Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №910/12955/20 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: про відшкодування шкоди

Дата: 31 серпня 2026 р.

Справа: №910/12955/20

Суддя: Владимиренко С.В.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"01" вересня 2026 р. Справа№ 910/12955/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 01.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026

у справі №910/12955/20 (суддя Турчин С.О.)

за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г.

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до 1) ОСОБА_2 ,

2) ОСОБА_3 ,

3) ОСОБА_1 ,

4) ОСОБА_4 ,

5) ОСОБА_5 ,

6) ОСОБА_6 ,

7) ОСОБА_7 ,

8) ОСОБА_8 ,

9) ОСОБА_9 ,

10) ОСОБА_10

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»,

2) Національний банк України

про солідарне стягнення 1 477 708 016, 17 грн

ВСТАНОВИВ:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 про солідарне стягнення 1 477 708 016,17 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані спільним завданням майнової шкоди відповідачами як посадовими особами ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК», внаслідок прийняття останніми необґрунтованих та недобросовісних рішень в складі колегіальних органів управління ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК». Позивач визначив заявлену до стягнення шкоду у розмірі неповерненої Банку суми кредитної заборгованості за вказаними договорами та списану у збиток.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.09.2022 залишив без розгляду позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до відповідачів ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , виключивши їх із складу відповідачів у справі №910/12955/20.

Господарський суд міста Києва рішенням від 18.01.2023 у справі №910/12955/20 у задоволенні позову відмовив повністю.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 12.06.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 скасував та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов. Стягнув солідарно з відповідачів заподіяну Публічному акціонерному товариству «ПЛАТИНУМ БАНК» та його кредиторам шкоду в розмірі 1 477 708 016,17 грн на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

07.07.2023 Господарський суд міста Києва видав наказ.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 28.10.2024 відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи №910/12955/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду; касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення; постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі №910/12955/20 залишив без змін.

22.06.2026 ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із скаргою на дії (бездіяльність) державного/приватного виконавця, в якій просить суд: визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. щодо формування та направлення вимоги від 11.06.2026 №72392283/20.1/3 про зобов`язання ОСОБА_1 надати державному виконавцю для проведення опису та арешту рухоме майно:

- вид майна: ювелірні вироби; опис майна: годинник; торгова марка: Antoine Preziuso; найменування виробника: Antoine Preziuso (Право на майно набуто до подання першої декларації поданої відповідно до Закону «Про запобігання корупції»);

- вид майна: ювелірні вироби; дата набуття права: 22.01.2016; опис майна: годинник; торгова марка: OMEGA; найменування виробника: OMEGA; вартість майна: 228000 грн; тип вартості майна: це вартість на дату набуття права;

- вид майна: ювелірні вироби; дата набуття права: 06.05.2017; опис майна: годинник; торгова марка: Chopard; найменування виробника: Chopard; вартість майна: 145 000,00 грн; тип вартості майна: це вартість на дату набуття права;

- вид майна: ювелірні вироби; дата набуття права: 16.05.2018; опис майна: годинник; торгова марка: Ulysse Nardin; найменування виробника: Ulysse Nardin; вартість майна: 260 000,00 грн; тип вартості майна: це вартість на дату набуття права;

- вид майна: ювелірні вироби; дата набуття права: 11.05.2019; опис майна: годинник; торгова марка: HYSEK; найменування виробника: HYSEK; вартість майна: 170 000,00 грн; тип вартості майна: це вартість на дату набуття права, а також надати документи і сертифікати, які підтверджують автентичність зазначених у декларації годинників (Міжнародна гарантія, Сертифікат, Сертифікат хронометра, Сертифікат лімітованої серії (якщо це спеціальний випуск), серійний номер (зазвичай вигравіюваний на корпусі з тильного боку) тощо) для ідентифікації зазначеного рухомого майна.

Скарга мотивована тим, що дії державного виконавця щодо формування та направлення вимоги від 11.06.2026 про надання для проведення опису та арешту рухомого майна є протиправними, оскільки відповідач 3, як боржник, не може фізично її виконати, про що достеменно відомо державному виконавцю з наданих відповідачем пояснень від 28.05.2026 про те, що зазначені у вимозі годинники потягом 2016-2019 років були подаровані її неповнолітній дочці на підставі усного договору дарування. Зазначення годинників як рухомого майна у щорічній Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік зумовлено тим, що відповідач 3 поєднала у собі особу дарувальника та обдарованого, будучи єдиним законним представником її неповнолітньої дочки. І щорічна Декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не є правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності на майно.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 22.06.2026 на дії державного виконавця відмовив.

Відмовляючи у задоволені скарги відповідача 3 на дії державного виконавця суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця щодо надсилання боржнику вимоги від 11.06.2026 здійснені у спосіб та в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а тому є правомірними.

Не погодившись із прийнятою ухвалою місцевого господарського суду, 30.07.2026 ОСОБА_1 звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 та ухвалити нову постанову, якою скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо формування та направлення вимоги від 11.06.2026 задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими, оскільки не було досліджено того, що звернення стягнення здійснюється лише на майно, що належить боржнику на праві власності і суд першої інстанції не здійснив оцінки доводам відповідача 3 стосовно вибуття з її власності годинників.

Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскільки відмовляючи у задоволенні скарги на дії державного виконавця вибірково застосовано положення частини 4 статті 719 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) та не надано оцінки тому, що відомості з Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не презумують право власності боржника на майно, та не можуть бути підставою для вимоги державного виконавця від 11.06.2026 про надання для проведення опису та арешту рухомого майна.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий, Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2026 задовольнив клопотання та поновив ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20; відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20; розгляд апеляційної скарги призначив на 01.09.2026 о 13 год. 15 хв.; витребував з Господарського суду міста Києва копії матеріалів, необхідних для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача 3 заперечує проти її задоволення, посилаючись на правомірність дій державного виконавця стосовно вимоги відповідачу 3 надати для проведення опису та арешту рухомого майна, тоді як відповідач 3 не навів та не довів суду належними та допустимими доказами перехід права власності на майно до її неповнолітньої доньки. За договором дарування, який є двостороннім правочином, особа не може одночасно виступати як особа, яка безоплатно дарує майно, і як законний представник особи, що приймає майно від власного імені для дитини.

Норми Закону України «Про виконавче провадження» покладають на державного виконавця обов`язок здійснювати перевірку майнового стану боржника, а на боржника обов`язок сприяти здійсненню виконавчих дій та виконувати законні вимоги державного виконавця, з метою належного виконання рішення суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим для виконання.

24.08.2026 від відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на адресу Північного апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» також надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача 3. Зі змісту відзиву відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на апеляційну скаргу відповідача вбачається, що боржником (відповідачем 3) не надано жодних доказів та не доведено перехід права власності на майно до іншої особи, а тому рухоме майно - годинники є власністю відповідача 3 та підлягає опису, арешту та подальшій реалізації у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Щодо Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, то декларація не є доказом права власності, а є інформаційним джерелом для здійснення подальших виконавчий дій щодо перевірки фактичного майнового стану боржника.

Матеріали з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12995/20 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 20.08.2026.

Відповідачі 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 та треті особи 1, 2 своїх представників, чи особисто, у судове засідання, призначене на 01.09.2026, не направили, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом надсилання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2026 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/129550/20 до їх електронних кабінетів та на поштові адреси, відомі суду.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 24.06.2025 у справі №5011-46/18261-2012 виснував, що: «до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22). Колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, яке повернуто органами зв`язку з позначкою «за закінченням терміну зберігання», з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому необхідно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд».

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, справа №910/12955/20 розглядається судом апеляційної інстанції за відсутності представників відповідачів 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 та третіх осіб 1, 2, повідомлених належним чином.

Представник відповідача 3 у судовому засіданні 01.09.2026 підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 скасувати та прийняти нову, якою задовольнити скаргу на дії державного виконавця.

Представник позивача у судовому 01.09.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 3, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 залишити без змін.

У судовому засіданні 01.09.2026 представник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України також заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача 3, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 залишити без змін.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача 3, матеріали з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12995/20, відзивів на неї, заслухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

Відповідно до статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права чи інтереси.

Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Господарський суд міста Києва рішенням від 18.01.2023 у справі №910/12955/20 у задоволенні позову відмовив повністю.

07.07.2023 Господарський суд міста Києва видав наказ.

У подальшому, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 28.10.2024 відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи №910/12955/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду; касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення; постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі №910/12955/20 залишив без змін.

З матеріалів з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12995/20 встановлено, що 28.07.2023 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №72392283 відносно відповідача 3.

З відкритих джерел, а саме з Єдиного Державного реєстру декларації встановлено, що 30.03.2026 боржником (відповідачем 3 у даній справі) подано щорічну Декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік.

Згідно даних, поданої декларації боржник (відповідач 3 у даній справі) має у власності рухоме майно, а саме:

Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до відповідача 3 із вимогою від 21.05.2026 №72392283/20.1/3 про надання документів і сертифікатів, які підтверджують автентичність зазначених у декларації годинників (Міжнародна гарантія, Сертифікат, Сертифікат хронометра, Сертифікат лімітованої серії (якщо це спеціальний випуск), серійний номер (зазвичай вигравіюваний на корпусі з тильного боку) тощо) для ідентифікації зазначеного рухомого майна;

повідомлення про місцезнаходження зазначеного рухомого майна для організації його опису, арешту та подальшої реалізації в рахунок погашення заборгованості;

надання копій документів щодо депозитних рахунків в банківських установах, стан рахунків;

надання інформації щодо наявності банківських комірок, сейфів. В разі якщо такі наявні надати всі відповідні документи.

Відповідач 3 надала державному виконавцю пояснення від 28.05.2026, з яких вбачається, що остання не володіє рухомим майном - годинниками, оскільки вони вибули з її володіння на підставі усного договору дарування її неповнолітній доньці протягом 2016-2019 років, тобто до відкриття виконавчого провадження №72392283. Враховуючи те, що годинники не є ювелірними виробами та не мають антикварної цінності, жодних документів чи сертифікатів, що підтверджують їх походження у відповідача 3 не зберіглося. Відображення у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік інформації стосовно особи, якій належить об`єкт і прав на нього, а саме: ОСОБА_1 зумовлено тим, що усний договір дарування укладався останньою та її донькою, від імені обох сторін, і ані наказами Національного агентства з питань запобігання корупції про затвердження форми декларації, ані відповідними роз`ясненнями вказаного органу не передбачено правил належного декларування годинників у такому випадку.

Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вимогою від 11.06.2026 №72392283/20.01/3 зобов`язав ОСОБА_1 надати йому для проведення опису та арешту рухомого майна, а саме:

Відповідач 3 не погодившись із вимогою державного виконавця звернувся до суду першої інстанції із скаргою на дії державного виконавця.

За приписами 339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Згідно із статтею 339-1 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частини першої статті 340 ГПК України скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Статтею 343 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Виконавче провадження відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

За статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

Відповідно до частин п`ятої, восьмої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції державним виконавцем в межах виконання ВП №72392283 відносно відповідача 3, з відкритих джерел, а саме з Єдиного Державного реєстру декларації встановлено, що 30.03.2026 боржником (відповідачем 3 у даній справі) подано щорічну Декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік.

Згідно даних, поданої декларації боржник (відповідач 3 у даній справі) має у власності рухоме майно, а саме:

надання копій документів щодо депозитних рахунків в банківських установах, стан рахунків;

Відповідач 3 надала державному виконавцю пояснення від 28.05.2026, з яких вбачається, що остання не володіє рухомим майном - годинниками, оскільки вони вибули з її володіння на підставі усного договору дарування на користь її неповнолітньої доньки протягом 2016-2019 років, тобто до відкриття виконавчого провадження №72392283. Враховуючи те, що годинники не є ювелірними виробами та не мають антикварної цінності, жодних документів чи сертифікатів, що підтверджують їх походження у відповідача 3 не зберіглося. Відображення у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік інформації стосовно особи, якій належить об`єкт і прав на нього, а саме: ОСОБА_1 зумовлено тим, що усний договір дарування укладався останньою та її донькою, від імені обох сторін, і ані наказами Національного агентства з питань запобігання корупції про затвердження форми декларації, ані відповідними роз`ясненнями вказаного органу не передбачено правил належного декларування годинників у такому випадку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з відомостей, відображених відповідачем 3 у Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2025 рік - розділ 5. Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів), в інформації щодо особи, якій належить об`єкт, і прав на нього зазначено власність ОСОБА_1 .

Згідно роз`яснень Національного агентства з протидії корупції від 13.11.2023 під рухомим майном слід розуміти будь-які матеріальні об`єкти (речі), які можуть бути переміщені без заподіяння їм шкоди (наприклад, ювелірні вироби, персональні або домашні електронні пристрої, одяг, антикваріат, твори мистецтва, меблі, зброя, тварини тощо).

У декларації зазначається все цінне рухоме майно, вартість якого перевищує визначений Законом поріг декларування (100 ПМ) і яке відповідає хоча б одній з таких умов: майно належить на праві власності суб`єкту декларування або члену його сім`ї станом на останній день звітного періоду.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а», «в»-«ґ» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів з дня припинення відповідної діяльності подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Водночас у статті 1 вказаного Закону членами сім`ї є особа, яка перебуває у шлюбі із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб`єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб`єктом.

Отже, подання Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка є у загальному доступі у Реєстрі декларації, є обов`язком суб`єкта, визначеного Законом України «Про запобігання корупції».

При цьому Декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування не є правовстановлюючим документом на майно, а є лише джерелом інформації стосовно такого майна та може бути підставою для подальшої перевірки державним виконавцем фактичного майнового стану боржника.

Відповідач 3, як боржник за виконавчим провадженням №72392283, вказала спірні годинники як цінне рухоме майно, яке їй належить у 2025 році. При цьому відповідач 3 не надала ані державному виконавцю, ані суду доказів відчуження майна у період з 2016 по 2019 роки своїй неповнолітній дочці.

Згідно статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Дарунком відповідно до частини першої статті 718 ЦК України можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Відповідно до статті 719 ЦК України договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.

Договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

При цьому згідно частини 3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.02.2023 у справі № 569/19674/19, на яку послався позивач, виснував: «Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 727/3501/16-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 910/12791/19, від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18, від 10 листопада 2021 року у справі №757/50762/18-ц.

Отже, якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.».

Таким чином, суд апеляційної інстанції визнає неспроможними доводи апелянта стосовно дарування цінного рухомого майна своїй неповнолітній дочці на підставі усного договору, з подальшим відображенням такого майна як власного у Деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які містяться у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню при розгляді скарги на дії державного виконавця.

Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача 3 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12955/20 залишити без змін.

3. Матеріали з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2026 у справі №910/12995/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний суддями 14.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua