякденних потреб сина.

Враховуючи викладене, просив позов задовольнити у повному обсязі.

У судових засіданнях та у судових дебатах 02.09.2026 року представник відповідача та відповідачка просили суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що саме позивачем чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною. Відповідач неодноразово приїздила до сина, намагалась налагодити зв`язок, однак стикалась з перешкодами. Зазначали, що відповідач підтримує спілкування сина з класним керівником, отримує інформацію про успішність навчання. Відповідачем заявлявся позов про усунення перешкод у спілкуванні, та з метою налагодити зв`язок з сином остання погодилась не на процедуру врегулювання спору за участю судді, однак позивачем умови затвердженої угоди не виконуються. Зазначала що матеріалами справи підтверджується наявність стійкого конфлікту з позивачем, однак відповідач вживає заходи щодо підтримання зв`язку з дитиною, що також підтвердили свідки. Окрім того, у судовому засіданні дитина не заперечувала проти спілкування з матір`ю та зазначила що остання повинна вибачитись перед сином. Відповідач також звертала увагу на те, що метою звернення позивача з цим позовом є уникнення позивача від мобілізації та пов`язано з подальшим звернення позивача до суду з позбавленням її батьківських прав. Зазначала, що позивач неодноразово пропонував таких шлюх вирішення конфлікту.

У судове засідання представники третіх осіб Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_6 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, шляхом отримання повісток в особистих кабінетах "Електронного суду", що підтверджується довідками. Заяв та клопотань не подавали. Неявка належним чином повідомлених третіх осіб не перешкоджає розгляду справи.

На підставі ст. 244 ЦПК України в судовому засіданні 02.09.2026 року судом після судових дебатів було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відкладено судове засідання для ухвалення та проголошення судового рішення на 11.09.2026 року на 17.00 годину.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_5 , батьками є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 18, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 29.09.2020 року.

Згідно з довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 3008-5001326199 та № 3008-5001326299 від 25.04.2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_5 навчається у школі моделей та акторів ОСОБА_10 навчається у школі моделей та акторів Golden Stars Agency. З вересня 2023 року укладаємо договір на навчання дитини з його батьком ОСОБА_1 . Усі договірні зобов`язання щодо навчання та прийняття участі дитини у професійних фотозйомках та модельних показах обговорюються та погоджуються з його батьком ОСОБА_1 . Батько дитини завжди контактує з менеджерами школи та бере участь в організації підготовки дитини до професійних фотозйомок та модельних показах, що підтверджуються характеристикою на учня школи моделей та акторів Golden Stars Agency ОСОБА_5 від 28.04.2025 року.

Згідно з довідки про участь батьків учнів восьмого класу ОСОБА_5 у шкільному житті дитини № 71 від 21.04.2025 року вбачається, що учень 8 класу ОСОБА_11 регулярно відвідує уроки у школі. Дитина завжди охайна доглянута перший семестр закінчив не достатньому рівні. Батько ОСОБА_1 займається вихованням сина спілкується з вчителями які навчають сина. Завжди цікавиться його шкільним життям реагує на зауваження класного керівника. Мати учня контакту зі школою де навчається її дитина не підтримує, з вчителями не спілкується, усі батьківські збори у школі де вчиться дитина відвідує тільки батько ОСОБА_1

Згідно з довідкою № 71 від 21.04.2025 року, виданою ОСОБА_5 , останній дійсно навчається у 8-А класі середньої загальноосвітньої школи № 83 Святошинського району м. Києва за комбінованою формою навчання.

Окрім цього, позивачем до позовної заяви долучено висновок оцінки потреб сім`ї, та акт оцінки потреб сім`ї, з яких вбачається зокрема, що хлопець любить свого батька, з матір`ю бачиться дуже рідко, має багато друзів, бабусю та дідуся.

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03.04.2019 року (справа № 242/5638/18) розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 14.09.2021 року (справа № 242/4012/20) у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено та визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком — ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15.02.2022 року (cправа № 235/8473/21) позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування судового наказу та стягнення безпідставно сплачених аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.11.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.06.2024 року (cправа № 759/8098/24) затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Відповідно до умов мирової угоди встановлено шестимісячний перехідний період, протягом якого зустрічі матері із сином мали відбуватися кожної суботи з 14:00 до 20:00 години на території постійного місця проживання дитини у місті Києві за згодою дитини.

Після закінчення шестимісячного перехідного періоду визначено такий порядок участі матері у спілкуванні з дитиною:

-кожної першої суботи з 14 год. 00 хв. по 20 год. 00 хв. на території постійного місця проживання дитини, а саме у м. Києві, за згодою дитини;

-друга половина осінніх та весняних канікул за згодою дитини на території України (крім Луганської, Донецької, Одеської, Сумської, Чернігівської, Харківської, Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей) з попередженням про місце перебування дитини;

-зимові канікули в період з 02 січня до 05 січня канікул за згодою дитини на території України (крім Луганської, Донецької, Одеської, Сумської, Чернігівської, Харківської, Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей) з попередженням про місце перебування дитини;

-15 днів під час літніх канікул у період з 15 червня до 20 серпня за згодою дитини на території України (крім Луганської, Донецької, Одеської, Сумської, Чернігівської, Харківської, Запорізької, Миколаївської та Херсонської областей) з попередженням про місце перебування дитини.

Також позивачем до матеріалів справи долучено висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 від 01.12.2020 року № 0859/01-15, а також повідомлення ОСОБА_1 начальнику Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.04.2025 року, відповідно до якого, починаючи з червня 2024 року, ОСОБА_2 жодного разу не скористалася наданим їй правом на побачення із сином, не відвідувала його та не брала участі у його вихованні.

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 5106/500034-34-785 від 05.09.2024 року ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідачем до відзиву долучено копію експрес-накладної № 590001070740178, відповідно до якої відправником є ОСОБА_2 , а одержувачем - ОСОБА_1 , а також скріншот із сервісу «Нова пошта», згідно з яким одержувач відмовився від отримання зазначеного поштового відправлення.

Дослідивши всі подані сторонами докази, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема перебування фізичної особи на утриманні.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятоюстатті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавленнябатьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23)).

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Судом не встановлено обставин які б свідчили про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись з вказаним позовом позивач зазначає, що вирішення справи має значення зокрема для: подальшого оформлення пільг, соціальних гарантій; захисту прав дитини та добросовісного з боку батька вихователя; підтвердження факту участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини в разі виникнення правових спорів чи необхідності подальшого оформлення прав (у т.ч. при зверненні до органів соціального захисту).

Щодо цього суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України), а не підтвердження обставин, які не є предметом спору між сторонами.

Сам позивач у письмових поясненнях від 29.12.2025 року зазначає, що його звернення не спрямоване на обмеження прав матері чи зміну існуючого становища, а має на меті лише закріплення факту, який фактично існує.

У судовому засіданні 03.02.2026 року відповідачка, надаючи пояснення по суті справи, зазначила, що позивач звернувся до суду з даним позовом лише з метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Разом з тим, суд зауважує, що незважаючи на позицію позивача щодо мети позову, вимоги про встановлення факту самостійного виховання дитини та перебування її на утриманні лише батька може мати негативні наслідки для матері дитини, тому потребує дослідження й врахування інтересів дитини.

З огляду на зазначене, вбачається, що ця справа пов`язана з вирішенням спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), від 14 січня 2026 року у справі № 507/2828/24 (провадження № 61-14056св25), від 07 травня 2026 року у справі № 743/1602/24.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків, що відповідає постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23.

Верховний суд у постанові від 08.10.2025 року у справі № 344/20811/24 зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання неповнолітніх дітей суди виходили із того, що обов`язок батьків виховувати та утримувати дітей є невід`ємним, а встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав.

Сталою є практика Верховного Суду у правовідносинах, коли мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, наявні підстави для відмови у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються (див. постанови Верховного Суду від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 19 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 189/1176/24).

Факт проживання дитини разом із одним із батьків, визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів чи виконання одним із батьків основного обсягу батьківських обов`язків не свідчить про самостійне виховання дитини, якщо інший із батьків не позбавлений батьківських прав, не усунутий від виховання та вчиняє дії, спрямовані на підтримання сімейних зв`язків із дитиною

Позивач зазначає, що забезпечує повний комплекс потреб дитини - виховання, житло, одяг, харчування, освіта, розвиток, медичне обслуговування. Тому вважає що відповідачка повністю усунулася від виконання обов`язку щодо виховання сина.

Відповідачка, у цій справі, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що позивач створював їй перешкоди у спілкуванні з дитиною та не сприяв реалізації її батьківських прав.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживає та зареєстрований разом із батьком за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначені обставини відповідачкою не заперечуються.

На час розгляду цієї справи ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилося 15 років.

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Таким чином, на час розгляду цієї справи, факт проживання дитини разом із батьком є встановленим, підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами та відповідає бажанню дитини.

Щодо посилань на здійснення батьком самостійного виховання та утримання суд вважає за необхідне зазначити.

Факт окремого проживання дитини разом із батьком не є безумовним підтвердженням того, що дитина перебуває виключно на його самостійному вихованні та утриманні.

Як вже зазначалось вище відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи проживають вони разом із нею. Окреме проживання одного з батьків саме по собі не припиняє його участі у вихованні дитини та не звільняє від виконання батьківських обов`язків.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач у визначеному законом порядку позбавлена можливості брати участь у вихованні дитини чи усунута від виконання своїх батьківських обов`язків. Навпаки, зі змісту позовної заяви, відзиву та інших матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує спір щодо порядку реалізації батьківських прав відповідачем, зокрема щодо спілкування матері з дитиною.

У цій частині суд критично оцінює доводи позивача про те, що мати дитини не підтримує зв`язок із закладом освіти, в якому навчається дитина, не цікавиться її успішністю та не спілкується з класним керівником.

На підтвердження зазначених обставин позивачем надано довідку № 71 від 21.04.2025 року, яка, за його твердженням, видана Комунальним закладом загальної середньої освіти № 83.

Разом із тим із відповіді закладу освіти на адвокатський запит представника відповідача вбачається, що надана позивачем копія довідки № 71 від 21.04.2025 року не відповідає примірнику, який фактично видавався навчальним закладом. Адміністрація школи повідомила, що довідки такого виду мають уніфікований зразок, затверджений внутрішнім діловодством, містять виключно відомості про факт навчання учня та не передбачають внесення будь-яких характеристик, коментарів чи оціночних суджень щодо участі батьків у навчальному процесі.

На підтвердження зазначеного, навчальним закладом надано другий примірник довідки № 71 від 21.04.2025 року, який зберігається у школі з моменту її видачі. Крім того, у відповіді на адвокатський запит зазначено, що мати учня ОСОБА_5 – ОСОБА_2 – спілкувалася з класним керівником ОСОБА_12 з питань навчання сина.

За таких обставин суд доходить висновку, що надана позивачем довідка не може бути визнана належним та достовірним доказом на підтвердження доводів про те, що відповідач не цікавиться навчанням дитини, оскільки отримана на адвокатський запит інформація свідчить про те, що відповідач підтримувала зв`язок із класним керівником та цікавилася навчанням дитини.

Щодо доводів позивача про неналежну поведінку відповідачки стосовно дитини, суд зазначає таке.

Позивач посилається на те, що відповідачка нібито залишала дитину без належного нагляду, виїжджала у особистих справах, поверталася додому у стані алкогольного сп`яніння, пошкодила телефон дитини, а також що дитина була свідком її особистих стосунків з іншим чоловіком.

Разом із тим суд звертає увагу, що зазначені обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про звернення до відповідних органів, встановлення фактів неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків, створення загрози життю чи здоров`ю дитини.

Суд також звертає увагу, що наведені позивачем твердження щодо неналежної поведінки відповідачки стосовно дитини стосуються можливого неналежного виконання батьківських обов`язків або інших обставин, які за своїм змістом є предметом оцінки у справах про позбавлення батьківських прав відповідно до статті 164 Сімейного Кодексу України, що не є предметом цього спору.

