Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №911/3398/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2026 р. Справа № 911/3398/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Горбасенка П.В.

суддів: Мальченко А.О.

Сковородіної О.М.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 (повний текст складено та підписано 23.06.2026) у справі № 911/3398/25 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Сквирської міської ради

2. Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 15 055, 31 грн

УСТАНОВИВ:

Білоцерківська окружна прокуратура (далі - прокуратура / прокурор) в інтересах держави в особі Сквирської міської ради (далі - позивач 1) та Державної екологічної інспекції Столичного округу (далі - позивач 2) звернулася до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДП «Ліси України» / відповідач) про стягнення 15 055, 31 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході реалізації представницьких повноважень в порядку статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою вивчено інформацію ДП «Ліси України» та матеріали філії «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України», за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів, зокрема, встановлено факт незаконної порубки п`яти дерев у кварталі 21 виділі 11 Сквирського лісництва, розташованого в адміністративних межах Сквирської територіальної громади, про що складено акт огляду місця вчинення лісопорушення № 5 від 24.04.2024, та завдання шкоди інтересам держави спричиненою рубкою на суму 15 055, 31 грн.

В розрізі наведеного прокурором зазначено, що відповідно до положень Лісового кодексу України, статуту ДП «Ліси України» та Положення про філію «Столичний лісовий офіс» на відповідача як постійного лісокористувача покладено обов`язок щодо забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, зокрема від незаконних рубок, тоді як, на переконання прокуратури, ДП «Ліси України» не забезпечило належної охорони та збереження лісових насаджень на підвідомчій йому території, не вжило достатнього комплексу заходів, спрямованих на запобігання незаконним рубкам.

Тож, посилаючись на положення статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України та норми природоохоронного і лісового законодавства, прокурор вважав, що відповідальність за заподіяну шкоду має нести ДП «Ліси України» як постійний лісокористувач, вина якого полягає у неналежному виконанні обов`язків щодо охорони і захисту лісу від незаконних рубок третіми особами.

Господарський суд Київської області ухвалою від 11.11.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 911/3398/25, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання та встановив строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Господарський суд Київської області рішенням від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25 задовольнив позовні вимоги повністю:

- стягнув з ДП «Ліси України» на користь Білоцерківської міської ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу у розмірі 15 055, 31 грн на рахунок: UA118999980333179331000010776, отримувач: ГУК у Київській області / Білоцерківська міська рада, ЄДРПОУ отримувача 37955989, банк отримувача: Казначейство України, код платежу: 24062100 «грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності»;

- стягнув з ДП «Ліси України» на користь Київської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 3 028, 00 грн.

Суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що на постійного лісокористувача законодавством покладено обов`язок із забезпечення охорони та захисту лісів, зокрема від незаконних рубок, а факт незаконної порубки п`яти дерев на підвідомчій відповідачу території свідчить про недостатність вжитих ним заходів щодо забезпечення збереження лісу.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки ДП «Ліси України» у формі бездіяльності щодо належної охорони лісу, заподіяної шкоди, причинного зв`язку між такою бездіяльністю та незаконною порубкою дерев, а також вини відповідача, відсутність якої останнім не доведено.

Поряд з тим Господарський суд Київської області зазначив, що для покладення на постійного лісокористувача відповідальності не має визначального значення встановлення осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, оскільки відповідальність постійного лісокористувача може наставати у зв`язку з неналежним виконанням ним обов`язків щодо охорони та збереження лісових насаджень від незаконних рубок третіми особами.

Розмір заподіяної шкоди у сумі 15 055, 31 грн суд першої інстанції визнав підтвердженим наданим розрахунком, здійсненим відповідно до такс, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, з урахуванням відповідної індексації.

Не погодившись із прийнятим рішенням суду, філія «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» (далі - скаржник) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, визнав встановленими недоведені обставини та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За твердженнями філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», прокурором не доведено наявності у діях (бездіяльності) відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди, а саме протиправної поведінки, вини та причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідача і шкодою, заподіяною незаконною порубкою дерев.

Апелянт наголошує, що прокурором не визначено, які саме передбачені законодавством заходи з охорони та збереження лісів відповідач не здійснив та яким чином невчинення таких заходів безпосередньо спричинило незаконну порубку. Натомість скаржник звертає увагу, що факт незаконної рубки п`яти дерев було виявлено саме працівниками державної лісової охорони ДП «Ліси України», якими складено акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства, відповідні розрахунки та інші матеріали, що надалі були направлені до правоохоронних органів для встановлення особи правопорушника. На переконання філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», зазначене свідчить про вжиття ним заходів, спрямованих на охорону та збереження лісових насаджень.

Крім того апелянт вважає помилковим покладення місцевим господарським судом в основу висновку про його відповідальність акта огляду місця вчинення порушення лісового законодавства, адже, за доводами скаржника, такий акт є документом первинної фіксації факту незаконної рубки та не може ототожнюватися з актом державного нагляду (контролю), складеним за результатами перевірки дотримання суб`єктом господарювання вимог природоохоронного законодавства, а тому сам по собі не підтверджує протиправної поведінки та вини відповідача.

Філія «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» також посилається на обставини запровадження в Україні воєнного стану та комендантської години, які, на її думку, обмежували можливості посадових осіб державної лісової охорони повною мірою здійснювати заходи щодо попередження та виявлення незаконних порубок.

Окремо апелянт заперечує наявність належних підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі. Зауважує, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не проводила перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, не складала відповідного акта перевірки чи протоколу про адміністративне правопорушення та не здійснювала розрахунку завданої шкоди, у зв`язку з чим, на думку філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», Інспекція не набула повноважень на звернення до суду з відповідним позовом у спірних правовідносинах.

Водночас скаржник стверджує, що прокурором не доведено нездійснення або неналежного здійснення Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Сквирською міською радою захисту інтересів держави, а сам по собі факт незвернення уповноважених органів до суду не є достатньою підставою для представництва їх інтересів прокурором. З огляду на наведене апелянт вважає, що позов прокурора підлягав залишенню без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2026 апеляційну скаргу філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Горбасенка П.В. , суддів Мальченко А.О., Сковородіної О.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.07.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25, постановив здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, витребував з Господарського суду Київської області матеріали цієї справи та встановив учасникам апеляційного провадження строк для подання до суду у письмовій формі відзивів на апеляційну скаргу.

22.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 911/3398/25.

Також 22.07.2026, в межах встановленого Північним апеляційним господарським судом строку, від Білоцерківської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому остання просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25, а вказане рішення залишити без змін.

Так, мотивуючи свою позицію, прокуратура наголошує на тому, що на відповідача як постійного лісокористувача законодавством покладено обов`язок щодо забезпечення охорони та захисту лісів, зокрема від незаконних рубок. На переконання прокурора, факт незаконної порубки дерев на підвідомчій ДП «Ліси України» території невстановленими особами свідчить про неналежне виконання ним обов`язків щодо охорони та збереження лісових насаджень і є підставою для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду.

Прокуратура вказує, що протиправна поведінка відповідача полягає у незабезпеченні достатньої та належної охорони лісу від незаконних рубок, а причинний зв`язок між такою бездіяльністю та заподіяною шкодою полягає у тому, що невжиття належних заходів з охорони лісу зробило можливою незаконну порубку дерев третіми особами. При цьому у деліктних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди, тоді як відповідач, на думку прокурора, відсутності своєї вини не довів.

Посилання скаржника на те, що незаконну порубку було виявлено працівниками державної лісової охорони, якими складено відповідні матеріали та повідомлено правоохоронні органи, прокурор вважає такими, що не спростовують вини ДП «Ліси України», позаяк зазначені дії були вчинені вже після здійснення незаконної рубки та заподіяння шкоди і не свідчать про вжиття всіх необхідних заходів для її попередження.

До того ж прокуратура заперечує проти доводів апелянта щодо обмеження можливостей державної лісової охорони виконувати свої обов`язки у зв`язку із запровадженням воєнного стану та комендантської години, зазначаючи, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів неможливості здійснення заходів з охорони та захисту лісу за таких обставин.

Стосовно підстав представництва інтересів держави прокурор зазначає, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є органом, уповноваженим здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, тоді як Сквирська міська рада наділена відповідними повноваженнями у сфері охорони навколишнього природного середовища та є органом місцевого самоврядування, до бюджету якого підлягають зарахуванню кошти на відшкодування заподіяної шкоди, що свідчить про належність таких органів як позивачів у цій справі.

В контексті викладеного прокурор стверджує, що до звернення з означеним позовом повідомив Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Сквирську міську раду про встановлене порушення інтересів держави, однак зазначені органи самостійно заходів судового захисту не вжили. Покликаючись, зокрема, на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокуратура вважає, що нею дотримано встановлений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок та належним чином підтверджено підстави для представництва інтересів держави у цій справі, у зв`язку з чим, на переконання прокурора, наведені в апеляційній скарзі твердження філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного нею рішення Господарського суду Київської області.

Поряд з тим колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що учасники справи - Сквирська міська рада і Державна екологічна інспекція Столичного округу були належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження та встановлення строку для подання відзивів на апеляційну скаргу, однак своїм правом на подання відзивів не скористалися, відповідно, відзивів на апеляційну скаргу до суду не подали.

Згідно із частиною 1 статті 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Водночас неподання відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», дослідивши фактичні обставини справи та наявні у ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та надавши правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія зазначає таке.

Як випливає з матеріалів означеної справи, 24.04.2024 працівниками державної лісової охорони філії «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України» під час здійснення заходів з охорони лісу виявлено факт незаконної порубки 5 дерев у кварталі 21 виділі 11 Сквирського лісництва, що знаходиться в адміністративних межах Сквирської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

За результатами виявлення незаконної порубки 24.04.2024 працівниками державної лісової охорони складено акт про лісопорушення № 5, у якому зафіксовано місце вчинення лісопорушення, кількість, породи, стан та діаметри пнів незаконно зрубаних дерев.

На підставі зазначеного акта провідним інженером з охорони і захисту лісу філії «Білоцерківське лісове господарство» ДП «Ліси України» Хоменком О.Ю. здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки, відповідно до якого її загальний розмір становить 15 055, 31 грн.

Матеріалами цієї справи також підтверджується, що квартал 21 Сквирського лісництва, у межах якого розташований виділ 11 та виявлено спірну незаконну порубку, входить до території лісового заказника місцевого значення «Уютне».

Насамперед, надаючи оцінку доводам скаржника про те, що Державна екологічна інспекція Столичного округу не є належним позивачем у цій справі, колегія суддів виходить з такого.

Згідно із частиною 3 статті 16, частиною 1 статті 20-2, частиною 1 статті 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема: організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Положеннями частини 1 статті 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» також передбачено повноваження відповідного центрального органу виконавчої влади пред`являти претензії про відшкодування збитків і втрат, заподіяних державі в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основними завданнями Державної екологічної інспекції України (далі - Держекоінспекція) є, зокрема:

1) реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів;

2) здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства.

Приписами пункту 1 розділу І Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України № 18 від 20.02.2023, встановлено, що Державна екологічна інспекція Столичного округу (далі - Інспекція) є міжрегіональним територіальним органом Держекоінспекції та їй підпорядковується, а її повноваження поширюються на територію міста Києва та Київської області.

Відповідно до положень розділу ІІ зазначеного Положення Інспекція здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням, зокрема, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, а також наділена повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції.

Отже, функції щодо здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог природоохоронного законодавства, у тому числі законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів, на території Київської області належать до компетенції Державної екологічної інспекції Столичного округу, яка також наділена повноваженнями на звернення до суду з вимогами про відшкодування заподіяної державі шкоди у відповідній сфері правовідносин.

Поряд з тим обставина, що у спірному випадку Державна екологічна інспекція Столичного округу самостійно не проводила перевірку за фактом незаконної порубки та не здійснювала розрахунок заподіяної шкоди, не свідчить про відсутність у неї визначеної законом компетенції щодо захисту інтересів держави. Питання належності та достатності доказів, якими підтверджуються факт порушення природоохоронного законодавства та розмір заподіяної шкоди, стосується доказування заявлених вимог, а не наявності у відповідного органу повноважень на захист інтересів держави.

Враховуючи наведене, колегія суддів висновує, що Державна екологічна інспекція Столичного округу є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим доводи скаржника про неналежність цього органу як позивача є необґрунтованими.

До того ж суб`єктом владних повноважень, наділеним компетенцією захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, є Сквирська міська рада, яка є співпозивачем в означеній справі.

Згідно із статтею 324 Цивільного кодексу України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2, частини 1 статті 10, частини 3 статті 16, частини 1 статті 18-1, частини 1 статті 60, частин 1, 4 статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля та природні ресурси, що є у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Положеннями статті 142, частин 1, 2 статті 143 та статті 145 Конституції України унормовано, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема, є доходи місцевих бюджетів та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст. Територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання, а права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Приписами статей 15, 41 та частини 1 статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, а економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають, зокрема, відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються державний та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до пункту 7 частини 3 статті 29 та пункту 4 частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

До надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків таких грошових стягнень, у тому числі: до бюджетів місцевого самоврядування (крім бюджетів міст Києва та Севастополя) - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків.

Таким чином грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням природоохоронного законодавства, мають бюджетну природу та підлягають розподілу між відповідними бюджетами у визначених законом пропорціях.

Беручи до уваги, що місцем заподіяння спірної екологічної шкоди є територія Сквирської міської територіальної громади, саме Сквирська міська рада є органом місцевого самоврядування, уповноваженим представляти відповідну територіальну громаду та захищати інтереси держави у цих правовідносинах, а до спеціального фонду бюджету цієї територіальної громади підлягає зарахуванню визначена бюджетним законодавством частина відповідного грошового стягнення.

Відтак Сквирська міська рада є належним співпозивачем у цій справі.

Стосовно доводів скаржника про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави судова колегія зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За змістом частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва та зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; така бездіяльність має місце у разі, якщо компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їх захисту, проте протягом розумного строку самостійно не звернувся до суду з відповідним позовом;

- звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає такому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом самостійного звернення до суду або повідомлення прокурора про відсутність підстав для такого звернення.

При цьому Великою Палатою Верховного Суду у зазначеній постанові сформульовано висновок, відповідно до якого прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Так, в матеріалах означеної справи наявний лист Білоцерківської окружної прокуратури № 50-10587вих-24 від 01.11.2024, яким вона повідомила Сквирську міську раду про порушення інтересів держави, у зв`язку із завданням останній шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, і наявності підстав для стягнення відповідно завданої шкоди у судовому порядку.

Листом № 03-10743 від 13.11.2024 Сквирська міська рада надала відповідь Білоцерківській окружній прокуратурі, у якій повідомила, що у зв`язку з відсутністю необхідних документів та інших доказів, достатніх для підготовки та пред`явлення відповідного позову, самостійно вжити заходів щодо стягнення в судовому порядку шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, не вбачається можливим.

Також у матеріалах справи наявний лист Білоцерківської окружної прокуратури № 50-10588вих-24 від 01.11.2024, яким Державну екологічну інспекцію Столичного округу повідомлено про порушення інтересів держави внаслідок недотримання вимог лісового законодавства та запропоновано надати інформацію щодо вжиття Інспекцією заходів, спрямованих на стягнення шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев.

Державна екологічна інспекція Столичного округу листом № 9/6/2-30/3070 від 07.11.2024 надала відповідь Білоцерківській окружній прокуратурі, зазначивши, що позбавлена можливості щодо пред`явлення позову про стягнення завданої державі шкоди внаслідок порушення природоохоронного законодавства, тоді як щодо пред`явлення Білоцерківською окружною прокуратурою позову в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу про стягнення такої шкоди не заперечує.

В подальшому Білоцерківська окружна прокуратура листом-повідомленням щодо представництва прокурором інтересів держави в суді в особі відповідних суб`єктів владних повноважень № 50/3-8731вих-25 від 25.09.2025 повідомила Державну екологічну інспекцію Столичного округу та Сквирську міську раду щодо звернення до Господарського суду Київської області в інтересах держави в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Тож, як установлено з матеріалів справи, до звернення з позовом Білоцерківська окружна прокуратура повідомила позивача 1 та позивача 2 про виявлений факт незаконної порубки дерев на території Сквирського лісництва, заподіяння внаслідок цього шкоди навколишньому природному середовищу та наявність підстав для вжиття заходів щодо її стягнення у судовому порядку.

З огляду на що Державна екологічна інспекція Столичного округу та Сквирська міська рада були обізнані про порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, однак, будучи наділеними відповідними повноваженнями, самостійно з позовом про стягнення заподіяної незаконною порубкою шкоди до суду не звернулися.

Таким чином прокурор до звернення до суду надав компетентним органам можливість самостійно вжити заходів для захисту інтересів держави, проте останні таким правом не скористалися, у зв`язку з чим передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок дотримано.

Поряд з тим доводи скаржника про відсутність у матеріалах справи доказів проведення прокурором перевірки діяльності Державної екологічної інспекції Столичного округу або встановлення причин невиконання чи неналежного виконання нею своїх повноважень наведеного не спростовують.

Закон не покладає на прокурора обов`язку встановлювати причини, з яких компетентний орган не здійснює захист інтересів держави, або попередньо проводити перевірку діяльності такого органу. Визначальним є те, що компетентний орган, будучи обізнаним про можливе порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження, протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора самостійно належних заходів не вжив.

За таких обставин апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у прокурора визначених законом підстав для представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Сквирської міської ради та, як наслідок, відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги.

Щодо суті спірних правовідносин судова колегія зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 16 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно зі статтею 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Права та обов`язки постійних лісокористувачів визначені статтею 19 Лісового кодексу України, за змістом якої постійні лісокористувачі, зокрема, зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Відповідно до статті 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно зі статтею 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень, раціонально використовувати лісові ресурси та здійснювати інші передбачені законодавством заходи щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

За приписами статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Положеннями статті 89 Лісового кодексу України унормовано, що охорону і захист лісів на території України здійснюють державна лісова охорона та лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Статтею 90 Лісового кодексу України визначено основні завдання державної лісової охорони, до яких належать, зокрема, здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Відповідно до статті 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників, а також у порушенні вимог щодо охорони лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

За змістом статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що ведення лісового господарства не обмежується використанням лісових ресурсів, а передбачає здійснення постійним лісокористувачем комплексу організаційних, охоронних та інших передбачених законодавством заходів, спрямованих, зокрема, на недопущення незаконних рубок та інших пошкоджень лісу.

Отже, на постійного лісокористувача покладено обов`язок організувати та забезпечити належну охорону і захист закріплених за ним лісів від незаконних рубок, у тому числі шляхом здійснення відповідних заходів державної лісової охорони.

Положеннями частин 1, 4 статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

За приписами частини 1 статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації в повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до частин 1, 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, тоді як така особа звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе відсутність своєї вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки особи, яка заподіяла шкоду; наявності шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вини особи, яка її завдала.

При цьому у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність поведінки її заподіювача та причинний зв`язок між такою поведінкою і заподіяною шкодою. Вина заподіювача шкоди презюмується, а тому саме відповідач повинен довести її відсутність.

У контексті наведеного порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, може бути підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. Для вирішення питання про таку відповідальність не є визначальним те, хто саме безпосередньо здійснив незаконне вирубування дерев на ділянці лісу, наданій у постійне користування, оскільки правове значення має належне виконання самим лісокористувачем покладених на нього законом обов`язків щодо охорони та збереження лісу.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 виходила з того, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства можуть нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють незаконну вирубку лісів, а й постійні лісокористувачі у разі невиконання або неналежного виконання покладених на них обов`язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу.

Аналогічний правовий підхід викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 09.12.2019 у справі № 906/133/18.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 88 постанови від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 також зазначила, що особа, яка використовує лісову ділянку на праві постійного користування, не є потерпілою від правопорушення у вигляді незаконної порубки дерев на цій ділянці, а навпаки, є відповідальною за шкоду, завдану внаслідок такої порубки, якщо її вина полягає у протиправній бездіяльності щодо забезпечення належної охорони та збереження лісу.

Наведений підхід послідовно застосовується Верховним Судом при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рубками, вчиненими третіми, у тому числі невстановленими, особами.

Зокрема, у постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23 Верховний Суд зауважив, що обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок.

У постанові від 12.09.2024 у справі № 907/181/22 Верховний Суд підтвердив зазначений правовий підхід та виходив із того, що факт вчинення незаконної порубки третіми особами не виключає цивільно-правової відповідальності постійного лісокористувача за умови встановлення у його поведінці всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Таким чином встановлення особи, яка безпосередньо здійснила незаконну порубку дерев, не є обов`язковою передумовою для вирішення питання про цивільно-правову відповідальність постійного лісокористувача. Предметом доказування у такому спорі є наявність передбачених законом елементів складу цивільного правопорушення саме у поведінці постійного лісокористувача, зокрема належність виконання ним обов`язків щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок.

В розрізі наведеного судова колегія відхиляє доводи скаржника про те, що прокурором не визначено, які саме конкретні дії щодо охорони та захисту лісу мав вчинити відповідач, але не вчинив, а судом першої інстанції не встановлено конкретного порушення відповідачем покладених на нього обов`язків.

Положеннями статей 19, 64, 86 Лісового кодексу України на постійного лісокористувача покладено обов`язок забезпечувати охорону та захист лісів, у тому числі від незаконних рубок, шляхом здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження.

