Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №904/3355/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 м. Дніпро Справа № 904/3355/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Криворізької східної окружної прокуратури на ухвалу про зупинення провадження Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 (суддя Ярошенко В.І.)

у справі № 904/3355/26

за позовом Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до відповідача-1: Комунального підприємства "Міський Тролейбус", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

відповідача-2: Приватного підприємства "Нафтатранссервіс", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Керівник Криворізької східної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради з позовом до Комунального підприємства «Міський тролейбус» та Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС», у якому просив: визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 28.09.2023 до договору поставки паливно-мастильних матеріалів через мережу АЗС № 214КП від 17.07.2023, укладену між Комунальним підприємством «Міський тролейбус» та Приватним підприємством «НАФТАТРАНССЕРВІС»; визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 29.09.2023 до договору поставки паливно-мастильних матеріалів через мережу АЗС № 214КП від 17.07.2023, укладену між Комунальним підприємством «Міський тролейбус» та Приватним підприємством «НАФТАТРАНССЕРВІС»; стягнути з Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС» на користь Криворізької міської ради 288 000 грн надмірно сплачених грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення відкритих торгів із закупівлі дизельного палива, джерелом фінансування якої визначено кошти місцевого бюджету, між Комунальним підприємством «Міський тролейбус» та Приватним підприємством «НАФТАТРАНССЕРВІС» укладено договір № 214КП від 17.07.2023.

Прокурор зазначав, що додатковими угодами № 3 від 28.09.2023 та № 4 від 29.09.2023 сторони збільшили ціну дизельного палива з 46,90 грн до 52,90 грн за один літр, тобто на 12,8 відсотка порівняно з попередньо встановленою ціною, не дотримавшись передбаченого пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» обмеження щодо збільшення ціни товару.

За твердженням прокурора, внаслідок застосування ціни, визначеної спірними додатковими угодами, за поставлені 48 000 літрів дизельного палива постачальнику сплачено 2 539 200 грн, тоді як за ціною 46, 90 грн за один літр вартість такого обсягу товару становила б 2 251 200 грн. Різниця у розмірі 288 000 грн є надмірно сплаченими бюджетними коштами та підлягає поверненню на підставі статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 провадження у справі № 904/3355/26 зупинено до закінчення перегляду палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2848/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що правові висновки Верховного Суду, які мають бути сформульовані у справі № 922/2848/24, можуть мати істотне значення для правильного вирішення цього спору, зокрема щодо визначення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, належності суб`єкта, в інтересах якого заявлено позов, а також оцінки обраного способу захисту порушеного права.

Місцевий господарський суд зазначив, що у справі № 922/2848/24 на розгляд палати Касаційного господарського суду передано питання, пов`язані із застосуванням норм матеріального та процесуального права у правовідносинах, що виникають у зв`язку з оспорюванням правочинів у сфері публічних закупівель та зверненням прокурора до суду в інтересах держави.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про наявність передбачених Господарським процесуальним кодексом України підстав для зупинення провадження у цій справі до завершення касаційного перегляду справи № 922/2848/24, оскільки сформований Верховним Судом правовий висновок може вплинути на оцінку спірних правовідносин та правильне застосування норм права під час вирішення справи № 904/3355/26.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 у справі № 904/3355/26, прокурор звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 про зупинення провадження у справі № 904/3355/26 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, а висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 904/3355/26 не відповідає фактичним обставинам справи та наявним у її матеріалах доказам.

Апелянт не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що правова позиція, яка буде сформована судовою палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами перегляду справи № 922/2848/24, може мати визначальний вплив на вирішення спору у справі № 904/3355/26.

Прокурор зазначає, що зупинення провадження у справі є тимчасовим припиненням здійснення процесуальних дій з підстав, прямо передбачених процесуальним законом, а тому вирішуючи питання про зупинення провадження, суд у кожному конкретному випадку повинен встановити зв`язок між справою, яка ним розглядається, та іншою справою, а також з`ясувати, яким саме чином розгляд іншої справи перешкоджає або впливає на можливість вирішення спору.

Посилаючись на пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, апелянт наголошує, що зупинення провадження на цій підставі допускається у разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.

На переконання прокурора, для застосування наведеної процесуальної норми необхідна сукупність відповідних умов, зокрема перебування на розгляді суду справи, вирішення якої пов`язане із застосуванням певних норм матеріального права; здійснення у касаційному порядку перегляду іншої справи у правовідносинах, подібних за змістом, предметом та правовим регулюванням; здійснення такого перегляду палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду; а також можливість визначального впливу правової позиції, що буде сформована за результатами такого перегляду, на правильне вирішення спору.

Обґрунтовуючи відсутність подібності правовідносин, прокурор посилається на сформовані Великою Палатою Верховного Суду підходи до визначення подібності правовідносин та зазначає про необхідність врахування суб`єктного складу учасників правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, умов застосування відповідних правових норм, предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, фактичних обставин справи та матеріально-правового регулювання спірних відносин.

Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі № 904/3355/26, належним чином не з`ясував, чи виникає у цій справі саме те правове питання, яке стало підставою для передачі справи № 922/2848/24 на розгляд судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, за доводами прокурора, ухвалою Верховного Суду від 17.03.2026 справу № 922/2848/24 передано на розгляд судової палати у зв`язку з необхідністю відступлення шляхом уточнення від раніше сформованого висновку щодо застосування частини третьої статті 78, частини першої статті 136 Господарського кодексу України, частини третьої статті 26 Бюджетного кодексу України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 1, 2 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме щодо впливу джерела походження коштів, за рахунок яких оплачено предмет закупівлі, на наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Прокурор наголошує, що необхідність розгляду справи № 922/2848/24 судовою палатою виникла у зв`язку з правовим питанням щодо джерела фінансування закупівлі, яка, відповідно до встановлених у тій справі обставин, здійснювалася за рахунок коштів, одержаних підприємством від власної господарської діяльності.

Натомість, як зазначає апелянт, фактичні обставини справи № 904/3355/26 є іншими, оскільки джерелом фінансування закупівлі дизельного палива за договором № 214КП від 17.07.2023 були саме кошти місцевого бюджету.

На підтвердження цього прокурор посилається на матеріали закупівлі, в яких джерелом фінансування зазначено місцевий бюджет із визначенням КЕКВ 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)», а також на пункт 4.1 договору № 214КП від 17.07.2023, відповідно до якого розрахунки за поставлений товар здійснюються за рахунок бюджетних коштів за умови надходження коштів із місцевого бюджету на рахунок Комунального підприємства «Міський тролейбус».

У зв`язку з цим апелянт вважає, що питання про правову природу власних коштів комунального підприємства та вплив такого джерела фінансування на наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави, яке досліджується у справі № 922/2848/24, у справі № 904/3355/26 фактично не виникає.

На думку прокурора, саме наведена відмінність у джерелі фінансування закупівлі має істотне значення для оцінки подібності правовідносин у двох справах, однак суд першої інстанції належної оцінки цій обставині не надав та фактично обмежився посиланням на загальну можливість впливу майбутнього висновку Верховного Суду на розгляд цієї справи.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не навів достатнього обґрунтування того, яким саме чином правові висновки, що будуть сформовані за результатами перегляду справи № 922/2848/24, можуть вплинути на вирішення спору у справі № 904/3355/26, з урахуванням конкретних фактичних обставин останньої.

Відтак прокурор вважає, що правовідносини у справах № 904/3355/26 та № 922/2848/24 не є подібними у розумінні пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, а тому відсутня одна з обов`язкових передумов для зупинення провадження на підставі зазначеної норми.

Апелянт також зазначає, що не доведено й іншої необхідної умови для зупинення провадження визначального впливу результатів касаційного перегляду справи № 922/2848/24 на правильне вирішення спору у цій справі. На переконання прокурора, наявні у справі № 904/3355/26 докази дають суду можливість самостійно встановити джерело походження коштів, оцінити спірні правовідносини та вирішити заявлені позовні вимоги без очікування результатів касаційного перегляду іншої справи.

З огляду на наведене прокурор вважає, що висновки місцевого господарського суду про наявність підстав для зупинення провадження суперечать доказам, наявним у матеріалах справи, свідчать про неповне з`ясування суті спірних правовідносин та неправильне застосування положень пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України.

Окремо апелянт наголошує на наслідках зупинення провадження для дотримання розумних строків судового розгляду. Посилаючись на статтю 124 Конституції України та статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прокурор зазначає, що право на судовий захист передбачає, зокрема, право на розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку.

На переконання апелянта, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до невиправданого затягування строків її розгляду та тривалого перебування учасників справи у стані правової невизначеності.

На підтвердження цієї позиції прокурор посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Смірнова проти України», «Фрідлендер проти Франції» та «Красношапка проти України», наголошуючи, що обов`язок забезпечення швидкого та ефективного здійснення правосуддя покладається насамперед на національні суди, а розумність тривалості провадження має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, поведінки учасників та предмета спору.

Таким чином, на думку прокурора, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки суд першої інстанції не встановив передбаченої процесуальним законом подібності правовідносин, не обґрунтував визначального впливу результатів перегляду справи № 922/2848/24 на вирішення цього спору та безпідставно припинив подальший рух справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано право подати відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відзиви на апеляційну скаргу від Криворізької міської ради, Комунального підприємства «Міський тролейбус» та Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС» до суду апеляційної інстанції не надходили.

Відповідно, інші учасники справи письмової позиції щодо доводів та вимог апеляційної скарги прокурора в межах апеляційного провадження не висловили.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В. та Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Криворізької східної окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 у справі № 904/3355/26, з огляду на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/3355/26.

21.08.2026 матеріали справи № 904/3355/26 надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області на виконання ухвали суду апеляційної інстанції від 18.08.2026.

Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили.

Враховуючи положення частини тринадцятої статті 8, частин першої та третьої статті 270, частини другої статті 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на ухвалу про зупинення провадження у справі розглядається судом апеляційної інстанції за наявними матеріалами у порядку письмового провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2023 року Комунальним підприємством «Міський тролейбус» проведено відкриті торги із закупівлі товару за кодом 09130000-9 (ДК 021:2015) «Нафта і дистиляти (Паливо дизельне (у талонах/скретч-картках) або еквівалент)», ідентифікатор закупівлі UA-2023-06-14-011181-a.

Джерелом фінансування закупівлі визначено кошти місцевого бюджету за КЕКВ 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».

За результатами проведеної закупівлі між Комунальним підприємством «Міський тролейбус» як покупцем та Приватним підприємством «НАФТАТРАНССЕРВІС» як постачальником 17.07.2023 укладено договір поставки паливно-мастильних матеріалів через мережу АЗС № 214КП на загальну суму 3 927 000 грн з ПДВ.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов`язався поставляти та відпускати нафтопродукти через мережу АЗС постачальника або партнерських АЗС за довірчими документами скретч-картками, талонами тощо, які надають право на одержання паливно-мастильних матеріалів, а покупець оплачувати їх вартість.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 договору предметом поставки є дизельне паливо, а первісно погоджена сторонами кількість товару становила 100 000 літрів.

Відповідно до первісної редакції Специфікації № 1 до договору постачання дизельного палива передбачалося у кількості 100 000 літрів за ціною 39,27 грн з ПДВ за один літр, на загальну суму 3 927 000 грн.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем у національній валюті України за рахунок бюджетних коштів з відповідного рахунку, відкритого в органах Державної казначейської служби України, шляхом безготівкового перерахування належних до сплати сум на банківські реквізити постачальника, за умови надходження коштів з місцевого бюджету на рахунок покупця.

Таким чином, стороною договору № 214КП від 17.07.2023 та покупцем товару є Комунальне підприємство «Міський тролейбус». Криворізька міська рада стороною зазначеного договору не є. Розрахунки з постачальником за поставлене дизельне паливо здійснювало Комунальне підприємство «Міський тролейбус».

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань засновником та органом управління Комунального підприємства «Міський тролейбус» є Криворізька міська рада.

Пунктом 11.8 договору передбачено випадки зміни його істотних умов. Зокрема, сторони погодили можливість зміни ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору або останнього внесення змін до договору в частині ціни за одиницю товару. При цьому зміна ціни мала здійснюватися пропорційно коливанню ціни товару на ринку за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна була призводити до збільшення загальної суми договору.

17.07.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, у зв`язку зі зміною ставки податку на додану вартість з 7 % до 20 %. Цією додатковою угодою кількість дизельного палива зменшено на 12 734 літри та визначено у загальному обсязі 87 266 літрів, загальну суму договору зменшено до 3 926 970 грн, а Специфікацію № 1 викладено у новій редакції, відповідно до якої ціна одного літра дизельного палива становила 45 грн.

08.08.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою внесено зміни до кількості та ціни товару. Кількість дизельного палива зменшено на 3 536 літрів, загальний обсяг товару визначено у кількості 83 730 літрів, а загальну вартість договору у розмірі 3 926 937 грн.

Специфікацію № 1 до договору викладено у новій редакції, відповідно до якої передбачалося постачання дизельного палива у кількості 83 730 літрів за ціною 46, 90 грн за один літр. Таким чином, порівняно з ціною, визначеною додатковою угодою № 1, ціна за одиницю товару була збільшена з 45 грн до 46, 90 грн.

28.09.2023 між Комунальним підприємством «Міський тролейбус» та Приватним підприємством «НАФТАТРАНССЕРВІС» укладено додаткову угоду № 3 до договору № 214КП.

Відповідно до умов цієї додаткової угоди внесено зміни до кількості та ціни товару. Загальну вартість договору визначено у розмірі 3 926 890,70 грн. У новій редакції Специфікації № 1 передбачено, зокрема, постачання дизельного палива за ціною 52, 90 грн за один літр.

Таким чином, ціна дизельного палива порівняно з ціною, погодженою додатковою угодою № 2, була змінена з 46, 90 грн до 52, 90 грн за один літр.

29.09.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору № 214КП, якою внесено подальші зміни до кількості товару та загальної вартості договору.

Зокрема, загальний обсяг товару за договором визначено у кількості 61 109 літрів, загальну вартість договору зменшено до 3 155 926, 10 грн, а у новій редакції Специфікації № 1 передбачено постачання дизельного палива за ціною 52, 90 грн за один літр.

Таким чином, після укладення додаткових угод № 3 та № 4 ціна дизельного палива становила 52,90 грн за один літр, тоді як відповідно до попередньої додаткової угоди № 2 вона становила 46,90 грн за один літр.

Матеріалами справи також підтверджується фактичне виконання договору після укладення додаткових угод № 3 та № 4.

Так, за видатковою накладною № 7495 від 03.10.2023 Комунальному підприємству «Міський тролейбус» поставлено 14 000 літрів дизельного палива за ціною 52,90 грн за один літр на загальну суму 740 600 грн. Відповідну суму сплачено покупцем на користь Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС».

За видатковою накладною № 9025 від 21.11.2023 поставлено 20 000 літрів дизельного палива за ціною 52,90 грн за один літр на загальну суму 1 058 000 грн, які оплачено Комунальним підприємством «Міський тролейбус» 01.12.2023.

За видатковою накладною № 9709 від 14.12.2023 поставлено 14 000 літрів дизельного палива за ціною 52,90 грн за один літр на загальну суму 740 600 грн, які оплачено покупцем.

Загалом за наведеними видатковими накладними Комунальне підприємство «Міський тролейбус» отримало та оплатило 48 000 літрів дизельного палива за ціною 52,90 грн за один літр на загальну суму 2 539 200 грн.

У позовній заяві прокурор виходить з того, що у разі застосування до зазначеного обсягу поставленого товару ціни 46,90 грн за один літр, визначеної додатковою угодою № 2, вартість 48 000 літрів дизельного палива становила б 2 251 200 грн. Різницю між фактично сплаченими 2 539 200 грн та сумою 2 251 200 грн прокурор визначає у розмірі 288 000 грн та заявляє її до стягнення з Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС» на користь Криворізької міської ради.

До звернення до суду прокурор вчиняв дії щодо з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави. Зокрема, 24.04.2026 Криворізькою східною окружною прокуратурою направлено Криворізькій міській раді лист № 60-2532ВИХ-26 щодо обставин укладення спірних додаткових угод та вжитих або запланованих міською радою заходів. Криворізькою міською радою надано відповідь № 12-55178/20/439 від 07.05.2026. До подання позову листом від 02.06.2026 № 60-3359ВИХ-26 прокуратура повідомила Криворізьку міську раду про прийняття рішення щодо здійснення представництва інтересів держави в її особі.

05.06.2026 керівник Криворізької східної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Комунального підприємства «Міський тролейбус» та Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС» про визнання недійсними додаткових угод № 3 від 28.09.2023 та № 4 від 29.09.2023 до договору № 214КП від 17.07.2023 та стягнення 288 000 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/3355/26 за правилами загального позовного провадження.

29.06.2026 до суду надійшов відзив Комунального підприємства «Міський тролейбус» на позовну заяву, а 02.07.2026 відзив Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС». Прокуратурою подано відповіді на відзиви відповідачів.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.07.2026 задоволено клопотання прокуратури про витребування доказів. У Комунального підприємства «Міський тролейбус» витребувано, зокрема, копії листування з Приватним підприємством «НАФТАТРАНССЕРВІС» щодо внесення змін до договору № 214КП та укладення додаткових угод № 3 і № 4, документи щодо коливання ціни товару на ринку, а також видаткові накладні та платіжні інструкції щодо поставки й оплати дизельного палива. Підготовче засідання відкладено до 03.08.2026.

09.07.2026 Комунальне підприємство «Міський тролейбус» звернулося до суду першої інстанції з клопотанням про зупинення провадження у справі № 904/3355/26 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2848/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

В обґрунтування клопотання Комунальне підприємство «Міський тролейбус» посилалося на те, що ухвалою Верховного Суду від 17.03.2026 справу № 922/2848/24 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Підставою для передачі справи № 922/2848/24 визначено необхідність відступлення шляхом уточнення від висновків щодо застосування частини третьої статті 78, частини першої статті 136 Господарського кодексу України, частини третьої статті 26 Бюджетного кодексу України, пункту 29 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 1, 2 Закону України «Про публічні закупівлі».

Ухвалою Верховного Суду у складі відповідної судової палати від 09.04.2026 справу № 922/2848/24 прийнято до розгляду.

Із змісту зазначених ухвал Верховного Суду вбачається, що предметом перегляду у справі № 922/2848/24 є, зокрема, питання щодо впливу джерела походження коштів, за рахунок яких оплачено предмет закупівлі, на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та на обраний спосіб захисту прав держави або територіальної громади.

У справі № 904/3355/26 вимогу про стягнення 288 000 грн заявлено прокурором на користь Криворізької міської ради, яка не є стороною договору № 214КП від 17.07.2023 та оспорюваних додаткових угод. Покупцем за договором та платником за поставлене дизельне паливо є Комунальне підприємство «Міський тролейбус».

20.07.2026 Криворізькою східною окружною прокуратурою подано заперечення проти клопотання Комунального підприємства «Міський тролейбус» про зупинення провадження у справі.

03.08.2026 суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи та врахувавши перебування справи № 922/2848/24 на розгляді судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, дійшов висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 904/3355/26.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 провадження у справі № 904/3355/26 зупинено до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2848/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою цієї статті суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Верховний Суд, застосовуючи положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, послідовно виходить із того, що межі апеляційного перегляду визначаються насамперед доводами та вимогами апеляційної скарги, а предметом перевірки суду апеляційної інстанції є законність та обґрунтованість того судового рішення, яке оскаржується.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 917/950/14 наголошено, що відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У цій справі предметом апеляційного оскарження є не судове рішення, ухвалене за результатами вирішення заявлених прокурором позовних вимог по суті, а ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026, якою провадження у справі № 904/3355/26 зупинено до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2848/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

Таким чином, під час апеляційного перегляду колегія суддів має перевірити саме наявність чи відсутність передбачених господарським процесуальним законодавством правових і фактичних передумов для зупинення провадження у справі на момент постановлення оскаржуваної ухвали, а також надати оцінку доводам апеляційної скарги, якими прокурор заперечує наявність таких передумов.

Водночас на цій стадії апеляційного провадження суд не вирішує по суті питання про відповідність вимогам законодавства додаткової угоди № 3 від 28.09.2023 та додаткової угоди № 4 від 29.09.2023 до договору № 214КП від 17.07.2023, не встановлює наявності остаточних підстав для визнання цих правочинів недійсними та не вирішує питання про обґрунтованість стягнення з Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС» 288 000 грн.

Так само предметом цього апеляційного перегляду не є остаточне вирішення питання про наявність у прокурора права на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах, належність Криворізької міської ради як особи, на користь якої заявлено майнову вимогу, чи остаточна оцінка ефективності обраного прокурором способу захисту.

Зазначені питання належать до предмета розгляду справи № 904/3355/26 по суті та мають вирішуватися судом першої інстанції після поновлення провадження у справі з урахуванням встановлених фактичних обставин, аргументів учасників справи, належних і допустимих доказів та правових висновків Верховного Суду, які підлягатимуть врахуванню відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Тому посилання сторін на обставини основного спору в межах цього апеляційного провадження підлягають оцінці лише тією мірою, якою вони необхідні для перевірки правильності висновку суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження, і не можуть бути підставою для передчасного формування апеляційним судом висновків щодо обґрунтованості чи необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до частини другої статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження у справі, передбачену пунктом 12 частини першої статті 255 цього Кодексу, розглядається без повідомлення учасників справи.

Таким чином, предметом оцінки суду апеляційної інстанції у цій справі є виключно законність та обґрунтованість процесуального рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 про зупинення провадження у справі № 904/3355/26 в межах доводів, наведених прокурором в апеляційній скарзі.

Щодо правової природи та процесуальних підстав зупинення провадження за пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України

Порядок та підстави зупинення провадження у господарській справі врегульовані статтями 227– 230 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому законодавець розмежовує випадки обов`язкового зупинення провадження та випадки, коли вирішення цього питання належить до процесуального розсуду суду.

Так, статтею 227 Господарського процесуального кодексу України визначені випадки, за наявності яких суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, тоді як стаття 228 цього Кодексу встановлює випадки, коли суд має право зупинити провадження за заявою учасника справи або з власної ініціативи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.

У такий спосіб, застосування зазначеної процесуальної норми не є обов`язком суду в кожному випадку, коли палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду здійснюється перегляд іншої справи. Використання цього процесуального механізму передбачає необхідність оцінки судом обставин конкретної справи та наявності передбачених законом передумов для такого зупинення.

У постанові від 20.11.2023 у справі № 910/14224/20 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, аналізуючи пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що зупинення провадження з цієї підстави є правом, а не обов`язком суду. Верховний Суд указав, що реалізація такого права пов`язана, зокрема, з наявністю подібних правовідносин та здійсненням перегляду іншої справи палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.

Верховний Суд також виходив із того, що зазначена підстава для зупинення провадження застосовується тоді, коли за результатами розгляду іншої справи відповідна палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду має сформулювати правовий висновок щодо застосування норми права, яка підлягає застосуванню також у справі, провадження в якій вирішується питання про зупинення.

Подібний підхід викладений у постанові Верховного Суду від 29.07.2024 у справі № 927/609/22.

У зазначеній постанові Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду наголосив, що пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України передбачений механізм, який забезпечує можливість правильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій відповідної норми права шляхом урахування майбутнього висновку палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду стосовно суперечливого чи неоднозначного застосування цієї норми.

Верховний Суд у цій же постанові зазначив, що відповідна підстава зупинення провадження спрямована на забезпечення єдності судової практики, якої може бути досягнуто завдяки передбаченим процесуальним законом механізмам формування та подальшого врахування правових висновків Верховного Суду.

Такий підхід узгоджується з положеннями частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні відповідних норм права.

Крім того, відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Кореспондуюче правило закріплене у частині четвертій статті 236 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, процесуальний інститут, передбачений пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, має функціональний зв`язок із завданням забезпечення сталості та єдності судової практики: він дозволяє суду не формувати остаточний правовий висновок у ситуації, коли питання застосування норми права у подібних правовідносинах уже передане на вирішення відповідної палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду і майбутній висновок може мати значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим сам факт перебування будь-якої іншої справи на розгляді палати, об`єднаної палати чи Великої Палати Верховного Суду не є самодостатньою підставою для автоматичного зупинення провадження.

У постанові від 20.11.2023 у справі № 910/14224/20 та постанові від 29.07.2024 у справі № 927/609/22 Верховний Суд наголосив, що недостатнім є лише існування іншої справи та припущення про можливе значення майбутнього рішення. Суд повинен установити реальний зв`язок між правовою проблемою, яка вирішується Верховним Судом, та правовідносинами у справі, що розглядається.

У постанові від 16.04.2026 у справі № 910/14960/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, перевіряючи правильність застосування пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, також виходив із того, що належним застосуванням цієї норми є зупинення провадження у випадку, коли перегляд іншої справи Верховним Судом може вплинути на вирішення спору по суті.

Водночас у справі № 910/14960/24 Верховний Суд скасував ухвалу про зупинення провадження саме тому, що суд, який постановив таку ухвалу, належним чином не обґрунтував відповідності правовідносин у двох справах критеріям подібності та впливу майбутнього правового висновку на вирішення конкретного спору.

Таким чином, наведена практика Верховного Суду свідчить, що право, передбачене пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, не може реалізовуватися формально. Суд повинен установити не лише сам факт касаційного перегляду іншої справи відповідним складом Верховного Суду, але й наявність змістовного правового зв`язку між справами та значення майбутнього правового висновку для застосування норм права у справі, провадження в якій зупиняється.

При цьому питання про наявність такого зв`язку не можна ототожнювати з вимогою повної тотожності всіх фактичних обставин, суб`єктів та предметів спору у двох справах. Критерії подібності правовідносин та їх застосування до справ № 904/3355/26 і № 922/2848/24 підлягають окремій оцінці.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України у разі застосування пункту 7 частини першої статті 228 цього Кодексу провадження у справі зупиняється до закінчення відповідного перегляду в касаційному порядку.

У такий спосіб, закон безпосередньо визначає не лише підставу, а й момент, до якого триває зупинення провадження.

Після усунення обставин, що викликали зупинення провадження, застосуванню підлягає стаття 230 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою провадження поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення відповідних обставин.

Колегія суддів також враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.03.2025 у справі № 910/13175/23, щодо співвідношення пункту 7 частини першої статті 228 та частини третьої статті 195 Господарського процесуального кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлене частиною третьою статті 195 Господарського процесуального кодексу України обмеження переліку підстав для зупинення провадження стосується стадії розгляду справи по суті судом першої інстанції.

У справі № 904/3355/26 оскаржувану ухвалу про зупинення провадження постановлено 03.08.2026 у межах підготовчого провадження, тобто до переходу суду першої інстанції до розгляду справи по суті.

Тому положення частини третьої статті 195 Господарського процесуального кодексу України не створювали процесуальної перешкоди для вирішення судом першої інстанції питання про застосування пункту 7 частини першої статті 228 цього Кодексу.

Таким чином, для перевірки законності оскаржуваної ухвали визначальним є встановлення того, чи існує між справою № 904/3355/26 та справою № 922/2848/24 такий правовий зв`язок, який відповідає критеріям подібності правовідносин, та чи може правовий висновок, який має бути сформований судовою палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/2848/24, мати значення для правильного застосування норм права під час подальшого вирішення цього спору.

Щодо критеріїв подібності правовідносин

Однією з передумов застосування пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України є здійснення палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду касаційного перегляду судового рішення саме у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про наявність такої подібності, суд має виходити не з формального зіставлення номерів справ, найменування сторін, предметів позовів чи окремих фактичних обставин, а з установлених Верховним Судом критеріїв визначення подібності спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 з метою забезпечення юридичної визначеності конкретизувала раніше сформовані підходи до тлумачення поняття «подібні правовідносини».

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких використано поняття «подібні правовідносини», таку подібність необхідно оцінювати за трьома критеріями: змістовим, суб`єктним та об`єктним.

При цьому основним є змістовий критерій, який передбачає оцінку спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків їх учасників.

Суб`єктний та об`єктний критерії є додатковими і набувають самостійного значення тоді, коли застосування відповідної правової норми залежить від специфічного суб`єктного складу правовідносин або від специфічного об`єкта, щодо якого такі правовідносини виникли.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, у кожному випадку порівняння правовідносин насамперед необхідно встановити, які саме правовідносини є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого порівняти права та обов`язки учасників цих відносин відповідно до нормативного та договірного регулювання.

Лише за необхідності, зумовленої особливостями такого правового регулювання, додатково порівнюються види суб`єктів спірних правовідносин та їх об`єкти.

Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що учасники спірних правовідносин та об`єкт спору не завжди тотожні формальному складу сторін судової справи та сформульованому позивачем предмету позову.

Тому саме по собі порівняння найменувань позивачів та відповідачів, формулювання позовних вимог або окремих фактичних обставин не є достатнім для висновку про подібність чи неподібність правовідносин.

Суттєвим для такого висновку є те, чи існують у порівнюваних правовідносинах спільні риси насамперед за їх юридичним змістом, тобто чи виникають у них однакові або співставні питання щодо прав та обов`язків учасників та застосування відповідних норм права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 прямо зазначила, що для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети та підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Таким чином, поняття «подібні правовідносини» є ширшим за поняття «тотожні правовідносини».

Подібними можуть бути як правовідносини, що повністю збігаються за своїми юридично значущими ознаками, так і правовідносини, які мають суттєві спільні риси, достатні для застосування до них одного правового висновку щодо відповідної норми права.

Наведений підхід Великої Палати Верховного Суду послідовно застосовується Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду та його об`єднаною палатою.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 904/4831/21, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 233/2021/19, зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме спірні правовідносини у порівнюваних ситуаціях, а не формальний склад судових справ.

Аналогічний підхід застосовано об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 03.02.2023 у справі № 910/9374/21, в якій наголошено, що не будь-які відмінності фактичних обставин є визначальними для встановлення подібності. Насамперед порівнюються права й обов`язки учасників відповідно до правового регулювання спірних відносин.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.04.2024 у справі № 916/101/23 також відтворено правовий висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що термін «подібні правовідносини» може охоплювати як правовідносини, які мають певні спільні риси, так і правовідносини, що є тотожними.

Зазначений підхід підтверджений і в подальшій практиці Верховного Суду.

Зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23 знову наголошено, що змістовий критерій є основним, тоді як суб`єктний та об`єктний критерії додатковими, а подібність правовідносин визначається з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У постанові Верховного Суду від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18 також прямо відтворено висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 233/2021/19 про необхідність насамперед порівнювати юридичний зміст спірних правовідносин, тобто права й обов`язки їх учасників згідно з відповідним правовим регулюванням.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.03.2026 у справі № 916/5633/23 вкотре підтвердила, що для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад, предмети, підстави позовів та відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними.

Таким чином, сама по собі наявність відмінностей між фактичними обставинами двох справ не свідчить про відсутність подібних правовідносин.

Для такого висновку необхідно встановити, чи є відповідна відмінність юридично значущою, тобто чи змінює вона зміст спірних правовідносин, характер прав та обов`язків їх учасників, умови застосування відповідної правової норми або призводить до застосування іншого нормативного регулювання.

І навпаки, якщо за наявності певних фактичних відмінностей у двох справах виникає однакове або співставне правове питання щодо застосування певної норми права до співставних за юридичним змістом правовідносин, сама така фактична відмінність не виключає їх подібності.

У зв`язку з цим при застосуванні пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України визначальним є не встановлення абсолютної тотожності всіх фактичних обставин справи, а з`ясування того, чи може правовий висновок, який формується палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права, бути релевантним для правовідносин у справі, провадження в якій вирішено зупинити.

Водночас сама по собі зовнішня схожість справ також не є достатньою. Якщо відмінності фактичних обставин обумовлюють різний юридичний зміст правовідносин або застосування різних норм права, такі правовідносини не можуть визнаватися подібними лише через однакову категорію спору чи подібність позовних вимог.

Щодо змісту правової проблеми, переданої на розгляд судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 922/2848/24

Для вирішення питання про наявність передбачених пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у цій справі необхідно встановити не лише факт перебування справи № 922/2848/24 на розгляді судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, але й зміст правової проблеми, для вирішення якої цю справу передано на розгляд палати.

Справа № 922/2848/24 розглядається за позовом керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту з питань забезпечення життєдіяльності міста Харківської міської ради та Північно-східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Золотий стандарт К» та Комунального підприємства «Харківводоканал» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів.

Предмет спору у зазначеній справі пов`язаний із внесенням змін до договору, укладеного за результатами процедури публічної закупівлі, збільшенням ціни товару за додатковими угодами та заявленням прокурором вимоги про повернення коштів, сплачених комунальним підприємством постачальнику на виконання таких додаткових угод.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.10.2024 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.01.2025 вирішено спір у справі № 922/2848/24, після чого заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.03.2026 справу № 922/2848/24 передано на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини першої статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Передаючи справу на розгляд судової палати, колегія суддів Касаційного господарського суду встановила необхідність уточнення раніше сформованого Верховним Судом підходу, викладеного, зокрема, у постановах від 12.03.2025 у справі № 924/524/24, від 10.09.2025 у справі № 910/6131/24, від 04.02.2026 у справі № 922/1328/24 та від 18.02.2026 у справі № 913/95/25.

У зазначених судових рішеннях Верховний Суд виходив, зокрема, з підходу, відповідно до якого джерело походження коштів державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси саме по собі не є визначальним для здійснення власником контролю за фінансово-господарською діяльністю комунального підприємства.

Колегія суддів, яка передала справу № 922/2848/24 на розгляд судової палати, не погодилася з таким підходом у наведеній частині та визнала необхідним його уточнення шляхом виключення положення про те, що джерело походження коштів не є визначальним незалежно від джерел фінансування підприємства.

Необхідність такого уточнення безпосередньо пов`язана з фактичними обставинами справи № 922/2848/24.

З матеріалів цієї справи вбачається, що оплата за договором публічної закупівлі здійснювалася Комунальним підприємством «Харківводоканал» за рахунок коштів, отриманих від здійснення власної господарської діяльності.

Саме правова природа таких коштів та значення джерела їх походження для визначення належного суб`єкта захисту відповідного майнового інтересу стали одними з ключових питань, які зумовили передачу справи на розгляд судової палати.

При цьому правова проблема у справі № 922/2848/24 не обмежується суто бухгалтерським встановленням того, з якого рахунку або за рахунок якого виду надходжень здійснено оплату.

Йдеться про необхідність визначити правове значення джерела походження коштів у системному взаємозв`язку з правовим статусом комунального підприємства, повноваженнями його власника територіальної громади в особі відповідної ради, підставами представництва прокурором інтересів держави та можливістю заявлення вимоги про повернення коштів на користь органу місцевого самоврядування, який безпосередньо не був стороною договору та не здійснював оплату постачальнику.

Зокрема, перед судовою палатою поставлено питання щодо формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування норм, які регулюють правовий режим майна комунального підприємства, здійснення контролю за його фінансово-господарською діяльністю, повноваження органу місцевого самоврядування, представництво прокурором інтересів держави та правовідносини у сфері публічних закупівель.

У цьому контексті Верховним Судом поставлено питання про застосування, зокрема, положень частини третьої статті 78, частини першої статті 136 Господарського кодексу України, частини третьої статті 26 Бюджетного кодексу України, законодавства про місцеве самоврядування, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статей 1, 2 Закону України «Про публічні закупівлі», а також норм цивільного законодавства щодо наслідків недійсності правочину та повернення безпідставно набутого майна.

Таким чином, предметом формування правового висновку у справі № 922/2848/24 є комплекс взаємопов`язаних питань, зокрема: правове значення джерела походження коштів, використаних комунальним підприємством для оплати товару за договором публічної закупівлі; вплив джерела таких коштів на визначення майнового інтересу територіальної громади та повноважень відповідного органу місцевого самоврядування щодо його захисту; значення правового режиму коштів комунального підприємства для встановлення наявності підстав представництва прокурором інтересів держави; визначення належного суб`єкта, на користь якого може бути заявлено вимогу про повернення коштів у разі оспорювання правочинів, укладених комунальним підприємством у межах процедури публічної закупівлі; застосування відповідних способів захисту, у тому числі положень статей 216 та 1212 Цивільного кодексу України, у випадку, коли договір укладений та виконаний комунальним підприємством, тоді як вимога про повернення коштів заявляється прокурором в інтересах відповідного органу місцевого самоврядування.

У такий спосіб, передача справи № 922/2848/24 на розгляд судової палати зумовлена не необхідністю повторного встановлення окремих фактичних обставин цієї справи, а необхідністю сформувати єдиний підхід до юридичних наслідків різних джерел фінансування закупівель комунальних підприємств для представництва прокурором інтересів держави, захисту майнових інтересів територіальної громади та визначення належного способу і суб`єкта такого захисту.

Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 09.04.2026 справу № 922/2848/24 прийнято до розгляду судовою палатою.

Первісно її розгляд було призначено на 21.05.2026. У судовому засіданні 21.05.2026 оголошено перерву до 25.06.2026, а ухвалою Верховного Суду від 25.06.2026 розгляд касаційної скарги відкладено на 24.09.2026.

Таким чином, станом на час апеляційного перегляду справи № 904/3355/26 касаційний перегляд справи № 922/2848/24 судовою палатою не завершений, остаточного правового висновку з переданого на її вирішення питання Верховним Судом ще не сформовано, а обставина, з якою суд першої інстанції пов`язав зупинення провадження у справі № 904/3355/26, продовжує існувати.

Щодо подібності правовідносин у справах № 904/3355/26 та № 922/2848/24

З урахуванням критеріїв, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів переходить до порівняння правовідносин у справі № 904/3355/26 та справі № 922/2848/24 насамперед за їх юридичним змістом.

При цьому для застосування пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України не вимагається повного збігу всіх учасників справ, предметів позовів та фактичних обставин. Необхідним є встановлення таких спільних юридично значущих ознак, за яких правовий висновок, що формується Верховним Судом в одній справі, може мати значення для застосування норм права в іншій.

Насамперед колегія суддів звертає увагу, що обидві справи виникли у зв`язку з правовідносинами у сфері публічних закупівель, замовниками в яких виступають комунальні підприємства.

У справі № 904/3355/26 Комунальне підприємство «Міський тролейбус» за результатами проведеної публічної закупівлі уклало з Приватним підприємством «НАФТАТРАНССЕРВІС» договір № 214КП від 17.07.2023 про закупівлю дизельного палива.

У справі № 922/2848/24 Комунальне підприємство «Харківводоканал» також виступало замовником у правовідносинах публічної закупівлі та уклало договір із постачальником товару Товариством з обмеженою відповідальністю «Золотий стандарт К».

В обох випадках після укладення основних договорів сторони укладали додаткові угоди, якими змінювалися умови закупівлі щодо ціни товару.

У справі № 904/3355/26 прокурор оспорює додаткові угоди № 3 від 28.09.2023 та № 4 від 29.09.2023, якими, зокрема, було змінено ціну дизельного палива.

У справі № 922/2848/24 предметом оспорювання також є додаткові угоди до договору публічної закупівлі, укладення яких призвело до зміни ціни пального.

Таким чином, в обох справах безпосередній господарський спір виник із виконання договорів публічної закупівлі, укладених комунальними підприємствами, та подальшої зміни їх умов щодо ціни товару.

Наступною спільною ознакою є процесуальний спосіб ініціювання судового захисту.

В обох справах із позовом звернувся прокурор, який обґрунтовує необхідність судового захисту порушенням інтересів держави та територіальної громади внаслідок витрачання коштів комунальним підприємством на виконання оспорюваних додаткових угод.

У справі № 904/3355/26 керівник Криворізької східної окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Криворізької міської ради.

У справі № 922/2848/24 керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі, зокрема, Харківської міської ради, а також інших визначених прокурором уповноважених органів.

Водночас в обох справах відповідна міська рада є органом місцевого самоврядування, який представляє територіальну громаду та пов`язаний із комунальним підприємством відносинами комунальної власності й управління.

У справі № 904/3355/26 Криворізька міська рада є засновником та органом управління Комунального підприємства «Міський тролейбус».

У справі № 922/2848/24 Харківська міська рада є органом місцевого самоврядування, у комунальній власності територіальної громади якого перебуває майнова основа діяльності Комунального підприємства «Харківводоканал».

Важливою спільною обставиною є й те, що відповідні міські ради не виступали безпосередніми сторонами договорів поставки, укладених комунальними підприємствами з постачальниками.

У справі № 904/3355/26 сторонами договору № 214КП та оспорюваних додаткових угод є Комунальне підприємство «Міський тролейбус» та Приватне підприємство «НАФТАТРАНССЕРВІС». Криворізька міська рада стороною договору не є.

Так само у справі № 922/2848/24 договір закупівлі та додаткові угоди укладалися Комунальним підприємством «Харківводоканал» із Товариством з обмеженою відповідальністю «Золотий стандарт К», а Харківська міська рада стороною цих правочинів не виступала.

Спільною є й обставина щодо фактичного виконання грошового зобов`язання: оплату постачальнику в обох випадках здійснювало саме комунальне підприємство як покупець за договором, а не відповідна міська рада.

При цьому прокурор у кожній із справ пов`язує здійснену комунальним підприємством оплату із порушенням майнового інтересу територіальної громади та заявляє вимогу про повернення коштів на користь органу місцевого самоврядування.

Так, у справі № 904/3355/26 прокурор просить стягнути з Приватного підприємства «НАФТАТРАНССЕРВІС» 288 000 грн саме на користь Криворізької міської ради, хоча розрахунки за договором здійснювало Комунальне підприємство «Міський тролейбус».

У справі № 922/2848/24 також виникло правове питання щодо можливості стягнення коштів, сплачених комунальним підприємством на виконання оспорюваних додаткових угод, на користь Харківської міської ради як органу місцевого самоврядування та представника територіальної громади.

Саме ця конструкція правовідносин комунальне підприємство як сторона договору і безпосередній платник, міська рада як власник та орган місцевого самоврядування, а прокурор як особа, яка звертається до суду на захист інтересів держави в особі такої ради має істотне значення для оцінки подібності порівнюваних справ.

В обох справах у зв`язку з цим постають співставні правові питання щодо: наявності та характеру майнового інтересу територіальної громади у коштах, сплачених комунальним підприємством; обсягу повноважень відповідної міської ради стосовно захисту такого майнового інтересу; наявності передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування; можливості заявлення на користь міської ради майнової вимоги щодо коштів, які фактично сплачувало комунальне підприємство; значення правового режиму майна та коштів комунального підприємства для визначення належного суб`єкта захисту; застосування правових наслідків оспорювання та недійсності додаткових угод до виконаного або частково виконаного договору публічної закупівлі.

Таким чином, порівнювані справи мають суттєву спільність не лише за загальною категорією спору, але й за юридичною конструкцією правовідносин, у межах яких виникає питання про співвідношення прав комунального підприємства, територіальної громади, органу місцевого самоврядування та представницьких повноважень прокурора.

Водночас колегія суддів враховує і наявні між справами відмінності.

Так, у справі № 922/2848/24 прокурор звернувся в інтересах держави в особі декількох органів, серед яких Харківська міська рада, Департамент з питань забезпечення життєдіяльності міста Харківської міської ради та Північно-східний офіс Держаудитслужби, тоді як у справі № 904/3355/26 позов поданий в інтересах держави в особі Криворізької міської ради.

Не є повністю тотожними й конкретні договори, вид пального, зміст окремих додаткових угод, суми, що є предметом майнових вимог, та конкретні обставини документального обґрунтування зміни ціни товару.

Проте наведені відмінності самі по собі не змінюють тієї правової конструкції, у межах якої виникає спільне для обох справ питання про правовий зв`язок між коштами комунального підприємства, майновими інтересами територіальної громади, компетенцією міської ради та підставами представництва прокурором інтересів держави.

Разом із тим між справами існує ще одна відмінність, на якій прокурор фактично будує основний довід апеляційної скарги у справі № 904/3355/26.

У справі № 904/3355/26 матеріалами закупівлі прямо визначено джерело фінансування місцевий бюджет за КЕКВ 2610, а пунктом 4.1 договору № 214КП передбачено здійснення розрахунків за рахунок бюджетних коштів за умови їх надходження з місцевого бюджету на рахунок покупця.

Натомість передача справи № 922/2848/24 на розгляд судової палати пов`язана, зокрема, з необхідністю з`ясування юридичного значення тієї обставини, що кошти, використані комунальним підприємством для здійснення господарської операції, можуть мати інше джерело походження, у тому числі становити власні надходження підприємства від його господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тій частині, що зазначена відмінність є реальною та не може бути проігнорована під час оцінки подібності правовідносин.

Однак сам факт існування такої відмінності ще не дає відповіді на питання про відсутність подібності правовідносин у розумінні пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до критерію, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19, необхідно встановити, чи має різниця у джерелі походження коштів таке юридичне значення, яке змінює зміст правовідносин настільки, що правовий висновок у справі № 922/2848/24 не може бути релевантним для справи № 904/3355/26.

Саме це питання набуває особливого значення з огляду на підставу передачі справи № 922/2848/24 на розгляд судової палати.

Колегія суддів Касаційного господарського суду, передаючи цю справу на розгляд палати, поставила під сумнів раніше сформульований підхід про те, що джерело походження коштів державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси не є визначальним, та визнала необхідним уточнення відповідного правового висновку для формування єдиної правозастосовчої практики.

Таким чином, порівняльний аналіз правовідносин свідчить про наявність у справах № 904/3355/26 та № 922/2848/24 суттєвих спільних юридично значущих ознак за основним змістовим критерієм.

Водночас остаточна оцінка доводу апелянта про те, що різниця у джерелі фінансування закупівлі виключає подібність цих правовідносин, потребує окремого аналізу з урахуванням самого змісту правового питання, яке передано на вирішення судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Щодо доводу апелянта про різне джерело фінансування закупівель у справах № 904/3355/26 та № 922/2848/24

Основним аргументом апеляційної скарги, яким прокурор обґрунтовує відсутність подібності правовідносин у справах № 904/3355/26 та № 922/2848/24, є відмінність у джерелі коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата за відповідними договорами публічної закупівлі.

Апелянт наголошує, що у справі № 922/2848/24 предметом правової оцінки Верховного Суду є правовідносини, в яких Комунальне підприємство «Харківводоканал» здійснювало оплату за рахунок коштів, отриманих від власної господарської діяльності, тоді як у справі № 904/3355/26 закупівля дизельного палива фінансувалася за рахунок коштів місцевого бюджету.

Колегія суддів враховує, що така фактична відмінність між справами дійсно має місце.

Матеріалами справи № 904/3355/26 підтверджується, що джерелом фінансування закупівлі UA-2023-06-14-011181-a визначено місцевий бюджет за КЕКВ 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».

Крім того, пунктом 4.1 договору поставки паливно-мастильних матеріалів через мережу АЗС № 214КП від 17.07.2023 прямо передбачено, що розрахунки за товар здійснюються Комунальним підприємством «Міський тролейбус» за рахунок бюджетних коштів з відповідного рахунку, відкритого в органах Державної казначейської служби України, за умови надходження коштів з місцевого бюджету на рахунок покупця.

Таким чином, твердження апелянта про бюджетне джерело фінансування закупівлі у справі № 904/3355/26 відповідає матеріалам справи та не заперечується колегією суддів.

Водночас із самої наявності такої відмінності не випливає висновок про відсутність подібності правовідносин та нерелевантність майбутнього правового висновку Верховного Суду у справі № 922/2848/24.

Визначальним у цьому випадку є те, яке саме правове питання стало підставою для передачі справи № 922/2848/24 на розгляд судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Як установлено вище, ухвалою Верховного Суду від 17.03.2026 справу № 922/2848/24 передано на розгляд судової палати у зв`язку з необхідністю відступлення шляхом уточнення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 12.03.2025 у справі № 924/524/24, від 10.09.2025 у справі № 910/6131/24, від 04.02.2026 у справі № 922/1328/24 та від 18.02.2026 у справі № 913/95/25.

У зазначених постановах Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходив із того, що у випадку звернення прокурора в інтересах власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного договору та за рахунок якої здійснювалася його оплата, такий власник може бути наділений повноваженнями щодо контролю за належним функціонуванням підпорядкованого підприємства чи установи, дотриманням законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності та забезпеченням ефективного використання коштів.

При цьому у вказаній практиці було сформульовано підхід, відповідно до якого джерело походження коштів державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси не є визначальним, оскільки контроль за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладається на її власника незалежно від джерел фінансування.

Саме з таким категоричним підходом не погодилася колегія суддів Касаційного господарського суду, яка переглядає справу № 922/2848/24.

Передаючи справу на розгляд судової палати, Верховний Суд визнав необхідним уточнити зазначений висновок шляхом виключення з нього положення про те, що джерело походження коштів не є визначальним незалежно від джерел фінансування підприємства.

Таким чином, предметом майбутнього правового висновку судової палати є не абстрактне питання виключно про правовий режим власних коштів Комунального підприємства «Харківводоканал».

Навпаки, сама необхідність перегляду раніше сформованого підходу виникла саме через потребу з`ясувати, чи впливає джерело походження коштів та яким чином воно впливає на правову оцінку відносин між комунальним підприємством, його власником, відповідною територіальною громадою та прокурором, який звертається до суду на захист інтересів держави.

Тобто джерело фінансування є не обставиною, яка знаходиться поза межами правової проблеми у справі № 922/2848/24, а, навпаки, однією із центральних складових цієї проблеми.

З огляду на це довід апелянта фактично ґрунтується на припущенні, що правовий висновок судової палати у справі № 922/2848/24 матиме значення лише для випадків, у яких закупівля здійснюється за рахунок власних коштів комунального підприємства, і не стосуватиметься правовідносин, у яких джерелом фінансування є місцевий бюджет.

