Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №922/854/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Харків Справа №922/854/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» (вх.№1451Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року у справі №922/854/26,

за позовом Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище», Волинська область, Іваничівський район, село Топилище,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара», м. Харків,

про стягнення 137643,36 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фермерське господарство «Агроінвест-Топилище» звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара», в якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 06.04.2026 року) 25415,61 грн пені, 22161,68 грн 3% річних та 90066,07 грн інфляційних втрат на підставі договору поставки сільськогосподарської продукції №21092023 від 21.09.2023 року. Судові витрати позивач просив суд покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року у справі №922/854/26 (повне рішення складено 15.06.2026 року, суддя Шарко Л.В.) позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» (61003, місто Харків, Павлівський Майдан, будинок, 10, код ЄДРПОУ 44829463) на користь Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» (45341, Волинська область, Іваничівський район, село Топилище, код ЄДРПОУ 34626298) пені у розмірі 25415,61 грн, 22161,68 грн 3% річних, 90066,07 грн інфляційних втрат на підставі договору поставки сільськогосподарської продукції №21092023 від 21.09.2023 року, а також витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3328,00 грн.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року у справі №922/854/26.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач заявляє штрафні санкції у розмірі, що у кілька разів перевищує суму основного боргу; не підтверджено доказами заподіяння збитків; не відповідає принципам справедливості, розумності та співмірності, закріпленим у ст. 3 ЦК України.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що позивач не довів, що внаслідок несвоєчасного виконання зобов`язання він зазнав реальних втрат або додаткових витрат, які б обґрунтовували застосування саме такого розміру санкцій. Вважає, що позивач отримує значно більшу суму, ніж вартість поставленого товару, без доведення будь-яких втрат.

На думку відповідача, нараховані штрафні санкції мають каральний, а не відновлювальний характер, що суперечить меті цивільно-правової відповідальності, а тому задоволений розмір штрафних санкцій застосовано неправомірно, виходячи з реальних обставин справи, тривалості прострочення та відсутності фактичних збитків у позивача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року у справі №922/854/26. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу – протягом 15 днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Встановлено, що учасники справи мають право до 05.08.2026 року подати до апеляційного господарського суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. Попереджено сторони, що апеляційна скарга підлягає розгляду за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом). Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/854/26.

Вказана ухвала суду була направлена учасникам справи у підсистемі Електронний суд і доставлена 16.07.2026 року року після 17 год, тобто вважається врученою 17.07.2026 року.

21.07.2026 року матеріали справи №922/854/26 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

22.07.2026 року від Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить прийняти до розгляду та врахувати в подальшому даний письмовий відзив на апеляційну скаргу в межах справи №922/854/26 за апеляційною скаргою ТОВ ««Альмасара» на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року по справі №922/854/26; апеляційну скаргу ТОВ «Альмасара» на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року по справі №922/854/26 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року по справі №922/854/26 залишити без змін.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши з урахуванням положень ч. 1 ст. 269 ГПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

21.09.2023 року між ТОВ «Альмасара» (покупець) та ФГ «Агроінвест-Топилище», (постачальник) укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №21092023 (далі – договір), згідно умов якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник зобов`язувався передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити насіння соняшнику (далі - товар).

Відповідно до п. 4.2. договору кінцева ціна цього договору визначається сторонами за підсумками всіх укладених специфікацій, які є невід`ємними частинами даного договору.

Пунктом 5.2. договору визначено, що покупець зобов`язується здійснити оплату за товар згідно умов специфікації.

Відповідно до п. 7.1. договору у випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, винна сторона несе відповідальність, визначену чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Згідно із п. 7.4. договору в разі, якщо оплата товару була здійснена пізніше строків вказаних в п. 5.2. даного договору, покупець оплачує постачальнику неустойку у формі пені у розмірі подвійної залікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення.

Пунктом 7.7. договору встановлено, що нарахування штрафних санкцій здійснюється на протязі всього періоду невиконання зобов`язання.

Матерілами справи підтверджується, що ФГ «Агроінвест-Топилище» звернулося до Господарського суду Волинської області із позовною заявою до ТОВ «Альмасара» про стягнення суми заборгованості у розмірі 466400,00 грн, пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період із 29.11.2023 року по 20.03.2024 року згідно договору поставки сільськогосподарської продукції №21092023 від 21.09.2023 року у зв`язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням взятого відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 року по справі №903/280/24 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» накористь Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» 518955,54 грн (з яких: 466400 грн заборгованості, 42285,39 грн пені, 4224,67 грн 3% річних та 6045,48 грн інфляційних втрат), а також 7784,33 грн витрат по сплаті судового збору. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» на користь Товариства з обмеженоювідповідальністю «Альмасара» 854179,70 грн неустойки, а також 25625,39 грн витрат по сплаті судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відмовлено у зустрічному позові в частині стягнення 854179,70 грн неустойки.

Відповідно до постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 року у справі №903/280/24 апеляційну скаргу Фермерського господарства «Агроінвест-Тополище» на рішення Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 року по справі №903/280/24 – задоволено. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» на рішення Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 року по справі №903/280/24 - залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 року по справі №903/280/24 - змінено, викладено пункти 5, 6 резолютивної частини рішення Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 року по справі №903/280/24 в такій редакції:

« 5. Стягнути з Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» (45341, Волинська область, Іваничівський район, село Топилище;код 34626298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» (45407, Волинська область, Володимирський район,м.Нововолинськ, вул. Ольги Княгині, буд.72; код 44829463) 85417,97 грн неустойки, а також 25625,39 грн витрат по сплаті судового збору та 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

6. Відмовити у зустрічному позові в частині стягнення 1622941,43 грн неустойки».

В решті рішення Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 року по справі №903/280/24 залишено без змін.

Відповідно до наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/280/24-1 від 05.11.2024 року підлягає стягненню із Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» (45407, Волинська область, Володимирський район, місто Нововолинськ, вулиця Княгині Ольги, 72; ідентифікаційний код 44829463) на користь Фермерського господарства «Агроінвест-Топилище» (45341, Волинська область, Іваничівський район, село Топилище; ідентифікаційний код 34626298) 518955,54 грн (з яких: 466400,00 грн заборгованості, 42285,39 грн пені, 4224,67 грн 3% річних та 6045,48 грн інфляційних втрат), а також 7784,33 грн витрат по сплаті судового збору. Всього – 526739,87 гривень.

Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пирога Сергія Степановича від 14.11.2024 року відкрито виконавче провадження №76566514 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/280/24-1 від 05.11.2024 року про стягнення із ТОВ «Альмасара» (45407, Волинська область, Володимирський район, місто Нововолинськ, вулиця Княгині Ольги, 72; ідентифікаційний код 44829463) на користь ФГ «Агроінвест-Топилище» (45341, Волинська область, Іваничівський район, село Топилище; ідентифікаційний код 34626298) 518955,54 грн (з яких: 466400,00 грн заборгованості, 42285,39 грн пені, 4224,67 грн 3% річних та 6045,48 грн інфляційних втрат), а також 7784,33 грн витрат по сплаті судового збору. Всього – 526739,87 гривень.

В порядку виконання судового рішення в межах виконавчого провадження №76566514 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/280/24-1 від 05.11.2024 року в період із 14.11.2024 року по 30.06.2025 року від Приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пирога Сергія Степановича надійшли кошти у загальному розмірі 67220,91 грн: 02.12.2024 року – 18798,35 грн; 25.02.2025 року – 13181,67 грн; 13.06.2025 року – 35240,89 грн.

У подальшому, заборгованість ТОВ «Альмасара» в межах справи №903/280/24 було погашено наступним чином шляхом перерахування коштів у сумі 459518,96 грн уповноваженою особою боржника на поточний рахунок позивача (стягувача): 21.10.2025 року – 78000,00 грн; 23.10.2025 року – 59000,00 грн; 24.10.2025 року – 322518,96 грн, відповідно до платіжних інструкцій, наявних у матеріалах справи. Вказані обставини також підтверджуються ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.10.2025 року по справі №922/1975/25, якою відмовлено ФГ «Агроінвест-Топилище» у відкриті провадження у справі про банкрутство ТОВ «Альмасара» на підставі пункту 2 частини 3 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства у зв`язку з погашенням заборгованості в загальному розмірі 489365,75 грн.

За твердженням позивача, в період із 21 березня 2024 року (наступна дата існування прострочення після подання позову в межах справи №903/280/24) по 23 жовтня 2025 року (дата, що передує погашенню суми основного боргу) мало місце існування зі сторони відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання згідно договору поставки сільськогосподарської продукції №21092023 від 21.09.2023 року, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення 25415,61 грн пені, 22161,68 грн 3% річних та 90066,07 грн інфляційних втрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що нарахування та розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних за визначеними періодами не суперечать вимогам чинного законодавства України та умовам договору, є обґрунтованими та арифметично правильними.

Надаючи власну правову оцінку обставинам справи, апеляційний господарський суд зазначає таке.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Згідно із положеннями статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі (стягнення грошових коштів), тобто підтверджує грошове зобов`язання божника перед кредитором.

Як обгрунтовано звернув увагу суд першої інстанції, наявність грошового зобов`язання відповідача підтверджується рішенням Господарського суду Волинської області від 04 липня 2024 року по справі №903/280/24, постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2024 року по справі №903/280/24 та повторного доведення не потребують.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (правова позиція з постанови Верховного Суду від 01.03.2023 року у справі №442/3663/20).

Апеляційний господарський суд зазначає, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зважаючи на відсутність у правових нормах такої підстави припинення зобов`язання як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Колегія суддів зазначає, що аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що останнім було нараховано на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України за період березень 2024 - жовтень 2025 інфляційні втрати у розмірі 90066,07 грн та за період із 21.03.2024 - 23.10.2025 3% річних у розмірі 22161,68 грн.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що укладаючи договір сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі строк виконання зобов`язання, відповідальність сторін за невиконання або неналежне його виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, усвідомлював визначені ним відповідні умови щодо обсягу зобов`язання, строків його виконання та погодився із передбаченою відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань.

Перевіривши, наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд встановив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що він є арифметично вірним та зробленим відповідно до договору та норм чинного законодавства, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 22161,68 грн 3% річних, 90066,07 грн інфляційних втрат є законною та обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ЦК України.

Відповідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як вже зазначалось, згідно пункту 7.4. договору в разі, якщо оплата товару була здійснена пізніше строків вказаних в п. 5.2. даного договору, покупець оплачує постачальнику неустойку у формі пені у розмірі подвійної залікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення.

Враховуючи, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання належним чином та порушив строки оплати, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що допущення відповідачем порушення договору має розглядатися через таку оціночну категорію як міра позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Як вбачається з розрахунку пені, здійсненого позивачем, період нарахування становить із 21.03.2024 року по 25.04.2024 року та з 26.04.2024 року по 30.05.2024 року (в загальному 71 день).

Водночас, рішенням Господарського суду Волинської області від 04.07.2024 року по справі №903/280/24, яке набрало законної сили, було стягнуто з відповідача розмір пені за період із 29.11.2023 року по 20.03.2024 року, тобто за 112 днів.

Отже, зроблений позивачем розрахунок пені не перевищує шестимісячного строку.

Апеляційний господарський суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора. Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 року від 24.07.2019 року у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 року у справі №922/1903/18.

Колегія суддів звертає увагу, що при укладення договору позивач розраховував отримати грошові кошти за передачу покупцю у встановлений строк товару, а покупець при цьому зобов`язувався прийняти товар та сплатити його в порядку, встановленому цим договором.

Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач свого обов`язку за договором не виконав, що стало підставою для звернення із позовом у справі №903/280/24, видачу наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/280/24-1 від 05.11.2024 року, зокрема, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» 466400,00 грн заборгованості, 42285,39 грн пені, 4224,67 грн 3% річних, відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вказаного наказу.

При цьому, грошові кошти було повністю сплачено 24.10.2025 року.

Тож, вимога кредитора не була виконана боржником з 10.10.2024 року по 24.10.2025 року.

Колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року №8-рп/2005).

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що наявність спору у справі №922/854/26 не порушує принципи справедливості, розумності та співмірності, закріплені у ст. 3 ЦК України, а полягає у встановленні відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Колегія суддів також враховує, що згідно зі ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що спростовує доводи заявника апеляційної скарги, наведені ним у апеляційній скарзі.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 року у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Тож, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18).

Верховний Суд у постанові від 23.02.2023 року у справі №905/1677/16 констатував, що застосоване у ст.551 ЦК України словосполучення «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.

Крім того, у вирішенні судом про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2019 року у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 року у справі №904/3551/18).

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Правовий аналіз приписів статті 551 Цивільного кодексу України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду. Відповідний правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду України від 04.05.2018 року у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 03.06.2019 року у справі №914/1517/18.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення. Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У постанові від 19.01.2024 року у справі №911/2269/22, Верховний Суд України у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які, зокрема, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафних санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України). Такий висновок міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 року у справі №916/878/20.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 року у справі №910/10675/21).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач у апеляційній скарзі не апелює поняттям «зменшення штрафних санкцій», як і не надає доказів на підтвердження обставин щодо такого зменшення.

Також, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про його дійсний фінансовий стан, тобто не доведено, що розмір стягуваної з нього неустойки є надмірним тягарем для нього.

Із встановлених обставин справи вбачається, що договір відповідачем укладено в добровільному порядку, відповідач погодився щодо умов, в тому числі порядок розрахунків, відтак відповідач прийнявши на себе зобов`язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, не оспорював їх в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив. Крім того, необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вжиття відповідачем усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи як інтереси позивача, так і інтереси відповідача.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обгрунтовано висновку про стягнення з відповідача пені у розмірі 25415,61 грн.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року у справі №922/854/26 – без змін.

З урахуванням приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмасара» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року у справі №922/854/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук