Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №910/15810/25 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Інші справи

Дата: 10 вересня 2026 р.

Справа: №910/15810/25

Суддя: Крижний О.М.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р. Справа № 910/15810/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Владимиренко С.В.

Без виклику учасників судового процесу

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

у справі № 910/15810/25

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергопоставка",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВС Груп Менеджмент",

3) Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго",

про визнання недійсними правочинів, зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Енергопоставка", ТОВ "ВС Груп Менеджмент", ПрАТ "Рівнеобленерго", в якому просив суд:

- визнати правочин із датою вчинення правочину та/або датою виконання правочину 09.01.2019 щодо переходу прав власності між ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (попередня назва ПрАТ "Київобленерго") (код ЄДРПОУ 23243188) та ПрАТ "Рівнеобленерго" (код ЄДРПОУ 05424874) на 7 090 298 акцій АТ "Кіровоградобленерго" (код ЄДРПОУ 23226362) недійсним та стягнути з ПрАТ "Рівнеобленерго" (код ЄДРПОУ 05424874) мінімальну майнову шкоду/збитки позивачу у розмірі 48 939,61 грн;

- визнати правочин із датою вчинення правочину та/або датою виконання правочину 09.01.2019 щодо переходу прав власності між ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (попередня назва ПрАТ "Київобленерго") (код ЄДРПОУ 23243188) та ТОВ "ВС Груп Менеджмент" (код ЄДРПОУ 33947089) на 56 305 895 акцій АТ "Одесаобленерго" (код ЄДРПОУ 00131713, нова назва АТ "ДТЕК Одеські електромережі") недійсним та стягнути з ТОВ "ВС Груп Менеджмент" (код ЄДРПОУ 33947089) мінімальну майнову шкоду/збитки позивачу у розмірі 674 819,04 грн;

- визнати правочин від 27.12.2018 щодо переходу прав власності між ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (попередня назва ПрАТ "Київобленерго") (код ЄДРПОУ 23243188) та ТОВ "Енергопоставка" (код ЄДРПОУ 32113929) на 100% корпоративних прав в статутному капіталі ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" (далі також - ТОВ "КОЕК") (код ЄДРПОУ 42094646) недійсним та застосувати наслідки такої недійсності, в т.ч. зобов`язати відповідачів здійснити всі необхідні дії з перереєстрації, в т.ч. але не обмежуючись, в державних реєстрах та статутних документах ТОВ " Київська обласна енергопостачальна компанія", щодо передачі прав власності на 0,5038202% в статутному капіталі ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" (код ЄДРПОУ 42094646), загальною номінальною вартістю в статутному капіталі вказаного ТОВ "КОЕК" у розмірі 5 038,20 грн, з прав власності ТОВ "Енергопоставка" у приватну власність ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ); витрати, пов`язані із такою перереєстрацією, покласти на ТОВ "Енергопоставка" та ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія".

Ухвалою Господарського суду міста Києва ухвалою від 23.12.2025 визнано подання позову ОСОБА_1 у межах справи №910/15810/25 зловживанням процесуальними правами та повернув позов, а також додані до нього матеріали на підставі ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що правочини, які позивач просить визнати недійсними, не є ідентичними, оскільки вони укладені між різними суб`єктами господарювання, мають різний предмет, зокрема, стосуються акцій АТ "Одесаобленерго" та АТ "Кіровоградобленерго", а також корпоративних прав в статутному капіталі ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія", і не можуть вважатись одним правочином в розумінні ч.6 ст.66 Закону "Про акціонерні товариства" (чинного з 2022 року), отже суд не може виснувати, що об`єднані в межах даного позову вимоги є такими, що пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, тобто є основними та похідними позовними вимогами.

Суд першої інстанції вказав, що за допомогою відомостей з КП "ДСС" встановив, що ОСОБА_1 вже двічі звертався до Господарського суду міста Києва з аналогічними вимогами до тих самих відповідачів, проте ухвалою від 04.12.2025 у справі №910/14238/25, ухвалою від 15.12.2025 у справі №910/15409/25 позовні заяви повернуті згідно із п.2 ч.5 ст.174 ГПК у зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог.

Також суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом на апеляційне оскарження вищезазначених ухвал Господарського суду міста Києва, а замість цього втретє звернувся до суду з аналогічними вимогами, не виконавши вказівки щодо роз`єднання позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 у справі №910/15810/25 залишено без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 15.06.2026 постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 у справі № 910/15810/25 скасував; справу № 910/15810/25 направив на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025. Ухвалити нове рішення - направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у відкритті провадження та фактично вирішив спір по суті на стадії, де відповідно до ГПК України суд має лише перевіряти формальні підстави для відкриття провадження, а не оцінювати правову природу правочинів та їх взаємозв`язок (надав оцінку доказам під час вирішення питання про відкриття провадження у справі, а не під час її розгляду). За доводами апелянта, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, підмінивши стадію відкриття провадження стадією підготовчого провадження та розгляду справи по суті, що прямо суперечить статтям 174, 177, 173 ГПК України.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог, повністю проігнорувавши спеціальні норми Закону України "Про акціонерні товариства" (статті 106, 107), які прямо передбачають, що кілька правочинів, укладених з афілійованими особами протягом року щодо одного економічного предмета, вважаються одним значним правочином;

Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала ґрунтується на неправильному застосуванні закону, оскільки суд першої інстанції безпідставно послався на норми, які не регулюють питання значних правочинів та їх поділу, і не навів жодного мотивованого аналізу релевантних норм матеріального права.

Як зазначає апелянт, навіть за наявності сумнівів щодо доцільності спільного розгляду вимог, суд був зобов`язаний відкрити провадження та, за необхідності, скористатися своїм правом на роз`єднання позовних вимог у підготовчому провадженні (ч. 6 ст. 173 ГПК України), а не позбавляти позивача доступу до правосуддя.

За доводами апелянта, висновок суду першої інстанції про зловживання позивачем процесуальними правами є безпідставним, оскільки повторне звернення до суду після повернення позовної заяви прямо дозволене ч. 8 ст. 174 ГПК України і саме по собі не може кваліфікуватися як зловживання правом.

Апелянт зазначає про те, що він дійсно повторно подав подібну позовну заяву (але із врахуванням незначних уточнень в предметі позову), однак суд у іншому складі посилаючись виключно на те, що "об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки" повернув позовну заяву без розгляду (ухвала від 04.12.2025 у справі №910/14238/25).

Після цього позивач вніс зміни в позовну заяву (де звернув особливу увагу на те, що підставами позову є "незаконний навмисний поділ значного правочину на кілька правочинів"), але суд у іншому складі посилаючись виключно на те саме, що "об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки" повернув позовну заяву без розгляду (ухвала від 15.12.2025 у справі №910/15409/25).

Апелянт звертає увагу, що він вніс істотні зміни в позовну заяву, зокрема посилання на рішення судів у інших справах, які впливають на цю справу, щоб звернути особливу увагу суду, що підставами позову є "незаконний навмисний поділ значного правочину на кілька правочинів" позивач подав подібну позовну заяву (у справі, що переглядається), однак суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі також посилаючись виключно на те саме, що "об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки" повернув позовну заяву без розгляду.

Як зазначено в апеляційній скарзі, суд першої інстанції не навів жодних об`єктивних ознак недобросовісності дій позивача, а зводив свої висновки виключно до формальних міркувань і припущень про можливі процесуальні ускладнення, що не відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та ЄСПЛ.

На думку апелянта, оскаржувана ухвала є проявом надмірного процесуального формалізму, який призвів до фактичного позбавлення позивача права на ефективний судовий захист, що порушує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 8 Конституції України; оскаржувана ухвала не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки замість комплексного та ефективного розгляду спору по суті змушує позивача до множинних формальних звернень до суду без вирішення правової проблеми.

Також ОСОБА_1 надав письмові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2026, в яких підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго" проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідач-3 зазначає, що апелянт вважає, що протягом року ПрАТ "Київобленерго" (яке зараз має найменування ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі") уклало з Відповідачем 1, Відповідачем 2 та Відповідачем 3 як афілійованими особами кілька правочинів щодо одного предмета (позивач вважає це одним значним правочином, посилаючись на норми ст.70 Закону України «Про акціонерні товариства»).

Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго" звертає увагу суду на те, що майно - цінні папери (акції АТ "Кіровоградобленерго", акції АТ "Одесаобленерго") та частка в статутному капіталі ТОВ "КОЕК" - це різне майно за своєю правовою природою, процедурою створення, різне за кількістю та вартістю, відносини, що пов`язані з цим майном регулюються різними законодавчими актами України. Зокрема, відносини, що виникають під час розміщення і обігу цінних паперів регулюється Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" (в редакції чинній станом на 2018-2019рр.), а правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності визначається Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Також, варто відзначити, що описані ОСОБА_1 в позові правочини різні по суб`єктному складу, тому, висновок ОСОБА_1 про те, що описані ним правочини - є одним правочином, оскільки об`єднуються одним предметом - безпідставний та не ґрунтується на законодавстві України, оскільки правочини є різними по суб`єктному складу, а майно (як об`єкт правочинів) відрізняється кількісними, вартісними показниками, має різну правову природу та призначення.

Відповідач-3 погоджується із висновком суду першої інстанції про зловживання позивачем процесуальними права та вказує, що ОСОБА_1 знав про порушення правил об`єднання позовних вимог, коли подав позовну заяву від 17.12.2025р. (справа № 910/15810/25) та про своє право звернутися до суду з окремим позовом, за кожним окремим правочином. Але з відомої лише йому причини Позивач повторно (втретє) подав позовну заяву з порушенням п.2 ч.5 ст. 174 ГПК України - з порушенням правил об`єднання позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергопоставка" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ВС Груп Менеджмент" не скористались правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

- визнати правочин із датою вчинення правочину та/або датою виконання правочину 09.01.2019 щодо переходу прав власності між ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі" (попередня назва ПрАТ "Київобленерго") (код ЄДРПОУ 23243188) та ТОВ "ВС Груп Менеджмент" (код ЄДРПОУ 33947089) на 56 305 895 акцій АТ "Одесаобленерго" (код ЄДРПОУ 00131713, нова назва АТ "ДТЕК Одеські електромережі") недійсним та стягнути з ТОВ "ВС Груп Менеджмент" (код ЄДРПОУ 33947089) мінімальну майнову шкоду/збитки позивачу у розмірі 674 819,04 грн;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2004 року позивач (5 244 141 акцій або 0,5038%) та його брат (5 241 000 акцій або 0,5035%) загалом володіли 1,01% акцій ПрАТ "ДТЕК Київські регіональні електромережі", попередня назва ПрАТ "Київобленерго", до цього ПрАТ "А.Е.С. Київобленерго" (89% акцій належали до 2013 року американській корпорації AES). В подальшому, в 2013 році американська корпорація AES продала Групі ВС понад 89% акцій ПрАТ "Київобленерго". Група ВС Енерджі (VS Energy), мажоритарний акціонер) систематично порушувала інтереси міноритарних акціонерів (у т.ч. позивача).

За твердженням позивача, 24.04.2018 нібито на виконання вимог Закону "Про ринок електричної енергії", ПрАТ "Київобленерго" створило за рішенням наглядової ради товариства (без рішень загальних зборів акціонерів) - окрему юридичну особу ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" із статутним капіталом 1 млн. грн, які внесло ПрАТ "Київобленерго" та стало власником 100% статутного капіталу ТОВ " Київська обласна енергопостачальна компанія".

Позивач вказував, що 27.12.2018 Група ВС Енерджі через свій на 100% склад органів управління в ПрАТ "Київобленерго" ухвалила та уклала правочин щодо продажу 100% частки в ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія" до компанії тієї ж Групи ВС Енерджі - ТОВ "Енергопоставка". Разом із продажом 100% статутного капіталу ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія", було продано ТОВ "Енергопоставка" в той самий день 27.12.2018 - 100% статутних капіталів ТОВ "Одеська ОЕК", ТОВ "Житомирська ОЕК", ТОВ "Херсонська ОЕК", ТОВ "Кіровоградська ОЕК", ТОВ "Рівненська ОЕК".

Також позивач наголошував, що на дату створення ТОВ "КОЕК" (дата рішення - протоколу "Про створення 24.04.2018"), дата державної реєстрації 26.04.2018, на дату відчуження 100% частки в ТОВ "КОЕК" (правочин від 27.12.2018) та на дату державної реєстрації вказаного правочину-відчуження 100% частки ТОВ "КОЕК" 17.01.2019: позивачу належали 5 244 141 акцій ПрАТ "Київобленерго", відтак позивача незаконно було позбавлено його частки в статутному капіталі ТОВ "КОЕК".

Як вказує позивач, позов містить 2 епізоди порушення його прав та майнових інтересів, які полягають у тому, що ПрАТ "Київобленерго" було фактично укладено з 27.12.2018 по 09.01.2019 - 3 (три) правочини щодо одного предмета продажу - акції/корпоративні права - пов`язаним із ПрАТ "Київобленерго" особам - Групи ВС Енерджі за значно заниженими цінами, а саме:

- правочин із заниженою ціною 1 000 000,00 грн щодо продажу корпоративних прав/акцій (56 305 895 акцій АТ "Одесаобленерго") був укладений 09.01.2019 (або раніше) між ПрАТ "Київобленерго" та ТОВ "ВС Енерджі Інтернешнл Україна";

- правочин із заниженою ціною 42 792 480,2 грн щодо продажу корпоративних прав/акцій (56 305 895 акцій АТ "Одесаобленерго" по ціні 0,76 грн/акція) був укладений 09.01.2019 (або раніше) між пов`язаними особами - ПрАТ "Київобленерго" та ТОВ "ВС Енерджі Інтернешнл Україна" (мажоритарний акціонер товариства);

- правочин із заниженою ціною 6 593 977,14 грн щодо продажу корпоративних прав/акцій (7 090 298 акцій АТ "Кіровоградобленерго" по ціні 0,93 грн/акція) був укладений 09.01.2019 (або раніше) між пов`язаними особами - ПрАТ "Київобленерго" та ПрАТ "Рівнеобленерго" - Група ВС Енерджі.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився / не погодився з висновками суду першої інстанції.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції встановив, що правочини, які позивач просить визнати недійсними, не є ідентичними, оскільки вони укладені між різними суб`єктами господарювання, мають різний предмет, зокрема, стосуються акцій АТ "Одесаобленерго" та АТ "Кіровоградобленерго", а також корпоративних прав в статутному капіталі ТОВ "Київська обласна енергопостачальна компанія", і не можуть вважатись одним правочином в розумінні ч.6 ст.66 Закону "Про акціонерні товариства" (чинного з 2022 року), отже суд не може виснувати, що об`єднані в межах даного позову вимоги є такими, що пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами, тобто є основними та похідними позовними вимогами.

Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними.

Так, заявляючи позов про визнання недійсними кількох правочинів, позивач вказав підставу позову - незаконний навмисний поділ одного значного правочину (який одночасно є правочином із заінтересованістю) на кілька окремих правочинів, заборона щодо чого передбачена у статтях 106, 107 чинного Закону "Про акціонерні товариства" та була передбачена у статтях 70, 71 Закону, чинного на момент вчинення спірних правочинів.

Суд першої інстанції зазначив, що зі змісту позовної заяви вбачається, що правочини які позивач просить суд визнати недійсними укладені між різними суб`єктами господарювання, мають різний предмет, зокрема стосуються акцій АТ "Одесаобленерго" та АТ "Кіровоградобленерго", а також корпоративних прав в статутному капіталі ТОВ "КОЕК", тобто такі правочини не є ідентичними, а отже не можуть вважатись в розумінні частини 6 статі 66 Закону України "Про акціонерні товариства" (чинного з 2022 року) одним правочином.

Таким чином, судом першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі фактично надано оцінку заявленим вимогам та доказам, що здійснюється після відкриття провадження у справі (не на стадії відкриття провадження у справі).

Апеляційний господарський суд вказує, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без достатнього аналізу підстав та предмету раніше поданих позовів.

Апелянт вказує, що кожного разу подаючи позов вносив істотні зміни в позовну заяву, зокрема посилання на рішення інших суддів, які впливають на цю справу, щоб звернути особливу увагу суду, що підставами позову є "незаконний навмисний поділ значного правочину на кілька правочинів" позивач подав подібну позовну заяву (у справі, що переглядається), однак суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі також посилаючись виключно на те саме, що "об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки" повернув позовну заяву без розгляду.

Між тим, визнаючи дії позивача щодо подання втретє ідентичного позову до тих самих відповідачів зловживанням процесуальними правами, та повернення його на підставі частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції не надав оцінку змінам, внесеним позивачем при поданні кожного позову.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Апеляційний господарський суд погоджується із доводами апелянта, що судом першої інстанції фактично надано оцінку доводам та доказам, оскільки під час відкриття провадження у справі суд має лише перевіряти формальні підстави для відкриття провадження, а не оцінювати правову природу правочинів та їх взаємозв`язок.

Апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що судом першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі фактично надано оцінку заявленим вимогам та доказам, що здійснюється після відкриття провадження у справі (не на стадії відкриття провадження у справі).

За доводами апелянта, з якими погоджується апеляційний господарський суд, висновок суду першої інстанції про зловживання позивачем процесуальними правами є безпідставним, оскільки повторне звернення до суду після повернення позовної заяви прямо дозволене ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України і саме по собі не може кваліфікуватися як зловживання правом.

Апелянт звертає увагу, що вніс істотні зміни в позовну заяву, зокрема посилання на рішення інших суддів, які впливають на цю справу, щоб звернути особливу увагу суду, що підставами позову є "незаконний навмисний поділ значного правочину на кілька правочинів" позивач подав подібну позовну заяву (у справі, що переглядається), однак суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі також посилаючись виключно на те саме, що "об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки" повернув позовну заяву без розгляду.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що визнаючи дії позивача щодо подання втретє ідентичного позову до тих самих відповідачів зловживанням процесуальними правами, та повернення його на підставі частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції не надав достатньої оцінки змінам, внесеним позивачем при поданні кожного позову.

З вищевикладених підстав колегія суддів відхиляє аргументи Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго".

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 11, частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

У частині 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України наведено перелік обов`язків учасників справи, серед яких, зокрема: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Як зазначено у пункті 5 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їх обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: (1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; (4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

Чинний Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій сторони у справі щодо подання скарги, заяви, клопотання як зловживання, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію стороною своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для залишення без розгляду або повернення скарги, заяви, клопотання.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17).

Процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні та матеріальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом (частина 2 статті 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно з положеннями статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Під вимогою (предметом спору) розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Водночас підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Отже, предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Поряд із цим, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача.

Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Об`єднаними можуть бути позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того самого відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (схожі за змістом висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18 та в постановах Верховного Суду від 19.12.2022 у справі №921/318/22, від 12.08.2022 у справі №911/2401/21, від 22.01.2021 у справі №904/4376/20, від 22.04.2019 у справі №914/2191/18, від 27.03.2019 у справі №910/15326/18).

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з`ясування заперечень проти позовних вимог;

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (ч. 2 вказаної статті).

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

У підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує заяви та клопотання учасників справи; встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання (частина 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях господарського процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем доказів.

Крім того, питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються, відповідно до пункту 1 частин першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України вирішується судом при ухваленні рішення по суті справи, а оцінка наданих стороною позивача обґрунтувань та доказів на предмет їх достатності на стадії відкриття провадження у справі законом не передбачена.

Також, слід зазначити, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov., № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про зловживання позивачем процесуальними правами та наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу з визначеної підстави є помилковим.

Відповідно до п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

За наведених обставин, колегія суддів вважає наявними підстави для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов до висновку скасувати ухвалу Господарського суду від 23.12.2025 у справі №910/15810/25 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Судові витрати

У частині 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає про те, що оскільки судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, має здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи.

Керуючись статтями 129, 269-271, 275, 280-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 - задовольнити.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.12.2025 про повернення позовної заяви - скасувати.

Матеріали справи №910/15810/25 направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до статей 287 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 11.09.2026.

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді І.П. Ходаківська

С.В. Владимиренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua