Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №494/2785/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6393/26

Справа № 494/2785/25

Головуючий у першій інстанції Римар І. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Таварткіладзе О.М.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 12 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила збільшити розмір аліментів, стягнутих за рішенням Березівського районного суду Одеської області, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 10 листопада 2006 року сторонами уклали шлюб, який 07 серпня 2013 року розірвано рішенням Березівського районного суду Одеської області.

Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 серпня 2013 року рішенням Березівського районного суду Одеської області з відповідача стягнуто на користь позивача на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 700 грн.

У червні 2025 року син закінчив Опорний заклад-ліцей Березівської міської ради Одеської області та здобув повну загальну середню освіту.

З вересня 2025 року син почав денну форму навчання у Одеському національному медичному університеті. Факультет «Психологія», на контрактній основі, оскільки бюджетних місць на цьому факультеті не передбачено.

Відповідач сплачує аліменти у розмірі 4000 грн, однак цієї суми не вистачає на належне утримання сина, оскільки позивачка самостійно сплачує за навчання сина, також оплачує всі необхідні витрати на навчання, лікування, оренду квартири, купує новий одяг.

Позивачка працює, але матеріально важко самій утримати сина, оскільки має на утримання ще малолітню дочку, яка також потребує матеріального утримання.

Позивачка неодноразово зверталась до відповідача з прохання в добровільному порядку сплачувати більшу суму аліментів. Відповідач є здоровою, працездатною людиною, на утриманні нікого не має, працює та отримує заробітну плату.

Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 12 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів - задоволено частково.

Змінено спосіб стягнення аліментів визначений Березівським районним судом Одеської області по справі 494/488/13-ц від 07.08.2013 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визначити його у твердій грошовій сумі у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 коп. щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання даним рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Допущено до негайного виконання рішення суду у межах платежу за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Березівського районного суду Одеської області від 12 березня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким збільшити розмір аліментів, визначений Березівським районним судом Одеської області по справі 494/488/13-ц від 07.08.2013 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 грн. щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання даним рішенням суду законної сили до досягнення ним повноліття, посилаючись на неповне з?ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що добровільно збільшив розмір аліментів на утримання сина до 4 000 грн. Вказана сума перевищує мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом. Відповідач зазначає, що не має можливості сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом першої інстанції, та спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання сина у розмірі 4 000 грн. щомісячно.

Вважає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивачка не довела належними та допустимими доказами підстави для збільшення розміру аліментів, а саме: погіршення матеріального стану та стану здоров?я позивачки з часу присудження аліментів та покращення його матеріального стану, як платника аліментів.

Навпаки, матеріальний стан позивачки значно покращився: на даний час вона працює, має стабільне джерело доходу, крім того, позивачка здійснює адвокатську діяльність.

Наданий договір про надання платної освітньої послуги не підтверджує зміну (погіршення) матеріального стану сторін.

Також, позивачкою не надані докази оренди квартири, розмір оренди, суми комунальних послуг та докази про хворобу сина.

Відзив на апеляційні скарги або пояснення (заперечення) не надходили.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є збільшення розміру аліментів, ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов та збільшуючи розмір аліментів у розмірі 6 000 гривень щомісячно, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено можливість відповідачем сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 10 000 грн, тому суд врахував розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та можливості відповідача; вказаний розмір аліментів буде розумним, достатнім і відповідатиме інтересам дитини, не є завищеним та не буде порушувати прав та інтересів відповідача.

Колегія суддів не повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони мають спільну дитину - сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (зв. а. с. 7).

30 липня 2013 року рішенням Березівського районного суду Одеської області шлюб між сторонами розірвано.

07 серпня 2013 року рішенням Березівського районного суду Одеської області з відповідача стягнуто на користь позивачки аліменти на утримання сина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 700 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 35).

29 квітня 2017 року позивачка уклала шлюб із ОСОБА_4 , у зв`язку з чим змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_2 (а. с. 5).

Від вказаного шлюбу народилася донька - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 (а. с. 36).

Відповідно до довідки від 10 грудня 2025 року № 24.00115, ОСОБА_1 є здобувачем 1 курсу 1 семестру денної форми навчання (контрактна основа) за спеціальністю С4 «Психологія» медико-фармацевтичного факультету Одеського національного медичного університету. Початок навчання «01» вересня 2025 року. Передбачуваний термін закінчення ОНМедУ «30» червня 2029 року (а. с. 9).

Відповідно до договору про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівців, який підписаний ОСОБА_2 , загальна вартість платної освітньої послуги за весь строк навчання становить 140 100 грн. (зв. а. с. 9, а. с. 10-11).

26.08.2025 року ОСОБА_2 (позивачкою) сплачено 16 500 грн. Одеському національному медичному університету, за навчання ОСОБА_1 (а. с. 13).

27 серпня 2025 року позивачка уклала договір оренди однокімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , на 9 місяців з 27.08.2025 року по 27.05.2026 року. Щомісячна плата - 6000 грн. (зв. а. с. 11, а. с. 12).

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Як вбачається зі ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до змісту ст. 18 Конвенції 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Вказані положення кореспондуються з приписами ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року № 2402-III.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява № 31111/04, § 54).

Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Крім того, положеннями ч. 3 ст. 51 Конституції України закріплено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. А згідно з частиною 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Водночас при вирішенні питання щодо розміру аліментів суд повинен визначити інтереси дитини у ситуації спору, забезпечивши при цьому справедливий баланс між потребами дитини та матеріальними можливостями обох батьків.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Апеляційний суд нагадує, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (ч. 8 ст. 7 СК України).

Стаття 192 СК України вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі стаття 184 СК України відносить нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно із роз`ясненнями, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти - одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів.

При цьому у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили (абзац 4 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»).

При визначенні розміру аліментів враховуються зобов`язання платника аліментів щодо утримання всіх неповнолітніх дітей чи інші аліментні зобов`язання.

Позивачка, заявляючи вимогу про збільшення розміру стягнення аліментів, посилалася на те, що відповідач сплачує аліменти у більшому розмірі, ніж стягнуто рішенням суду, однак цієї суми недостатньо для належного утримання сина, оскільки позивачка самостійно сплачує за його навчання, несе витрати на проживання, одяг, лікування та інші необхідні потреби; від другого шлюбу має малолітню доньку; відповідач є здоровою, працездатною людиною, на утриманні нікого не має, працює та отримує заробітну плату.

Матеріалами справи підтверджено, що після ухвалення рішення від 07 серпня 2013 року істотно змінилися обставини, які мають значення для визначення розміру аліментів.

Зокрема, на момент ухвалення рішення, яким стягнуто з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 700 грн, дитина була малолітньою, тоді як на час звернення позивачки з позовом, досягла 17-річного віку, закінчила заклад загальної середньої освіти та з 01 вересня 2025 року навчається за денною формою у закладі вищої освіти на контрактній основі.

Також, підтверджено укладення договору про надання платної освітньої послуги, відповідно до якого загальна вартість навчання становить 140 100 грн, а також здійснення позивачкою першого платежу за навчання у розмірі 16 500 грн.

Крім того, позивачкою надано договір оренди житла у м. Одесі, укладений у зв`язку з навчанням сина, відповідно до якого щомісячний розмір орендної плати становить 6 000 грн.

Тому, доводи апелянта про відсутність доказів витрат на оренду житла є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Посилання апелянта на відсутність доказів захворювання дитини, також, не впливають на правильність висновку про необхідність збільшення розміру аліментів, оскільки визначаючи розмір аліментів, суд першої інстанції не поклав в основу рішення наявність особливих витрат, пов`язаних із лікуванням, а виходив із загального збільшення потреб дитини у зв`язку з її віком, навчанням, проживанням в іншому місті та необхідністю забезпечення належного рівня її утримання.

Колегія суддів звертає увагу, що витрати на оплату навчання, проживання у зв`язку з навчанням, придбання одягу та забезпечення повсякденних потреб повнолітньої дитини до досягнення нею повноліття самі по собі не є додатковими витратами, у розумінні статті 185 СК України, а характеризують обсяг звичайних потреб дитини, які відповідно до статті 182 СК України враховуються при визначенні розміру аліментів.

Отже, надання позивачкою доказів таких витрат є належним доказом збільшення потреб дитини, а не вимогою про стягнення додаткових витрат.

Також колегія суддів враховує, що після ухвалення рішення 2013 року позивачка має на утриманні ще одну малолітню дитину, що є зміною сімейного стану, проте само по собі не свідчить про зміну вбік погіршення її майнового стану, оскільки позивач не надала відомості про батька дитини та його майновий стан (доходи, витрати (в тому числі на виконання зобов`язання встановленого судом у разі їх наявності).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка працює та здійснює адвокатську діяльність, не звільняють відповідача від рівного обов`язку брати участь у матеріальному забезпеченні дитини. Обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків, а наявність доходу у одного з них не є підставою для обмеження обов`язку іншого.

Також, колегія суддів звертає увагу, що обставини, що з віком потреби дітей зростають, що, в свою чергу, тягне постійне зростання витрат, зокрема, з боку матері, з якою проживає дитина, на її утримання, на забезпечення освіти, гармонійного розвитку, медичного догляду та відпочинку, є загальновідомими та не потребують доказування.

Разом із тим, вирішуючи питання про конкретний розмір аліментів в порядку його зміни у порівнянні із раніше встановленим за рішенням суду, суд повинен враховувати не лише потреби дитини, а й матеріальні можливості кожного з батьків та забезпечити справедливий баланс між інтересами дитини і батьків.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення аліментів у розмірі 10 000 грн, врахував відсутність належних доказів можливості відповідача сплачувати аліменти у такому розмірі та визначив розмір аліментів у сумі 6 000 грн.

Однак, на переконання колегії суддів, визначення аліментів у розмірі 6 000 грн. щомісячно не має достатнього обґрунтування з огляду на сукупність встановлених обставин справи.

Одеський апеляційний суд, з метою перевірки інформації про зміну матеріального стану відповідача, дослідив доходи починаючи з 2013 року, з часу, коли було ухвалено рішення суду про стягнення аліментів, які містяться у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи.

Так, з даного реєстру вбачається, що дохід відповідача у 2013 році - 8 319,34 грн, у 2014 році - 8 913,92 грн, у 2015 році - 6 865,67 грн, у 2016 році - 18 047,13 грн, у 2017 році - 39 368,40 грн, у 2018 році - 51 811,55 грн, у 2019 році - 51 080,83 грн, у 2020 році - 37 498,84 грн, у 2021 році - 37 601,80 грн, у 2022 році - 40 493,95 грн, у 2023 році - 27 822,96 грн, у 2024 році - 94 247,92 грн.

При цьому, дохід позивачки у 2013 році - 22 594,67 грн, у 2014 році - 24 429,73 грн, у 2015 році - 32 915,25 грн, у 2016 році - 61 485,14 грн, у 2017 році - 89 459,77 грн, у 2018 році - 194 964,87 грн, у 2019 році - 130 867,73 грн, у 2020 році - 60 403,11 грн, у 2021 році - 7 740 грн, у 2022 році - 139 732,96 грн, у 2023 році - 200 266,64 грн, у 2024 році - 323 360,36 грн, у 2025 році - 336 496,41 грн.

Таким чином, наведені відомості свідчать про те, що матеріальне становище обох сторін змінилося порівняно з часом ухвалення рішення у 2013 році, при цьому дохід позивачки за останні роки збільшився та вона також бере участь у матеріальному забезпеченні сина.

Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до статті 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Отже, витрати на утримання дитини мають розподілятися між батьками з урахуванням їх матеріального становища, а не покладатися переважно на одного з них.

Встановлення аліментів у розмірі 6 000 грн. щомісячно за встановлених у цій справі обставин фактично покладає на відповідача обов`язок сплачувати суму, яку він не визнає такою, що відповідає його матеріальним можливостям, тоді як сам відповідач не заперечує обов`язку утримувати сина та фактично добровільно сплачує на його утримання 4 000 грн. щомісячно.

При цьому апелянт не заперечує самого обов`язку щодо утримання сина, не ставить питання про повернення до первісного розміру аліментів у сумі 700 грн та не заперечує необхідності збільшення розміру аліментів.

Його заперечення стосуються виключно розміру аліментів, визначеного судом першої інстанції, та зводяться до того, що він спроможний сплачувати і добровільно сплачує 4 000 грн. щомісячно.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позиція відповідача фактично спрямована не на ухилення від виконання батьківського обов`язку, а на визначення такого розміру аліментів, який відповідає його реальним матеріальним можливостям та водночас забезпечує належну участь у витратах на утримання сина.

Водночас розмір аліментів у 4 000 грн. щомісячно є істотно більшим за розмір, визначений рішенням суду у 2013 році, та відповідає збільшеним потребам дитини та фінансовим можливостям батька виходячи з відомостей про його дохід за 2024 рік – 92 247,92 грн. або в середньому по 7 854 грн. на місяць на протязі 2024 року, що пропорційно складає 51% від його доходу, в той час, як визначений судом 1-ї інстанції розмір стягнення 6 000 грн. щомісячно становив 76,4 % від доходу відповідача, що перевищує максимальний розмір стягнення передбачений ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_1 на момент розгляду справи досяг 17 річного віку, навчається на контрактній основі, проживає у зв`язку з навчанням в іншому місті, що обумовлює збільшення витрат на його утримання.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отже, визначаючи розмір аліментів, суд повинен врахувати не лише потреби дитини, але й фінансові можливості кожного з батьків.

Враховуючи вищевикладене, суддів приходить до висновку, що розмір аліментів у сумі 4 000 грн. щомісячно є необхідним та достатнім для забезпечення належної участі відповідача в утриманні сина, відповідає збільшеним потребам дитини та одночасно враховує матеріальне становище обох батьків, Сума 4 000 грн відповідає фактичній поведінці відповідача, який добровільно сплачує саме таку суму на утримання сина, а також його позиції, викладеній в апеляційній скарзі.

При цьому колегія суддів не вбачає достатніх підстав для визначення аліментів у розмірі 6 000 грн. щомісячно, оскільки позивачкою не доведено, що саме такий розмір відповідає матеріальним можливостям відповідача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для збільшення розміру аліментів, однак визначив їх розмір у сумі 6 000 грн. без належного врахування матеріальних можливостей відповідача.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що встановлення аліментів у розмірі 4 000 грн не порушує права та інтереси дитини, оскільки цей розмір є істотно більшим за первісно визначений судом у 2013 році, відповідає сучасним потребам дитини та забезпечує участь батька у її утриманні.

Колегія суддів також враховує, що дитина досягне повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому аліменти у зміненому розмірі підлягають стягненню до досягнення нею повноліття.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду підлягає зміні в частині визначеного розміру аліментів шляхом зменшення їх розміру з 6 000 грн. до 4 000 грн. щомісячно, залишивши в силі іншу частину рішення суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення підлягає зміні в частині розміру аліментів шляхом визначення їх у твердій грошовій сумі 4 000 грн щомісячно.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Березівського районного суду Одеської області від 12 березня 2026 року -змінити, зменшивши визначений судом розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 6 000 (шість тисяч) грн до 4 000 (чотири тисячі) грн щомісячно, починаючи з дня набрання цим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 п. 2 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова