Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №908/1634/24(908/3404/24) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2026 м.Дніпро Справа № 908/1634/24(908/3404/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Джепи Ю.А. (доповідач),

суддів: Соп`яненко О.Ю., Золотарьової Я.С.,

за участю секретаря судового засідання: Антоненко Д.О.,

за участю представників:

від скаржника, відповідача - 4 ( ОСОБА_1 ): адвокат Кобаль О.В. (поза межами приміщення суду),

інші учасники: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/1634/24 (908/3404/24) (суддя Юлдашев О.О.), повний текст рішення складено 17.02.2026

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)

до відповідачів:

1. ФО ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 );

2. ФО ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 );

3. ФО ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 );

4. ФО ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 );

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162);

2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Первушина Наталія Юріївна ( АДРЕСА_5 );

3. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова Марина Євгенівна (03150 Україна, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72, прим. 143);

4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Янова Світлана Вікторівна ( АДРЕСА_6 )

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності

в межах справи № 908/1634/24

про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ”, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)

кредитор – ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ( АДРЕСА_7 )

розпорядник майна – арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

До Господарського суду Запорізької області 26.12.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1) до відповідачів: 1/ ФО ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ); 2/ ФО ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ); 3/ ФО ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ); 4/ ФО ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ); треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1/ Розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162); 2/ Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Первушина Наталія Юріївна ( АДРЕСА_5 ); 3/ Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова Марина Євгенівна (03150 Україна, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72, прим. 143); 3/ Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Янова Світлана Вікторівна ( АДРЕСА_6 ) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності, для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/1634/24 (908/3404/24) позов задоволено.

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 , укладений 27.06.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Первушиною Н.Ю., зареєстрований в реєстрі за №981 та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на квартиру АДРЕСА_8 номер РНОНМ 395551880000 індексний номер рішення: 14101672 від 27.06.2014, номер відомостей про речове право: 6167070, припинивши права власності за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на квартиру АДРЕСА_8 номер РНОНМ 395551880000.

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 , укладений 10.10.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Єгоровою М.Є., зареєстрований в реєстрі за №1679 та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на квартиру АДРЕСА_8 номер РНОНМ 395551880000 індексний номер рішення: 16379286 від 10.10.2014, номер відомостей про речове право: 7284111, припинивши права власності за ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_6 ) на квартиру АДРЕСА_8 номер РНОНМ 395551880000.

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 , укладений 22.02.2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Яновою С.В., зареєстрований в реєстрі за №101 та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора про державну реєстрацію (з відкриттям розділу) права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на квартиру АДРЕСА_8 номер РНОНМ 395551880000 індексний номер рішення: 39806250 від 22.02.2018, номер відомостей про речове право: 24956438, припинивши права власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на квартиру АДРЕСА_8 номер РНОНМ 395551880000.

Ухвалено відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом відновлення права власності за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на квартиру АДРЕСА_8 .

Стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_1 , в якій просить:

1. Визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 (повний текст складено 17.02.2026) у справі № 908/1634/24(908/3404/24) поважними.

2. Поновити ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/1634/24(908/3404/24).

3. Прийняти апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/1634/24(908/3404/24) до розгляду та відкрити апеляційне провадження.

4. Зупинити дію рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/1634/24(908/3404/24) до закінчення апеляційного провадження.

5. Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 року у справі №908/1634/24(908/3404/24) у повному обсязі.

6. Скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/1634/24(908/3404/24).

7. Ухвалити нове рішення у справі № 908/1634/24(908/3404/24), яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕЛАЙ» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності відмовити у повному обсязі.

