Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №910/14232/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 910/14232/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сковородіної О.М.

суддів: Горбасенка П.В.

Колесника Р.М.

секретар судового засідання Фурсов Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (війська частина НОМЕР_1 )

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі №910/14232/25 (суддя - Демидов В.О.)

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (війська частина НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2"

про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3

представники сторін у судове засідання не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2» на користь позивача основний борг у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_3Ухвалою суду першої інстанції від 09.07.2026 виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 у справі № 910/14232/25 в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЯ_2» основної суми боргу у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_4

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач через систему "Електронний суд" звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції застосував підставу для відстрочення, яка законом не передбачена - фінансовий стан юридичної особи не належить до обставин, що враховуються за статтею 331 Господарського процесуального кодексу України.

Боржник не довів жодної виняткової обставини, висновки суду ґрунтуються на припущеннях та не відповідають обставинам справи, а намір боржника реалізувати майно в майбутньому не є винятковою обставиною та не забезпечує реальності виконання рішення.

Ухвала не містить мотивів відхилення заперечень стягувача та обґрунтування визначеного судом строку відстрочення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду №910/14232/25 від 05.08.2026 апеляційну скаргу було прийнято до розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи.

19.08.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання 02.09.2026 представники сторін не з`явились.

Представник апелянта звернувся 26.08.2026 через систему «Електронний суд» з клопотанням про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою апеляційного суду від 31.08.2026 клопотання було задоволено.

У зв`язку з оголошенням в місті Києві повітряної тривоги, засідання в призначений час - 15:45 відбулось з запізненням, тому представник апелянта не зміг взяти в ньому участь.

Представник відповідача через канцелярію суду 02.09.2026 надав клопотання про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.

У відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи №910/14232/25, підстави заяви про відстрочення виконання рішення, проаналізувавши вимоги законодавства, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, зазначаючи при цьому наступне.

17.11.2025 в системі "Електронний суд" представником ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) сформовано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_3 та 18.11.2025 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 основний борг у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_5

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/14232/25 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 року у справі №910/14232/25 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2026 року у справі №910/14232/25 залишено без змін.

22.04.2026 на виконання рішення Господарського суду міста Києва №910/14232/25 від 30.01.2026, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 залишено без змін та набрало законної сили 08.04.2026 видано наказ.

11.06.2026 в системі "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" сформовано заяву про відстрочення виконання рішення суду до 31.12.2026.

Заява обґрунтована, зокрема, наступним:

- у Боржника існують обставини, які істотно ускладнюють виконання Наказу в частині сплати основного боргу у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_6. За результатами фінансово-господарської діяльності Боржника за 2025 рік Боржник отримав збиток у розмірі 13 272 000,00 грн., що підтверджується його фінансовою звітністю. У зв`язку зі складним фінансовим становищем Боржник не має достатнього обсягу вільних обігових коштів для одноразового виконання рішення суду в частині сплати ІНФОРМАЦІЯ_6 без істотного негативного впливу на господарську діяльність Боржника та його платоспроможність;

- Боржник не ухиляється від виконання Наказу та визнає обов`язок щодо його повного виконання. Так, Боржником добровільно сплачено 3% річних у розмірі 48 893,14 грн., інфляційні втрати у розмірі 113 610,61 грн, а також судовий збір у розмірі 153 831,54 грн, що підтверджується долученими платіжними інструкціями;

- джерелом виконання Наказу в частині несплаченої основної суми боргу в розмірі 12656734,96 грн. є реалізація техніки, в кількості 5 (п`яти) одиниць, що обліковуються та перебувають у власності Боржника. Виникнення заборгованості в розмірі основної суми боргу пов`язане виключно з тим, що згадана техніка не була реалізована, що призвело до нарахування штрафних санкцій, які і є предметом стягнення у цій справі;

- Боржником здійснюються організаційні заходи, спрямовані на реалізацію зазначеної техніки з метою отримання коштів для повного виконання Наказу, що обумовлює необхідність надання відстрочення виконання Наказу. Надання відстрочення не призведе до втрати військовою частиною НОМЕР_1 права на виконання Наказу та не звільняє Боржника від обов`язку його виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФОРМАЦІЯ_2" про відстрочення виконання рішення суду у справі 910/14232/25 була задоволена частково - відстрочено виконання рішення до 09.10.2026.

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно зі статтею 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною першою статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарський суд повинен досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто важливим є досягнення балансу інтересів сторін.

Слід також зазначити, що надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, п. 74).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 року у справі "Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців).

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, проте суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини на власний розсуд і визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих обставин та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

За приписами частин 3 та 4 статті 331 ГПК України:

3. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання боржником судового рішення про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.

Вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

4. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Стаття 331 ГПК України не виключає врахування фінансово-майнового стану юридичної особи.

Скаржник ототожнює частини третьої та частини четвертої статті 331 ГПК України, які мають різне призначення.

Підставою для відстрочення виконання судового рішення частина третя статті 331 ГПК України визначає обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частина четверта цієї статті не встановлює вичерпного переліку підстав, а перелічує чинники, які суд «також враховує», причому цей перелік прямо є відкритим, на що вказує слово «тощо» у пункті 3.

Можливість урахування фінансово-майнового стану юридичної особи прямо визнана Верховним Судом. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17 зазначено, що, вирішуючи питання про відстрочення, суд враховує матеріальні інтереси та фінансовий стан сторін, а стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Оскаржувана ухвала ґрунтується не на самому лише твердженні про відсутність коштів, а на сукупності документально підтверджених обставин: фінансовій звітності, добровільному частковому виконанні рішення до відкриття виконавчого провадження, наявності ліквідного майна (техніки у кількості 5 одиниць), спеціальному режимі обороту відповідної техніки, арешті всіх рахунків та фактичному списанні коштів.

Отже, наведені скаржником правові висновки застосовані судом першої інстанції правильно.

Відповідач не стверджував, що складний фінансовий стан сам по собі є достатньою або безумовною підставою для відстрочення. Він є лише одним з елементів сукупності обставин, які суд першої інстанції дослідив і оцінив у взаємозв`язку.

Також, в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції надано оцінку іншим документи, зокрема: довідка про підтвердження наявності товару на складі, що підтверджує наявність у власності Відповідача п`яти одиниць техніки МТ-ЛБу; платіжні інструкції № 271 та № 272 від 22.04.2026, № 289 від 12.05.2026, № 311 від 11.06.2026, що підтверджують часткове добровільне виконання Наказу до відкриття виконавчого провадження; листи Відповідача № 273 від 23.04.2026 та № 306 від 12.05.2026 і відповідь скаржника № 376-2693-2026 від 04.06.2026; відомості про відкриття 16.06.2026 виконавчого провадження № НОМЕР_2, накладення арешту на всі рахунки Боржника та списання грошових коштів на суму 626 114,42 грн.

Апеляційним судом врахована відповідь позивача №376/9 від 10.07.2026 на лист відповідача № 353 від 25.06.2026 (додаток до відзиву на апеляційну скаргу), яким боржник звернувся до Головного управління Національної гвардії України з письмовою пропозицією передати одну одиницю бронетехніки МТ-ЛБу в рахунок часткового погашення заборгованості, що свідчить про реальне намагання боржника виконати рішення суду першої інстанції.

Окремо слід врахувати, що листом № 273 від 23.04.2026 боржник звертався до позивача з проханням розстрочити виконання суду та надав відповідний графік погашення заборгованості, тобто, дії відповідача відкриті та добросовісно, останній повідомив скаржника про свій фінансовий стан, наявне майно та можливі джерела погашення заборгованості.

Крім того, суд першої інстанції задовольнив заяву Відповідача лише частково, скоротивши строк відстрочення з заявленого, що є проявом застосування судом першої інстанції принципів співмірності та пропорційності.

Відстрочення не звільняє Відповідача від обов`язку виконати рішення та від наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Надання відстрочення не припинило виконавче провадження № НОМЕР_2 та не призвело до скасування раніше застосованих заходів забезпечення примусового виконання. Накладені державним виконавцем арешти на кошти Відповідача залишилися чинними, а виконавець зберігає передбачені законом повноваження щодо розшуку майна та перевірки майнового стану Відповідача.

Поведінка Відповідача після ухвалення рішення суду: добровільна сплата інфляційних втрат, 3% річних та витрат на оплату судового збору ще до відкриття виконавчого провадження, звернення до стягувача з пропозицією передати бронетехніку в рахунок погашення заборгованості свідчить не про ухилення від виконання, а про послідовні дії, спрямовані на його виконання.

Вимога апелянта вказати подію, яка має настати саме до 09.10.2026, фактично означала б перенесення на суд обов`язку прогнозувати господарську діяльність сторони, чого закон не передбачає.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятої ухвали наведено місцевим судом, підстав для її скасування не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують викладених в ухвалі висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі 910/877/26 обґрунтована, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Тому, наведені доводи апеляційної скарги є неспроможними, а судом першої інстанції у повному обсязі досліджені та оцінені з правового боку, як доводи та аргументи позивача, так і відповідача.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (війська частина НОМЕР_1 ) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі №910/14232/25 слід відмовити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (війська частина НОМЕР_1 ) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі №910/14232/25 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.07.2026 у справі №910/14232/25 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

4. Матеріали справи №910/14232/25 повернути до місцевого господарського суду.

5. Повний текст постанови складено та підписано 14.09.2026.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст. 287 ГПК України, та у строки, встановлені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Сковородіна

Судді П.В. Горбасенко

Р.М. Колесник