Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №729/430/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

14 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/430/26

Головуючий у першій інстанції – Кузюра В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1853/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Разгуляєвої О. В.,

суддів Луговця О. А., Стельмаха А. П.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ТОВ «Бізнес позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просили стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 510136-КС-005 про надання кредиту від 29.06.2025, що становить 46 588,60грн, з яких: 22 581,20грн – сума прострочених платежів по тілу кредиту; 15 806,70грн – сума прострочених платежів по процентах, 8 200,70грн – сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України та судовий збір в розмірі 2 662,40грн.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 29.06.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 510136-КС-005 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 26 000,00грн на засадах строковості, поворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит.

За доводами позову, позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та надав відповідачу грошові кошти шляхом перерахування на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , проте відповідач свої зобов`язання за договором належним чином виконав, лише частково сплатив кошти, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, у зв`язку позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 16.06.2026 позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 510136-КС-005 від 29.06.2025 року на загальну суму 38 387,90грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судового збору.

Враховуючи положення ст. 526, 536, 1048-1054 ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про електронну комерцію», суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами відповідно до ст. 625 ЦК України, враховуючи положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Пузін Д. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 16.06.2026 і ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «Бізнес Позика» в задоволенні позовних вимог.

За доводами скарги, рішення в частині задоволених вимог ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, які суд визнав установленими, з порушенням правил оцінки доказів, неправильним застосуванням норм матеріального права та істотним порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування доводів заявник посилається, що суд першої інстанції не зіставив договірну ставку 0,92% з фактично використаною у розрахунку ставкою 1%, не перевірив черговість зарахування 24 840,00грн, не встановив, яка частина платежів була спрямована на необґрунтовані нарахування за ст. 625 ЦК України та на комісію.

Вказує, що суд не встановив правильний розмір процентів, не перевірив первинні дані розрахунку, не надав мотивованої відповіді на заперечення відзиву, не дослідив суперечність між договором і розрахунком, а також визнав законним кінцевий залишок, сформований із застосуванням складових, у стягненні яких відмовив.

Як зазначає заявник, зазначення у рішенні, що розрахунок відповідачем не спростований, не звільняло суд від обов`язку перевірити його, оскільки розрахунок є письмовим викладом позиції кредитора, а не первинним бухгалтерським документом і не має наперед установленої сили, тому суд повинен був перевірити математичну правильність кожного нарахування та його відповідність умовам договору і закону.

За доводами скарги, умовами договору передбачено фіксовану процентну ставку 0,92 % на день, разом з тим, титульна частина розрахунку прямо містить показник «Стандартна процентна ставка в день 1», а за 29.06.2025 на суму кредиту 26 000,00грн нараховано 260,00грн відсотків, що дорівнює 1 відсотку, а не 0,92 відсотка. За ставкою 0,92 відсотка на суму 26 000,00грн денні проценти без урахування зменшення залишку становлять 239,20грн, тому заявник вважає, що за перший день розрахунок завищено на 20,80грн і таке завищення повторювалося допоки база нарахування залишалася незмінною, що вплинуло на подальшу черговість погашення, прострочення та кінцеві залишки.

На переконання заявника, застосування процентної ставки в 1% замість 0,92 % є фактичним одностороннім збільшенням фіксованої ставки, тому суд не мав права стягувати суму, обчислену всупереч письмово зафіксованій істотній умові договору, враховуючи положення ч. 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Також заявник посилається, що суд відмовив у стягненні нарахувань за ст. 625 ЦК України через пряму заборону п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, проте не усунув наслідків попереднього зарахування частини платежів відповідача на погашення саме цієї незаконної складової.

Крім того, заявник стверджує, що суд не перевірив правову природу комісії у розмірі 5 200,00грн, що дорівнює 20 % суми кредиту, яка була нарахована в день видачі кредиту, враховуючи, що у справі відсутнє встановлення конкретної окремої послуги, фактично наданої споживачу за цю плату.

Як вказує заявник, фактично наданий кредит у розмірі 26 000,00грн, проте сплачено 24 840,00грн; договірна ставка 0,92 відсотка на день; строк нарахування договірних процентів не пізніше 19.10.2025; нарахування за ст. 625 ЦК України у сумі 8 200,70грн підлягає повному виключенню; комісія 5 200,00грн не може враховуватися без доведення конкретної платної послуги та дійсності відповідної умови. Тому вважає, що загальна сума коштів, яку позивач вважав такою, що виникла за договором до врахування платежів, становила 71 428,60грн, а саме 46 588,60грн кінцевого залишку плюс 24 840,00грн отриманих платежів, а після віднімання первісного тіла 26 000,00грн, комісії 5 200,00грн і нарахувань за ст. 625 ЦК України 8 200,70грн розрахунковий обсяг договірних процентів за методикою позивача становить 32 027,90грн, проте ця величина сформована за ставкою 1 %, а не 0,92 %.Такий механізм суперечить правовій природі відповідних нарахувань і висновкам Великої Палати Верховного Суду.

В обґрунтування доводів скарги заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16,від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19,03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Також заявник посилаючись на положення Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», зазначає, що матеріали містять різні одноразові ідентифікатори: у паспорті споживчого кредиту зазначено UА-4645, тоді як у позовній заяві зазначено про використання одноразового ідентифікатора UА-9584, проте суд першої інстанції не надав жодної оцінки цій суперечності, не встановив, який саме документ і яким кодом підписано, та чи належить кожний код одному послідовному сеансу укладення договору. Заявник наголошує, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 20.02.2026 висловив позицію щодо алгоритму перевірки електронного правочину наголосив на необхідності встановлювати вид електронного підпису, перевіряти цілісність електронного документа та вчиняти додаткові процесуальні дії, якщо подані документи містять інший підпис або не дозволяють безпосередньо перевірити його.

Заявник, крім іншого, вважає, що відповідь банку про належність картки та зарахування коштів підтверджує фінансову операцію не замінює перевірки змісту всіх умов електронного договору, а отримання коштів не доводить автоматично погодження будь-якої комісії, процентної ставки, порядку розподілу платежів.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ТОВ «Бізнес Позика» Покрищук А. В. посилається на те, що умовами кредитного договору сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою, яка становить 1% та встановлена орієнтовна загальна вартість наданого кредиту, яка складала 52 965,71грн, яка є орієнтовною, оскільки розрахована у відповідності із графіком погашення платежів, тобто, при її встановленні, бралося до уваги добросовісне виконання боржником свого грошового обов`язку та внесення на рахунок кредитора періодичних платежів згідно погодженого графіку, що у свою чергу поступово й пропорційно зменшувало б розмір неповернутого тіла кредиту і таке пропорційне зменшення відбувалося б до повного погашення заборгованості. Вказує, що відповідач за весь період дії кредитного договору із обов`язкових восьми платежів розміром по 6 580,00грн, здійснив вчасно лише перший платіж, та декілька послідуючих здійснені не у відповідності до графіку та погоджених сум, у зв`язку з чим розмір неповернутого тіла кредиту зменшувався мінімально і не у відповідності до графіку, тому і зростала загальна сума неповернутого боргу, адже відсотки, які нараховувалися боржнику щодня, розраховувалися за формулою та множилися на розмір неповернутого тіла кредиту, яке не зменшувалось згідно очікувань по графіку платежів. Як зазначає заявник, денна процентна ставка - це ставка, яка передбачена для застосування кредитодавцями та визначена положеннями ЗУ “Про споживче кредитування”, а процентна ставка в день - це ставка, яка застосовується в договорах ТОВ "Бізнес Позика", розроблена та затверджена безпосередньо самою фінансовою установою і яка узгоджена, не суперечить передбаченому законом максимально дозволеному розміру денній процентній ставці. Тому заявник наголошує, що денна процентна ставка не є процентами за користування кредитними коштами в розумінні ЦК України і взагалі не використовується та не має використовуватися при нарахуванні кредитором щоденної оплати боржником коштів (процентів) за користування чужими (кредитними) коштами, тому при нарахуванні щоденної плати за користування кредитними коштами кредитор правомірно використовує значення "1%", а не "0,92%". За доводами відзиву, до позовної заяви був доданий детальний розрахунок заборгованості за кредитним договором, який ґрунтується на умовах кредитного договору та узгоджується з матеріалами справи, всі платежі відповідача за кредитним договором були враховані у розрахунку заборгованості та розподілялись у відповідності до правил кредитування та діючого законодавства. Щодо доводів скарги про нарахування комісії, заявник вказує, що Законом України “Про споживче кредитування" передбачено право кредитодавця встановлювати комісію за надання кредиту".

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 29.06.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 510136-КС-005 про надання кредиту шляхом обміну електронним повідомленням, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця (а.с. 50-59 т. 1).

Відповідно до п.2.1 договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 26 000,00грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».

Строк, на який надається кредит 16 тижнів, термін дії договору до 19.10.202. Процентна ставка в день 0,92 %. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.

До вказаного договору додані пропозиція (оферта) щодо укладання договору, прийняття (акцепт) пропозиції (оферти), візуальна форма послідовності дій клієнта, анкета клієнта та паспорт споживчого кредиту (а.с.60-61,47-49, 81,83 т. 1 ).

За матеріалами справи, 29.06.2025 ТОВ «Бізнес Позика» перерахувало на вказану відповідачем картку грошові кошти в загальному розмірі 26 000,00грн, що підтверджується довідкою про підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «Профітгід» (а.с.12 т. 1).

Згідно інформації АТ «Універсал Банк», наданої на запит суду, на ім`я ОСОБА_1 була емітована картка № НОМЕР_1 та відкрито під неї банківський рахунок і згідно наданої виписки на вказаний рахунок 29.06.2025 було зараховано 26 000,00грн (а.с. 191, 193-218 т.1).

Згідно розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 03.03.2026 становить 46 588,60грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту – 22581,20грн, суми прострочених платежів по процентах 15806,70грн, суми прострочених платежів за комісією 00,00 грн, відсотки за ст. 625, ЦКУ – 8 200,70грн (а.с.44-45 т. 1).

Задовольняючи частково позов ТОВ «Бізнес позика», суд першої інстанції, враховуючи положення ст. 526, 536, 1048-1054 ЦК України та Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про електронну комерцію», дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконав у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами відповідно до ст. 625 ЦК України, враховуючи положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

За змістом апеляційної скарги рішення суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 38 387,90грн, в іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду в даній справі лише в частин задоволених вимог про стягнення заборгованості в розмірі 38 387,90грн.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, проте судом першої інстанції здійснено помилковий розрахунок, що призвело до неправильного визначення розміру заборгованості, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205,207 ЦК України).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У силу вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема зміна умов зобов`язання та сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Матеріалами справи підтверджується, що 29.06.2025 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 510136-КС-005 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію» про надання споживчого кредиту в електронній формі і який підписаний відповідачем шляхом використання одноразового пароля, що відповідає вимогам ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію».

В укладеному договорі сторони погодили технологію (порядок) укладення договору, порядок створення та накладення електронних підписів сторонами, зокрема Розділом 3.

Апеляційний суд враховує, що оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

У вказаному договорі сторонами погоджено всі його істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитом розмір і тип процентної ставки, а також одноразової комісії.

За умовами договору № 510136-КС-005 про надання кредиту від 29.06.2025 сума кредиту складає 26 000,00грн зі строком надання 16 тижнів, тобто до 19.10.2025.

Згідно з п. 2.5. договору комісія за надання кредиту: 5 200,00грн нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі кредиту. Розмір комісії, встановлений цим пунктом договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір комісії не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Тарифи не змінні впродовж дії договору, зміна будь-яких умов здійснюється шляхом укладення додаткового договору до договору, який сторони погодили іменувати у своїх відносинах додатковою угодою.

Відповідно до п. 2.4. договору стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1%, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) договору. Встановлений договором розмір процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку.

Денна процентна ставка: 0,92 процента (п. 2.12. договору).

Заборгованість за процентами була нарахована ТОВ «Бізнес Позика» з врахуванням вище вказаних в кредитному договорі відсоткових ставок, що вбачається з розрахунку заборгованості де зазначені саме ставки в 1%.

Факт перерахування коштів відповідачу підтверджується довідкою ТОВ «ПрофітГід» про підтвердження здійснення переказу грошових коштів (а.с. 182 т. 1) та листом АТ «Універсал Банк» (а.с. 191 т. 1), а також випискою по рахунку відповідача (а.с. 193-218 т. 1).

Крім того, апеляційний суд враховує, що довідка, надана ТОВ «ПрофітГід», про перерахування суми кредиту містить номер договору кредиту, номер карткового рахунку, який відповідач вказував при реєстрації, а також вказано, що кошти були перераховані на підставі договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-5 від 04.11.2020.

Свої зобов`язання за укладеним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, у результаті чого виникла заборгованість.

Кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався відповідачем. ОСОБА_1 не надано ні суду першої, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів на спростування факту укладення кредитного договору № 510136-КС-005 від 29.06.2025.

Враховуючи викладене, відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування, в тому числі щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами. Укладення між сторонами договору шляхом підписання відповідачем заяви на отримання кредиту та Договору про споживчий кредит, відповідає вимогам ст. 633, 634 ЦК України щодо порядку укладення договору приєднання.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Так, матеріалами справи встановлено та не спростовано відповідачем, що ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов`язання за кредитним договором від 29.06.2025, виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. ОСОБА_1 належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за вказаним кредитним договором.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що кредитодавець зобов`язаний протягом 3 робочих днів з дня укладення договору надати позичальнику кредит в сумі, вказаній у п. 2.1. договору, шляхом безготівкового переказу коштів (однією або декількома транзакціями) на реквізити електронного платіжного засобу, який зазначений у розділі 12 договору.

У розділі 12 договору відповідачем зазначено номер електронного платіжного засобу: НОМЕР_2 .

Відповідачем не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Тому доводи скарги про відсутність в матеріалах справи доказів наявності заборгованості за кредитним договором є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів скарги щодо неправильного застосування судом розміру процентної ставки, застосувавши ставку 1% замість 0,92%, апеляційний суд вважає такі доводи помилковими, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом №3498-IX від 22.11.2023.

За матеріалами справи, договір № 510136-КС-005 про надання кредиту, укладено між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 29.06.2025, тобто після набрання чинності Законом №3498-ХІ (24.12.2023), тому підлягає застосуванню процентна ставка 1%.

Відповідно до п. 2.4.Договору Стандартна процентна ставка в день становить 1 %, фіксована, а пунктом 2.12 договору передбачена денна процентна ставка: 0,92%.

Апеляційний суд враховує, що денна процентна ставка - це ставка, яка передбачена для застосування кредитодавцями та унормована/визначена положеннями ЗУ “Про споживче кредитування”, а процентна ставка в день - це ставка, яка застосовується в договорах ТОВ "Бізнес Позика", розроблена та затверджена безпосередньо самою фінансовою установою і яка узгоджена та не суперечить передбаченому законом максимально дозволеному розміру процентній ставці.

Згідно п. 4.2. Договору, позичальнику здійснюється нарахування процентів за зниженою процентною ставкою, вказаною у п.10.2 Договору, починаючи з першою дня користування кредитом.

Пункт 10.2 Договору передбачає, що позичальнику здійснюється нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою починаючи з першого дня користування кредитом. Знижена процентна ставка за кредитом: в день 1%, фіксована.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно взято до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за процентами, з урахуванням ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та пунктів 4.2 та 10.2 Договору, тобто із застосуванням максимального розміру процентної ставки 1%.

Не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом твердження заявника щодо необґрунтованого стягнення комісії, враховуючи наступне.

Згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За приписами частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст. 1,ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що комісія за видачу кредиту (надалі-Комісія): 5200,00грн. Комісія нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі Кредиту.

Аналізуючи умови кредитного договору в цій справі та Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика», суд апеляційної інстанції приходить висновку про правомірність дій Товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні жливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

Включення до тексту спірного Кредитного договору, умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту, а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідача, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Також апеляційний суд враховує, що підстави для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною відсутні.

З долученого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідачем 16.07.2025 було сплачено комісію в сумі 2 680,00грн, 20.08.2025 – 859,30грн, 21.08.2025 – 1 660,70грн, а всього 5 200,00грн, як передбачено умовами договору.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Крім того, апеляційний суд враховує, що Товариство є не банківською (фінансовою) установою, та відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність», в т. ч. Інструкції, затвердженої Постановою НБУ від 27.12.2007 року за № 481.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором і взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачені в договорі строки грошові кошти (кредиту) та нараховані відсотки не повернув, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка не була сплачена кредитору.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за тілом кредиту та відсотками за вказаним договором, а тому такий розрахунок береться судом до уваги як розмір наявної заборгованості перед позивачем в частині заборгованості за тілом кредиту та частково нарахованими відсотками.

Тому доводи заявника про те, що нарахування процентів за спірними договором не ґрунтуються на умовах договору та є несправедливими не беруться до уваги, оскільки проценти за користування кредитними коштами нараховувалися відповідно до умов договору, в якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а поданий позивачем розрахунок заборгованості не спростований відповідачем. Вказані умови укладеного між сторонами кредитного договору відповідачем у судовому порядку не оспорювались.

Не є обґрунтованими доводи скарги про те, що матеріали містять різні одноразові ідентифікатори: у паспорті споживчого кредиту зазначено UА-4645, тоді як у позовній заяві зазначено про використання одноразового ідентифікатора UА-9584, оскільки позивачем надана візуальна форма послідовності дій клієнта із зазначенням даних відповідача, а саме прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер телефону та електронна пошта (а.с. 81 т. 1), що повністю узгоджується з наявними у матеріалах справи, хронологією дій в інформаційно-телекомунікаційній мережі та підтвердженням банку про зарахування коштів.

Крім того, за нормами ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис з одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачкою не надано.

Відповідно до п. 11.18. договору датою та часом укладення договору є дата та час накладення на примірник (оригінал) цього договору кваліфікованого електронного підпису уповноваженої посадової особи кредитодавця, що зазначаються у розділі 12 договору.

Таким чином, встановлено, що кредитний договір укладено відповідачем в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачці за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладеним сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, тому договір відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Кредитний договір був підписаний кредитодавцем шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (а.с. 168 т. 1), що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію».

Аналогічний підпис міститься і на паспорті споживчого кредиту (а.с. 169-170, 172 т. 1).

Твердження заявника про різні одноразові ідентифікатори на різних документах правильність висновків суду не спростовують, оскільки узгоджується з матеріалами справи та наданими позивачем доказами.

Крім того, матеріалами справи встановлено та не заперечується самим відповідачем, що ним здійснювалось часткове погашення заборгованості за кредитним договором, чим фактично підтвердив існування договірних правовідносин між сторонами. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 зазначила, що договір не може вважатися неукладеним після його повного чи часткового виконання сторонами. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц.

Щодо твердження про розбіжність одноразових ідентифікаторів у Паспорті кредиту та Кредитному договорі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», паспорт споживчого кредиту надається споживачу до укладення договору кредиту і його підписання або ознайомлення є окремою фіксацією переддоговірного етапу. Генерація різних одноразових ідентифікаторів для паспорта споживчого кредиту та безпосередньо для кредитного договору обумовлена технологічним процесом та вимогами безпеки інформаційної системи позивача.

Крім того, апеляційний суд враховує, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) вказано, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Отже, паспорт споживчого кредиту не є невід`ємною складовою частиною спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування та не дає підстави вважати, що сторони уклали кредитний договір та погодили його істотні умови (розмір відсотків, штрафи, графік), оскільки в паспорті не фіксується воля сторін на виникнення зобов`язань

Паспорт є лише способом виконання переддоговірного обов`язку банку щодо інформування споживача (довідкою). Він лише фіксує умови, з якими особу ознайомлюють перед підписанням самого правочину

Тому заявник помилково ототожнює факт ознайомлення з переддоговірними умовами (що підтверджено першим ідентифікатором) та факт безпосереднього підписання правочину й укладення кредитного договору (що підтверджено другим ідентифікатором). Наявність різних кодів свідчить про послідовність дій позичальника, його обізнаність з умовами та свідоме прагнення укласти договір. Чинне законодавство України не містить вимог щодо ідентичності таких кодів для різних документів.

Разом з тим, слушними є доводи скарги щодо не врахування судом першої інстанції сплачених відповідачем коштів на погашення заборгованості по штрафним санкціям за ст. 625 ЦК України, в задоволенні яких судом було відмовлено.

Дійшовши правильного висновку про відмову в стягненні штрафних санкцій на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд першої інстанції не врахував, що відповідачем було сплачено 16.07.2025 – 1 560,00грн, 21.08.2025 – 3 239,30грн, а всього 4 799,30грн, які були зараховані позивачем на погашення заборгованості по штрафним санкціям за ст. 625 ЦК України.

За таких обставин, зарахування позивачем сплачених відповідачем коштів у рахунок погашення штрафних санкцій, які судом визнані такими, що не підлягають стягненню, не може вважатися правомірним, оскільки таке зарахування фактично призводить до безпідставного збільшення розміру заборгованості за основним зобов`язанням.

Оскільки у позивача були відсутні правові підстави для зарахування платежів відповідача в рахунок погашення штрафних санкцій за ст. 625 ЦК України, сплачена ним сума у розмірі 4 799,30грн підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а саме в рахунок погашення основної суми боргу та процентів за користування кредитом.

За таких обставин, суд, на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 510136-КС-005 від 29.06.2025, проте дійшов помилкового висновку про задоволення вимог у повному обсязі.

Таким чином, рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 16.06.2026 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення суми заборгованості за кредитним договором № 510136-КС-005 від 29.06.2025 з 38 387,90грн до 33 588,60грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

З урахуванням розміру задоволених позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика» на суму 33 588,60грн (33 588,60грн від 46 588,60грн становить 72 %), слід змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судового збору, зменшивши суму з 1 986,04грн до 1 916,93грн (2 662,40 грн х 72 % :100%).

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню на суму 4 799,30грн, тобто на 12,5% (4 799,30грн від 38 387,60грн), то відповідно з ТОВ «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 499,20грн (3 993,60грн х 12,5% : 100%) за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 16 червня 2026 року змінити, зменшивши суму стягнутої з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» загального розміру заборгованості з 38 387,90грн до 33 588,60грн та суму судового збору з 1 986,04грн до 1 916,93грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 499,20грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 14.09.2026.

Головуючий О. В. Разгуляєва

Судді О. А. Луговець

А. П. Стельмах