Скаржниця вважає рішення незаконним і необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного дослідження обставин справи, оскільки ТОВ «МЕНЕЛАЙ» не мало статусу кредитора на момент укладення спірних правочинів та не могло бути особою, майновим інтересам якої вони завдали шкоди: кредитний договір №102/П/74/2008-840 та договір іпотеки (серія та номер 1204) укладені 07.03.2008 року між ВАТ КБ «Надра» (надалі – ПАТ КБ «Надра») та ОСОБА_2 , тоді як квартира вибула з власності ОСОБА_2 ще у 2014 році, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло права вимоги лише 05.08.2020 за Договором № GL48N718070-blank про відступлення прав вимоги, укладеним за результатами відкритих торгів (протокол електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року), а ТОВ «МЕНЕЛАЙ» набуло право вимоги лише 27.05.2024 за Договором купівлі-продажу прав вимоги № 27052024/11-С, укладеним із ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), апелянт наголошує, що необхідною ознакою фраудаторного правочину є його спрямованість на завдання шкоди кредитору та наявність реального матеріально-правового зв`язку між правочином і порушенням майнового інтересу кредитора, якого щодо ТОВ «МЕНЕЛАЙ» у 2014-2018 роках не існувало. Крім того, ОСОБА_1 є добросовісним кінцевим набувачем, оскільки 22.02.2018 придбала квартиру за реальним відплатним договором купівлі-продажу за відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно будь-яких чинних записів про обтяження, арешти чи іпотечні зобов`язання, а пунктом 6 договору продавець ОСОБА_4 підтвердила відсутність інших правочинів щодо квартири та її застави.

Суд першої інстанції не дослідив добросовісність набувача, хоча відповідно до постанови Верховного Суду від 22.05.2024 року у справі №924/408/21 (924/287/23), зокрема пунктів 95-97, визнання первісного фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування майна від останнього набувача, а необхідною передумовою є встановлення саме його недобросовісності. Відповідно до пункту 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 добросовісність набувача має бути належно перевірена також для оцінки пропорційності втручання у його право власності. При цьому ОСОБА_1 ніколи не була пов`язана з ОСОБА_2 , не знала і не могла знати про його кредитні зобов`язання перед ПАТ КБ «Надра» та його правонаступниками, а на момент придбання квартири ОСОБА_4 вже майже 4 роки – з жовтня 2014 року – безперервно, відкрито та законно володіла нею.

ТОВ «МЕНЕЛАЙ», набуваючи право вимоги 27.05.2024, мало з відкритих даних державного реєстру встановити, що квартира понад 10 років не належить ОСОБА_2 , а понад 6 років перебуває у власності ОСОБА_1 , тому, на думку скаржниці, саме позивач добровільно прийняв на себе відповідні ризики.

Позбавлення добросовісного набувача майна суперечить висновкам пунктів 100-101 постанови Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №924/408/21 (924/287/23), оскільки створює для нього індивідуальний і надмірний тягар, порушує принцип правової визначеності та справедливий баланс інтересів. Таке втручання також суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 41 Конституції України. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц суд зобов`язаний оцінити підстави та процедуру набуття майна добросовісним набувачем і тягар втручання у його право власності.

Апелянт наголошує, що ОСОБА_1 , 1950 року народження, є особою похилого віку, а квартира АДРЕСА_9 є її єдиним житлом, придбаним за власні заощадження.

Окремо скаржниця вказує на порушення судом першої інстанції статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки відповідно до частини 1 цієї статті правочини можуть визнаватися недійсними в межах справи про банкрутство лише у разі їх вчинення після відкриття провадження або протягом трьох років, що йому передували, тобто у встановлений законом «підозрілий період». Провадження у справі про банкрутство ТОВ «МЕНЕЛАЙ» №908/1634/24 відкрито ухвалою Господарського суду Запорізької області 11.07.2024, отже «підозрілий період» становив 11.07.2021-11.07.2024, тоді як спірні договори укладені 27.06.2014, 10.10.2014 та 22.02.2018, тобто останній – за 6 років, а перші – приблизно за 10 років до відкриття провадження.

З урахуванням постанов Верховного Суду від 26.02.2026 у справі №914/466/23(914/2366/24) та від 14.04.2026 у справі №903/25/25(903/686/25) апелянт вважає, що момент вчинення правочину є обов`язковим критерієм його фраудаторності, а тому суд не мав правових підстав застосовувати статтю 42 КУзПБ до правочинів, укладених поза межами встановленого трирічного періоду.

Також скаржниця вважає, що ТОВ «МЕНЕЛАЙ» обрало неналежний та неефективний спосіб захисту, оскільки заявило вимоги лише про визнання недійсними договорів та відновлення становища шляхом повернення права власності, не заявивши вимог про фактичне витребування квартири АДРЕСА_9 від кінцевого набувача ОСОБА_1 або про стягнення коштів. Згідно з постановами Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 22.02.2022 у справі №761/36873/18, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц та постановою Верховного Суду від 07.04.2026 у справі №902/560/20, саме по собі визнання правочину недійсним не забезпечує реального відновлення порушеного права та має поєднуватися з поверненням майна або стягненням коштів. Належним способом захисту права власника на нерухоме майно є віндикаційний позов за статтями 387, 388 ЦК України. При цьому ТОВ «МЕНЕЛАЙ» та його попередники у ланцюгу відступлення прав вимоги ніколи не були власниками квартири АДРЕСА_9 , а мали лише права іпотекодержателя за договором іпотеки від 07.03.2008, серія та номер 1204, посвідченим приватним нотаріусом Кравченко І.С.. Тому навіть у разі недійсності правочинів право власності формально поверталося б не ТОВ «МЕНЕЛАЙ», а ОСОБА_2 , що лише створювало б передумови для нового спору про звернення стягнення та суперечило б принципу процесуальної економії.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі № 522/22473/15-ц, апелянт зазначає, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ТОВ «МЕНЕЛАЙ» 30.07.2026 подано до Центрального апеляційного господарського суду заяву, в якій зазначає про розгляд справи без участі представника позивача та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

4. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

07.03.2008 між ВАТ КБ «Надра» (надалі, з урахуванням перейменування, – ПАТ КБ «Надра») та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір №102/П/74/2008-840. На забезпечення його виконання того ж дня між сторонами укладено Договір іпотеки (серія та номер: 1204), посвідчений приватним нотаріусом Кравченко І.С., предметом якого була однокімнатна квартира АДРЕСА_8 .

27.06.2014 ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н.Ю. за реєстровим № 981, відчужив квартиру ОСОБА_3 .

10.10.2014 ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. за реєстровим № 1679, відчужив квартиру ОСОБА_4 .

22.02.2018 ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Яновою С.В. за реєстровим № 101, відчужила квартиру ОСОБА_1 , право власності якої було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Пунктом 6 зазначеного договору продавець засвідчила, що квартира на момент укладення договору нікому іншому не продана, не подарована, як внесок до статутного капіталу не передана, іншим способом не відчужена та не заставлена. Станом на 22.02.2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні чинні записи про обтяження, арешти чи іпотечні зобов`язання щодо квартири АДРЕСА_9 .

05.08.2020 в межах процедури ліквідації ПАТ КБ «Надра» між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладено Договір № GL48N718070-blank про відступлення прав вимоги за результатами відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020. За цим договором ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуло, зокрема, права вимоги за Кредитним договором № 102/П/74/2008-840 від 07.03.2008 та договорами забезпечення до нього.

27.05.2024 між ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «МЕНЕЛАЙ» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги № 27052024/11-С, за яким ТОВ «МЕНЕЛАЙ» набуло права вимоги, зокрема за Кредитним договором №102/П/74/2008-840 від 07.03.2008 року та договорами забезпечення (іпотеки).

11.07.2024 ухвалою Господарського суду Запорізької області відкрито провадження у справі № 908/1634/24 про банкрутство ТОВ «МЕНЕЛАЙ» за заявою самого товариства, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.

26.12.2024 ТОВ «МЕНЕЛАЙ» звернулося в межах справи № 908/1634/24 із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, укладених у 2014 та 2018 роках. Позов мотивовано твердженнями про фраудаторний характер правочинів та їх спрямованість на виведення квартири з-під іпотечного обтяження і завдання шкоди кредиторам ТОВ «МЕНЕЛАЙ».

5. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи з наданням оцінки доказам і аргументам учасників справи.

Перевіривши матеріали справи №908/1634/24(908/3404/24), доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , заперечення на них та законність і обґрунтованість рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення, скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «МЕНЕЛАЙ» у повному обсязі з наступних підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що 07.03.2008 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №102/П/74/2008-840, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 94 156 доларів США 0,4 цента під 12,89 % річних зі строком повернення до 06.03.2028, а пунктом 3.3.1 договору передбачалося здійснення щомісячного мінімального платежу у розмірі 1 098 доларів США. Того ж дня між сторонами укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С., предметом якого була квартира АДРЕСА_8 . Суд також установив, що заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26.02.2014 у справі № 367/701/14-ц із ОСОБА_2 та ОСОБА_6 солідарно на користь ПАТ КБ «Надра» стягнуто 947 252,41 грн заборгованості та 3 654 грн судових витрат, й це рішення набрало законної сили.

