Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №922/3559/23 (922/953/26) — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/3559/23 (922/953/26)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватної агрофірми "Джерело" (вх. № 1382 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/953/26)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" (63722, Харківська обл., Куп`янський р-н, с. Петропавлівка, вул. Студенська, 65, ЄДРПОУ 37298595)

до Приватної агрофірми "Джерело" (63801, Харківська обл., Ізюмський р-н, смт. Борова, вул. Підлиманська, будинок 11-А, ЄДРПОУ 32468968)

про повернення майна

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс",

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Харківської області від 12.11.2024, ТОВ "Полесадсервіс" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бурлаченко М.М.

23.03.2026 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" до Приватної агрофірми "Джерело" про повернення безпідставно набутого майна (коштів), в якій ліквідатор просить суд стягнути з Приватної агрофірми "Джерело"на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" заборгованість в сумі 191000,00 грн та судові витрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/953/26) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватної агрофірми "Джерело" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полесадсервіс" заборгованість в сумі 191000,00 грн та судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Всього: 193662,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що більш вірогідним є те, що грошові кошти в загальному розмірі 191 000,00 грн були перераховані позивачем на розрахункові рахунки відповідача саме на виконання умов договорів безвідсоткової фінансової позики. Натомість відповідачем не надано доказів на спростування цього факту.

Так, відповідач отримав від позивача грошові кошти у загальному розмірі 191000,00 грн, що підтверджується виписками по руху коштів, при цьому у призначені платежів зазначено "надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги" із посиланням на відповідні договори. Відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження існування правової підстави для подальшого утримання коштів, їх повернення позивачу або припинення відповідного обов`язку в інший спосіб.

Приватна агрофірма "Джерело" з рішенням суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 року у справі № 922/3559/23 (№ 922/953/26) та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Полесадсервіс» в особі ліквідатора – арбітражного керуючого Бурлаченка Миколи Миколайовича до Приватної агрофірми «Джерело» про стягнення 191 000,00 грн відмовити повністю. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає наступне:

- суд першої інстанції фактично поклав в основу рішення лише банківські виписки, призначення платежів та арифметичне співвідношення між сумами окремих перерахувань і одним платежем з повернення коштів. Водночас суд не встановив належним чином зміст правовідносин сторін, не дослідив наявність або відсутність інших господарських операцій між сторонами, не встановив остаточний стан взаєморозрахунків, не надав належної оцінки доводам відповідача щодо втрати первинної документації під час окупації смт. Борова Ізюмського району Харківської області та фактично переклав на відповідача тягар спростування обставин, які саме позивач мав довести;

- суд першої інстанції, посилаючись на те, що позивач перебуває у процедурі банкрутства, фактично надав цій обставині доказове значення, якого вона не має. Наявність у позивача статусу банкрута та обов`язок ліквідатора виявляти активи боржника не означають, що будь-яка виявлена ліквідатором за банківськими виписками різниця між платежами автоматично є дебіторською заборгованістю, яка підлягає стягненню. Ліквідатор, звертаючись до суду від імені банкрута, має такий самий процесуальний обов`язок довести обставини позову належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, як і будь-який інший позивач;

- незважаючи на відсутність договорів, суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості. Такий висновок є передчасним і не ґрунтується на повному дослідженні обставин справи. Якщо позивач посилається на конкретні договори як на підставу виникнення спірних правовідносин, суд мав встановити не лише факт перерахування коштів, а й зміст відповідних договірних зобов`язань, їх умови, порядок виконання, можливі підстави зміни або припинення, а також остаточний стан взаєморозрахунків сторін. За відсутності договорів зробити такі висновки лише з банківської виписки неможливо. Суд першої інстанції сам визначив, що при розгляді заявлених вимог необхідним є встановлення обставин щодо того, чи надавалась відповідачу фінансова допомога, в якому розмірі, чи поверталась вона та в якому розмірі. Проте такий підхід є надмірно звуженим. У справі про стягнення заборгованості предмет доказування не може обмежуватися лише фактом руху коштів. Суд мав встановити наявність саме непогашеного боргу, а не лише окремих платіжних операцій. Для цього необхідно було дослідити правову природу платежів, зміст правовідносин сторін, наявність чи відсутність інших взаєморозрахунків, можливість зарахування зустрічних однорідних вимог, наявність інших господарських операцій та підстав припинення зобов`язання;

- факт повернення відповідачем 470 000,00 грн не може бути автоматично розцінений як визнання будь-якого іншого залишку боргу. Такий платіж може підтверджувати факт здійснення конкретної господарської операції, але не встановлює остаточного сальдо взаєморозрахунків, не доводить відсутності інших платежів, не виключає можливості зарахування зустрічних однорідних вимог, не підтверджує, що всі інші платежі залишились неповернутими саме як борг, та не виключає існування інших господарських операцій між сторонами;

- суд першої інстанції фактично переклав тягар доказування на відповідача, вказавши на відсутність доказів повного повернення коштів або інших документів, які б спростовували позицію позивача. Такий підхід суперечить ст. 13, 73, 74 ГПК України. Саме позивач заявив вимогу про стягнення коштів, тому саме позивач мав довести факт виникнення зобов`язання, його зміст, розмір, прострочення та наявність права на стягнення заявленої суми. Відповідач не може нести негативні наслідки недоведеності тих обставин, які повинен довести позивач;

- суд не врахував, що відсутність у позивача договорів та первинних документів є недоліком доказування саме позивача. Позивач пояснював цю відсутність тим, що колишній керівник ТОВ «Полесадсервіс» не передав документацію ліквідатору. Однак ненадання документації особами, які діяли від імені самого позивача, не може покладати процесуальні ризики на відповідача. Ліквідатор не звільняється від обов`язку доказування лише тому, що директор банкрута не передав йому документацію підприємства. В іншому випадку будь-яка особа, щодо якої ліквідатор виявив окремі банківські операції, фактично була б змушена спростовувати припущення про борг без належного доведення такого боргу позивачем;

- апелянт також звертає увагу, що суд першої інстанції неналежним чином оцінив докази втрати документації ПАФ «Джерело» під час окупації смт. Борова. Відповідач надав суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, наказ про проведення інвентаризації, акт інвентаризації та інвентаризаційний опис втрачених документів. Вказані документи фіксують, що у період з квітня 2022 року по жовтень 2022 року Борівська селищна територіальна громада, у тому числі смт Борова, перебувала під окупацією збройних сил російської федерації, а під час окупації були викрадені бухгалтерські та установчі документи ПАФ «Джерело», що зберігалися у приміщеннях бухгалтерії та архіву підприємства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.07.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватної агрофірми "Джерело" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/953/26); розгляд апеляційної скарги Приватної агрофірми "Джерело" на рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/953/26) вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

27.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 8281), в якому заявник просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Приватної агрофірми «Джерело» та залишити рішення без змін, а судові витрати за апеляційне провадження покласти на скаржника.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу позивач зазначає наступне:

- апелянт не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин щодо:

1) факту перерахування ТОВ «Полесадсервіс» на користь ПАФ «Джерело» коштів у загальному розмірі 661 000,00 грн (470 000,00 грн + 130 000,00 грн + 60 000,00 грн + 1 000,00 грн);

2) призначення платежів, у яких прямо зазначено про надання «зворотної безвідсоткової фінансової допомоги» з посиланням на конкретні договори;

3) факту повернення ПАФ «Джерело» лише 470 000,00 грн з прямим посиланням у призначенні платежу на «Повернення зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору №3 від 21.01.2020 р.»;

4) відсутності доказів повернення решти коштів у сумі 191 000,00 грн. Апелянт лише пропонує власну альтернативну оцінку доказів, однак не наводить жодних конкретних доказів на підтвердження своїх припущень щодо існування інших господарських операцій. Такий підхід не відповідає стандарту доказування «більшої вірогідності доказів» (ч. 1 ст. 79 ГПК України) та принципу змагальності (ст. 13 ГПК України), оскільки припущення без підтвердження доказами не можуть бути покладені в основу судового рішення;

- суд першої інстанції встановив не лише факт перерахування коштів, а й: правову природу платежів - «зворотня безвідсоткова фінансова допомога» з посиланням на конкретні договори; факт часткового повернення коштів відповідачем з посиланням на той самий договір № 3 від 21.01.2020; відсутність доказів повернення решти коштів; відсутність у відповідача доказів існування інших господарських операцій, зарахування чи припинення зобов`язань. Таким чином, суд дослідив не просто «арифметичну різницю», а встановив сукупність обставин, які в комплексі доводять наявність непогашеного грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на спростування. Позивачем надано банківські виписки, які є первинними документами (ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), платіжні доручення з детальним призначенням платежу, а також доведено факт часткового виконання зобов`язання відповідачем. Це створює високий ступінь вірогідності на користь позивача;

- щодо твердження про те, що статус боржника та повноваження ліквідатора не є доказом заборгованості. У рішенні суду чітко зазначено, що позивач довів факт перерахування коштів, їх правову природу, факт часткового повернення та відсутність повного розрахунку. Посилання на ст. 61 КУзПБ мало на меті лише обґрунтувати процесуальну правомірність звернення ліквідатора до суду, а не замінити доказування. Суд першої інстанції самостійно оцінив докази щодо наявності заборгованості, не покладаючись виключно на повноваження ліквідатора;

- щодо твердження про неможливість встановлення заборгованості за відсутності договорів. Банківські виписки та платіжні доручення, які підтверджують факт перерахування коштів із зазначенням їхнього призначення, є саме такими «іншими документами», які посвідчують передання грошей та волевиявлення сторін щодо правової природи операції. Більше того, часткове повернення відповідачем 470 000,00 грн з посиланням у призначенні платежу на той самий договір № 3 від 21.01.2020 є беззаперечним доказом визнання відповідачем існування цього договору та зобов`язання за ним. Якщо б договір не існував, відповідач не мав би підстав повертати кошти з таким самим юридичним обґрунтуванням. Це підтверджує, що сторони дійсно мали договірні відносини, а відсутність письмового примірника у позивача не заперечує їх фактичного існування;

- щодо твердження про недостатність банківських виписок. Призначення платежу в платіжних дорученнях не є технічною помилкою чи формальністю. Воно відображає волевиявлення платника щодо правової кваліфікації операції. Відповідач не надав жодних доказів того, що призначення платежу було помилковим. Більше того, відповідач сам використав ідентичне призначення платежу при поверненні 470 000,00 грн, що спростовує твердження про можливу помилку. Судова практика Верховного Суду визнає банківські виписки належними доказами для встановлення факту перерахування коштів та здійснення господарських операцій;

- щодо твердження про те, що повернення 470 000,00 грн не свідчить про визнання залишку боргу. Після визнання відповідачем факту отримання 470 000,00 грн за договором № 3, саме відповідач мав би довести, що решта коштів (130 000,00 грн) за цим самим договором була повернута або припинена іншим способом. Жодних таких доказів надано не було. Щодо інших договорів (№ 14 від 26.03.2020 та від 04.04.2022), то призначення платежів у платіжних дорученнях однозначно вказує на їхнє договірне обґрунтування. Відсутність повернення коштів за цими платежами підтверджує непогашений борг;

- щодо твердження про неправомірне перекладення тягаря доказування. Судом доведено: - факт перерахування коштів (банківські виписки); - правову підставу перерахування (призначення платежів); - факт часткового повернення (банківські виписки); - відсутність повернення решти коштів (виписка з третього банку, де не зафіксовано надходжень від відповідача). Таким чином, суд виконав свій обов`язок доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, докази позивача є більш вірогідними, ніж відсутні докази відповідача. Суд не перекладав тягар доказування — він констатував його невиконання апелянтом;

- щодо твердження про втрату документації внаслідок окупації смт. Борова. Суд першої інстанції взяв до уваги докази відповідача щодо окупації смт Борова та втрати документів. Однак він правильно зазначив, що ці обставини: - не підтверджуються конкретним переліком втрачених документів щодо взаємин із ТОВ «Полесадсервіс»; - не звільняють відповідача від можливості отримати дублікати витребуваних документів у банківських установах, де він обслуговується; - не спростовують докази позивача. Посилання відповідача на втрату первинної документації внаслідок воєнних дій саме по собі не є достатнім доказом неможливості підтвердження або спростування існування заборгованості перед позивачем. Відповідач не надав суду жодного доказу того, що внаслідок воєнних дій були втрачені не лише паперові документи, а й електроні бази бухгалтерського обліку, серверне обладнання, резервні копії інформації, програмне забезпечення або будь-які інші електронні носії, які унеможливлювали б відновлення бухгалтерських регістрів. Отже, за відсутності доказів втрати електроних баз бухгалтерського обліку, резервних копій та програмного забезпечення відсутні підстави вважати, що відповідач був об`єктивно позбавлений можливості надати суду хоча б регістри бухгалтерського обліку щодо взаємовідносин із позивачем;

- щодо твердження про порушення вимог статей 86, 236, 238 ГПК України. Суд першої інстанції у рішенні детально виклав: - встановлені фактичні обставини; - оцінку кожної категорії доказів (банківські виписки, платіжні доручення, вимога-претензія, відсутність доказів повернення); - правову кваліфікацію правовідносин; - відповідь на доводи відповідача щодо втрати документів, недостатності банківських виписок, можливих інших операцій; - мотиви застосування конкретних норм матеріального та процесуального права. Мотивація рішення є повною, логічною. Апелянт фактично не вказує, яких саме фактів або оцінок не вистачає в рішенні, а пропонує власну альтернативну оцінку, яка не ґрунтується на доказах.

31.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від апелянта надійшли письмові пояснення (вх. № 8450), в яких скаржник просить Східний апеляційний господарський суд врахувати ці додаткові письмові пояснення під час апеляційного перегляду справи та задовольнити апеляційну скаргу Приватної агрофірми «Джерело»; скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/953/26) та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Полесадсервіс» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

11.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від апелянта надійшла заява (вх. № 9975) про врахування правових висновків Верховного Суду щодо неприпустимості застосування концепції «негативного доказу», в якій скаржник просить врахувати їх при оцінці доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та ухваленні судового рішення за результатами апеляційного перегляду справи.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини справи.

У ході ліквідаційної процедури ТОВ "Полесадсервіс", від банківських установ, у яких були відкриті рахунки позивача, були отримані виписки про рух грошових коштів, а також отримано доступ до податкового кабінету. Так, згідно отриманої ліквідатором інформації, отриманої від ГУ ДПС у Харківській області, "Полесадсервіс" було відкрито рахунки у трьох банківських установах: АТ "Райффайзен Банк", АТ КБ "Приватбанк", АТ "Креді Агріколь Банк".

Отримані ліквідатором банківські виписки вказують, на те, що ТОВ "Полесадсервіс" перерахувало на рахунки, які належать Приватній агрофірмі "Джерело", грошові кошти в загальному розмірі 661 000,00 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- Платіжне доручення № 46 від 21.01.2020 (рахунок позивача в АТ «ПриватБанк») на суму 470 000,00 грн, з призначенням платежу «Надання зворотньої безвідсоткової фін допомоги згідно договору № 3 від 21.01.2020».

- Платіжне доручення № 5642 від 21.01.2020 (рахунок позивача в АТ «Райффайзен Банк») на суму 130 000,00 грн, з призначенням платежу «Надання зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору № 3 від 21.01.2020 »

- Платіжне доручення № 6041 від 26.03.2020 (рахунок позивача в АТ «Райффайзен Банк») на суму 60 000,00 грн, з призначенням платежу «Надання зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору № 14 від 26.03.2020 ».

- Платіжне доручення №3 від 05.04.2022 (рахунок позивача в АТ «ПриватБанк») на суму 1000,00 грн, з призначенням платежу «Фіндопомога от 04.04.22».

Приватна агрофірма "Джерело" повернула кошти у розмірі 470000,00 грн на рахунок №26004432746, який відкритий ТОВ "Полесадсервіс" у АТ "Райффайзен Банк", з призначенням платежу "Повернення зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору №3 від 21.01.2020 ПДВ не передбачено", що підтверджується платіжним дорученням № 243 від 04.03.2020.

Отже, загальна сума коштів, які Приватна агрофірма "Джерело" не повернула позивачу, становить 191 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.05.2024 у справі № 922/3559/23 припинено повноваження керівника ТОВ «Полесадсервіс» Матназарова Антона Олеговича та покладено його обов`язки на арбітражного керуючого Бурлаченка М.М. Арбітражний керуючий Бурлаченко М.М. після цього неодноразово звертався до ОСОБА_1 щодо надання інформації про боржника із відповідними листами та вимогами, проте, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Полесадсервіс», керівник боржника Матназаров А.О. на зв`язок не виходив, вимог ухвал Господарського суду Харківської області у справі № 922/3559/23 про надання інформації та документів про фінансовий стан та майно боржника не виконав, проведення інвентаризації не забезпечив, докази чого наявні в основній справі про банкрутство.

Оскільки керівником ТОВ "Полесадсервіс" не було передано ліквідатору ТОВ "Полесадсервіс" арбітражному керуючому Бурлаченко М.М. бухгалтерську та іншу документацію (в тому числі договори) печатки і штампи, матеріальні та інші цінності, у зв`язку з цим у ліквідатора відсутні договори про надання поворотної фінансової допомоги №14 від 26.03.2020, № 3 від 21.01.2020 та Договір фінансової допомоги від 04.04.2022.

У той же час, відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, та зазначив, що фактично єдиною підставою позову є банківські виписки та посилання позивача на формулювання, зазначені у графі "призначення платежу".

Відповідач зазначає, що позивачем не надано суду ані оригіналів, ані належним чином засвідчених копій договору №3 від 21.01.2020, договору №14 від 26.03.2020, а також договору фінансової допомоги від 04.04.2022, на які позивач прямо посилається у позовній заяві як на підставу виникнення правовідносин між сторонами.

На переконання відповідача, перерахування грошових коштів та зазначення певного тексту у призначенні платежу не може автоматично свідчити про існування простроченого грошового зобов`язання. Банківська виписка лише підтверджує рух коштів по рахунку, однак не встановлює повного змісту господарської операції, її правової природи, остаточного стану взаєморозрахунків сторін, строків виконання зобов`язань та наявності чи відсутності інших зустрічних операцій між сторонами.

За відсутності первинних документів не можна виключати ймовірність технічної або бухгалтерської помилки при заповненні платіжних доручень у частині призначення платежу, так само не можна виключати припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до положень цивільного законодавства України або наявність інших господарських операцій, що впливали на стан взаєморозрахунків сторін. Отже, самі лише банківські виписки без первинних документів не дають можливості достовірно встановити ані природу платежів, ані остаточний розмір можливих зобов`язань.

Відповідач зазначає, що оскільки позивач не надав суду належних доказів ані існування та змісту договорів, ані відсутності правової підстави для отримання відповідачем коштів, заявлені вимоги є недоведеними.

Щодо відсутності у відповідача первинних бухгалтерських та господарських документів за вказаний період, у тому числі по взаємовідносинам з ТОВ "Полесадсервіс", відповідач повідомив, що така обставина зумовлена незалежними від волі підприємства надзвичайними подіями, пов`язаними зі збройною агресією російської федерації проти України та тимчасовою окупацією смт. Борова, Ізюмського району, Харківської області, де знаходилось офісне приміщення Приватної агрофірми "Джерело" та зберігалася документація підприємства. Під час тимчасової окупації території підприємство зазнало втрати майна та документації, у тому числі установчих, бухгалтерських та інших первинних документів. Факт викрадення документації підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12023221070000212, внесеному за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 438 КК України, в якому зафіксовано факт викрадення установчої та бухгалтерської документації ПАФ «Джерело» під час окупації Борівської територіальної громади. Після деокупації підприємством видано наказ про проведення інвентаризації, складено акт інвентаризації та інвентаризаційний опис для встановлення обсягу втраченої документації та майна. Водночас відповідач наголошує, що така обставина не може автоматично тлумачитися на користь позивача та не звільняє останнього від обов`язку довести свої вимоги належними доказами.

З метою повернення виявленої суми дебіторської заборгованості арбітражним керуючим Бурлаченко М.М. 11.11.2024 на адресу відповідача була направлена Вимога-претензія про погашення заборгованості за вих.№11-11-24/3/02-02 до яких додавався, зокрема: акт звірки взаєморозрахунків між ТОВ "Полесадсервіс" та Приватна агрофірма "Джерело" на суму 191000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

У вимозі-претезії повідомлено, що Приватна агрофірма "Джерело" має непогашену заборгованість перед ТОВ "Полесадсервіс" на загальну суму 191000,00 грн, яка виникла за договором надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги №3 від 21.01.2020, за договором зворотньої безвідсоткової фінансової допомоги №14 від 26.03.2020, та з договору фінансової допомоги від 04.04.2022, що підтверджується даними обліку банкрута та банківськими виписками про рух грошових коштів на рахунках ТОВ "Полесадсервіс". Зокрема, у Вимозі-претензії позивача було запропоновано відповідачу або підписати Акти звірки, які додавались до претензії, або надати письмову мотивовану відмову від їх підписання разом з документами, які підтверджують відсутність заборгованості. Також, було зазначено про необхідність ПА "Джерело" у семиденний строк здійснити сплату заборгованості. Однак, надіслана на адресу відповідача Вимога про погашення заборгованості, направлена 11.11.2024 була залишена без задоволення та відповіді і повернута позивачу 18.12.2024.

Крім того, з тексту вимоги-претензії вбачається, що у випадку неотримання жодної відповіді на цю вимогу, вважається, що за принципом мовчазної згоди Приватна агрофірма "Джерело" підтверджує заборгованість перед ТОВ "Полесадсервіс" на загальну суму 191000,00 грн.

Таким чином, позивач вважає, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 191 000,00 грн, яка була надана останньому в якості поворотної зворотної безвідсоткової фінансової допомоги за відповідними договорами.

Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги ТОВ "Полесадсервіс" задоволені в повному обсязі, що стало підставою для звернення відповідача з апеляційною скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.

Предметом судового розгляду даної справи є вимога ТОВ «Полесадсервіс» до ПАФ «Джерело» про стягнення 191 000,00 грн заборгованості.

Підставою позовних вимог є порушення відповідачем зобов`язань за договорами про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №14 від 26.03.2020, №3 від 21.01.2020 та Договором фінансової допомоги від 04.04.2022, а саме: відповідачем не здійснено повернення коштів у повному обсязі.

Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності й обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 у справі №922/3559/23 (922/953/26) з урахуванням доводів апеляційної скарги відповідача.

Таким чином, ключовим питанням апеляційного перегляду у даній справі є перевірка правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності господарських правовідносин між сторонами справи, що стосуються надання позивачем фінансової допомоги відповідачу та повернення відповідачем коштів, у розмірі наданої фінансової допомоги.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 наведеного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи виписки про рух коштів за рахунками ТОВ «Полесадсервіс», а також зміст призначення платежів за платіжними дорученнями № 46 від 21.01.2020 на суму 470 000,00 грн, № 5642 від 21.01.2020 на суму 130 000,00 грн, № 6041 від 26.03.2020 на суму 60 000,00 грн, №3 від 05.04.2022 на суму 1000,00 грн, суди дійшли висновку пр те, що спірні правовідносини підпадають під правове регулювання положень § 1. Позика Глави 71 ЦК України

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з положеннями ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що більш вірогідним є те, що грошові кошти в загальному розмірі 191 000,00 грн були перераховані позивачем на розрахункові рахунки відповідача саме на виконання умов договорів безвідсоткової фінансової позики. Натомість відповідачем не надано доказів на спростування цього факту.

Судом першої інстанції проаналізовані виписки про рух коштів за рахунками ТОВ «Полесадсервіс», де, зокрема, містяться докази перерахування позивачем на рахунки позивача коштів на загальну суму 661 000,00 грн за договорами про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №14 від 26.03.2020, № 3 від 21.01.2020 та Договором фінансової допомоги від 04.04.2022, а також докази повернення відповідачем 470 000,00 грн за договором № 3 від 21.01.2020 позивачу, та зроблено висновок про те, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Суд першої інстанції вказав, що доводи відповідача про те, що спірні правовідносини повинні вирішуватися шляхом аналізу правової природи договорів зворотної безвідсоткової фінансової допомоги та відповідальності за їх невиконання, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідачем не спростовано існування між сторонами договорів безвідсоткової фінансової допомоги та не спростовано факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів та не представлено відповідачем доказів проведення повного розрахунку за вищевказаними договорами фінансової позики на загальну суму 191 000,00 грн.

Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги ТОВ «Полесадсервіс» є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Апеляційний суд, доходь висновку про те, що між сторонами дійсно були укладені договори про надання поворотної фінансової допомоги №14 від 26.03.2020, №3 від 21.01.2020 та Договором фінансової допомоги від 04.04.2022.

Так, позивачем не заперечується факт існування цих договорів, а лише вказується наявність перешкод, що унеможливили отримання арбітражним керуючим ТОВ «Полесадсервіс» примірників вказаних договорів.

В свою чергу, відповідачем також не заперечується факт існування вказаних договорів. Апелянт наголошує на тому, що внаслідок окупації смт. Борова, Ізюмського району, Харківської області, де знаходилось офісне приміщення ПАФ «Джерело» та зберігалася документація підприємства, підприємство зазнало втрати майна та документації, у тому числі установчих, бухгалтерських та інших первинних документів. Втрата документів, зокрема, вказаних договорів, свідчить про факт їхнього існування. Проте, втрата примірників цих договорів відповідачем не спростовує факту існування між сторонами господарських правовідносин за цими договорами.

І хоча в матеріалах справи відсутні копії договорів про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №14 від 26.03.2020, №3 від 21.01.2020 та копії договору фінансової допомоги від 04.04.2022, наявність платіжних доручень, в призначені яких згадані ці договори, свідчить про здійснення господарської операції з перерахування коштів саме за умовами цих договорів.

Отже, правовою підставою, що зумовила здійснення позивачем перерахунку коштів відповідачу, є саме договори про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №14 від 26.03.2020, № 3 від 21.01.2020 та Договір фінансової допомоги від 04.04.2022. За відсутності таких договорів у позивача не було б обов`язку здійснювати перерахунок коштів відповідачу. Так само, у відповідача не виник би обов`язок повернути кошти позивачу. За умови відсутності таких договорів ПАФ «Джерело» не мала б перераховувати ТОВ «Полесадсервіс» кошти за платіжним дорученням № 243 від 04.03.2020 з призначенням платежу "Повернення зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору №3 від 21.01.2020 ПДВ не передбачено".

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ПАФ «Джерело» на користь ТОВ «Полесадсервіс» 191 000,00 грн, які перераховані позивачем відповідачу і не повернуті останнім.

Разом з тим апелянт зазначає, що незважаючи на відсутність договорів, суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості. Якщо позивач посилається на конкретні договори як на підставу виникнення спірних правовідносин, суд мав встановити не лише факт перерахування коштів, а й зміст відповідних договірних зобов`язань, їх умови, порядок виконання, можливі підстави зміни або припинення, а також остаточний стан взаєморозрахунків сторін. За відсутності договорів зробити такі висновки лише з банківської виписки неможливо. Суд першої інстанції сам визначив, що при розгляді заявлених вимог необхідним є встановлення обставин щодо того, чи надавалась відповідачу фінансова допомога, в якому розмірі, чи поверталась вона та в якому розмірі. Проте такий підхід є надмірно звуженим. У справі про стягнення заборгованості предмет доказування не може обмежуватися лише фактом руху коштів. Суд мав встановити наявність саме непогашеного боргу, а не лише окремих платіжних операцій. Для цього необхідно було дослідити правову природу платежів, зміст правовідносин сторін, наявність чи відсутність інших взаєморозрахунків, можливість зарахування зустрічних однорідних вимог, наявність інших господарських операцій та підстав припинення зобов`язання. Банківська виписка може підтверджувати факт здійснення платіжної операції, однак сама по собі вона не встановлює повного змісту господарських правовідносин сторін. Вона не замінює договори, акти, первинні бухгалтерські документи, листування сторін, бухгалтерські регістри та інші документи, які могли б підтвердити підставу виникнення, зміну, виконання або припинення зобов`язань. Суд першої інстанції фактично ототожнив рух коштів із наявністю боргу, хоча ці поняття не є тотожними.

З приводу цього апеляційний суд зазначає про таке.

Суд першої інстанції належним чином дослідив природу платежів, які були здійснені ТОВ «Полесадсервіс» і ПАФ «Джерело»; зміст правовідносин сторін, зокрема, вказав, що правовідносини між сторонами за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору позики.

Суд першої інстанції уважно дослідив виписки про рух грошових коштів за рахунками позивача у АТ "Райффайзен Банк", АТ КБ "Приватбанк", АТ "Креді Агріколь Банк" і встановив усі операції з переказу коштів, які відбувалися між сторонами і зробив правильний висновок, про те, що відповідачем не в повному обсязі повернуто перераховані кошти позивачу. Разом з тим, відповідач частково розрахувався за договором про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 3 від 21.01.2020.

Про відсутність інших взаєморозрахунків між сторонами свідчить те, що виписка по рахунку з АТ КБ "Приватбанк" стосувалася періоду з 22.04.2015 по 10.11.2023; виписка по рахунку з АТ "Райффайзен Банк" стосувалася періоду з 05.06.2014 по 16.07.2024; виписка по рахунку з АТ "Креді Агріколь Банк" стосувалася періоду з 25.10.2019 по 10.07.2024. Отже, вказані банківські виписки стосувалися великого проміжку часу та містили усі операції з переказу коштів, що здійсненні позивачем (до арешту коштів на рахунках), та усі операції з переказу коштів, що здійснені на рахунки позивача .

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові КЦС Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, «належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (втрата чинності 07.07.2018), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 (чинне на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.».

Апеляційний суд також звертає увагу на п. 63. Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затв. Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, де зазначено, що виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити:

1) назву документа (форми);

2) дату складання;

3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи;

4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта;

5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду наведеною у постанові Касаційного господарського суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (п. 7.4 постанови).

Отже, надані позивачем банківські виписки є належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості у відповідача перед позивачем.

Матеріалами справи підтверджується переказ коштів ТОВ «Полесадсервіс» здійснений окремими платежами на суму 470 000,00 грн, 130 000,00 грн, 60 000,00 грн, 1000,00 грн на рахунки апелянта (а.с. 40, 41, 58 на звороті, 64, т.1), та переказ коштів здійснений апелянтом на рахунок позивача у сумі 470 000,00 грн (а.с. 62, т.1).

При цьому відсутність у матеріалах справи копій договорів не свідчить про відсутність між сторонами господарських правовідносин та не звільняє суд від обов`язку встановити зміст таких правовідносин на підставі інших належних і допустимих доказів. Вирішальним у цій справі є сукупність обставин, з яких вбачається передача позивачем відповідачу грошових коштів із відповідною правовою метою, їх розмір та відсутність доказів належного виконання відповідачем обов`язку щодо їх повернення. Обов`язок щодо повернення грошових коштів відповідачем встановлений не лише договорами про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, а й правовими нормами ЦК України, що регулюють належне виконання договору позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з абз. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Так, судами встановлено, що відповідачем не здійснено повернення коштів:

- на суму 130 000,00 грн, що перераховані позивачем за Платіжним дорученням № 5642 від 21.01.2020 з призначенням платежу «Надання зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору № 3 від 21.01.2020 »;

- на суму 60 000,00 грн, що перераховані позивачем за Платіжним дорученням № 6041 від 26.03.2020 з призначенням платежу «Надання зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору № 14 від 26.03.2020 »;

- на суму 1000,00 грн, що перераховані позивачем за Платіжним дорученням №3 від 05.04.2022 з призначенням платежу «Фіндопомога от 04.04.22».

Разом з тим, апелянтом не надано доказів, що свідчили б про повернення коштів у вищевказаному розмірі. При цьому, апелянт не заперечує здійснення переказу коштів на рахунок позивача у сумі 470 000,00 грн з призначенням платежу "Повернення зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору №3 від 21.01.2020 ПДВ не передбачено", що підтверджується платіжним дорученням № 243 від 04.03.2020.

Отже, докази позивача є належними і достатніми для встановлення факту наявності договірних правовідносин між сторонами, факту здійснення позивачем перерахунку коштів на загальну суму 661 000,00 грн, факту повернення відповідачем коштів у розмірі 470 000,00 грн та факту відсутності повернення відповідачем коштів у сумі 191 000,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив факт руху коштів із наявністю у відповідача заборгованості, а також про неможливість встановлення правової природи спірних правовідносин виключно на підставі банківської виписки. Зазначені доводи є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не відповідають встановленим судами обставинам справи та фактично зводяться до незгоди апелянта з оцінкою судом доказів, наданих сторонами.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на те, що позивач перебуває у процедурі банкрутства, фактично надав цій обставині доказове значення, якого вона не має. Наявність у позивача статусу банкрута та обов`язок ліквідатора виявляти активи боржника не означають, що будь-яка виявлена ліквідатором за банківськими виписками різниця між платежами автоматично є дебіторською заборгованістю, яка підлягає стягненню. Ліквідатор, звертаючись до суду від імені банкрута, має такий самий процесуальний обов`язок довести обставини позову належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, як і будь-який інший позивач.

Апеляційний суд з таким твердженням апелянта не погоджується з огляду на наступне.

Арбітражний керуючий дійсно вказав у позовній заяві, що з огляду на положення ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор зобов`язаний вживати заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості для формування ліквідаційної маси. Саме з цією метою арбітражним керуючим було подано позов про стягнення з апелянта 191 000,00 грн.

Твердження апелянта, про те, що суд першої інстанції фактично надав цій обставині доказове значення є хибним, оскільки місцевим господарським судом було здійснено аналіз спірних правовідносин на підставі доказів, наданих сторонами. Банкрутство позивача є лише процесуальним та майновим контекстом звернення до суду і жодним чином не впливає на зміст поданих сторонами доказів.

Разом з тим, відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відтак, суд першої інстанції самостійно оцінив докази щодо наявності факту договірних правовідносин, що за своїм змістом, є договорами позики, та наявність факту заборгованості у відповідача перед позивачем за цими договорами.

А тому, вказані доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними.

Апелянт стверджує, що факт повернення відповідачем 470 000,00 грн не може бути автоматично розцінений як визнання будь-якого іншого залишку боргу. Такий платіж може підтверджувати факт здійснення конкретної господарської операції, але не встановлює остаточного сальдо взаєморозрахунків, не доводить відсутності інших платежів, не виключає можливості зарахування зустрічних однорідних вимог, не підтверджує, що всі інші платежі залишились неповернутими саме як борг, та не виключає існування інших господарських операцій між сторонами.

Апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що за договором №3 від 21.01.2020 позивачем здійснено два перекази коштів на рахунки відповідача у сумі 470 000,00 грн і 130 000,00 грн (разом 600 000,00 грн). Апелянтом здійснено переказ коштів у сумі 470 000,00 грн з призначенням платежу "Повернення зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору №3 від 21.01.2020 ПДВ не передбачено", що підтверджується платіжним дорученням № 243 від 04.03.2020.

У постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».

Отже, колегія суддів доходить висновку про те, що апелянт визнав заборгованість за договором зворотної безвідсоткової фінансової допомоги №3 від 21.01.2020. А тому, апелянт має довести факт повернення заборгованості за цим договором у сумі 130 000,00 грн.

Апеляційний суд, приймає до уваги те, що апелянт втратив значну кількість документації (за 2003-2022 рік, а.с. 122 на звороті, 1т.) внаслідок окупації смт Брова у 2022 році, а тому відповідач позбавлений можливості надати до суду банківські виписки та платіжні інструкції. Проте, наявні в матеріалах банківські виписки, надані позивачем свідчать про те, що відповідачем більше не було здійснено переказів коштів на рахунки позивача. Відтак, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за договором зворотної безвідсоткової фінансової допомоги №3 від 21.01.2020 на суму 130 000,00 грн.

Щодо інших договорів (№ 14 від 26.03.2020 та від 04.04.2022), то визнання апелянтом суми заборгованості за цими договорами дійсно відсутнє. Проте, це не спростовує встановлений судами факт наявності заборгованості у апелянта перед позивачем за цими договорами. Призначення платежів у платіжних дорученнях № 6041 від 26.03.2020 та №3 від 05.04.2022 вказує, на аналогічні правовідносини щодо позики коштів, а саме:

- Платіжне доручення № 6041 від 26.03.2020 (рахунок позивача в АТ «Райффайзен Банк») на суму 60 000,00 грн, з призначенням платежу «Надання зворотньої безвідсоткової фін. допомоги згідно договору № 14 від 26.03.2020».

- Платіжне доручення №3 від 05.04.2022 (рахунок позивача в АТ «ПриватБанк») на суму 1000,00 грн., з призначенням платежу «Фіндопомога от 04.04.22».

Відсутність у банківських виписках, наданих позивачем, інформації щодо повернення коштів апелянтом за такими самими сумами підтверджує наявність заборгованості у відповідача перед позивачем на загальну суму 61 000,00 грн.

При цьому апелянт, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, не спростував факту отримання ним відповідних грошових коштів, не довів їх повернення позивачу та не надав доказів існування іншої правової підстави, яка б виключала виникнення або подальше існування обов`язку щодо їх повернення.

Тому, колегія суддів вважає зазначені доводи апелянта необґрунтованими.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції фактично переклав тягар доказування на відповідача, вказавши на відсутність доказів повного повернення коштів або інших документів, які б спростовували позицію позивача. Такий підхід суперечить ст. 13, 73, 74 ГПК України. Саме позивач заявив вимогу про стягнення коштів, тому саме позивач мав довести факт виникнення зобов`язання, його зміст, розмір, прострочення та наявність права на стягнення заявленої суми. Відповідач не може нести негативні наслідки недоведеності тих обставин, які повинен довести позивач. Апелянт також зазначає, що суд не врахував, що відсутність у позивача договорів та первинних документів є недоліком доказування саме позивача. Позивач пояснював цю відсутність тим, що колишній керівник ТОВ «Полесадсервіс» не передав документацію ліквідатору. Однак ненадання документації особами, які діяли від імені самого позивача, не може покладати процесуальні ризики на відповідача. Ліквідатор не звільняється від обов`язку доказування лише тому, що директор банкрута не передав йому документацію підприємства. В іншому випадку будь-яка особа, щодо якої ліквідатор виявив окремі банківські операції, фактично була б змушена спростовувати припущення про борг без належного доведення такого боргу позивачем;

Колегія суддів відхиляє вказані доводи, як безпідставні, оскільки судом першої інстанції в повному обсязі проаналізовано докази, надані позивачем, і зроблено висновок про те, що вони є належними і достатніми для обґрунтування ТОВ «Полесадсервіс» позовних вимог про стягнення з апелянта 191 000,00 грн. Позивачем доведено факт наявності договірних правовідносин між сторонами, факт здійснення переказу коштів відповідачу, факт часткового повернення відповідачем коштів та факт відсутності повернення коштів у сумі 191 000,00 грн за трьома фінансової допомоги.

Апелянт також звертає увагу, що суд першої інстанції неналежним чином оцінив докази втрати документації ПАФ «Джерело» під час окупації смт. Борова. Відповідач надав суду витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, наказ про проведення інвентаризації, акт інвентаризації та інвентаризаційний опис втрачених документів. Вказані документи фіксують, що у період з квітня 2022 року по жовтень 2022 року Борівська селищна територіальна громада, у тому числі смт Борова, перебувала під окупацією збройних сил російської федерації, а під час окупації були викрадені бухгалтерські та установчі документи ПАФ «Джерело», що зберігалися у приміщеннях бухгалтерії та архіву підприємства. Інвентаризаційний опис містить перелік втрачених документів, зокрема банківських виписок, платіжних інструкцій, первинних документів, бухгалтерських регістрів, вхідної та вихідної кореспонденції, наказів, головної книги та оборотно-сальдових відомостей за 2003– 2022 роки, а також примітку про неможливість визначення точного переліку кожного документа у зв`язку з їх повною втратою або викраденням. Ці документи не були належним чином спростовані позивачем і не були визнані судом недопустимими або недостовірними. Водночас суд фактично не надав їм належної оцінки у взаємозв`язку з доводами відповідача про неможливість подання частини первинної документації та неможливість відновлення обставин взаєморозрахунків сторін за 2020 – 2022 роки. Належна оцінка цих доказів мала істотне значення, оскільки вони пояснювали об`єктивні причини відсутності у відповідача частини документів і спростовували висновок про процесуальну пасивність апелянта.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції взяв до уваги докази відповідача щодо окупації смт. Борова та втрати документів. Однак він правильно вказав, що ці обставини не підтверджуються конкретним переліком втрачених документів щодо взаємин із ТОВ «Полесадсервіс».

Так, в матеріалах справи наявний інвентаризаційний опис втрачених (вкрадених) документів від 03.02.2023 (а.с.122 на звороті, 1т). Перелік містить інформації про те, що абсолютно усі види документів, що належали апелянту і створені/складені в період з 2003 по 2022 рік – втрачені. Такими документами є, зокрема, банківські виписки, платіжні інструкції, договори з постачальниками та покупцями (додаткові угоди, додатки, специфікації, акти звірок), касові документи підприємства (прибуткові ордери, видаткові ордери, відомості на виплату готівки, касові книги, та інші), технічна та бухгалтерська документація з обліку основних засобів, необоротних активів. В примітці до опису вказано, що визначення точного переліку кожного окремого документа (із зазначенням реквізитів) неможливе, у зв`язку з із їх повною втратою (викраденням).

Отже, зазначений опис містить загальну інформацію про види документів, що були втрачені.

Колегія суддів частково погоджується з доводами апелянта щодо об`єктивної неможливості подання до суду окремих документів, які стосуються господарської діяльності ПАФ «Джерело» та взаєморозрахунків сторін за 2020 - 2022 роки. Разом із тим наведені обставини не спростовують встановленого судами факту наявності у відповідача заборгованості перед позивачем.

Втрати або викрадення частини документації не свідчить про відсутність відповідного грошового зобов`язання, його виконання чи припинення в інший передбачений законом спосіб. Зазначені обставини характеризують причини відсутності у відповідача певних доказів, однак не можуть бути використані апелянтом як спосіб спростування заборгованості При цьому суд першої інстанції, встановлюючи наявність заборгованості, виходив не виключно з відсутності у відповідача документів чи з його процесуальної поведінки, а з оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Втрата відповідачем частини документації не нівелює доказового значення інших наявних у справі доказів та не звільняє його від обов`язку спростувати обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тій частині, в якій такі обставини ним заперечуються.

Крім того, апелянтом не зазначено, які саме обставини щодо взаєморозрахунків сторін могли б бути встановлені виключно на підставі втрачених документів та яким чином їх відсутність спростовує конкретні докази, покладені судом першої інстанції в основу висновку про наявність заборгованості.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що перекази коштів між сторонами відбувалися шляхом здійснення банківських переказів коштів. Вказане свідчить про те, що розрахунки між сторонами зафіксовані безпосередньо банками, через які здійснювались платежі. Відтак, з банківських виписок, що наявні в матеріалах справи, вбачається здійснення лише одного переказу коштів апелянтом на рахунок позивача.

Апелянтом не спростовано існування договорів, за якими позивач здійснив переказ коштів відповідачу, не заперечується отримання коштів на загальну суму 661 000,00 грн, не спростована часткова сплата коштів за одним із договорів, не заперечується правильність призначення платежу за платіжним дорученням № 243 від 04.03.2020. Не наведено жодних інших правових підстав, які б пояснювали перерахування позивачем на рахунки апелянта такої значної суми коштів. Так само не надано доказів того, що у відповідача немає підстав повертати вказані кошти.

Отже, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими лише в частині щодо необхідності врахування об`єктивних причин відсутності у відповідача частини документації, однак не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем. За таких обставин наведені доводи не дають підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки вже досліджених судом доказів та повторення правової позиції, яка була предметом розгляду у суді першої інстанції, однак не містять жодних нових обставин чи належних доказів, що спростовували б встановлені судами факти.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга «Приватної агрофірми «Джерело» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/953/26) має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1 ч. 1 ст. 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу «Приватної агрофірми "Джерело» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 05.06.2026 у справі № 922/3559/23 (922/953/26) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повна постанова складена 14.09.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.С. Хачатрян