Законодавство не пов`язує виконання такого обов`язку виключно з учиненням окремої, наперед визначеної дії та не встановлює вичерпного переліку заходів, здійснення яких за будь-яких обставин свідчило б про належне виконання постійним лісокористувачем обов`язку щодо охорони ввірених йому лісових насаджень.

Подібний за змістом довід був предметом оцінки Верховного Суду у постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23. Відхиляючи відповідні аргументи, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє постійного лісокористувача від необхідності виконання та не спростовує можливості здійснення ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків щодо охорони лісу.

Зазначений правовий підхід підтверджено Верховним Судом і у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25, у якій, посилаючись на висновки у справі № 927/32/23, Верховний Суд наголосив, що відсутність визначеного чіткого переліку відповідних заходів не звільняє постійного лісокористувача від виконання обов`язку щодо охорони лісів від незаконних рубок.

Тож, для вирішення питання про відповідальність постійного лісокористувача не вимагається встановлення виключно якоїсь однієї конкретної невчиненої ним дії, зокрема непроведення певного обходу, патрулювання чи ревізії. Оцінці підлягає належність виконання покладеного на нього законом обов`язку щодо організації та забезпечення охорони лісу в цілому з урахуванням установлених обставин конкретної справи та сукупності наявних доказів.

У цій справі на лісовій ділянці, яка перебувала у віданні відповідача як постійного лісокористувача, у кварталі 21 виділі 11 Сквирського лісництва виявлено незаконну порубку 5 дерев, здійснену невстановленими особами.

Те, що безпосередніх виконавців незаконної порубки не встановлено, не усуває покладеного законом на ДП «Ліси України» обов`язку щодо охорони ввірених йому лісових насаджень та не виключає його цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання такого обов`язку.

У зв`язку з цим посилання скаржника на те, що прокурором не зазначено конкретної дії, яку відповідач повинен був учинити для недопущення спірної незаконної порубки, саме по собі не спростовує висновків про неналежне виконання постійним лісокористувачем покладених на нього законом обов`язків.

Судова колегія також ураховує доводи апелянта про те, що факт спірної незаконної порубки був самостійно виявлений працівниками державної лісової охорони відповідача, якими 24.04.2024 складено акт про лісопорушення № 5 та здійснено розрахунок заподіяної шкоди, а 25.04.2024 філією «Білоцерківське лісове господарство» направлено до правоохоронних органів повідомлення про виявлене правопорушення.

Наведене свідчить про вжиття працівниками ДП «Ліси України» заходів реагування після виявлення порушення та враховується колегією суддів під час оцінки його поведінки.

Разом із тим виявлення вже вчиненої незаконної порубки, її документальна фіксація, визначення розміру шкоди та повідомлення правоохоронних органів за своїм змістом є заходами реагування на виявлене порушення лісового законодавства. Вчинення таких дій не є достатнім для висновку про належне виконання постійним лісокористувачем усього комплексу обов`язків щодо організації охорони та захисту лісу від незаконних рубок.

Водночас апеляційний господарський суд не розцінює сам факт виявлення незаконної порубки працівниками відповідача та подальшого повідомлення правоохоронних органів як доказ неналежного виконання ДП «Ліси України» обов`язків щодо охорони лісу. Зазначені обставини підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами та з урахуванням установленого законом змісту обов`язків постійного лісокористувача.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою у спорах за участю ДП «Ліси України».

Так, у справі № 911/2258/25 незаконну порубку 11 дерев також було виявлено працівниками філії відповідача, які склали акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства та здійснили розрахунок заподіяних збитків. Північний апеляційний господарський суд у постанові від 09.03.2026, залишаючи рішення про стягнення шкоди без змін, виходив із того, що обов`язок щодо організації та забезпечення охорони лісів від незаконних рубок покладений саме на постійного лісокористувача.

Схожі фактичні обставини мали місце й у справі № 911/168/25, у якій незаконну порубку двох дерев 25.04.2024 було виявлено працівниками філії «Бориспільське лісове господарство» ДП «Ліси України». Виявлення порубки власними працівниками постійного лісокористувача не було визнано обставиною, яка сама по собі виключає його відповідальність за неналежне забезпечення охорони закріплених за ним лісових насаджень.

Поряд з тим матеріали означеної справи не містять висновку службового розслідування щодо обставин спірної незаконної порубки, а також доказів притягнення працівників державної лісової охорони відповідача до дисциплінарної відповідальності у зв`язку з неналежним виконанням ними службових обов`язків.

Більше того, з наявної в матеріалах справи наданої філією «Білоцерківське лісове господарство» відповіді на запит Білоцерківської окружної прокуратури випливає, що службове розслідування за фактом спірної незаконної порубки не проводилося.

Разом із тим відсутність службового розслідування або доказів притягнення конкретних працівників ДП «Ліси України» до дисциплінарної відповідальності не свідчить про належне виконання постійним лісокористувачем передбаченого законом обов`язку щодо охорони та захисту лісу та не є самостійною підставою для звільнення його від цивільно-правової відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність конкретного працівника та цивільно-правова відповідальність постійного лісокористувача мають різні правові підстави, а положення статей 19, 64, 86, 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статті 1166 Цивільного кодексу України не ставлять можливість відшкодування екологічної шкоди в залежність від попереднього проведення службового розслідування чи притягнення працівників лісокористувача до дисциплінарної відповідальності.

Відтак відсутність таких доказів підлягає врахуванню під час оцінки всієї сукупності обставин справи, однак не спростовує інших установлених обставин, що свідчать про необхідність оцінки належності виконання відповідачем покладених на нього законом обов`язків щодо охорони та захисту лісу.

Стосовно доводів скаржника про те, що акт про лісопорушення, складений працівниками державної лісової охорони ДП «Ліси України», є лише документом первинної фіксації порушення та не може підміняти собою акт уповноваженого органу державного нагляду (контролю), судова колегія зазначає таке.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України суд бере до розгляду докази, які стосуються предмета доказування, а обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до статей 89, 90 Лісового кодексу України охорону і захист лісів здійснює, зокрема, державна лісова охорона, до завдань якої належить забезпечення охорони лісів від незаконних рубок та інших порушень лісового законодавства.

Отже, складення уповноваженими посадовими особами державної лісової охорони документа, яким зафіксовано виявлене порушення лісового законодавства, не надає такому документу статусу неналежного чи недопустимого доказу лише з тієї підстави, що відповідну перевірку не проводила Державна екологічна інспекція Столичного округу.

Чинне законодавство не встановлює, що факт незаконної порубки лісу, її кількісні та якісні характеристики, а також заподіяна внаслідок неї шкода можуть підтверджуватися виключно актом перевірки органу державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, вирішуючи питання щодо доказування порушення природоохоронного законодавства та заподіяної ним шкоди, виходив із того, що акт перевірки Державної екологічної інспекції не є єдиним доказом, яким можуть підтверджуватися відповідні обставини. Встановлення факту правопорушення та розміру заподіяної шкоди здійснюється судом на підставі оцінки всієї сукупності належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів.

Подібний підхід щодо доказового значення документів, складених працівниками державної лісової охорони за результатами виявлення незаконної порубки, застосовано Верховним Судом у постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20.

У цій справі факт незаконної порубки 5 дерев у кварталі 21 виділі 11 Сквирського лісництва зафіксовано актом про лісопорушення № 5 від 24.04.2024, складеним працівниками державної лісової охорони філії «Білоцерківське лісове господарство». В акті зазначено місце лісопорушення, кількість, породи, стан та діаметри пнів зрубаних дерев, а на підставі цих відомостей працівником цієї ж філії здійснено розрахунок розміру шкоди.

До того ж уже 25.04.2024 філія «Білоцерківське лісове господарство» повідомила правоохоронні органи про виявлену незаконну порубку, тобто сам відповідач після виявлення лісопорушення вчиняв дії, виходячи із зафіксованих його працівниками обставин.

За таких обставин відсутність акта перевірки Державної екологічної інспекції Столичного округу не свідчить про недоведеність факту незаконної порубки та не зумовлює недопустимості акта про лісопорушення № 5 від 24.04.2024 і складеного на його підставі розрахунку як доказів у цій справі.

Матеріали означеної справи не містять доказів, які б спростовували зафіксовані в акті № 5 відомості щодо місця незаконної порубки, кількості, порід, стану та діаметрів пнів зрубаних дерев.

Відтак відповідні документи підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи за правилами статей 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, а доводи апеляційної скарги про неможливість підтвердження ними факту спірної незаконної порубки та заподіяної шкоди є необґрунтованими.

Щодо посилань скаржника на запровадження в Україні воєнного стану та встановлення комендантської години як на обставини, що обмежували можливості працівників державної лісової охорони щодо здійснення охорони лісових насаджень, колегія суддів зазначає таке.

Сам факт запровадження воєнного стану на території України не припиняє та не скасовує встановлених Лісовим кодексом України обов`язків постійного лісокористувача щодо забезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок.

Установлення комендантської години та інших обмежень, пов`язаних із правовим режимом воєнного стану, об`єктивно може впливати на порядок організації роботи державної лісової охорони, однак такі обставини не є безумовною підставою для висновку про неможливість виконання постійним лісокористувачем покладених на нього законом обов`язків.

Як випливає з матеріалів цієї справи, точний час здійснення спірної незаконної порубки не встановлено. Доказів того, що вона відбулася саме під час дії комендантської години, матеріали справи не містять.

Відповідачем також не надано доказів того, що встановлені у відповідний період обмеження об`єктивно унеможливлювали здійснення ним заходів з охорони та захисту лісу на відповідній території або організацію такої охорони в інший спосіб з урахуванням установлених обмежень.

До того ж скаржником не конкретизовано, які саме обмеження, запроваджені у зв`язку з воєнним станом, безпосередньо перешкодили виконанню відповідачем обов`язків щодо охорони кварталу 21 виділу 11 Сквирського лісництва та яким чином такі обставини перебували у причинному зв`язку з неможливістю запобігти спірній незаконній порубці.

Отже, загальне посилання на дію воєнного стану та комендантської години за відсутності доказів їх конкретного впливу на можливість виконання відповідачем покладених на нього обов`язків не спростовує висновків суду першої інстанції та не є підставою для звільнення постійного лісокористувача від відповідальності.

Щодо визначеного до стягнення розміру шкоди судова колегія зауважує таке.

Як установлено з матеріалів справи, на підставі акта про лісопорушення № 5 від 24.04.2024 провідним інженером з охорони і захисту лісу філії «Білоцерківське лісове господарство» здійснено розрахунок шкоди, заподіяної незаконною порубкою 5 дерев, у загальному розмірі 15 055, 31 грн.

Зі змісту означеного розрахунку випливає, що при визначенні розміру шкоди його укладач керувався додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд».

Раніше судовою колегією було установлено, що квартал 21 Сквирського лісництва, у межах якого розташований виділ 11 та виявлено спірну незаконну порубку, входить до території лісового заказника місцевого значення «Уютне».

Постановою Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022 затверджено спеціальні такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, а додатком 1 до цієї постанови визначено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев`яніле стебло, до ступеня припинення росту.

Тож, оскільки спірну незаконну порубку вчинено в межах території природно-заповідного фонду, при визначенні розміру заподіяної нею шкоди підлягають застосуванню спеціальні такси, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 575 від 10.05.2022.

У зв`язку з наведеним посилання місцевого господарського суду на постанову Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 як на нормативно-правовий акт, відповідно до якого здійснено спірний розрахунок, є помилковим та не відповідає ані змісту самого розрахунку, ані встановленим обставинам щодо місця вчинення незаконної порубки.

Разом із тим неправильне зазначення судом першої інстанції нормативно-правового акта, яким урегульовано визначення розміру шкоди, не спростовує тієї обставини, що розрахунок заявленої до стягнення шкоди фактично здійснювався із застосуванням спеціальних такс, передбачених для порушень законодавства про природно-заповідний фонд.

Вихідними даними для здійснення розрахунку слугували відомості, зафіксовані в акті про лісопорушення № 5 від 24.04.2024, тоді як скаржником не надано доказів, які б спростовували ці відомості щодо кількості, порід, стану чи діаметрів незаконно зрубаних дерев, та не наведено власного контррозрахунку, який би свідчив про необґрунтованість визначеного до стягнення розміру шкоди.

З огляду на наведені вище висновки щодо доказового значення акта про лісопорушення та складеного на його підставі розрахунку саме по собі те, що відповідний розрахунок здійснений працівником лісокористувача, а не Державною екологічною інспекцією Столичного округу, не свідчить про його неналежність або недопустимість.

За таких обставин, оцінивши зазначений розрахунок у сукупності з іншими доказами та доводами сторін, колегія суддів не встановила підстав для висновку про недоведеність заявленого прокурором до стягнення розміру шкоди у сумі 15 055, 31 грн.

Відтак помилкове посилання Господарського суду Київської області на постанову Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 підлягає виправленню судом апеляційної інстанції шляхом надання правильної правової кваліфікації спірним правовідносинам, однак не впливає на правильність висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заявленої суми шкоди.

Ураховуючи сукупність установлених обставин справи та наведене правове регулювання спірних правовідносин, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують наявності правових підстав для покладення на ДП «Ліси України» обов`язку з відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок спірної незаконної порубки.

Матеріалами означеної справи підтверджено факт незаконної порубки 5 дерев на лісовій ділянці, охорону та захист якої зобов`язаний забезпечувати відповідач як постійний лісокористувач, а також заподіяння внаслідок такої порубки шкоди навколишньому природному середовищу.

Покладений законом на постійного лісокористувача обов`язок щодо охорони та захисту лісів не обмежується реагуванням на вже виявлені порушення, а передбачає організацію та здійснення комплексу заходів, спрямованих, зокрема, на збереження лісових насаджень від незаконних рубок. Відсутність законодавчо визначеного вичерпного переліку конкретних заходів, яких мав ужити лісокористувач у кожному окремому випадку, не звільняє його від виконання такого обов`язку.

Та обставина, що спірну незаконну порубку виявили працівники державної лісової охорони відповідача, які склали акт про лісопорушення, здійснили розрахунок заподіяної шкоди та наступного дня повідомили правоохоронні органи, свідчить про вжиття заходів реагування після виявлення порушення, однак не є достатньою для висновку про належне виконання всього комплексу обов`язків щодо організації охорони лісу від незаконних рубок.

Поряд з тим відсутність висновку службового розслідування або доказів притягнення конкретних працівників державної лісової охорони до дисциплінарної відповідальності не є самостійною підставою для звільнення постійного лісокористувача від цивільно-правової відповідальності.

Не спростовують установлених обставин і доводи скаржника щодо неналежності доказів, якими підтверджено факт незаконної порубки та розмір заподіяної шкоди, оскільки відсутність акта державного нагляду (контролю), складеного Державною екологічною інспекцією Столичного округу, не виключає можливості встановлення відповідних обставин іншими належними та допустимими доказами.

Посилання філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» на дію воєнного стану та комендантської години також не свідчать про відсутність вини відповідача, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що спірна незаконна порубка відбулася саме під час комендантської години або що встановлені у відповідний період обмеження об`єктивно унеможливлювали організацію та здійснення відповідачем заходів з охорони відповідної лісової ділянки.

Судовою колегією також установлено, що Державна екологічна інспекція Столичного округу та Сквирська міська рада є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а прокурором дотримано передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок, необхідний для представництва інтересів держави в суді в особі зазначених органів.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності у поведінці ДП «Ліси України» протиправності, вини та причинного зв`язку із заподіяною шкодою, неналежності та недопустимості доказів, неможливості виконання обов`язків у зв`язку з дією воєнного стану та комендантської години, неналежності визначених прокурором позивачів, а також відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Водночас апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як випливає зі змісту позовної заяви, Білоцерківська окружна прокуратура звернулася до Господарського суду Київської області з цим позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Столичного округу та Сквирської міської ради.

Заявлені прокурором позовні вимоги полягали у стягненні з ДП «Ліси України» 15 055, 31 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев, на відповідний рахунок місцевого бюджету Сквирської міської територіальної громади.

Судовою колегією було встановлено, що спірну незаконну порубку вчинено у кварталі 21 виділі 11 Сквирського лісництва, що знаходиться в межах Сквирської міської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища.

Пунктом 7 частини 3 статті 29 Бюджетного кодексу України передбачено зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків таких грошових стягнень, у тому числі 50 відсотків - до бюджетів місцевого самоврядування та 20 відсотків - до обласних бюджетів.

Тож, законодавством установлено спеціальний порядок зарахування коштів, стягнутих у рахунок відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, відповідно до якого такі кошти є надходженнями бюджетів у визначених законом пропорціях, а належний місцевий бюджет визначається з урахуванням місця заподіяння відповідної шкоди.

Оскільки спірну незаконну порубку вчинено на території Сквирської міської територіальної громади, саме з бюджетом цієї територіальної громади пов`язане зарахування передбаченої законом частини відповідного грошового стягнення.

Зазначене узгоджується і з визначеним прокурором суб`єктним складом цього спору, оскільки позов у відповідній частині заявлено в інтересах держави саме в особі Сквирської міської ради, належність якої як органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, установлена судовою колегією вище.

Разом із тим, задовольняючи позов, Господарський суд Київської області у резолютивній частині оскаржуваного рішення постановив стягнути з ДП «Ліси України» 15 055, 31 грн шкоди на користь Білоцерківської міської ради із зазначенням бюджетного рахунку, відкритого для зарахування відповідних надходжень за Білоцерківською міською територіальною громадою.

Білоцерківська міська рада не була визначена прокурором як орган, в інтересах якого заявлено цей позов, тоді як матеріали справи не містять обставин, які б пов`язували місце заподіяння спірної шкоди з територією Білоцерківської міської територіальної громади.

Таким чином, зазначивши у резолютивній частині оскаржуваного рішення Білоцерківську міську раду та відповідний їй бюджетний рахунок замість Сквирської міської ради та рахунку, відкритого для зарахування відповідних надходжень до бюджету Сквирської міської територіальної громади, суд першої інстанції неправильно визначив територіальну громаду, до бюджету якої підлягає первісному зарахуванню присуджена сума шкоди.

При цьому зазначення у резолютивній частині рішення конкретного казначейського рахунку має враховувати бюджетну природу стягуваних коштів та встановлений законом порядок їх подальшого розподілу між відповідними бюджетами. Тому визначення Сквирської міської ради та відповідного бюджетного рахунку не означає присудження всієї суми шкоди цій раді як самостійному приватноправовому кредитору, а забезпечує належне зарахування стягнутих коштів до бюджетної системи відповідно до місця заподіяння шкоди та їх подальший розподіл у пропорціях, установлених бюджетним законодавством.

З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 15 055, 31 грн шкоди є правильним, однак резолютивна частина оскаржуваного рішення в частині визначення територіальної громади та бюджетного рахунку, на який підлягають зарахуванню стягнуті кошти, не відповідає встановленим обставинам справи та наведеним положенням матеріального права.

Колегія суддів враховує, що зазначене порушення не було предметом доводів апеляційної скарги філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України».

Водночас згідно із частиною 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки неправильне визначення судом першої інстанції територіальної громади та відповідного бюджетного рахунку, на який підлягає зарахуванню стягнута сума екологічної шкоди, є наслідком неправильного застосування наведених вище норм матеріального права, суд апеляційної інстанції в силу прямої вказівки частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України не обмежений у цьому питанні доводами та вимогами апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із частинами 1, 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25 підлягає зміні в частині визначення територіальної громади та бюджетного рахунку, на який підлягає зарахуванню стягнута з відповідача сума шкоди, шляхом зазначення у резолютивній частині рішення Сквирської міської ради та відповідного рахунку для зарахування надходжень до бюджету Сквирської міської територіальної громади.

Враховуючи наведене, доводи скаржника, якими обґрунтовано вимогу про скасування оскаржуваного рішення та відмову в задоволенні позову, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

У зв`язку з цим апеляційна скарга філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України» задоволенню не підлягає, тоді як рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25 підлягає зміні з наведених вище, самостійно встановлених судом апеляційної інстанції підстав, а в іншій частині - залишенню без змін.

Приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що судові витрати розподіляються залежно від результатів вирішення спору.

За змістом частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В означеній справі внаслідок зміни рішення судом апеляційної інстанції розмір задоволених позовних вимог не змінюється, а визначена судом першої інстанції сума шкоди у розмірі 15 055, 31 грн залишається незмінною. Зміна рішення зумовлена виключно необхідністю правильного визначення територіальної громади та бюджетного рахунку, на який підлягає зарахуванню присуджена сума шкоди.

При цьому доводи апеляційної скарги філії «Столичний лісовий офіс» ДП «Ліси України», якими скаржник обґрунтовував вимогу про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, судовою колегією відхилені.

За таких обставин підстав для зміни здійсненого місцевим господарським судом розподілу судових витрат немає, а витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Залишити без задоволення апеляційну скаргу філії «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25 змінити в частині визначення територіальної громади та бюджетного рахунку, на який підлягає зарахуванню стягнута сума шкоди.

3. Викласти пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25 в такій редакції:

«Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд. 9-А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Сквирської міської ради шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу, у розмірі 15 055 (п`ятнадцять тисяч п`ятдесят п`ять) грн 31 коп. на рахунок: UA188999980333179331000010844, отримувач: ГУК у Київській області / Сквирська міська рада, код ЄДРПОУ отримувача 37955989, банк отримувача: Казначейство України, код платежу: 24062100 «грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності».».

4. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2026 у справі № 911/3398/25 залишити без змін.

5. Покласти витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на скаржника.

6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

7. Повернути матеріали справи до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 14.09.2026.

Головуючий суддя П.В. Горбасенко

Судді А.О. Мальченко

О.М. Сковородіна