Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №454/1338/25 — Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/1338/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Бельзецької О.В.,

розглянув у відкритому засіданні в місті Сокалі цивільну справу за позовною заявою Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний карпатський загін Державної прикордонної служби України) про витребування земельної ділянки із незаконного володіння,

в с т а н о в и в:

Позивач, керівник Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, який діє в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації звернувся в суд з позовом до відповідачки та просить витребувати на користь держави земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:01:000:0089, площею 0,8208га, яка розташована на території Белзької міської ради Львівської області, із незаконного володіння ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову вказав, що державна реєстрація права власності на вказану земельну ділянку за відповідачкою проведена на підставі розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 11.04.2025 року №113. Однак земельна ділянка, входить до складу прикордонної смуги та знаходиться на землях оборони, розташована між державним кордоном України та лінією інженерно-технічних споруд в межах Белзької міської ради, а тому повинна перебувати у власності держави.

Посилаючись на норми чинного законодавства та судову практику позивач зазначає, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, які встановлені вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання, тому витребування земельної ділянки є пропорційним та співмірним між втручанням у право особи та інтересами права власності держави.

В ході розгляду справи зобов`язано позивачів надати суду проект землеустрою (технічну документацію землеустрою та кадастровим планом) спірної земельної ділянки уздовж лінії державного кордону та схемою накладення території 30-ти (50-ти) метрової смуги відведення державного кордону.

У додаткових поясненнях представник Львівської обласної державної адміністрації зазначає, що у Департаменті архітектури та розвитку містобудування обласної державної адміністрації відсутня документація щодо земельної ділянки із кадастровим номером 4624882400:01:000:0089, а згідно зі ст.186 ЗК України документація із землеустрою в електронній формі подається розробником до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель.

Ухвалою суду від 10.12.2025р. позовну заяву залишено без розгляду у зв`язку із ненаданням витребуваних документів позивачами.

27.05.2026 року Львівський апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу для продовження розгляду мотивуючи тим, що прийняття рішення у справі можливе за наявними доказами.

Прокурор заявлені вимоги підтримує з мотивів, викладених в позовній заяві та просить позов задовольнити.

Представник Львівської обласної державної адміністрації в судове засідання не прибув, попередньо суду подано заяву про розгляд справи у відсутності їхнього представника, позов підтримують повністю.

Відповідачка в судове засідання повторно не прибула, не повідомила про причини неявки, своїм правом на відзив не скористалася, жодних клопотань до суду не подавала, тому судом винесено ухвалу про проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію учасників даної справи, приходить до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В судовому засіданні встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624882400:01:000:0089, площею 0,8208га, із цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва на праві власності зареєстрована за ОСОБА_1 .

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень внесено Сокальською районною державною адміністрацією Львівської області, що підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон та відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Із витягу технічної документації земельної ділянки із кадастровим номером 4624882400:01:000:0089, сформованої ГУ Держгеокадастру у Львівській області на запит керівника Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону, встановлено, що нормативно грошова оцінка станом на 14.11.2024р. складає 4448,32грн.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конструкції України), що є одним із основних принципів цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України), яким керуються суди під час розгляду справ (стаття 129 Конституції України, стаття 10 ЦПК України).

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи та інтереси позивача.

Серед способів захисту порушених прав цивільне законодавство допускає зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (шляхом звернення до суду із віндикаційним позовом).

Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватись як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння, має кваліфікуватись як віндифікаційний позов

Частиною першою статті 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про використання земель оборони» вздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. Навколо військових частин та оборонних об`єктів можуть створюватися зони з особливим режимом використання земель з метою забезпечення функціонування цих військових частин та об`єктів, збереження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об`єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об`єктах. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують своє право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Пунктом в) частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Оспорювана земельна ділянка входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Белзької міської ради. Оскільки землі в межах прикордонної смуги надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України, такі землі визнаються землями оборони і вони використовуються виключно згідно із Законом № 1345-VІ.

Згідно з абз.2 п.1 постанови Кабінету Міністрів України №1147 від 27.07.1998 року «Про прикордонний режим» (з наступними змінами та доповненнями), з урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Отже, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України Про державний кордон України та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 року «Про прикордонний режим».

Вказані висновки також знайшли своє підтвердження в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 року у справі 902/122/24 та постанові Верховного Суду від 02.10.2024 року у справі №444/1011/20.

Львівська обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим здійснювати функції щодо розпорядження землями державної форми власності, тобто уповноваженим органом у цих спірних відносинах.

Оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння власника всупереч вказаним вище нормам, то відновлення права законного власника на неї слід здійснювати шляхом її витребування з володіння ОСОБА_1 .

Разом з тим, беручи до уваги видимі особливості розташування спірної земельної ділянки, відповідачка мала змогу знати про те, що дана ділянка належить до земель прикордонної смуги та має особливий режим використання і могла врахувати це під час свого звернення до органу місцевого самоврядування для оформлення документації на землю.

Стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право, відповідно до договору, або закону.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без правової підстави заволоділа ним, що в свою чергу передбачено ст.387 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність земель державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чим комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду від 26.10.2020р. у справі №297/1408/15-ц зазначено, що втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу у національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, та наслідки його застосування були передбачуваними; витребування спірних земельних ділянок переслідує легітимну мету згідно із загальними інтересами встановлення прикордонної смуги на державному кордоні як зони особливого режиму використання земель. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим правовим режимом спірних земельних ділянок; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цих ділянок згідно із загальними інтересам; зокрема, без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Незаконне набуття у власність земель оборони приватними особами без відповідного рішення Кабінету Міністрів України є неможливим, їх розташування свідчить про неможливість виникнення приватної власності без згоди Уряду України.

Разом з тим, суд бере до уваги те, що у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

У Постанові КЦС ВС від 1 грудня 2025 року у справі № 354/419/25 роз`яснено, що питання про добросовісність / недобросовісність набувача судом може бути вирішене лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення. У випадку встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов без застосування ч. 5 ст. 390 ЦК України. Натомість у разі встановлення, що набувач добросовісний, суд відмовляє в задоволенні позову на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду. Тобто питання про добросовісність / недобросовісність набувача може бути вирішене судом лише після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, а тому залишення позову без розгляду з підстав невнесення вартості майна на депозитний рахунок суду є неправомірним, якщо позивач обґрунтовує свої вимоги саме недобросовісністю набувача.

Згідно з постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.01.2026 року у справі № 354/160/25 внесення вартості нерухомого майна на депозитний рахунок суду є обов`язковою передумовою для задоволення позову про витребування майна в добросовісного набувача. При витребуванні майна в недобросовісного набувача положення ч. 5 ст. 390 ЦК України не застосовуються. Питання про добросовісність набувача вирішується судом після дослідження доказів на стадії ухвалення судового рішення, а не при прийнятті позову до розгляду. У разі встановлення недобросовісності набувача суд задовольняє позов на підставі ст. 387 ЦК України без застосування приписів ч. 5 ст. 390 ЦК України, яка визначає порядок компенсації вартості майна добросовісному набувачеві. Натомість, у разі недоведення позивачем недобросовісності набувача і встановлення, що набувач є добросовісним, суд відмовляє в задоволенні позову, зокрема на підставі ч. 5 ст. 390 ЦК України, якщо позивач попередньо не вніс вартість майна на депозитний рахунок суду.

Суд дійшов до висновку про витребування майна в недобросовісного набувача, тому положення ч. 5 ст. 390 ЦК України, ч.4 ст.177 ЦПК України - не застосовуються.

Як вже було зазначено вище, процедура передачі земельної ділянки у власність відповідачки свого часу дотримана не була, а отже остання здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що позовні вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки площею 0,8208 га, кадастровий номер 4624882400:01:000:0089 у відповідачки - є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №432 від 28.03.2025 р., який підлягає стягненню з відповідача відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Витребувати на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації земельну ділянку кадастровий номер 4624882400:01:000:0089, площею 0,8208 га, яка розташована на території Белзької міської ради. Шептицького району Львівської області із незаконного володіння ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (код ЄДРПОУ 38326057 p/p IBAN № UA238201720343120001000082783, Державна казначейська служба України м. Київ) 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп., судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Повний текст рішення складено 09.09.2026 року.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: Львівської спеціалізована прокуратура у сфері оборони, ЄДРПОУ:3832605724, місце знаходження: м.Львів, вул. Клепарівська, 20.

Позивач: Львівська обласна військова адміністрація, ЄДРПОУ: 00022562, місце знаходження: м.Львів, вул.Винниченка, 18.

Третя особа: Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2

Головуючий: Л. Ю. Фарина