Суд першої інстанції також встановив, що 27.06.2014, тобто після виникнення та судового підтвердження заборгованості перед банком, ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н.Ю., реєстровий № 981. Надалі 10.10.2014 ОСОБА_3 відчужив квартиру ОСОБА_4 за договором, посвідченим приватним нотаріусом Єгоровою М.Є., реєстровий № 1679, а 22.02.2018 ОСОБА_4 відчужила квартиру ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Яновою С.В., реєстровий № 101. Право власності за кожним набувачем було зареєстровано у встановленому порядку.

05.08.2020 між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено договір відступлення прав вимоги № GL48N718070_blank за результатами відкритих електронних торгів, проведених відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020, за яким до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» перейшли права вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, у тому числі за кредитним договором № 102/П/74/2008-840 та відповідними договорами забезпечення. 27.05.2024 ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «МЕНЕЛАЙ» уклали договір про відступлення (продаж) прав вимоги № 27052024/11-С, за яким ТОВ «МЕНЕЛАЙ» набуло права вимоги за тим самим кредитним та іпотечним зобов`язанням.

Суд першої інстанції, застосувавши статті 512, 514, 516 ЦК України, дійшов висновку про перехід відповідних прав вимоги до ТОВ «МЕНЕЛАЙ», оскільки докази недійсності або оспорення зазначених договорів відступлення прав вимоги відсутні, та, виходячи з установлених вище обставин, виснував про недійсність правочинів купівлі-продажу вказаної вище квартири, виходячи з недопустимості використання цивільно-правового інструментарію на шкоду правам та інтересам кредитора у справі про банкрутство.

Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини підлягають оцінці з урахуванням положень статей 3, 13, 202, 203, 204, 215 ЦК України та сформованих Верховним Судом відповідних правових висновків.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства. Загальні засади цивільного законодавства мають фундаментальний характер, є нормами прямої дії та підлягають врахуванню при тлумаченні й застосуванні інших норм цивільного законодавства.

За змістом частин першої – четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, при цьому зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб або завдати їм шкоди. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Таким чином, принцип добросовісності поширюється на здійснення цивільних прав незалежно від характеру відповідних правовідносин, а приватноправовий інструментарій має використовуватися учасниками цивільних відносин добросовісно та відповідно до його призначення. Вчинення правочину на шкоду іншому учаснику цивільних правовідносин, зокрема з метою ухилення від виконання зобов`язання або унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, не відповідає таким засадам.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених, зокрема, частинами першою – третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Отже, при вирішенні питання про дійсність правочину суд має надати оцінку не лише формальному дотриманню сторонами вимог закону, а й відповідності їхньої поведінки загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам добросовісності та недопустимості зловживання правом.

При цьому відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, презумпція правомірності правочину може бути спростована за встановлення передбачених законом підстав його недійсності.

Щодо правової природи фраудаторного правочину Велика Палата Верховного Суду у пунктах 47, 48 постанови від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначила, що фраудаторними є, зокрема, договори, дії, бездіяльність та рішення органів, які вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягається. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Аналогічний підхід щодо необхідності встановлення спрямованості поведінки боржника на ухилення від виконання зобов`язання викладено у пунктах 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі №902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі №925/1248/21 (925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі №903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від 19.04.2023 у справі №912/2007/18.

Отже, для кваліфікації правочину як фраудаторного має бути встановлено його спрямованість на заподіяння шкоди кредитору, у тому числі шляхом ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань або унеможливлення чи істотного ускладнення звернення стягнення на належне йому майно.

Водночас Верховний Суд виходить із того, що з огляду на різноманітність цивільних правовідносин вичерпного переліку обставин, за яких правочин у кожному випадку має визнаватися фраудаторним, не існує. Відповідна правова кваліфікація здійснюється судом з урахуванням конкретних обставин справи та їх сукупності.

Особливості застосування конструкції фраудаторності до оплатних договорів, у тому числі договорів купівлі-продажу, полягають у необхідності оцінки обставин, які можуть свідчити про спрямованість такого правочину на шкоду кредитору. Зокрема, підлягають оцінці момент укладення договору, наявність та розмір невиконаного зобов`язання, майновий та фінансовий стан боржника, події, що передували укладенню договору, характер відчуження майна, його ціна та інші обставини, які у своїй сукупності можуть свідчити про недобросовісність поведінки боржника.

У постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 201/3274/21 визначено, що до критеріїв, які можуть свідчити про фраудаторність договору, належать, зокрема, відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості, відчуження майна після пред`явлення позову про стягнення заборгованості, ціна договору (її відповідність або невідповідність ринковій), а також відсутність після відчуження у боржника іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Разом з тим зазначені обставини не можуть оцінюватися ізольовано та автоматично свідчити про фраудаторність правочину. Вирішальним є встановлення спрямованості поведінки боржника та його контрагента на досягнення протиправної мети – уникнення виконання зобов`язання або унеможливлення звернення стягнення на майно. Саме встановлення такої спрямованості з урахуванням усієї сукупності обставин справи є необхідною передумовою для висновку про недобросовісність поведінки учасників правочину та можливість застосування наслідків його недійсності.

Застосовуючи наведені критерії до договору від 27.06.2014, суд першої інстанції виходив із того, що на момент його укладення ОСОБА_2 знав про існування кредитного зобов`язання, прострочення його виконання та ризик звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд врахував наявність рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26.02.2014 у справі №367/701/14-ц про стягнення заборгованості, а також відсутність у ОСОБА_2 за даними державних реєстрів іншого нерухомого майна. На думку суду першої інстанції, відчуження квартири, яка була єдиним активом боржника, за наявності невиконаного кредитного зобов`язання зменшувало майнову основу для задоволення вимог кредитора, а тому свідчило про недобросовісність боржника та спрямованість його дій на уникнення виконання зобов`язання.

Суд першої інстанції виходив із того, що сама по собі відсутність на момент відчуження заборони чи арешту майна не виключає можливості визнання правочину фраудаторним, оскільки добросовісність поведінки учасників цивільних відносин має оцінюватися з урахуванням усіх фактичних обставин справи. При цьому суд послався на те, що здійснення фактичного виконання договору та перехід майна до третьої особи самі по собі не виключають можливості визнання правочину недійсним як такого, що вчинений із метою уникнення виконання зобов`язання.

За результатами такої оцінки суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, використав цивільно-правовий інструмент відчуження квартири для уникнення виконання кредитного зобов`язання та можливого звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому договір купівлі-продажу від 27.06.2014, реєстровий № 981, є недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України у зв`язку з порушенням вимог частини першої статті 203 ЦК України та принципів, закріплених статтями 3 і 13 ЦК України. Посилаючись на наслідки недійсності правочину, суд першої інстанції зазначив, що недійсність має забезпечити повернення майна до майнової сфери боржника та відновлення можливості кредитора звернути на нього стягнення.

Разом із тим наведені висновки суду першої інстанції не можуть бути визнані достатніми для задоволення позову в повному обсязі, оскільки при вирішенні спору судом не було належним чином враховано правовий статус позивача, момент набуття ним права вимоги, спеціальні приписи законодавства про банкрутство щодо строків оспорювання правочинів, правове становище добросовісного кінцевого набувача, належність обраного способу захисту, а також необхідність індивідуальної оцінки кожного зі спірних правочинів.

Передусім апеляційний суд бере до уваги, що ТОВ «МЕНЕЛАЙ» не було кредитором ОСОБА_2 ані у 2008 році, коли виникло основне зобов`язання, ані у 2014 році, коли укладено договір купівлі-продажу від 27.06.2014, ані у 2018 році, коли укладено договір купівлі-продажу від 22.02.2018. Право вимоги за кредитним та іпотечним зобов`язаннями ТОВ «МЕНЕЛАЙ» набуло лише 27.05.2024 за договором № 27052024/11-С. Отже, безпосереднім кредитором, майнові інтереси якого могли бути порушені відчуженням квартири у 2014 році, було ПАТ КБ «Надра», а не ТОВ «МЕНЕЛАЙ».

Сам факт переходу до ТОВ «МЕНЕЛАЙ» прав вимоги за основним та забезпечувальним зобов`язаннями не означає автоматичного переходу будь-якого права на оспорення правочинів, укладених за багато років до набуття ним статусу кредитора, без встановлення передбачених законом умов такого оспорення. Для визнання правочину фраудаторним недостатньо встановити лише наявність невиконаного боргу та факт відчуження майна. Необхідно встановити конкретний причинний і часовий зв`язок між діями боржника та порушенням майнового інтересу того кредитора, який звертається за захистом, а також спрямованість правочину на заподіяння такої шкоди.

У цьому випадку суд першої інстанції фактично встановив можливу недобросовісність ОСОБА_2 щодо первісного кредитора – ПАТ КБ «Надра», однак не встановив, яким чином укладення договору 27.06.2014 було спрямоване саме на заподіяння шкоди ТОВ «МЕНЕЛАЙ», яке набуло права вимоги лише через десять років після відповідного правочину. Не встановлено також, що на момент укладення спірних договорів ОСОБА_2 мав будь-які правовідносини саме з ТОВ «МЕНЕЛАЙ» або міг передбачати виникнення у майбутньому саме цієї юридичної особи як набувача права вимоги.

Важливе значення у цій справі має і спеціальне правове регулювання, встановлене Кодексом України з процедур банкрутства.

Провадження у справі про банкрутство ТОВ «МЕНЕЛАЙ» № 908/1634/24 відкрито 11.07.2024. Отже, встановлений частиною першою статті 42 КУзПБ період, протягом якого правочини боржника можуть оспорюватися у межах передбаченого цією нормою спеціального механізму, не охоплює правочини, укладені 27.06.2014, 10.10.2014 та 22.02.2018. Усі три спірні правочини укладені задовго до початку трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, застосування спеціального механізму статті 42 КУзПБ до спірних правочинів за встановлених у цій справі часових обставин є невиправданим. Саме по собі відкриття у 2024 році провадження у справі про банкрутство та набуття ТОВ «МЕНЕЛАЙ» права вимоги у травні 2024 року не створює правових підстав для ретроспективного поширення спеціального трирічного періоду на правочини 2014 та 2018 років.

Посилання позивача на загальні положення цивільного законодавства про фраудаторні правочини також не усуває необхідності доведення всіх обставин, які утворюють склад відповідного порушення, зокрема наявності права або охоронюваного законом інтересу позивача, порушення такого права конкретним правочином, спрямованості дій сторін на заподіяння шкоди саме цьому праву та причинного зв`язку між правочином і такою шкодою. Таких обставин щодо ТОВ «МЕНЕЛАЙ» належним чином не встановлено.

Крім того, суд першої інстанції фактично надав оцінку переважно договору від 27.06.2014, укладеному між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Натомість позовні вимоги стосувалися також договору від 10.10.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і договору від 22.02.2018 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Кожен із цих правочинів має самостійний суб`єктний склад, укладений у різний час, за різних фактичних обставин і має бути предметом окремої правової оцінки. Автоматичне поширення висновку про можливу недобросовісність первісного відчуження на всі наступні правочини без встановлення відповідної недобросовісності кожного наступного набувача не відповідає принципам індивідуалізації юридичної відповідальності та доказування.

Окремої оцінки потребує договір від 22.02.2018, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . На момент його укладення ОСОБА_1 була особою, яка не перебувала у договірних чи інших правовідносинах із ПАТ КБ «Надра», ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» або ТОВ «МЕНЕЛАЙ», не була пов`язана з ОСОБА_2 , не брала участі у виникненні кредитного зобов`язання та не могла відповідати за його невиконання. Вона придбала квартиру за оплатним договором у 2018 році, тобто майже через чотири роки після попереднього відчуження квартири ОСОБА_2 .

Як встановлено матеріалами справи, на момент укладення договору від 22.02.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не містилося актуальних відомостей про чинну іпотеку, арешт чи інше обтяження квартири, яке перешкоджало б її придбанню. У пункті 6 договору продавець ОСОБА_4 підтвердила, що квартира не була продана, подарована, внесена до статутного капіталу, іншим способом відчужена або передана в заставу. За таких обставин ОСОБА_1 мала об`єктивні підстави покладатися на дані державного реєстру та запевнення продавця щодо юридичного статусу майна.

Сам по собі факт того, що попередній власник колись набув квартиру від особи, яка мала невиконане кредитне зобов`язання, не свідчить про обізнаність кінцевого набувача про такі обставини. Для покладення на ОСОБА_1 наслідків недійсності попередніх правочинів необхідно встановити її недобросовісність на момент придбання квартири, зокрема обізнаність про наявність перешкод для її відчуження або про спрямованість попередніх правочинів на уникнення виконання кредитного зобов`язання. Таких доказів судом першої інстанції не встановлено й матеріали справи не містять.

Відповідно до положень статей 386, 387 ЦК України власнику гарантується рівний захист його права власності, а також надано право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати таке майно від набувача лише у випадках, визначених цією нормою, зокрема якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, викрадене у них або вибуло з їхнього володіння не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, вирішуючи питання про можливість витребування майна від добросовісного набувача, суд має встановити не лише наявність правових підстав для витребування майна, а й добросовісність набувача, яка підлягає оцінці з урахуванням обставин набуття ним майна та його поведінки на момент укладення відповідного правочину.

За таких обставин сам по собі факт послідовного відчуження спірної квартири не є достатньою підставою для висновку про недобросовісність ОСОБА_1 . Такий підхід фактично створює об`єктивну відповідальність кінцевого набувача за дії особи, яка відчужила майно багато років тому, незалежно від його власної поведінки та добросовісності, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства та принципу пропорційності втручання у право власності.

Колегія суддів звертає увагу на спосіб захисту, обраний ТОВ «МЕНЕЛАЙ». Позивач просив визнати недійсними послідовні договори купівлі-продажу та фактично домогтися відновлення попереднього майнового стану. Водночас позивач та його правопопередники ніколи не були власниками спірної квартири: ПАТ КБ «Надра», ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «МЕНЕЛАЙ» мали права кредитора та іпотекодержателя, але не набували права власності на квартиру. Тому задоволення вимоги про недійсність договорів саме по собі не призводить до набуття ТОВ «МЕНЕЛАЙ» права власності на квартиру і не забезпечує безпосереднього відновлення його майнового становища.

Наслідком висновку суду першої інстанції про недійсність первісного договору мало б бути повернення майна у власність відповідної особи, а не набуття його кредитором. Для звернення стягнення на предмет іпотеки позивачеві необхідно було б реалізовувати відповідний спосіб захисту та процедуру звернення стягнення, а не використовувати позов про недійсність правочинів як заміну речово-правового способу захисту.

Отже, обраний ТОВ «МЕНЕЛАЙ» спосіб захисту не відповідає характеру заявленого ним порушення та не забезпечує безпосереднього поновлення права чи законного інтересу позивача. Саме по собі встановлення недійсності правочину не може бути самоціллю цивільного судочинства, якщо такий спосіб не призводить до реального поновлення порушеного права.

Окремо апеляційний суд враховує обставини набуття ТОВ «МЕНЕЛАЙ» права вимоги. На момент укладення договору № 27052024/11-С від 27.05.2024 позивач мав можливість перевірити стан майна, історію переходів права власності та відомості Державного реєстру речових прав. Із таких відомостей очевидно вбачалося, що квартира вибула з власності ОСОБА_2 ще 27.06.2014, надалі переходила до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а з 22.02.2018 перебувала у власності ОСОБА_1 . Отже, на момент придбання права вимоги у травні 2024 року ТОВ «МЕНЕЛАЙ» принаймні мало бути відомо про перехід права власності та про те, що боржник ОСОБА_2 не був власником квартири понад десять років.

Набуваючи право вимоги за таких обставин, ТОВ «МЕНЕЛАЙ» приймало на себе відповідні майнові та правові ризики. Сам факт набуття права вимоги не може трансформувати майновий ризик нового кредитора у безумовний обов`язок добросовісного кінцевого набувача передати придбане ним майно. Такий підхід суперечив би принципу правової визначеності та покладав би на ОСОБА_1 індивідуальний і непропорційний тягар, хоча вона придбала квартиру за оплатним правочином, не була стороною кредитних відносин та, за встановленими обставинами, не мала доступних їй відомостей про наявність невиконаного зобов`язання ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги щодо необхідності оцінки добросовісності ОСОБА_1 є обґрунтованим також з огляду на те, що саме її право власності безпосередньо припиняється внаслідок оскаржуваного рішення. Тому суд не може обмежитися встановленням недобросовісності первісного відчужувача та не досліджувати правове становище кінцевого набувача. Відсутність доказів недобросовісності ОСОБА_1 виключає можливість покладення на неї наслідків правочинів, укладених іншими особами, якщо інше прямо не встановлено законом.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з доводами скаржниці про те, що сам факт відсутності у ОСОБА_2 іншого нерухомого майна та наявності непогашеного боргу перед ПАТ КБ «Надра» може характеризувати його поведінку у 2014 році, однак не є достатнім доказом того, що всі наступні набувачі квартири діяли недобросовісно або що кожен наступний правочин був спрямований на заподіяння шкоди кредитору. Фраудаторність не може презюмується щодо всього ланцюга правочинів лише на підставі сумнівів щодо первісного відчуження.

Також обґрунтованими колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги щодо строкових меж оспорювання правочинів у процедурі банкрутства. Відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «МЕНЕЛАЙ» відбулося 11.07.2024, тоді як усі спірні правочини були укладені 27.06.2014, 10.10.2014 та 22.02.2018. Вони не належать до трирічного періоду, визначеного частиною першою статті 42 КУзПБ, а тому не можуть бути оспорені в порядку спеціального банкрутного механізму, передбаченого цією нормою.

Таким чином, сукупність встановлених обставин не підтверджує наявності передбачених законом підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 27.06.2014, реєстровий № 981, від 10.10.2014, реєстровий № 1679, та від 22.02.2018, реєстровий № 101.

Щодо першого правочину не доведено спрямованості саме на порушення права ТОВ «МЕНЕЛАЙ», яке на той час не існувало як кредитор у відповідних правовідносинах; щодо наступних правочинів не доведено їх самостійної фраудаторності; щодо кінцевого набувача ОСОБА_1 не доведено недобросовісності; а спеціальний механізм статті 42 КУзПБ не охоплює жодного зі спірних правочинів за часом їх укладення.

Апеляційний суд, не заперечуючи самого факту існування заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «Надра» та переходу відповідних прав вимоги до ТОВ «МЕНЕЛАЙ», виснує, що наявність заборгованості та правонаступництво за кредитною вимогою не є самостійною та достатньою підставою для позбавлення особи права власності на майно, придбане нею за відплатним договором через багато років після первісного відчуження, без встановлення передбачених законом умов недійсності або витребування майна.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позов ТОВ «МЕНЕЛАЙ» підлягає задоволенню, є передчасним та таким, що не відповідає встановленим у справі обставинам і правильному застосуванню норм матеріального права.

6. Висновки за результатами апеляційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 1 - 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на зазначене вище апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі №908/1634/24(908/3404/24) – скасуванню, з ухваленням за результатами апеляційного перегляду нового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «МЕНЕЛАЙ».

7. Розподіл судових витрат.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати ТОВ «МЕНЕЛАЙ» зі сплати судового збору за подання позову покладаються на позивача у зв`язку із відмовою у задоволенні позову. Також на позивача покладаються витрати скаржника (відповідача - 4) зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/1634/24 (908/3404/24) - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 10.07.2025 у справі № 908/1634/24 (908/3404/24) – скасувати.

Ухвалити нове рішення в справі №908/1634/24 (908/3404/24) про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.

3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ”, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ( АДРЕСА_4 ) 21 801, 60 грн (двадцять одна тисяча вісімсот одна гривня шістдесят копійок) відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 14.09.2026 у зв`язку із перебуванням судді - члена колегії Золотарьової Я.С. у відпустці 17.08.2026-11.09.2026).

Головуючий суддя Ю.А. Джепа

Судді: О.Ю. Соп`яненко

Я.С. Золотарьова