Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №703/3927/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3927/26

2/703/2526/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Левчук О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», юридична адреса: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1,

до

ОСОБА_1 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

16.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» через систему «Електронний суд» звернулось до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до автоматичного розподілу справ 16.06.2026 справа надійшла в провадження судді Левчук О.О.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02.03.2025 між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики №179998. За цим договором, позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, для придання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

ТОВ «Сіроко Фінанс» направлено відповідачу електронне повідомлення (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору позики №179998 від 02.03.2025, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті позикодавця. У відповідності до умов договору позики, його підписання здійснювалося електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, який був направлений на номер мобільного телефону вказаний позичальником при укладенні договору позики.

Таким чином, відповідач уклав договір позики №179998 від 02.03.2025 із ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідачу передані грошові кошти, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, у розмірі 3800 грн. 00 коп.

Відповідачем не виконані належним чином взяті зобов`язання за договором позики, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин – ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України.

Тому, 23 липня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «ФК «Солвентіс», відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №23072025.

Згідно даного Договору факторингу відбулося відступлення права вимоги за договором позики №179998 від 02.03.2025.

Згідно договору факторингу сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ФК «Солвентіс») є обґрунтованою та документально підтвердженою, яка становить 12369 грн. 00 коп., із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 3800 грн. 00 коп; сума заборгованості за відсотками становить 11 грн. 02 коп.; сума заборгованості по комісії становить 957 грн. 98 коп.; сума заборгованості по штрафним санкціям становить 7600 грн. 00 коп.

За вказаних обставин позивач ТОВ «ФК «Солвентіс» звернулося до суду з даним позовом.

Ухвалою від 24 червня 2026 року суд постановив розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду не подав.

Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву, зважаючи на те, що позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, суд ухвалює проводити розгляд справи в порядку заочного розгляду, передбаченого гл. 11 ЦПК України.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно положень статей 3, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України, у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається у письмовій формі незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Судом встановлено, що 02 березня 2025 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики №179998 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою), який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Jm465b.

Відповідно до п.2 зазначеного Договору, параметри та умови позики, параметри, її повернення та сплати процентів: п.2.1 - сума позики - 3800 грн. 00 коп; п.2.2 - строк позики/строк договору - 30 днів; п.2.3. - процентна ставка/день - 0,01% (фіксована), діє протягом строку договору, визначеного п.п.2.2 п.2 договору; п.2.4 - комісія - 25,21% від суми позики, зазначеної в пп.2.1 п.2 договору, що складає 957 грн. 98 коп.; дата надання позики - 02.03.2025; дата повернення позики - 31.03.2025; денна процентна ставка/день - 0,85%; проценти за понадстрокове користування позикою/ залишком позики за день - 5,00%; пеня/день - 5,0%; орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1644.02%; орієнтовна загальна вартість кредиту - 4769 грн. 00 коп.

Відповідно до п.4 зазначеного Договору, проценти за цим договором нараховуються щоденно, починаючи з наступного дня за датою надання позики, на залишок позики, виходячи із строку фактичного користування позикою, до повного погашення заборгованості за договором, включаючи день такого погашення. Комісія нараховується в дату надання позики (в моменту надання позики), у визначеному п.п.2.4 п.2 договору розмірі.

Згідно п.5.1 вказаного Договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує, що позичальник ознайомився на сайті http://monto.com.ua/informaciya з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, у тому числі з інформацією, що передбачена ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», ст.9 Закону України «Про споживче кредитування», та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Відповідно до п.16 зазначеного Договору, встановлені договором розміри фіксованої процентної ставки, комісії, пені, інших передбачених умовами договору платежів не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Будь-які зміни вносяться виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін.

Згідно п.25 вказаного Договору, договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах ст.6, 627 ЦК України.

Також, 02 березня 2025 року відповідач ОСОБА_1 підписала електронним підписом одноразовим ідентифікатором Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є Додатком №1 до Договору позики №179998 від 02 березня 2025 року та паспорт споживчого кредиту.

Згідно копії платіжної інструкції/операції 2dbf5ddd-9188-4f49-8763-c777deb9f5a8, складеної ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес», відправник - ТОВ «Сіроко Фінанс», отримувач - ОСОБА_1 , платіжний інструмент НОМЕР_1 (VISA). Деталі транзакції: сума - 3800 грн. 00 коп., дата та час прийняття до виконання - 02.03.2025, дата та час здійснення операції - 02.03.2025, номер замовлення - 638765388584233958179998, ідентифікатор в банку-еквайрі - 030238648733, код авторизації - 273797, вид операції - виплата кредиту.