Однак на час постановлення оскаржуваної ухвали та на час її апеляційного перегляду такий висновок Верховним Судом ще не сформований.

Більше того, саме межі юридичного значення різних джерел фінансування і поставлені на вирішення судової палати.

Тому апеляційний суд, перевіряючи законність ухвали про зупинення провадження, не може наперед виходити з тієї правової відповіді, яку судова палата лише має сформулювати за результатами розгляду справи № 922/2848/24.

Інший підхід фактично означав би, що суд апеляційної інстанції до завершення перегляду справи № 922/2848/24 самостійно визначив би, що правове значення бюджетних коштів принципово відрізняється від правового значення власних коштів комунального підприємства настільки, що майбутній висновок палати апріорі не може бути застосований до справи № 904/3355/26.

Саме це питання, однак, є предметом формування єдиного правозастосовчого підходу Верховним Судом.

Колегія суддів звертає увагу й на зміст раніше сформованої практики Касаційного господарського суду.

Так, у постанові від 12.03.2025 у справі № 924/524/24 Верховний Суд пов`язував можливість представництва прокурором інтересів держави, зокрема, із зверненням в інтересах власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного договору, та вказував на повноваження такого власника щодо контролю за діяльністю підпорядкованої юридичної особи та ефективністю використання коштів.

Відповідний висновок щодо значення джерела коштів було надалі відтворено Касаційним господарським судом у постанові від 10.09.2025 у справі № 910/6131/24, постанові від 04.02.2026 у справі № 922/1328/24 та постанові від 18.02.2026 у справі № 913/95/25.

У такий спосіб, йдеться про сформований у декількох постановах Верховного Суду підхід до визначення суб`єкта, в інтересах якого прокурор може звертатися до суду у спорах, пов`язаних з оспорюванням договорів публічної закупівлі та поверненням коштів.

Передача справи № 922/2848/24 на розгляд судової палати спрямована саме на уточнення цього підходу та формування єдиної практики.

Правова проблема має безпосереднє значення і для справи № 904/3355/26, оскільки в ній також виникає питання про співвідношення статусу Комунального підприємства «Міський тролейбус» як сторони договору та безпосереднього платника, Криворізької міської ради як власника та органу місцевого самоврядування, а також повноважень прокурора щодо звернення до суду в інтересах держави в особі цієї ради.

У справі № 904/3355/26 Криворізька міська рада не є стороною договору № 214КП від 17.07.2023 та оспорюваних додаткових угод № 3 і № 4.

Безпосереднім покупцем товару, стороною договору та особою, яка здійснювала розрахунки з Приватним підприємством «НАФТАТРАНССЕРВІС», є Комунальне підприємство «Міський тролейбус».

Водночас прокурором заявлено вимогу про стягнення 288 000 грн не на користь Комунального підприємства «Міський тролейбус», яке здійснювало оплату, а на користь Криворізької міської ради.

Саме тому встановлення правового значення джерела коштів безпосередньо пов`язане з подальшим вирішенням питання про те, чи є в цих правовідносинах майновий інтерес територіальної громади, який підлягає захисту в особі міської ради, та чи є заявлена прокурором конструкція представництва і майнової вимоги належною.

З цієї точки зору бюджетне походження коштів у справі № 904/3355/26 не усуває зв`язку з правовою проблемою справи № 922/2848/24.

Навпаки, воно становить одну з можливих фактичних ситуацій, юридичне значення яких має бути оцінено при формуванні судовою палатою уточненого підходу щодо ролі джерела фінансування у відповідній категорії спорів.

При цьому колегія суддів не робить на цій стадії висновку про те, що бюджетне походження коштів автоматично підтверджує наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави або автоматично визначає Криворізьку міську раду належним суб`єктом майнової вимоги.

Такі висновки стосувалися б уже вирішення спору по суті та виходили б за межі предмета цього апеляційного перегляду.

Для перевірки законності ухвали про зупинення провадження достатнім є встановлення того, що правовий висновок, який має бути сформований Верховним Судом у справі № 922/2848/24, об`єктивно може вплинути на правову оцінку зазначених питань у справі № 904/3355/26.

Не спростовує цього висновку й посилання прокурора на те, що джерело коштів у цій справі достовірно встановлене документами закупівлі та умовами договору.

Між учасниками справи фактично відсутня необхідність очікувати рішення Верховного Суду для встановлення самого факту бюджетного походження коштів.

Правова причина зупинення провадження полягає в іншому.

Суд очікує не встановлення Верховним Судом фактичного джерела коштів у справі № 904/3355/26, а формування правового підходу щодо наслідків такого джерела фінансування для визначення суб`єкта захисту, представницьких повноважень прокурора та застосування відповідного способу захисту.

Таким чином, аргумент апелянта про те, що суд першої інстанції міг самостійно встановити джерело фінансування на підставі наявних доказів, не спростовує мотиву, з якого провадження було зупинено, оскільки встановлення факту та визначення його юридичних наслідків є різними елементами судового розгляду.

Колегія суддів також не вбачає підстав погодитися з доводом апелянта про те, що наявність місцевого бюджету як джерела фінансування одразу виключає необхідність врахування майбутнього висновку судової палати.

Такий підхід фактично передбачав би застосування правової презумпції, відповідно до якої бюджетне походження коштів завжди і за будь-яких обставин є достатнім для визначення належного суб`єкта представництва та особи, на користь якої може бути заявлена вимога про повернення коштів.

Однак саме питання про значення джерела коштів у сукупності з правовим статусом комунального підприємства, його власника та органу місцевого самоврядування наразі перебуває на розгляді спеціально визначеного процесуальним законом складу Верховного Суду.

У цьому зв`язку підлягає врахуванню й частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку і спосіб, визначені процесуальним законом.

Саме для забезпечення такої єдності процесуальним законом передбачено можливість передачі справи на розгляд палати Касаційного господарського суду у випадку необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, а пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України можливість зупинення провадження в іншій справі у подібних правовідносинах до завершення такого перегляду.

У справі № 922/2848/24 питання не залишилося на рівні лише наміру окремої колегії суддів переглянути попередній підхід.

Ухвалою Верховного Суду від 09.04.2026 справа прийнята до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Таким чином, на момент постановлення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 03.08.2026 існувала реальна процесуальна ситуація, за якої відповідна судова палата Верховного Суду вже здійснювала перегляд справи з метою уточнення правового підходу, що стосується безпосередньо значення джерела коштів у правовідносинах за участю комунального підприємства, його власника та прокурора.

Той факт, що у справі № 922/2848/24 вихідною фактичною обставиною є використання комунальним підприємством власних надходжень, а у справі № 904/3355/26 коштів місцевого бюджету, не усуває необхідності дочекатися відповіді Верховного Суду на поставлену перед палатою правову проблему.

Більше того, саме без такого висновку передчасним було б стверджувати, що названа відмінність або не має жодного правового значення, або, навпаки, є настільки визначальною, що повністю виключає подібність правовідносин.

Таким чином, колегія суддів відхиляє довід апеляційної скарги про те, що різне джерело фінансування закупівель саме по собі свідчить про відсутність подібності правовідносин у справах № 904/3355/26 та № 922/2848/24.

Зазначена відмінність є юридично значущою та повинна враховуватися під час вирішення спору, однак саме її правове значення є одним із питань, у зв`язку з необхідністю уточнення якого справу № 922/2848/24 передано на розгляд судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що майбутня правова позиція Верховного Суду у справі № 922/2848/24 може мати істотне значення для правильного вирішення справи № 904/3355/26, є обґрунтованим, а наведений апелянтом аргумент щодо бюджетного джерела фінансування не спростовує наявності передбаченого пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України правового зв`язку між зазначеними справами.

Щодо доводу апелянта про відсутність визначального впливу результатів перегляду справи № 922/2848/24 та можливість вирішення справи № 904/3355/26 на підставі наявних доказів

Апелянт також посилається на те, що матеріали справи № 904/3355/26 містять достатні докази для встановлення джерела фінансування закупівлі, а тому суд першої інстанції мав можливість самостійно встановити всі необхідні обставини та продовжити розгляд спору без очікування результатів касаційного перегляду справи № 922/2848/24.

На переконання прокурора, відсутність будь-якої фактичної перешкоди для дослідження доказів та встановлення обставин справи свідчить про відсутність необхідності у зупиненні провадження.

Колегія суддів не може погодитися з таким доводом, оскільки він не враховує правової природи підстави, за якою суд першої інстанції зупинив провадження.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає різні за своїм змістом підстави зупинення провадження.

Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Застосування наведеної норми пов`язане саме з неможливістю суду самостійно встановити певні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, до вирішення іншої справи.

При цьому закон прямо забороняє посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють суду встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.

Натомість пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України передбачає іншу за змістом процесуальну підставу.

Відповідно до цієї норми суд має право зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах в іншій справі у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду.

Зміст пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України не пов`язує можливість зупинення провадження з недостатністю доказів або неможливістю суду встановити фактичні обставини справи.

Визначальним для застосування цієї норми є інше: перебування на розгляді відповідного складу Верховного Суду справи у подібних правовідносинах та можливість сформованого за результатами такого перегляду правового висновку вплинути на правильне застосування норми права під час вирішення спору.

Саме такий підхід викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2024 у справі № 927/609/22.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України забезпечено механізм подальшого правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанцій шляхом урахування майбутніх висновків палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливого чи неоднозначного застосування відповідної норми.

Верховний Суд наголосив, що така підстава зупинення провадження має на меті забезпечення єдності судової практики та застосовується, коли в іншій справі відповідним складом Верховного Суду має бути сформульовано правовий висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню і у справі, провадження в якій зупинено.

Таким чином, довід апелянта про достатність доказів для встановлення джерела фінансування закупівлі сам по собі не спростовує можливості застосування пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України.

У справі № 904/3355/26 суд дійсно має можливість самостійно встановити фактичне джерело походження коштів.

Матеріали закупівлі містять відомості про фінансування за рахунок місцевого бюджету за КЕКВ 2610, а пункт 4.1 договору № 214КП від 17.07.2023 визначає, що розрахунки здійснюються за рахунок бюджетних коштів за умови їх надходження з місцевого бюджету на рахунок покупця.

Тому для встановлення самого факту бюджетного походження коштів очікування рішення Верховного Суду у справі № 922/2848/24 не потрібне.

Однак саме ця обставина не була причиною зупинення провадження.

Причиною зупинення є необхідність дочекатися правового висновку Верховного Суду щодо юридичного значення встановленого джерела коштів у правовідносинах за участю комунального підприємства, його власника, органу місцевого самоврядування та прокурора.

Таким чином, у цій справі необхідно розмежовувати два різні питання: перше - фактичне: за рахунок яких коштів здійснювалася оплата за договором; друге - правове: які юридичні наслідки має встановлене джерело коштів для визначення майнового інтересу територіальної громади, належного суб`єкта захисту, підстав представництва прокурором інтересів держави та особи, на користь якої може бути заявлена вимога про повернення коштів.

Перше питання суд може встановити на підставі доказів у справі.

Друге питання перебуває у площині застосування норм права та саме в цій частині може бути безпосередньо пов`язане з майбутнім висновком судової палати у справі № 922/2848/24.

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 16.04.2026 у справі № 910/14960/24 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також виходив із того, що правильне застосування пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України має місце тоді, коли перегляд іншої справи Верховним Судом може вплинути на розгляд спору по суті.

Водночас у справі № 910/14960/24 ухвалу про зупинення провадження було скасовано не через те, що суд мав достатньо доказів для самостійного встановлення фактичних обставин.

Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином не показав, у чому саме полягає подібність правовідносин та яким чином правовий висновок в іншій справі може вплинути на вирішення конкретного спору.

У такий спосіб, ключовим критерієм є не достатність чи недостатність доказів як така, а наявність реального правового зв`язку між справами та значення майбутнього висновку Верховного Суду для застосування норм права.

На відміну від обставин справи № 910/14960/24, у справі № 904/3355/26 та справі № 922/2848/24 такий зв`язок встановлюється не лише на рівні загальної категорії спору.

Як зазначено вище, в обох справах виникає питання про правове значення коштів, сплачених комунальним підприємством за договором публічної закупівлі, про зв`язок цих коштів із майновим інтересом територіальної громади, про повноваження відповідної міської ради та про допустимість представництва прокурором інтересів держави у відповідній процесуальній конструкції.

Крім того, саме питання про вплив джерела походження коштів на зазначені правовідносини стало підставою для передачі справи № 922/2848/24 на розгляд судової палати.

За таких обставин майбутній висновок Верховного Суду може вплинути не на встановлення фактичних обставин справи № 904/3355/26, а на їх правову кваліфікацію.

Саме тому твердження апелянта про те, що суд має всі необхідні докази і може самостійно вирішити справу, не спростовує підстави, з якої провадження було зупинено.

Колегія суддів також враховує, що частина четверта статті 236 Господарського процесуального кодексу України прямо зобов`язує суд при виборі та застосуванні норми права враховувати висновки щодо її застосування, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, закон покладає на суд не лише обов`язок встановити фактичні обставини справи, але й правильно застосувати до них норми права з урахуванням актуальної практики Верховного Суду.

Саме ця друга складова судового розгляду є визначальною для оцінки необхідності зупинення провадження у цій справі.

Не можна погодитися і з доводом апелянта про те, що суд першої інстанції мав самостійно вирішити питання про правове значення джерела коштів на підставі вже сформованої судової практики.

На момент постановлення ухвали від 03.08.2026 відповідне правове питання вже було передано на розгляд судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду саме у зв`язку з необхідністю уточнення попередньо сформованого підходу.

За таких умов подальше вирішення спору судом першої інстанції на підставі правової позиції, яка вже поставлена під питання у встановленому процесуальним законом порядку, могло б призвести до необхідності подальшого перегляду правової оцінки після формування палатою уточненого висновку.

Це суперечило б меті пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України як механізму забезпечення послідовного та однакового застосування норм права.

Таким чином, наявність у матеріалах справи достатніх доказів для встановлення джерела фінансування закупівлі не виключає можливості зупинення провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України.

Встановлення фактичних обставин та формування їх правової оцінки є різними елементами судового розгляду, а оскаржувана ухвала мотивована саме необхідністю дочекатися правового висновку Верховного Суду щодо застосування норм права до співставних правовідносин.

З огляду на наведене доводи апелянта про те, що справа № 904/3355/26 може бути вирішена без очікування результатів перегляду справи № 922/2848/24 виключно з огляду на достатність наявних доказів, не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження.

Щодо доводів апелянта про порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку

Окремо в апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що зупинення провадження у справі № 904/3355/26 призводить до невиправданого затягування судового розгляду та тривалого перебування учасників справи у стані правової невизначеності.

На обґрунтування цього доводу апелянт посилається на статтю 124 Конституції України, статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Фрідлендер проти Франції», «Смірнова проти України» та «Красношапка проти України».

Колегія суддів погоджується із загальним твердженням апелянта про те, що дотримання розумного строку судового розгляду є невід`ємною складовою права на справедливий суд та що на національні суди покладається обов`язок організувати судове провадження таким чином, щоб забезпечити його ефективність та уникати невиправданих затримок.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France [GC], заява № 30979/96, рішення від 27.06.2000) зазначив, що розумність тривалості провадження оцінюється з урахуванням конкретних обставин справи та таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника, поведінка компетентних органів, а також значення предмета спору для заявника.

Вказаний підхід відтворений Європейським судом з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» (Smirnova v. Ukraine, заява № 36655/02).

У пунктах 66, 69 зазначеного рішення Європейський суд з прав людини, оцінюючи дотримання вимоги «розумного строку», виходив із необхідності врахування складності справи, поведінки заявника та відповідних державних органів, значення предмета спору, а також наголосив на обов`язку державних судових органів забезпечувати належну швидкість здійснення правосуддя та ефективно протидіяти перешкодам для руху справи.

У рішенні від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України» (Krasnoshapka v. Ukraine, заява № 23786/02) Європейський суд з прав людини також наголосив, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ.

Наведені стандарти Європейського суду з прав людини підлягають урахуванню судами України при вирішенні питання щодо процесуальних дій, які можуть впливати на тривалість судового провадження.

Разом з тим зі змісту зазначеної практики не випливає, що будь-яке зупинення провадження у справі саме по собі становить порушення вимоги щодо розгляду справи упродовж розумного строку.

Оцінці підлягають конкретні підстави такого зупинення, його мета, передбачувана тривалість, поведінка суду та учасників процесу, а також те, чи є зупинення необхідним для належного здійснення правосуддя або, навпаки, має формальний характер і призводить до невиправданої бездіяльності суду.

Саме на такому розмежуванні ґрунтується і практика Верховного Суду.

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 910/14960/24 зазначено, що саме по собі зупинення провадження у справі не повинно розглядатися як невиправдане затягування строків її розгляду, оскільки цей процесуальний інститут має застосовуватися за обставин, визначених процесуальним законом.

Водночас Верховний Суд у цій же постанові підкреслив, що застосування пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України повинно бути належним чином обґрунтоване, зокрема, має бути встановлено, що перегляд іншої справи відповідним складом Верховного Суду може вплинути на розгляд спору по суті.

Таким чином, сама наявність законодавчо передбаченої підстави для зупинення не звільняє суд від обов`язку перевірити її реальне існування у конкретній справі, однак і сама по собі певна тривалість очікування рішення Верховного Суду не свідчить автоматично про порушення статті 6 Конвенції.

Подібний підхід простежується і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2026 у справі № 911/1020/25, в якій Верховний Суд наголосив, що саме необґрунтоване зупинення провадження призводить до затягування строків розгляду та перебування учасників у стані правової невизначеності й може суперечити вимогам статті 6 Конвенції.

У такий спосіб, визначальним є не сам факт зупинення, а обґрунтованість відповідного процесуального рішення.

У справі № 904/3355/26 провадження зупинено не з формальних міркувань та не у зв`язку з невизначеною подією, настання якої неможливо спрогнозувати.

Суд першої інстанції пов`язав зупинення провадження з конкретною процесуальною подією закінченням перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/2848/24 та оприлюдненням повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

Справа № 922/2848/24 не лише передана на розгляд судової палати, але й ухвалою Верховного Суду від 09.04.2026 прийнята нею до розгляду.

Відтак йдеться про реальний касаційний перегляд, який здійснюється у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та спрямований на формування правового висновку щодо питання, яке, як установлено у попередніх частинах цієї постанови, може мати значення для вирішення справи № 904/3355/26.

Крім того, станом на час апеляційного перегляду цієї справи провадження у справі № 922/2848/24 перебуває в активній стадії розгляду Верховним Судом.

Після прийняття справи до розгляду судовою палатою її розгляд було призначено на 21.05.2026, у подальшому оголошено перерву до 25.06.2026, а ухвалою Верховного Суду від 25.06.2026 розгляд відкладено на 24.09.2026.

Таким чином, на час ухвалення цієї постанови відсутні підстави вважати, що розгляд справи № 922/2848/24 припинений, фактично не здійснюється або що зупинення справи № 904/3355/26 поставило її подальший рух у залежність від події з невизначеною перспективою настання.

Колегія суддів також враховує тривалість провадження у справі № 904/3355/26.

Позов подано прокурором у червні 2026 року, ухвалою від 15.06.2026 відкрито провадження у справі, 08.07.2026 судом вчинено процесуальні дії щодо витребування додаткових доказів, а 03.08.2026 постановлено оскаржувану ухвалу про зупинення провадження.

У такий спосіб, матеріали справи не свідчать про тривалу бездіяльність суду першої інстанції до постановлення оскаржуваної ухвали.

Навпаки, до зупинення провадження суд здійснював підготовче провадження, приймав процесуальні документи сторін, розглядав заявлені ними клопотання та вживав заходів щодо збирання необхідних для розгляду спору матеріалів.

Не встановлено й обставин, які б свідчили про використання зупинення провадження з метою уникнення розгляду справи або про невжиття судом передбачених законом заходів для забезпечення її подальшого руху.