Щодо доводів позивача про невиконання відповідачем обов`язку щодо утримання дитини суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 04.09.2017 року Красноармійським міськрайонним судом Донецької області видано судовий наказ № 235/4273/17 від 31.08.2017 року, яким з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини усіх видів доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

На виконання зазначеного судового наказу постановою державного виконавця від 04.07.2019 року було відкрито виконавче провадження.

Разом із тим, рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15.02.2022 року у справі № 235/8473/21, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування судового наказу, стягнення безпідставно сплачених коштів та стягнення аліментів задоволено частково. Вказаним рішенням визначено обов`язок ОСОБА_2 сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини її доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25.11.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Суд враховує надані позивачем постанови державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Харків) від 20.07.2022 року та від 04.04.2025 року у виконавчому провадженні № 69464179 про встановлення тимчасового обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування зброєю, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання та постанову про накладення штрафу від 04.04.2025 року, якою з ОСОБА_2 стягнуто заборгованість зі сплати аліментів у розмір 22165,93 грн.

Водночас, судом також враховується, що відповідно до довідки головного державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби від 09.07.2025 року № 2227/1898 станом на 01.07.2025 року заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим провадженням № 69464179 відсутня.

Крім того, згідно з довідкою-розрахунком від 16.07.2025 року № 22.27/19678 станом на 01.07.2025 року за виконавчим провадженням наявна переплата зі сплати аліментів у розмірі 2 990,89 грн.

Наявність переплати по аліментах позивач у відповіді на відзив не заперечує, однак зазначає, що у період з лютого 2024 року по 2025 рік відповідач нібито приховувала додаткові джерела доходу, що призвело до зменшення розміру аліментів. Разом із тим, доказів на підтвердження таких обставин позивачем суду не надано.

Оцінюючи доводи позивача щодо неналежного виконання відповідачкою обов`язку з утримання дитини, суд зазначає, що обставини наявності у минулому заборгованості зі сплати аліментів не може автоматично свідчити про самоусунення матері від виконання батьківських обов`язків, оскільки врахуванню підлягають всі обставини справи у їх сукупності, у тому числі подальше погашення заборгованості.

Надання позивачем доказів придбання речей для ОСОБА_4 не спростовує участі відповідачки у матеріальному утриманні, шляхом сплати аліментів. Позивачем не доведено, що зазначені витрати були понесені виключно за рахунок його коштів, а тому такі докази не можуть свідчити про самостійне матеріальне забезпечення дитини лише позивачем.

Також суд враховує, що відповідачка надавала дитині додаткову фінансову допомогу поза межами аліментних платежів, у розмірі 7000 грн на Новий рік та на День Народження дитини, що підтверджується наданими доказами та не заперечується позивачем.

Доводи позивача щодо витрат на відпочинок дитини, зокрема поїздки до літнього табору з метою оздоровлення дитини, не можуть свідчити про самоусунення відповідача від утримання дитини. Стягнення таких витрат, які за своїм характером належать до додаткових витрат на дитину може бути вирішено у визначеному законом порядку, передбаченому статтею 185 СК України та не свідчасть про відсутність участі відповідача у забезпеченні дитини.

Таким чином, надані сторонами докази у своїй сукупності не підтверджують факт повного самоусунення відповідачки від виконання обов`язку щодо утримання дитини.

В цій частині суд також враховує, що відповідач проживає у м. Одеса, тоді як дитина фактично проживає у м. Києві, тобто місця їх проживання є територіально віддаленими.

Судом встановлено, обмежене спілкування відповідачки із сином за допомогою засобів телефонного зв`язку. Зазначені обставини підтверджуються наданими до матеріалів справи скріншотами листування та іншими доказами, наданими як позивачем, так і відповідачкою.

Враховуючи викладене, територіальна віддаленість місця проживання відповідачки від місця проживання дитини зумовлена об`єктивними обставинами та не може розцінюватися як доказ відсутності інтересу матері до дитини чи її самоусунення від виховання та утримання.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про тривале, свідоме та винне невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків, відсутність турботи про фізичний, духовний та моральний розвиток дитини, її навчання, ненадання матеріального забезпечення тощо.

Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що відповідачка, починаючи з 2020 року, вживала заходів щодо реалізації свого права на участь у вихованні дитини, неодноразово висловлювала бажання проживати разом із сином, брала активну участь у судових процесах та захищала свої батьківські права у спорах, що виникли між сторонами.

Зокрема, відповідачка зверталася до Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської районної державної адміністрації у м. Києві із заявою, в якій повідомляла про створення позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною, просила сприяти у визначенні порядку її участі у вихованні сина, зобов`язати позивача повідомляти про місце перебування та терміни виїзду дитини, а також визначити дати та час зустрічей із дитиною.

Крім того, відповідачка зверталася до суду із заявою про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною (справа № 759/8098/24), що свідчить про її намір підтримувати особистий контакт із сином та брати участь у його житті.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 20.06.2024 року між сторонами затверджено мирову угоду, якою визначено порядок участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною. Саме укладення сторонами такої угоди свідчить про відсутність спору щодо права матері брати участь у вихованні дитини та підтверджує намір відповідача реалізовувати свої батьківські права.

Суд також враховує висновок щодо психоемоційного стану ОСОБА_2 , з якого вбачається, що вона перебувала у психологічній терапії у період з 2023 року по 2025 рік, а на момент проведення обстеження перебувала у стані психоемоційного напруження, зумовленого тривалою відсутністю можливості повноцінно підтримувати зв`язок із дитиною.

Оцінюючи особу відповідача, суд також бере до уваги надані докази, зокрема позитивну побутову характеристику, характеристику від 01.07.2025 року, довідку з місця роботи від 10.07.2025 року, яка підтверджує її працевлаштування, витяг з інформаційно-аналітичної системи щодо відсутності незнятої або непогашеної судимості.

Підсумовуючи встановлені обставини у своїй сукупності суд вважає, що відповідачка не втратила інтересу до дитини, не припинила виконання обов`язків щодо виховання та утримання та вживала активних заходів для збереження зв`язку із сином. Тому наведені позивачем доводи про самоусунення відповідачки від виховання та утримання дитини та відповідно факт самостійного виховання батьком і перебування на виключному утриманні батька не знайшли свого підтвердження.

Суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не означає припинення або обмеження прав іншого з батьків на участь у вихованні та спілкуванні з дитиною. Навпаки, відповідно до принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, обоє батьків мають сприяти збереженню для дитини стабільних та повноцінних сімейних зв`язків.

В цій частині суд таж враховує позицію дитини, який у судовому засіданні не заперечував щодо спілкування з матір`ю та звертає увагу на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20, в якій зазначено про те, що діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди не обов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, не обов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів.

З огляду на встановлене, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що відсутність повноцінного спілкування з дитиною може бути зумовлена не відсутністю суб`єктивного бажання брати участь у вихованні, а в тому числі і об`єктивними обставинами зумовленими територіальною віддаленістю місць проживання сторін та наявністю сталого сімейного конфлікту, за наслідками чого створено умови, за яких батько який проживає окремо обмежений у можливості повноцінно реалізовувати свої батьківські права.

Окрім викладеного, враховуючи що позивачем у судовому засіданні не заперечувалось, що метою звернення до суду з даним позовом є в тому числі і реалізація права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до абз. 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 СК України.

Згідно з абзацем 1 частини п`ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

В умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (постанова Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладене, суд повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, вважає що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи.

Згідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача ; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як позовні вимоги не підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 200, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позових вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації Покровськийрайоннийтериторіальний центр комплектування та соціальної підтримки про встановлення факту самостійного виховання та перебування на утриманні неповнолітньої дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Сторони по справі:

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса ВПО: АДРЕСА_5 .

Відповідач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса ВПО: АДРЕСА_4 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Служба у справах дітей та сімї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37498740, місцезнаходження 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9 кв. 422.

ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_6 ел. адреса: ІНФОРМАЦІЯ_8 , тел. НОМЕР_5 )

Повний текст судового рішення складено та проголошено 11.09.2026 року о 17:05годині.

Суддя Гречана В.Г.