Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №904/6487/25 (904/3928/26) — Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026м. ДніпроСправа № 904/6487/25 (904/3928/26)

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Первушина Ю.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до відповідача Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; ідентифікаційний код 05761620)

про стягнення 73 686,50 грн.

в межах справи №904/6487/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрансліт" (49100, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 120; ідентифікаційний код 38530114)

до боржника Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; ідентифікаційний код 05761620)

про визнання банкрутом

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Дніпропетровської області 30.06.2026 ОСОБА_1 звернувся із позовом до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення 73 686,50 грн.

Позовна заява подана в межах справи №904/6487/25 про банкрутство Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; ідентифікаційний код 05761620).

Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 30.06.2026 матеріали позовної заяви №904/6487/25 (904/3928/26) передано на розгляд судді Первушину Ю.Ю.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2026 було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 , зобов`язавши позивача протягом 5-ти (п`яти) днів з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати докази сплати судового збору в розмірі 3 328,00 грн.

До Господарського суду Дніпропетровської області 13.07.2026 від ОСОБА_1 , у встановлений судом строк, надійшла заява (вх. суду №34740/26) про усунення недоліків позовної заяви.

У періоди з 14.07.2026 по 22.07.2026 та з 27.07.2026 по 31.07.2026 суддя Первушин Ю.Ю. перебував у щорічній основній відпустці, у зв`язку з чим питання про прийняття справи до розгляду в зазначені періоди не вирішувалося.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 вказану позовну заяву відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Також, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Так, судом встановлено, що ухвалою суду від 03.08.2026, зокрема, було роз`яснено відповідачу, що відповідно до статті 178 Господарського процесуального кодексу України він має право надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України протягом 15 днів з дня отримання ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. У разі ненадання відзиву на позовну заяву, додаткових доказів у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За змістом пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду від 03.08.2026 була отримана відповідачем 04.08.2026, що підтверджується Довідкою Господарського суду Дніпропетровської області про доставку електронного листа до електронного кабінету Акціонерного товариства "Дніпроазот" (арк.с. 27).

Станом на 14.09.2026 відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

Господарський суд зазначає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Більше того, права відповідача, як учасників справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк встановлений ухвалою суду, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України 14.09.2026 судом прийнято рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 10.11.2004 по 11.05.2026 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Акціонерним товариством "Дніпроазот", що підтверджується записами у трудовій книжці (арк.с. 5-6).

Відповідно до розрахункового листа Акціонерного товариства "Дніпроазот" позивачу - ОСОБА_1 була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 71 664,32 грн (арк.с. 7).

Станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою заборгованість Акціонерного товариства "Дніпроазот" перед позивачем не погашена.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язання зі сплати заробітної плати, внаслідок чого виникла заборгованість.

Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі позивачу та докази щодо спростування вимог заявлених позивачем, господарський суд дійшов наступного висновку.

Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94 Кодексу законів про працю України).

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (частина перша статті 21 Закону України "Про оплату праці").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється, крім іншого, на підставі законодавчих та інших нормативних актів, колективних договорів.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно статті 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Суханов та Ільченко проти України" заяви №68385/10 та 71378/10, справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини", заява №42527/98 тощо) "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України - заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначена структура заробітної плати, зокрема, до структури заробітної плати можуть входити: додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми).

Відповідно до статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 3 Закону про оплату праці мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

За загальним правилом заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Згідно з частиною 5 статті 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги в цій частині задовольнити у повному обсязі.

Крім того, звертаючись до суду із цим позовом, позивач зазначає, що, зокрема, протягом періоду з травня 2026 року по червень 2026 року останній не отримував з вини відповідача належну йому заробітну плату, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість з заробітної плати, остаточного розрахунку з позивачем до цього часу не здійснено, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 2 022,18 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Приписами статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов`язаний виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, який на час ухвалення рішення позивачу не виплачений, іншого суду не доведено.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно із Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Абзацом першим пункту 8 цього Порядку передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, здійснюється шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Як встановлено судом, позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до якого розмір такого заробітку визначено у сумі 2 022,18 грн, виходячи із самостійно визначеного позивачем середньоденного заробітку у розмірі 56,17 грн та 36 робочих днів затримки.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців (частина 1 статті 117 Кодексу законів про працю України).

Розглядаючи зазначений індивідуальний трудовий спір суд зазначає, що відповідно до приписів статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, а також на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 115 Кодексу законів про працю України визначає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим із виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Водночас, невиплата з вини роботодавця заробітної плати є триваючим правопорушенням, яке припиняється фактичним погашенням заборгованості з оплати праці добровільно чи під впливом певних обставин (на вимогу третіх осіб). У будь-якому разі, за наявності боргу з оплати праці роботодавець повинен розрахуватися з працівником, який звільняється, в останній день існування між сторонами трудових правовідносин чи на вимогу працівника, який був відсутнім на роботі у день свого звільнення не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок.

Суд враховує у цій справі зміст рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з яким невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, порушення зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.

Суд також враховує, що розмір невиплачених позивачу при звільненні сум становив 71 664,32 грн.

З урахуванням розміру заборгованості, тривалості порушення права позивача на своєчасний розрахунок при звільненні, поведінки сторін, а також установленого законом обмеження періоду відповідальності шістьма місяцями, суд не вбачає підстав для додаткового зменшення визначеного відповідно до Порядку №100 розміру середнього заробітку.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Акціонерного товариства "Дніпроазот" середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню у сумі 2 022,18 грн.

При цьому суд зазначає, що визначена до стягнення сума середнього заробітку є сумою, обчисленою без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Обов`язок щодо їх нарахування, утримання та перерахування до бюджету покладається на відповідача як податкового агента під час виконання судового рішення.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 022,18 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків і зборів, які підлягають утриманню відповідачем при виконанні рішення суду.

Стосовно судових витрат по сплаті судового збору, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення 73 686,50 грн - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроазот" (51909, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, вулиця С.Х. Горобця, будинок 1; ідентифікаційний код 05761620) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 71 664,32 грн (сімдесят одну тисячу шістсот шістдесят чотири гривні тридцять дві копійки) - заборгованості по заробітній платі, 2 022,18 грн (дві тисячі двадцять дві гривні вісімнадцять копійок) - середнього заробітку (без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів) та 3 328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано - 14.09.2026

Суддя Ю.Ю. Первушин