Таким чином, ТОВ «Сіроко Фінанс» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, здійснивши переказ грошових коштів у сумі 3800 грн. 00 коп. відповідачу ОСОБА_1 на картковий рахунок, який останньою зазначений у договорі.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №179998 від 02 березня 2025 року, який складений представником ТОВ «Сіроко Фінанс», відповідач ОСОБА_1 не здійснила жодного платежу, та станом на 23 липня 2025 року мала заборгованість за вказаним договором в загальній сумі 12369 грн. 00 коп., з яких: 3800 грн. 00 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту; 11 грн. 02 коп. - сума заборгованості за відсотками; 7600 грн. 00 коп. - сума заборгованості за пенею; 957 грн. 98 коп. - комісія.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами ч. 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

23 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Солвентіс» («Фактор») та ТОВ «Сіроко Фінанс» («Клієнт») укладено Договір факторингу №23072025, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до Витягу з Додатку до Договору факторингу № 23072025 від 23 липня 2025 року, ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 179998 від 02 березня 2025 року у загальній сумі 12369 грн. 00 коп., з яких: 3800 грн. 00 коп. - сума заборгованості за тілом кредиту; 11 грн. 02 коп. - сума заборгованості за відсотками; 7600 грн. 00 коп. - сума заборгованості за пенею; 957 грн. 98 коп. - комісія.

Оскільки за умовами вищезазначеного договору відповідач отримав кредитні кошти та користувався ними, суд дійшов висновку, що сума заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3800 грн. 00 коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 11 грн. 02 коп., які нараховані в межах строку дії договору, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, тому позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту за Кредитним договором в розмірі 957 грн. 98 коп., суд зазначає наступне.

Згідно п. 2.4 Договору комісія складає 25,21% від суми позики, зазначеної в пп.2.1 п.2 договору, що складає 957 грн. 98 коп.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов Договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 957 грн. 98 коп., є платою безпосередньо за надання кредиту позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що положення договору, щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 957 грн. 98 коп. суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними, а відтак відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» вищезазначеної заборгованості за комісією за надання кредиту.

Крім того, звертаючись з позовними вимогами, ТОВ «ФК «Солвентіс» просило також стягнути з відповідача суму заборгованості за пенею у розмірі 7600 грн. 00 коп.

У пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Така ж правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22.

Оскільки, кредитний договір № 179998 був укладений відповідачем 02 березня 2025 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, дія якого продовжена, то відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України сума заборгованості за пенею у розмірі 7600 грн. 00 коп. не підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №179998 від 02 березня 2025 року в розмірі 3811 грн. 02 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 3800 грн. 00 коп. та заборгованості за відсотками у розмірі 11 грн. 02 коп.

Відповідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції № 179998 від 07.05.2026 року, позивачем при поданні даної позовної заяви до суду сплачений судовий збір у сумі 2662 гривні 40 копійок.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Солвентіс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого останнім за подачу позовної заяви пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 820 грн. 31 коп.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 756/15736/18.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (висновки постанови Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 826/856/18).

Суд зазначає, що в матеріали справи надано підтверджуючі документи на здійснення витрат на правничу допомогу.

02 січня 2026 року між ТОВ «ФК «Солвентіс» («Клієнт») та Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» («Адвокатське бюро») укладено договір №43657029/01 про надання правової допомоги.

31 березня 2026 року між клієнтом ТОВ «ФК «Солвентіс» та Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» укладено Додаткову угоду № 179998 до Договору № 43657029/01 про надання правової допомоги від 02 січня 2026 року.

31 березня 2026 року Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» складено Детальний опис робіт (наданий послуг), виконаних Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Солвентіс» щодо стягнення кредитної заборгованості.

31 березня 2026 року Адвокатським бюро «Сергія Пошелюзного» та клієнтом ТОВ «Солвентіс», відповідно до договору про надання правової допомоги № 43657029/01 від 02 січня 2026 року, додаткової угоди № 179998, на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро, необхідних для надання правової допомоги за позовом ТОВ «ФК «Солвентіс» про стягнення кредитної заборгованості, склали Акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 31 березня 2026 року.

Згідно п.1 вказаного Акту, сторони підтверджують, що адвокатським бюро надано, а клієнтом прийнято правову допомогу загальною вартістю 6000 грн.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України») зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).

При визначенні розміру витрат на правничу допомогу суд враховує, що справа не становить значної складності, об`єм наданої правничої допомоги не є значним, вимоги задоволенні частково, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (ідентифікаційний код юридичної особи: 43657029, місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1), заборгованість за кредитним договором №179998 від 02 березня 2025 року у загальній сумі 7631 грн. 33 коп., з яких: 3800 грн. 00 коп. заборгованість за основним боргом; 11 грн. 02 коп. заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками, витрати по сплаті судового збору у сумі 820 грн. 31 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 3000 грн. 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог статтями 284-285 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.О. Левчук