Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №487/10012/13-ц — Миколаївський апеляційний суд

08.09.26

22-ц/812/1960/26

Провадження №22-ц/812/1960/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Богуславською О.М.,

за участю заявника – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/10012/13-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу, яку постановив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Темнікової Альони Олександрівни у приміщенні цього суду 14 липня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за заявою ОСОБА_2 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,

у с т а н о в и в :

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Заява мотивована тим, що на виконані у Заводському відділу ДВС перебуває зведене виконавче провадження про стягнення із заявника на користь Кредитної спілки «Злагода» 897704 грн. заборгованості за кредитними договорами та судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09 вересня 2015 року тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Заявник зазначив, що він не вчиняє дій, які б можна було розцінити як ухилення від виконання рішення суду: оскільки зараз в нього відсутні заробітки, то погашення заборгованості здійснюється шляхом щомісячних стягнень із заробітної платні його родини та його поручительки ОСОБА_3 ; ОСОБА_1 не змінює місця свого проживання, не ухиляється від співпраці з посадовцями ДВС. Виконавче провадження, за яким стягуються кошти, є зведеним і відкрито відносно трьох боржників: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Вони є членами однієї родини та відповідають в солідарному порядку. Також ОСОБА_1 вказує, що14 жовтня 2025 року його було госпіталізовано до лікарні та в подальшому поставлено діагноз – ішемічний інсульт головного мозку, рекомендовано тривале лікування та реабілітація за кордоном, 12 лютого 2026 року йому було встановлено інвалідність, у зв`язку з чим він отримав відстрочку від проходження військової служби. Маючи вказаний діагноз, заявник вважає, що продовжує сумлінно виконувати свій обов`язок та сплачує борг.

Посилаючись на викладене, заявник просив скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа.

У відзиві на заяву представник Заводського ВДВС просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на відсутність підстав для скасування тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 липня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що на момент розгляду заяви ОСОБА_1 залишаються невиконаними виконавчі провадження: АСВП №55892624 з примусового виконання постанови №87 від 18 лютого 2014 року адміністративною комісією адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 340,00 гривень, яке повторно було відкрито постановою державного виконавця від 11 березня 2018 року; АСВП № 64259406 з примусового виконання судового наказу Заводського районного суду міста Миколаєва №2-н/487/716/14 від 13 серпня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь МКП «Миколаївводоканал» 1430,59 гривень, яке повторно було відкрито постановою державного виконавця від 25 січня 2021 року; АСВП №65768344 з примусового виконання виконавчого листа №2-6472/2010, який видано 13 грудня 2010 року Заводським районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь МКП «Миколаїводоканал» 1269,96 гривень, яке повторно було відкрито постановою державного виконавця від 11 червня 2021 року; та інші 12 виконавчих проваджень.

Суд також виходив з того, що може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду.

Суд врахував, що часткове виконання зведеного виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Злагода» відбувалося у примусовому порядку за рахунок реалізації рухомого та нерухомого майна боржника, а не за рахунок добровільного виконання ним рішення суду.

Також суд взяв до уваги, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Суд першої інстанції вважав, що заявник не зазначив про жодні фактичні дії, вчинені саме ним на виконання вказаного вище судового рішення, а стягнення коштів з солідарного боржника, на що він посилається у заяві, не свідчить про зміну ним своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на нього рішенням суду обов`язку, а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду.

Суд не прийняв посилання заявника на введення в Україні воєнного стану та необхідності реабілітації та лікування за кордоном, оскільки надані ним докази не свідчать про направлення його на лікування за кордон та обмеження пересування боржника на території України за межами Миколаївської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду від 14 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні заяви, суд не повною мірою з`ясував усі викладені заявником обставини, не дав їм відповідної оцінки, а саме - що він не вчиняє дій, які свідчать про ухилення від виконання рішення суду; через відсутність заробітків член його родини – поручитель ОСОБА_3 щомісяця із заробітної плати погашає заборгованість; він не змінює свого місця проживання. Також суд не взяв до уваги стан його здоров`я натепер, наявність інвалідності та наявність рекомендацій з тривалого лікування та реабілітації за кордоном.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, пояснення заявника ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.

Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частиною 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржувана ухвала суду таким вимогам закону не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, заочним рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 серпня 2010 року у справі № 2-1751/2010 стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь КС «Злагода»: 264000 грн. заборгованості за кредитним договором № К8192-663 від 30 грудня 2008 року; 289250 грн. заборгованості за кредитним договором № К8194-657 від 30 грудня 2008 року; 342634 грн. заборгованості за кредитним договором № К8193-935 від 30 грудня 2008 року та за кредитним договором № К8195-935 від 30 грудня 2008 року; стягнути також з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь КС «Злагода» по 1820 грн. з кожного витрат з оплати судового збору і витрат на ІТЗ процесу.

На підставі вказаного заочного рішення Ленінський районний суд міста Миколаєві 13 листопада 2012 року видав чотири виконавчі листи, які перебували на примусовому виконанні у Заводському відділі Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції у складі зведеного виконавчого провадження №31360685, до складу якого входили також 12 інших виконавчих листів

У зв`язку із тривалим ухиленням боржника ОСОБА_1 від виконання виданих у справі № 2-1751/2010 виконавчих листів про стягнення коштів на користь Кредитної спілки «Злагода» державний виконавець 28 жовтня 2013 року звернувся до Заводського районного суду міста Миколаєва із поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України (том 1, а.с. 1-3).

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09 вересня 2015 року задоволено подання державного виконавця, тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу.

Під час здійснення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні було реалізовано: транспортний засіб ВАЗ 21104, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на користь стягувача ПАТ КБ «Надра» перераховано 13575,23 грн; транспортний засіб Toyota Land Cruiser, реєстраційний номер НОМЕР_2 , на користь стягувача-заставодержателя Кредитної спілки «Злагода» перераховано 65004,72 грн; при здійсненні зведеного виконавчого провадження № 31360685, до складу якого входить 14 виконавчих листів щодо примусового стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 , в тому числі 4 виконавчі листи про стягнення боргу на користь КС «Злагода» у справі № 2-1751 видані 13 листопада 2012 року Ленінським районним судом м. Миколаєва, проведені електронні торги Державним підприємством «СЕТАМ» 02 грудня 2019 року в м. Миколаєві і реалізовано майно: 1/6 частка двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Переможець електронних торгів – ОСОБА_5 . Ціна продажу майна – 7910,00 грн. Кошти в сумі 7514,50 грн розподілено в порядку статті 46 Закону України «Про виконавче провадження».

В подальшому реалізація належної боржнику частки квартири відбулась на підставі постанови про арешт майна боржника.

Постановами головного державного виконавця Заводського ВДВС у місті Миколаїв Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Буділовської О.О. від 29 січня 2020 року виконавчі листи, видані у справі № 2-1751 13 листопада 2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Злагода» заборгованості за кредитними договорами у сумі 289250 грн, 342634 грн., 2640000 грн, а також витрат на судовий збір та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 1820 грн повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) (том 2, а.с. 75-82).

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєві від 30 червня 2022 року, яка залишена без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Звертаючись із заявою про скасування обмеження у праві виїзду за межі України, ОСОБА_1 посилається на те, що не змінює адресу місця проживання, через відсутність у нього заробітку члени його сім`ї щомісяця проводять погашення заборгованості на рахунок ДВС, а він через перенесений ішемічний інсульт має інвалідність третьої групи і йому рекомендовано тривале лікування та реабілітація за кордоном.

Суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких міркувань.

За приписами частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зазначене конституційне положення відображено і у пункті 7 частини 3 статті 2 та статті 18 ЦПК України, згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Порядок виконання судових рішень та повноваження виконавців при вчиненні виконавчих дій визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 6 Конституції України визначає, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції, та у Першому протоколі до неї, який ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року№475/97-ВР, у статті 2 визначено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має, зокрема, право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (п.19 частина третя стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

За своїм змістом словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у пункті 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та у пункті 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 441 ЦК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймі, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц (провадження № 61-6899св19).

Відповідно до положень частини п`ятої статті 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Скасування застосованих судом обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, зокрема, досягнуто переслідувану мету гарантування повернення боргу або виявлені обставини, які б спростовували критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або є інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність натепер таких факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом, хоча при застосуванні таких заходів існувала обґрунтована виправданість втручання у здійснення особою права на свободу пересування.

Отже, при зверненні виконавця до суду із поданням про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України слід довести факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього відповідним судовим рішенням, під яким розуміються будь-які свідомі діяння боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у боржника є всі реальні можливості (наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборні сили, події тощо), враховуючи, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи. Натомість, при зверненні боржника із мотивованою заявою про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України боржнику належить довести факт зміни обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, а також наявність обґрунтованих підстав для.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, яка була ним подана 20 квітня 2022 року, суди, серед іншого, врахували, що повернення виконавчого документу стягувачу не позбавляє останнього повторно, в межах передбачених законом строків, подати виконавчі документи до виконання.

Згідно відзиву головного державного виконавця Заводського відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління на заяву ОСОБА_1 , яка подана 04 червня 2026 року, (том 2, а.с. 152-154) на день розгляду даної заяви на примусовому виконані перебувають виконавчі провадження щодо боржника ОСОБА_1 : АСВП №55892624 з примусового виконання постанови №87, яка була видана 18 лютого 2014 року адміністративною комісією адміністрації Заводського району ММР про стягнення штрафу у розмірі 340,00 гривень, яке повторно було відкрито постановою державного виконавця від 11 березня 2018 року; АСВП № 64259406 з примусового виконання судового наказу №2-н/487/716/14, який виданий 13 серпня 2014 року Заводським районним судом міста Миколаєва про стягнення на користь МКП «Миколаївводоканал» боргу в загальному розмірі 1430,59 гривень, яке повторно було відкрито постановою державного виконавця від 25 січня 2021 року; АСВП №65768344 з примусового виконання виконавчого листа №2-6472/2010, який видано 13 грудня 2010 року Заводським районним судом міста Миколаєва про стягнення на користь МКП «Миколаїводоканал» боргу в загальному розмірі 1269,96 гривень, яке повторно було відкрито постановою державного виконавця від 11 червня 2021 року.

За такого наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено, що на примусовому виконанні після січня 2020 року перебували і перебувають виконавчі провадженні щодо стягнення із заявника ОСОБА_1 кредитної заборгованості на підставі виконавчих листів, виданих у цивільній справі № 2-1751, які були повернуті стягувачу 29 січня 2020 року, або інші виконавчі листі, з метою виконання яких державний виконавець28 жовтня 2013 року звернувся до суду із клопотанням про тимчасове обмеження виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України.

За таких фактичних обставин справи апеляційний суд не погоджується з посиланням суду першої інстанції на те, що повернення виконавчого документа стягувачу у цій справі не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, оскільки з дня повернення виконавчих документів стягувачу – Кредитній спілці «Злагода» на день звернення ОСОБА_1 із заявою, яка розглядається, минуло шість з половиною років, а з дня зверненні із попередньою заявою про скасування тимчасового обмеження – чотири з половиною роки.

Так, наявність протягом такого тривалого часу обмеження боржника у праві виїзду за межі України, за умови відсутності відкритого виконавчого провадження та підтверджених майнових претензій з боку стягувача, не може вважатися виправданим втручанням у право особи на свободу пересування. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без доведення їх обґрунтованості. Зокрема, за обставин цієї справи така необхідність та пропорційність такого обмеження не доведена на день вирішення заяви через тривалу відсутність на примусовому виконання виконавчих документів, задля виконання яких було застосовано таке обмеження до ОСОБА_1 .

За такого суд першої інстанції при розгляді заяви ОСОБА_1 неповно встановив обставини, що мають значення для її розгляду, неправильно оцінив наявні у справі докази, допустивши порушення норм процесуального права помилково відхилив заяву, тому відповідно до положень пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити.

Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 14 липня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, накладене ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09 вересня 2015 року.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню у касаційному порядку.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 14 вересня 2026 року