Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №521/9745/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4689/26

Справа № 521/9745/25

Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хаджибейського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ведрана Інвестмент Лтд, третя особа - Адвокатське об`єднання «АНК. Бізнес адвокати» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ведрана Інвестмент Лтд, третя особа – Адвокатське об`єднання «АНК. Бізнес адвокати», у якому просив визнати недійсним договір про надання правничої допомоги від 31 січня 2025 року, «укладений» між компанією «Ведрана Інвестмент Лтд» та Адвокатським об`єднанням «АНК. Бізнес адвокати» у справі № 522/1862/22.

Ухвалою Хаджибейського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Ведрана Інвестмент Лтд, третя особа Адвокатське об`єднання «АНК. Бізнес адвокати» про визнання договору недійсним визнано неподаною та повернуто заявникові.

Роз`яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Хаджибейського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції послався на пункт 5 частини третьої статті 175 ЦПК України, відповідно до якого позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

На думку скаржника, у позовній заяві було викладено всі обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а також зазначено докази, якими вони можуть бути підтверджені.

Зокрема, позивач зазначав, що недійсність оспорюваного договору пов`язана з відсутністю особистого підпису директорів відповідача, що може бути підтверджено інформацією Державної прикордонної служби України про їх перебування за межами України на момент укладення договору, яку позивач просив витребувати судом, а також висновком судової почеркознавчої експертизи.

Скаржник посилається на те, що суд на стадії перевірки відповідності позовної заяви вимогам статей 175, 177 ЦПК України не має права здійснювати оцінку обставин та доказів, оскільки така оцінка можлива лише під час розгляду справи по суті.

Відзив на апеляційну скаргу або пояснення (заперечення) не надходили.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про повернення позовної заяви, право на апеляційне оскарження якої передбачено п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

З урахуванням вищевикладеного та положень ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви позивачеві, суд першої інстанції виходив із того, що позивачемне були усунуті недоліки позовної заяви, наведені в ухвалі суду від 16 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху.

Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ведрана Інвестмент Лтд, третя особа - Адвокатське об`єднання «АНК. Бізнес адвокати», в якому просив визнати недійним договір про надання правничої допомоги від 31 січня 2025 року «укладений» між компанією «Ведрана Інвестмент Лтд» та Адвокатським об`єднанням «АНК. Бізнес адвокат» у справі № 522.11862.22.

Ухвалою суду від 04 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі.

Після відкриття провадження у справі, ухвалою суду від 16 жовтня 2025 року позовну заяву залишено без руху, на підставі частини одинадцятої статті 187 ЦПК України у зв`язку із необхідністю усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог вказаної ухвали суду, позивач надав заяву, в якій вказав, що позовна заява містить виклад усіх обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також визначено докази, якими вони підтверджуються. Одночасно позивач зазначив про неможливість самостійного отримання окремих доказів та просив суд витребувати відповідну інформацію з Державної прикордонної служби України, витребувати оригінал спірного договору та призначити почеркознавчу експертизу, про що і вказував в позовній заяві.

Ухвалою Хаджибейського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Ведрана Інвестмент Лтд, третя особа Адвокатське об`єднання «АНК. Бізнес адвокати» про визнання договору недійсним визнано неподаною та повернуто заявникові.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (справа «Дія 97» проти України» (заява № 19161/04) від 21 жовтня 2010 року).

У відповідності до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до частини першої статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, якщо такі документи не подаються через електронний кабінет.

Відповідно до частини одинадцятої статті 187 ЦПК України, якщо після відкриття провадження у справі суддя встановить, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, він постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача та надає йому строк для усунення недоліків.

Таким чином, законодавець передбачив можливість залишення позовної заяви без руху і після відкриття провадження у справі у разі встановлення судом недотримання позивачем вимог щодо форми та змісту позовної заяви або доданих до неї документів.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що оспорюваний договір про надання правничої допомоги не був підписаний особисто директорами відповідача, оскільки у день його укладення вони не перебували на території України та у місті Одесі.

На підтвердження зазначених обставин позивач, оскільки не має можливості надати для суду такі докази, просив суд витребувати інформацію з Державної прикордонної служби України щодо перетину державного кордону директорами, яка на його переконання, підтверджують відсутність зазначених осіб на території України у відповідний період.

Крім того, позивач просив суд витребувати у компанії «Ведрана Інвестмент Лтд» оригінал договору про надання правничої допомоги від 31 січня 2025 року та призначити у справі почеркознавчу експертизу для встановлення питання щодо належності підпису відповідній особі.

Таким чином, позивач у позовній заяві не лише виклав обставини, якими обґрунтовував позовні вимоги, а й визначив докази, якими, на його думку, такі обставини можуть бути підтверджені, а також зазначив про неможливість самостійного отримання окремих доказів та заявив відповідні клопотання про їх витребування і проведення експертизи, що відповідає вимогам пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України.

Водночас, постановляючи ухвалу від 16 жовтня 2025 року про залишення позовної заяви без руху, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не виклав обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, та не зазначив доказів, що підтверджують ці обставини.

Такий висновок не узгоджується зі змістом позовної заяви та мотивувальною частиною зазначеної ухвали, у якій суд фактично навів обставини, покладені позивачем в основу позову, а саме твердження про неперебування директорів відповідача на території України у день укладення договору та, як наслідок, неможливість його особистого підписання.