За таких обставин посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини «Фрідлендер проти Франції», «Смірнова проти України» та «Красношапка проти України» саме по собі не свідчить про порушення статті 6 Конвенції у цій справі.

Наведені рішення Європейського суду з прав людини встановлюють загальний обов`язок держави забезпечити розгляд справи упродовж розумного строку та недопустимість необґрунтованих затримок у здійсненні правосуддя.

Разом з тим вони не виключають можливості застосування національним судом передбаченого процесуальним законом інституту зупинення провадження, якщо таке рішення має належне правове та фактичне обґрунтування і спрямоване на забезпечення правильного та послідовного застосування права.

У цьому випадку зупинення провадження переслідує легітимну процесуальну мету забезпечити можливість урахування правового висновку Верховного Суду, який формується у подібних правовідносинах, та уникнути застосування судом першої інстанції правового підходу, що саме перебуває на перегляді судової палати з метою його уточнення.

При цьому таке зупинення не є безстроковим у процесуальному розумінні.

Пунктом 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України прямо встановлено, що у випадку, передбаченому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, провадження зупиняється до закінчення перегляду справи у касаційному порядку.

Після усунення обставин, які зумовили зупинення, провадження підлягає поновленню відповідно до статті 230 Господарського процесуального кодексу України.

Відтак процесуальний закон визначає як подію, до настання якої провадження зупиняється, так і механізм його подальшого поновлення.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення розумного строку судового розгляду не повинно зводитися виключно до максимально швидкого завершення провадження незалежно від якості та передбачуваності застосування права.

Вимога розумного строку є складовою права на справедливий суд, однак такою ж складовою належного здійснення правосуддя є послідовність правозастосування, юридична визначеність та врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права.

Тому в конкретних обставинах цієї справи необхідність очікування правового висновку судової палати, який може мати значення для вирішення спору, повинна оцінюватися у сукупності з обов`язком суду забезпечити своєчасність провадження, а не протиставлятися йому.

З огляду на встановлену вище наявність передбачених пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України передумов для зупинення провадження, конкретний характер правового питання, що розглядається Верховним Судом у справі № 922/2848/24, фактичне здійснення касаційного перегляду цієї справи та відсутність ознак тривалої бездіяльності суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що постановлення ухвали від 03.08.2026 саме по собі призвело до порушення права учасників справи на розгляд спору упродовж розумного строку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують законності та обґрунтованості висновку суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження у справі № 904/3355/26.

Оцінивши доводи апеляційної скарги в їх сукупності, перевіривши встановлені судом першої інстанції обставини та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що наведені прокурором аргументи не спростовують наявності передбачених пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України підстав для зупинення провадження у справі № 904/3355/26.

Як встановлено під час апеляційного перегляду, справа № 922/2848/24 передана ухвалою Верховного Суду від 17.03.2026 на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та ухвалою від 09.04.2026 прийнята цією палатою до розгляду.

Передача зазначеної справи зумовлена необхідністю уточнення раніше сформованих Верховним Судом висновків щодо застосування норм права у правовідносинах, пов`язаних із діяльністю комунальних підприємств, здійсненням ними публічних закупівель, правовим режимом використаних для цього коштів, повноваженнями органу місцевого самоврядування та підставами представництва прокурором інтересів держави.

При цьому одним із центральних питань, переданих на вирішення судової палати, є саме правове значення джерела походження коштів, за рахунок яких комунальним підприємством здійснювалась оплата за договором публічної закупівлі.

Порівняння правовідносин у справах № 904/3355/26 та № 922/2848/24 свідчить про наявність між ними істотних спільних ознак за основним змістовим критерієм подібності.

В обох справах спір виник із правовідносин публічної закупівлі за участю комунального підприємства; оспорюються додаткові угоди до договору закупівлі; оплату постачальнику здійснювало саме комунальне підприємство; відповідна міська рада не є стороною договору; прокурором заявлено вимоги на захист інтересів держави та територіальної громади, у тому числі майнову вимогу, пов`язану з поверненням коштів.

За таких обставин у порівнюваних справах виникають співставні правові питання щодо майнового інтересу територіальної громади, повноважень органу місцевого самоврядування, правового статусу комунального підприємства, підстав представництва прокурором інтересів держави та належного суб`єкта майнової вимоги.

Колегія суддів врахувала довід апелянта про те, що джерело фінансування у зазначених справах є різним.

У справі № 904/3355/26 джерелом фінансування закупівлі є місцевий бюджет, тоді як у справі № 922/2848/24 правова проблема виникла, зокрема, у зв`язку з використанням комунальним підприємством коштів, отриманих від власної господарської діяльності.

Однак наведена відмінність сама по собі не свідчить про відсутність подібних правовідносин.

Навпаки, саме питання щодо того, яке юридичне значення має джерело походження коштів та чи повинно воно впливати на визначення майнового інтересу територіальної громади, повноважень органу місцевого самоврядування та підстав представництва прокурором інтересів держави, наразі перебуває на вирішенні судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

За таких умов апеляційний суд не має підстав наперед виходити з того, що бюджетне джерело фінансування у справі № 904/3355/26 повністю виключає можливість застосування майбутнього правового висновку, який буде сформовано у справі № 922/2848/24.

Не спростовує обґрунтованості зупинення провадження й довід прокурора про те, що наявні у справі докази дозволяють суду самостійно встановити джерело походження коштів.

Підставою зупинення провадження є не неможливість встановлення відповідної фактичної обставини, а необхідність урахування майбутнього правового висновку Верховного Суду щодо юридичних наслідків установленого джерела фінансування.

Таким чином, твердження апелянта про достатність доказів стосується фактичної сторони спору та не спростовує правової підстави, передбаченої пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також не встановила обставин, які б свідчили про те, що зупинення провадження має формальний характер або спрямоване на невиправдане затягування розгляду справи.

Справа № 922/2848/24 фактично перебуває на розгляді відповідної судової палати Верховного Суду, а провадження у справі № 904/3355/26 зупинене до конкретно визначеної процесуальної події закінчення відповідного касаційного перегляду.

За таких обставин посилання апелянта на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумного строку не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали.

Дотримання розумного строку не виключає застосування передбаченого процесуальним законом механізму зупинення провадження, якщо для цього існують об`єктивні правові підстави та якщо таке зупинення спрямоване на забезпечення правильного й послідовного застосування норм права.

Колегія суддів при цьому виходить із того, що пункт 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України надає суду право, а не покладає безумовний обов`язок зупиняти провадження у кожному випадку перегляду іншої справи Верховним Судом.

Однак у цій конкретній справі суд першої інстанції встановив обставини, які свідчать про реальний правовий зв`язок між справами № 904/3355/26 та № 922/2848/24, і навів мотиви, з яких майбутній правовий висновок Верховного Суду може мати значення для правильного вирішення спору.

Тому висновок Господарського суду Дніпропетровської області про доцільність використання передбаченого пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України процесуального механізму відповідає змісту зазначеної норми та меті забезпечення єдності судової практики.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що залишення оскаржуваної ухвали без змін не означає формування апеляційним судом висновку щодо обґрунтованості заявленого прокурором позову, наявності або відсутності підстав для визнання недійсними додаткових угод № 3 та № 4, правомірності стягнення 288 000 грн, належності Криворізької міської ради як суб`єкта майнової вимоги чи остаточної наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Ці питання мають бути вирішені судом першої інстанції після поновлення провадження у справі на підставі всіх встановлених обставин, доказів та з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права або про відсутність передбачених законом підстав для зупинення провадження у справі.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 у справі № 904/3355/26 постановлена з дотриманням норм процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про необхідність зупинення провадження до закінчення перегляду справи № 922/2848/24 судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів встановила, що на момент постановлення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 03.08.2026 справа № 922/2848/24 була передана на розгляд судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та прийнята цією палатою до розгляду.

Правова проблема, яка підлягає вирішенню Верховним Судом у справі № 922/2848/24, пов`язана, зокрема, з визначенням юридичного значення джерела походження коштів, використаних комунальним підприємством при виконанні договору публічної закупівлі, для встановлення майнового інтересу територіальної громади, повноважень відповідного органу місцевого самоврядування та підстав представництва прокурором інтересів держави.

Встановлені у справах № 904/3355/26 та № 922/2848/24 правовідносини мають суттєві спільні ознаки за їх юридичним змістом, а відмінність у джерелі фінансування закупівель не виключає можливості впливу майбутнього правового висновку судової палати на правильне застосування норм права під час вирішення цієї справи.

При цьому саме визначення правового значення такої відмінності є одним із питань, що зумовили передачу справи № 922/2848/24 на розгляд судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Доводи апелянта про достатність наявних у справі доказів для встановлення бюджетного джерела фінансування не спростовують підстав для зупинення провадження, оскільки очікуваний правовий висновок Верховного Суду стосується не встановлення самого факту походження коштів, а визначення юридичних наслідків такого джерела фінансування для спірних правовідносин.

Не встановлено колегією суддів і обставин, які б свідчили про необґрунтоване затягування судового розгляду внаслідок зупинення провадження. Застосований судом першої інстанції процесуальний механізм прямо передбачений пунктом 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України, а строк зупинення пов`язаний із конкретною процесуальною подією закінченням касаційного перегляду справи № 922/2848/24.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду та не свідчать про неправильне застосування ним норм процесуального права.

Колегія суддів доходить висновку, що Господарський суд Дніпропетровської області, постановляючи ухвалу від 03.08.2026 про зупинення провадження у справі № 904/3355/26, правильно застосував положення пункту 7 частини першої статті 228 та пункту 11 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України.

Підстав для скасування оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів не встановила.

За таких обставин апеляційна скарга Криворізької східної окружної прокуратури задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 у справі № 904/3355/26 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат здійснюється залежно від результатів розгляду справи.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Криворізької східної окружної прокуратури без задоволення, а ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 у справі № 904/3355/26 без змін, підстави для покладення витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на інших учасників справи відсутні.

За таких обставин витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 271, 275, 276, 281– 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької східної окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 у справі № 904/3355/26 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2026 у справі № 904/3355/26 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення в порядку, встановленому статтею 284 Господарського процесуального кодексу України, та відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 цього Кодексу оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Г.В. Левшина