Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №369/21945/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/21945/25

Провадження № 2-о/369/245/26

РІШЕННЯ

Іменем України

14.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.,

за участі

представника заявника Олійник В.В.,

розглянувши в порядку окремого провадження цивільну справу № 369/21945/25 за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Олійник Вікторія Вікторівна, заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника в листопаді 2025 року звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме у період: з квітня 2014 року по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заяви зазначено, що після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина. З метою оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_3 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєвої-Кожуховської Н.В. Однак постановою від 08 вересня 2025 року у вчиненні нотаріальної дії їй було відмовлено у зв`язку з ненаданням документів, які б підтверджували родинні відносини зі спадкодавцем або факт проживання з ним однією сім`єю. Нотаріусом роз`яснено, що факт проживання заявниці зі спадкодавцем однією сім`єю має бути підтверджений відповідним рішенням суду.

Вказала, що у вказаний період, заявниця та ОСОБА_3 проживали разом, у тому числі з червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний побут, взаємні права та обов`язки. Встановлення даного факту необхідно заявниці для прийняття спадщини, що залишися після смерті ОСОБА_3 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 грудня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду в порядку окремого провадження. Також витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєвої-Кожуховської Надії Вікторівни належним чином завірену копію спадкової справи №12/2025.

16 лютого 2026 року до суду надійшла від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєвої-Кожуховської Надії Вікторівни належним чином завірена копія спадкової справи №12/2025.

При розгляді справи представник заявника - адвокат Олійник В.В. доводи та вимоги заяви підтримала в повному обсязі, просила заяву задовольнити.

У судове засідання заінтересована особа ОСОБА_2 не з`явилася. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в тому числі шляхом розміщення оголошення на сайті суду. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України, судом розглядаються справи про встановлення фактів родинних відносин між фізичними особами.

Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08 березня 2025 року. Останнім місцем проживання спадкодавця була квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, зокрема квартира за вказаною адресою та грошові кошти, що знаходяться у банківських установах, а саме: АТ «Ідея Банк», АТ «Комінбанк», АТ «Державний ощадний банк України», АТ «Універсал Банк», ПуАТ «КБ «Акордбанк», АТ «Приватбанк», АТ «Банк інвестицій та заощаджень», АТ «Сенс Банк» та АТ «Агропросперіс Банк».

З метою оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_3 заявниця звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сергєєвої-Кожуховської Н.В. Однак постановою від 08 вересня 2025 року у вчиненні нотаріальної дії їй було відмовлено у зв`язку з ненаданням документів, які б підтверджували родинні відносини зі спадкодавцем або факт проживання з ним однією сім`єю. Нотаріусом роз`яснено, що факт проживання заявниці зі спадкодавцем однією сім`єю має бути підтверджений відповідним рішенням суду.

Встановлено, що заявниця ОСОБА_1 , дівоче прізвище - ОСОБА_4 , перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 з 17 вересня 1992 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 17 вересня 1992 року.

У зв`язку з проходженням чоловіком заявниці кадрової військової служби сім`я протягом тривалого часу змінювала місця проживання відповідно до місць проходження ним служби. Починаючи з 2012 року подружжя проживало у АДРЕСА_2 .

Заявниця народилася у м. Борзя Читинської області РСФСР. Її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 26 вересня 1973 року.

Мати заявниці - ОСОБА_6 , дівоче прізвище ОСОБА_8 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Олексіївка Юр`ївського району Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_4 від 18 серпня 1950 року. 25 липня 1961 року вона уклала шлюб із ОСОБА_7 та змінила прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_4 », що підтверджується довідкою № 05/02-101 від 19 лютого 2008 року.

Рідною сестрою ОСОБА_6 була ОСОБА_9 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у тому ж селі Олексіївка Юр`ївського району Дніпропетровської області. Вказана обставина підтверджується актовим записом про народження № 81 від 27 серпня 1935 року та архівною довідкою № І-276/1/217-25 від 02 квітня 2025 року. Спільними батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_11 були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Таким чином, ОСОБА_9 була рідною сестрою матері заявниці, а отже, рідною тіткою ОСОБА_1 .

11 жовтня 1969 року ОСОБА_9 уклала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 05 квітня 2025 року.

У шлюбі у ОСОБА_9 та ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_2 , яка є двоюрідною сестрою заявниці. Вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у м.Дрезден, Німеччина, за місцем проходження військової служби ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 від 03 липня 1970 року та відповідним записом у військовому квитку ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 від 10 травня 1973 року.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 померла у м. Донецьку у віці 48 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 18 жовтня 1983 року.

Після смерті дружини ОСОБА_3 залишився самостійно виховувати малолітню доньку ОСОБА_14 . У зв`язку з цим мати заявниці ОСОБА_6 брала участь у вихованні та догляді за племінницею. Між родинами підтримувалися близькі родинні відносини, вони постійно спілкувалися, відвідували один одного, а заявниця та її двоюрідна сестра проводили разом літні канікули.

До 2014 року ОСОБА_3 проживав у м. Донецьку разом із донькою.

З пояснень заявниці та допитаних у судовому засідання свідків встановлено, що у подальшому, з огляду на погіршення безпекової ситуації у Донецькій області та необхідність переїзду на підконтрольну Україні територію, ОСОБА_3 прийняв рішення залишити м. Донецьк.

03 квітня 2013 року ОСОБА_3 уклав договір про участь у Фонді фінансування будівництва № 65868, відповідно до якого інвестував кошти у будівництво двокімнатної квартири у будинку АДРЕСА_3 . Однак на момент виїзду з Донецька будівництво зазначеного житлового будинку ще не було завершене, у зв`язку з чим ОСОБА_3 не мав можливості одразу проживати у придбаному житлі.

Заявниця, враховуючи близькі родинні відносини з ОСОБА_3 та сприймаючи його як близьку людину і члена сім`ї, запропонувала йому проживати разом із нею та її чоловіком у селищі Городок Житомирської області, у службовій квартирі чоловіка заявниці за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, після вимушеного виїзду з м. Донецька ОСОБА_3 фактично приєднався до сім`ї заявниці та її чоловіка і почав проживати разом з ними.

У грудні 2014 року на адресу заявниці надійшло повідомлення № 3712/7 від 23 грудня 2014 року, адресоване ОСОБА_3 , про введення в експлуатацію житлового будинку у м. Києві, що також підтверджує фактичне проживання ОСОБА_3 разом із заявницею на той час за адресою у селищі Городок.

Факт проживання ОСОБА_3 разом із заявницею та її чоловіком у АДРЕСА_2 , підтверджується також заявами на видачу готівки № 83366926, № 83366726, № 83366826 від 16 лютого 2016 року, у яких зазначено відповідну адресу проживання ОСОБА_3 .

27 серпня 2015 року ОСОБА_3 набув право власності на квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 27 серпня 2015 року.

Після набуття права власності на зазначену квартиру ОСОБА_3 не припинив фактичних сімейних відносин із заявницею та її чоловіком.

Заявниця та її чоловік брали безпосередню участь в облаштуванні квартири ОСОБА_3 . Зокрема, враховуючи необхідність створення належних побутових умов для проживання, ними було придбано холодильник, пральну машину, електричну плиту, водонагрівач, рушникосушарку, витяжку, мийку, мікрохвильову піч та інші побутові речі, що підтверджується видатковими накладними № Ррз/03-0301257 від 02 серпня 2015 року та № Ррз/03-0018524 від 22 січня 2016 року.

Водночас сім`я заявниці тривалий час працювала у м. Києві. Заявниця здійснювала професійну діяльність, пов`язану з комп`ютерною вишивкою, для чого використовувала великогабаритне обладнання для вишивання, крою, пошиття та прасування. З огляду на специфіку такої діяльності виникла необхідність у наявності окремого приміщення для роботи.

ОСОБА_3 підтримав заявницю у вирішенні цього питання та запропонував надати їй кошти у позику для інвестування у будівництво окремої квартири. 01 серпня 2016 року між сторонами було укладено відповідний договір позики.

У подальшому заявниця набула право власності на однокімнатну квартиру площею 30 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , де з 2023 року зареєстроване її місце проживання.

Восени 2016 року, після завершення ремонту та облаштування квартири ОСОБА_3 , заявниця, її чоловік та ОСОБА_3 фактично переїхали до м. Києва та почали спільно проживати у квартирі ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

З цього часу та до смерті ОСОБА_3 між ним, заявницею та її чоловіком існували сталі, тривалі та взаємні відносини, характерні для спільного проживання однією сім`єю.

Заявниця здійснювала догляд за ОСОБА_3 , вела домашнє господарство, займалася прибиранням квартири, пранням, приготуванням їжі, придбанням продуктів та необхідних побутових речей. Витрати на продукти харчування та предмети повсякденного побуту здійснювалися без формального розмежування між членами сім`ї, залежно від конкретних потреб та можливостей кожного.

Чоловік заявниці також постійно допомагав ОСОБА_3 , зокрема перевозив його на власному автомобілі, супроводжував під час вирішення побутових та інших питань, допомагав із документами та отриманням необхідних соціальних виплат і пільг.

Між заявницею, її чоловіком та ОСОБА_3 існували тісні особисті та побутові зв`язки. Вони спільно проводили вільний час, виїжджали за місто, разом відпочивали, займалися збиранням грибів та проводили час як одна сім`я.

Заявниця та її чоловік також здійснювали постійну моральну та матеріальну підтримку ОСОБА_3 , особливо з огляду на його похилий вік та стан здоров`я.

З віком ОСОБА_3 ставало дедалі складніше самостійно забезпечувати свої побутові та організаційні потреби. У зв`язку з цим восени 2023 року заявниця скоротила свій робочий час з метою мати можливість більше перебувати вдома та здійснювати догляд за ОСОБА_3 .

08 листопада 2024 року ОСОБА_3 уповноважив заявницю представляти його інтереси та вести його справи, оформивши на її ім`я відповідну довіреність. Вказана обставина також свідчить про високий рівень довіри між заявницею та ОСОБА_3 та фактичний характер їх взаємних відносин.

У лютому 2025 року стан здоров`я ОСОБА_3 суттєво погіршився. Він захворів, потребував постійного догляду та неодноразового виклику екстреної медичної допомоги. У цей період заявниця та її чоловік продовжували здійснювати за ним постійний догляд та надавали необхідну допомогу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності заявниці та її чоловіка.

За життя ОСОБА_3 визначив спосіб свого поховання, що підтверджується листом № 01-04/367 від 12 серпня 2020 року. На виконання його волі заявниця та її чоловік організували поховання померлого шляхом кремації, що підтверджується договором-замовленням на поховання № 19 від 07 березня 2025 року та довідкою на одержання праху № 9.254458К.

Таким чином, протягом тривалого періоду, починаючи щонайменше з 2014 року, ОСОБА_3 фактично проживав разом із заявницею та її чоловіком, був включений у їхній сімейний та побутовий уклад, а між ними існували взаємна турбота, допомога, спільне ведення побуту, матеріальна та моральна підтримка, що за своїм характером виходило за межі звичайних відносин між родичами.

Заявниця вважає, що сукупність наведених обставин підтверджує фактичне проживання її разом із ОСОБА_3 однією сім`єю протягом тривалого часу до дня його смерті, а встановлення відповідного факту необхідне їй для реалізації спадкових прав після смерті ОСОБА_3 .

Факт проживання заявниці та ОСОБА_3 однією сім`єю з 2014 року по день смерті, окрім вказаних вище документів, підтверджується також спільними сімейними фото та показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

У відповідності до ст. ст. 1268, 1269, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до положень ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Конституційним Судом України у рішенні від 03.06.1999 р. за № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї») визначено таку обов`язкову ознаку члена сім`ї, як ведення спільного господарства.

Згідно вимог ч. 4 СК України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

В пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Враховуючи викладене, щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори в межах 6-місячного строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК). Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини, (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

У відповідності до п.п. 3.21, 3.22. глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Згідно з п.п. 4.10. п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена.

Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем. У такому випадку вказані обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного суд від 12 квітня 2022 року у справі № 175/2730/20 (провадження № 61-19265св21).

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 міститься правовий висновок, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Факт постійного проживання позивача разом із спадкодавцем по день смерті останнього підтверджує наявність у позивача можливостей для вирішення його спадкових прав. Аналогічна позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61-24660св18), від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 61-18230св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19 (провадження № 61-14968св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20 (провадження № 61-5204св21).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд приходить до висновку, що встановлення вищезазначеного факту не пов`язується з наступним вирішенням підвідомчого суду спору про право та чинним законодавством не передбачено порядок іншого (позасудового) його встановлення. Його встановлення необхідне заявниці для оформлення спадщини.

З огляду на викладене, виходячи з інтересів особи щодо захисту її права, зважаючи на те, що заявниця немає іншої можливості, крім в судовому порядку, встановити факт проживання однією сім`єю, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи суд вважає, що дана заява підлягає задоволенню, оскільки вимога її законна, обґрунтована та доказово підтверджена письмовими доказами та показами свідків, які в свою чергу є послідовними та логічними, а тому не викликають сумніву в їх правдивості.

Встановлення даного юридичного факту породжує для ОСОБА_1 юридичні наслідки - можливість оформлення спадкових прав та отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 264, 265, 315 ЦПК України, ст.1261, 1264, 1268, 1270, 1296, 1297 ЦК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини - задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНКОПП - НОМЕР_8 ) з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП - НОМЕР_9 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , понад п`ять років до часу відкриття спадщини, а саме у період: з квітня 2014 року, а з червня 2016 року по день смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 14 вересня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