Крім того, із заяви про усунення недоліків, поданої позивачем 03 грудня 2025 року, убачається, що останній звернув увагу суду на те, що позовна заява містить усі обставини, якими обґрунтовуються заявлені вимоги, а докази, які підтверджують перебування директорів відповідача за межами України, перебувають у володінні Державної прикордонної служби України та можуть бути отримані лише шляхом їх витребування судом.

Перевірка судом відповідності позовної заяви вимогам статей 175 та 177 ЦПК України має виключно формальний характер і спрямована на встановлення наявності необхідних реквізитів позовної заяви, викладення обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та зазначення доказів на їх підтвердження. На цій стадії суд не вправі здійснювати оцінку достатності, належності, допустимості чи достовірності доказів, а також робити висновки щодо обґрунтованості позовних вимог, оскільки такі питання вирішуються виключно під час розгляду справи по суті відповідно до вимог глави 5 розділу ІІІ ЦПК України.

Фактично підставою для залишення позовної заяви без руху стало те, що суд визнав наведені позивачем обставини та зазначені ним докази недостатніми для підтвердження заявлених вимог.

Однак така оцінка не може бути підставою для застосування частини одинадцятої статті 187 ЦПК України, оскільки ця норма передбачає усунення саме недоліків форми та змісту позовної заяви, а не доведення на стадії відкриття провадження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не стверджував про наявність у нього всіх доказів, необхідних для підтвердження позовних вимог, а прямо зазначив про неможливість самостійного отримання окремих доказів та просив суд сприяти в їх витребуванні.

Крім того, постановляючи ухвалу від 05 грудня 2025 року про повернення позовної заяви, суд першої інстанції не навів жодних мотивів, з яких дійшов висновку, що недоліки позовної заяви не були усунуті після подання заяви від 03 грудня 2025 року. Оскаржувана ухвала містить лише загальне посилання на невиконання вимог попередньої ухвали, без аналізу доводів заяви про усунення недоліків та без зазначення, які саме вимоги статей 175 чи 177 ЦПК України залишилися невиконаними.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Отже, саме по собі зазначення позивачем у позовній заяві доказів, які, на його думку, підтверджують наведені обставини, та заявлення клопотань про витребування доказів відповідає процесуальним вимогам щодо змісту позовної заяви.

Більш того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Відповідно до пунктів 5, 7, 8 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Таким чином, цивільне процесуальне законодавство передбачає відповідні процесуальні механізми для визначення предмета доказування, витребування доказів та проведення експертизи після відкриття провадження у справі.

За змістом положень статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Колегія суддів вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом з можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів частини першої статті 4 ЦПК України, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання ухвали суду від 16 жовтня 2025 року позивач 03 грудня 2025 року подав заяву, в якій наполягав на тому, що позовна заява містить усі обставини, якими обґрунтовані заявлені вимоги, та зазначив докази, якими такі обставини можуть бути підтверджені.

Крім того, позивач звернув увагу суду на неможливість самостійного отримання інформації з Державної прикордонної служби України та просив суд витребувати відповідні відомості.

Однак суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 05 грудня 2025 року, не навів належного обґрунтування того, які саме вимоги статей 175, 177 ЦПК України залишилися невиконаними після подання позивачем заяви від 03 грудня 2025 року.

Натомість суд фактично повторив висновки щодо недостатності наведених позивачем обставин та доказів, не врахувавши, що питання достатності доказів для підтвердження позовних вимог має вирішуватися на іншій стадії цивільного процесу.

У справі позивач виклав обставини, якими обґрунтовує свої вимоги, визначив докази на їх підтвердження та зазначив про неможливість самостійного отримання окремих доказів, звернувшись із відповідними клопотаннями до суду.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що позивач не усунув недоліків позовної заяви, є передчасним.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції фактично вдався до оцінки перспективності позову та достатності доказової бази ще до розгляду справи по суті, що не відповідає завданням та стадіям цивільного судочинства.

При цьому сама по собі незгода суду з обґрунтованістю наведених у позові обставин або переконливістю доказів не може бути підставою для повернення позовної заяви, якщо її форма та зміст відповідають вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

На стадії вирішення питання щодо відповідності позовної заяви вимогам статей 175, 177 ЦПК України суд перевіряє виключно дотримання позивачем формальних вимог до змісту та форми позовної заяви. Суд не наділений повноваженнями оцінювати достатність, належність, допустимість чи переконливість наведених позивачем обставин та зазначених ним доказів, оскільки така оцінка відповідно до положень ЦПК України здійснюється під час розгляду справи по суті після дослідження всіх доказів у їх сукупності.

Отже, висновок суду першої інстанції про неусунення недоліків позовної заяви є передчасним, а ухвала про її повернення постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до безпідставного обмеження права позивача на доступ до суду.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 та пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що ухвала Хаджибейського районного суду міста Одеси від 05 грудня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому відповідно до вимог ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 7, 367, 368, 369, 374, 379, 381–384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Хаджибейського районного суду Одеської області від 05 грудня 2025 року – скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в частині, визначеній законом, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у випадку розгляду справи без повідомлення учасників справи – з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова