Постанова від 10 вересня 2026 р. у справі №909/237/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/237/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Безерка Іллі Миколайовича від 03.07.2026 (вх.№01-05/2171/26 від 06.07.2026)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 (повне рішення складено та підписано 18.06.2026, суддя Шкіндер П. А.)

у справі №909/237/26

за позовом Фізичної особи-підприємця Безерка Іллі Миколайовича

до Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича

про стягнення заборгованості в сумі 315694,19 грн,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Фізична особа-підприємець Безерко Ілля Миколайович (далі – ФОП Безерко І.М.) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича (далі – ФОП Головатюк С.В.) про стягнення заборгованості в сумі 315694,19 грн за договором поставки №15/25 від 21.02.2025.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань згідно укладеного між сторонами у справі договору поставки №15/25 від 21.02.2025 в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого заборгованість ФОП Головатюка С. В. за поставлений товар склала 195900,00 грн. На вказану суму заборгованості позивач нарахував пеню у розмірі 94032,00 грн та 30% річних у розмірі 25762,19 грн за період з 10.09.2025 до 17.02.2026.

У якості правових підстав позову визначено положення ст. ст. 202, 509, 525, 526, 610, 625, 626, 629, 692, 712 ЦК України.

08.05.2026 до господарського суду через підсистему "Електронний суд" позивач подав додаткові пояснення у справі від 08.05.2026 на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

15.06.2026 через підсистему "Електронний суд" позивач подав заяву вх.№5588/26 про зміну предмета позову, з якої вбачається збільшення розміру позовних вимог в частині нарахування пені та річних.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 16.06.2026 у справі №909/237/26 відмовив у задоволенні позову ФОП Безерка І.М. до ФОП Головатюка С.В. про стягнення заборгованості в сумі 315694,19 грн; судові витрати у справі залишив за позивачем.

Оскільки заява про зміну предмета позову вх.№5588/26 від 15.06.2026 подана позивачем з пропуском строку на її подання та без доказів її направлення відповідачу, місцевий господарський суд залишив вказану заяву без розгляду.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не довів належними й допустимими доказами обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема фактичного обсягу поставленого товару, проведених оплат та розміру непогашеної заборгованості.

Суд першої інстанції виснував, що надані позивачем видаткові накладні та банківська виписка не дають можливості достовірно встановити загальний обсяг поставленого товару та здійснених відповідачем оплат. При цьому матеріали справи не містять повного обсягу видаткових накладних на отримання товару, складених сторонами у процесі виконання договору поставки. Крім того, позивач навів суперечливі відомості щодо вартості поставленого товару, а саме у позовній заяві зазначив суму - 2408587,66 грн, тоді як у судовому засіданні представник позивача вказав суму - 2617141,20 грн. Також позивач визначає заборгованість у розмірі 195900,00 грн, однак просить стягнути 190900,00 грн, тоді як пеню та 30 % річних розраховує, виходячи із суми 195900,00 грн. З огляду на такі розбіжності суд першої інстанції зазначив, що позбавлений можливості встановити дійсний розмір основної заборгованості відповідача, а відтак перевірити правильність нарахування заявлених до стягнення пені та 30 % річних. Позивач не скористався наданою судом можливістю уточнити розмір позовних вимог з огляду на виявлені невідповідності і подати відповідні докази.

Суд відхилив посилання позивача на розписку як на належний доказ, оскільки її копія не засвідчена належним чином, підписана особою, яка не є стороною у справі, а доказів на підтвердження повноважень цієї особи на підписання розписки не надано.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

До Західного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" 06.07.2026 надійшла апеляційна скарга ФОП Безерка І.М. від 03.07.2026, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 у справі №909/237/26 та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити частково, стягнути з ФОП Головатюка С.В. на користь ФОП Безерка І.М. суму боргу у розмірі 190900,00 грн, пеню у розмірі 91632,00 грн та 30% річних у розмірі 25104,65 грн за період прострочення оплати за отриманий товар з 10.09.2025 по 17.02.2026; судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4735,41 грн та подання апеляційної скарги у розмірі 7100,12 грн.

Скаржник не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що зроблені внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та неналежної оцінки доказів у їх сукупності, що, на його думку, призвело до ухвалення необґрунтованого судового рішення. Суд першої інстанції неправильно встановив періоди поставки та оплати товару, оскільки, згідно наявних у справі видаткових накладних та банківської виписки, поставка товару здійснювалася з 21.02.2025 до 04.07.2025 на загальну суму 2617141,20 грн. При цьому перша партія товару на суму 208553,54 грн була поставлена 21.02.2025 за видатковою накладною №PHL-000001 та повністю оплачена відповідачем 25.02.2025. Зазначений платіж був здійснений до 01.03.2025, а тому безпідставно врахований судом першої інстанції при визначенні суми оплат за період з 01.03.2025 до 10.09.2025. Фактично ж за цей період відповідач сплатив 2212687,66 грн, тоді як загальна сума оплат за весь період виконання договору становить 2422141,20 грн. Отже, як стверджує позивач, фактичний розмір заборгованості за поставлений товар становить 195000,00 грн (2617141,20 грн – 2422141,20 грн), який, у свою чергу, є більшим за розмір основного боргу, заявлений у позові (190900,00 грн). Скаржник вважає, що суд першої інстанції мав можливість встановити фактичний розмір заборгованості на підставі наявних у справі доказів, а допущена позивачем у позовній заяві описка щодо розміру основного боргу не спростовує факту існування заборгованості та не могла бути підставою для відмови у задоволенні позову, тим більше що позивач фактично просив стягнути суму меншу за дійсний розмір боргу. Аналогічно, встановивши розбіжності у розрахунку штрафних санкцій, суд не був позбавлений можливості самостійно перевірити та здійснити їх розрахунок, виходячи із заявленої до стягнення суми основного боргу. Таким чином, за розрахунком скаржника, стягненню з відповідача підлягають 190900,00 грн основного боргу, 91632,00 грн пені та 25104,65 грн 30% річних.

Скаржник вказав на те, що для підтвердження реальності господарських операцій звертався до суду з клопотанням про витребування у ГУ ДПС в Івано-Франківській області відомостей щодо відображення відповідачем у податковій звітності сум податкового кредиту за товар, отриманий від позивача. Однак суд першої інстанції без належного обґрунтування відмовив у задоволенні цього клопотання, що, на думку скаржника, свідчить про неповне з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення цього спору. Помилковість у встановленні обставин та оцінки доказів зумовила помилковий висновок про відсутність у суду можливості самостійно на підставі матеріалів справи встановити реальний розмір (суму) поставленого позивачем товару, а відтак і розмір (суму) заборгованості відповідача.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026, апеляційну скаргу ФОП Безерка І.М. у справі №909/237/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.

Ухвалою від 13.07.2026 колегія суддів відкрила апеляційне провадження у справі №909/237/26 та призначила апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 1 ст. 273 ГПК України).

Матеріали справи №909/237/26 надійшли до апеляційного суду 20.07.2026.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу в межах установленого апеляційним судом процесуального строку, що у свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів встановила, що копія ухвали від 13.07.2026 у справі №909/237/26, надіслана апеляційним судом за місцезнаходженням відповідача, повернулася з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Виходячи зі змісту ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. п. 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (зі змінами та доповненнями), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.

Отже, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про апеляційний розгляд даної справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені судом апеляційної інстанції.

21.02.2025 між ФОП Головатюк С.В. (далі – покупець, відповідач) та ФОП Безерко І.М. (далі – постачальник, позивач) укладено договір поставки №15/25 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар у кількості, по найменуваннях і цінах, які зазначені у накладних (товаро-транспортних накладних або товарних), що виписуються на кожну партію товару (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.3, 2.4 договору, покупець зобов`язаний розрахуватись з постачальником за поставлену йому партію товару протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту поставки. Днем здійснення платежу в безготівковій формі вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на рахунок постачальника.

У п. п. 3.2-3.4 договору погоджено, що постачальний здійснює постачання товару на умовах CPT або EXW (франко-склад) постачальника (відповідно до правил Інкотермс 2000). Датою постачання вважається дата підписання накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника. Сторони погодилися, що особи, які підписали накладні (товарно-транспортну або товарну) з прикладанням печатки (або штампу), є уповноваженими особами на підписання даних документів та їхні підписи свідчать про приймання-передачу товару. При передачі товару постачальник зобов`язаний передати всю необхідну документацію на товар, а покупець зобов`язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу товару.

Згідно з п. 6.2 договору, одержуваний товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем: за якістю – відповідно до сертифіката якості під час передачі товару представнику покупця; за кількістю – відповідно до даних, зазначених у накладних (товарно-транспортних або товарних) та актах приймання-передачі (якщо постачальник введе в обіг зазначений документ). Остаточна кількість поставленого товару визначається згідно даних, зазначених в актах приймання-передачі (якщо вони будуть введені в обіг постачальником).

Договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до 31.12.2025 (п. 5.1 договору).

Згідно з п.5.4 договору, закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від проведення взаєморозрахунків за виконаними до припинення договору зобов`язаннями та оплати штрафних санкцій.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що за прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також несе відповідальність, встановлену в ст. 625 ЦК України, у розмірі 30% річних з простроченої суми за весь час прострочення.

Позивач зазначає, що у період з 21.02.2025 до 04.07.2025 відвантажив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2617141,21 грн згідно з видатковими накладними: №PHL-000001 від 21.02.2025 на суму 208553,54 грн; №PHL-000002 від 01.03.2025 на суму 25240,96 грн; №PHL-000003 від 03.03.2025 на суму 52781,40 грн; №PHL-000004 від 03.03.2025 на суму 103957,94 грн; №PHL-000005 від 07.03.2025 на суму 121535,52 грн; №PHL-000006 від 09.03.2025 на суму 142833,12 грн; №PHL-000008 від 11.03.2025 на суму 82991,99 грн; №PHL-000009 від 15.03.2025 на суму 83347,98 грн; №PHL-000010 від 17.03.2025 на суму 75164,15 грн; №PHL-000011 від 19.03.2025 на суму 64161,43 грн; №PHL-000012 від 21.03.2025 на суму 10974,61 грн; №PHL-000014 від 24.03.2025 на суму 151171,42 грн; №PHL-000016 від 31.03.2025 на суму 81813,31 грн; №PHL-000017 від 31.03.2025 на суму 98927,30 грн; №PHL-000018 від 31.03.2025 на суму 96451,20 грн; №PHL-000019 від 04.04.2025 на суму 35457,80 грн; №PHL-000020 від 04.04.2025 на суму 195327,86 грн; №PHL-000022 від 11.04.2025 на суму 172479,91 грн; №PHL-000023 від 12.04.2025 на суму 273515,88 грн; №PHL-000025 від 19.04.2025 на суму 110939,15 грн; №PHL-000026 від 24.04.2025 на суму 229937,70 грн; №PH2-000839 від 03.06.2025 на суму 8640,00 грн; №PH2-000852 від 13.06.2025 на суму 103992,79 грн; №PH2-000869 від 25.06.2025 на суму 51514,12 грн; №PH2-000884 від 04.07.2025 на суму 35430,12 грн (т. 1, а. с. 62-74). Усі зазначені видаткові накладні, крім видаткової накладної №PHL-000001 від 21.02.2025, підписані зі сторони постачальника та одержувача.

За кожною вищевказаною видатковою накладною позивач складав та реєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) податкові накладні, що підтверджується квитанціями про їх реєстрацію (а. с. 126-163).

Відповідно до банківської виписки з рахунку позивача за період з 01.01.2025 до 15.02.2026 (вих.№Д5-В103/25/126 від 16.02.2026), відповідач з 25.02.2025 до 10.09.2025 здійснив оплату за отриманий товар частково на суму 2422141,20 грн, що включає і оплату 208553,54 грн за товар згідно непідписаної покупцем видаткової накладної №PHL-000001 від 21.02.2025 (т. 1, а. с. 34).

Отже, заборгованість відповідача з оплати за поставлений позивачем товар склала 195000,01 грн (2617141,21 – 2422141,20).

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач допустив описку при зазначенні суми основного боргу у позовній заяві, але водночас погоджується, що негативні наслідки, які пов`язані з помилками/описками у викладенні позовних вимог, несе він безпосередньо. Відтак, здійснивши перерахунок пені та 30% річних, виходячи із заявленої у позові суми боргу (з урахуванням допущеної описки), скаржник просить задовольнити позов частково, стягнути з відповідача 190900,00 грн боргу, 91632,00 грн пені та 25104,65 грн 30% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 ЦК України).

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Матеріали даної справи не містять, а відповідач не надав ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 269 ГПК України, належних та допустимих доказів виконання своїх зобов`язань з оплати коштів за поставлений йому за спірними видатковими накладними товар у повному обсязі. Водночас відповідач не надав доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості, асортименту та вартості товару або доказів відмови від отримання товару.

У ході судового розгляду справи відповідач не заперечував факт отримання товару за спірними видатковими накладними та не продемонстрував свого прагнення надати суду об`єктивні докази відсутності у нього обов`язку з оплати поставленого товару чи існування такого обов`язку у меншому розмірі.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку відсутність підпису уповноваженої особи відповідача на видатковій накладній №PHL-000001 від 21.02.2025, якою оформлено поставку товару на суму 208553,54 грн, сама по собі не спростовує факт такої поставки. Відповідач здійснив оплату за цей товар у повному обсязі із зазначенням у призначенні платежу: «…згідно накл №PHL- 000001 від 21.02.2025р.», що підтверджується банківською випискою і свідчить про погодження відповідача з обсягом та вартістю поставки, її прийняття.

Так само і відсутність у видаткових накладних відомостей про особу, яка отримувала товар зі сторони покупця і проставляла свій підпис, сама по собі не є підставою для невизнання спірних поставок, адже підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі. Суд апеляційної інстанції констатує, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Так, на підтвердження здійснення спірних поставок позивач надав також податкові накладні, складені за фактом кожного відвантаження товару відповідачу.

Доказів щодо вчинення відповідачем юридично значимих дій з оподаткування матеріали справи не містять, при цьому позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням від 08.05.2026 про витребування у ГУ ДПС в Івано-Франківській області відомостей щодо відображення ФОП Головатюком С.В. у своїй податковій звітності з ПДВ за період з 01.03.2025 до 31.08.2025 сум податкового кредиту за одержаним від ФОП Безерка І.М. товаром.

У підготовчому засіданні 26.05.2026 суд першої інстанції ухвалив відмовити у задоволенні вказаного клопотання.

Варто зазначити, що податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Аналіз п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною податковою накладною.

Позивач надав суду ті наявні у нього докази, які містять відомості, пов`язані з виконанням зобов`язання з поставки товару відповідачу відповідно до укладеного між ним договору. Відповідач жодних документально обґрунтованих заперечень з цього приводу суду не надав.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував можливого доказового значення витребуваних позивачем матеріалів для встановлення обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача від 08.05.2026.

Окрім того, апеляційний суд встановив, що у період спірних поставок відповідач здійснював часткові оплати, що підтверджується наявною у справі банківською випискою. При цьому в призначеннях платежів відповідач зазначав реквізити як спірних, так і інших видаткових накладних.

Закон України "Про платіжні послуги" та Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, передбачають, що платіжна інструкція повинна містити відповідні реквізити, а інформація, зазначена ініціатором платежу, передається без змін, при цьому платник самостійно визначає зміст реквізиту призначення платежу для належної ідентифікації платежу. Однак правове значення цих положень обмежується виключно сферою виконання платіжної операції, тобто технічним аспектом руху коштів через банківську систему та передачі інформації про платіж від платника до отримувача.

Колегія суддів зазначає, що питання про те, який саме борг погашається сплаченими коштами, не може вирішуватися виключно на підставі формального змісту реквізиту призначення платежу.

Зі змісту додаткових пояснень позивача від 08.05.2026 вбачається, що отримані від відповідача кошти зараховувалися в рахунок погашення заборгованості за спірними поставками у порядку черговості отримання відповідачем товару.

Відповідач зі свого боку не надав суду жодних пояснень з приводу того, які саме платежі, на його думку, підлягають зарахуванню в рахунок оплати конкретних поставок або ж що такі платежі стосувалися інших господарських операцій; не надав доказів існування непогашеної заборгованості за іншими видатковими накладними чи зарахування проведених платежів у рахунок оплати інших поставок; не навів обґрунтованих пояснень щодо іншого порядку зарахування сплачених коштів. Також відповідач не надав доказів повернення товару частково чи у повному обсязі або помилковості здійснених ним платежів.

Посилання позивача на розписку ОСОБА_1 від 17.11.2025 суд першої інстанції відхилив правомірно, оскільки надана до матеріалів справи копія розписки не засвідчена належним чином, а зазначена особа не є стороною у справі; доказів на підтвердження наявності у неї повноважень діяти від імені відповідача та підписувати відповідні документи матеріали справи не містять.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Згідно з положеннями ст. ст. 76, 77, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені вище фактичні обставини справи, які відповідачем не спростовані, оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, з урахуванням принципів змагальності сторін, справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів дійшла висновку, що надані позивачем докази є достатніми для встановлення факту поставки товару за спірними видатковими накладними, його обсягу та вартості, а отже і розміру грошового зобов`язання відповідача перед позивачем.

Колегія суддів констатує, що сама по собі наявність розбіжностей у розрахунку позивача не звільняла суд першої інстанції від обов`язку перевірити правильність такого розрахунку та, за необхідності, самостійно визначити розмір грошового зобов`язання відповідача на підставі встановлених у справі обставин та наявних доказів. Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, відповідно до якої у разі неправильності розрахунку позивача господарський суд не позбавлений можливості здійснити власний розрахунок у межах заявленого періоду та максимального розміру відповідних вимог.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем в сумі 195000,01 грн за спірними видатковими накладними, якими було оформлено поставки товару на загальну суму 2617141,21 грн, які у свою чергу було частково сплачено на суму 2422141,20 грн.

Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що допущена ним у розрахунку заборгованості описка, внаслідок якої до стягнення заявлено меншу суму, ніж фактично належить до стягнення за встановлених у справі обставин, сама по собі не могла бути підставою для відмови у задоволенні позову у відповідній частині. Оскільки позивач визначив розмір позовних вимог у меншій сумі, ніж має право вимагати, суд, встановивши обґрунтованість таких вимог, не позбавлений можливості задовольнити їх у межах заявленого позивачем розміру.

Враховуючи вищевикладене та приписи ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 237 ГПК України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість позову в частині вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у заявленому розмірі 190900,00 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід звернути увагу, що ст. 625 ЦК України надає можливість кредитору боржника, якщо він прострочив виконання грошового зобов`язання, встановити інший, ніж три проценти річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами (такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №922/1716/20).

Як уже зазначалось вище, у п. 7.3. договору сторони погодили, що за прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також несе відповідальність, встановлену в ст. 625 ЦК України, у розмірі 30% річних з простроченої суми за весь час прострочення.

Колегія суддів зауважує, що, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що, з огляду на вимоги ст. ст. 79, 86 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №925/872/21, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2025 у справі №910/881/24.

Таким чином, встановивши наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання та визначивши його дійсний розмір, місцевий господарський суд не був позбавлений можливості перевірити здійснений позивачем розрахунок пені та 30% річних і, виявивши розбіжності, здійснити власний розрахунок у межах заявлених позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ІПС "LIGA 360" власний перерахунок у межах визначеного позивачем періоду (з 10.09.2025 до 17.02.2026) та заявленої вимоги про стягнення основного боргу (в сумі 190900,00 грн), з урахуванням того, що сплата відсотків річних на рівні 30% є договірним зобов`язанням відповідача, а розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, встановив, що правомірним і обґрунтованим є нарахування відповідачу пені у розмірі 26004,24 грн та 30% річних у розмірі 25104,65 грн, які підлягають стягненню. Пеня на суму 65627,76 грн є безпідставно розрахованою скаржником. У решті відмови у позові – рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається, оскільки сторонами не оскаржується.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Суд першої інстанцій не взяв до уваги зазначеного вище, не в повній мірі з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не дослідив усіх наданих позивачем доказів та не надав їм належну правову оцінку, що призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення.

Отже, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження і частково приймаються апеляційним судом, з урахуванням викладеного у цій постанові.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все наведене вище у сукупності, колегія суддів, надавши оцінку доводам скаржника, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, а також з урахуванням норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ФОП Безерка І.М. та часткове скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених у цій постанові.

Розподіл судових витрат.

Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, апеляційний суд з підстав часткового скасування судового рішення та частково задоволення апеляційної скарги здійснює перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Безерка Іллі Миколайовича від 03.07.2026 (вх.№01-05/2171/26 від 06.07.2026) задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.06.2026 у справі №909/237/26 скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 190900,00 грн основного боргу, 26004,24 грн пені, 25104,65 грн 30% річних.

Ухвалити нове рішення, виклавши його у такій редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Безерка Іллі Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 190900,00 грн основного боргу, 26004,24 грн пені, 25104,65 грн 30% річних грн та 3630,13 грн судового збору за подання позовної заяви.

У решті позову відмовити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Безерка Іллі Миколайовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 4356,16 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Івано-Франківської області видати відповідні накази.

5. Матеріали справи №909/237/26 повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з дня її .ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Рим Т.Я.

Суддя Манюк П.Т.