Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №910/1897/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2026 р. Справа№ 910/1897/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 08.09.2026,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 (повний текст складено 22.06.2026)

у справі №910/1897/26 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв»

про стягнення пені у розмірі 3 836 518,56 грн, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі, позивач або Укрзалізниця) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» (далі, відповідач) про стягнення 3 836 518,56 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» було прострочено виконання свого зобов`язання за Договором поставки №ЦЗВ-01-06423-01 від 30.10.2023 з поставки товару на суму 22 836 411,20 грн, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідача нарахованої за період з 27.01.2024 по 27.07.2024 пені у розмірі 3 836 518,56 грн.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/1897/26 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» пеню у розмірі 1 918 264,28 грн та судовий збір у розмірі 46 038,23 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд установив, що у зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з поставки товару позивачем правомірно нараховано за період з 27.01.2024 по 27.07.2024 (визначений як правомірний період нарахування у остаточному судовому рішенні від 26.11.2025 у справі №910/1897/26) та заявлено до стягнення з відповідача 3 836 518,56 грн пені.

Водночас, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 50% до суми 1 918 264,28 грн. Суд першої інстанції виходив із того, що за порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» своїх зобов`язань з поставки Акціонерному товариству «Українська залізниця» товару на загальну суму 22 836 411,60 грн рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №910/12137/25 вже стягнуто з відповідача штраф у розмірі 3 425 461,68 грн, а тому у разі стягнення в межах даної справи пені в розмірі 3 836 518,56 грн застосована до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» неустойка складатиме понад 30% від вартості непоставленого товару (допущеного порушення); відсутність електроенергії на підприємстві виробника створювала перешкоди для виконання (в тому числі своєчасного) зобов`язань з поставки товару, тому застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» такого значного розміру неустойки є несправедливим; судом не встановлено обставин, які б свідчили, що у разі зменшення розміру штрафних санкцій позивач зазнає значних негативних наслідків для свого фінансового стану.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 03.07.2026 через підсистему «Електронний суд» Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/1897/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні решти (50%) позовних вимог позивача є необґрунтованим, ухваленим за відсутності з`ясованих обставин, що мають значення для справи, з неправильним (безпідставним) застосуванням норм матеріального права, а саме статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України та порушенням норм процесуального права, а саме статей 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, в зв`язку з чим воно підлягає скасуванню у відповідній частині та прийняттю у цій частині нового рішення.

Позивач наголошує на такому:

- відповідач, будучи обізнаним про наявність судової справи №910/1897/26, не надав до матеріалів жодного доказу, який міг би бути підставою для можливого зменшення його відповідальності (сплати неустойки (пені)) перед позивачем;

- відповідно до пункту 1.5. Договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України. Умовами Договору не визначено, що Відповідач буде в подальшому придбавати товар в іншого контрагента, а чітко вказано, що такий товар вже є у власності відповідача;

- у матеріалах справи №910/1897/26 відсутні докази, які б свідчили про незадовільний фінансовий стан відповідача;

- реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належної до сплати неустойки, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Узагальнені доводи та заперечення відповідача

Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/1897/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1897/26; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

16.07.2026 матеріали справи №910/1897/26 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/1897/26, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 08.09.2026.

У судовому засіданні 08.09.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 08.09.2026, з`явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 08.09.2026, не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку ухвали суду до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд».

Отже, за вказаних обставин, неявка у судове засідання представника відповідача у відповідності до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржене рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

30.10.2023 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» (постачальник) укладено Договір поставки №ЦЗВ-01-0642301 (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього Договору.

Відповідно до пункту 1.2. Договору найменування товару: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до тепловозів серії 2ТЕ116,2М62,2ТЕ10).

Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації до цього Договору (пункт 1.3. Договору).

Згідно з пунктом 4.1. Договору постачальник здійснює поставку товару автомобільним або залізничним транспортом на умовах СРТ (Перевезення сплачено до...) пункт призначення - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця) відповідно до «ІНКОТЕРМС» у ред. 2020 р. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього Договору та Правилами «ІНКОТЕРМС» у редакції 2020 року, умови цього Договору матимуть перевагу.

У пункті 4.2. Договору зазначено, що поставка товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Строк поставки товару - протягом 30 календарних днів з моменту надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки - Київська обл., м. Фастів (або згідно рознарядки покупця). Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.

У пункті 4.3. Договору визначено, що зі сторони покупця рознарядка підписується з урахуванням вимог Статуту покупця щонайменше двома уповноваженими особами з числа таких: - керівник (особа, що виконує його обов`язки) філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця»; - заступники керівника (особи, що виконують їх обов`язки) філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця»; - керівники відповідних структурних підрозділів філії «ЦЗВ» AT «Укрзалізниця». Покупець не несе відповідальності та обов`язку оплати за поставлений товар за рознарядкою, шо підписана іншими особами, ніж тими, посади яких визначені у цьому пункті Договору.

Рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів: - на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому Договорі (листом оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення); - вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис; - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому Договорі) сканкопії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця (пункт 4.5 Договору).

У пункті 4.4. Договору вказано, що покупець не несе відповідальності за ненадання (надання не в повному обсязі) рознарядок, якщо це є наслідком зміни планів постачання та фінансування видатків покупця.

За умовами пункту 6.1. Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації до цього Договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього Договору.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що загальна ціна Договору становить - 54 428 053,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 10 885 610,60 грн, усього з ПДВ - 65 313 663,60 грн. Ціна Договору включає в себе обов`язкові платежі, у тому числі на користь третіх осіб, пов`язані з виконанням цього Договору. Будь-яка додаткова вартість окремих витрат, пов`язаних з виконанням цього Договору, не сплачується покупцем окремо та вважається врахованою у ціну цього Договору.

Договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше ніж до 31.12.2023. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за цим Договором зобов`язань щодо поставки та оплати товару, а також гарантійних зобов`язань на товар, в межах строків, визначених умовами цього Договору (п. 16.1 Договору).

У Специфікації №1 до Договору сторони погодили, зокрема найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість.

27.12.2023 Акціонерне товариство «Українська залізниця» направило на електронну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» рознарядку №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 на суму 12 151 411,20 грн та рознарядку №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 на суму 10 685 000,40 грн.

У вересні 2025 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» про стягнення штрафних санкцій у загальному розмірі 7 239 142,15 грн, з яких 3 813 680,47 грн пені та 3 425 461,68 штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі №910/12137/25, Акціонерне товариство «Українська залізниця» вказувало на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023 не поставило у встановлені строки обумовлений договором товар, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штрафні санкції у загальному розмірі 7 239 142,15 грн, з яких 3 813 680,47 грн пені та 3 425 461,68 штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026, у справі №910/12137/25 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» штраф у розмірі 3 425 461, 68 грн та судовий збір у розмірі 41 105, 54 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Відмова у задоволенні позовної вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення пені в розмірі 3 813 680,47 грн мотивована тим, що вона нарахована за період з 11.02.2025 по 26.07.2025. Пославшись на частину 6 статті 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, та, зазначивши про відсутність в договорі інших погоджених сторонами періодів нарахування пені, суд вказав, що пеня мала бути нарахована за період з 27.01.2024 по 27.07.2024 включно, оскільки відповідач мав поставити товар до 26.01.2024. З огляду на вказане місцевий господарський суд вказав на неправомірне (поза шестимісячний період нарахування) нарахування позивачем пені, та відмовив в задоволенні позовних вимог у цій частині.

З огляду на вказане Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом у справі №910/1897/26 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» нарахованої за період з 27.01.2024 по 27.07.2024 пені у розмірі 3 836 518,56 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 оскаржується позивачем в частині відмови у стягненні пені на суму 1 918 264,28 грн з підстав необґрунтованого застосування місцевим господарським судом свого права на зменшення розміру пені, передбаченого частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, які обмежені доводами та вимогами апеляційної скарги, обговоривши доводи останньої, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення суду підлягає залишенню без змін із огляду на таке.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №910/12137/25, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026, установлено преюдиційну у розумінні частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставину, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» повинне було поставити Акціонерному товариству «Українська залізниця» товар на загальну суму 22 836 411,60 грн за рознарядкою №ЦЗВ-20/5143 від 27.12.2023 та рознарядкою №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 згідно з Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 до 26.01.2024 включно, однак такого свого обов`язку не виконало.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, у пункті 9.3.1. Договору поставки сторони погодили, що при порушенні строків постачання постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього Договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення.

Враховуючи встановлені у справі №910/12137/25 преюдиційні обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» з 27.01.2024 є таким, що порушило свої зобов`язання з поставки Акціонерному товариству «Українська залізниця» товару на загальну суму 22 836 411,60 грн, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача неустойки у розмірі, погодженому сторонами у пункті 9.3.1. Договору.

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з поставки товару позивачем нараховано за період з 27.01.2024 по 27.07.2024 (визначений як правомірний період нарахування у остаточному судовому рішенні від 26.11.2025 у справі №910/12137/25) та заявлено до стягнення 3 836 518,56 грн пені.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, місцевий господарський суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» пені у розмірі 3 836 518,56 грн.

Відповідачем наведені обставини та розмір пені не спростовуються.

Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, на 50%.

Колегія суддів у повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги позивача з цього приводу, зазначаючи таке.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно із частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому Верховний Суд у постанові від 22.10.2019 у справі №918/93/19 визнав висновок суду апеляційної інстанції про зменшення розміру штрафу на 50% з власної ініціативи обґрунтованим (пункт 56), а у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи (пункт 40).

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20), від 10.08.2023 у справі №910/12371/22.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас, закріплений законодавцем у статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 Господарського кодексу України, чинного станом на дату виникнення спірних правовідносин, загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).

За частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання господарського зобов`язання не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Так, при вирішенні питання про зменшення розміру пені на 50% судом першої інстанції враховано таке.

За порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» своїх зобов`язань з поставки Акціонерному товариству «Українська залізниця» товару на загальну суму 22 836 411,60 грн рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №910/12137/25 вже присуджено до стягнення з відповідача штраф у розмірі 3 425 461,68 грн.

Колегія суддів наголошує, що умовами пункту 9.3.1. Договору передбачено застосування як штрафу, так і пені, а тому саме по собі стягнення штрафу не виключає права позивача на стягнення пені.

Однак вже стягнутий значний розмір штрафу підлягає врахуванню судом при оцінці загального обсягу відповідальності відповідача та його співмірності наслідкам порушення.

Так, у разі стягнення в межах даної справи пені в розмірі 3 836 518,56 грн, застосована до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» неустойка (пеня + штраф) складатиме понад 30% від вартості непоставленого товару (допущеного порушення), що, на переконання колегії суддів, не відповідатиме принципам розумності та справедливості, з огляду, у тому числі, на обставини, що будуть наведені далі.

Зокрема, Специфікацією №1 до Договору було встановлено, що постачанню підлягає саме товар ПрАТ «Бериславський машинобудівний завод» (м. Берислав, Україна), а тому суд критично оцінює заперечення скаржника, які він робить із посиланням на пункт 1.5. Договору, відповідно до якого постачальник гарантував належність товару йому на праві власності. Зазначена умова не свідчить сама по собі про фактичну можливість поставки товару виробництва ПрАТ «Бериславський машинобудівний завод» у визначений строк та не спростовує інших обставин, встановлених судом.

Так, із засобів масової інформації та за офіційними зведеннями Херсонської обласної військової адміністрації і правоохоронних органів вбачається, що внаслідок пошкодження окупаційними військами електропідстанції 150/35/10 відбулась руйнація її основного технологічного обладнання, знеструмлення м. Берислав Бериславської міської територіальної громади Херсонської області, в тому числі Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод».

Критичне пошкодження відбулось унаслідок обстрілу з боку країни-агресора 30.10.2023.

При цьому ПрАТ «Бериславський машинобудівний завод» листом від 08.12.2023 №172/01-2 повідомило ТОВ «Транспромрезерв», що у зв`язку з наведеними обставинами позбавлене можливості виконати належним чином свої зобов`язання за договором.

Сертифікатом №3000-23-4781 від 18.12.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Київська торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Приватному акціонерному товариству «Бериславський машинобудівний завод», а саме: військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану та неможливість виготовлення продукції для Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» через знеструмлення м. Берислав Бериславської міської територіальної громади Херсонської області, в тому числі Приватного акціонерного товариства «Бериславський машинобудівний завод» внаслідок критичного пошкодження окупаційними військами електропідстанції 150/35/10.

19.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» повідомило Укрзалізницю про те, що в силу форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), не може виконати умови Договору поставки, надавши при цьому зазначений вище Сертифікат №3000-23-4781 від 18.12.2023.

26.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспромрезерв» отримало Сертифікат №3000-24-0170 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які унеможливили виконання в зазначений термін рознарядки №ЦЗВ-20/5143 та №ЦЗВ-20/5144 від 27.12.2023 згідно з Договором поставки №ЦЗВ-01-0642301 від 30.10.2023, та повідомило про це позивача листом №25 від 29.01.2024.

Зазначені обставини (отримання контрагентами сертифікатів ТПП), як зазначив суд першої інстанції та не спростовується наразі відповідачем, не є підставою для звільнення ТОВ «Транспромрезерв» від господарської відповідальності за порушення договірного зобов`язання, втім не можуть бути не враховані судом при оцінці фактичних обставин виконання відповідачем зобов`язання, адже безумовно мали вплив на їх своєчасність.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не надав доказів, які могли б бути підставою для зменшення розміру неустойки, колегія суддів відхиляє.

Положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України не ставлять можливість зменшення неустойки виключно у залежність від доведення незадовільного майнового стану боржника чи наявності збитків у кредитора.

Майновий стан сторін є лише однією з обставин, які підлягають врахуванню, тоді як суд оцінює сукупність обставин справи, зокрема, як уже наголошувалось, ступінь виконання зобов`язання, причини та наслідки його порушення, поведінку сторін, співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення та інші інтереси сторін.

У даному випадку висновок про зменшення розміру пені зроблено судом не з огляду на якусь одну обставину, а за результатами оцінки їх сукупності, з урахуванням уже присудженого до стягнення штрафу, розміру пені, необхідності забезпечення розумного балансу інтересів сторін.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому збитків у зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору.

При цьому зменшення пені на 50% не є звільненням відповідача від відповідальності, оскільки з нього підлягає стягненню 50% правомірно нарахованої пені. Такий розмір зменшення, на переконання суду, відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним положень частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статті 233 Господарського кодексу України.

Таким чином, ураховуючи всі наведені обставини у сукупності, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, до суми 1 918 264,28 грн.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/1897/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі №910/1897/26 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

Матеріали справи №910/1897/26 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.09.2026.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.О. Мальченко

А.І. Тищенко