Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №369/10729/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10729/24

Провадження № 2/369/1543/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

за участю секретаря Крикуна І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/10729/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ПАТ СК "Еталон", третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення коштів на користь потерпілого у кримінальному провадженні, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до ПАТ СК "Еталон", третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення коштів на користь потерпілого у кримінальному провадженні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 липня 2023 року приблизно о 18:05 за адресою: Київська обл., Бучанський р-н, с. Петрушки перехрестя вул. Гагаріна з вул. Лесі Українки відбулось зіткнення автомобіля марки MAN TGL 15.240 реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням гр. ОСОБА_2 , який рухався по вул. Гагаріна з боку с. Гореничі з автомобілем марки VOLKSWAGEN POLO реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням гр. ОСОБА_1 , який рухався по вул. Лесі Українки, внаслідок ДТП водій автомобіля VOLKSWAGEN POLO ОСОБА_1 , отримав тілесні ушкодження.

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитом строком 1 (один) рік. На підставі ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_2 в період іспитового строку: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_1 визнано потерпілим по кримінальному провадженні. Згідно висновку судово-медичної експертизи встановлено, що у ОСОБА_1 мали місце ушкодження у вигляді ЗТГК, перелом 3-6 ребер ліворуч з розвитком гемопневмоторакса, аталектазу нижньої долі лівої легені, струс головного мозку та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння (наявність гемопневматоракса в грудній клітині зліва з переломом ребра).

На лікування та перебування в лікарні позивач витратив у загальному розмірі 37 298,83 грн., а моральна шкода відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» склала 1 864,94 грн., які ОСОБА_1 просить стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» на свою користь.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

07 лютого 2025 року на адресу суду від сторони відповідача ПАТ СК «Еталон» надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив, що не погоджується з вимогами позовної заяви з огляду на наступне. Так, представник відповідача посилався на те, що правовідносини з відшкодування страховиком потерпілій особі витрат на лікування регулюються спеціальним законодавством, а саме ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зазначені у вказаній статті витрати та необхідність їх здійснення мають бути документально підтверджені відповідним закладом охорони здоров`я, наприклад випискою стаціонарного хворого. Водночас, позивачем до матеріалів справи долучено виключно чеки та квитанції, загальна сума за якими складає суму меншу, ніж заявлена до стягнення. Крім того, два товарних чека дублюються, а частина чеків та квитанцій жодним чином не пов`язані з лікуванням, оскільки є чеками за придбання продуктів харчування. Таким чином, на думку представника відповідача вказана вимога не підлягає до задоволення. Щодо іншої вимоги зазначив, що відповідно до ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір моральної шкоди на пряму залежить від суми страхового відшкодування за шкоду заподіяну здоров`ю та має розраховуватись від реально стягнутого розміру відшкодування. Так, оскільки позивачем не підтверджено витрати на лікування, моральна шкода також не підлягає до стягнення.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 лютого 2025 року зарито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Представник позивача надав суду заяву, у якій просив розгляд справи проводити без їх участі, вимоги позовної заяви підтримав та просив задовольнити.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань станом на дату ухвалення рішення суду не надано. У відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судове засідання третя особа не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки не повідомив. Третя особа на адресу суду пояснень щодо справи не подав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримав, вказана кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою працівника поштового зв`язку «вручено особисто». Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 21 липня 2023 року, близько 18 год. 05 хв., ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки MAN TGL 15.240, д.н.з. НОМЕР_3 , та рухаючись по проїзній частині вул. Гагаріна в с. Петрушки Бучанського району Київської області з боку с. Гореничі в напрямку вул. Шевченка, під`їжджаючи до перехрестя з вул. Лесі Українки, діючи в порушення вимог п. 2.3 б) Правил дорожнього руху, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, невчасно відреагував на її зміну, та в порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху, проявив злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечну швидкість руху транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, внаслідок чого не впорався з керуванням автомобіля MAN TGL 15.240, д.н.з. НОМЕР_3 , та допустив в межах перехрестя вул. Гагаріна з вул. Лесі Українки зіткнення з автомобілем марки Volkswagen Polo, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався збоку вул. Лесі Українки, та здійснюючи маневр ліворуч в напрямку до с. Гореничі.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки Volkswagen Polo, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження та був доставлений до Ірпінської ЦМЛ.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи встановлено, що у ОСОБА_1 , мали місце ушкодження у вигляді ЗТГК, перелом 3-6 ребер ліворуч з розвитком гемопневмоторакса, аталектазу нижньої долі лівої легені, струс головного мозку та відносяться до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння (наявність гемопневматоракса в грудній клітині зліва з переломом ребер).

Порушення ОСОБА_2 , вимог п. 2.3 б) та п. 12.1. Правил дорожнього руху України перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень.

Вказані обставини встановлені вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року по справі № 369/14684/23, яким ОСОБА_2 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік. На підставі ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_2 в період іспитового строку: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відповідно до з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина ОСОБА_2 у вчинені ДТП є встановленою та не підлягає доведенню.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля MAN TGL 15.240, д.н.з. НОМЕР_3 була застрахована в ПАТ СК «Еталон» згідно з полісом № ЕР-213125366.

Крім того, матеріали справи містять копії квитанцій, фіскальних та товарних чеків, відповідно до яких було придбано продукти харчування та лікарські засоби.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в дорожньо-транспортній пригоді, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 Глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно із ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведене, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

За ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до п. 1.3. ст. 1 Закону, потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Статтею 6 Закону встановлено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У абзаці 1 п. 22.1. ст. 22 Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого (ст. 23 цього Закону).

Згідно з п. 24.1. ст. 24 Закону, у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Тобто, виходячи зі змісту вказаної статті, термін «лікування» у даному випадку є комплексним поняттям, яке включає в себе доставку, розміщення, утримання, діагностику, безпосереднє лікування, протезування та реабілітацію потерпілого.

У свою чергу, медична діагностика - це комплекс заходів та досліджень, спрямованих на встановлення діагнозу, тобто точної причини захворювання, а також змін внутрішнього середовища організму та супутніх захворювань, і призначення ефективного лікування захворювання.

Безпосереднє лікування, у свою чергу, означає, що медичні працівники, які беруть участь у обслуговуванні хворих, працюють в контакті з пацієнтами, виконуючи діагностичні та лікувальні процедури, заходи догляду та створення лікувально-оздоровчого режиму. Це включає в себе виконання діагностичних і лікувальних процедур, заходів догляду за хворими, створення відповідного лікувально-оздоровчого режиму.

Таким чином, для сплати страхового відшкодування потерпіла особа має надати не тільки платіжні документи з купівлі лікарських засобів тощо, але й документально підтвердити необхідність їх придбання (витяг з історії хвороби, рецепти на придбання ліків тощо), тобто довести наявність причинно-наслідкового зв`язку між пригодою та лікуванням.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 23 жовтня 2024 року по справі № 943/207/24.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було визнано потерпілим у кримінальному провадженні, який отримав тяжкі тілесні ушкодження. Вказане було встановлено вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 жовтня 2023 року по справі № 369/14684/23, та відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України не підлягає доведенню.

Крім того, як встановлено судом вище, позивачем до матеріалів справи було долучено копії квитанцій, фіскальних та товарних чеків, відповідно до яких було придбано продукти харчування та лікарські засоби.

Водночас, суд зазначає, що матеріали справи не містять документальних доказів того, яке лікування було прописано потерпілому та які витрати він мав понести у зв`язку з призначеним лікуванням (хірургічні втручання, перебування на стаціонарі, реабілітація, прийом ліків за призначенням, тощо). Такими доказами можуть бути витяг з історії хвороби, медична картка хворого, медичні висновки лікарів та рецепти на придбання ліків.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу.

У Постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Аналогічна позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2024 року по справі № 686/28882/23 (провадження 61-13125св24).

З огляду на викладені положення законодавства, проаналізувавши надані позивачем докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення витрат на лікування у зв`язку з недоведеністю.

Статтею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд враховує, що ст. 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 % від страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю, а не від ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення витрат на лікування у зв`язку з недоведеністю, похідна від неї вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає до задоволення.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ СК "Еталон", третя особа: ОСОБА_2 , про стягнення коштів на користь потерпілого у кримінальному провадженні, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА