Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №916/373/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/373/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Савицького Я.Ф.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп" , м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року, суддя першої інстанції Смелянець Г.Є., повний текст складено та підписано 10.04.2026

у справі №916/373/26

за позовом Одеської міської ради, м. Одеса

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м. Одеса

про стягнення 95 822 грн 63 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У лютому 2026 року Одеська міська рада, м. Одеса звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса заборгованість за період з 01.07.2020 року по 31.03.2022 року у загальній сумі 95 822 грн 63 коп., з яких: заборгованість за договором оренди землі від 23.04.2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 23.04.2009 року та зареєстрованим в реєстрі за №1443, у розмірі 87 361 грн 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 779 грн 55 коп., 3% річних у розмірі 1 528 грн 07 коп. та пеня у розмірі 1 153 грн 53 коп., а також стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 993 грн 60 коп., з яких судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 662 грн 40 коп. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 331 грн 20 коп.

В прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про залучення Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м.Одеса до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо повної та своєчасної сплати орендної плати за договором оренди землі від 23.04.2009 року, оскільки право оренди на земельну ділянку перейшло до відповідача на підставі ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, розташоване на вказаній земельній ділянці.

Крім того, разом із позовною заявою Одеською міською радою, м. Одеса було подано до Господарського суду Одеської області заяву про забезпечення позову, в якій остання просила задовольнити заяву позивача та вжити наступні заходи забезпечення позову: накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса в межах розміру позовних вимог на загальну суму 95 822 грн 63 коп.; накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса у межах розміру позовних вимог на загальну суму 95 822 грн 63 коп. лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.02.2026 року відмовлено Одеській міській раді у задоволенні заяви про забезпечення позову від 05.02.2026 року, яка постановою Південно-західного апеляційного господарського суду 06.04.2026 року залишена без змін.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.02.2026 року у справі №916/373/26 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження, а також клопотання Одеської міської ради, м. Одеса про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору задоволено та залучено до участі у справі №916/373/26 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради, м Одеса.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року у справі №916/373/26 позов Одеської міської ради, м. Одеса задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса на користь Одеської міської ради, м.Одеса заборгованість за період з 01.07.2020 року по 31.03.2022 року у загальній сумі 95 822 грн 63 коп., з яких: заборгованість за договором оренди землі від 23.04.2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 23.04.2009 року та зареєстрованим в реєстрі за №1443, у розмірі 87 361 грн 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 779 грн 55 коп., 3% річних у розмірі 1 528 грн 07 коп. та пеня у розмірі 1 153 грн 53 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса на користь Одеської міської ради, м. Одеса витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період з липня 2020 року по березень 2022 року включно відповідач неналежним чином виконував зобов`язання зі сплати орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, внаслідок чого у відповідача виник борг зі сплати орендної плати у розмірі 87 361 грн 48 коп., який не спростовано останнім належними доказами у справі, з урахуванням якого позивачем було здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, розрахунок яких було перевірено судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року у справі №916/373/26 скасувати.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що останній не знав про відкриття Господарським судом в Одеській області провадження за даним позовом, так як згідно з наказом про прийняття на посаду директора від 20.03.2025 року та акту приймання-передачі від 17.03.2025 року ОСОБА_1 купив частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса та зайняв посаду директора для ведення запланованої господарської діяльності.

Так, за твердженням відповідача, на момент передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса ОСОБА_1 були надані всі первинні документи, з яких вбачалась відсутність будь-якої заборгованості перед позивачем та іншими контрагентами

Крім того, апелянт вказує на те, що про оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області директору товариства стало відомо лише 29.04.2026 року з реєстру судових рішень, так як новий директор не знав про зареєстрований електронний кабінет в електронному суді, в якому була вказана електронна адреса попереднього директора.

У зв`язку з чим, як повідомляє скаржник, відповідачем не було надано до місцевого господарського суду жодних заперечень щодо наявного боргу, а тим більш доказів, які спростовують його наявність,

Також відповідачем зазначено, що наданими до апеляційної скарги доказами підтверджується, що ним була сплачена заборгованість за договором, а тому підстави для задоволення позову Одеської міської ради, м. Одеса відсутні.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року у справі №916/373/26, вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року у справі №916/373/26 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Позивач та третя особа своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзивів на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного року.

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку, єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.

Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/373/26 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 95 822 грн 63 коп.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року у справі №916/373/26 є законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

23.04.2009 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Груп", м. Одеса (орендар) укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішення Одеської міської ради від 22.01.2009 року №2267-V передає, а орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 0,0862 га, для експлуатації та обслуговування будівлі офісного центру, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 15, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка площею 862 кв.м., у тому числі по угіддях: під капітальною забудовою - 271,57 кв.м.; під проїздами, проходами, площадками - 468,59 кв.м.; під зеленими насадженнями - 121,97 кв.м.

Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці розташована нежитлова будівля офісного центру, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Берег-Груп", м. Одеса на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В., право власності на яку зареєстровано КП "ОМБТІ та РОН" 12.02.2007 року, запис №3994 в книзі 58-неж-170. Інформація про технічний стан вищевказаного об`єкту нерухомості відсутня. Інженерне забезпечення - від існуючих міських мереж.

Умовами п. 2.3 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 2066933 грн 06 коп., з урахуванням індексації за 2007 та 2008 роки, згідно довідки-витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки міста Одеси від 29.08.2007 року №46-03/П, складеної Управлінням земельних ресурсів у місті Одеса Головного управління земельних ресурсів у Одеській області Державного агентства земельних ресурсів України.

Пунктом 3.1 договору зазначено, що договір укладено терміном на 49 років, для експлуатації та обслуговування будівлі офісного центру.

Так, п. 3.2 договору визначено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з п. 4.1 договору орендна плата за земельну ділянку площею 862 кв.м., розрахована у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 124015 грн 98 коп. на рік. Орендна плата сплачується орендарем у грошовій безготівковій формі.

Розмір орендної плати встановлюється за домовленістю сторін згідно рішення Одеської міської ради від 15.07.2005 року №4247-IV у відповідності до розрахунку розміру орендної плати та може збільшуватися Одеською міською радою в межах, передбачених законодавством, в залежності від збільшення ринкової вартості земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору орендна плата вноситься за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця на Банк ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23862106, на рахунок одержувача - УДК у м. Одеса, місцевий бюджет Приморського району №33210812700008, код бюджетної класифікації 13050200. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783 "Про проведення індексації грошової оцінки земель".

Пунктом 4.4 договору зазначено, що орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені та будуть невід`ємними частинами цього договору крім випадків: зміни розміру земельного податку відповідно до чинного законодавства України; коригування "Грошової оцінки земель м. Одеси", яка затверджується рішеннями Одеської міської ради; зміни функціонального призначення будівлі або її частини. У цих випадках розмір орендної плати змінюється орендодавцем.

Згідно з п. 4.5 договору орендар надає Одеському міському управлінню земельних ресурсів копію платіжного документу щодо внесеної орендної плати за його вимогою.

Так, п. 4.6 договору визначено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається згідно зі с. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Пеня перераховується орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 цього договору.

Відповідно до підпунктів 9.1.2 п. 9.1 договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Крім того, підпунктів 9.4.1 і 9.4.2 п. 9.4 договору визначено, що орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержувати вимог, встановлених Законом України "Про оренду землі", виконувати обов`язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України; самостійно, за даними Одеського міського управління земельних ресурсі, щороку обчислювати суму орендної плати станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подавати відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію за поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом.

Пунктом 13.1 договору орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства згідно з законами України. За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону або цього договору.

Так, пунктами 14.1 і 14.3 договору цей договір набирає чинності після нотаріального посвідчення та його державної реєстрації. Невід`ємними частинами договору є: план земельної ділянки, який передається в оренду; акт визначення меж земельної ділянки в натурі; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутах; акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 23.04.2009 року та зареєстрованим в реєстрі за №1443.

Також, договір зареєстрований у Одеському міському відділі ОРФДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель винено запис від 10.11.2009 року за №040950500073 та підписаний Сотніковою Л.І.

Так, актом від 10.04.2008 року визначені межі земельної ділянки в натурі на місцевості Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-Груп", м. Одеса для експлуатації та обслуговування будівлі офісного центру за адресою: м. Одеса, Приморський район, вул. Жуковського, 15.

Відповідно до підписаного сторонами договору акту прийому-передачі земельної ділянки, орендодавець передав, а орендар прийняв на виконання рішення Одеської міської ради від 22.01.2008 року №2267-V від та на підставі акту визначення меж земельної ділянки в натурі, земельну ділянку площею 0,0862 га за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 15 в оренду терміном на 49 років для експлуатації та обслуговування будівлі офісного центру.

Згідно із витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м Одеси від 12.10.2017 року №5345 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 366 211 грн 34 коп.

У матеріалах цієї справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.01.2026 року №461595844 щодо нерухомого майна, реєстраційний номер 1628257351101 – нежитлова будівля офісного центру загальною площею 1174,5 кв.м., за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Караванського Святослава, 15, яка свідчить, що 22.08.2018 року зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2018 року №897 та вказане речове право припинено 10.10.2024 року.

Також, колегією суддів враховується рішення Господарського суду Одеської області від 11.12.2019 року у справі №916/2372/19 за позовом Одеської міської ради, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса про стягнення 196 746 грн 19 коп., яким позовні вимоги Одеської міської ради, м. Одеса задоволено частково, а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса на користь Одеської міської ради, м. Одеса 138 621 грн 85 коп. боргу та 2 079 грн 33 коп. судового збору. В решті позову відмовлено.

При цьому, у вказаному рішенні місцевого господарського суду встановлені такі обставини, зокрема те, що 22.08.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса набуло у власність нерухоме майно, розташоване на орендованій за договором оренди землі від 23.04.2009 року земельній ділянці, з огляду на що, до нього, в силу вимог ст. 120 Земельного кодексу України, перейшло право користування (оренди) відповідною земельною ділянкою в межах та на умовах, які були у попереднього власника об`єкта нерухомого майна - орендаря за договором оренди землі від 23.04.2009 року – Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-груп", м. Одеса.

Відповідно до листа Головного управління Державної податкової служби в Одеській області від 28.01.2022 року №1964/5/15-32-04-03-11 за даними ДПІ у Приморському районі м. Одеси податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса задекларувало річну суму земельного податку: за 2018 рік – 17 077 грн 65 коп., за 2019 рік- 40 986 грн 29 коп., за 2020 рік – 37 570 грн 77 коп., за 2021 рік – 40 986 грн 29 коп.

За даними ІТС "Податковий блок" в індивідуальній картці платника по земельному податку КБК 18010500 заборгованість відсутня.

У претензії від 21.06.2022 року №01-13/1422 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради просив відповідача сплатити заборгованість по орендній платі за період з липня 2020 року по квітень 2022 року у розмірі 94 875 грн 64 коп., до якої додано копію інформаційної довідки про стан розрахунків на 31.05.2022 року.

Колегією суддів також враховуються наявні в матеріалах справи витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23.12.2014 року №НВ, згідно з яким земельна ділянка кадастровий номер 5110137500:27:002:0007 належить на праві власності Одеській міській раді; акт обстеження земельної ділянки від 07.02.2022 року №22-0007-7, згідно з яким в ході візуального обстеження встановлено, що фактично земельна ділянка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 15, не огороджена та використовується під експлуатацію та обслуговування будівлі офісного центру; розрахунок заборгованості, згідно з яким розмір заборгованості з орендної плати за період з 01.07.2020 року по 31.03.2022 року станом на 30.04.2022 року становить 87 361 грн 48 коп., розмір інфляційного збільшення за загальний період з 31.08.2020 року по 23.02.2022 року становить 5 779 грн 55 коп., розмір 3% річних за загальний період з 31.08.2020 року по 23.02.2022 року становить 1 528 грн 07 коп., розмір пені за загальний період з 31.05.2021 року по 23.02.2022 року становить 1 153 грн 53 коп.

Інших належних та допустимих письмових доказів стосовно наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів за договором оренди у загальному розмірі 95 822 грн 63 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вимогами ст. 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України).

За змістом ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України і ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Так, статтею 3 Закону України "Про оренду землі" передбачено, об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Крім того, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" зазначено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (частина 1статті 5 названого Закону).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частинами 1 та 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

За змістом статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Згідно із ст. 22 Закону України "Про оренду землі", орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

У статті 24 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендодавця. Орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

Статтею 25 Закону України "Про оренду землі" визначені права та обов`язки орендаря. Орендар земельної ділянки зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Статтею 36 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

Положеннями статті 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 96 Земельного Кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Як вже було зазначено судом апеляційної інстанції, 23.04.2009 року між Одеською міською радою, м. Одеса та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Груп", м. Одеса укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" та рішення Одеської міської ради від 22.01.2009 року №2267-V передає, а орендар приймає у строкове, платне користування земельну ділянку площею 0,0862 га, для експлуатації та обслуговування будівлі офісного центру, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 15, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору.

З пункту 14.1 договору вбачається, що цей договір набирає чинності після нотаріального посвідчення та його державної реєстрації.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. 23.04.2009 року та зареєстрованим в реєстрі за №1443, а також зареєстрований у Одеському міському відділі ОРФДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель винено запис від 10.11.2009 року за №040950500073 та підписаний Сотніковою Л.І.

Договір укладено терміном на 49 років, для експлуатації та обслуговування будівлі офісного центру (п. 3.1 договору).

22.08.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса набуло у власність нерухоме майно, розташоване на орендованій за договором оренди землі від 23.04.2009 року земельній ділянці, з огляду на що, до нього в силу вимог ст. 120 Земельного кодексу України перейшло право користування (оренди) відповідною земельною ділянкою в межах та на умовах, які були у попереднього власника об`єкта нерухомого майна - орендаря за договором оренди землі від 23.04.2009 року – Товариства з обмеженою відповідальністю "Берег-груп", м. Одеса.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Згідно з частинами 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Таким чином, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача на земельну ділянку припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №263/6022/16-ц, "…після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене; іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна".

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16 містить висновок з приводу того, що стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України мають імперативний характер щодо автоматичного переходу існуючого права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, розташований на цій земельній ділянці.

При цьому, Верховний Суд наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду з приводу того, що у зв`язку з переходом права власності на нежитлову будівлю офісного центру за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 15, розташовану на спірній земельній ділянці, з 22.08.2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса на підставі договору купівлі-продажу права та обов`язки орендаря за договором оренди землі від 23.04.2009 року у період з 22.08.2018 року по 10.10.2024 року перейшли до відповідача.

Частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати беззаперечне виконання договірних зобов`язань.

Так, у претензії від 21.06.2022 року №01-13/1422 Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради просив відповідача сплатити заборгованість по орендній платі за період з липня 2020 року по квітень 2022 року у розмірі 94 875 грн 64 коп., у додатках до якої додано копію інформаційної довідки про стан розрахунків на 31.05.2022 року.

Втім, відповідач за період з липня 2020 року по березень 2022 року не виконав належним чином свого зобов`язання за договором щодо сплати орендної сплати, внаслідок чого позивачем було ініційовано даний спір.

Для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності базою для обрахунку є нормативна грошова оцінка земельних ділянок, порядок проведення якої встановлено Законом України від 11.12.2003 року №1378-IV "Про оцінку земель".

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

У статті 13 Закону України "Про оцінку земель" встановлено випадки обов`язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок, зокрема, ч. 1 цієї статті передбачає, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років.

Порядок затвердження технічної документації з оцінки земель визначений статтею 23 Закону України "Про оцінку земель".

Так, частинами 1, 4 цієї статті передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.

Пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України унормовано, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема, договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.

Водночас, обов`язковість врахування нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності під час визначення розміру орендної плати встановлена законом (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель").

Таким чином, у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності змінюється також розмір орендної плати. Зазначене відповідає приписам ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Нормативне регулювання визначення розміру орендної плати за оренду земельних ділянок державної або комунальної власності відбувається за імперативно встановленою формулою множення нормативної грошової оцінки на коефіцієнт, який погоджується сторонами в договорі, але у законодавчо встановлених межах. Розмір нормативної грошової оцінки згідно з наведеними вище законодавчими нормами встановлюється відповідним органом місцевого самоврядування.

Умовами п. 2.3 договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 2066933 грн 06 коп., з урахуванням індексації за 2007 та 2008 роки, згідно довідки-витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки міста Одеси від 29.08.2007 року №46-03/П, складеної Управлінням земельних ресурсів у місті Одеса Головного управління земельних ресурсів у Одеській області Державного агентства земельних ресурсів України.

Згідно з п. 4.1 договору орендна плата за земельну ділянку площею 862 кв.м., розрахована у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки та складає 124015 грн 98 коп. на рік. Орендна плата сплачується орендарем у грошовій безготівковій формі.

Відповідно до п. 4.3 договору орендна плата, вноситься за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця на Банк ГУДКУ в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ 23862106, на рахунок одержувача - УДК у м. Одеса, місцевий бюджет Приморського району №33210812700008, код бюджетної класифікації 13050200. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783 "Про проведення індексації грошової оцінки земель".

З огляду на встановленні вище обставини, розрахунок заборгованості з орендної плати, здійснений позивачем, є арифметично вірним, обґрунтованим та виконаним у відповідності до норм та приписів закону.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до п. 4.6 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, розмір якої визначається згідно зі с. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Пеня перераховується орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 цього договору.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань": платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 Господарського кодексу України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

Відповідно до вимог п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором невстановлений інший розмір відсотків.

Таким чином, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо сплати орендної плати, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сторонами договору погоджено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону або цього договору (п. 13.1 договору).

Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

У зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача нараховані ним 3% річних у розмірі 1 528 грн 07 коп., пені у розмірі 1 153 грн 53 коп. та інфляційних втрат у розмірі 5 779 грн 55 коп.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те що наданий розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, пені та інфляційних втрат, який здійснений позивачем та згідно з яким розмір 3% річних за загальний період з 31.08.2020 року по 23.02.2022 року становить 1 528 грн 07 коп., розмір пені за загальний період з 31.05.2021 року по 23.02.2022 року становить 1 153 грн 53 коп., розмір інфляційного збільшення за загальний період з 31.08.2020 року по 23.02.2022 року становить 5 779 грн 55 коп., після його перевірки відповідає обставинам справи щодо прострочення відповідача виконання ним його грошового договірного обов`язку та нормам чинного законодавства України. При цьому, відповідачем суду контррозрахунку не подано, а також не заперечено арифметичної вірності розрахунку позивача.

Щодо доданих до апеляційної скарги доказів, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (частина 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України («допустимість доказів») обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів означає, що у певних випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування.

Натомість за змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За пунктом 1 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин.

Господарський суд, відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Частиною 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд Господарським судом Одеської області даної справи, про що свідчить довідка про доставку електронного документу (ухвали Господарського суду Одеської області від 10.02.2026 року про відкриття провадження у справі) до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса 10.02.2026 року о 20:44 год.

В ухвалі Господарського суду Одеської області від 10.02.2026 року, зокрема, встановлено відповідачу строк на подання до суду відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

З приводу твердження апелянта щодо того, що новий директор не знав про зареєстрований електронний кабінет в електронному суді, оскільки в ньому була вказана електронна адреса попереднього директора, колегія суддів зазначає, що вказане залежало виключно від суб`єктивної поведінки самого відповідача, який несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії (з урахуванням того, що такі зміни керівництва відбулися ще в 2025 році і матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з вимогою провести звірку взаєморозрахунків за спірним договором).

Отже, судом першої інстанції було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача як про відкриття провадження у справі, так і про вчинення відповідних процесуальних дій.

Проте, своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, до якого і мали бути додані відповідні докази, відповідач не скористався, і жодного разу не повідомляв суд ні про існування у нього цих доказів, ні про причини, з яких вони не можуть бути подані разом з відзивом на позов.

Крім того, відповідачем жодним чином не обґрунтовано неможливість неподання цих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Посилання на те, що новий керівник не знав про існування такого спору не є об`єктивною причиною неможливості подання юридичною особою, повідомленою належним чином про наявність спору в суді, доказів та пояснень по справі.

Глава 3 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України містить положення, що встановлюють порядок реалізації принципу «диспозитивності господарського судочинства» у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду, та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24, у постановах від 12 серпня 2021 року у справі № 910/17567/19 та від 09 листопада 2021 року у справі № 913/20/21.

Колегією суддів встановлено, що у апеляційній скарзі відповідачем також не ставиться питання щодо приєднання цих доказів до матеріалів цієї справи.

Відповідно до частин 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що наведені положення Господарського процесуального кодексу України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". При цьому, тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 08.09.2022 року у справі №910/5011/18, від 13.04.2021 року у справі №909/722/14 та від 01.07.2021 року у справі №46/603.

Верховний Суд сформулював усталений правовий висновок про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливе прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 18.06.2020 у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі №10/Б-921/1442/2013).

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що неподання відповідних доказів в суд першої інстанції залежало виключно від суб`єктивної поведінки самого відповідача, який несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії.

За таких підстав, суд апеляційної інстанції не приймає надані відповідачем до апеляційної скарги докази: акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп", м. Одеса від 17.03.2025 року; лист Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, м. Одеса від 21.01.2025 року №01-18/2044 з додатками до нього; платіжну інструкцію від 17.12.2024 року №2 на суму 1 290 грн 67 коп.; платіжну інструкцію від 06.02.2025 року №11 на суму 18 164 грн 20 коп.; платіжну інструкцію від 12.03.2025 року №37 на суму 221 484 грн 68 коп.

Крім того, колегія суддів зазначає, що скаржником не заперечується факт підписання (укладення) між сторонами договору оренди землі від 23.04.2009 року, факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за вказаним договором в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за відповідні періоди, а в подальшому виникнення основної заборгованості у розмірі 87 361 грн 48 коп.

Тобто, як встановлено колегією суддів, доводи апелянта зводяться лише до того, що до подачі позову, відповідачем було сплачено позивачу заборгованість за договором, про що позивач не повідомив суду першої інстанції.

Разом з тим, як вже зазначалось, відповідних належних та допустимих доказів, поданих у встановленому процесуальним законом порядку апелянтом, матеріали цієї справи не містять. В той же час, в силу приписів Господарського процесуального кодексу України саме відповідач повинен довести обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень, про що було зазначено вище за текстом постанови. Крім того, в даному випадку суд розглядає борг відповідача з нарахованими позивачем інфляційними, 3% річних та пенею за інший період, ніж той, на який він посилається в скарзі (як він стверджує, оплачений в 2025 році), що не звільняє його від відповідальності за прострочку виконання грошового договірного зобов`язання у спірний період.

З огляду на викладені вище обставини у сукупності, з урахуванням того, що відповідачем не надано до суду жодних заперечень щодо позовних вимог та доказів на їх спростування, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав, в розумінні норм ст.277 Господарського процесуального кодексу України, для скасування вірного висновку суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог Одеської міської ради, м. Одеса.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп" , м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року у справі №916/373/26 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ра-Груп" , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року у справі №916/373/26 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2026 року у справі №916/373/26 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.09.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська