Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №908/192/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 року м.Дніпро Справа № 908/192/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. (доповідач),

судді Висоцький А.М., Вінніков С.В.

секретар судового засідання Солодова І.М.

За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):

Представник позивача: Юрін Андрій Вячеславович (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - адвокат, довіреність

Представник відповідача: МІТАСОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ (поза межами суду, з використанням власних технічних засобів) - адвокат, ордер

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” та Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області

на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 (повне рішення складено 29.06.2026, суддя Зінченко Н.Г.) у справі № 908/192/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до відповідача Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області, (71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпроруне, вул. Зелена, буд. 2)

про стягнення 2 306 410,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

В січні 2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № б/н, сформована в підсистемі “Електронний суд” ЄСІТС 24.01.2024, (вх. № 210/08-07/24 від 25.01.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м. Київ до Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області про стягнення 2 306 410,88 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 07-1096/1-БО-Т від 11.11.2021, в тому числі 1 596 891,85 грн основного боргу, 337 718,59 грн пені, 76 844,34 грн 3 % річних та 294 956,10 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» ґрунтуються на неналежному виконанні Комунальним некомерційним підприємством «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» зобов`язань за договором постачання природного газу № 07-1096/21-БО-Т від 11.11.2021.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору поставив відповідачу природний газ у період січень-квітень 2022 року на загальну суму 1 596 891,85 грн, що підтверджується актами приймання-передачі, підписаними позивачем, та даними інформаційної платформи Оператора газотранспортної системи. Відповідач, у свою чергу, не виконав обов`язку з оплати отриманого газу, у зв`язку з чим утворилась прострочена заборгованість у вказаному розмірі.

З метою дотримання порядку оформлення господарських операцій позивач направляв відповідачу на електронну адресу, зазначену в договорі, підписані зі свого боку акти приймання-передачі природного газу за спірний період. Проте відповідач не повернув позивачу підписані акти та не надав мотивованої письмової відмови від їх підписання у встановлений договором строк. Відповідно до умов договору, у такому випадку обсяг поставленого газу вважається погодженим за даними інформаційної платформи Оператора газотранспортної системи, а вартість поставленого газу підлягає оплаті.

Позивач наголошує, що постачання природного газу у спірний період не суперечило чинному на той момент законодавчому регулюванню та не підпадало під обмеження, встановлені Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з урахуванням редакції цього Закону, яка діяла у відповідний період.

Оскільки відповідач не вчинив жодних дій щодо припинення споживання природного газу, зокрема не звернувся до оператора газорозподільної системи із заявою про припинення газопостачання та не надав актів про опломбування запірних пристроїв, факт споживання газу підтверджується належними доказами.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем, згідно з умовами договору та приписами чинного законодавства, нараховано пеню в розмірі 337 718,59 грн, 3% річних у розмірі 76 844,34 грн та інфляційні втрати в розмірі 294 956,10 грн, які також заявлено до стягнення.

Таким чином, позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого природного газу та ґрунтуються на положеннях статей 20, 173-175, 193, 216-218, 230-232, 264-265 Господарського кодексу України, статей 11, 15, 16, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 625, 629, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026, позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області, Запорізька область, Василівський район, м.Дніпроруне задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області, (71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпроруне, вул. Зелена, буд. 2, ідентифікаційний код 02005131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) 1 180 735,02 (дин мільйон сто вісімдесят тисяч сімсот тридцять п`ять) грн 02 коп. основного боргу, 237 119 (двісті тридцять сім тисяч сто дев`ятнадцять) грн 49 коп. пені, 57 863 (п`ятдесят сім тисяч вісімсот шістдесят три) грн 83 коп. 3% річних, 232 236 (двісті тридцять дві тисячі двісті тридцять шість) грн 21 коп. інфляційних втрат та 20 135 (двадцять тисяч сімсот сто тридцять) грн 41 коп. судового збору.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення суду від 23.06.2026 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 598 456,33 грн в тому числі: основний борг у сумі 416 156,83 грн; пеня у сумі 100 599,10 грн; три проценти річних у сумі 18 980,51 грн; інфляційні втрати у сумі 62 719,89 грн.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення 598 456,33 грн – задовольнити.

Здійснити перерозподіл судових витрат за розгляд позовних вимог.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивовна тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме статей 2, 7, 11, 13, 42, 73, 74, 76-80, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції, яка не підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, суд неповно з`ясував обставини справи, а його висновки не відповідають дійсним обставинам, що є підставою для скасування судового рішення.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області (Споживач) укладено договір постачання природного газу № 07-1096/21-БО-Т від 11.11.2021. Відповідно до умов договору позивач зобов`язався поставити природний газ, а відповідач – прийняти та оплатити його.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ у січні-квітні 2022 року на загальну суму 1 596 891,85 грн, що підтверджується актами приймання-передачі та даними інформаційної платформи Оператора газотранспортної системи. Відповідач свої зобов`язання з оплати належним чином не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за поставлений природний газ у березні-квітні 2022 року, посилаючись на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». При цьому судом не враховано, що до зазначеного Закону неодноразово вносились зміни, і в різні періоди діяли різні редакції, які по-різному визначали правовий статус тимчасово окупованих територій.

Станом на 24.02.2022 та до 19.03.2022 діяла редакція Закону, відповідно до якої тимчасово окупованою визначалась виключно територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Інші території України, в тому числі Запорізька область, не були охоплені правовим режимом тимчасово окупованої території.

З 20.03.2022 набрали чинності зміни, внесені Законом України № 2138-IX, якими розширено визначення тимчасово окупованих територій, однак застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону, до інших територій, окрім Криму, ставилось у залежність від окремого рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію Указом Президента України, та/або рішення Кабінету Міністрів України. У спірний період (березень-квітень 2022 року) таких рішень прийнято не було.

Лише з 07.05.2022, з набранням чинності Законом України № 2217-IX, правовий режим тимчасово окупованої території було поширено на всі сухопутні території України, тимчасово окуповані Російською Федерацією.

Таким чином, у березні-квітні 2022 року правовий режим тимчасово окупованої території, встановлений Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», не поширювався на місцезнаходження відповідача, а тому обмеження господарської діяльності, передбачені статтями 13 та 13-1 цього Закону, не підлягали застосуванню.

Суд першої інстанції безпідставно застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, оскільки ці висновки сформовані на підставі аналізу норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у редакції Закону № 2217-IX, чинній з 07.05.2022, тобто за іншого матеріально-правового регулювання, ніж те, яке діяло у березні-квітні 2022 року. Зазначене має визначальне значення для оцінки релевантності правового висновку, оскільки його використання можливе лише за умови тотожності матеріально-правового регулювання.

Крім того, судом першої інстанції не враховано, що відповідач, як споживач природного газу, зобов`язаний самостійно контролювати власне газоспоживання та в разі потреби обмежити або припинити його. Відповідно до Правил постачання природного газу та Кодексу газорозподільних систем, припинення газопостачання здійснюється за ініціативою споживача шляхом звернення до Оператора газорозподільної системи. Однак відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що він вживав заходів для припинення споживання газу у спірний період або що він не користувався газовими приладами та обладнанням.

Факт споживання природного газу відповідачем у березні-квітні 2022 року підтверджується даними інформаційної платформи Оператора газотранспортної системи, а тому відповідач зобов`язаний оплатити вартість фактично спожитого газу. Відсутність підписаних актів приймання-передачі не звільняє відповідача від обов`язку оплатити отриманий газ, оскільки обсяги спожитого газу підтверджені належними доказами.

Вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки факт прострочення виконання грошового зобов`язання підтверджується матеріалами справи. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість його виконання, що передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України. Умовами договору (пункт 7.2) передбачено сплату пені, 3% річних та інфляційних втрат у разі прострочення платежів, а тому зменшення їх розміру судом є безпідставним.

Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги принципи справедливості, добросовісності та розумності, які є основоположними засадами цивільного законодавства. Відповідач, фактично споживаючи природний газ, не виконав свого обов`язку з оплати, що суперечить принципу добросовісності та порушує баланс інтересів сторін.

Скаржник наполягає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 не відповідає закону та обставинам справи, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та зроблено висновки, які не відповідають дійсним обставинам.

Згідно до протоколу автоматизованогорозподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Висоцький А.М., Вінніков С.В.

Ухвалою суду від 06.07.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити та надати докази направлення копії апеляційної скарги із доданими до неї документами відповідачу - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків. Роз`яснено скаржнику, що в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п.2 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

10.07.2026 від скаржника/позивача до ЦАГС надійшла заява про усунення недоліків, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 10772,21 грн, відповідно до платіжної інструкції від 08.07.2026. Також, Позивач надає доказ направлення апеляційної скарги із додатками на електронну пошту Відповідача.

Ухвалою суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 09.09.2026 о 10 год. 30 хв.

Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального некомерційного підприємства «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області та ухвалити у цій частині нове рішення;

ухвалити у справі № 908/192/24 нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального некомерційного підприємства «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про стягнення основного боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат відмовити у повному обсязі;

судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції, покласти на Позивача;

відстрочити Комунальному некомерційному підприємству «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 у розмірі 30 743 гривні 18 копійок до ухвалення Центральним апеляційним господарським судом судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги;

у разі якщо суд дійде висновку про відсутність підстав для відстрочення сплати судового збору, розстрочити його сплату у загальному розмірі 30 743,18 грн рівними частинами у такому порядку:

-10 247,73 грн - протягом тридцяти календарних днів з дня постановления ухвали про відкриття апеляційного провадження;

-10 247,73 грн - протягом шістдесяти календарних днів з дня постановления ухвали про відкриття апеляційного провадження;

-10 247,72 грн - не пізніше дня ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», статей 525, 526, 530, 599, 610, 612, 617, 625, 629, 633, 634, 638 Цивільного кодексу України, статей 193, 218, 233 Господарського кодексу України. Крім того, суд неповно з`ясував обставини справи, а його висновки не відповідають дійсним обставинам, що є підставою для скасування судового рішення.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення встановив, що вся територія Дніпрорудненської міської територіальної громади входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України з 13.03.2022 по теперішній час. Суд також визнав, що з 13.03.2022 Позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, у тому числі природного газу, та що Позивач мав право правомірно поставляти природний газ Відповідачу по 24.02.2022 включно.

Проте, попри ці висновки, суд стягнув з Відповідача заборгованість за січень, лютий та період з 01.03.2022 по 12.03.2022, тобто за період після 24.02.2022. Суд не дослідив, чи мав Відповідач після 24.02.2022 реальну можливість контролювати власне газоспоживання, отримувати акти приймання-передачі, перевіряти обсяги, підписувати документи або надавати заперечення. Суд одночасно визнав наявність обставин війни, окупації та заборони постачання на тимчасово окуповану територію, але фактично застосував до Відповідача звичайний договірний режим відповідальності, ніби Відповідач діяв у нормальних господарських умовах.

Мотивувальна частина рішення містить очевидну суперечність: суд зазначає одну граничну дату допустимого постачання, проте розрахунок заборгованості здійснює з урахуванням іншого, більш тривалого періоду. Суд не пояснив, чому за наявності власного висновку про можливість постачання лише по 24.02.2022 включно він фактично визнав обґрунтованим стягнення заборгованості за наступний період, не навівши мотивів, з яких дійшов висновку, що після 24.02.2022 Відповідач продовжував фактично споживати природний газ саме як законний споживач за договором.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, оскільки його висновки є непослідовними, взаємосуперечливими та такими, що не забезпечують належного, повного й об`єктивного вирішення спору.

Позивач не довів фактичного постачання та прийняття природного газу саме Відповідачем.

Відповідно до статей 74, 76, 77, 78 та 79 Господарського процесуального кодексу України саме сторона, яка звертається до суду із відповідною вимогою, зобов`язана довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Зазначений процесуальний обов`язок покладається саме на Позивача і не може бути перекладений на іншу сторону спору.

Основними доказами, на які посилався Позивач, стали акти приймання-передачі природного газу за січень, лютий, березень та квітень 2022 року. Однак зазначені документи були складені та підписані виключно Позивачем. Будь-яких підписів уповноважених представників Відповідача на цих актах не міститься. Матеріали справи не містять жодного належного доказу того, що зазначені акти були підписані або погоджені Відповідачем чи його уповноваженими представниками. Так само відсутні будь-які докази, що підтверджують фактичне отримання цих актів уповноваженою особою Відповідача саме у період, коли вони складалися.

Позивач не довів: хто саме отримав відповідні електронні повідомлення; чи була ця особа уповноважена діяти від імені Відповідача; чи мав Відповідач фактичну можливість ознайомитися зі змістом направлених документів; чи функціонували засоби електронного зв`язку підприємства в умовах активних бойових дій та подальшої окупації; чи мав Відповідач можливість перевірити зазначені в актах показники; чи існувала реальна можливість підписати акти або надати мотивовані заперечення. Жодна із зазначених обставин Позивачем належними доказами підтверджена не була.

Акт приймання-передачі природного газу є первинним документом, який підтверджує не лише факт складання відповідного розрахунку постачальником, але й взаємне погодження сторонами обсягу поставленого товару, його вартості та факту прийняття такого товару споживачем. За відсутності підпису Відповідача та доказів погодження змісту відповідного акта останній фактично відображає виключно позицію Позивача. Такий документ не підтверджує беззаперечно ні факту поставки природного газу саме у заявленому обсязі, ні факту його прийняття Відповідачем, ні виникнення у останнього обов`язку здійснити оплату.

Позивач фактично ототожнив наявність інформації в інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи із фактом належного виконання договірного зобов`язання, що є юридично помилковим. Інформація Оператора ГТС не підтверджує виникнення цивільно-правового або господарсько-правового обов`язку конкретного споживача оплатити заявлений обсяг природного газу. Такі відомості не підтверджують волевиявлення Відповідача на прийняття природного газу, погодження обсягів поставки, погодження вартості, факт належного оформлення первинних документів або факт прийняття природного газу саме Відповідачем.

Відповідач послідовно вказував, що внаслідок воєнних дій та окупації підприємство втратило доступ до первинної бухгалтерської документації, майна, об`єктів, персоналу та належного документообігу. За таких обставин застосування до Відповідача звичайного договірного механізму «мовчазного погодження» актів є необґрунтованим.

Суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до умов договору у разі неповернення Споживачем підписаного акта або ненадання мотивованої письмової відмови від його підписання у визначений строк обсяг поставленого природного газу вважається погодженим за даними Інформаційної платформи Оператора газотранспортної системи.

Однак будь-який договірний механізм «мовчазного погодження» документів не може застосовуватися автоматично та безумовно. Його застосування можливе виключно за умови, якщо сторона, яка посилається на відповідне положення договору, доведе, що інша сторона мала реальну, фактичну та юридичну можливість реалізувати свої права, однак безпідставно ними не скористалася. Саме Позивач повинен був довести не лише факт формального направлення відповідних актів, а й факт належного вручення їх Відповідачу, створення для останнього реальної можливості ознайомитися зі змістом цих документів, перевірити викладені у них відомості та реалізувати своє право на їх підписання або подання мотивованих заперечень.

Матеріали справи не містять доказів того, що акти приймання-передачі природного газу були фактично отримані саме уповноваженою особою Відповідача. Так само у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що особа, яка могла отримати відповідні електронні повідомлення, мала право діяти від імені Відповідача, перевіряти зазначені в актах обсяги природного газу або приймати рішення щодо їх погодження.

Сам по собі факт відправлення електронного повідомлення не може ототожнюватися із фактом його належного отримання адресатом. Особливо це стосується даної справи, в якій спірні правовідносини виникли у період повномасштабної військової агресії, введення воєнного стану, активних бойових дій та подальшої тимчасової окупації території місцезнаходження Відповідача. У цей період підприємство об`єктивно втратило можливість здійснювати звичайну господарську діяльність, підтримувати належний документообіг, забезпечувати функціонування адміністративного персоналу, здійснювати контроль за майном, вести бухгалтерський облік, отримувати та опрацьовувати документи, що надходили від контрагентів.

Відповідні положення договору були погоджені сторонами у листопаді 2021 року, тобто за умов звичайного функціонування підприємства. Очевидно, що сторони виходили із припущення про існування нормальних умов здійснення господарської діяльності. Водночас зазначені положення договору не можуть тлумачитися як такі, що автоматично покладають негативні наслідки на Споживача незалежно від того, чи мав він фактичну можливість реалізувати свої права.

Суд першої інстанції не врахував, що після початку повномасштабної військової агресії та подальшої окупації території місцезнаходження Відповідача підприємство втратило фактичний доступ до майна, первинної бухгалтерської документації, технічної документації, матеріально-технічної бази, засобів комунікації та належного управління. За таких обставин Відповідач був об`єктивно позбавлений можливості перевірити фактичні показники споживання природного газу, співставити їх із даними власного обліку та прийняти рішення щодо підписання або непідписання актів.

Одним із ключових доказів, на які послався суд першої інстанції, стала відповідь Оператора газотранспортної системи від 12.01.2024 № ТОВВИХ-24-600. Однак правова природа зазначеного документа не відповідає тим юридичним наслідкам, які покладені судом в основу рішення.

Відповідь Оператора газотранспортної системи не є первинним документом бухгалтерського обліку у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Вона не підтверджує здійснення господарської операції між сторонами договору, не посвідчує факт передачі природного газу від Постачальника до Споживача та не підтверджує факт прийняття такого природного газу саме Відповідачем. За своєю суттю відповідь Оператора ГТС є інформаційним документом, сформованим на підставі відомостей, що містяться в інформаційній платформі, яка забезпечує функціонування ринку природного газу та відображає певні технічні й облікові показники.

Сам факт відображення певних відомостей в інформаційній платформі Оператора ГТС ще не означає, що між сторонами належним чином відбулося виконання договору поставки природного газу, що Споживач фактично прийняв відповідний обсяг природного газу та погодився із зазначеними Позивачем обсягами і вартістю поставки. Інформаційна платформа Оператора ГТС відображає виключно технічні та облікові відомості щодо функціонування ринку природного газу, однак не встановлює і не може встановлювати юридично значимі обставини.

Суд першої інстанції, покладаючи в основу рішення відповідь Оператора ГТС, фактично не перевірив джерело походження відомостей, які стали підставою для її формування. Суд не встановив: на підставі яких саме документів були внесені відповідні дані до інформаційної платформи; ким саме були сформовані відповідні відомості; чи перевірялися вони Оператором ГТС; чи підтверджувалися вони документами оператора газорозподільної системи; чи містять вони відомості про фактичне прийняття природного газу саме Відповідачем.

Судом не було витребувано та не досліджено: акти розподілу природного газу між Відповідачем та оператором газорозподільної системи; документи комерційного вузла обліку природного газу; первинні документи щодо визначення обсягів фактичного розподілу; документи щодо передачі показників засобів вимірювальної техніки; документи щодо фактичного функціонування комерційного вузла обліку у спірний період.

Суд першої інстанції не врахував правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23 у повному обсязі.

Провадження у справі № 908/192/24 було зупинено до закінчення перегляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23. Суд першої інстанції визнав наявність подібних правовідносин у зазначених справах.

Після ухвалення Об`єднаною палатою відповідної постанови Відповідач подав додаткові письмові пояснення, у яких детально проаналізовано правову позицію Верховного Суду та обґрунтовано необхідність її застосування. Відповідач зазначав, що сформульовані Верховним Судом висновки стосуються особливостей правового режиму тимчасово окупованих територій, законодавчої заборони здійснення господарської діяльності на тимчасово окуповану територію, необхідності врахування судами реальних наслідків військової агресії та окупації для суб`єктів господарювання, недопустимості автоматичного покладення негативних наслідків на суб`єкта, який втратив можливість здійснювати господарську діяльність, вести документообіг та контролювати власне майно.

Попри це суд першої інстанції фактично застосував правовий висновок Верховного Суду лише формально. Суд використав правову позицію Верховного Суду лише як підставу для механічного коригування суми позовних вимог, проте не застосував її змістовно при оцінці доказів, встановленні фактичних обставин справи та визначенні наявності чи відсутності самого грошового зобов`язання.

Суд безпідставно стягнув заборгованість за період після 24.02.2022.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 на всій території України було введено воєнний стан у зв`язку із широкомасштабним збройним вторгненням Російської Федерації. Починаючи з цієї дати на значній частині території Запорізької області розпочалися активні бойові дії, що згодом призвели до окупації окремих територій, у тому числі території Дніпрорудненської міської територіальної громади. Для Відповідача зазначені події стали безпосередньою причиною фактичної втрати можливості здійснювати свою звичайну господарську діяльність.

Суд першої інстанції не встановив, чи мав Відповідач після 24.02.2022 реальну можливість здійснювати господарську діяльність у тому вигляді, який передбачався умовами договору. Зокрема, судом не було встановлено, чи мав Відповідач фактичну можливість здійснювати контроль за об`єктами лікарні, які є точками споживання природного газу. Матеріали справи не містять дослідження питання щодо того, чи перебували відповідні об`єкти після початку повномасштабної військової агресії під фактичним контролем законного керівництва Відповідача, чи існувала можливість забезпечувати їх належне функціонування та чи мав Відповідач можливість впливати на режим споживання природного газу.

Суд не встановив, чи мав Відповідач можливість самостійно обмежити або припинити споживання природного газу після початку бойових дій. Не перевірив суд і питання можливості підписання первинних документів після початку повномасштабної військової агресії. Суд не встановив, чи функціонували органи управління підприємства у звичайному режимі, чи були доступні особи, уповноважені на підписання первинної документації, чи існувала можливість організувати її належне оформлення.

Суд першої інстанції залишив поза увагою особливості правового статусу Відповідача як комунального некомерційного підприємства охорони здоров`я. Діяльність Відповідача значною мірою забезпечується за рахунок бюджетного фінансування територіальної громади. Після початку повномасштабної військової агресії, втрати контролю над територією міста Дніпрорудне, припинення нормальної діяльності органів місцевого самоврядування та подальшої окупації території фактично було зруйновано механізм прийняття бюджетних рішень.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України прямо встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Саме на Позивача покладався обов`язок довести усі юридичні факти, які обґрунтовують виникнення заявленого ним права вимоги: існування грошового зобов`язання, його розмір, факт належного виконання ним власних договірних обов`язків, факт поставки природного газу, факт його прийняття Відповідачем, виникнення прострочення, а також правомірність нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Натомість суд фактично поставив під сумнів не достатність доказів Позивача, а можливість Відповідача спростувати подані Позивачем документи. Суд виходив із презумпції правильності розрахунків Позивача та фактично вимагав від Відповідача довести їх недостовірність. Відповідач не зобов`язаний доводити відсутність боргу або відсутність факту поставки природного газу.

Матеріалами справи підтверджується, що після початку повномасштабної військової агресії територія, на якій знаходиться Відповідач, була окупована. Первинна бухгалтерська документація залишилася на тимчасово окупованій території. Суд першої інстанції цю обставину визнав, однак фактично не врахував її процесуальних наслідків. Натомість саме на Відповідача були покладені негативні наслідки втрати доступу до первинної документації. Неможливість Відповідача подати окремі документи не створює презумпції правдивості доводів Позивача та не звільняє Позивача від покладеного на нього законом процесуального обов`язку довести свої вимоги належними та допустимими доказами.

Пеня є видом цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності, яка застосовується виключно у разі наявності всіх передбачених законом підстав для покладення такої відповідальності. Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Аналогічне правило міститься у статті 218 Господарського кодексу України.

Починаючи з 24.02.2022, діяльність Відповідача здійснювалася в умовах повномасштабної військової агресії Російської Федерації, а надалі – в умовах тимчасової окупації території місцезнаходження підприємства. Зазначені обставини мають усі ознаки непереборної сили: вони є надзвичайними, виходять за межі звичайного підприємницького ризику, є невідворотними, оскільки не залежали від волі Відповідача та не могли бути ним усунуті чи попереджені.

Суд першої інстанції не врахував, що несвоєчасне виконання спірного грошового зобов`язання було обумовлено не недобросовісною поведінкою Відповідача, а об`єктивною відсутністю можливості забезпечити належне бюджетне фінансування діяльності комунального закладу охорони здоров`я. Після початку повномасштабної військової агресії, втрати контролю над територією та подальшої окупації було фактично порушено функціонування органів місцевого самоврядування, від діяльності яких безпосередньо залежало фінансове забезпечення Відповідача.

Суд першої інстанції не здійснив оцінки співмірності застосованої санкції наслідкам порушення зобов`язання. Не було встановлено, яких саме збитків зазнав Позивач у зв`язку із простроченням. Не було досліджено, чи є розмір заявленої пені пропорційним наслідкам порушення. Не було враховано характер діяльності Відповідача, суспільне значення його функцій, умови воєнного стану та окупації території.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити їх розмір. При цьому законодавець прямо встановив, що при вирішенні цього питання суд повинен враховувати ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, а також інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Аналогічний підхід закріплено у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції фактично обмежився лише арифметичним розрахунком пені, не здійснивши оцінки питання її співмірності. Оскаржуване рішення не містить мотивів, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування зазначених норм. Суд не навів аргументів, чому штрафна санкція у розмірі 237 119,49 грн є співмірною обставинам даної справи.

Суд залишив поза увагою, що Відповідач є комунальним некомерційним підприємством охорони здоров`я, діяльність якого спрямована не на отримання прибутку, а на забезпечення населення медичною допомогою. Будь-яке безпідставне покладення на такий заклад додаткового фінансового навантаження фактично впливає на можливість належного виконання ним покладених державою функцій.

Стягнення з комунального медичного закладу штрафної санкції у розмірі понад двісті тридцять сім тисяч гривень за обставин повномасштабної війни, тимчасової окупації території, втрати контролю над майном та документацією очевидно не відповідає ані компенсаційній природі неустойки, ані принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних. Законодавець прямо пов`язує можливість застосування цих наслідків із наявністю належного та дійсного грошового зобов`язання, визначеністю його розміру, настанням строку виконання, фактом невиконання та виникненням прострочення.

У даній справі жодна із цих обставин не була доведена Позивачем. Як зазначалося вище, Позивач не довів самого факту виникнення у Відповідача грошового зобов`язання у заявленому розмірі. Якщо не доведено основного грошового зобов`язання, не може вважатися доведеним і прострочення його виконання. Відсутність належно встановленого основного боргу автоматично виключає можливість застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції не встановив момент виникнення прострочення. Акти приймання-передачі Відповідачем не підписувалися, Позивач не довів факту їх належного отримання уповноваженими представниками Відповідача. Не встановлено судом і моменту, коли Відповідач нібито мав можливість ознайомитися з документами та реалізувати свої права. За таких обставин неможливо встановити юридичний факт настання прострочення.

Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої простроченої заборгованості за договором станом на початок лютого 2022 року. До початку виникнення спірних правовідносин Відповідач належним чином виконував свої договірні зобов`язання щодо оплати поставленого природного газу. Позивачем не було доведено наявності будь-якої простроченої заборгованості, яка існувала до початку спірного періоду.

Ця обставина має принципове значення для оцінки причин виникнення спірної заборгованості. Якщо до початку лютого 2022 року Відповідач належним чином виконував свої фінансові зобов`язання, то виникнення спірної ситуації після 24.02.2022 об`єктивно пов`язане не із недобросовісною поведінкою Відповідача, а із надзвичайними обставинами війни та окупації.

Скаржник наполягає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 не відповідає закону та обставинам справи, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та зроблено висновки, які не відповідають дійсним обставинам.

Згідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.07.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Висоцький А.М., Вінніков С.В.

Ухвалою суду від 21.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області про відстрочення/рострочення сплати судового збору. Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 - залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків. Роз`яснено скаржнику, що в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п.3 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

28.07.2026 від скаржника до ЦАГС надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 30743,18 грн, відповідно до платіжної інструкції № 4289 від 27.07.2026.

Ухвалою суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою (вх 51495) Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24. Апеляційну скаргу (вх 51495) Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 об`єднано в одне провадження з апеляційною скаргою (вх № 51304) Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 09.09.2026 о 10 год. 30 хв.

06.08.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до ЦАГС надійшов відзив на апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24.

Позивач вважає апеляційну скаргу Відповідача необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки рішення Господарського суду Запорізької області в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі належних та допустимих доказів і з повним з`ясуванням обставин справи.

Щодо доводів Відповідача про недоведеність факту постачання та прийняття природного газу:

Доводи Відповідача про відсутність належних доказів поставки природного газу є безпідставними. Факт постачання природного газу у січні-квітні 2022 року підтверджується даними Інформаційної платформи Оператора газотранспортної системи, що є належним та достатнім доказом фактичного споживання.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 17.06.2026 у справі № 904/1809/24, підтверджене даними Оператора газотранспортної системи фактичне постачання природного газу споживачу є належною та достатньою обставиною для визнання укладеним договору постачання природного газу. Крім того, обсяг постачання природного газу за розрахунковий період визначається за даними Оператора газорозподільної системи або Оператора газотранспортної системи за підсумками розрахункового періоду, що містяться на інформаційній платформі.

Відповідні дані про обсяг та ціну спожитого природного газу містяться на інформаційній платформі та є доступними для Споживача як учасника ринку природного газу, а умови договору не пов`язують обов`язок оплати з фактом отримання рахунку або підписання акта приймання-передачі.

Щодо застосування договірного механізму «мовчазного погодження» актів:

Позивач звертає увагу, що непідписання між сторонами актів приймання-передачі природного газу не звільняє Відповідача від обов`язку сплатити за отриманий природний газ згідно з умовами договору.

Верховний Суд у постанові від 09.09.2025 у справі № 913/451/24 зазначив, що доступ Позивача до інформаційної платформи та використання даних Оператора газотранспортної системи для визначення обсягів газу дають підстави стверджувати, що виконання або невиконання споживачем обов`язку щодо надання акта розподілу не унеможливлює складання постачальником акта приймання-передачі. Визначення моменту оплати не пов`язується з належним виконанням споживачем цього обов`язку.

Таким чином, застосування передбаченого умовами договору механізму подолання відсутності підписаного Споживачем акта приймання-передачі є правомірним.

Щодо відповіді Оператора газотранспортної системи:

Відповідь Оператора газотранспортної системи є належним доказом, оскільки інформаційна платформа є офіційним джерелом даних про обсяги спожитого природного газу. Вказані дані формуються на підставі документів комерційного обліку та є достовірними.

Відповідач, як учасник ринку природного газу, мав доступ до інформаційної платформи та міг перевіряти обсяги спожитого газу, однак не скористався цим правом та не надав жодних заперечень щодо обсягів поставки.

Щодо правового висновку Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 908/1162/23:

Позиція Позивача щодо застосування Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» детально викладена в апеляційній скарзі Позивача на рішення суду першої інстанції у цій справі.

Суд першої інстанції правильно застосував правові висновки Верховного Суду з урахуванням конкретних обставин справи та чинного законодавства. При цьому саме Відповідач не довів належними доказами, що після 24.02.2022 він не мав можливості контролювати власне газоспоживання або що вживав заходів для припинення споживання газу.

Щодо стягнення заборгованості за період після 24.02.2022:

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він вживав заходів для припинення споживання природного газу після 24.02.2022. Відповідно до Правил постачання природного газу та Кодексу газорозподільних систем, саме споживач зобов`язаний самостійно контролювати власне газоспоживання та в разі потреби обмежити або припинити його.

Відповідачем не надано доказів звернення до Оператора газорозподільної системи із заявою про припинення газопостачання, актів про опломбування запірних пристроїв або інших документів, які б підтверджували відсутність споживання газу.

Факт споживання природного газу Відповідачем підтверджується даними інформаційної платформи, а тому наявність фактичного споживання породжує обов`язок його оплати, незалежно від обставин, на які посилається Відповідач.

Щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат:

Пунктом 7.2 договору передбачено відповідальність Споживача за прострочення оплати у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат. Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», згідно з якою платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Наявність заборгованості підтверджується матеріалами справи, а тому стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірним. Розрахунок зазначених сум здійснено відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Щодо зменшення розміру штрафних санкцій:

Відповідач не довів наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, передбачених статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Розмір пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідає умовам договору та не є надмірним. Позивач зазнав значних збитків у зв`язку з тривалим невиконанням Відповідачем грошового зобов`язання.

Щодо відсутності заборгованості станом на початок лютого 2022 року:

Наявність переплати станом на початок лютого 2022 року не впливає на обов`язок Відповідача сплатити за фактично спожитий природний газ у подальші періоди. Відповідач не заперечує факту споживання газу у січні-квітні 2022 року, а тому зобов`язаний його оплатити.

Щодо розподілу тягаря доказування:

Відповідач помилково стверджує про неправильний розподіл тягаря доказування. Позивач надав суду належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог, зокрема дані інформаційної платформи, які є достатніми для підтвердження факту поставки та обсягів спожитого газу.

Відповідач, своєю чергою, не надав жодних доказів на спростування доводів Позивача, зокрема доказів відсутності споживання газу, вжиття заходів для припинення газопостачання або неможливості здійснення оплати.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Комунального некомерційного підприємства «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області. Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу позивача не надано. Згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 09.09.2026 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, заперечення, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

11.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (Постачальник, позивач) та Комунальним некомерційним підприємством “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області (Споживач, відповідач) укладений договір постачання природного газу № 07-1096/21-БО-Т (далі – Договір). (а.с. 12-17 т 1)

Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник зобов`язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п., п. 1.1-1.3 Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб. За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.

Згідно із п. 1.4 Договору, Споживач, підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільчої мережі (надалі - Оператор ГРМ).

Відповідно до п.п. 1.4, 1.5 Договору Споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього Договору у Споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між Споживачем та Оператором газороподільчої мережі (Оператор ГРМ) та присвоєний Оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між Споживачем та Оператором газотранспортної системи (Оператор ГТС) та присвоєний Оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об`єкти Споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). У разі якщо об`єкти Споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим Договором здійснюють оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ «Оператор газорозподільних мереж «Запоріжгаз», з якими (яким) Споживач уклав відповідний договір (договори).

Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно) в кількості 237,0 тис.куб.м (п. 2.1 Договору).

Підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3 Договору).

За визначенням п. 2.4 Договору, в будь-якому випадку, обсяг визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до п. 3.5 цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу.

Відповідно п. 3.1 Договору Постачальник передає Споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (п. 3.2 Договору).

Згідно із п. 3.4 Договору, постачальник із застосування ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.

Пунктом 3.5 Договору закріплено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (пп. 3.5.1 Договору).

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (пп. 3.5.2 Договору).

Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пп. 3.5.3 Договору).

У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору (пп. 3.5.4).

Звірка фактично використаного обсягу газу за цим Договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться Сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений Споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС (п. 3.6 Договору).

Згідно із п. 4.1 Договору, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:

Ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн. за 1000 куб.м.

Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед, становить 16554,00 грн.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що у разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов`язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Згідно із п. 5.1 Договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Згідно пп. 6.2.2, 6.2.4 п. 6.2 Договору, Споживач зобов`язаний: самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором; своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

За визначенням п. 13.1 Договору, він набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем складені та підписані ним акти приймання-передачі природного газу за період січень – квітень 2022 року на загальну суму 1 596 891,85 грн, а саме (а.с. 21 - 22 т 1):

- № б/н від 31.01.2022 за січень 2022 року на суму 536 640,13 грн,

- № б/н від 28.02.2022 за лютий 2022 року на суму 452 140,26 грн,

- № б/н від 31.03.2022 за березень 2022 року на суму 495 882,78 грн (з урахуванням змісту коригуючого акту приймання-передачі природного газу ю/н від 25.04.2022),

- № б/н від 30.04.2022 за квітень 2022 року на суму 112 228,68 грн.

На виконання п.п. 3.5.2 п. 3.5 Договору, зазначені акти позивачем направлялись на електронну пошту відповідача, зазначену у Договорі.

Проте, відповідач підписані Акти позивачу не повернув, вмотивованої відповіді або відмови від підписання актів у письмовій формі, як то передбачено умовами пп. 3.5.3 та 3.5.4 п. 3.5 Договору, не направив.

В той же час, протягом листопада – грудня 2021 року, позивачем було передано відповідачу природний газ на загальну суму 719 921,50 грн та складені відповідні акти приймання-передачі природного газу. (а.с. 20 т 1

Зазначені поставки оплачені відповідачем у повному обсязі, про що свідчить додана до матеріалів позову довідка Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 14.12.2023 №16/2-09/93787/2023 з додатком (про надходження), а саме: 17.12.2021 – 227 255,40 грн, 29.12.2021 – 604 220,82 грн. Сума проведених на користь позивача оплат у грудні 2021 року становила 831 476,22 грн. (а.с. 24 -28 т 1)

З урахуванням наведеного, станом на 01.01.2022 у відповідача обліковувалась переплата в сумі 111 554,72 грн (831 476,22 – 719 921,50), яка була зарахована Постачальником як попередня оплата в рахунок наступних поставок природного газу.

За поясненнями позивача, у травні 2022 року відповідач звернувся до позивача з листом від 11.05.2022 №288 (вх. №9414/2 від 11.05.2022) про повернення залишку попередньої оплати в сумі 111 554,72 грн, яка утворилась станом на 01.01.2022, на відповідний рахунок відповідача (Споживача).

27.05.2022 запитувана відповідачем сума попередньої оплати була повернута Комунальному некомерційному підприємству «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» Дніпрорудненської міської ради Васильківського району Запорізької області на вказаний у листі рахунок, що підтверджується довідкою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 14.12.2023 №16/2-09/93787/2023 з додатком (про перерахування).

З відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС від 12.01.2024 №ТОВВИХ-24-600 вбачається, що у січні 2022 року відповідачем спожито природний газ з ресурсу позивача в обсязі 32,41756 тис.куб.м, в лютому 2022 року – 27,31306 тис.куб.м, в березні 2022 року – 29,98246 тис.куб.м, у квітні 2022 року – 6,78566 тис.куб.м, що відповідає обсягам, зазначеним позивачем в актах приймання передачі природного газу за січень - квітень 2022 року, які не підписані відповідачем.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості природного газу у повному обсязі та у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виснував наступне.

Суд встановив, що між сторонами укладено договір постачання природного газу, який за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними ресурсами через приєднану мережу. Відповідно до статей 509, 525, 526, 530, 629, 714 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його вартість у розмірі, строки та порядку, передбачені договором. Крім того, споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договору.

Суд встановив, що місцезнаходженням Відповідача є місто Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, яке з 13.03.2022 є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022.

Відповідно до статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» переміщення товарів з іншої території України на тимчасово окуповану територію заборонено. Таким чином, Позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання товарів і послуг, у тому числі природного газу, на тимчасово окуповану територію після 13.03.2022.

Суд врахував правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, відповідно до яких правовий статус тимчасово окупованої території не залежить від ухвалення будь-якого рішення повноважного органу державної влади, а виникає з моменту встановлення фактичного контролю державою-агресором. Стаття 42 IV Гаазької конвенції 1907 року встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Суд встановив, що відповідно до умов договору та пункту 10 розділу ІІ Правил постачання природного газу споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу має самостійно і завчасно обмежити або припинити власне газоспоживання. Суд зазначив, що Відповідач не надав доказів вжиття заходів для припинення споживання газу, зокрема звернення до Оператора газорозподільної системи із заявою про припинення газопостачання.

Факт споживання природного газу Відповідачем у січні-березні 2022 року підтверджується даними Інформаційної платформи Оператора газотранспортної системи, яка є належним доказом обсягів поставленого газу згідно з Кодексом газотранспортної системи. При цьому суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що саме Відповідач продовжував споживати природний газ після 13.03.2022, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення заборгованості за цей період.

Суд здійснив розрахунок обсягів та вартості газу, виключивши з нього період з 13.03.2022 по 31.03.2022 (сума 304 374,86 грн) та квітень 2022 року (сума 112 228,68 грн). Загальна сума основного боргу, яка підлягає стягненню, становить 1 180 735,02 грн за період січень-лютий 2022 року та з 01.03.2022 по 12.03.2022.

Суд встановив, що пунктом 7.2 договору передбачено відповідальність Споживача за прострочення платежу у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат. Наявність заборгованості та факт прострочення її оплати підтверджується матеріалами справи, тому застосування зазначених санкцій є правомірним.

Однак суд здійснив власний перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням висновків суду про часткову відмову у стягненні основного боргу за березень та квітень 2022 року. У результаті суд дійшов висновку, що стягненню підлягають пеня в розмірі 237 119,49 грн, 3% річних у розмірі 57 863,83 грн та інфляційні втрати у розмірі 232 236,21 грн. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Суд відхилив доводи Відповідача про звільнення від відповідальності у зв`язку з форс-мажорними обставинами, оскільки Відповідач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між введенням воєнного стану та неможливістю виконання зобов`язань за договором. Відповідач не повідомив Позивача про настання форс-мажорних обставин у порядку, передбаченому пунктом 10.3 договору, та не надав сертифіката Торгово-промислової палати України, який би засвідчував настання форс-мажорних обставин саме за цим договором.

Колегія суддів погоджується з даним висновком з огляду на наступне.

Предметом позову у даній справі є стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгова ності за договором постачання природного газу № 07-1096/21-БО-Т від 11.11.2021 у загальному розмірі 2 306 410,88 грн, яка складається з: основного боргу – 1 596 891,85 грн; пені – 337 718,59 грн; 3% річних – 76 844,34 грн; інфляційних втрат – 294 956,10 грн.

Предметом апеляційного перегляду (ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”) у цій справі є рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 598 456,33 грн в тому числі: основний борг у сумі 416 156,83 грн; пеня у сумі 100 599,10 грн; три проценти річних у сумі 18 980,51 грн; інфляційні втрати у сумі 62 719,89 грн.

Предметом апеляційного перегляду (Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області) у цій справі є рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Комунального некомерційного підприємства «Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня» Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона зобов`язується надавати другій стороні енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У такий спосіб, загальним правилом договірних відносин постачання природного газу є обов`язок споживача оплатити фактично прийнятий ресурс у строки та порядку, встановлені договором. Водночас такий обов`язок не може оцінюватися ізольовано від імперативних законодавчих обмежень, установлених у зв`язку з тимчасовою окупацією частини території України, оскільки саме такі обмеження стали визначальними для вирішення спору в оскаржуваній частині.

Як встановлено судом першої інстанції, місцезнаходженням відповідача згідно з договором визначено (на теперішній час також) є: 71630, Запорізька область, Василівський район, м. Дніпроруне, вул. Зелена, буд. 2.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.

Згідно вказаного Переліку з урахуванням наступних змін, внесених відповідними наказами, вся територія Дніпрорудненської міської територіальної громади входить до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України (з 13.03.2022 по теперішній час).

Статтею 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, що є додатком до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, визначено, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Таким чином, окупація території є насамперед фактичним станом, який настає з моменту встановлення над відповідною територією фактичної влади армії супротивника. Визнання такого стану у відповідних переліках або актах державних органів підтверджує факт та дату окупації, однак не змінює природи окупації як фактичної обставини, що має правове значення для оцінки спірних правовідносин.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях, а також інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частинами першою, другою статті 13-1 цього Закону передбачено, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під такими територіями і повітряного простору над ними. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під такими територіями і повітряний простір над ними. На період тимчасової окупації переміщення товарів, робіт, послуг з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, зокрема трубопровідним транспортом, заборонено, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі № 908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Об`єднана палата зазначила: “У справі № 908/1162/23, як і у справі № 910/9680/23 (від висновків Верховного Суду в якій пропонується відступити), йдеться про діяльність, що підпадає під ознаки, наведені у частині другій статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”; окрім того, в обох справах йдеться про території, окуповані з лютого 2022, за відсутності окремого рішення Кабінету Міністрів України щодо територій, тимчасово окупованих, починаючи з 24 лютого 2022. Тобто правовідносини у цих справах є подібними за критерієм здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території і доводи касаційної скарги ґрунтуються на застосуванні тих самих приписів Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”.

Предметом розгляду Об`єднаною палатою було питання застосування частини 2 статті 13 та частини 2 статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 по грудень 2022, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 № 1364 “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією” та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу № 309 “Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією”.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” (далі - Закон № 1207-VII), для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі № 908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову у позові без змін, зокрема дійшов висновку, що Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 № 2764-ІХ частину третю статті 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно” № 3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила Об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову “Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією”, відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Однак, у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України” правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

З огляду на викладене, у постанові у справі № 908/1162/23 Об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду у справі № 908/1162/23, за змістовим критерієм, оскільки в обох випадках спір стосується стягнення вартості енергоресурсу, постачання або споживання якого віднесене до періоду тимчасової окупації відповідної території, а доводи сторін ґрунтуються на застосуванні положень Закону № 1207-VII щодо правових наслідків здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23та дійшов правильного висновку, що окупація території місцезнаходження відповідача 13.03.2022 є загальновідомим фактом (підтвердженим до того ж Кабінетом Міністрів України), а також положення ст. 13-1 Закону № 1207-VII, позивач у даний період (із 13.03.2022) не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, у тому числі природного газу.

Відтак, позивач мав правомірно поставляти відповідачу природний газ по 24.02.2022 включно (по час тимчасової окупації території України), відповідно газ споживався відповідачем саме по цю дату.

З моменту окупації російськими військами м. Мелітополь Запорізької області державні органи України втратили контроль над цією територією, що є загальновідомим фактом та не потребує будь-якого нормативного підтвердження.

Матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів того, що саме відповідач продовжував споживати природний газ, починаючи з 13.03.2022.

Колегія суддів констатує, що оскільки окупація території України, куди здійснювалося постачання природного газу, розпочалась 13.03.2022, то саме з цього періоду відсутні підстави для стягнення основного боргу.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та вважає їх такими, що відповідають встановленим у справі обставинам, наявним у матеріалах справи доказам.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами укладено договір постачання природного газу № 07-1096/21-БО-Т від 11.11.2021, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити природний газ, а споживач – прийняти його та оплатити на умовах договору. При цьому умовами договору сторони погодили порядок визначення фактично спожитого природного газу, порядок оформлення актів приймання-передачі та строки проведення розрахунків.

Матеріалами справи підтверджується, що у січні-квітні 2022 року позивачем були складені акти приймання-передачі природного газу на загальну суму 1 596 891,85 грн, а відомості оператора газотранспортної системи підтверджують фактичне споживання відповідачем природного газу в обсягах, зазначених у відповідних актах.

Разом з тим, при вирішенні спору суд першої інстанції обґрунтовано врахував особливості правового режиму тимчасово окупованої території та правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

З матеріалів справи вбачається, що територія Дніпрорудненської міської територіальної громади, на якій знаходиться відповідач, є тимчасово окупованою Російською Федерацією з 13.03.2022.

З огляду на положення статті 13-1 зазначеного Закону та наведені у постанові Верховного Суду у справі № 908/1162/23 правові висновки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у позивача правових підстав для здійснення постачання природного газу на тимчасово окуповану територію після початку її окупації, тобто з 13.03.2022.

Відтак правомірним є висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок відповідача з оплати вартості природного газу може стосуватися лише фактично поставленого та спожитого газу за період до початку тимчасової окупації відповідної території.

При цьому сама лише наявність даних інформаційної платформи Оператора ГТС щодо алокації природного газу після 13.03.2022 не може бути безумовною підставою для покладення на відповідача обов`язку з його оплати, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що саме відповідач продовжував фактично споживати природний газ після початку тимчасової окупації території.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості природного газу, заявленої за період після 13.03.2022, у тому числі за квітень 2022 року, а також про необхідність відповідного зменшення суми основного боргу.

Так, як вірно встановлено судом першої інстнції, згідно щодобових алокацій за період із 01.03.2022 по 31.03.2022, що містяться в матеріалах справи, алокація за березень 2022 року становить 29,98246 тис.куб.м.

За березень 2022 року позивачу була нарахована сума 496 329,49 грн.

Оскільки окупація території України, куди здійснювалося постачання природного газу, розпочалась 13.03.2022, то підстави для нарахування вартості природного газу відсутні за період 13-31 березня 2022 року.

Обсяг природного газу за наведений період визначається пропорційно кількості днів у березні 2022 року, а саме: 2998,246 куб.м / 31 днів = 0,96772 тис.куб.м.

Враховуючи умови пункту 4.1 Договору, вартість природного газу за період 13.03-31.03.2022 становить:

0,96772 тис.куб.м * 13658,42 грн = 13217,53 грн; 0,96772 тис.куб.м * 124,16 грн * коефіцієнт 1,1 = 132,16 грн; 13217,53 грн + 132,16 грн = 13349,69 грн (всього вартість без ПДВ); 13349,69 грн + ПДВ 20% = 15 996,219 грн *19 = 304 374,86 грн (всього вартість з ПДВ).

Таким чином, відсутні підстави для стягнення основного боргу у сумі 304 374,86 грн за період 13.03-31.03.2022.

Також за наведених вище обставин відсутні підстави для стягнення з відповідача основного боргу в сумі 112 228,68 грн за квітень 2022 року.

Отже, заборгованість за період із 01.02.2022 по 24.02.2022 становить: 496 329,49 грн – 304 374,86 грн = 191 954,63 грн.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути загальну суму 1 180 735,02 грн основного боргу (за період: січень-лютий 2022 року, 01.03-12.03.2022).

Щодо похідних вимог про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначила, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення.

Щодо вимоги про стягнення пені колегія суддів зазначає, що позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 337 718,59 грн, нараховану за період з 16.03.2022 по 30.11.2023.

Суд першої інстанції, перевіривши наведений позивачем розрахунок, обґрунтовано встановив його неправильність, оскільки при визначенні розміру пені позивачем не враховано встановлений судом розмір заборгованості за березень 2022 року та безпідставно включено до розрахунку пеню за прострочення оплати вартості газу, поставленого у квітні 2022 року.

За результатами перевірки та перерахунку суд першої інстанції визначив розмір пені, який підлягає стягненню, у сумі 237 119,49 грн.

Колегія суддів вважає такий висновок обґрунтованим, оскільки нарахування штрафних санкцій можливе виключно щодо фактично існуючого та належним чином встановленого розміру грошового зобов`язання. Відтак виключення з розрахунку сум, нарахованих за період, за який заборгованість відповідача судом не встановлена, є правомірним.

Отже, вимога про стягнення пені правомірно задоволена судом першої інстанції частково - у розмірі 237 119,49 грн, а в іншій частині обґрунтовано відмовлено.

Щодо 3 % річних колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції.

Позивач просив стягнути 76 844,34 грн 3 % річних, нарахованих за період з 16.03.2022 по 30.11.2023.

Перевіривши наведений розрахунок, суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем неправильно визначено базу нарахування 3 % річних за березень 2022 року, а також безпідставно включено до розрахунку суму заборгованості за квітень 2022 року.

Здійснивши власний перерахунок відповідно до встановленого судом розміру основної заборгованості та періоду прострочення, суд першої інстанції визначив, що стягненню підлягають 3 % річних у розмірі 57 863,83 грн.

Колегія суддів вважає зазначений висновок правильним, оскільки розмір 3 % річних є похідним від розміру простроченого грошового зобов`язання та періоду такого прострочення. За відсутності встановленого судом грошового зобов`язання за відповідний період підстави для нарахування на таку суму 3 % річних відсутні.

Таким чином, вимога про стягнення 3 % річних правомірно задоволена частково - у розмірі 57 863,83 грн, а в іншій частині у її задоволенні обґрунтовано відмовлено.

Щодо інфляційних втрат колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність здійснення їх перерахунку.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу, яка існувала на останній день відповідного місяця, у якому мало бути здійснено платіж, а період нарахування визначається з урахуванням установленого періоду прострочення та відповідних індексів інфляції.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано врахував правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, щодо порядку визначення інфляційної складової за неповний місяць прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення 294 956,10 грн інфляційних втрат за період з квітня 2022 року по листопад 2023 року.

Разом з тим суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача, правильно встановив, що при його здійсненні позивачем неправильно визначено суму заборгованості за березень 2022 року, а також безпідставно включено до розрахунку інфляційні втрати за заборгованістю за квітень 2022 року, яка не підлягає стягненню з відповідача.

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат відповідно до встановленого розміру основного боргу, періоду прострочення та правил застосування індексів інфляції, суд першої інстанції визначив їх розмір у сумі 232 236,21 грн.

Колегія суддів вважає такий висновок законним та обґрунтованим. Розрахунок інфляційних втрат має здійснюватися виключно виходячи з фактично існуючої суми основного боргу та періоду прострочення, який підтверджений матеріалами справи. Включення до такого розрахунку сум, щодо яких обов`язок відповідача зі сплати основного боргу судом не встановлений, є безпідставним.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 232 236,21 грн та відмову в задоволенні позову в цій частині в іншому розмірі.

У контексті доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає наступне.

Доводи апеляційної скарги Позивача про те, що суд першої інстанції застосував редакцію Закону № 1207-VII, яка не діяла у спірний період, є безпідставними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, правові висновки якої відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковими для врахування судами, чітко зазначив, що правовий статус тимчасово окупованої території в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1207-VII не залежить від ухвалення будь-якого рішення повноважного органу державної влади.

Згідно зі статтею 42 IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Як вже зазначалось, окупація території міста Дніпрорудне Василівського району Запорізької області з 13.03.2022 є загальновідомим фактом та підтверджена наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статей 13 та 13-1 Закону № 1207-VII до спірних правовідносин, оскільки з 13.03.2022 постачання природного газу на тимчасово окуповану територію є забороненим. Посилання Позивача на різні редакції Закону не спростовують цього висновку, оскільки правовий статус окупованої території виникає об`єктивно з моменту встановлення фактичного контролю з боку держави-агресора.

Доводи Відповідача про недоведеність факту постачання та прийняття газу є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, Оператор газотранспортної системи зобов`язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи для забезпечення електронної взаємодії між суб`єктами ринку природного газу.

Згідно з пунктом 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС, інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу. Дані інформаційної платформи є належним доказом обсягів поставленого та спожитого газу. Факт споживання природного газу Відповідачем у січні-березні 2022 року підтверджується даними інформаційної платформи, які містяться у відповіді Оператора газотранспортної системи від 12.01.2024 № ТОВВИХ-24-600.

Не підписання Відповідачем актів приймання-передачі не звільняє його від обов`язку оплатити фактично спожитий газ, оскільки умовами договору (пункти 3.5.2-3.5.4) передбачено, що у разі неповернення підписаного акта або ненадання мотивованої відмови обсяг газу вважається погодженим за даними інформаційної платформи. При цьому Відповідач не надав доказів звернення до Оператора газорозподільної системи із заявою про припинення газопостачання (глава 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем) або доказів фактичного припинення споживання газу.

Відповідно до пункту 10 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. Відповідач не виконав цього обов`язку, що свідчить про його бездіяльність.

Доводи Відповідача про неможливість застосування механізму «мовчазного погодження» актів через надзвичайні обставини не приймаються судом.

Умови договору, зокрема пункти 3.5.2-3.5.4, були погоджені сторонами добровільно та є обов`язковими для виконання (стаття 629 Цивільного кодексу України). Відповідач не довів, що об`єктивно не міг отримати акти або надати заперечення. Натомість матеріали справи свідчать про те, що Позивач направляв акти на електронну адресу, зазначену в договорі, а Відповідач не вживав жодних заходів для організації документообігу чи повідомлення про зміну умов зв`язку. Відповідач також не надав доказів того, що засоби електронного зв`язку не функціонували, або що він втратив доступ до електронної пошти.

Доводи Відповідача про безпідставність стягнення заборгованості за період після 24.02.2022 є частково обґрунтованими, однак суд першої інстанції вже врахував цю обставину, виключивши з розрахунку періоди з 13.03.2022 та квітень 2022 року.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Позивач мав право постачати природний газ Відповідачу по 24.02.2022 включно, а постачання після цієї дати є правомірним лише до моменту фактичної втрати контролю над територією (13.03.2022), оскільки саме ця дата є загальновідомою та підтверджена наказом № 309. Стягнення вартості газу за період з 25.02.2022 по 12.03.2022 є правомірним, оскільки в цей період територія ще не була тимчасово окупованою, а Відповідач фактично споживав газ, що підтверджено даними інформаційної платформи. Наявність воєнного стану сама по собі не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити фактично спожитий ресурс, якщо він не довів, що вживав заходів для припинення споживання.

Доводи Відповідача про звільнення від відповідальності у зв`язку з форс-мажорними обставинами є безпідставними.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України, особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо доведе, що таке порушення сталося внаслідок непереборної сили. Однак Відповідач не надав сертифіката Торгово-промислової палати України, який би засвідчував настання форс-мажорних обставин саме за цим договором (пункт 6.2 Регламенту ТПП), та не повідомив Позивача про настання форс-мажорних обставин у порядку, передбаченому пунктом 10.3 договору (протягом 14 днів з дати їх виникнення).

Крім того, Відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між введенням воєнного стану та неможливістю виконання грошового зобов`язання (сплатити за фактично спожитий газ), оскільки наявність воєнного стану сама по собі не є безумовною підставою для звільнення від оплати отриманого ресурсу, якщо споживання фактично відбувалося.

Вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат є похідними від основного боргу та обґрунтовано задоволені судом першої інстанції з урахуванням перерахованої суми основного боргу.

Пунктом 7.2 договору передбачено відповідальність Споживача у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат у разі прострочення платежів. Наявність основного боргу у сумі 1 180 735,02 грн підтверджується матеріалами справи, а тому стягнення пені в розмірі 237 119,49 грн, 3% річних у розмірі 57 863,83 грн та інфляційних втрат у розмірі 232 236,21 грн є правомірним. Вказані розрахунки перевірені судом першої інстанції та визнані апеляційни судом правильними. Відповідач не надав контррозрахунку зазначених сум.

Доводи Відповідача про необхідність зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України є необґрунтованими.

Зменшення розміру неустойки є правом, а не обов`язком суду. Відповідач не довів наявності виняткових обставин, які б свідчили про надмірність заявленої до стягнення пені, та не надав доказів того, що розмір пені значно перевищує розмір можливих збитків Позивача. Наявність воєнного стану та окупації території, на які посилається Відповідач, не є безумовною підставою для зменшення пені, оскільки відповідальність за невиконання грошового зобов`язання настає незалежно від наявності вини боржника (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Доводи Відповідача про неправильний розподіл тягаря доказування є безпідставними.

Суд першої інстанції правильно застосував положення статей 13, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України. Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог (договір, акти, дані інформаційної платформи). Відповідач, своєю чергою, не надав доказів на спростування доводів Позивача, зокрема доказів відсутності споживання газу, вжиття заходів для припинення газопостачання або неможливості здійснення оплати.

Неможливість Відповідача подати окремі документи через окупацію не створює презумпції правдивості його доводів та не звільняє Позивача від обов`язку довести свої вимоги. Однак Позивач виконав цей обов`язок, надавши належні докази, зокрема дані інформаційної платформи, які є достатніми для підтвердження факту поставки та обсягів спожитого газу.

Наявність переплати станом на початок лютого 2022 року не впливає на обов`язок Відповідача сплатити за фактично спожитий природний газ у січні, лютому (до 24.02.2022) та з 01.03.2022 по 12.03.2022. Матеріалами справи встановлено, що відповідач не заперечує факту споживання газу у вказані періоди, а тому зобов`язаний його оплатити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що: - суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі № 908/1162/23; - суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності; - висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи;- порушень норм процесуального права, які б вплинули на правильність вирішення спору, судом першої інстанції не допущено.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів, які не дають підстав для скасування або зміни рішення.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” та Комунального некомерційного підприємства “Дніпрорудненська багатопрофільна міська лікарня” Дніпрорудненської міської ради Василівського району Запорізької області на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2026 у справі № 908/192/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова підписана 14.09.2026.

Головуючий суддя О.В.Чус

Суддя А.М. Висоцький

Суддя С.В. Вінніков