Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №910/13151/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. Справа№ 910/13151/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання Гончаренка О.С.

представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026, повний текст якого складений 06.04.2026,

у справі № 910/13151/25 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія»

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства оборони Російської Федерації, Федерального казначейства Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії «Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед»

про стягнення 16 050 120,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства оборони Російської Федерації, Федерального казначейства Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед».

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що внаслідок знищення та пошкодження майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації позивачу була заподіяна шкода на суму 16 050 120,00 грн, що еквівалентно 327 650 євро, яку позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства оборони Російської Федерації, Федерального казначейства Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» майнову шкоду у розмірі 16 050 120,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн.

Стягнути солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства оборони Російської Федерації, Федерального казначейства Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 240 751,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ПАТ "Газпром", ТОВ "Газпром Капітал" та МК ТОВ "Газпром Інтернешнл" були alter ego Російської Федерації на момент вчинення нею делікту проти власності позивача, то ці компанії мають нести відповідальність за це правопорушення в тій же мірі, що й Російська Федерація.

Водночас, суд вказав, що вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку щодо наявність підстав для задоволення позовних вимог та солідарного стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства оборони Російської Федерації, Федерального казначейства Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» майнової шкоди у розмірі 16 050 120,00 грн.

Водночас, вирішуючи вимоги про стягнення на відшкодування шкоди коштів у іноземній валюті суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для саме такого відшкодування, оскільки позивачем не надано доказів здійснення ним валютних операцій які би мали безпосередній зв`язок з набуттям чи використанням знищеного та пошкодженого відповідачем майна. Таким чином, відповідачі не мають передбаченого законом, обов`язку здійснювати відшкодування шкоди шляхом сплати коштів у іноземній валюті.

Враховуючи зазначене, суд не вбачав правових підстав для застосування грошового еквіваленту у євро в даному спорі.

Крім того, суд першої інстанції, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), приймаючи до уваги рівень складності справи, розмір заявлених позовних вимог, об`єм та вид роботи проведеної адвокатом, а також враховуючи повне задоволення заявлених позовних вимог, зазначив, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити абзац 2 рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі №910/13151/25, виклавши його у наступній редакції: «Стягнути солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства оборони Російської Федерації, Федерального казначейства Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» майнову шкоду у розмірі 16 050 120,00 грн, що еквівалентно 327 650 євро, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн». В іншій частині рішення залишити без змін.

Апелянт не погоджується з висновками суду, оскільки стягнення коштів тільки в національній валюті не є ефективним засобом юридичного захисту, на відміну від стягнення коштів на відшкодування шкоди із зазначенням еквіваленту в іноземних валютах, які є більш твердими.

Також скаржник зазначає, що ТОВ «Центральна енергетична будівельна компанія» з почату повномасштабного вторгнення рф має статус критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Постійно виконує роботи по відновленню критичної інфраструктури. Більшість обладнання, що закуповується ТОВ «ЦЕБК» для виконання вказаних робіт іноземних виробників, ціни формуються у валюті (євро/долари). Закупівля цього обладнання постачальником здійснюється у виробника за зовнішньоекономічними контрактами, де базовою валютою ціни є Євро, що підтверджується листами від постачальників щодо формування цін та витягом з договорів, з яких вбачається, що вартість обладнання прив`язується до курсу валют. Відповідно до вимог валютного законодавства України, розрахунки резидентами здійснюються у національній валюті. Тому в рахунках на оплату, що направляються на адресу ТОВ «ЦЕБК», вартість обладнання зазначається в українських гривнях, що розраховується як еквівалент до ціни в іноземній валюті за курсом НБУ на дату виставлення рахунку.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції було неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, а саме особливості господарської діяльності позивача, обладнання та ТМЦ, які закуповуються для відновлення критичної інфраструктури більшість іноземного виробництва, після знищення всього майна внаслідок прильоту БПЛА, компанія була змушено повторно купувати обладнання, яке було знищене (ціни на яке формуються в іноземній валюті) і не зважаючи на важке фінансове становище, позивач виконав всі свої договірні зобов`язання по виконання робіт щодо будівництва та відновлення об`єктів критичної інфраструктури.

Також апелянт вважає, що має право визначати еквівалент позовних вимог в іноземній валюті, що не заборонено законом, а тому відповідно до ч.2 ст. 533 ЦК України у гривневих зобов`язаннях може визначатися грошовий еквівалент в іноземній валюті. Заявлений позов пред`являється до іноземного суб`єкта і виконання можливо за міжнародним спеціальним механізмом, який почав створюватися за ініціативою України в Нідерландах на виконання рекомендації Генеральної Асамблеї ООН від 14 листопада 2022 року «Забезпечення засобів правового захисту та репарацій у зв`язку з агресією проти України». Апелянт зазначає, що такий підхід підтримано судовою практикою у господарській юрисдикції.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідачі своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2026 апеляційну скаргу ТОВ «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13151/25.

07.05.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/13151/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25 та призначено розгляд справи на 29.06.2026.

25.05.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення, де він зазначив, що ним було здійснено відправку ухвали Північного апеляційного господарського суду у справі №910/13151/25 від 11.05.2026 про відкриття апеляційного провадження до Посольства Російської Федерації у Республіці Польща. Зазначена ухвала була перекладена з української на російську мову та нотаріально засвідчена.

Така відправка була здійснена шляхом направлення нотаріально засвідченого перекладу ухвали засобом поштового сполучення «Укрпошта» та електронним листом на пошти «info@minjust.gov.ru», «mo50@sledcom.ru», upport_gismp@roskazna.ru»,«support_sufd@roskazna.ru»,«gazprom@gazprom.ru», info.gazprom_capital@adm.gazprom.ru», «info@gazprom-international.com» (докази направлення додаються).

Вищенаведені дії підтверджують належне та своєчасне інформування відповідачів про відкриття апеляційного провадження у справі, що свідчить про повне дотримання апелянтом вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасників справи.

У відповідь на направлені листи Державна казначейська служба Російської Федерації присвоїла реєстраційні вхідні номери, що свідчить про отримання цих документів та підтверджує факт належного виконання апелянтом обов`язку з направлення матеріалів компетентним органам (скріншоти із присвоєння вхідних номерів додані до матеріалів справи).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 продовжено строк розгляду справи №910/13151/25 за апеляційною скаргою ТОВ «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25 та відкладено її розгляд на 07.09.2025.

06.07.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення, де він зазначив, що ним було здійснено відправку ухвали Північного апеляційного господарського суду у справі №910/13151/25 від 29.06.2026 про відкладення розгляду справи до Посольства Російської Федерації у Республіці Польща. Зазначена ухвала була перекладена з української на російську мову та нотаріально засвідчена.

Така відправка була здійснена шляхом направлення нотаріально засвідченого перекладу ухвали засобом поштового сполучення «Укрпошта» та електронним листом на пошти «info@minjust.gov.ru», «mo50@sledcom.ru», upport_gismp@roskazna.ru»,«support_sufd@roskazna.ru»,«gazprom@gazprom.ru», info.gazprom_capital@adm.gazprom.ru», «info@gazprom-international.com» (докази направлення додаються).

Вищенаведені дії підтверджують належне та своєчасне інформування відповідачів про відкладення апеляційного провадження у справі, що свідчить про повне дотримання апелянтом вимог процесуального законодавства щодо повідомлення учасників справи.

У відповідь на направлені листи Державна казначейська служба Російської Федерації присвоїла реєстраційні вхідні номери, що свідчить про отримання цих документів та підтверджує факт належного виконання апелянтом обов`язку з направлення матеріалів компетентним органам (скріншоти із присвоєння вхідних номерів додані до матеріалів справи).

Представники відповідача у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, зокрема шляхом направлення нотаріально засвідченого перекладу ухвали засобом поштового сполучення «Укрпошта» та електронним листом, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті Судова влада України.

Колегією суддів у судовому засіданні 07.09.2026 було досліджено матеріали справи, всі заяви, заперечення, додаткові пояснення, клопотання учасників процесу, після чого, суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення за відсутності сторін, у зв`язку з їх неявкою.

Позиції учасників справи

Представниця позивача у суді апеляційної інстанції наполягала на задоволенні її апеляційної скарги, просила абзац 2 рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25 змінити та викласти його в іншій редакції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії Російської Федерації за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України.

Відтак, будь-які дії Російської Федерації з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Як вбачається з пояснень позивача та наявних в матеріалах справи витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №22025101110000709 та акту про пожежу Оболонського РУ ГУ ДСНС України у м. Києві, 10.06.2025 збройні сили Російської Федерації в порушення законів та звичаїв війни, здійснили обстріл цивільної інфраструктури, внаслідок чого пошкоджено майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія», а саме у офісно-виробничому приміщення за адресою: м. Київ, провул Куренівський, 17 виникла пожежа, внаслідок якої, зокрема, було пошкоджено основні засоби та товарно-матеріальні цінності позивача.

Постановою Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 04.08.2025 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» потерпілим у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22025101110000709 від 10.06.2025.

Згідно з наявним в матеріалах справи звітом про оцінку розміру шкоди та обсягу збитків, завданих єдиному майновому комплексу ТОВ «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією РФ від 08.08.2025, вбачається, що розмір шкоди та обсяг збитків становить 16 050 120,00 грн, що еквівалентно 384 169 доларів США.

Також, на підтвердження розміру заподіяної шкоди на вказану суму до матеріалів справи додано, зокрема, протокол інвентаризаційної комісії від 13.06.2025, інвентаризаційний опис основних засобі та товарно-матеріальних цінностей, акти списання основних засобів та товарному-матеріальних цінностей, акт завданих збитків, сертифікати Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставин (обставини непереборної сили), видаткові накладні, акт прийому-передачі майна від 15.08.2023, договір №245 від 15.08.2023.

Щодо підстав солідарного обов`язку відповідачів з відшкодування завданих позивачу збитків суд встановив таке.

Згідно зі статтею 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Статтею 543 цього Кодексу передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що грунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Ліквідація солідарного боржника - юридичної особи, смерть солідарного боржника - фізичної особи не припиняють обов`язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання.

Доктрина alter ego застосовується для визначення того, чи породжує діяння такого органу або інструменту відповідальність держави за діяння такого органу або інструменту.

Ця ж доктрина допомагає визначити, чи є такий орган частиною правосуб`єктності "держави" в більш широкому сенсі. Серед іншого, у випадку делікту, вчиненого державою, які органи, інструменти чи суб`єкти слід ідентифікувати як частину правосуб`єктності "держави", і, відповідно, які з них повинні нести відповідальність за делікт, вчинений "державою" - незалежно від того, чи брав кожен з таких органів, інструментів чи суб`єктів активну - чи будь-яку іншу - участь у вчиненні цього конкретного делікту.

Держава несе відповідальність за дії державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.

Міжнародний суд ООН у справі Barcelona Traction (яка стосувалась можливості Бельгії надавати дипломатичний захист від втручання Іспанії в майнові права компанії, зареєстрованої в Канаді, акціонерами якої були піддані Бельгії) зробив застереження, що "форми інкорпорації та юридична особистість іноді застосовувались не тільки для цілей, для яких вони були призначені. Іноді корпоративна особа не могла захистити права тих, хто передав їй свої фінансові ресурси; тому виникли ризики зловживання, як і в багатьох інших інститутах права. Отже, тут, як і в інших випадках, право, діючи в рамках економічної реальності, мало надати захисні заходи та механізми в інтересах тих, хто знаходився всередині корпоративних осіб, так і тих хто був ззовні, хто взаємодіяв з ними: незалежне існування юридичних осіб не може вважатись абсолютним. В цьому контексті процеси "підняття корпоративної вуалі", або "зневажання юридичною особою" були визнані виправданими та справедливими в деяких обставинах та для деяких цілей. Практика, акумульована щодо цього питання на національному рівні вказує на те, що вуаль піднімається для запобігання зловживання привілеями юридичної особи, як у деяких випадках шахрайства, для захисту третіх осіб таких як кредитори або набувачі, або для запобігання уникненню юридичних вимог або обов`язків" (Barcelona Traction, Light and Power Company, Limited, Judgment, I.C.J. Reports 1970, p. 3 at p 33-34 paras. 38-39).

Поширеним є застосування концепції alter ego у практиці міжнародних інвестиційних арбітражів.

Зокрема, у справі Maffezini v. Spain трибунал Центру з розв`язання інвестиційних спорів (ICSID) зазначив, що при визначенні того, чи є організація державним органом, здійснюється встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також приймаються до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена - чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує організація - пункти 77, 79 рішення).

При цьому, у справі Maffezini v. Spain трибунал зробив висновок, що організація діяла від імені Іспанії, виходячи в тому числі з такого: 1) пропозиція щодо створення організації надходила від Міністерства промисловості Іспанії, була узгоджена з Міністерством фінансів, а рішення ухвалювалось на засіданні Ради Міністрів (тобто організація утворювалась для виконання державних функцій у сфері регіонального розвитку); 2) преамбула Декрету, яким утворено організацію, передбачала, що метою її створення є регіональний промисловий розвиток Автономного регіону Галісії, а до її завдань належать: дослідження нових індустрій, їх пошук та запровадження, інвестування в нові підприємства, розгляд заяв на кредити із офіційними джерелами фінансування, надання гарантій на кредити, надання технічної допомоги, надання субсидій (що є типовими державними завданнями, які за звичайних умов не виконуються державними організаціями); 3) в інших країнах агенції регіонального розвитку утворюються як державні органи і Світовий банк утворив Консультативну службу, одним із завдань якої є технічна допомога та консультативні послуги урядам при утворенні агенцій регіонального розвитку.

Також у справі Ceskoslovenska Obchodni Banka, A. S. V. The Slovak Republic (ICSID Case no ARB/97/4, Decision on Objections to Jurisdictions, May 24, 1999), трибунал встановив, що факту володіння державою акцій у корпорації (більше 65% уряду Чехії і близько 24% уряду Словаччини) було недостатньо для ухвалення рішення, чи мав позивач по Вашингтонській конвенції статут юридичної особи держави-учасника, коли її діяльність за своєю природою була "не скільки державницькою, стільки комерційною". Приватна корпорація, діяльність якої спрямована на отримання прибутку, при виконанні по суті функцій, делегованих їй державою, за функціональним тестом може вважатись органом держави.

У справі Flemingo DutyFree Shop Private Limited v. the Republic of Poland Трибунал ЮНСІТРАЛ у рішенні від 12.06.2016 р., визначаючи статус Державного підприємства польських аеропортів (PPL), дійшов висновку, що воно фактично є органом держави, оскільки: 1) 100% акцій PPL належали Польському державному казначейству, яке затверджувало договори оренди, які позивачі укладали з PPL та зміни до них; 2) управління міжнародними аеропортами, як правило не є діяльністю, яку виконує приватний бізнес; 3) відповідач сам визнавав, що PPL виконувала важливі для існування країни функції; 4) PPL працювало під щільним контролем Міністерства транспорту, яке призначало та звільняло керівництво компанії, проводило її аудит, перевіряло фінанси та видатки на заробітну плату, контролювало виконання функцій, делегованих Міністерством, PPL було захищена від банкрутства; 5) незважаючи на те, що формально PPL було самоврядною та госпрозрахунковою організацією, Трибунал визнав це квазі-незалежністю, зважаючи, зокрема на свідчення державного секретаря Міністерства транспорту, який визнав, що PPL працює в структурі міністерства.

У рішенні щодо прийнятності від 31.08.2001 р. у справі Salini Costruttori S.p.A. and Italstrade S.p.A. v. Kingdom of Morocco (ICSID Case no. ARB/00/4) трибунал визнав Національну компанію автошляхів Морокко органом держави, застосувавши структурний тест та зазначивши, що ця компанія, будучи товариством з обмеженою відповідальністю на 77,79% належала державному казначейству (інша частина - приватним інвесторам) і те, що Міністр інфраструктури за посадою був також головою ради директорів компанії, яка направляла протоколи своїх засідань Прем`єр-міністру Мороко. Щодо функціонального тесту, то Трибунал врахував, що відповідно до статутних документів компанії її головна діяльність полягала в будуванні, підтриманні та забезпеченні функціонування шляхів великих розмірів, переданих державою.

У рішенні щодо відповідальності та видів збитків від 21.02.2017 р. трибунал у справі Ampal-American Israel Corporation and others v. Arab Republic of Egypt (ICSID Case no. ARB/12/11) визнав Єгипетську загальну паливну корпорацію ("EGPC") органом держави, оскільки відповідно до Закону Єгипту № 20 від 1976 EGPC - це "публічна організація, яка є незалежною юридичною особою, задіяна у розвитку та належному використанні паливного багатства та поставкою для попиту країни різноманітних паливних продуктів".

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 р. у справі № 910/4210/20 вказав, що якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego ("другим я") такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави). Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними/самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.

З огляду на викладене, суд прийняв у даному випадку твердження позивача, які обгрунтовані наданими ним доказами, про те, що ПАТ "Газпром", ТОВ "Газпром Капітал" та МК ТОВ "Газпром Інтернешнл" є alter ego Російської держави, а відтак вони є частиною Російської держави, а отже є частиною особи заподіювача шкоди. Для цих цілей абсолютно неважливо, чи брали відповідачі активну або будь-яку іншу участь у вчиненні делікту, про який йде мова, чи ні. Важливим є те, що на момент вчинення делікту відповідачі були частиною Російської держави, яка вчинила делікт.

Таким чином, оскільки ПАТ "Газпром", ТОВ "Газпром Капітал" та МК ТОВ "Газпром Інтернешнл" були alter ego Російської Федерації на момент вчинення нею делікту проти власності позивача, то ці компанії мають нести відповідальність за це правопорушення в тій же мірі, що й Російська Федерація.

Водночас, суд встановив ту обставину, що в чинному законодавстві України відсутній закон, який би прямо регулював солідарну відповідальність первинного боржника та його alter ego в рамках положення статті 1166 Цивільного кодексу України про загальну деліктну відповідальність.

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Отже, вимога позивача про солідарне стягнення з відповідачів суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та солідарного стягнення з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства оборони Російської Федерації, Федерального казначейства Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» майнової шкоди у розмірі 16 050 120,00 грн.

Водночас, суд першої інстанції щодо валюти стягнення зазначив наступне.

Відповідно до положень ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частин 2, 3 ст. 3 наведеного Закону питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.

Таким чином, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України, і положенням міжнародного права.

Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.

Отже, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.

Відповідно до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.

Згідно із ч. 1 ст. 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Водночас, вирішуючи вимоги про стягнення на відшкодування шкоди коштів у іноземній валюті суд доходить висновку про відсутність правових підстав для саме такого відшкодування, оскільки позивачем не надано доказів здійснення ним валютних операцій які би мали безпосередній зв`язок з набуттям чи використанням знищеного та пошкодженого відповідачем майна. Таким чином винні (відповідачі) не мають передбаченого законом, обов`язку здійснювати відшкодування шкоди шляхом сплати коштів у іноземній валюті.

Враховуючи зазначене, суд не вбачав правових підстав для застосування грошового еквіваленту у євро в даному спорі.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для застосування грошового еквіваленту у євро в даному спорі.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу №910/13151/25 у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вже було вказано вище, звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що у зв`язку із збройною агресією російської федерації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» понесло реальні збитки внаслідок знищення та пошкодження майна, розмір шкоди та обсяг збитків становить 16 050 120,00 грн, що еквівалентно 384 169 доларів США.

В обґрунтування необхідності зазначення еквіваленту валюти позивач із посиланням на приписи ст. 524 Цивільного кодексу України, Закону України «Про валюту і валютні операції» зазначив, що у рішенні суду має бути визначено розмір збитків в національній валюті із визначенням відповідного еквіваленту в іноземних.

Приймаючи оскаржуване рішення судом першої інстанції позов задоволено, стягнуто з відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» збитки із зазначенням сум лише у національній валюті.

Колегія суддів дослідивши наявні матеріли справи, доводи та вимоги позивача, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2025 у справі № 916/3243/24, виснувала наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України (стаття 35 Закону України "Про Національний банк України").

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до положень ст.524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (п.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц).

Колегія суддів наголошує на тому, що Наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18 жовтня 2022 року № 3904/1223 затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією рф, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі - Методика).

У відповідності до п. 1 Методики, вона застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв`язку зі збройною агресією рф (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання.

Механізми оцінки (визначення розміру) реальних збитків, упущеної вигоди та оцінки потреб у відновленні, що наведені в Методиці №3904/1223, розроблено на підставі національних та міжнародних стандартів оцінки, а також керівних принципів Світового банку щодо оцінки збитків та інших матеріалів, які розроблені організаціями, визнаними у світовому співтоваристві.

Ця Методика є обов`язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов`язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності. У разі якщо певні питання, пов`язані з оцінкою збитків, не врегульовано цією Методикою, застосовуються інші нормативно-правові акти з питань оцінки майна, що визначені такими згідно із Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», та оціночні процедури, що передбачені міжнародними та національними стандартами оцінки, міжнародною оціночною практикою. Необхідність та доцільність застосування інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна обґрунтовуються у звіті про оцінку збитків (висновку експерта).

Ця Методика передбачає механізми оцінки (визначення розміру) збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям та іншим суб`єктам господарювання всіх форм власності внаслідок збройної агресії, оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб`єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб`єктів господарювання станом на дату оцінки, яка є датою не раніше ніж 23 лютого 2022 року. Оцінка (визначення розміру) збитків (упущеної вигоди) станом на дату оцінки, яка передує 23 лютого 2022 року, здійснюється шляхом проведення оцінки згідно з вимогами Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» або судової експертизи (експертного дослідження) згідно із Законом України «Про судову експертизу» з дотриманням методичного регулювання оцінки майна, яке здійснюється національними стандартами оцінки та міжнародними стандартами оцінки, європейськими стандартами оцінки, нормами міжнародної оціночної практики, що склалася, за наявності вихідних даних та інформаційних джерел, необхідних для проведення оцінки (визначення розміру) збитків.

У відповідності до п.9 Методики для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.

Так, відповідно до звіту про оцінку розміру шкоди та обсягу збитків, завданих єдиному майновому комплексу ТОВ «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» внаслідок знищення та пошкодження майна у зв`язку із збройною агресією РФ від 08.08.2025, вбачається, що розмір шкоди та обсяг збитків становить 384 169 доларів США, що еквівалентно 16 050 120 грн, та 327 650 євро (аркуш 3 Звіту).

Заперечення та спростування результатів оцінки збитків в матеріалах справи відсутні.

Суд першої інстанції помилково вважав, що відсутні правові підстави для застосування у даній справі грошового еквіваленту в іноземній валюті, зазначивши розмір збитків у національній валюті України.

До того ж суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №761/12665/14-ц від 04.07.2018, у справі « 373/2054/16-ц від 16.01.2019.

Відповідно, позивач буде позбавлений об`єктивної можливості відшкодувати збитки своєчасно, тобто без значного часового проміжку між завданням збитків та стягненням цих збитків з відповідачів за рішенням суду, у період чого відбудеться значне знецінення національної валюти.

Відтак, судова колегія вважає, що відповідне визначення збитків в еквіваленті іноземної валюти є цілком обґрунтованим та справедливим, оскільки в такий спосіб позивач убезпечує себе від непередбачуваної втрати активів, пов`язаної з коливанням обмінних курсів валют.

Частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України вказує, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до Господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Саме держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

Звернення особи до господарського суду з позовною заявою є засобом захисту порушеного оспорюваного або невизнаного права та охоронюваних законом інтересів.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право чи охоронюваний інтерес та його спосіб захисту.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. Вона безпосередньо пов`язана із спірними правовідносинами та суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовані заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до частин 1-3 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а суд може захистити цивільне право або інтерес також і іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19).

Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18).

На законодавчому рівні встановлено повну компенсацію збитків (завданої шкоди), так за приписами ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Разом з цим, наразі є загальновідомими обставини нестабільності національної валюти, внаслідок її девальвації, що має наслідком часткове її знецінення та перешкоджає повному відшкодуванню (компенсації) шкоди визначеної лише у гривневому еквіваленті, без прив`язки його до долару США, та буде суперечити наведеним законодавчим приписам щодо повного відшкодування.

Тому, з урахуванням обставин цієї справи, з метою запобігання втрати позивачем активів та необхідності повторного звернення позивача до суду для вжиття додаткових засобів захисту, що зумовлено девальвацією національної валюти України гривні, є цілком обґрунтованим та справедливим визначення суми заборгованості з урахуванням еквіваленту в іноземній валюті.

Враховуючи вищенаведене, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни абзацу 2 резолютивної частини рішення місцевого господарського суду, з викладенням його у наступній редакції: «Стягнути солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, Міністерства оборони Російської Федерації, Федерального казначейства Російської Федерації, Публічного акціонерного товариства «Газпром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал», Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» майнову шкоду у розмірі 16 050 120,00 грн, що еквівалентно 327 650 євро, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн».

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги про помилковість висновку суду про відсутність правових підстав для застосування у даній справі грошового еквіваленту в іноземній валюті.

З огляду на вище викладене, апеляційну скаргу у даній справі слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - змінити з викладенням абзацу другого резолютивної частини рішення у новій редакції. В іншій частині рішення залишити без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни абзацу 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25, з викладенням його у редакції даної постанови.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25 підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25 слід змінити з викладенням абзацу другого резолютивної частини рішення у новій редакції. В іншій частині рішення залишити без змін.

З урахуванням задоволення апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на відповідачів в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі № 910/13151/25 задовольнити.

2.Абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі №910/13151/25 змінити та викласти його у наступній редакції:

«Стягнути солідарно з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119049, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житная, буд. 14), Міністерства оборони Російської Федерації (119160, Російська Федерація, м. Москва, вул. Знаменка, буд. 19), Федерального казначейства Російської Федерації (101000, м. Москва, Великий Златоустинський провулок, буд. 6, стор. 1), Публічного акціонерного товариства «Газпром» (197229, Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, пр-т Лахтинський, буд. 2, корп. 3, буд. 1; ОДРН 1027700070518), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал» (195277, Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, внутрішньо міська територія, муніципальний округ Сампсонієвське, Большой Сампсоніївський проспект, буд. 28/2, літера "д", приміщення 43-н, приміщення 58; ОДРН 1087746212388), Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» (236006, Російська Федерація, Калінінградська обл., міський округ міста Калінінград, м. Калінінград, б-р Сонячний, буд. 3, оф. 4; ОДРН 1223900013952) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна Енергетична Будівельна Компанія» (04073, м. Київ, провулок Куренівський, будинок 17; ідентифікаційний код 42917311) майнову шкоду у розмірі 16 050 120 (шістнадцять мільйонів п`ятдесят тисяч сто двадцять) грн. 00 коп., що еквівалентно 327 650 (триста двадцять сім тисяч шістсот п`ятдесят) євро, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 0000 (сто тисяч) грн.».

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 у справі №910/13151/25 залишити без змін.

3. Стягнути солідарно з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119049, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житная, буд. 14), Міністерства оборони Російської Федерації (119160, Російська Федерація, м. Москва, вул. Знаменка, буд. 19), Федерального казначейства Російської Федерації (101000, м. Москва, Великий Златоустинський провулок, буд. 6, стор. 1), Публічного акціонерного товариства «Газпром» (197229, Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, пр-т Лахтинський, буд. 2, корп. 3, буд. 1; ОДРН 1027700070518), Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром Капітал» (195277, Російська Федерація, м. Санкт-Петербург, внутрішньо міська територія, муніципальний округ Сампсонієвське, Большой Сампсоніївський проспект, буд. 28/2, літера "д", приміщення 43-н, приміщення 58; ОДРН 1087746212388), Міжнародної компанії Товариство з обмеженою відповідальністю «Газпром Інтернешнл Лімітед» (236006, Російська Федерація, Калінінградська обл., міський округ міста Калінінград, м. Калінінград, б-р Сонячний, буд. 3, оф. 4; ОДРН 1223900013952) в дохід Державного бюджету України судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 361 127 (триста шістдесят одна тисяча сто двадцять сім) грн 70 коп.

4. Матеріали справи №910/13151/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена та підписана 14.09.2026.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

О.М. Гаврилюк